В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Недавнее исследование брейн-дрейна (англ. brain drain — утечка умов) из 24 стран, проведенное Мировым Банком, показало, что если бы развивающиеся страны способны были дать образование мирового уровня, а также обеспечить выпускникам возможности для работы и карьерного роста, то миграцию удалось бы снизить. Однако до сих пор этого не происходило. Конечно, можно только приветствовать то, что за рубежом молодые специалисты получают ценные навыки и знания, которые не могут обрести у себя на родине. Но, с другой стороны, обладатели этих знаний и способностей практически никогда не возвращаются на родину...

В то же время, те, кто остается, из-за постоянно нарастающего имущественного разрыва лишаются возможности продвижения по жизни, теряют социальную мобильность. Большие различия в доходах ведут к окостенению социальных структур и снижают шансы людей на улучшение своего социального статуса. В связи с этим многие эксперты даже фиксируют проблему бессмысленности подготовки активных и образованных людей, потому что, оставшись в Украине, они станут маргиналами или, в противном случае, заполнят вакансии за рубежом.

Там, где господствует имущественное неравенство, реализация возможностей становится все более труднодостижимой целью. Не потому ли стала очевидной некомпетентность нынешней украинской политической и бизнес-элиты, неспособных решить основные проблемы страны? И не отсюда ли вымывание людей инициативных, способных к самоорганизации и принятию ответственных решений, имеющих гражданскую позицию в обществе? Если общество не препятствует процессу имущественной сегрегации, нарастающее имущественное неравенство ведет к катастрофическому снижению шансов на самореализацию следующего поколения украинских детей.

И это проблема не только Украины. Даже в Британии правящая элита, похоже, утрачивает «ген компетентности». Все более важной частью британской жизни становится социальный класс и классовая принадлежность. Сегодня классовая принадлежность здесь более важна, чем раса и религиозные взгляды – это разделение можно наблюдать уже среди маленьких детей.

По многим признакам социальная мобильность сейчас в упадке. В обществах с сильным неравенством ступени социальной лестницы становятся круче, либо дальше отстоят друг от друга. А поскольку в Украине большинство политиков, судей, руководителей корпораций и столоначальников имеют схожее происхождение, украинские органы власти, корпорации и учреждения все больше рискуют оказаться оторванными от большинства населения, поскольку перестают работать в интересах общества в целом.

Однако подлинное бедствие – даже не слом «социальных эскалаторов» или социальное расслоение, а моральное разложение элиты, не способной больше предложить адекватную государственную политику. В Украине снова возродилась система родства, появилось разделение на «своих» и «чужих». Соответственно, социальные лифты ориентируются на «своих», а не на отбор лучших. Отсюда деинтеллектуализация всех сфер жизни, нехватка/дефицит профессиональных кадров – классного специалиста найти уже практически невозможно, не хватает даже рабочих, не говоря уже об инженерах. В крайне упрощенных системах управления нет места сложным стратегическим решениям, нет работы на будущее, нет работы даже на ближайшее развитие.

Следуя старой поговорке, люди всегда ищут, где лучше. Но правительство для того и существует, чтобы координировать данные процессы. Если оно заинтересовано в процветании своего государства и своего народа, то оно позаботится о том, чтобы интеллектуальный потенциал страны был реализован на ее территории. У нас же за 21 год в этом направлении не было сделано ни шагу. Более того, множество шагов направлено в обратную сторону, на выдавливание «мозгов» из Украины.

В последнее время распространенным является мнение, что победителем из экономического кризиса выйдет тот, кому удастся достичь пятого или – тем более – шестого технологического уклада, что означает создание и внедрение наиновейших, наиболее эффективных технологий. Те же страны, где живут в основном добычей сырья, потреблением природных ресурсов и выплавкой стали, не имеют будущего. Также нужно принять во внимание, что трудовой вклад – это не просто сумма равноценных усилий, и что очень талантливые люди крайне важны для развития технологий, предпринимательства, для эффективной работы в сфере управления. Следовательно, потеря лучших умов и рук более драматична, чем «просто» демографический кризис, причем этот ущерб трудно сегодня даже оценить должным образом.

