В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Идея соблюдения прав человека восходит к передовым достижениям политической мысли Европы 17-18 веков, а также к деятелям Просвещения, таким как Локк, Бентам и Руссо, хотя они и не сформулировали ее конкретно.

В 20-м веке создание ООН стало значительным шагом к улучшению ситуации с правами человека во всем мире. На то время их соблюдение пребывало в ужасном состоянии из-за двух мировых войн.

В 2013 году исполняется 65 лет со дня принятия ООН Всеобщей Декларации Прав Человека. Документ предложил мировую доктрину фундаментальных человеческих прав, заявляя о достоинстве личности независимо от расы, цвета кожи, пола, языка, религии, политических убеждений или иных мнений, национального или социального происхождения, имущества, места рождения или иных статусных различий. Декларация требовала обращения с людьми в соответствии с законом, говорила о праве на образование, работу и о праве обладания собственностью – все это было названо неотъемлемыми правами человека.

Однако все это время нарушения прав человека остаются широко распространенным явлением. Масштаб этой проблемы делает создание надежной защиты прав человека довольно трудным делом. Международные организации, такие как ООН, часто оказываются парализованными, столкнувшись с массовым насилием, а многие национальные правительства не желают эффективно защищать и отстаивать права человека, как на своей территории, так и за рубежом. Сегодня ни одно правительство не является последовательным борцом за человеческие права. Существует глубокая связь между кризисом политического развития страны и нарушениями прав человека, а также между соблюдением прав человека и благосостоянием общества.

Кризис политического развития, – это нездоровое явление - существует во многих странах, включая и Украину, и заметно ухудшает ситуацию с правами человека. За примерами не надо далеко ходить.

Так, Европейский Суд предложил Украине срочно реформировать законодательство и административную практику для того, чтобы обосновать ключевые вопросы организации и проведения мирных демонстраций, а также основания для их ограничения. Но украинские суды намерены игнорировать это решение Евросуда до принятия соответствующего закона.

Вместе с тем мы наблюдаем стремление реанимировать скандальный законопроект № 2450 «О порядке организации и проведения мирных мероприятий», который ограничивает свободу мирных собраний в Украине. Правозащитники считают, что украинские суды запрещают мирные собрания граждан на основании нормативных актов СССР.

Многие из опрошенных нами экспертов подчеркивают, что украинским властям следовало бы воздержаться от нарушения гражданских и политических прав человека, включая права на свободу слова, собраний и права на информацию. Вместо применения грубой силы к протестующим, проблемы следует решать демократическим путем, через диалог и расширение участия граждан в политике.

Для восстановления утраченного баланса требуется официальное признание того, что важны не только политические решения, но и сам политический процесс, который нужно проводить открыто, прозрачно, с участием общественности.

Экономическая глобализация подрывает права человека на национальном и даже на международном уровне. Рост мощных негосударственных игроков представляет сложную проблему для сферы прав человека. Международные соглашения по правам человека писались для защиты прав людей перед государством, и ни одно из них прямо не защищает их от негосударственных игроков. Государственное регулирование часто становится затруднительным или невозможным, а политикам не хватает воли, да и способностей что-то изменить к лучшему. Эти тенденции накладываются на сворачивание сфер деятельности государства, права человека приносятся в жертву борьбе с терроризмом и применению мер по борьбе с кризисами, которые либо нарушают, либо игнорируют человеческие права. Все это ведет к тому, что государство утрачивает способность гарантировать даже прожиточный минимум, и становится бессильным хоть что-то сделать с социальным неравенством.

Но, как известно, чем хуже государство защищает своих граждан, тем острее угроза распада государства и анархии.

Будут ли гражданские и политические права сохраняться и дальше? Какие проблемы при соблюдении прав человека появились за последние годы? Какие новые вызовы стоят перед нами сегодня? Как соблюдаются (и соблюдаются ли?) права человека в нашей стране? Возможно ли вообще существование структур легальности там, где легитимность нарушена в принципе? Эти вопросы требуют глубокого осмысления и открытого обсуждения.

