В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Недавнее исследование брейн-дрейна (англ. brain drain — утечка умов) из 24 стран, проведенное Мировым Банком, показало, что если бы развивающиеся страны способны были дать образование мирового уровня, а также обеспечить выпускникам возможности для работы и карьерного роста, то миграцию удалось бы снизить. Однако до сих пор этого не происходило. Конечно, можно только приветствовать то, что за рубежом молодые специалисты получают ценные навыки и знания, которые не могут обрести у себя на родине. Но, с другой стороны, обладатели этих знаний и способностей практически никогда не возвращаются на родину...

В то же время, те, кто остается, из-за постоянно нарастающего имущественного разрыва лишаются возможности продвижения по жизни, теряют социальную мобильность. Большие различия в доходах ведут к окостенению социальных структур и снижают шансы людей на улучшение своего социального статуса. В связи с этим многие эксперты даже фиксируют проблему бессмысленности подготовки активных и образованных людей, потому что, оставшись в Украине, они станут маргиналами или, в противном случае, заполнят вакансии за рубежом.

Там, где господствует имущественное неравенство, реализация возможностей становится все более труднодостижимой целью. Не потому ли стала очевидной некомпетентность нынешней украинской политической и бизнес-элиты, неспособных решить основные проблемы страны? И не отсюда ли вымывание людей инициативных, способных к самоорганизации и принятию ответственных решений, имеющих гражданскую позицию в обществе? Если общество не препятствует процессу имущественной сегрегации, нарастающее имущественное неравенство ведет к катастрофическому снижению шансов на самореализацию следующего поколения украинских детей.

И это проблема не только Украины. Даже в Британии правящая элита, похоже, утрачивает «ген компетентности». Все более важной частью британской жизни становится социальный класс и классовая принадлежность. Сегодня классовая принадлежность здесь более важна, чем раса и религиозные взгляды – это разделение можно наблюдать уже среди маленьких детей.

По многим признакам социальная мобильность сейчас в упадке. В обществах с сильным неравенством ступени социальной лестницы становятся круче, либо дальше отстоят друг от друга. А поскольку в Украине большинство политиков, судей, руководителей корпораций и столоначальников имеют схожее происхождение, украинские органы власти, корпорации и учреждения все больше рискуют оказаться оторванными от большинства населения, поскольку перестают работать в интересах общества в целом.

Однако подлинное бедствие – даже не слом «социальных эскалаторов» или социальное расслоение, а моральное разложение элиты, не способной больше предложить адекватную государственную политику. В Украине снова возродилась система родства, появилось разделение на «своих» и «чужих». Соответственно, социальные лифты ориентируются на «своих», а не на отбор лучших. Отсюда деинтеллектуализация всех сфер жизни, нехватка/дефицит профессиональных кадров – классного специалиста найти уже практически невозможно, не хватает даже рабочих, не говоря уже об инженерах. В крайне упрощенных системах управления нет места сложным стратегическим решениям, нет работы на будущее, нет работы даже на ближайшее развитие.

Следуя старой поговорке, люди всегда ищут, где лучше. Но правительство для того и существует, чтобы координировать данные процессы. Если оно заинтересовано в процветании своего государства и своего народа, то оно позаботится о том, чтобы интеллектуальный потенциал страны был реализован на ее территории. У нас же за 21 год в этом направлении не было сделано ни шагу. Более того, множество шагов направлено в обратную сторону, на выдавливание «мозгов» из Украины.

В последнее время распространенным является мнение, что победителем из экономического кризиса выйдет тот, кому удастся достичь пятого или – тем более – шестого технологического уклада, что означает создание и внедрение наиновейших, наиболее эффективных технологий. Те же страны, где живут в основном добычей сырья, потреблением природных ресурсов и выплавкой стали, не имеют будущего. Также нужно принять во внимание, что трудовой вклад – это не просто сумма равноценных усилий, и что очень талантливые люди крайне важны для развития технологий, предпринимательства, для эффективной работы в сфере управления. Следовательно, потеря лучших умов и рук более драматична, чем «просто» демографический кризис, причем этот ущерб трудно сегодня даже оценить должным образом.

Так какое же будущее ожидает Украину в связи с депрофессионализацией кадров и потерей своего интеллектуального, творческого и инновационного потенциала? Где те «грядки», на которых прорастают ростки новых креативных политической и экономической элит? И не является ли несостоятельность украинской управленческой элиты основанием для все более расширяющего свои ареалы внешнего управления?

