В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Нетократия. Что это такое? Этот термин был придуман в редакции журнала «Wired» в начале 1990-х. как сочетание Сети и власти, Интернета и аристократии. В этом слове содержится намек на появление глобального высшего класса, новой правящей элиты, основа влияния которой – знания и онлайновые технологии, в отличие от промышленной и финансовой буржуазии, чье значение постепенно снижается. В русскоязычное пространство Интернета словосочетание вошло в 2000 году вместе с книгой шведских писателей Яна Зодерквиста и Александра Барда, которая так и называлась: «Netoкратия».

Более 10 лет назад, в эпоху эйфории от Интернета, быстрого взлета компаний- доткомов (от англ. dot-com – точка-ком), все, что написано было в этой книге, воспринималось как откровение. Но, как мы помним, вскоре акции доткомов на ведущих мировых торговых площадках лопнули, мы пережили «рубежный» 2000, а Интернет оказался перегружен быстро нарастающими массивами информации. За 15 лет мы перешли от ситуации, когда стоимость коммуникации была главным препятствием, к ситуации, когда сама дешевизна и изобилие информации стали создавать ранее незнакомые трудности.

В очередной раз человечество столкнулось с тем, что коммуникация – это, конечно, хорошо, но этого «хорошо» не должно быть слишком много. На фоне неразберихи с авторскими правами и потоками неточной, некачественной информации, своевременное получение точной и нужной информации катастрофически затрудняется. Проблема «слишком много информации», которая раньше была знакома лишь крупным руководителям прошлого, сегодня распространилась повсюду.

Сегодня Интернет изменил очень многое, да почти все. Производственные процессы – теперь мы можем работать, находясь где угодно, создавая прямо на дому виртуальные офисы; экономику – где все большее значение приобретает виртуальная собственность и оборот «электронных» денег. Видоизменяется само понятие культуры – расширяются границы совместного творчества, произведения распространяются через специальные сети. Нарастает обмен знаниями (мы являемся читателями и одновременно – редакторами той же «Википедии»). Более доступными становятся человеческие контакты, быстрее и чаще завязываются отношения между людьми (появились социальные сети, чаты и форумы). Благодаря блоггерству, сетевым изданиям, хакерам, «Викиликсу» политикам все сложнее «прятать скелеты в шкафу». Государства, корпорации и граждане сегодня почти полностью «оцифрованы», Сеть позволяет получить доступ ко многим их былым секретам. Информацию стало трудно утаить, а обладание информацией – это и есть власть.

Развитие Интернета позволило перенести подготовку политических кампаний, сбор средств и агитацию в Сеть. Кандидаты, политические партии и организации связываются с избирателями через свои веб-сайты, электронную почту, социальные сети, и эта электронная связь значит для них очень многое. В то же время, несмотря на развитие голосования в онлайне, и выход в Интернет политических партий роль Сети в формировании политики остается неясной. Сеть оказывает влияние на политику и помогает лучше понять ее, но при этом информационные технологии все еще мало помогают избирателям в том, чтобы усилить свое влияние на органы власти.

А ведь еще совсем недавно на Интернет возлагались колоссальные надежды как на «инструмент, который должен способствовать окончательному триумфу демократии»... Вместо этого мы получили «смену ролей» государства, парламентской демократии, политических партий, да и всей политики как таковой.

«ДИАЛОГ.UA» предлагает оценить и проанализировать плюсы и минусы развития Интернета, обсудить тенденции, которые порождает виртуальная реальность, проникая в реальность обыденную и повседневную. Интернет и виртуальная реальность не только прошлое и настоящее, но и будущее. Как известно, последняя встреча в Давосе включала в себя панель об Интернет-образовании. Бизнес и просвещение в Сети пересекаются все чаще. Как эти явления взаимосвязаны с тем, что происходит в реальном мире? Что последует за дальнейшим развитием виртуального образования? Кто и когда станет «властелином Сети», и кому на самом-то деле нужна, утверждающаяся на наших глазах «нетократия»?

