В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Нетократия. Что это такое? Этот термин был придуман в редакции журнала «Wired» в начале 1990-х. как сочетание Сети и власти, Интернета и аристократии. В этом слове содержится намек на появление глобального высшего класса, новой правящей элиты, основа влияния которой – знания и онлайновые технологии, в отличие от промышленной и финансовой буржуазии, чье значение постепенно снижается. В русскоязычное пространство Интернета словосочетание вошло в 2000 году вместе с книгой шведских писателей Яна Зодерквиста и Александра Барда, которая так и называлась: «Netoкратия».

Более 10 лет назад, в эпоху эйфории от Интернета, быстрого взлета компаний- доткомов (от англ. dot-com – точка-ком), все, что написано было в этой книге, воспринималось как откровение. Но, как мы помним, вскоре акции доткомов на ведущих мировых торговых площадках лопнули, мы пережили «рубежный» 2000, а Интернет оказался перегружен быстро нарастающими массивами информации. За 15 лет мы перешли от ситуации, когда стоимость коммуникации была главным препятствием, к ситуации, когда сама дешевизна и изобилие информации стали создавать ранее незнакомые трудности.

В очередной раз человечество столкнулось с тем, что коммуникация – это, конечно, хорошо, но этого «хорошо» не должно быть слишком много. На фоне неразберихи с авторскими правами и потоками неточной, некачественной информации, своевременное получение точной и нужной информации катастрофически затрудняется. Проблема «слишком много информации», которая раньше была знакома лишь крупным руководителям прошлого, сегодня распространилась повсюду.

Сегодня Интернет изменил очень многое, да почти все. Производственные процессы – теперь мы можем работать, находясь где угодно, создавая прямо на дому виртуальные офисы; экономику – где все большее значение приобретает виртуальная собственность и оборот «электронных» денег. Видоизменяется само понятие культуры – расширяются границы совместного творчества, произведения распространяются через специальные сети. Нарастает обмен знаниями (мы являемся читателями и одновременно – редакторами той же «Википедии»). Более доступными становятся человеческие контакты, быстрее и чаще завязываются отношения между людьми (появились социальные сети, чаты и форумы). Благодаря блоггерству, сетевым изданиям, хакерам, «Викиликсу» политикам все сложнее «прятать скелеты в шкафу». Государства, корпорации и граждане сегодня почти полностью «оцифрованы», Сеть позволяет получить доступ ко многим их былым секретам. Информацию стало трудно утаить, а обладание информацией – это и есть власть.

Развитие Интернета позволило перенести подготовку политических кампаний, сбор средств и агитацию в Сеть. Кандидаты, политические партии и организации связываются с избирателями через свои веб-сайты, электронную почту, социальные сети, и эта электронная связь значит для них очень многое. В то же время, несмотря на развитие голосования в онлайне, и выход в Интернет политических партий роль Сети в формировании политики остается неясной. Сеть оказывает влияние на политику и помогает лучше понять ее, но при этом информационные технологии все еще мало помогают избирателям в том, чтобы усилить свое влияние на органы власти.

А ведь еще совсем недавно на Интернет возлагались колоссальные надежды как на «инструмент, который должен способствовать окончательному триумфу демократии»... Вместо этого мы получили «смену ролей» государства, парламентской демократии, политических партий, да и всей политики как таковой.

«ДИАЛОГ.UA» предлагает оценить и проанализировать плюсы и минусы развития Интернета, обсудить тенденции, которые порождает виртуальная реальность, проникая в реальность обыденную и повседневную. Интернет и виртуальная реальность не только прошлое и настоящее, но и будущее. Как известно, последняя встреча в Давосе включала в себя панель об Интернет-образовании. Бизнес и просвещение в Сети пересекаются все чаще. Как эти явления взаимосвязаны с тем, что происходит в реальном мире? Что последует за дальнейшим развитием виртуального образования? Кто и когда станет «властелином Сети», и кому на самом-то деле нужна, утверждающаяся на наших глазах «нетократия»?

