В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Мультикультурализм VS национализм

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Сегодняшние миграционные смещения затрагивают прежде всего самые передовые слои среднего и низшего эшелонов традиционных экономических групп, встроенных в до недавнего времени стабильные социально-экономические и культурные структуры или ниши. Данные смещения затрагивают также еще и различные группы в высшей степени мобильных «современных» образованных людей – профессионалов, выпускников лучших университетов. Только Германию ежегодно покидают около 150 тысяч этнических немцев и оседают они в основном в странах англосаксонского мира, где иммиграционная политика ориентирована на высококвалифицированных кандидатов, которые идут нарасхват на рынке труда. Более того, по данным социологических опросов, около 52% молодых немцев хотели бы покинуть Европу и переехать в США, Австралию, Новую Зеландию и другие англосаксонские страны. То же положение во Франции и Голландии. Конечно, не все уедут, но уже само их желание весьма красноречиво. Подобные же цифры и тенденции можно найти в социологических опросах, имеющих место и в Украине.

Все эти вопросы существенно обострились на фоне экономического кризиса. Но когда речь заходит об экономическом кризисе, мало кто задумывается еще об одном, сопровождающем его кризисе – демографическом. Европа вплотную подходит к демографическому кризису и едва ли лучше подготовлена к этой медленной катастрофе, чем к потенциальному обрушению собственной валюты. Аналогичная ситуация складывается и в Украине, с той лишь разницей, что Европа как магнит притягивает множество квалифицированных рабочих рук и еще долго будет оставаться притягательной для ближних и дальних соседей своими доходами и демократическими ценностями. А как Украина будет решать эти вопросы, оставаясь зоной накопления мигрантов, в силу различных причин не реализовавших себя в Европе?

Интегрировать вновь прибывших и бороться с дискриминацией можно только в том случае, если общество принимающей страны убеждено, что приток иммигрантов – это благо, если население приветствует культурное разнообразие, поскольку считает, что оно способствует более динамичному развитию и раскрытию творческого потенциала страны.

Таким образом, возникает то, что может быть названо «идеологией мультикультурализма». Идеология мультикультурализма – это представление о том, что общество обладает способностью приветствовать и интегрировать различия. Само это слово происходит от английского «multiculturalism» и появилось оно в 60-е годы в политическом лексиконе Канады, где эта идеология и поныне очень сильна, а затем «прижилось» в США, Австралии и других странах со значительным уровнем иммиграции. В Германию понятие «мультикультурное общество» пришло в 1970-е годы и мгновенно стало ключом к иммиграционной политике и одновременно лозунгом, объединяющим все антинационалистические силы и течения. Общество считается мультикультурным, когда оно состоит из мирно сосуществующих людей, говорящих на разных языках, следующих разным традициям и исповедующих разные религии. Это «хорошее» общественное состояние, отвечающее идеалам свободного, открытого, плюралистического общества. Считается, что от этого свободного сожительства разнообразных групп выигрывают все.

В Европе, США и даже в Австралии государственная политика мультикультурализма, более или менее успешно решив на определенном историческом этапе ряд экономико-демографических и социальных вопросов, связанных с иммиграцией, не смогла обеспечить интеграцию общества и формирование (сохранение) гражданской нации. В обществе образовались барьеры, которые, в сущности, поддерживаются с обеих сторон. Иммигранты заинтересованы в сохранении и подчеркивании своей «отличительности», поскольку имеют с этого своего рода ренту в виде разных форм поддержки со стороны государства. Большая часть основного (коренного) населения в свою очередь не заинтересована в том, чтобы признать полноценными «своими» тех людей, которые не являются таковыми ни по месту рождения, ни по культуре, ни по фенотипу, да еще, вдобавок, нередко имеют некие льготы и привилегии перед коренными «своими». По подсчетам экспертов, если взять 100 граждан Франции или Германии, то внутри этой сотни 70 французов или немцев своими собственными трудами и талантами должны через посредство социальных институтов кормить 30 иммигрантов своего возраста.

В результате, растет конкуренция и напряженность не только между основным населением и этническими диаспорами, но и между самими диаспорами. Ксенофобия, конфликты на религиозной почве становятся заботой не только политиков, но и полиции. Все чаще политике мультикультурализма противоставляется национализм.

