В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Мультикультурализм VS национализм

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Сегодняшние миграционные смещения затрагивают прежде всего самые передовые слои среднего и низшего эшелонов традиционных экономических групп, встроенных в до недавнего времени стабильные социально-экономические и культурные структуры или ниши. Данные смещения затрагивают также еще и различные группы в высшей степени мобильных «современных» образованных людей – профессионалов, выпускников лучших университетов. Только Германию ежегодно покидают около 150 тысяч этнических немцев и оседают они в основном в странах англосаксонского мира, где иммиграционная политика ориентирована на высококвалифицированных кандидатов, которые идут нарасхват на рынке труда. Более того, по данным социологических опросов, около 52% молодых немцев хотели бы покинуть Европу и переехать в США, Австралию, Новую Зеландию и другие англосаксонские страны. То же положение во Франции и Голландии. Конечно, не все уедут, но уже само их желание весьма красноречиво. Подобные же цифры и тенденции можно найти в социологических опросах, имеющих место и в Украине.

Все эти вопросы существенно обострились на фоне экономического кризиса. Но когда речь заходит об экономическом кризисе, мало кто задумывается еще об одном, сопровождающем его кризисе – демографическом. Европа вплотную подходит к демографическому кризису и едва ли лучше подготовлена к этой медленной катастрофе, чем к потенциальному обрушению собственной валюты. Аналогичная ситуация складывается и в Украине, с той лишь разницей, что Европа как магнит притягивает множество квалифицированных рабочих рук и еще долго будет оставаться притягательной для ближних и дальних соседей своими доходами и демократическими ценностями. А как Украина будет решать эти вопросы, оставаясь зоной накопления мигрантов, в силу различных причин не реализовавших себя в Европе?

Интегрировать вновь прибывших и бороться с дискриминацией можно только в том случае, если общество принимающей страны убеждено, что приток иммигрантов – это благо, если население приветствует культурное разнообразие, поскольку считает, что оно способствует более динамичному развитию и раскрытию творческого потенциала страны.

Таким образом, возникает то, что может быть названо «идеологией мультикультурализма». Идеология мультикультурализма – это представление о том, что общество обладает способностью приветствовать и интегрировать различия. Само это слово происходит от английского «multiculturalism» и появилось оно в 60-е годы в политическом лексиконе Канады, где эта идеология и поныне очень сильна, а затем «прижилось» в США, Австралии и других странах со значительным уровнем иммиграции. В Германию понятие «мультикультурное общество» пришло в 1970-е годы и мгновенно стало ключом к иммиграционной политике и одновременно лозунгом, объединяющим все антинационалистические силы и течения. Общество считается мультикультурным, когда оно состоит из мирно сосуществующих людей, говорящих на разных языках, следующих разным традициям и исповедующих разные религии. Это «хорошее» общественное состояние, отвечающее идеалам свободного, открытого, плюралистического общества. Считается, что от этого свободного сожительства разнообразных групп выигрывают все.

В Европе, США и даже в Австралии государственная политика мультикультурализма, более или менее успешно решив на определенном историческом этапе ряд экономико-демографических и социальных вопросов, связанных с иммиграцией, не смогла обеспечить интеграцию общества и формирование (сохранение) гражданской нации. В обществе образовались барьеры, которые, в сущности, поддерживаются с обеих сторон. Иммигранты заинтересованы в сохранении и подчеркивании своей «отличительности», поскольку имеют с этого своего рода ренту в виде разных форм поддержки со стороны государства. Большая часть основного (коренного) населения в свою очередь не заинтересована в том, чтобы признать полноценными «своими» тех людей, которые не являются таковыми ни по месту рождения, ни по культуре, ни по фенотипу, да еще, вдобавок, нередко имеют некие льготы и привилегии перед коренными «своими». По подсчетам экспертов, если взять 100 граждан Франции или Германии, то внутри этой сотни 70 французов или немцев своими собственными трудами и талантами должны через посредство социальных институтов кормить 30 иммигрантов своего возраста.