Так какое же будущее ожидает Украину в связи с депрофессионализацией кадров и потерей своего интеллектуального, творческого и инновационного потенциала? Где те «грядки», на которых прорастают ростки новых креативных политической и экономической элит? И не является ли несостоятельность украинской управленческой элиты основанием для все более расширяющего свои ареалы внешнего управления?

Эти и многие другие вопросы «Диалог.UA» предлагает обсудить на своих страницах украинским и зарубежным профессионалам – экспертам в области кадрового обеспечения больших и малых проектов.

Свернуть

Мы становимся свидетелями двойственного процесса – с одной стороны, идет «утечка мозгов» за рубеж. Наша система образования ещё не совсем разрушена, поэтому многим украинцам удаётся найти работу в чужих землях, с достойной оплатой за свой интеллектуальный и физический труд. С другой стороны, те, кто остается прежде всего из-за нарастающего имущественного разрыва теряют возможность продвижения по жизни, возможность социальной мобильности. Большие различия в доходах ведут к окостенению социальных структур и снижают шансы людей на улучшение своего социального статуса, т.е. снижается вертикальная мобильность. Имущественная сегрегация богатых и бедных усиливается, когда усиливается имущественное неравенство, если общество не препятствует этому процессу, это приведет к катастрофическому снижению шансов самореализации следующего поколения украинских детей.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Українська освіта сьогодні перестає грати роль реально працюючого соціального «ліфта»

7 ноя 2012 года

Чи загрожує депрофесіоналізація кадрів в Україні кризою управління виробництвом / корпораціями/ суспільством / державою ?

У трансформаційний період особливо гостро відчувається актуальність відомої істини – «кадри вирішують усе». Ні природні ресурси, ні гроші, ні інфраструктура, що є вторинними факторами для розвитку економіки, а саме кадри (або людський капітал в сучасній термінології), які наділені компетентністю, креативними підходами та здатністю ефективно використовувати ці фактори економічного розвитку, виступають рушійною силою прогресивних змін як на виробництві, так і в державі.

Якщо проаналізувати останні кілька років української дійсності, то можна визначити п’ять основних чинників, які ведуть до системної деградації кадрів державного управління, а саме: корупція, клановість (непотизм), кадровий голод, майже повна відсутність соціальних ліфтів та приватизація окремими особами державних функцій. Це переконливо свідчить про кризу управління на усіх рівнях влади. До речі, сьогодні кризові явища охоплюють усі ключові сфери суспільного життя – економіку, аграрну сферу, освіту, охорону здоров’я, науку, соціальну сферу. Вони притаманні також і банковій системі, великому бізнесу, корпораціям, товариствам, концернам тощо.

Ключовим фактором цих негативних явищ, на мою думку, можна вважати низьку якість кадрового потенціалу, зокрема, це стосується і управлінських кадрів, рівня їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Депрофесіоналізація кадрів у системі органів державної влади та органів місцевого самоврядування проявляється у несвоєчасності, не оперативності та низькій результативності прийняття управлінських рішень, слабкій компетентності фахівців, корупції, що зумовлюють зниження якості надання державних послуг населенню, поглиблюють недовіру громадян до влади. Це суттєво загострює проблему пошуку шляхів удосконалення системи державного управління, реалізації стратегії державної кадрової політики, здійснення системних реформ, розпочатих в країні.

Отже, одним із дієвих шляхів виходу із системної кризи в державному управлінні можна розглядати модернізацію національної системи професійної освіти державно-управлінських кадрів. Важливим також є питання професіоналізації кадрів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема залучення на державну службу обдарованої молоді, формування кадрового резерву «Нова еліта нації» тощо.



Чи не є неспроможність української управлінської еліти підставою для більшого поширення зовнішнього управління?