Два года назад Ангела Меркель одной из первых среди европейских политиков высшего ранга признала несостоятельность политики мультикультурализма, которая в большинстве стран континента вместо углубленной интеграции мусульман привела к их жёсткой сегрегации. «Установка на то, что мы строим мультикультурное общество, живем рядом и радуемся друг другу, эта установка полностью провалилась», – заявила госпожа канцлер на съезде молодёжного крыла Христианско-демократического союза (ХДС) в октябре 2010 года.

Сложно, даже опасно говорить сегодня в Европе о «мультикультурализме». Откровенность в высказывании своего отношения к этому феномену ограничена в лучшем случае обвинениями в «нечувствительности», в худшем случае – в «расизме». Иначе говоря, те институты и ценности, которые еще недавно казались незыблемыми, например ценности мультикультурализма, становятся проблемными. Что мы наблюдаем – «закат мультикультурализма»? Тогда какая политика может оказаться более успешной, чем политика мультикультурализма, если последняя действительно провалилась? Возрождение национализма? Что послужит основой для новой «социальной связности»?

Свернуть

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Інтелектуальний «секонд-хенд» української еліти

7 окт 2012 года

Гомогенність українського суспільства постійно зазнає серйозних випробувань. Ліберальна демократія відкриває двері великому переміщенню народів до кращого життя. Міграції, новітні зміни етнічної картини за рахунок припливу переселенців – чи створюють ці явища нові проблеми для України? Чи чекають на нас великі етнічні, культурні та релігійні конфлікти на ґрунті міграції?

Так, усі зміни, що відбуваються в світі, – це зміни, пов’язані, насамперед, із процесами глобалізації і активізації національних держав. І вони будуть не тільки заперечувати усталені, традиційні форми суспільних відносин, а й формувати нову політичну, економічну і соціальну культуру. А коли формується нова соціальна культура, насамперед, культура управління, тоді відбуваються системні конфлікти в усіх сферах суспільного буття . Однією із форм конфліктів – є національні або міжетнічні конфлікти, які є показником кризи старих соціальних відносин і необхідності модернізації вертикальної і горизонтальної структури суспільних, державних і міждержавних відносин.

У протиріччя вступила стара модернізована капіталістична система з культурою управління і споживацькими настроями 20–го ст. і новонароджена соціальна спільнота сторіччя 21 - добре поінформована і освічена, але не реалізована. Одним словом, сучасний варіант глобалізації, у вигляді домінуючої віртуальної економіки з «неекономічним» банківським капіталом, обмеженими ресурсами зустрічає опір від національних держав, політичних націй окремих етнічних і конфесійних груп. Однією з форм опору і є пошук сучасної національної ідентичності у сучасному світовому порядку. Проте, національна ідентичність буде мати характерні риси, що притаманні як 20-му сторіччю, рух опору, конфесійні і культурні конфлікти, так само як і зміна культури поведінки і цілеспрямованість домінуючих соціальних груп, віртуальний супротив державним інститутам, модерновий протест старим моральним традиціям, інформаційний саботаж, корпоратизація і регіоналізація соціальних та економічних інтересів та інше. Як висновок, є суспільний попит на нові моделі політичної, економічної, соціальної, гуманітарної культури управління.


Чи можуть бути вирішені проблеми націоналізму і ксенофобії в рамках національних держав?