Свернуть

Сегодня Интернет изменил очень многое, да почти все. В тоже время, человечество столкнулось с тем, что коммуникация – это, конечно, хорошо, но этого «хорошо» не должно быть слишком много. На фоне неразберихи с авторскими правами и потоками неточной, некачественной информации, своевременное получение точной и нужной информации катастрофически затрудняется. Проблема «слишком много информации», которая раньше была знакома лишь крупным руководителям прошлого, сегодня распространилась повсюду.

Еще совсем недавно на Интернет возлагались колоссальные надежды как на «инструмент, который должен способствовать окончательному триумфу демократии»... Вместо этого мы получили «смену ролей» государства, парламентской демократии, политических партий, да и всей политики как таковой.

«ДИАЛОГ.UA» предлагает оценить и проанализировать плюсы и минусы развития Интернета, обсудить тенденции, которые порождает виртуальная реальность, проникая в реальность обыденную и повседневную.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Суть не в тому, як Мережа маніпулює свідомістю, а в тому, як нею можуть маніпулювати учасники Мережі

22 май 2013 года
Яким є вплив Інтернету на державну безпеку, політику та економіку. Чи не склалися в цій сфері нові реалії, яких держава й досі не помічає?

В моєму розумінні, – тут я, мабуть, не буду оригінальним, – Інтернет як постав в якості комунікативного засобу, то так ним і залишається досі. Обмін відомостями, новинами, документами, думками, пошук людей, даних, знань і літератури – це передусім сукупні дії окремих суб’єктів, які користуються таким засобом зв’язку як Інтернет. Звісно, що з огляду можливостей і переваг, які властиві цьому виду зв’язку, це – прогресивний крок, як то було свого часу, зокрема, із радіо і телефоном. Якихось підстав вважати сам Інтернет суб’єктом, а тим більше – наділяти його антропоморфними властивостями, я не вбачаю.

Що стосується так званих соціальних мереж, то тут також важливо пам’ятати те, що не Інтернет їх породжує, а вже існуючі формалізовані (і ні) соціальні групи інтересів чи цінностей. І якщо не існує носіїв цих інтересів чи апологетів цих цінностей, то й соціальні мережі не з’являться. От якби у світі не було настільки живого попиту на однодумців й обмін між ними думками, новинами, оцінками та враженнями, то й існуючі нині інтернет-мережі не виникли б або ж дуже швидко «всохли». Люди й раніше писали листи, одне одному, слали посилки і телеграми, телефонували. Тепер міжлюдська комунікація «пересіла із залізного на електронного Пегаса».

Що ж до загроз і ризиків, пов’язаних із Інтернетом, то тут мову варто вести про зміст його використання окремими суб’єктами і групами. У цьому відношенні, ставлення до Інтернету має бути таким же як і до інших масових комунікаційних засобів. І, звісно, тут виникають певні регуляторні, безпекові й ліберальні аспекти. Проте, якщо існує можливість його використання в злочинних цілях, то це іще не означає, що його має бути піддано тотальному контролю з боку держави, в чому є підстави запідозрювати нинішню українську владу. Це так же вірно як і у відношенні до телефонного зв’язку чи листування. Спеціальні служби мають «протидіяти злочинності», а не контролювати засоби зв’язку. Так можна добитися лише одного – розгулу владного свавілля, ураження невід’ємних прав громадянина на приватність і свободу життя і діяльності. Загрози створюють не засоби зв’язку, а ті хто ними користується. Якщо мислити інакше, то тоді й приватні радіостанції і мобільні телефони стають «масовим знаряддям злочинності», як колись ото книги й, особливо, газети, котрі «заборонялися до друку й розповсюдження».


Існує думка, що в цій сфері вже склалася своя еліта – так звана нетократія. Чи існують у нас свої «нетократи»?