Свернуть

Сегодня Интернет изменил очень многое, да почти все. В тоже время, человечество столкнулось с тем, что коммуникация – это, конечно, хорошо, но этого «хорошо» не должно быть слишком много. На фоне неразберихи с авторскими правами и потоками неточной, некачественной информации, своевременное получение точной и нужной информации катастрофически затрудняется. Проблема «слишком много информации», которая раньше была знакома лишь крупным руководителям прошлого, сегодня распространилась повсюду.

Еще совсем недавно на Интернет возлагались колоссальные надежды как на «инструмент, который должен способствовать окончательному триумфу демократии»... Вместо этого мы получили «смену ролей» государства, парламентской демократии, политических партий, да и всей политики как таковой.

«ДИАЛОГ.UA» предлагает оценить и проанализировать плюсы и минусы развития Интернета, обсудить тенденции, которые порождает виртуальная реальность, проникая в реальность обыденную и повседневную.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Архітектура постмодернової вигадки

5 июн 2013 года
Що це за нове явище - нетократія? Чи існують якісь правила, закони її функціонування? Чи знаходиться Україна під владою «нетократіі»?

Власне нетократія – не явище, а вигаданий у дев’яності ніби термін на позначення певної сукупності псевдореалій. У викладі Александера Барда і Яна Зондерквіста, співавтора гіперрекламованої книжки «Нетократія», нетократія – радше конструкт з набором правил його використання, прикладання до реалій, що існували до 2000 року (рік першого шведського видання). До України цей конструкт співавторів, а також і самого Барда, який рекламує його в численних виступах, не має й не може мати жодного стосунку, бо дійсність нашої країни й розвинених країн Заходу кардинально різні. У передмові до російського перекладу книжки Артемій Лебедєв слушно написав: «Цю книжку написано в кращих нетократичних традиціях - вона використовує слабкі сторони старого ладу і приховує правду. З одного боку, ця книжка видана за капіталізму, видрукувана в друкарні й продана за гроші, які нетократії, здавалося б, не потрібні. З іншого боку, автори ретельно маскують знання в потоці інформації. Портрет нетократії, такого члена масонської ложі, що виявив на своїй заміській ділянці золотий метеорит, прямо протилежний істинному вигляду».

Схоже, що Лебедєву, який у своєму житті навчався всього потроху й вирізьбився на популярного дизайнера й шоумена, до душі Бард з його показовою знехіттю до формальної освіти, хитаннями між неозороастризмом, секс-бізнесом, пропагандою слабких наркотиків і модним нині жанром ток-шоу, які скеровані не стільки на пошук відповідей, скільки на заповнення часу мовлення найрізноманітнішими принагідними текстами. Такий собі колаж з довільного контенту. У Росії за настроєм і способом мислення Барда напрочуд нагадують писання фашизуючого євразійця Олександра Дугіна. Тексти Дугіна теж не підлягають науковій, логічній верифікації. До речі, саме це Барду закидають рецензенти й науковці в багатьох країнах. Пьотр Шумлевич ще 2007 року дотепно писав: «Автори (Бард і Зондерквіст, - прим. моя, ЛГ), загалом, повторюють марксистську схему, за умови, однак, що для Маркса новою формою організації виробництва мав стати комунізм, а для Барда й Зондерквіста це буде нетократія».

Шумлевич дуже влучно вказав на ваду в концепції співавторів, котрі плутають поняття системи державного управліня та економічної системи й соціально-політичного ладу.

Якщо відволіктись від цих школярських непорозумінь і говорити просто про якісь схеми електронізації управліня в Україні, то й тут ми зустрічаємося з неприйнятністю такого конструкту для нас. І то з низки причин. А саме: 1) У рамцях реального однопартійного диктату справи функціонування держави подиктовуються одним владним кластером, а Бард і Зондерквіст пишуть про «розуміння, контекст, знання. Ось де знаходиться влада». 2) Нетократія в трактуванні шведських авторів передбачає певного рівня електронізації щоденного життя в державі: тобто комп’ютерної грамотності переважної більшості населення, забезпечення максимального покриття території країни мережею Інтернет-зв’язку, доступності й ефективності інформаційних ресурсів, наявності сучасного апаратного ресурсу й сучасних легальних програмних продуктів… Для України це все справи досить віддаленого майбутнього. 3) Самі автори не бачать можливості функціонування нетократії в країні з гострими національними проблемами, певними освітніми проблемами й невиразністю національної ментальності. Бо й справді схеми Лас-Веґасу, про які пишуть автори, не мають нічогісінько спільного з традиціями української цивілізації сьогодні.