В результате, растет конкуренция и напряженность не только между основным населением и этническими диаспорами, но и между самими диаспорами. Ксенофобия, конфликты на религиозной почве становятся заботой не только политиков, но и полиции. Все чаще политике мультикультурализма противоставляется национализм.

Два года назад Ангела Меркель одной из первых среди европейских политиков высшего ранга признала несостоятельность политики мультикультурализма, которая в большинстве стран континента вместо углубленной интеграции мусульман привела к их жёсткой сегрегации. «Установка на то, что мы строим мультикультурное общество, живем рядом и радуемся друг другу, эта установка полностью провалилась», – заявила госпожа канцлер на съезде молодёжного крыла Христианско-демократического союза (ХДС) в октябре 2010 года.

Сложно, даже опасно говорить сегодня в Европе о «мультикультурализме». Откровенность в высказывании своего отношения к этому феномену ограничена в лучшем случае обвинениями в «нечувствительности», в худшем случае – в «расизме». Иначе говоря, те институты и ценности, которые еще недавно казались незыблемыми, например ценности мультикультурализма, становятся проблемными. Что мы наблюдаем – «закат мультикультурализма»? Тогда какая политика может оказаться более успешной, чем политика мультикультурализма, если последняя действительно провалилась? Возрождение национализма? Что послужит основой для новой «социальной связности»?

Свернуть

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україні бракує дискусій про сприйняття «іншого»

28 сен 2012 года

Ліберальна демократія відкриває двері великому переміщенню народів до кращого життя. Міграції, новітні зміни етнічної картини за рахунок припливу переселенців, – чи створюють ці явища нові проблеми для України?

Я не впевнена, що сьогодні міграція, в тому числі і нелегальна трудова міграція для України становить серйозну небезпеку. Чому? Тому, що абсолютно зрозуміло, що шляхи міграції пролягають до країн Європи, які досягли певного економічного та соціального рівня. Україні ще до цього далеко, вона є значною мірою транзитною країною. Хоча нещодавно оприлюднювалися дані з боку одного з екс-представників міністерства праці та соціальної політики стосовно 200 тисяч нелегальних працюючих іноземців. В Україні проживає сьогодні майже 2 з половиною тисячі біженців з 47 країн світу. Реальне число нелегальних мігрантів встановити доволі проблематично. Втім існують різні оцінки кількості нелегалів, які одночасно перебувають в країні - від 100 до 200 тисяч. Але безумовно, навіть цей умовний транзитний потенціал в плані нелегальної міграції несе низку ризиків. Українське суспільство в принципі не повною мірою є готовим до терплячого розуміння співжиття з різними новітніми етнічними групами, але воно не становить суттєвого виключення з ряду інших країн, в тому числі Східної Європи.

Різноманітні дослідження, до яких можна по-різному ставитися, демонструють певний рівень неприйняття мігрантів з боку громадян України – і стосовно арабів, і стосовно чорношкірих переселенців існують певні упередження з боку більшості, несприйняття може засвідчувати й зростання та активність різних радикальних молодіжних організацій, поява вітчизняних скінхедів.

Звичайно, ці упередження можуть в подальшому збільшуватися. Одним із красномовних свідчень цього може бути відношення до співачки Гайтани – тут була певна дискусія, з якої стало зрозуміло, що далеко не всі її підтримали, зокрема певні політики правого спрямування. Але сама актуалізація цієї теми якоюсь мірою ставить певні діагнози щодо неготовності українського суспільства до расового розмаїття.


Чи чекають на нас великі етнічні, культурні та релігійні конфлікти на ґрунті міграції?

