В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Нетократия. Что это такое? Этот термин был придуман в редакции журнала «Wired» в начале 1990-х. как сочетание Сети и власти, Интернета и аристократии. В этом слове содержится намек на появление глобального высшего класса, новой правящей элиты, основа влияния которой – знания и онлайновые технологии, в отличие от промышленной и финансовой буржуазии, чье значение постепенно снижается. В русскоязычное пространство Интернета словосочетание вошло в 2000 году вместе с книгой шведских писателей Яна Зодерквиста и Александра Барда, которая так и называлась: «Netoкратия».

Более 10 лет назад, в эпоху эйфории от Интернета, быстрого взлета компаний- доткомов (от англ. dot-com – точка-ком), все, что написано было в этой книге, воспринималось как откровение. Но, как мы помним, вскоре акции доткомов на ведущих мировых торговых площадках лопнули, мы пережили «рубежный» 2000, а Интернет оказался перегружен быстро нарастающими массивами информации. За 15 лет мы перешли от ситуации, когда стоимость коммуникации была главным препятствием, к ситуации, когда сама дешевизна и изобилие информации стали создавать ранее незнакомые трудности.

В очередной раз человечество столкнулось с тем, что коммуникация – это, конечно, хорошо, но этого «хорошо» не должно быть слишком много. На фоне неразберихи с авторскими правами и потоками неточной, некачественной информации, своевременное получение точной и нужной информации катастрофически затрудняется. Проблема «слишком много информации», которая раньше была знакома лишь крупным руководителям прошлого, сегодня распространилась повсюду.

Сегодня Интернет изменил очень многое, да почти все. Производственные процессы – теперь мы можем работать, находясь где угодно, создавая прямо на дому виртуальные офисы; экономику – где все большее значение приобретает виртуальная собственность и оборот «электронных» денег. Видоизменяется само понятие культуры – расширяются границы совместного творчества, произведения распространяются через специальные сети. Нарастает обмен знаниями (мы являемся читателями и одновременно – редакторами той же «Википедии»). Более доступными становятся человеческие контакты, быстрее и чаще завязываются отношения между людьми (появились социальные сети, чаты и форумы). Благодаря блоггерству, сетевым изданиям, хакерам, «Викиликсу» политикам все сложнее «прятать скелеты в шкафу». Государства, корпорации и граждане сегодня почти полностью «оцифрованы», Сеть позволяет получить доступ ко многим их былым секретам. Информацию стало трудно утаить, а обладание информацией – это и есть власть.

Развитие Интернета позволило перенести подготовку политических кампаний, сбор средств и агитацию в Сеть. Кандидаты, политические партии и организации связываются с избирателями через свои веб-сайты, электронную почту, социальные сети, и эта электронная связь значит для них очень многое. В то же время, несмотря на развитие голосования в онлайне, и выход в Интернет политических партий роль Сети в формировании политики остается неясной. Сеть оказывает влияние на политику и помогает лучше понять ее, но при этом информационные технологии все еще мало помогают избирателям в том, чтобы усилить свое влияние на органы власти.

А ведь еще совсем недавно на Интернет возлагались колоссальные надежды как на «инструмент, который должен способствовать окончательному триумфу демократии»... Вместо этого мы получили «смену ролей» государства, парламентской демократии, политических партий, да и всей политики как таковой.

«ДИАЛОГ.UA» предлагает оценить и проанализировать плюсы и минусы развития Интернета, обсудить тенденции, которые порождает виртуальная реальность, проникая в реальность обыденную и повседневную. Интернет и виртуальная реальность не только прошлое и настоящее, но и будущее. Как известно, последняя встреча в Давосе включала в себя панель об Интернет-образовании. Бизнес и просвещение в Сети пересекаются все чаще. Как эти явления взаимосвязаны с тем, что происходит в реальном мире? Что последует за дальнейшим развитием виртуального образования? Кто и когда станет «властелином Сети», и кому на самом-то деле нужна, утверждающаяся на наших глазах «нетократия»?