Як на мене, то виникнення «нетократії» – це данина модній теорії «змови» і конспірології. Основа нетократії – володіння «справжніми, повними й ексклюзивними» знаннями. Грубо кажучи, так звані нетократи прагнуть зв’язати у єдине систематизоване ціле політичну, економічну, наукову і соціальну інформацію з тим, аби отримати можливість таємно (незбагненно для публіки) керувати процесами розвитку, передусім – міжнародного процесу. Проте, я в цьому прагненні нічого нового не вбачаю: цього прагнули, прагнуть і надалі прагнутимуть, і так же само не досягатимуть ні тотальності, ні абсолютності знань, – не кажучи вже про те, наскільки ефективно тими знаннями могли б розпорядитися. Адже самі по собі знання знаннями не розпоряджатимуться – їх має застосувати суб’єкт заради досягнення певної ідеї/цілі, за відповідними стратегією і програмою.

Ймовірно, що в «гарячих головах» такими ідеями ставатимуть різнорідні плани «панування», у тому числі – всесвітнього. Я можу, навіть, припустити, що буде кілька спроб щодо цього, але із кожним їх невідворотним викриттям «ентузіазм нетократів» спадатиме.

Чомусь мені видається, що більшість користувачів Інтернету аж ніяк не прагнуть керувати. Усе їхнє прагнення – прагнення комфорту і зручності. Це як у класичній піраміді Маслоу – вже зараз скандинавам чи південним корейцям не доводиться задумуватися про хліб насущний. Тож і постає питання комфортності споживання цього хлібу – можливості замовити його через Інтернет, можливості заплатити за парковку, сплатити рахунки, зрештою проголосувати тощо, не виходячи з дому.


Як відомо, «арабська весна» починалася в соціальних мережах. Чи дійсно можна «розхитати» країну, діючи лише через Інтернет?

Ну, це вже схоже на якусь дурницю. Мережі самі по собі нічого не породжують. Тут ми знову бачимо спробу наділити Мережу антропоморфними якостями. Але слід пам’ятати, що й сам Інтернет і мережі це лише засіб. Звісно, якби ми послуговувалися конспірологією та були прихильниками кібер-панку, то можна було б припустити, що й сама по собі мережа має свідомість і злі умисли.

Проте, якщо це колись і станеться, то не за нашого життя. Наразі ж мають місце спроби окремих політиків спихнути провину за власну інституційну неспроможність на мережі. Якщо посилатися на класику, то революційна ситуація виникає незалежно від якихось там мереж. Понад те, в нинішніх умовах мережі можуть або ж використовуватися як інструмент зв’язку між «революціонерами», а в умовах, коли лідери автократій розуміють цю інструментальність – можуть і банально використовуватися в якості свистка, куди революціонери спускають пару. І в такій ситуації мережі радше навпаки гальмуватимуть революційні пориви…

Загальний висновок один – суть не в тому, як Мережа маніпулює свідомістю, а в тому, як нею можуть маніпулювати учасники мережі. Безвідносно – «сидять» вони в Інтернеті, в телевізорі, чи ж розкидають з літаків «пропагандистські матеріали».


Ми бачимо, що такі великі країни як Китай чи Росія послідовно намагаються обмежити свободу думки в Інтернеті. Чи дійсно він представляє певну загрозу для держави?

Щодо загроз для традиційної держави, то, як на мене, це відверта страшилка для тих, хто інтернетом не користується. Ну про які такі загрози може йтися? Чи становить загрозу традиційній державі троллінг? Чи становлять таку загрозу боти-коментатори? Звісно, що ні. Той, хто «живе» в Інтернеті вже давним-давно не звертає уваги на такі феномени мережі. Для тих же, для кого Інтернет – «терра інкогніта» звісно можна показати яскраві бої «ботів» і троллінг-атаки. Однак людина досвідчена розуміє, що це все лишень банальна показуха, «розвод для лохів», який ні на що не впливає. І якщо вже це і є загрозою, то не для традиційної держави, а радше для гаманця таких «лохів-традиціоналістів».

Навіть більш різкі втручання в інформаційну сферу – так званий «hostile takeover» комп’ютерних баз даних, що справді може становити загрозу – загрозу витоку приватної інформації, загрозу «ламання» банківських рахунків, – це, значною мірою, загроза не для традиційних національних держав. Це як у тому бородатому анекдоті про те, що СНІД не загрожує Японії та СРСР, адже це чума 20 ст., тоді як Японія вже давно у 21 ст., а «традиційний» СРСР досі у 19-му…


А як щодо хакерських атак на сайти державних організацій та викрадення інформації? Адже існує «Анонімус» та «Вікілікс».