Нельзя также исключать, что новые жизненные реалии потребуют сформулировать новые концепции прав человека, чтобы защитить человеческое достоинство и благополучие от новых серьезных угроз, ведь существующие нормы с этой проблемой не справляются. Ясно лишь одно: ни одна из новых проблем не должна привести к отказу от защиты гражданских и политических прав в их нынешнем виде.

Эти и многие другие вопросы, связанные с трансформацией подходов к соблюдению и защите прав человека, мы приглашаем обсудить на страницах «Диалог.UA»

Свернуть

В 2013 году исполняется 65 лет со дня принятия ООН Всеобщей Декларации Прав Человека. Документ предложил мировую доктрину фундаментальных человеческих прав, заявляя о достоинстве личности независимо от расы, цвета кожи, пола, языка, религии, политических убеждений или иных мнений, национального или социального происхождения, имущества, места рождения или иных статусных различий. Декларация требовала обращения с людьми в соответствии с законом, говорила о праве на образование, работу и о праве обладания собственностью – все это было названо неотъемлемыми правами человека.

Мы приглашаем обсудить вопросы, связанные с трансформацией подходов к соблюдению и защите прав человека на страницах «Диалог.UA».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Законами також можна порушувати права людини

26 июн 2013 года
Які громадянські права, задекларовані Конституцією країни необхідні і достатні для того, щоб говорити про демократичний устрій держави? І якими громадянськими правами володіють громадяни України?

Насправді є пакт ООН від 1966 року – про громадянські і політичні права, тобто термін «civil» перекладається в залежності від контексту. Для ООН-івського пакту це громадянські і політичні права, а «civil» в статті шостій Європейської Конвенції – це саме цивільні права.

Ми будемо говорити як раз про права першого покоління – громадянські і політичні права: право на свободу, на політичні асоціації; і загалом про цю категорію прав, які ще називають «негативними правами».

Якщо брати історичний аспект, то коли були написані перші конституції, коли був прийнятий у 1791 році американській білль про права – це була ідея зафіксувати певні цінності у вигляді юридичного тексту, у вигляді прав людини і головна мета прав людини – це обмеження державної влади, тобто це та сфера, куди державна влада не може втручатися або якщо вона втручається, то вона піддається певним обмеженням і судовому контролю. Це була головна ідея – прийняти певний перелік прав людини і спрямувати його проти держави, щоб обмежити її.

І ця ідея це не просто винахід – це ліберальна ідея, яка полягає в тому, що обмежена державна влада – сильніша і ефективніша, ніж влада необмежена і це дозволило країнам західної демократії одержати потужний імпульс в плані розвитку економіки, фінансів, культури, мистецтва і правової системи. Це аксіома: якщо державна влада обмежена, якщо є свобода, то суспільство розвивається бурхливо, швидко і ефективно.

Саме тому була ідея все-таки зафіксувати ці права у вигляді тексту і забезпечити їм юридичні гарантії. І невипадково ці права були зафіксовані і в європейський конвенції, яка була підписана в 1950 році у Римі в палаці Барберині, тому що після жахів Другої світової війни, після прикладу того, як нацисти легально прийшли до влади, народи не хотіли повторення подібного. А що таке легально? Це згідно з принципом законності. Ще той радянський принцип законності, як писав Ленін: немає одного закону в Калузі, а іншого в Казані, тобто закон приймається і діє на території всієї держави, його повинні виконувати всі державні службовці, в залежності від його контексту, змісту і цілей. А закони часто можуть бути несправедливими, можуть навіть порушувати права людини. Наприклад, так звані расові закони, коли за одруження на жінці єврейського походження загрожувала смертна кара і таке інше. Тобто, формально це закони, а по змісту – це знущання над правом. І от щоб цього не було – прийняли європейську конвенцію як інструмент боротьби з нацизмом і комунізмом.

Після Другої світової війни відбувається такий феномен, який називається правова революція у Європі. Це означає, що права і свободи стали безпосередньо діючими і отримали юридичну силу, тобто вони містяться в конституціях і конвенції, а це значить, що держава, яка їх порушує, повинна бути притягнута до відповідальності. Причому держава може порушити права і свободи у законі, у індивідуальному акті, шляхом бездіяльності, тобто не тільки шляхом протиправних дій, але також й у правовій формі, та має за це відповідати.

