В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Недавнее исследование брейн-дрейна (англ. brain drain — утечка умов) из 24 стран, проведенное Мировым Банком, показало, что если бы развивающиеся страны способны были дать образование мирового уровня, а также обеспечить выпускникам возможности для работы и карьерного роста, то миграцию удалось бы снизить. Однако до сих пор этого не происходило. Конечно, можно только приветствовать то, что за рубежом молодые специалисты получают ценные навыки и знания, которые не могут обрести у себя на родине. Но, с другой стороны, обладатели этих знаний и способностей практически никогда не возвращаются на родину...

В то же время, те, кто остается, из-за постоянно нарастающего имущественного разрыва лишаются возможности продвижения по жизни, теряют социальную мобильность. Большие различия в доходах ведут к окостенению социальных структур и снижают шансы людей на улучшение своего социального статуса. В связи с этим многие эксперты даже фиксируют проблему бессмысленности подготовки активных и образованных людей, потому что, оставшись в Украине, они станут маргиналами или, в противном случае, заполнят вакансии за рубежом.

Там, где господствует имущественное неравенство, реализация возможностей становится все более труднодостижимой целью. Не потому ли стала очевидной некомпетентность нынешней украинской политической и бизнес-элиты, неспособных решить основные проблемы страны? И не отсюда ли вымывание людей инициативных, способных к самоорганизации и принятию ответственных решений, имеющих гражданскую позицию в обществе? Если общество не препятствует процессу имущественной сегрегации, нарастающее имущественное неравенство ведет к катастрофическому снижению шансов на самореализацию следующего поколения украинских детей.

И это проблема не только Украины. Даже в Британии правящая элита, похоже, утрачивает «ген компетентности». Все более важной частью британской жизни становится социальный класс и классовая принадлежность. Сегодня классовая принадлежность здесь более важна, чем раса и религиозные взгляды – это разделение можно наблюдать уже среди маленьких детей.

По многим признакам социальная мобильность сейчас в упадке. В обществах с сильным неравенством ступени социальной лестницы становятся круче, либо дальше отстоят друг от друга. А поскольку в Украине большинство политиков, судей, руководителей корпораций и столоначальников имеют схожее происхождение, украинские органы власти, корпорации и учреждения все больше рискуют оказаться оторванными от большинства населения, поскольку перестают работать в интересах общества в целом.

Однако подлинное бедствие – даже не слом «социальных эскалаторов» или социальное расслоение, а моральное разложение элиты, не способной больше предложить адекватную государственную политику. В Украине снова возродилась система родства, появилось разделение на «своих» и «чужих». Соответственно, социальные лифты ориентируются на «своих», а не на отбор лучших. Отсюда деинтеллектуализация всех сфер жизни, нехватка/дефицит профессиональных кадров – классного специалиста найти уже практически невозможно, не хватает даже рабочих, не говоря уже об инженерах. В крайне упрощенных системах управления нет места сложным стратегическим решениям, нет работы на будущее, нет работы даже на ближайшее развитие.

Следуя старой поговорке, люди всегда ищут, где лучше. Но правительство для того и существует, чтобы координировать данные процессы. Если оно заинтересовано в процветании своего государства и своего народа, то оно позаботится о том, чтобы интеллектуальный потенциал страны был реализован на ее территории. У нас же за 21 год в этом направлении не было сделано ни шагу. Более того, множество шагов направлено в обратную сторону, на выдавливание «мозгов» из Украины.

В последнее время распространенным является мнение, что победителем из экономического кризиса выйдет тот, кому удастся достичь пятого или – тем более – шестого технологического уклада, что означает создание и внедрение наиновейших, наиболее эффективных технологий. Те же страны, где живут в основном добычей сырья, потреблением природных ресурсов и выплавкой стали, не имеют будущего. Также нужно принять во внимание, что трудовой вклад – это не просто сумма равноценных усилий, и что очень талантливые люди крайне важны для развития технологий, предпринимательства, для эффективной работы в сфере управления. Следовательно, потеря лучших умов и рук более драматична, чем «просто» демографический кризис, причем этот ущерб трудно сегодня даже оценить должным образом.

