В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Недавнее исследование брейн-дрейна (англ. brain drain — утечка умов) из 24 стран, проведенное Мировым Банком, показало, что если бы развивающиеся страны способны были дать образование мирового уровня, а также обеспечить выпускникам возможности для работы и карьерного роста, то миграцию удалось бы снизить. Однако до сих пор этого не происходило. Конечно, можно только приветствовать то, что за рубежом молодые специалисты получают ценные навыки и знания, которые не могут обрести у себя на родине. Но, с другой стороны, обладатели этих знаний и способностей практически никогда не возвращаются на родину...

В то же время, те, кто остается, из-за постоянно нарастающего имущественного разрыва лишаются возможности продвижения по жизни, теряют социальную мобильность. Большие различия в доходах ведут к окостенению социальных структур и снижают шансы людей на улучшение своего социального статуса. В связи с этим многие эксперты даже фиксируют проблему бессмысленности подготовки активных и образованных людей, потому что, оставшись в Украине, они станут маргиналами или, в противном случае, заполнят вакансии за рубежом.

Там, где господствует имущественное неравенство, реализация возможностей становится все более труднодостижимой целью. Не потому ли стала очевидной некомпетентность нынешней украинской политической и бизнес-элиты, неспособных решить основные проблемы страны? И не отсюда ли вымывание людей инициативных, способных к самоорганизации и принятию ответственных решений, имеющих гражданскую позицию в обществе? Если общество не препятствует процессу имущественной сегрегации, нарастающее имущественное неравенство ведет к катастрофическому снижению шансов на самореализацию следующего поколения украинских детей.

И это проблема не только Украины. Даже в Британии правящая элита, похоже, утрачивает «ген компетентности». Все более важной частью британской жизни становится социальный класс и классовая принадлежность. Сегодня классовая принадлежность здесь более важна, чем раса и религиозные взгляды – это разделение можно наблюдать уже среди маленьких детей.

По многим признакам социальная мобильность сейчас в упадке. В обществах с сильным неравенством ступени социальной лестницы становятся круче, либо дальше отстоят друг от друга. А поскольку в Украине большинство политиков, судей, руководителей корпораций и столоначальников имеют схожее происхождение, украинские органы власти, корпорации и учреждения все больше рискуют оказаться оторванными от большинства населения, поскольку перестают работать в интересах общества в целом.

Однако подлинное бедствие – даже не слом «социальных эскалаторов» или социальное расслоение, а моральное разложение элиты, не способной больше предложить адекватную государственную политику. В Украине снова возродилась система родства, появилось разделение на «своих» и «чужих». Соответственно, социальные лифты ориентируются на «своих», а не на отбор лучших. Отсюда деинтеллектуализация всех сфер жизни, нехватка/дефицит профессиональных кадров – классного специалиста найти уже практически невозможно, не хватает даже рабочих, не говоря уже об инженерах. В крайне упрощенных системах управления нет места сложным стратегическим решениям, нет работы на будущее, нет работы даже на ближайшее развитие.

Следуя старой поговорке, люди всегда ищут, где лучше. Но правительство для того и существует, чтобы координировать данные процессы. Если оно заинтересовано в процветании своего государства и своего народа, то оно позаботится о том, чтобы интеллектуальный потенциал страны был реализован на ее территории. У нас же за 21 год в этом направлении не было сделано ни шагу. Более того, множество шагов направлено в обратную сторону, на выдавливание «мозгов» из Украины.

В последнее время распространенным является мнение, что победителем из экономического кризиса выйдет тот, кому удастся достичь пятого или – тем более – шестого технологического уклада, что означает создание и внедрение наиновейших, наиболее эффективных технологий. Те же страны, где живут в основном добычей сырья, потреблением природных ресурсов и выплавкой стали, не имеют будущего. Также нужно принять во внимание, что трудовой вклад – это не просто сумма равноценных усилий, и что очень талантливые люди крайне важны для развития технологий, предпринимательства, для эффективной работы в сфере управления. Следовательно, потеря лучших умов и рук более драматична, чем «просто» демографический кризис, причем этот ущерб трудно сегодня даже оценить должным образом.

Так какое же будущее ожидает Украину в связи с депрофессионализацией кадров и потерей своего интеллектуального, творческого и инновационного потенциала? Где те «грядки», на которых прорастают ростки новых креативных политической и экономической элит? И не является ли несостоятельность украинской управленческой элиты основанием для все более расширяющего свои ареалы внешнего управления?