У нас дехто каже, що коли держава приймає закони, то вони автоматично є правовими і справедливим. Це неправда, бо законами також можна порушувати права людини, особливо коли виникає парламентський авторитаризм, авторитаризм парламентської більшості. І парламентське свавілля може бути таким самим, як і свавілля монарха чи диктатора. І немає різниці, хто чинить свавілля – одна людина чи 226 осіб. Ми бачили на прикладі попереднього парламенту, коли вночі 30 осіб голосують антиконституційно, як піаністи, за важливі юридичні документи. Це просто безчинство і повне правове свавілля. І от щоб таких речей не було, щоб державу поставити у певні межі і рамки, була прийнята Конвенція, а також Конституція, де зафіксовані права і свободи, як норми самого найвищої юридичної сили та прямої дії.

Загалом демократія може вступати в суперечності із правами людини, наприклад за умов парламентського свавілля, – це коли просто збирається парламентська більшість і голосує будь за що. В нашому випадку і більшості немає, бо немає 226 голосів. А коли є фізично більшість, це також не знімає проблем, і якщо немає ефективних обмежень, то вони можуть проголосувати у формі законів за все що завгодно. Наприклад, з метою захисту свободи слова заборонити вихід опозиційних газет або газет партій, які не попали в парламент. Але при цьому кажуть, що у нас все демократично: попадаєте в парламент, тоді й видавайте свої газети.

Українська історія має безліч таких прикладів. Тому у демократії з правами людини може бути конфлікт, якщо люди, які обрані через демократичні процедури, – народні депутати чи виконавча влада, яка пов’язана із законодавчою, починають у формі прийняття нормативно-правових актів чи актів правозастосування брутально порушувати права людини і казати, що це ж закон. Як у нас кажуть про можливість не виконувати останніх рішень Європейського суду з прав людини: «Ми нічого не можемо зробити, у нас такий закон був»..

І от щоб цього не було є у західноєвропейській науці, у конституційному праві існує поняття – «конституційна демократія», тобто демократія, де влада обмежена правами і свободами.

І основна ідея побудови демократії в Україні – це побудова конституційної демократії, а не просто демократії, де ми лише забезпечуємо вільні вибори. Крім них ми маємо забезпечити відповідність результатів цих виборів і результатів діяльності народних представників – депутатів – правовим цінностям, верховенству права і правам людини, які містяться у Конституції і Конвенції з прав людини.



Сьогодні і зрілі демократичні держави, і зовсім юні демократії, демонструють схильність обмежувати базові громадянські права. Боротьба за ці права на зламі ХІХ-ХХ вилилися в криваві революції в усій Європі. Чи настільки ж актуальна ця боротьба на межі ХХ-ХХІ століть?

Нічого не змінилося, бо не змінилася природа людини. Коли відбувалась американська революція, відомий діяч Томас Пейн, який походив з Англії, з квакерської родини, вперше назвав природні права правами людини, і так вони увійшли до тексту конституцій. Тому права людини це природні права, вони належать людини від народження, і це визначає сутність людини і суспільства. Людині завжди протистоїть не лише «гопник» на вулиці, а протистоїть їй в першу чергу держава, як організована сила, і у неї завжди є інституційна логіка порушувати права людини. І не тільки тому, що є погані правителі, а тому, що у цьому природа влади: вона завжди тяжіє до того, щоб забрати, якомога більше свободи від людини у будь-якому суспільстві.

І от розвинуті демократії відпрацювали систему противаг і стримування влади, в тому числі через незалежний суд, через громадянське суспільство, через неурядові організації, а також через дієвий принцип поділу влади, які забезпечують як раз те, що влада діє в певних рамках. Те ж саме стосується принципу поділу влади і він зараз актуальний для України.

Коли барон Монтеск’є писав цей принцип поділу влади, а у нас він закріплений в статті 6 Конституції, ідея була проста – коли державна влада поділяється на гілки, кожна гілка починає конфліктувати і боротися за повноваження з іншою гілкою, і вони іноді забувають про людей, забувають про утиск простих людей і тоді виникає політична свобода. От так виникають по суті громадянські політичні права.