Свернуть

Сегодня Интернет изменил очень многое, да почти все. В тоже время, человечество столкнулось с тем, что коммуникация – это, конечно, хорошо, но этого «хорошо» не должно быть слишком много. На фоне неразберихи с авторскими правами и потоками неточной, некачественной информации, своевременное получение точной и нужной информации катастрофически затрудняется. Проблема «слишком много информации», которая раньше была знакома лишь крупным руководителям прошлого, сегодня распространилась повсюду.

Еще совсем недавно на Интернет возлагались колоссальные надежды как на «инструмент, который должен способствовать окончательному триумфу демократии»... Вместо этого мы получили «смену ролей» государства, парламентской демократии, политических партий, да и всей политики как таковой.

«ДИАЛОГ.UA» предлагает оценить и проанализировать плюсы и минусы развития Интернета, обсудить тенденции, которые порождает виртуальная реальность, проникая в реальность обыденную и повседневную.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Традиційні моделі управління сьогодні стають неефективними

17 апр 2013 года
На Заході вийшло декілька книжок, автори яких стверджують, ніби в світовій мережі сформувалася певного роду еліта, яку називають “нетократією”. При цьому вважається, що ця неоеліта може загрожувати інтересам громадян, організацій і навіть держав. Чи варто це вважати елементом теорії змови еліт й чи не шкодять користувачі мережі самі собі подібними теоріями?

Тут маємо проблему кризи глобального розвитку, пов`язану із завершенням індустріальної фази та виходом з відповідної моделі науки й техніки, що утворилася в ХVІІ-ХVІІІ столітті. Тепер відбувається щось нове, але не до кінця зрозуміле, яке позначають різними словами з префіксом “пост”: постіндустріалізм, постмодернізм, тощо. В цю модель вкладається й так зване інформаційне суспільство, яке тому і глобальне, що не дуже національне, навіть не регіональне. Скажімо, усі надії, що внаслідок розвитку інформаційного суспільства утворяться різні транснаціональні регіональні мережеві утворення типу Афрінет, Євронет тощо не виправдалися. Зате мережі дали новий поштовх міграційним процесам й утворенню різноманітних мігрополісів, глобальних націй тощо, рециркуляції носіїв інтелекту.

Отже, новітні інформаційні процеси, зав`язані на світові мережі, мають в собі дещо конструктивне і дещо деструктивне водночас. Традиційні суспільні утворення, такі як нація, клас, чи навіть сім`я — ставляться під великий знак питання. Традиційні моделі управління також виявляються неефективними. Тому й з`являються моделі нетократії, неократії, та інших не до кінця зрозумілих «-кратій».

Усе це означає, що й донині триває пошук засобів гармонізації й конструктивного перманентного діалогу у знаменитому «трикутнику особистість — суспільство — нація (держава)». Поки що маємо більше взаємних підозр та звинувачень, теорій змови тощо, аніж очевидних позитивних результатів. У братній Росії усе це звелося, наприклад, до протистояння у мережі лібералів і націонал-патріотів. При цьому ліберали вважають націоналістів рудиментами печерного етапу розвитку, а ті у відповідь горланять на мережевій мові різноманітних «постів» й «перепостів» про зраду лібералами національних інтересів на користь «світової закуліси». Таким чином, замість пошуку конструктивних рішень й точок дотику відбувається щось протилежне - пошук нових жертв й нових способів жертвоприношення, або як ще кажуть у подібних випадках - “полювання на відьом” (witch hunting). Оцей witch hunting якраз і означає, що ми поки що не вийшли на етап адекватного розуміння суспільних процесів доби постіндустріалізму або неоіндустріалізму, а дублюємо із використанням новітніх технологій різноманітний «нафталін».


Пригадую, що років із 10 тому, йшли розмови про створення «електронного урядування». Як співвідносяться Інтернет і політика? Яку роль на сьогодні відіграють у політиці різноманітні інтернет-ресурси та технології?

Інтернет, як глобальна інформаційна мережа, звичайно ж, потужно впливає на політику. Проте, для більш значного впливу потрібно, аби ті, хто робить політику, самі стали мешканцями віртуального простору – «нетізенс» (похідне від англомовного позначення громадянин – «сітізенс»). Але у нас люди при владі - це люди старшого покоління, яким здебільшого плюс-мінус шістдесят. А в такому віці, за українською статистикою, Інтернетом цікавляться не більше 10% громадян. Людям цього покоління більше припадають до душі телебачення, газети, традиційні книжки «у палітурці».