Автор книги «Нетократія» Олександр Бард впевнений, що країни, які зараз роблять зусилля, щоб надати широкосмуговий доступ в Інтернет для 80-90% населення, стануть найбагатшими через 15 років. Зараз це Корея, Ізраїль, Скандинавія. Навіщо і кому потрібен доступ в Інтернет? Інтернет - новий канал комунікації або «базис» нової системи управління?

Конструкт нетократії стосується не сьогодення, а реалій кінця дев’яностих років минулого століття. Але й тоді, й зараз Інтернет був і є не базисом, а інструментом управління, який добре працює в державах з більш-менш прозорою економікою, котра не контролюється кластеризованим криміналітетом, в державах, де пріоритетом є оптимізація цивілізаційного розвитку, а не породження й захист корупції та схем нелегального зиску на користь провладних фігурантів.

Дуже складним і дискутабельним є питання багатства держави. Навіть якщо йдеться про звичайне якесь матеріальне мірило, то розрив між статками найбідніших і найбагатших верств в Україні має патологічні розміри й в жодному разі не обумовлюється успішністю індивідуальних здібностей. В нашому випадку ми маємо до діла здебільшого зі схемами кримінального перерозподілу ресурсів і виробленого продукту в залежності від складу керівного кластеру. Про це свідчить і занепад стану з освітою, наукою і «соціалкою» в Україні.

Для того, щоб інструменти Інтернету працювали в нашій державі, крім згаданої вище готовності соціуму, потрібно, щоб всі члени інтернет-спільноти (і приватні, і юридичні особи) діяли відкрито й були зацікавленими в підвищенні ефективності мережі. Усих цих складників у нас нині просто нема. Ось простий приклад. Скажімо, якщо ви хочете поїхати з Києва відпочити до якогось містечка під Лондоном, то відповідні зарубіжні туристичні сайти запропонують вам вибір засобів транспорту, вкажуть всі «за» і «проти», запропонують у кінцевому пункті варіянти проживання, харчування, дозвілля. Запропонують зручні способи оплати й ґарантії тощо. А якщо ви хочете поїхати зі столиці на відпочинок у санаторій біля Білої Церкви, то маєте наштовхнутися на мур недостовірної, «недомовленої» інформації, з браком у мережі розповіді про альтернативи транспортних засобів, розклад цих засобів з зазначенням місця й часу зупинок, цін, ґарантій тощо. Ось інший приклад. Спробуйте з’ясувати в Інтернеті наявність місць в зонах відпочинку в Україні та варіянти доїзду до них. Ще один приклад. Попри розвиток перспективної Інтернет-торгівлі у нас залишаються неврегульованими майже всі юридичні аспекти ґарантії прав споживачів стосовно якості продукції. І останній приклад. Досі нема ефективної легальної схеми розрахунків в системі Інтернет-торгівлі. Тобто всі ці Інтернет-ресурси у нас або просто не працюють, або працюють неналежним чином.

Ну, і нарешті такий аспект «багатства», як інтелектуальний потенціал держави й цивілізаційний ландшафт. Запроваджена в Україні схема державного управління досі не сприяє оптимізації інтелектуального розвитку й збереженню традиційного національного цивілізаційного ландшафту. Просто це не належить до пріоритетів діяльності керівного кластеру.

Тобто лишень налаштуванням Інтернету, як у згаданих чи ще якихось країнах, справі не залагодити, бо направа потребує зміни системи урядування й пріоритетів розвитку.


Які загрози таїть в собі Інтернет і соціальні мережі для традиційної національної держави? За якими правилами йдуть бої в Інтернеті та хто солдати цієї війни? Які сфери може зачіпати інформаційно-мережеве протиборство держав? Які мають бути заходи мережевої державної безпеки?