Ні. Не має єдиного універсального механізму вирішення цього питання. На сьогодні для більшості населення світу демократія, це не тільки свобода вибору і свобода слова, а й, насамперед, рівні можливості до доступу і перерозподілу національних і світових ресурсів, а значить вирішення найболючого питання сучасності – зменшення шаленого розриву між бідними і дуже багатими. Мова йде не про марксизм, а про ефективне соціально відповідальне управління на рівні як національних держав так, і на міждержавному рівні. А ось тут, як у нас, так і у них є великі проблеми. І ми, й вони користуємося старими моделями і кластерами управління 70–років 20 сторіччя, одним словом, інтелектуально конкурентні у виборі світового секонд–хенду. До речі, на думку лауреата Нобелівської премії, одного із колишніх керівників Світового банку док. Стігліца, питання соціальної розбалансованості якраз найбільш характерне для таких світових лідерів як США і Велика Британія, а не тільки для країн третього світу та колишнього СРСР. А значить за окремих умов, на мою думку, питання ефективного управління на національному і регіональному рівні, може суттєво позначитись на лідерських амбіціях країн першої п’ятірки. Ланцюгова реакція рецесії буде впливати на виникнення різних національних і соціогуманітарних конфліктів різної інтенсивності і спрямованості. Пошук ресурсів і «ресурсних донорів» може істотно змінити філософію стосунків на рівні громад, регіонів, держав, наддержавних утворень, з одного боку, з іншого – окремих громадян, етносів, культурно-етичних, комунікаційних, конфесійних, корпоративних і т.п. груп, які, поза сумнівом, будуть жорстко відстоювати власні «національні» і т.п. інтереси. А це свідчить про одне: що в умовах кризи кожен будуватиме власний шлях порятунку. Чи через «федерацію націй і інтересів» делегуючи частину власних національних інтересів наднаціональному органу, який контролюється більш могутнішими політичними і економічними акторами, або орієнтуватися на власні сили, використовуючи ресурси третіх сторін. Сполучені Штати будуть вибирати напрямки свого соціального поступу, виходячи з власних суспільних і національних інтересів. Навіть європейська спільнота, яка намагається зберегти Євросоюз, однаково, так чи інакше, також буде вибиратися з кризи, на мою думку, декількома ешелонами. В першому будуть держави-локомотиви європейської інтеграції: Німеччина, Франція. Потім європейські країни другого ешелону, які не обтяжені кризою, і тільки в третьому та четвертому будуть йти або нові європейці, або ті, хто не буде поспішати інтегруватися до Європи. Навіть тут єдина Європа буде відстоювати свої інтереси у різних формах, навіть не завжди публічних. І це їх право.

Показові приклади Чехії, Британії, Норвегії і десятка інших країн, які обережно почали ставитися до європейської інтеграції, і починають її сприймати через призму власних інтересів. Надалі такі спроби будуть робити і інші держави, якщо не буде запропонована цілком зрозуміла для середньостатистичного європейського платника податків модель модернізації європейського економічного, політичного і соціального організму.

Постає дилема вибору між «Європейською», «Євразійською» і т. д. «федерацією» і новітнім «державним», я б назвав би –«соціальним націоналізмом», який може істотно вплинути на процеси пов’язані з міграцією, прикордонними конфліктами, митними і торгівельними війнами тощо.


Проблеми з великими національними меншинами навіть для заможних країн – поширене явище. У сучасному світі було вироблено численні механізми турботи про меншини. Якими мають бути механізми турботи про велику національну меншину в ситуації «нестабільного світу»?

Поважати особистість, майнову і інтелектуальну власність. На жаль, в Україні політична і економічна еліти – незалежно від знаходження у владі чи опозиції – зосередились на індустріальному рівні, тобто на отриманні власності і контролі над фінансовими ресурсами. Питання соціального управління цікавлять під час виборів, виступів і написання промов. Життя вимагає чітко визначених стратегій, ресурсів, інституційних норм і бажано фахівців, які це будуть реалізовувати. Навіть «свій сукин син», фразу приписують Ф.Рузвельту, не зможе це зробити, якщо він не розуміє суті проблем і не може бути соціально відповідальним за прийняті рішення. За відсутності соціально значимої моделі поведінки і соціально визначених проблем є бажання питання комерціоналізувати, адмініструвати і заговорити, а це дорога соціальної демагогії, політичного цинізму, який якраз і виливається у політичні, соціальні і національні конфлікти. Мене дивує, що українські фахівці приймають участь у розробці таких програм для десятків країн світу крім - України. Чому це відбувається: не конкурентність, фахова некомпетентність, комплекси неповноцінності, нездорова амбіційність чи все разом взяте? Сила - є! Воля – є! Сили волі – не має! Проте в сучасному світі вона сприймається як система дій і програм спроможних ефективно реалізовувати засади публічної політики. А на цю тему сказано достатньо.