Так какое же будущее ожидает Украину в связи с депрофессионализацией кадров и потерей своего интеллектуального, творческого и инновационного потенциала? Где те «грядки», на которых прорастают ростки новых креативных политической и экономической элит? И не является ли несостоятельность украинской управленческой элиты основанием для все более расширяющего свои ареалы внешнего управления?

Эти и многие другие вопросы «Диалог.UA» предлагает обсудить на своих страницах украинским и зарубежным профессионалам – экспертам в области кадрового обеспечения больших и малых проектов.

Свернуть

Мы становимся свидетелями двойственного процесса – с одной стороны, идет «утечка мозгов» за рубеж. Наша система образования ещё не совсем разрушена, поэтому многим украинцам удаётся найти работу в чужих землях, с достойной оплатой за свой интеллектуальный и физический труд. С другой стороны, те, кто остается прежде всего из-за нарастающего имущественного разрыва теряют возможность продвижения по жизни, возможность социальной мобильности. Большие различия в доходах ведут к окостенению социальных структур и снижают шансы людей на улучшение своего социального статуса, т.е. снижается вертикальная мобильность. Имущественная сегрегация богатых и бедных усиливается, когда усиливается имущественное неравенство, если общество не препятствует этому процессу, это приведет к катастрофическому снижению шансов самореализации следующего поколения украинских детей.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нам вкрай необхідна реіндустріалізація України

23 ноя 2012 года

Трудова міграція в Україні це здебільшого не приплив, а відтік кадрів, до того ж найбільш кваліфікованих та працьовитих. Говорять вже про декілька мільйонів людей, які, окрім іншого, практично не приймають участі у виборах, що впливає і на політику. Які ви бачите чинники цього процесу?

Отже, аналізуючи процеси в Україні за останні двадцять років, я все більше переконуюсь у правоті Маркса відносно ідеї базису і надбудови. Першопричиною всього, що у нас коїться, є процеси в економіці. Соціально-трудові відносини, соціально-економічні відносини, формування та поведінка еліт — все це є відображення змін в економіці. Для початку зазначу, що у нас відбулася деіндустріалізація і декорпоратизація.

Кажучи про деіндустріалізацію, я розглядаю економіку як певного роду піраміду, основою якої є сільське господарство. Далі накладається видобувна промисловість, вище знаходиться переробка — хімія, металургія, тощо. Четвертий рівень займає машинобудування, а потім — високі технології. Головне завдання уряду будь-якої країни полягає у тому, щоб найкращим чином розвинути саме середні рівні, адже саме вони дають найбільше валового національного продукту. А сільське господарство і мобільні телефони є вже всюди, хоч і в Буркіна Фасо.

В УРСР, станом на 1991 рік, максимум виробництва припадав саме на машинобудування: воно давало 40% ВВП. За ним ішла переробка: 12% давала металургія. Згодом, але ще до світової кризи, ці цифри помінялися місцями, що жахливо навіть у відносному порівнянні. Та ще жахливіші абсолютні показники, бо в 1991 році Україна виплавляла 100 млн. тонн сталі, а в 2007-му — лише 40 млн. тонн. І це було 40% ВВП України!

Не менш страшною виявилася і декорпоратизація. Тут ми говоримо про те, що є три основні види господарювання: домогосподарство, або натуральне господарство; на другому рівні малі підприємства, те, що тепер називають малий і середній бізнес; третій рівень — корпорації. Звичайно, є своя градація і в кожному окремому рівні, проте для загального огляду достатньо трирівневої моделі. Знову ж таки, завданням уряду є досягнення найвищого рівня корпоратизації, бо саме вони дають найбільше ВВП.

До речі, корпорації, хоч їх завжди небагато, забезпечують і основну зайнятість населення — всупереч розповсюдженому міфу про малий бізнес. Радник з питань економіки при президенті Кеннеді (голова асоціації американських економістів) Джон Кеннет Гелбрейт навів такі цифри: в США, у 70-х роках, було 10 тис. корпорацій і 9 млн. малих підприємств. При цьому лише 4 корпорації виробляли продукції більше, ніж весь малий бізнес разом узятий.