І ця актуальність не змінюється, а навпаки в сучасній Україні це підсилюється, оскільки в мене складається враження, що ще ні державні чиновники, ні викладачі ВНЗ не розуміють природи прав і свобод людини у своєму оригінальному сенсі. І зараз є необхідність повернутися до першоджерел. На це вказує величезна кількість звернень до європейського суду з прав людини, які мають захищатися тут в Україні.



За даними Freedom House, в Україні знижується рейтинг політичних прав. Чому це відбувається?

Тут нічого нового немає, особливо якщо дивитися на це в контексті вимог Європейського Союзу, Європейської комісії, списку Фюле і висновків Ради ЄС у грудні 2012 року. Всі ці вимоги, по суті зрозумілі, і загальний контекст підказує, що ситуація погіршується із захистом прав і свобод саме через те, що все менше і менше в системі є противаг і механізмів стримування. А також виникають питання, що їх ставить Європейський Союз щодо вибіркового правосуддя (selected justice).

По суті це те, з чим раніше незалежна Україна не стикалася на такому рівні, але на мій погляд, термін не досить вдалий, оскільки selected justice – це правосуддя не для всіх, а для обраних, а в даному випадку у нас є питання з функціонуванням судової влади не лише щодо забезпеченням правосуддя для всіх, а в правосудді для обраних також є в певній мірі критерії, які дуже складно назвати правосуддям у певних моментах.

Я не хочу казати про усю судову владу, але виглядає так, що судді через те, що не розуміють концепції прав і свобод, розвиваються ще у старій парадигмі, у вузько-нормативному, в буквальному розумінні права, а це є формальне, а не ціннісне розуміння права, особливо щодо дотримання прав людини. І це зводить захист прав людини на маргінес. По суті, судді захищають права людини через закони, або як саме вони розуміють ці закони, і забувають про те, що права людини стоять над всіма актами державної влади, в тому числі над законами.



Як писав Еріх Фромм, людині властива тенденція «бігти від свободи». Україна стала «частково вільною країною», а не країною «вільної демократії» – чи не тому, що ми біжимо від свободи?

У Еріха Фромма є також дуже цікаве спостереження-висновок. Він досліджував психологію людини, яка знаходиться у системі координат авторитарної влади, і вивів садо-мазохістський комплекс державного службовця: садизм по відношенню до тих, хто стоїть під ним на ієрархічний драбині, і мазохізм у відношенні своїх керівників.

Зараз цей комплекс повною мірою виявляється, бо люди, по суті, не впливають на владу, а лише мають певні механізми впливу під час виборів, та й то є певні питання на проблемних округах. І тут цей комплекс Еріха Фромма повністю у нас реалізується. Але це відбувається не лише зараз, це модифікований комплекс ще з радянських часів.

Пригадайте, коли Сталін любив працювати ночами, вся країна не спала: вся країна ставила «розкладачку», звідси, до речі, термін Юлії Тимошенко «поставити розкладачку в Кабміні». З одного боку, вона хотіла показати, що багато працює, а з іншого – підсвідомо спрацьовував цей комплекс, що потрібно не спати, а чекати, коли позвонить «Цар». Як це було тоді, коли Сталін працював, а всі керівники величезної країни чекали, що він подзвонить.

І щоб зрозуміти природу авторитарного суспільства я б привернув увагу читача на роботу Ханни Арент, – це «Витоки тоталітаризму», де всі ці комплекси розкриваються повною мірою. І всі вони зараз перенесені на людей державного сфери, навіть де вони чомусь розвились і модифікувались.

У нас, на щастя, немає покарання у вигляді розстрілу та таборів. І слава Богу, що Україна скасувала смертну кару. Зараз мені навіть приємно, що я мав відношення до цього, був тоді науковим консультантом професора Мартиненка, а він був доповідачем по справі, і ми готували проект рішення Конституційного суду. І в кінці 1999 року смертна кара була визнана неконституційною.