Якщо мовити щиро, Україна не належить до «традиційних національних держав», як от Швеція, Іспанія чи Мексика. Навіть за останні сто років, не беручи глибше, етнічний склад українського суперетносу, територіальні характеристики держави й культурні пріоритети зазнавали ґрунтовних змін. І через це насправді «традиції», скажімо, в Криму, на Луганщині та у Львові чи на Закарпатті різні або й доки геть несумісні. Нинішня схема управління в Україні залагодженню культурних і цивілізаційних несумісностей не сприяє, а навпаки, згідно з законами конфліктного організаційного менеджменту, використовує цю ситуацію для утримання політичного контролю на короткий розрахунковий період. Довготермінових програм цивілізаційного розвитку в Україні просто не існує. Ця зашумленість, зрозуміло, транслюється в соціальні мережі. Для безпеки держави наші соціальні мережі ніякої загрози не обіцяють, бо сьогодні континґент наших мереж не має дієздатної програми протидії влади. Бо насправді ефективна протидія формується лише у відповідь на активний соціальний запит. А цього запиту в Україні доки нема через масовий відплив за межі держави пасіонаріїв, які в історії завжди були мотором заколотів.

Якщо йдеться про Інтернет-втручання чужих держав у схему політичного життя в Україні, то треба згадати про те, що основні медіа-ресурси в нашій державі віддавна нам не належать, а з тих, що ще належать, здебільшого контролюються кластерами інтересів, пріоритети яких не корелюють з потребами українського національного розвитку. Здебільшого в цьому випадку йдеться про інтереси Росії, що серед її пріоритетів останнього часу простежується зазіхання на культурну, світську й реліґійну експансію. І з кожним днем ставити чоло тут важче, бо, схоже, керівний кластер цієї проблеми не бачить і не розуміє. Головне, аби не дочекатися, коли чинити опір буде просто запізно. Сьогодні в цій галузі Україні потрібні не стільки заходи заборонного характеру, скільки створення потужних українських ресурсів на базі ефективних існуючих проектів. Це єдиний доцільний спосіб ідеологічної боротьби в Інтернеті. Але в цій царині справи у нас настільки занехаяні, що в оглядній перспективі дати всьому лад не вдасться. Тим більше за нинішніх умов культурного управління.

Тим більше, що, з погляду культурології, йдеться про достатньо добре описану в нашій літературі ярмаркову схему (ярмарковий, а подеколи й сміховинний характер мають трансляції засідань Верховної ради зі своїми трикстерами, обрядами потлачу тощо). В ярмаркових текстах і контекстах виступають не індивіди-революціонери, а саме багатоликі актори. Ось як це подають автори: «Технічний поступ призводить до накидання людині нової мобілістичної ідентичності, що вибиває з-під ніг підпору тоталізму. У Мережі ідентичність людини буде проявлятися лише в поточному контексті, аби наступної миті зазнати разючої зміни. Індивідуум, людина цілісна, відходить, прикута до своєї однаковості, як до важкого плечака, натомість приходить дивідуум, людина багатолика.

На першій стадії людина багатолика не намагатиметься бути людиною, на другій -- їй стане неможливо повернутися до своєї людськості, як би вона цього не прагла. Ця нова свобода і приваблює, і лякає одночасно, але вона неминуча». Реґулівним механізмом стане нетикет: «Правила гри в мережі будуть побудовані на засадах меметичного дарвінізму, хитромудрої системи - нетикету (netiquette), і саме це характеризує сувору етику інформаційного суспільства і швидко займе місце законів і правил капіталістичної парадигми». (Що таке меметичний дарвінізм, автор не пояснює, а сама застаріла концепція меметизму ніколи й ніким не була задовільно пояснена). Тобто йдеться не про схеми загрожування державі, а про упорядкування змін у суспільстві, яке схожим чином радикально мінялося, скажімо, після запровадження друкарського верстата чи винайдення телеграфу та інших видів дистанційного зв’язку.