На тлі «офіційного» визнання Британією та Німеччиною, що концепція мультикультуралізму провалилася, широкого поширення набувають украй праві ідеї, гасла прихильники яких спираються на націоналістичну риторику. Націоналістична риторика у виступах представників політичних партій сьогодні пов`язана з суто електоральними міркуваннями, чи вона має під собою більш стійку базу та довгострокову перспективу?

Можу запевнити, що питання хороших взаємостосунків і взаємних поступок базується як раз на розумінні мети і цілі, для чого це робити. Якщо потрібно емоційно збудити ту чи іншу етнічну, національну чи релігійну групу, щоб отримати підтримку у боротьбі за владу, то, зрозуміло, партії цим користуються і будуть користуватися, як для консолідації виборця, так і для налаштування його проти конкурента. Також зрозуміло, що це питання політичної, а у нас і економічної влади. Якщо говорити про стратегію, то, як на мене, більшість партій, що зачіпають питання релігійного та міжетнічного характеру, орієнтуються на знання і традиції минулого 20-го століття. Це постулати «ідентизму однієї політичної нації», зокрема, «плавильного казана націй» в США, «радянської людини» в СРСР, «одного європейця» тощо. Ці всі постулати так чи інакше пов’язані між собою за окремими характеристиками, хоча і мають власні ідеологічні, регіональні і світоглядні особливості.

Треба виходити з того, що питання стоїть не про знищення мультикультуризму, як особливої політичної моделі, а про необхідність її модернізації, коли титульні нації зберігають єдиний каркас національної держави, проте враховують етнічну ідентичність меншості у прийнятті суспільно важливих рішень.


Чи існує залежність між зростанням ксенофобії, націоналізму, право-радикальних настроїв і глибиною економічної кризи?

Так, існує абсолютна залежність. Це, насамперед, наслідки кризи соціального управління і економічного волюнтаризму. А значить будь-який економічний, соціальний конфлікт буде мати етнічне нашарування, тому що обов’язково в конфлікті будуть задіяні дві чи більше сторін. До того ж у конфлікті обов’язково є той, кого призначили «ворогом». І частіше всього в таких конфліктах обирають «ворогами» різні етнічні, соціальні і релігійні групи. Тобто гуманітарна, в широкому розумінні цього слова, політика стає заручницею боротьби за владу і перерозподілу національних та світових ресурсів. Стабільність національної держави і конкурентоспроможність політичної нації на світовій арені, за цих умов, визначається наявністю зрілого і соціально активного середнього класу, який є економічним і політичним хребтом національної держави, носієм національної ідеї і національних традицій. Проте ці ідеї, як і економічний так і соціальний порядок формує національний політико-економічний істеблішмент, який і несе соціальну, політичну, а в окремих випадках і правову відповідальність перед власними громадянами за реалізацію запропонованого ними курсу.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ситник Світлана Володимирівна, кандидат політичних наук, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України

У період економічної кризи спрацьовують механізми пошуку винних у ситуації

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Кожна країна шукає свій механізм забезпечення прав національних меншин

Лесь Герасимчук, культуролог

Розбрат замість згоди

Сергій Дацюк, философ

После мультикультурализма

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Україні не слід лякатися ані мультикультуралізму, ані націоналізму

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Україні бракує дискусій про сприйняття «іншого»

Галина Яворська, головний науковий співробітник НІСД, доктор наук, професор

Принцип мультикультуралізму заснований на повазі до Іншого

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Українській національній ідентичності загрожує продовження політики русифікаці

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Мультикультуралізм себе віджив і настає нова доба національної ідентичності

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень

Коли світлі ідеали затьмарюються, пробуджуються демони колективного підсвідомого

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Націоналізм і ксенофобія не є якимись новими проблемами

Виктор Катигоренко, доктор политических наук, профессор

По мере модернизации экономики, экстремистские партии будут терять поддержку населения

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Я думаю, що Західна Європа, Сполучені Штати, Канада, не відійдуть від того, щоб їхні країни приймали іммігрантів, від своєї в цілому толерантної політики, від цього відходу не буде

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Світ буде сегментуватися, хочемо ми того чи ні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Если Запад не будет решать проблемы Третьего мира, то Третий мир "поможет" решить все проблемы Западу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,120