І, звичайно, за сучасних умов до цієї поведінки радянських часів домішуються не радянські мотиви. Тобто, всі знають, як керувати, коли є головний керівник «тато нації», бо ми всі вийшли з Радянського Союзу, але мало, хто знає, як державне управління здійснювати в країнах розвинутої демократії, де права людини не просто гасло, а основа державної політики. І це величезна проблема для України.



Чи несе хтось відповідальність у нашій країні за недотримання (або порушення) політичних прав громадян? Багато нарікань на «специфіку» наших судів, корупцію. Чи можна говорити про права людини в не правовій державі?

Це також входить в концепцію вибіркового правосуддя, коли Євросоюз порушив це питання, він мав на увазі справи, які можуть мати політичне забарвлення. Але є також і «вибіркове» правосуддя, коли в когось є гроші, і результат судочинства відрізняється від результату того, у кого грошей немає. Це явище, до речі, існує не лише у сучасній Україні. Так, у справі Steel and Morris v. UK (2005), Європейський Суд з прав людини також визнав порушення частини 1 статті 6 Конвенції, у якій заявники були притягнути до відповідальності англійським судом за дифамацію компанії МакДональдс, які піддали її критики за екологічні зловживання шляхом розповсюдження листівок. Суд вирішив, що вимоги компанії щодо відшкодування збитків у розмірі ста тисяч фунтів не узгоджуються з достатньо скромним фінансовим станом заявників. Крім того, факти справи та відповідне законодавство були достатньо складними та потребували більше ніж 300 днів судового розгляду. Коли заявники представляли себе самі на судовому процесі, з огляду на їх фінансовий стан, відбувся дисбаланс між рівнем судового захисту сторін, що спричинило несправедливість судового процесу.

На жаль, це у нас не рідкість. Ці випадки потрапляють у пресу, і люди бачать, що правда тут є. Бо якщо брати той найвидатниіший документ історії конституційної думки, по суті, першу конституцію Magna Carta Libertata – Велику хартію вольностей 1215 року, – то там було чітко записано, і це положення навіть зараз є частиною діючого конституційного права Великої Британії, що має бути забезпеченим суд рівних. Це було величезною проблемою ще тоді, 1215 року. Тоді це була обмежена рівність для дворян і, можливо, для духовенства, бо священики також були підписантами цього документу. А зараз, по суті, та ж сама проблема більш широкого плану – забезпечити правосуддя для всіх, і для цього потрібні подальші реформи судової влади. На цьому наголошують європейські структури, але це потрібно не Європі, а нам в першу чергу. І, на мій погляд, на перше місце має виходити розуміння, що потрібне не стільки прийняття чергового закону чи зміни до діючого закону, а зміна менталітету, розуміння права суддями, зміна вузько-нормативного розуміння права на загальнолюдське, в контексті природних прав людини. Навіть Президент України В.Янукович наголошує на цьому у своєму Посланні до Верховної Ради 2012 р., що попри проголошення на конституційному рівні принципу Верховенства права, помітно, що в Україні за довготривалу практику на теренах незалежної України свідчить про наявність численних труднощів та існування застарілого позитивіського погляду на право лише як на систему правил, що розробляються та сприймаються лише державою.

Таким чином, ми, взявши статистику європейського суду, бачимо, що величезна кількість рішень проти України вважається досі не виконаними, оскільки необхідно змінювати саму систему, а не лише виплачувати компенсації. Необхідно усунути причини, які дають підстави для звернення людей до європейського суду.

Головна ідея полягає в тому, щоб працювала правова система тут, в Україні, а не підміняв її європейський суд. До речі, на цьому наголошує новий 15-ий протокол до Конвенції з прав людини, який зараз відкрит до підписання, де прямо наголошується на принципі субсидіарності. Хоча зміст цього принципу і так є зрозумілим, але реформа суду дійшла до того, що треба ще раз про це написати, щоб наголосити на цьому принципі, що всі основні порушення прав людини повинні вирішуватися в Україні, а європейський суд має вирішувати складні питання, де потрібна думка найвищої авторитетної станції, і це зрозуміло, бо ця проста істина ще не дійшла до розуміння, до свідомості юристів і правоохоронних органів. А істина ця дійсно проста – якщо у людини є права, то це означає, що у людини є доступ до суду і право на подачу позову до суду, якщо її права порушуються.