Я б не сказала, що будуть конфлікти, а тим паче великі конфлікти. Скоріше за все це можуть бути елементи соціальної конкуренції, соціального напруження. Вони, звичайно, можуть бути, але Україна тут абсолютно не є виключенням із загального світового і європейського тренду. Чому? Тому, що ми бачимо, що навіть в умовах різних соціальних економічних криз речі, пов’язані з прийняттям чогось іншого, чужого – вони загострюються. І тут справа не в якихось масових конфліктах, а в розквіті певних упереджень, які стосуються чужого, відмінного від нашого світу. Інша справа, що деякі суспільства намагаються культивувати зважені підходи до сприйняття цієї розмаїтості, проводити певні просвітницькі, інтегруючі заходи, – по-різному ці міграційні політики можна називати. В Україні цього дуже мало, державної міграційної політики практично немає, існують лише окремі її елементи на рівні якихось громадських ініціатив, громадських організацій.

Потім є питання стосовно дискримінації, протидії дискримінації, прихованої дискримінації. Але в Україні це здебільшого декларативні речі на рівні Конституції, але практика доводить, що їхнє виконання, механізми їхньої реалізації, механізми поміркованого сприйняття мігрантів у суспільстві не працюють.


Чи може бути вирішена проблема націоналізму і ксенофобії в рамках національних держав?

Всі держави дуже диференційовані, з різними групами меншин, зі своїми проблемами і особливостями. Скоріше, тут потрібно віднаходити можливі компроміси. Якщо політика націлена на певні інтеграційні функції, то вони відносяться до певних інтеграційних груп, національних чи етнічних меншин. В Україні, до речі, просто немає усвідомлення важливості інтеграції етнічних меншин навіть у рамках однієї держави. Існують лише різні політики, різні рекомендації міжнародних структур, як можна такого роду протиріччя виправляти.

А от щодо різноманітності, як розвивати і робити її не викликом, не проблемою для суспільства, а суспільним надбанням, частиною загальної національної ідентичності, яка є інклюзивною по відношенню до різних етнічних, національних та ідентичних груп меншин, – тут роботи ще не початий край.


Перефразовуючи великого російського класика, можна сказати, що всі монокультурні країни схожі одна на одну, але кожна мультикультурна країна – мультикультурна по-своєму. Складна ситуація з великими національними меншинами – поширене явище, навіть для великих країн. У сучасному світі було вироблено чисельні механізми турботи про меншини. Якими мають бути механізми турботи про великі національні меншину в ситуації «нестабільного світу»?

Кожна країна сама такі механізми значною мірою визначає, хоча існують і більш-менш універсальні рецепти. Наприклад те, що працює у Франції може не спрацювати у Словенії, і навпаки, те, що працює в Хорватії, абсолютно може не спрацювати в Німеччині. Такі механізми існують ще з 60-х років, з часів прийняття більшості декларацій ООН щодо прав людини і національних меншин, до яких більшість країн, зокрема і Європейських, приєдналися.

Існують механізми підсиленої підтримки меншин у різних країнах. Існують механізми, якщо говорити про національні меншини, пов’язані з культурною автономією національних меншин. Існують речі, які спрямовані на підтримку культури, освітніх ініціатив, на розвиток громадських національних організацій меншин, тобто таких механізмів є багато. Єдине, що кожна країна їх по-своєму застосовує відповідно до якогось свого бачення ситуації.

Ще є речі, якщо говорити про питання політичної участі там, де ці питання є актуальними, – є певні речі пов’язані зі сприянням і забезпеченням ефективного представництва меншин, тобто обрання їхніх представників до законодавчих чи представницьких органів.

І от кожна країна сама відшукує в цьому розмаїтті можливих рішень, котрі рекомендовані усім, своє певне рішення, яке вона в змозі реалізувати.


На тлі «офіційного» визнання Британією та Німеччиною, що концепції мультикультуралізму провалилися, широкого поширення набувають украй-праві ідеї, частішають випадки націоналістичної риторики у виступах представників політичних партій. Ці явища пов`язані з суто електоральними міркуваннями, чи вони мають під собою більш стійку базу та довгострокову перспективу?