Отже, виникає певне комунікативне непорозуміння між тими, хто при владі, середнім поколінням, і тими, хто з дитинства бавився різними дівайсами й гаджетами. Оце комунікативно найпросунутіше покоління воліє залишитись без миски борщу, але зате з доступом до Інтернету. Тоді як для старших категорій населення цифрові інформаційні технології – це якийсь домішок чи додаток до того ж таки телебачення.

То ж маємо три різні моделі ставлення до всесвітньої мережі, де Інтернет є життєвою необхідністю, модною і трохи корисною забавкою, незрозумілою екзотикою закордонного походження. Зрештою, перша модель, звичайно, з часом переможе. В Німеччині плату за Інтернет вже включили до мінімального споживчого кошика, а провайдерів, які не надають своїм клієнтам своєчасних якісних Інтернет-послуг притягають до суду за звинуваченням у порушенні невід’ємного права людини. Отже, поза сумнівами, років десь так через двадцять все соціальне життя стане мережевим, дистанційним, і навіть сучасне розуміння робочого місця буде сприйматися як суцільний анахронізм.

Адже, уже й нині трапляються люди, яких називають на англійський манер «дауншіфтерами», які покинувши звичні місця й офіси, оселилися там, де хоче перебувати їхня душа, де триває вічне літо чи вічна зима (це уже залежить від персональних уподобань). Підтримуючи життєдіяльність організмів на рівні певного мінімуму, такі «дауншіфтери» знаходять собі в Інтернеті достатній для цього заробіток. Їх ще називають постматеріалістами. А можна називати також неоідеалістами. Десь в Індії, чи в інших екзотичних місцевостях, вони об`єднуються в комуни. Це і є, хоча незначний, але справжній соціальний прогрес, досягнутий завдяки Інтернету.

Проте, є й зворотній бік медалі, який стосується тих, хто шукає в Інтернеті виключно розваг, кого приваблює безтурботне віртуальне життя. Адже віртуальний світ може занурювати людину у транс, так само як наркотики. Така віртуалізація життя, як правило, заперечує самореалізацію особистості. В соціальній психології це називають ескейпізм (від англійського – «втеча»). Так само недоречно перебільшувати реальне значення соціальних мереж типу «Твіттер», сподіваючись, що ці віртуальні спільноти колись таки перетворяться на реальні спільноти. Насправді, людина може перманентно перебувати у віртуальному просторі різноманітних «твіттерів» й «фейсбуків», принаймні проіснувати там багато років, перебуваючи в полоні паралельної реальності, яка ніколи й ніде не перетинається з реальною реальністю.

Щодо внеску Інтернету в управлінські справи, то це речі добре відомі, пов’язані з електронною демократією, електронним голосуванням, електронною дипломатією, електронним урядуванням тощо. Щодо України, то головне, — щоб уся ця електронізація здійснювалася насправді, а не просто забазікувалася чиновниками «від інформатизації». Бо, якщо вірити деяким таким чиновникам, то ми вже досягли кращих європейських стандартів.

Але кожен, хто хоч не надовго опиниться в коридорах української влади, легко може пересвідчитися, що в цьому напрямку електронізації управлінських технологій не зроблено навіть першого кроку. Не налагоджено, зокрема, електронний обіг документів, хоча закон, який дозволяє це робити, було ухвалено рівно 10 років тому. Якщо, знову ж таки, звернутися до теми електронно-цифрового підпису, законодавчо врегулюваного 10 років тому, то неважко переконатися, що цим підписом у вигляді унікального цифрового коду, що надається громадянину уповноваженим органом влади, скористалося обмаль наших співвітчизників. Та й то здебільшого вони можуть використати цей засіб ідентифікації хіба що для податкової звітності, бо усі інші канали й можливості електронного спілкування громадянина з владою, у нашій країні наразі не задіяні. Можливо це уповільнене просування електронних технологій має дуже просте пояснення: чиновники ще не навчилися брати, а їхні клієнти давати по Інтернету різні «подарунки».