І про це писала Ханна Арент, і цим відрізняється демократичне суспільство від тоталітарного. Тобто, за радянських часів право на свободу було, але люди, які вийшли на протест проти вторгнення Радянського Союзу до Чехословаччини на Красну площу, посилаючись на текст конституції Радянського Союзу, були засуджені, бо права людини були міфом. А зараз, начебто, всі говорять про права людини, але ми не дуже просунулися в цьому напрямку, бо не гарантується безпосередній захист прав людини в судах.

І це проблема правосвідомості у першу чергу, і проблема функціонування влади.



Як вплинула на політичні права людини поява Інтернету, які особливості реалізації прав людини в інформаційному просторі?

З’являються у цього процесу нові грані. Перш за все через швидкість доступу до інформації. Також з’являється багато інформаційних сайтів.

І Конвенція з прав людини, як юридичний документ, складна для розуміння, для менталітету сучасних українських правоохоронних органів. Але в цілому можна зрозуміти ці положення Конвенції, порівнюючи їх з іншими галузями права, і завжди можна прочитати рішення Європейського суду та прийняти власне рішення. Та й рішення Європейського суду не такі, як рішення українських судів, які мають кілька абзаців мотивації не зрозуміло про що, або багато мотивації, яка загалом протилежна сутності правової матерії. Прикладом є рішення ВАСУ у справі Балоги та Домбровського, бо коли я прочитав обґрунтування, то те, що там написано, а написано там дуже багато, з точки зору верховенства права не є переконливим. І мені стало сумно. Але доступ до подібних документів полегшується через інформаційні технології і особливо новини; факти брутальних порушень прав людей фіксуються не лише в одній країні чи місті, а й в цілих регіонах.

Вже скандинавськими юристами висунуті пропозиції зафіксувати право доступу до Інтернету як фундаментальне право. Так що це взаємний процес: право доступу до Інтернету може скоро стати невід’ємним правом, як право на життя, на власність, як право доступу до суду.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Украинская действительность в последнее время стала тесно ассоцироваться с практикой избирательного правосудия, следовательно, избирательного применения прав и свобод человека

Ирина Федорович, со-координатор Коалиции по противодействию дискриминации в Украине

Давайте не путать демократию и правовое государство. Это разные вещи

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Захист політичних прав в Україні можливий лише завдяки громадянському суспільству

Ірина Погорєлова, журналіст

Україна не має права на громадянський конфлікт

Віктор Тимощук, голова Центру політико-правових реформ

Ми маємо явні тенденції до згортання демократії

Тарас Березовець, політтехнолог

В защите прав человека в Украине заинтересовано гражданское общество и журналисты. Не политики

Вадим Пивоваров, исполнительный директор Ассоциации украинских мониторов соблюдения прав человека в деятельности правоохранитель

В Украине ситуация с правами человека зависит от того, кто занимает пост Министра внутренних дел

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Право – это лишь возведённая в закон воля господствующего класса

Борис Безпалий, український політик, народний депутат України 3-го, 4-го та 5-го скликань

Для України нинішні права її громадян – це досягнення

Дмитрий Выдрин, политолог

Пока что мы понимаем демократию очень плоско и очень пошло

Володимир Чемерис, Голова Інституту Республіка, правозахисник

Порівняно з нашими сусідами, Росією та Білоруссю, українці можуть почувати себе значно вільніше

Олександра Матвійчук, Голова Правління Центру Громадянських Свобод

У країні з демократичною формою правління і відносно вільною пресою ніколи не було значного голоду

Александр Мучник, президент Института демократии и прав человека, заслуженный юрист Украины

В Украине весь свод прав человека является абсолютно фиктивным

Ігор Когут, голова Ради громадської організації «Лабораторія Законодавчих Ініціатив», директор Української школи політичних студій

Не вистачає основного – небайдужого, освіченого, відповідального громадянина-власника, людини для якої гідність, право і свобода є цінністю, котрому є що втрачати і є що захищати

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,165