Безумовно, українська управлінська еліта сьогодні не відповідає тим вимогам, які висуває до них держава та суспільство. Депрофесіоналізація кадрів у системі органів державної влади та органів місцевого самоврядування підвищує ризик та вірогідність звуження можливостей влади адекватно реагувати на будь-які суспільно-політичні чи соціально-економічні виклики. Сьогодні спостерігаємо досить потужні виклики, якими не можна ігнорувати. Ми маємо швидко реагувати на будь-який з них. У суспільстві більш поширеною стає думка про те, що в Україні поки що державна еліта, інтелектуальна верхівка не повною мірою реалізує свій потенціал щодо вирішення проблемних питань суспільного розвитку. Перехід до ринкової економіки, демократизація суспільства – процеси невідворотні. Вони вимагають набуття нових компетентностей та високий рівень професіоналізму кадрів не лише на найвищих щаблях управлінської ієрархії, а й на нижчих.

Різновекторність політичної орієнтованості української еліти на зовнішні центри політичного впливу, розшарування еліти за регіональним походженням, переважання суб’єктивних інтересів над національними інтересами призводить до переважання в політиці ірраціонального над раціональним. Це разом є підставою для все більшого поширення зовнішнього управління, яке також є різновекторним, враховуючи, що управлінські впливи надходять від різних геостратегічних партнерів України та міжнародних фінансових організацій. Слід також відзначити вплив західних консультантів, що реалізується через програми технічної допомоги, навчання, стажування і сприяє засвоєнню зарубіжного досвіду демократичного врядування.


Чи є у нас дієві механізми підготовки управлінських кадрів? Де ті «грядки», на яких виростають паростки нової креативної політичної та економічної еліти?

Так, дієві механізми підготовки управлінських кадрів в Україні існують. Підготовка креативної політичної та економічної еліти здійснюється в рамках загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державно-управлінських кадрів. Національна академія є головним вищим навчальним закладом у цій системі. Їй належить провідна роль у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців для різних галузей та сфер господарювання. Навчання зорієнтоване на потреби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій.

Особлива увага надається підготовці політичної та економічної еліти. З цією метою в структурі Національної академії здійснені інституційні зміни, зокрема утворено три навчально-наукові інститути: Інститут вищих керівних кадрів, Інститут «Вища школа державного управління», Інститут державної служби та місцевого самоврядування. Навчання у Вищій школі державного управління є практикоорієнтованим, відповідно, програма підготовки магістрів передбачає обов’язкове стажування слухачів. Вони проходитимуть стажування у вищих органах державної влади України: Адміністрації Президента України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, Апараті Верховної Ради України, в органах державної влади європейських країн і зарубіжних вищих навчальних закладах: Національній школі публічного адміністрування (Республіка Польща), Вищій школі управління та права (м. Берлін, ФРН), Національній школі державного управління Франції. Кращі слухачі Вищої школи державного управління зможуть продовжити навчання в одному з вищих навчальних закладів Франції, Німеччини, Польщі чи Швейцарії.

Діє навчальна програма парламентського стажування молоді, яка спрямована на те, щоб надати молодим громадянам України можливість взяти безпосередню участь у нормотворчому процесі та процесах прийняття державних рішень, набути досвіду роботи в державних органах влади і таким чином створити передумови для їх професійного зростання і успішної суспільно-політичної діяльності.


Як люди просуваються до життєвого успіху? Чи є в Україні «ліфти» просування в соціальні ієрархії? Як вони влаштовані – за професійним принципом або кумівсько / корупційному?

Це досить складне питання, адже у кожного своя траєкторія життєвого успіху. Зрозуміло, що для того, щоб суспільство нормально існувало і розвивалося, йому необхідне постійне кадрове оновлення: перехід з нижчих верств суспільства до більш вищих і кваліфікованих. Цей процес називається висхідною мобільністю або соціальним ліфтингом. Від того, як він здійснюється залежить не тільки соціальна і економічна стабільність суспільства, але й можливості самореалізації кожної людини, фахівця, набуття ними знань, вмінь, навичок. Шанс молодої людини піднятися вгору по соціальних сходах, тобто стати більш успішним і забезпеченим, а також зробити свій внесок у розвиток соціуму теоретично є у кожного. Цей процес залежить не лише від особистісних якостей людини, свідомого планування нею кар’єри, але й від тих можливостей, які надає їй держава і суспільство.