Як оцінити економічний ефект Інтернету, хоча б з огляду на поширення інтернет-магазинів?

Інтернет-торгівля на сьогодні стала такою реальністю, що її як конкурентне середовище слід сприймати цілком серйозно. Звичайні магазини дедалі більше сприймаються як виставкові центри, де можна щось помацати своїми руками, коли мало самого лише перегляду товарів в Інтернеті. Менеджери електронних крамничок, при цьому, можуть, знову ж таки, географічно знаходитися дуже далеко від своїх клієнтів. Товари завозяться з усьогу світу, торгівля стала інтернаціональною в прямому розумінні. Лише дуже ліниві й абсолютно далекі від торгівлі люди не знають, приміром, адресу китайського інтернет-магазину таобао. Але й традиційні торгівельні заклади не втрачають повністю своїх позицій, бо мають свою нішу і швидко пристосовуються до реалій.

Останнім часом, в умовах глобальної соціально-економічної кризи, набирає обертів так звана розподілена економіка (share economy), яка має зовнішні ознаки соціалістичної, бо її провідний принцип полягає у спільному використанні якоїсь речі, щоб гуртом за неї менше платити. Компаньйони знаходять один одного через Інтернет. Такий підхід радикально відрізняється від сучасної моделі економіки масового споживання, так званого консьюмеризму. Тобто, з’являються люди, які вже не так охоче ведуться на рекламу, що провокує на те, щоб якомога частіше відправляти різні речі на звалище, частіше купувати нові речі через те, що змінилася мода. У цьому контексті постконсьюмеризму й так званого пірінгу стають зрозумілими й деякі види інтернет-піратства, подібні до share economy. Адже на так званих файлообмінних сайтах люди справді мають право обмінятися цифровими товарами, (музичними альбомами, наприклад), якщо вони ними придбані офіційно. Продавці таким обміном незадоволені, бо втрачають прибутки, але обмін цей є цілком легальним.

В цьому криється протиріччя капіталістичної системи, яку до крайніх меж загострює інформаційне суспільство. Капіталізм насаджує принцип максимального споживання, бо без нього не буде, мовляв, економічного зростання, а без цього зростання настане кінець світу. При цьому ті, хто навіює людству цю мантру, на публічному рівні намагаються не аналізувати зв`язок між загальним економічним зростанням і економічним благополуччям кожної окремої людини. В цьому контексті, Інтернет, хоча і не веде до соціалізму в звичному розумінні, сприяє деякому економічному протверезінню. Адже споживання заради споживання, чи заради досягнення дедалі вищих показників економічного зростання — апріорі не може бути прийнятною ціллю для нормальної людини.


Що ми отримали в сухому залишку ” від інформаційної революції? З філософської точки зору.

Інформаційна революція розпочалася досить давно і ще довго триватиме. Вона дійшла до кожної окремої людини. Особливо швидкими темпами вона просувається, починаючи від середини нульових років.

Всі ми пам`ятаємо, як це починалося.

Сотові телефони спочатку набули якогось ритуально-містичного сенсу, а їхні власники вважалися майже обранцями долі. Тепер такими ж обранцями долі вважаються власники смартфонів, айфонів тощо. Техніка пересування з використанням різноманітних систем навігації типу джі-пі-ес теж стає рутинною. Щойно з’явилися диво-окуляри від Google, які експлуатують ці найновітніші способи навігації уже на рівні людської персоналії. А далі з`являться такі засоби комунікацій, про які неможливо навіть помріяти.

Але вистачає й негативів.

Викликає, зокрема, неспокій й обурення засмічення інтелектуального середовища. Де-факто відбувається деінтелектуалізація інформаційного простору, де на один байт корисної інформації припадають мегабайти інтелектуально зайвих, а часто й шкідливих речей. Колективний інтелект від новітніх технологій комунікації можливо й виграє, але індивідуальний знижується.