Эти и многие другие вопросы «Диалог.UA» предлагает обсудить на своих страницах украинским и зарубежным профессионалам – экспертам в области кадрового обеспечения больших и малых проектов.

Свернуть

Мы становимся свидетелями двойственного процесса – с одной стороны, идет «утечка мозгов» за рубеж. Наша система образования ещё не совсем разрушена, поэтому многим украинцам удаётся найти работу в чужих землях, с достойной оплатой за свой интеллектуальный и физический труд. С другой стороны, те, кто остается прежде всего из-за нарастающего имущественного разрыва теряют возможность продвижения по жизни, возможность социальной мобильности. Большие различия в доходах ведут к окостенению социальных структур и снижают шансы людей на улучшение своего социального статуса, т.е. снижается вертикальная мобильность. Имущественная сегрегация богатых и бедных усиливается, когда усиливается имущественное неравенство, если общество не препятствует этому процессу, это приведет к катастрофическому снижению шансов самореализации следующего поколения украинских детей.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна стає «інкубатором сірості»

26 окт 2012 года

Як ми пам`ятаємо ще з дитинства — кадри вирішують все. При цьому бачимо, що Україна втрачає свій ресурс інтелекту, що він постійно витікає за кордон. З цього приводу виникає питання: чи знижується інтелектуальні здібності українських управлінців? На державному рівні, на політичному, на корпоративному, в менеджменті культури? І якщо так, то якими причинами це викликано?

Тут можна казати про об’єктивні фактори, адже населення країни досить швидко зменшується. Сьогодні в Україні проживає вже менше сорока шести мільйонів людей. Друге — це таке ж швидке старіння нації, бо навіть забезпечені сім’ї не бажають мати більше одного-двох дітей. Третє те, що понад сім мільйонів активних, професійно підготованих чи високоосвічених людей покинули Україну за останні двадцять років. То ж справді слід вважати, що відбувається дебілізація населення: найкращі тікають, нові не народжуються, країна не відтворюється.

Наступний важливий момент — це карнавалізація нації. Або, іншими словами, формування суспільства бандерлогів, не здатних до інтелектуальної праці. Таке суспільство потребує лише хліба й видовищ. У нас будується дикунський капіталізм, при якому семеро з десяти людей знаходяться в статусі пролетарія, люмпена, чи ще якогось аутсайдера. Ці люди не мають власності, їх привчили жити інстинктами, побутовою свідомістю, яка тримає інформацію не довше за тиждень. Вони живуть образами і почуттями, втрачаючи здатність до раціонального мислення. Аби вони щось зрозуміли, то треба, як мавпам, намалювати банана. Ланцюжки логічного мислення скорочуються таким чином до двох-трьох ланок.

Наш олігархат не зацікавлений в тому, щоб збільшити кількість високоінтелектуальних громадян. Наші мільярдери отримують надприбутки з найнижчих рівнів економічного укладу, тобто видобутку природних копалин і примітивних сільгосптехнологій. Ми втрачаємо носіїв наукових і високотехнологічних знань, натомість з’являються апологети олігархічної свідомості. Класичний приклад — Дмитро Табачник, який не покладаючи рук прагне повного знищення інтелектуального прошарку суспільства. По суті, нищаться «брахмани». Він вже добився того, що Україна в болонському процесі зайняла останнє, сорок сьоме місце. Отже, ми випадаємо з процесу підготовки кадрів вищої кваліфікації і через пару років наші дипломи нічого не будуть значити. І це все робиться свідомо, цілеспрямовано і фахово. Просто Табачник представляє інтереси чужинської цивілізації, інтереси нашого експансивного конкурента — Російської Федерації.

У цій конкуренції Росія не виживе, якщо не поглине Україну. Тому для неї дебілізація українського населення стає в такій боротьбі життєво необхідною. Це завдання й виконує п’ята колона, такі як Табачник. Шарікових, швондерів, чи бандерлогів можна взяти, насправді, дуже легко. Додайте ще такі наші реалії, як розпад сім’ї, телереклама і взагалі майже весь потік інформації з боку найпотужніших ЗМІ. Інформаційний простір України захоплений зовсім не такими корпораціями, які дбають про наші національні інтереси.