Планування кар’єри – процес багатоступеневий. В Україні працюють численні міжнародні структури, які надають молоді, вченим, фахівцям різного профілю можливості щодо навчання, стажування за кордоном, а також працевлаштування. Суттєвою перепоною на цьому шляху є мовний бар’єр. Значна частина української молоді виявляється неконкурентною не лише на світовому ринку праці, але й на регіональному, і відповідно, для них соціальний «ліфт» не працює. Національна академія розв’язанню цього питання надає особливу увагу. Зокрема, з цього року в нашому закладі розпочато викладання англійською мовою окремих дисциплін для слухачів спеціальності «Публічне адміністрування».

Проте це питання значно глибше. Українська освіта сьогодні перестає грати роль реально працюючого соціального «ліфта». Диплом про вищу освіту не завжди є конкурентною перевагою на ринку праці. Потрібен досвід роботи за фахом, тому диплом досить часто не є умовою отримання роботи, навіть низькооплачуваної. У такій ситуації людині досить важко планувати кар’єру, проектувати свій життєвий успіх.

Соціальний ліфтинг пов’язаний з багатьма сторонами нашого життя. Оцінки соціальної мобільності і життєвих шансів людини є неоднозначними серед представників різних груп. Яким «ліфтом» слід скористатися для професійного зростання врешті вирішує кожна людина особисто. Наприклад, для тих, хто бажає зробити політичну кар’єру необхідно починати з активної роботи в громадській організації або в партії, професійна кар’єра – потребує наполегливої праці для оволодіння потрібними знаннями і практичними навичками.


Чи можна стверджувати, що якість менеджменту (як державного, так і корпоративного) є проекцією якості майбутнього?

Так, це вірна думка. Якість менеджменту в сучасних умовах визначається результативністю інструментів, механізмів, методів. Характерним для сучасного менеджменту є його динамізм, креативність, націленість на перспективу розвитку, інтелектуалізація. Тому ефективна система менеджменту на будь-якому рівні – державному, корпоративному – є запорукою якісних змін, досягнення вагомих результатів суспільно-політичного, соціально-економічного розвитку країни та проектування її майбутнього.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

І крешем, і кришим, і крушим як стій

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Мы не должны потерять новое поколение, которое идет за нами

Тарас Владимирович Фиников, Президент Международного фонда исследований образовательной политики

Если не поднимется градус социального оптимизма, то на что-то лучшее можно не надеяться

Наталія Юріївна Кривда, Академічний Директор Единбурзької бізнес-школи у Східній Європі

Саме менеджмент компанії має бути носієм основних цінностей, що сповідує компанія

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

В Украине нет субъекта, который бы хотел управлять страной

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Нам вкрай необхідна реіндустріалізація України

Олена Кочемировская, заведующая сектором проблем трудовых отношений и человеческого потенциала НИСИ

Мы уже находимся на уровне стран, зависимых от экспорта технологий

Татьяна Мокротоварова, главный редактор интернет-портала «Комментарии»

Управленцев, нуждающихся в обучении, намного больше, чем институтов, которые могут их обучать

Евгений Фёдоров, депутат Государственной Думы России

Причина миграции – колониальная система управления

Ярослав Рущишин, сенатор Українського Католицького Університету

Конкуренцію в Україні необхідно наповнити новим змістом

Людмила Калита, директор по персоналу АО «Банкомсвязь»

Выбор мы всегда делаем сами

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

Якість приватного менеджменту — це проекція майбутніх виборців Європарламенту

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Мы называем управлением то, что управлением не является

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

У элиты одно будущее, у общества другое, а у страны третье

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

«Заробитчане» - это мощный коллективный инвестор

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

У державі сьогодні діють потужні механізми «негативної селекції»

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Україна стає «інкубатором сірості»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В Украине профессионалы и интеллектуалы просто не востребованы

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,168