Серед людей, які є так званими юзерами, поширюється так звана функціональна неграмотність, тобто нездатність сприймати й уявляти великі тексти. Важко, наприклад, уявити сучасну молоду людину, спроможну вдумливо й «без купюр» прочитати “Війну і мир” Льва Толстого або вдумливо й «без купюр» продивитися й проаналізувати філософські фільми Ларса фон Трієра чи Андрія Тарновського.

Отой стандарт послання, який задається у «твіттері» чи під час відправлення «смс-ки», призводить до того, що багато ланцюгові конструкції думання зникають, а натомість стає дедалі більше конструкцій коротких і однорівневих, коли думки зводяться до рефлексів. Відтак, люди дуже легко переймаються не серйозними проблемами, а якимись модними трендами і можуть годинами «трендіти» про танці, про співаків, про акторів. А відтак, мріють самим посісти місце своїх кумирів. Варто було лишень комусь із хитрих промоутерів переконати довірливу публіку, що Мадонна захопилася каббалою, як уже через годину-дві адептів каббали побільшало в рази.

Те, що впродовж останніх років інформаційна революція несла в собі більше деструктивного, аніж конструктивного має просте пояснення: людина й людство не встигали пристосуватися до нових технологій, збагнути їхню природу й пов’язані з ними ризики й виклики. Адже від моменту винаходу Йоганом Гутенбергом книгодрукування, десь всередині 15 століття, й до масової поширення книжної грамотності, десь наприкінці 19 століття, пройшло добрих чотири сотні років.

Нині ж все відбувається надто швидкими темпами. Щось старе в масових й немасових комунікаціях відходить, а нове не встигає надійти й перебуває з цим старим в стані хаотичної мішанини. Кристалізація й самовизначення нового рівня комунікативной культури – справа завтрашнього дня. Як стверджував у подібному випадку філософ Гегель - «Сова Мінерви вилітає в сутінках». Тобто осмислення певного явища можливе лише тоді, коли воно дорозвивається до розкриття своєї сутності.


Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Архітектура постмодернової вигадки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

После капитализма: виртуальная футуристика

Дмитрий Кракович, социолог, директор исследовательского центра DK Media Research & Consulting

Это заблуждение – считать интернет пространством, достаточно свободным от внешнего мира

Дмитрий Голубов, лидер Интернет Партии Украины

Интернет – это средство, и как любое средство оно может быть бесполезным, как «Кольт» с заевшим барабаном

Анатолий Гришин, аналитик, airdogs.net

Контролировать огромное количество источников информации в Интернете невозможно и бессмысленно

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Суть не в тому, як Мережа маніпулює свідомістю, а в тому, як нею можуть маніпулювати учасники Мережі

Артем Афян, керуючий партнер ЮК Юскутум, що представляє інтереси порталу EX.UA

На Інтернет може спиратися, як демократія, так і тоталітарна держава

Валерий Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Принципы взаимодействия Интернета и бизнеса просты: бизнес должен жить в Интернете, точно так же, как он живет на улицах города

Андрей Колодюк, Young Global Leader of World Economic Forum

Для того чтоб «зажечь» людей, совершить революцию или переворот используют информацию

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Интернет способен взрывать неустойчивые общества

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Пока Интернет это дикое поле и человечество не научилось с ним работать

Юнона Лотоцкая (ранее Ильина), ведущий научный сотрудник лаборатории Новых информационных технологий обучения Института психолог

Виртуальный мир в Украине только начинает строиться

Дмитрий Терехов, Сопредседатель Общероссийской общественной организации "Журналисты России"

Интернет-структуры становятся важными инструментами влияния на власть и политику

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Мы скорее выходим из общества знания, чем приходим к нему

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Говорити про торжество нетократії в Україні зарано

Сергій Дацюк, философ

Становление нетократии

Эллина Шнурко-Табакова, издатель ИД «СофтПресс», член правления ИнАУ, председатель правления Ассоциации предприятий Информационных технологий Украины, председатель комитета по защите свободы слова и прав человека Интернет Ассоциации Украины

Социальная сеть – это программно-аппаратное средство, оно не может сделать революцию

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Интернет – это, прежде всего, поле и средство социальной коммуникации

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,065