Коли ми починали свою нову епоху, малого бізнесу ми практично не мали зовсім. Безумовно, цю прогалину слід заповнювати. Як бачимо, в США одне мале підприємство припадає на тридцять осіб. У нас цей показник 1:50, тобто ще малого бізнесу не вистачає. Але... є чимало цих самих “але”. По-перше, падіння корпорацій відбувалося значно швидше, ніж створення малих підприємств.

Сьогодні структуру економіки України створюють 100 тисяч підприємств. З них лише тисячу можна вважати великими, тобто чисельність робітників там перевищує тисячу осіб. На цих підприємствах працює третина всіх зайнятих, а виробляють вони дві третини усієї продукції України.

То ж я веду до того, що відбулася деіндустріалізація і декорпоратизиція, що потягнуло за собою всі інші процеси, в тому числі й в соціальній сфері. Ну і відтік мізків, звичайно.

Можливо, проблема «відтоку мізків» полягає ще й у змінах в освітній системі. Взагалі вважається, що у нас відбулися зміни на краще, адже ідеологічне навантаження зникло, з`явилися комп`ютери та Інтернет, а також розширилися можливості знайти роботу за кордоном. Чи не так?

За радянських часів, коли ми мали індустріальну економіку, то мали й індустріальну систему підготовки кадрів. Ми мали безплатну вищу освіту і масово виготовляли не лише танки, а й фахівців. Були в тому і негативні моменти, і позитивні, та все ж ми мали налагоджену систему. Тепер ці фахівці стають непотрібними, причому не потрібною стала підготовка нових фахівців, а старі вже відстають від сучасного рівня необхідних знань та навичок. Стали непотрібними складальники на конвеєрах — бо нема конвеєрів, стала непотрібною більша половина з числа сталеварів, та більш того — стали непотрібними також і вчені, і ті, кого тепер називають менеджери. Тобто, спеціалісти по управлінню — тут різниця між плановою економікою та ринковою не така велика, як нам розповідали. Мабуть, якби ми додали в 1991-му році маркетинг і рекламу, то для подальшого розвитку цього було б досить.

А так, до чого ми дійшли? У мого товариша, наприклад, був аспірант, який не встиг захистити дисертацію, бо підвернувся непоганий грант. Він був астрономом, то ж поїхав кудись у Чілі й три роки просидів біля телескопу. Потім минув термін цього гранту і той чоловік переїхав до Австралії, де успішно тепер займається виготовленням надувних кульок. То ж бачимо, що навіть ті вчені, які виїхали працювати за фахом, пізніше міняють профіль своєї діяльності. І це не поодиноке явище, це системний приклад.

Що сталося в нас після ліквідації галузевих міністерств? Було створено Міністерство промислової політики, яке геть нічим не займалося і нічого не контролювало. Фонд держмайна мав більший вплив на підприємства. Зараз існує якась асоціація промисловців, від котрої виробник зазнає лише головного болю — адже вона нав`язує себе в якості посередника і оплата за ці “послуги” там зросла вже з 10% до 26%. При кожній реорганізації цієї структури відсоток зростає.

Чи існують «соціальні ліфти» в нашій країні? Адже перспективи розвитку, перспективи кар’єрного зростання чимало значать для молоді.

Що б там не казали про СРСР, але та система мала дуже високу вертикальну мобільність. Досить глянути на склад тодішнього Політбюро — всі його члени починали свою кар`єру з рівня простого робітника. Їхні діти та онуки вже цього не проходили, а “стара гвардія” створювалася так.

Не в усіх країнах була така висока мобільність — в Сполучених Штатах робітник мусив все життя покласти, щоб його діти мали можливість піднятись хоч на один-єдиний соціальний щабель вище. Зате донизу з`їхати в США дуже просто, тільки в Англії аристократи не зразу падають на саме дно.

У питаннях мобільності слід бути досить обережним, адже занадто висока мобільність може бути більш шкідливою, ніж гальма. Наприклад, коли Сталін перебив вищий командний склад Червоної Армії, то молоді кадри, що миттєво опинились на високих постах, не змогли забезпечити боєздатність. Певна міра вертикального консерватизму, все ж таки, необхідна, бо без неї система буде нестабільною.