Ніхто не визнав, що політика мультикультуразіму більше не актуальна. Було визнано, що існують певні, м’яко кажучи, труднощі із підходами щодо її реалізації, але нічого іншого їй на заміну ще не вигадали. Йдеться, скажімо, про те, що така інтеграція має бути приємною в якійсь мірі і потрібно проводити політику, щоб меншини, переважним чином етнічні меншини чи новітні етнічні меншини, діяли спільно. І щоб вони не створювали замкнені «капсули» в своїх громадах, а приймали участь у суспільному житті, більше інтегрувалися. Але для цього має, певною мірою, змінюватися більшість, ті, хто приймають певні рішення і закони, тобто саме суспільство має більше змінюватися. Для цього потрібні абсолютно різні речі і, в залежності від різних ситуацій, їх можна застосовувати.

Насправді ж таких дискусій у нас просто не велося. Українське суспільство, окрім речей, пов’язаних з питаннями національних меншин, їхньої інтеграції, само по собі є складним. В якісь мірі наше суспільство можна назвати розколотим суспільством. Окрім цього у різних груп населення існують протиріччя, пов’язані з мовою, з баченням геополітичного місця України в світі. В нашому суспільстві існує явище бівалентності, тобто ми хочемо і ринкової економіки, і державного патерналізму. В принципі, таких дискусій про сприйняття «іншого» в Україні взагалі не так багато – ні на суспільному, ні на експертному, чи навіть на державному рівні.


Чи існує залежність між зростанням ксенофобії, націоналізму, право-радикальних настроїв і глибиною економічної кризи?

Звичайно, існує. І чим глибша ця економічна криза, тим більше в суспільстві підвищується конкуренція, починаються пошуки винних у тяжких наслідках кризи, і, звичайно, частішають випадки риторики різних право-радикальних угруповань, така риторика може розквітнути в цей момент і знайти більше сприйняття в самому суспільстві. Тому що питання соціальної конкуренції, питання безробіття, питання різних пільг для різних груп меншин – воно викликає, скажімо так, більше дискусій у тих представників більшості, які позбавлені якогось звичного рівня життя. І тут ми можемо просто передбачити, що можливі подальші економічні погіршення, які будуть у світі, в Європі, в інших кураїнах, будуть викликати все більше різного роду ксенофобських чи націоналістичних дискусій. З одного боку – це так.

Але з іншого боку, навіть дуже економічно розвинені країни, де все гаразд, – вони також не уникають відповідних речей, пов’язаних з нетолерантністю щодо мігрантів, етнічних меншин і таке інше. А щоб цього не було, одного економічного розвитку замало. Ще потрібні культурна, інтеграційна та ще деякі політики. І для меншин, і для більшості.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ситник Світлана Володимирівна, кандидат політичних наук, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України

У період економічної кризи спрацьовують механізми пошуку винних у ситуації

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Кожна країна шукає свій механізм забезпечення прав національних меншин

Лесь Герасимчук, культуролог

Розбрат замість згоди

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

Інтелектуальний «секонд-хенд» української еліти

Сергій Дацюк, философ

После мультикультурализма

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Україні не слід лякатися ані мультикультуралізму, ані націоналізму

Галина Яворська, головний науковий співробітник НІСД, доктор наук, професор

Принцип мультикультуралізму заснований на повазі до Іншого

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Українській національній ідентичності загрожує продовження політики русифікаці

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Мультикультуралізм себе віджив і настає нова доба національної ідентичності

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень

Коли світлі ідеали затьмарюються, пробуджуються демони колективного підсвідомого

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Націоналізм і ксенофобія не є якимись новими проблемами

Виктор Катигоренко, доктор политических наук, профессор

По мере модернизации экономики, экстремистские партии будут терять поддержку населения

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Я думаю, що Західна Європа, Сполучені Штати, Канада, не відійдуть від того, щоб їхні країни приймали іммігрантів, від своєї в цілому толерантної політики, від цього відходу не буде

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Світ буде сегментуватися, хочемо ми того чи ні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Если Запад не будет решать проблемы Третьего мира, то Третий мир "поможет" решить все проблемы Западу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,059