Ідея ж авторів про ще якусь вищу ланку в т. зв. кураторіаті звучить, перерошую, трохи комічно: «Глобальний мета-кураторіат, вища мережа в мережевій піраміді кураторів, - найбільш потужна установа нетократичного суспільства, еквівалент всесвітнього уряду інформаційної ери. Проте вся система нестійка, отже її конституція буде постійно змінюватися, утруднюючи емпіричний аналіз влади»… Тобто шановні шведські медійники мали б якось удосконалити свій конструкт, перш ніж його можна буде піддавати поважному розглядові.


Наростання віртуалізації економіки, торгівля в Інтернеті, зростання офшоризаціі - все це «маркери» нової ери. Але в той же час, множаться з кожним днем повідомлення про хакерські атаки і це стосується не тільки урядових установ, страждає від комп`ютерного шпигунства і економіка. Якими є принципи взаємодії Інтернету та бізнесу?

В самих офшорах поважні економісти особливого лиха не вбачають, якщо вони працюють за всіма законами, прописаними вдома й на чужині. А якщо вони, як у випадку України, порушують законодавство, то тут мають братися до роботи правоохоронні органи, а не економісти як такі. Бо насправді офшори це такий же зручний, як і ризиковний інструмент функціонування грошей сьогодні.

Натомість з віртуалізацією справи набагато складніше, тому що йдеться вже не про інструмент певного виду діяльності, а про революціонізуючу зміну соціальних взаємин, до чого наше поспільство, більше схильне до традиційних інститутів, ще не готове. Тобто більшість суспільства не готова масово переходити до дистанційних форм роботи, навчання, купівлі/продажу, спілкування, емоційних стосунків, розваг тощо. Наше суспільство призвичаєне до реальних форм виробництва і соціалізації, але часопросторові деформації, електронізація і автоматизація, зміна схем і форм продукування й реалізації виробів, продуктів конче змінюють людські стосунки. І проблема тут мені вбачається не в самих цих стосунках, а в тому, що цей вектор буття у нас не досліджується і, відповідно, суспільство й надалі не готується до цих неуникних змін. За кілька років, доведеться вдаватися до шокової терапії з прикрими соціальними втратами.

І, нарешті, хакерство існує в трьох основних варіантах (усі троє, звичайно, є протизаконними): 1)кібервійни, які ведуться в інтересах спецслужб певних країн; 2) звичайні економічні злочинці (крадії інформації для перепродажу, наприклад баз даних телефонних станцій чи кредитних карток) та хулігани; 3) безвідповідальне або й злочинне ставлення держави до проблеми реґулювання дії авторських прав і програмного забезпечення. Першими двома різновидами займаються (може, недостатньо професійно й ефективно?) служби безпеки, розвідки й правоохоронці, а от третім різновидом мали б щільніше опікуватися академія наук, міністерства культури, освіти і т.д.

Так, давно час фахівцям чітко визначити напрями, де можна максимально ефективно використовувати дешеве або й безкоштовне ліцензійне програмне забезпечення: школи, більшість бібліотек, діловодство і т.п. цілком могли б перейти на Убунту й чудові офісні програми з громадського сектору, як от ЛібрОфіс. Інтернет насичений тисячами безкоштовних програм і утиліт, які в багатьох випадках на голову вищі за недопрацьовані й дорогезні майкрософтівські чи маковські продукти. Це різко зменшить виробництво й споживання контрафактної продукції. Але для цього всього треба бігма створювати спеціальну державну комісію чи раду, яка в пожежному порядку заопікується цією проблематикою.

Сюди ж треба віднести й оптимізацію, й порталізацію торгівлі електронними книжками, фільмами, музичними творами. Досі в нас у цій сфері кожен робить своє, прокручується, як уміє, без належного контролю прав споживачів і методів розрахунку. Якби справа була хоч якоюсь мірою централізована, то я зміг би оплачувати, скажімо, потрібну мені літературу через банкомат, як оплачуються послуги телефону чи Інтернет-зв’язку. Слід з’ясувати з цього приводу думку наших банківців і т.д. Але цьому виду хакерства явно можна дати раду якщо не стовідсотково відразу, то більшою мірою. Я порадив би створити на кілька місяців в Інтернеті, наприклад на ФБ, сторінку та узагальнити на ній пропозиції активних користувачів. Такий підхід істотно знизить силу тиску на Україну через океан контрафакту на запільному ринку.