То свідомість бандерлогів присутня, мабуть, не лише серед люмпенів, а поширюється і на представників правлячого класу. Чи не загрожує це втратою суверенітету і встановленню зовнішнього управління?

Цілком слушне запитання, адже наш правлячий клас мало чим відрізняється від люмпена, окрім того, що має у власному розпорядженні великі суми грошей. Це мільярдери, але вони стали ними не в процесі еволюції, а були призначені на ці посади тими керівниками “перестройки”, які самі не хотіли засвітитися на поверхні.

Подальший процес нагадував казку про Буратіно, бо ляльки повтікали від Карабаса і намагаються тепер грати в свій театр. Тобто, вони отримують все більше грошей і відповідну до своїх сум свободу. Сьогодні це, фактично, нувориші, кастровані жирні коти, без освіти, з дворовим та тюремним вихованням. Це дворняжки, яким дозволили купити родословну. Для нормального суспільства, серед порядних людей, вони були і були б надалі просто невдахами, бо природа надала їм лише одну головну якість — потужний хапальний інстинкт. Ще їм властиві міцні щелепи і занижений больовий поріг, як у бійцівських псів, а для повного набору — маніакально хворобливе Его.

Такі створіння у боротьбі за те, що їм здається благом для себе, здатні на все. Ніяка мораль щодо ближнього чи дальнього їх не обтяжує. Це ми з вами думаємо, що не можна виходити за рамки пристойного, не можна красти, не можна давати хабара, не можна взагалі робити щось таке, за що потім буде соромно.

Більше того, ми розуміємо, що саме такий тип суспільної поведінки створює найбільш комфортні умови співіснування і потрібен для виживання людства в цілому. А для них мають значення виключно власні потреби і такий спосіб дії, що дає самий безпосередній ефект. Тому вони спочатку нахапали грошей, а коли вже й не знають, що з ними робити, то купують собі кандидатські і докторські дисертації, різні звання, декоративні посади. Вони купили собі журналістів, купили телебачення, і раптом стали дуже успішними. То ж тепер ми маємо певного роду трагедію, коли люди з високими моральними якостями та розвинутим інтелектом вимирають, а краще почуваються ті, хто керується примітивними біологічними інстинктами.

До речі, величезну роль тут відіграв Ющенко і деякі його родичі. Вони зламали моральні еталони, показавши що головне — це гроші. Вони показали, що будь-які слова потрібні лише щоб прикрити своє збагачення. За цим сталося розчарування, аморалізація, дебілізація, і виріс ізоляціонізм. Кожен став сам за себе і пішов розпад суспільства. А це дуже небезпечно, бо навколо повно конкурентно-цивілізаційних сил, що здатні нас поглинути.

Ми дійшли до того, що наші урядовці (той же Азаров, Бойко, та інші) уже готові запустити сюди китайську цивілізацію. Заради кількох мільярдів доларів вони готові запустити їх обладнання і примітивні технології разом з самими китайцями. А як відомо, в Китаї зараз катастрофічна нестача жінок віком 25-30 років... Мабуть, у кожній агрофірмі ми матимемо «чайна таун», і біля кожної ТЕЦ, яку переведуть на вугільну технологію — також. І все буде як в Африці. Врахуйте, що геном жовтої раси найсильніший серед людських рас, і те, що українська нація себе не захищає — вона грає карнавал. А уряд готовий віддати її на потраву. Академія наук виродилась, система освіти перетворилась на театр ляльок Табачника.

Одна з причин, чому люди зневірюються або виїжджають за кордон, є зневіра у можливості самореалізації. Як сьогодні люди просуваються по кар’єрній лінії? Чи є в нас «соціальні ліфти»?

Гадаю, що у нас діє виключно корупційний «ескалатор». Щоб сьогодні розраховувати на кар’єру в Україні, треба бути клієнтом олігарха. Або чиновника високого рангу. І обов’язково перебувати в сірості.

Зараз цілком свідомо задіяна така схема, в якій присутні якісь сірі контролери, і вони прискіпливо слідкують за тим, щоб жодна чесна і розумна людина не потрапила на ключові посади. Людина з креативним, чи боронь Боже, з парадоксальним мисленням ніколи не захистить у нас ніяку дисертацію. Табачник особисто очолив створену ним незаконну атестаційну комісію і сам керує присудженням наукових ступенів. І тепер жодна талановита людина не стане кандидатом чи доктором наук, бо ставши, вона цю систему зможе розірвати. Відбувається стерилізація інтелектуального прошарку, і причетний до цього не тільки Табачник. На рівні Академіі — це Патон; на рівні університету імені Шевченка — Губерський. Зрозуміло, що без інтелектуальної і духовної верстви суспільство буде неповноцінним, та взагалі розвалиться.