Эти и многие другие вопросы «Диалог.UA» предлагает обсудить на своих страницах украинским и зарубежным профессионалам – экспертам в области кадрового обеспечения больших и малых проектов.

Свернуть

Мы становимся свидетелями двойственного процесса – с одной стороны, идет «утечка мозгов» за рубеж. Наша система образования ещё не совсем разрушена, поэтому многим украинцам удаётся найти работу в чужих землях, с достойной оплатой за свой интеллектуальный и физический труд. С другой стороны, те, кто остается прежде всего из-за нарастающего имущественного разрыва теряют возможность продвижения по жизни, возможность социальной мобильности. Большие различия в доходах ведут к окостенению социальных структур и снижают шансы людей на улучшение своего социального статуса, т.е. снижается вертикальная мобильность. Имущественная сегрегация богатых и бедных усиливается, когда усиливается имущественное неравенство, если общество не препятствует этому процессу, это приведет к катастрофическому снижению шансов самореализации следующего поколения украинских детей.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Саме менеджмент компанії має бути носієм основних цінностей, що сповідує компанія

28 ноя 2012 года

Чи загрожує депрофесіоналізація кадрів в Україні кризою управління виробництвом / корпораціями / державою?

Традиційно під терміном «депрофесіоналізація» розуміється доконечна або часткова втрата навичок роботи в межах офіційно отриманої професії чи спеціальності, внаслідок довгої перерви у роботі. Тому використовувати цей термін по відношенню до ситуації в Україні сьогодні навіть не зовсім коректно.

Управлінські кадри не стільки втрачають навички, скільки, вочевидь, не отримують адекватних знань, навичок, інтелектуальних інструментів від початку. Якщо країни Західної Європи, а особливо – Британія та Сполучені Штати десятиліттями плекали традиції професійної бізнес-освіти, то пострадянська освітня система стикнулася з таким запитом ринку лише 20 років тому. Першими професійними менеджерами великих іноземних підприємств в країні на початку 90-х стали не стільки ті, хто мав фахові управлінські знання, скільки ті, хто знав англійську. Я навіть зустрічалася з терміном «покоління директорів-філологів».

Поступово формувався пул більш освічених управлінських кадрів – хтось навчався за кордоном, хтось зміг «вичавити» з розмитої пострадянської «Економічної теорії» раціональні зерна, хтось використовував накопичений у битвах за прибуток досвід. Як на мене, сьогодні в країні є освічені управлінці. Криза виробництва чи корпорації лише частково може пояснюватися помилками в управлінні, частіше за все «локальні» виробничі кризи є наслідком чи відлунням системної кризи вітчизняної економіки, недолугості податкової системи, корупції та непрозорості ведення бізнесу.


І чи не є неспроможність української управлінської еліти підставою для все більшого поширення зовнішнього управління?

Я була би дуже обережна в оцінці української управлінської еліти і не дозволила б собі говорити про її суцільну неспроможність. Десятки підприємств демонструють зростання виробництва та високі стандарти корпоративної культури, задані своїм українським топ-менеджментом. Звичайно, є проблеми, але вітчизняні топи багато вчаться, в тому числі прагнуть отримати МВА ступені. Не миттєво, але формується в бізнесі цивілізаційне поле, яке вимагає не тільки нових знать, навичок, але і вибудованої системи цінностей, корпоративної та особистої відповідальності і за результат, і за методи його досягнення.

Поширення зовнішнього управління (до речі, ця мода потроху вщухнула після кризи 2008-2009 рр. ) можна пояснити, як на мене, бажанням акціонерів та вищого керівництва іноземних компаній поширювати європейсько-американські стандарти адміністрування, мати в інших країнах прозору керовану ціннісно насичену систему управління.


Чи є у нас дієві механізми підготовки управлінських кадрів? Де ті «грядки», на яких виростають паростки нової креативної політичної та економічної еліти?

Відповідаючи на це питання, мушу зазначити, що я є професійно заангажованою людиною, все життя працюю в сфері освіти. При цьому маю досвід поєднання двох різних типів освіти – класичної академічної та вищої бізнес-освіти британського зразку. Як доктор наук і професор провідного університету країни, мушу сказати, що університет попри все пропонує якісну академічну освіту. Як академічний директор Единбурзької бізнес-школи зазначу, що бізнес-освіта зараз на підйомі і так чи інакше претендує на роль основного гравця на ринку підготовки управлінських кадрів. Не беруся говорити про паростки політичної еліти, але кожного дня в стінах нашої бізнес-школи спостерігаю змужніння економічної управлінської еліти країни, Києва зокрема. Впевнена, те саме відбувається і в інших бізнес-школах та інституціях.