Як відомо, остання зустріч у Давосі включала в себе і панель про Інтернет-освіту - що це і навіщо?

У Давосі йшлося про наміри в галузі дистанційної освіти російською мовою, чого й зараз не бракує в Інтернет-пропозиціях, з можливим майбутнім вибірковим перекладом лекцій на українську. Доки не запропоновано жодної конкретної програми й переліку того, що саме і як саме перекладатиметься. У кожному разі чинні мистецькі проекти Пінчука мають окремі позитивні прояви, але й чималі естетичні прорахунки.

Наразі як принцип, дистанційна освіта безперечно потрібна й за нею велике майбутнє, передусім у галузях бізнесу, економіки, природничих наук, під що є непоганий багаторічний телевізійний досвід. Але новітні можливості дозволяють вести заняття в діалоговому режимі, що вже роблять деякі комп’ютерні російські фірми й торговельні та реліґійні представництва в Україні. Але Фонд Пінчука, наскільки я зрозумів, хоче піти далі й формалізувати стосунки надавача послуг і студентам чи просто споживачам ресурсу. Ідея гарна. Може, програма буде краща, ніж те, що пропонують підлеглі одного сумнозвісного міністра… Тож потрібна програма. Бо досі в Україні наміри, як правило, бували кращі за їхню реалізацію. Незрозумілим залишається, чому ресурс має конче бути російським лише з вибірковим перекладом на українську.


Бесіду вела Тетяна Гребнєва

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

После капитализма: виртуальная футуристика

Дмитрий Кракович, социолог, директор исследовательского центра DK Media Research & Consulting

Это заблуждение – считать интернет пространством, достаточно свободным от внешнего мира

Дмитрий Голубов, лидер Интернет Партии Украины

Интернет – это средство, и как любое средство оно может быть бесполезным, как «Кольт» с заевшим барабаном

Анатолий Гришин, аналитик, airdogs.net

Контролировать огромное количество источников информации в Интернете невозможно и бессмысленно

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Суть не в тому, як Мережа маніпулює свідомістю, а в тому, як нею можуть маніпулювати учасники Мережі

Артем Афян, керуючий партнер ЮК Юскутум, що представляє інтереси порталу EX.UA

На Інтернет може спиратися, як демократія, так і тоталітарна держава

Валерий Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Принципы взаимодействия Интернета и бизнеса просты: бизнес должен жить в Интернете, точно так же, как он живет на улицах города

Андрей Колодюк, Young Global Leader of World Economic Forum

Для того чтоб «зажечь» людей, совершить революцию или переворот используют информацию

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Интернет способен взрывать неустойчивые общества

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Пока Интернет это дикое поле и человечество не научилось с ним работать

Юнона Лотоцкая (ранее Ильина), ведущий научный сотрудник лаборатории Новых информационных технологий обучения Института психолог

Виртуальный мир в Украине только начинает строиться

Дмитрий Терехов, Сопредседатель Общероссийской общественной организации "Журналисты России"

Интернет-структуры становятся важными инструментами влияния на власть и политику

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Мы скорее выходим из общества знания, чем приходим к нему

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Говорити про торжество нетократії в Україні зарано

Микола Ожеван, головний науковий співробітник відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій Національного Інституту стратегічних досліджень, д.ф.н., професор

Традиційні моделі управління сьогодні стають неефективними

Сергій Дацюк, философ

Становление нетократии

Эллина Шнурко-Табакова, издатель ИД «СофтПресс», член правления ИнАУ, председатель правления Ассоциации предприятий Информационных технологий Украины, председатель комитета по защите свободы слова и прав человека Интернет Ассоциации Украины

Социальная сеть – это программно-аппаратное средство, оно не может сделать революцию

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Интернет – это, прежде всего, поле и средство социальной коммуникации

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,126