Розумієте, електронна інформація має таку ж саму неприємну властивість пропадати, як і сторінки із бухгалтерських книг, як таємниці із підслуханих телефонних бесід і переговорів, і, навіть, банкноти із банківських сховищ… Як повчально говорив Юліус Фучик: «Люди, я любив вас. Будьте пильними».

Я би звернувся до давньої латинської формули «qui prodest?». Створення неприємностей на офіційних веб-ресурсах не становить реальної чи скільки небудь серйозної загрози системі державного управління в цілому. Ці неприємності вражають лише рольові амбіції «крутого керівництва», що веде до неадекватної реакції. От якби, принаймні, йшлося про систему електронного урядування, то тоді виникала хоча б гіпотетична загроза ураження систем забезпечення і управління. А так, ми були свідками доволі видовищних вистав, жертвами яких стали …електронні копії нормативно-правових актів і відомчі хвальковиті новини і фоти про успіхи у політиці реформ.

Виходячи з таких міркувань і згаданої формули, можна припустити крамольне: а чи не самі відомчі умільці не утнули усі ті фокуси, чи це не такий собі віртуальний «підпал рейхстагу»?, – з тим, аби створити підстави для організації «удару у відповідь» – запровадження, передусім, правового і технологічного (і аж ніяк – не інформаційного) механізму контролю в межах українського домену.

Як на мене, то для України це питання віддаленої перспективи. Для цього Україні, принаймні, необхідно дорости до статусу інформаційного суспільства.

Бесіду вів А.Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Архітектура постмодернової вигадки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

После капитализма: виртуальная футуристика

Дмитрий Кракович, социолог, директор исследовательского центра DK Media Research & Consulting

Это заблуждение – считать интернет пространством, достаточно свободным от внешнего мира

Дмитрий Голубов, лидер Интернет Партии Украины

Интернет – это средство, и как любое средство оно может быть бесполезным, как «Кольт» с заевшим барабаном

Анатолий Гришин, аналитик, airdogs.net

Контролировать огромное количество источников информации в Интернете невозможно и бессмысленно

Артем Афян, керуючий партнер ЮК Юскутум, що представляє інтереси порталу EX.UA

На Інтернет може спиратися, як демократія, так і тоталітарна держава

Валерий Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Принципы взаимодействия Интернета и бизнеса просты: бизнес должен жить в Интернете, точно так же, как он живет на улицах города

Андрей Колодюк, Young Global Leader of World Economic Forum

Для того чтоб «зажечь» людей, совершить революцию или переворот используют информацию

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Интернет способен взрывать неустойчивые общества

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Пока Интернет это дикое поле и человечество не научилось с ним работать

Юнона Лотоцкая (ранее Ильина), ведущий научный сотрудник лаборатории Новых информационных технологий обучения Института психолог

Виртуальный мир в Украине только начинает строиться

Дмитрий Терехов, Сопредседатель Общероссийской общественной организации "Журналисты России"

Интернет-структуры становятся важными инструментами влияния на власть и политику

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Мы скорее выходим из общества знания, чем приходим к нему

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Говорити про торжество нетократії в Україні зарано

Микола Ожеван, головний науковий співробітник відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій Національного Інституту стратегічних досліджень, д.ф.н., професор

Традиційні моделі управління сьогодні стають неефективними

Сергій Дацюк, философ

Становление нетократии

Эллина Шнурко-Табакова, издатель ИД «СофтПресс», член правления ИнАУ, председатель правления Ассоциации предприятий Информационных технологий Украины, председатель комитета по защите свободы слова и прав человека Интернет Ассоциации Украины

Социальная сеть – это программно-аппаратное средство, оно не может сделать революцию

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Интернет – это, прежде всего, поле и средство социальной коммуникации

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,068