Всюди розставлені кадри, які перетнуть шлях інтелектуалам і виштовхнуть їх на периферію, в маргінес. Натомість великим попитом користуються сірі виконавці, що не мають власної думки і творчих здібностей. Тому неможливим стає розвиток шостого і сьомого економічних укладів, власних найновіших технологій, передових напрямків науки. Сірість в сучасних умовах не формує конкурентоздатного суспільства. Людина без власності, позбавлена можливості зайнятися, самоосвітою, та й іншими власними справами, стане напіврослинним сірим вилупком. Україна стає інкубатором для таких створінь.

Треба переходити до моделі народного капіталізму. Для цього потрібен вибух і люди, що здатні бути лоцманами хаосу. Від вибуху ми вже нікуди не втечемо, а як не буде лоцманів — то все піде шкереберть.

Вважається, що з України виїхали сім мільйонів заробітчан, але це лише цифри. Чимало людей залишились, але займаються діяльністю, невідповідною до їхніх вмінь і талантів. Чи можна оцінити цю ситуацію не у кількісному, а у якісному плані?

Виїхали ті, що здатні до сприйняття вищих технологічних укладів, до самостійних рішень, до того, щоб творити своє буття. При тому, що залишились і розмножились руйнатори, а вони можуть лише створювати купи сміття. Вони плекають свою жабу, їхні очі рефлекторно червоніють, коли бачать на горизонті хоч якісь ознаки творчості. Вони ходять один за одним і продовжують руйнувати навіть те, що вже зруйнував попередник. Але одночасно кидаються на того, кому вдається з хаосу створити нове організоване середовище. Чим ще зайняті наші перші особи уряду, як не тим, що намагаються аби як що не будь вже готове відібрати?

Творці в таких умовах намагаються ізолювати себе, заховатися, ніби у батискафі. «Точок росту» в суспільстві стає все менше. А інші цивілізації все голодніші, їх вже не лякає наша зима. Натомість все більш привабливими стають наші чорноземи, вода, інші ресурси. До того ж китайці, про яких я вже казав, це дисциплінований і невибагливий народ, наче навмисно створений для експлуатації. Отже, нам слід створити справжній, а не карнавальний спосіб буття, і, нарешті, виховати свою гідність.


Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

І крешем, і кришим, і крушим як стій

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Мы не должны потерять новое поколение, которое идет за нами

Тарас Владимирович Фиников, Президент Международного фонда исследований образовательной политики

Если не поднимется градус социального оптимизма, то на что-то лучшее можно не надеяться

Наталія Юріївна Кривда, Академічний Директор Единбурзької бізнес-школи у Східній Європі

Саме менеджмент компанії має бути носієм основних цінностей, що сповідує компанія

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

В Украине нет субъекта, который бы хотел управлять страной

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Нам вкрай необхідна реіндустріалізація України

Олена Кочемировская, заведующая сектором проблем трудовых отношений и человеческого потенциала НИСИ

Мы уже находимся на уровне стран, зависимых от экспорта технологий

Татьяна Мокротоварова, главный редактор интернет-портала «Комментарии»

Управленцев, нуждающихся в обучении, намного больше, чем институтов, которые могут их обучать

Евгений Фёдоров, депутат Государственной Думы России

Причина миграции – колониальная система управления

Ярослав Рущишин, сенатор Українського Католицького Університету

Конкуренцію в Україні необхідно наповнити новим змістом

Людмила Калита, директор по персоналу АО «Банкомсвязь»

Выбор мы всегда делаем сами

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

Якість приватного менеджменту — це проекція майбутніх виборців Європарламенту

Юрій Ковбасюк, президент Національної академії державного управління при Президентові України

Українська освіта сьогодні перестає грати роль реально працюючого соціального «ліфта»

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Мы называем управлением то, что управлением не является

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

У элиты одно будущее, у общества другое, а у страны третье

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

«Заробитчане» - это мощный коллективный инвестор

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

У державі сьогодні діють потужні механізми «негативної селекції»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В Украине профессионалы и интеллектуалы просто не востребованы

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,235