Що ми маємо сьогодні в Україні? Майже ніхто з наших олігархів від самої появи на світ не мав ніякого відношення до аристократії, а народилися вони, як кажуть в армії, від гербіцидів. То ж якісь надшвидкісні соціальні ліфти ми таки маємо. Інша річ — кого й куди вони підіймають. До цих ліфтів потрапляють не за високі моральні якості, не за високі професійні навички, не за талант керівника, не за геніальність вченого, не за наполегливе трудолюбство. Критерії відбору тут якісь інші, та в решті решт не вони для нас головні. Головним є те, що такі ліфти послаблюють країну. Люди, що прорвалися нагору, завжди вирішували і продовжують вирішувати виключно особисті проблеми, а не суспільні.

До речі, це американська система і вона набула великого розповсюдження по всьому світу. Мова йде про так звані технології емансипації, та про це, гадаю, буде окрема розмова...

Так, та до чого ж ми таким чином дійдемо?

Ми йдемо до соціальної революції. Не соціалістичної, а саме соціальної. Тому що мусить бути змінений сам фундамент цієї країни з усіма її підвалинами. Система відбору до соціального ліфту, так би мовити ключ, яким відмикається можливість соціального підйому, повинен бути змінений. Інакше країна буде рухатись тільки донизу, соціальне напруження зростатиме.

Янукович, мені здається, робить одну суттєву помилку. Він будує державу з добрим деспотом нагорі. Тобто, максимально закручує гайки і все підминає під центр влади. Він підім’яв суди, Верховну Раду, місцеві Ради, прокуратуру, і так далі. Він досить сильно контролює вже й весь політичний спектр. Але такі речі, як громадянське суспільство, не може контролювати ані деспот, ані фюрер, ані вождь “совєтского народа”. Янукович вибудовує жорстку систему, а жорстка система завжди крихка. Немає сумніву, що він переможе опозицію. Та як тільки народ побачить, що на цих ідіотів, перепрошую — опозиціонерів, надії більше нема ніякої, то змушений буде щось робити самотужки. Першим ділом — вийде на вулиці. Зрештою, система формування національної еліти повинна бути змінена і буде змінена.

Таким чином, нам вкрай необхідна реіндустріалізація України. Це державна справа, держава повинна закупити нове обладнання. Причому саме у вітчизняного виробника, а не в Південній Кореї — ми вже купували їхні електрички, тоді як самі зробили б їх значно краще. Окрім того, нам слід змінити дещо в структурі державного управління — можливо відмовитися від ідеї функціональних міністерств и повернутися до галузевих, адже вони більш відповідають вирішенню таких завдань, як індустріалізація.


Бесіду вів А.Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

І крешем, і кришим, і крушим як стій

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Мы не должны потерять новое поколение, которое идет за нами

Тарас Владимирович Фиников, Президент Международного фонда исследований образовательной политики

Если не поднимется градус социального оптимизма, то на что-то лучшее можно не надеяться

Наталія Юріївна Кривда, Академічний Директор Единбурзької бізнес-школи у Східній Європі

Саме менеджмент компанії має бути носієм основних цінностей, що сповідує компанія

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

В Украине нет субъекта, который бы хотел управлять страной

Олена Кочемировская, заведующая сектором проблем трудовых отношений и человеческого потенциала НИСИ

Мы уже находимся на уровне стран, зависимых от экспорта технологий

Татьяна Мокротоварова, главный редактор интернет-портала «Комментарии»

Управленцев, нуждающихся в обучении, намного больше, чем институтов, которые могут их обучать

Евгений Фёдоров, депутат Государственной Думы России

Причина миграции – колониальная система управления

Ярослав Рущишин, сенатор Українського Католицького Університету

Конкуренцію в Україні необхідно наповнити новим змістом

Людмила Калита, директор по персоналу АО «Банкомсвязь»

Выбор мы всегда делаем сами

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

Якість приватного менеджменту — це проекція майбутніх виборців Європарламенту

Юрій Ковбасюк, президент Національної академії державного управління при Президентові України

Українська освіта сьогодні перестає грати роль реально працюючого соціального «ліфта»

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Мы называем управлением то, что управлением не является

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

У элиты одно будущее, у общества другое, а у страны третье

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

«Заробитчане» - это мощный коллективный инвестор

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

У державі сьогодні діють потужні механізми «негативної селекції»

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Україна стає «інкубатором сірості»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В Украине профессионалы и интеллектуалы просто не востребованы

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,035