Як люди просуваються до життєвого успіху? Чи є в Україні «ліфти» просування в соціальній ієрархії? Як вони влаштовані - за професійним принципом або по кумівські / корупційному?

Мушу зазначити, що це два різні питання. Перше - «Як люди просуваються до життєвого успіху?» торкається психологічної та ціннісно-організаційної сфери особистості. Питання про «соціальні ліфти» лежить, скоріше, у суспільній площині, стосується власне соціальної етики.

«Життєвий успіх» поняття виключно персоналізоване, не вдаючись у дрібниці, скажу, що модель успішності будується все життя, змінюючись у відповідності до змужніння особистості, соціально-культурних запитів часу, ціннісної орієнтації співтовариства, країни проживання тощо. Контекст питання стосується скоріше кар’єрного росту та просування по соціальних/фахових сходинках. Мій досвід – і особистий, і професійний - говорить про те, що це можливо. Найкращі умови для такого зростання надають компанії, які сповідують цінності цивілізованого ведення бізнесу, і в яких міцна розгалужена корпоративна культура та корпоративна відповідальність. Це необов’язково мають бути іноземні компанії та установи, часто у молодих українських start-up можливо зробити блискучу кар’єру. Кумівством та корумпованістю – не хочу нікого ображати, але все ж – страждають вочевидь державні установи та політичні організації.

У будь-якому випадку освіченість та фахова підготовка, сміливість мислення, внутрішня культура, здатність до саморозвитку, доброзичливість та ентузіазм стануть запорукою вашого життєвого успіху та кар’єрного зростання. Вчитися, вчитися і ще раз вчитися))


Чи можна стверджувати, що якість менеджменту (як державного, так і корпоративного) є проекцією якості майбутнього?

Будучи професором Київського національного університету ім.Тараса Шевченка, я викладаю Історію міфології. Тому згадала давньокитайський міф про творення світу з тіла першолюдини Пань-гу. Його дихання стало вітром, очі – сонцем та місяцем, з крові виникли річки, з кісток метали. А от чиновники виникли з суглобів першолюдини Пань-гу. Як це вірно – суглоб забезпечує гнучкість тіла людини та можливість рухатися, підтримує діяльність всього організму. Так і чиновник - а в бізнес-структурах менеджер – повинен забезпечувати гнучкість та життєдіяльність системи, бути провідником руху, поєднувати різні частини «бізнес-організму».

Звичайно, менеджмент впливає на майбутні конфігурації всієї системи – і корпоративної, і державної. Він визначає стратегію руху, забезпечує методи та інструменти втілення стратегій в діяльність, менеджмент займається аналізом та виконує прогностичні функції. Проте, як на мене, саме менеджмент компанії має бути носієм основних цінностей, що сповідує компанія. Чим ближче такі цінності до загальнолюдських, тим довговічніше компанія – як не утопічно звучить ця теза.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

І крешем, і кришим, і крушим як стій

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Мы не должны потерять новое поколение, которое идет за нами

Тарас Владимирович Фиников, Президент Международного фонда исследований образовательной политики

Если не поднимется градус социального оптимизма, то на что-то лучшее можно не надеяться

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

В Украине нет субъекта, который бы хотел управлять страной

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Нам вкрай необхідна реіндустріалізація України

Олена Кочемировская, заведующая сектором проблем трудовых отношений и человеческого потенциала НИСИ

Мы уже находимся на уровне стран, зависимых от экспорта технологий

Татьяна Мокротоварова, главный редактор интернет-портала «Комментарии»

Управленцев, нуждающихся в обучении, намного больше, чем институтов, которые могут их обучать

Евгений Фёдоров, депутат Государственной Думы России

Причина миграции – колониальная система управления

Ярослав Рущишин, сенатор Українського Католицького Університету

Конкуренцію в Україні необхідно наповнити новим змістом

Людмила Калита, директор по персоналу АО «Банкомсвязь»

Выбор мы всегда делаем сами

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

Якість приватного менеджменту — це проекція майбутніх виборців Європарламенту

Юрій Ковбасюк, президент Національної академії державного управління при Президентові України

Українська освіта сьогодні перестає грати роль реально працюючого соціального «ліфта»

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Мы называем управлением то, что управлением не является

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

У элиты одно будущее, у общества другое, а у страны третье

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

«Заробитчане» - это мощный коллективный инвестор

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

У державі сьогодні діють потужні механізми «негативної селекції»

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Україна стає «інкубатором сірості»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В Украине профессионалы и интеллектуалы просто не востребованы

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,319