В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Идея соблюдения прав человека восходит к передовым достижениям политической мысли Европы 17-18 веков, а также к деятелям Просвещения, таким как Локк, Бентам и Руссо, хотя они и не сформулировали ее конкретно.

В 20-м веке создание ООН стало значительным шагом к улучшению ситуации с правами человека во всем мире. На то время их соблюдение пребывало в ужасном состоянии из-за двух мировых войн.

В 2013 году исполняется 65 лет со дня принятия ООН Всеобщей Декларации Прав Человека. Документ предложил мировую доктрину фундаментальных человеческих прав, заявляя о достоинстве личности независимо от расы, цвета кожи, пола, языка, религии, политических убеждений или иных мнений, национального или социального происхождения, имущества, места рождения или иных статусных различий. Декларация требовала обращения с людьми в соответствии с законом, говорила о праве на образование, работу и о праве обладания собственностью – все это было названо неотъемлемыми правами человека.

Однако все это время нарушения прав человека остаются широко распространенным явлением. Масштаб этой проблемы делает создание надежной защиты прав человека довольно трудным делом. Международные организации, такие как ООН, часто оказываются парализованными, столкнувшись с массовым насилием, а многие национальные правительства не желают эффективно защищать и отстаивать права человека, как на своей территории, так и за рубежом. Сегодня ни одно правительство не является последовательным борцом за человеческие права. Существует глубокая связь между кризисом политического развития страны и нарушениями прав человека, а также между соблюдением прав человека и благосостоянием общества.

Кризис политического развития, – это нездоровое явление - существует во многих странах, включая и Украину, и заметно ухудшает ситуацию с правами человека. За примерами не надо далеко ходить.

Так, Европейский Суд предложил Украине срочно реформировать законодательство и административную практику для того, чтобы обосновать ключевые вопросы организации и проведения мирных демонстраций, а также основания для их ограничения. Но украинские суды намерены игнорировать это решение Евросуда до принятия соответствующего закона.

Вместе с тем мы наблюдаем стремление реанимировать скандальный законопроект № 2450 «О порядке организации и проведения мирных мероприятий», который ограничивает свободу мирных собраний в Украине. Правозащитники считают, что украинские суды запрещают мирные собрания граждан на основании нормативных актов СССР.

Многие из опрошенных нами экспертов подчеркивают, что украинским властям следовало бы воздержаться от нарушения гражданских и политических прав человека, включая права на свободу слова, собраний и права на информацию. Вместо применения грубой силы к протестующим, проблемы следует решать демократическим путем, через диалог и расширение участия граждан в политике.

Для восстановления утраченного баланса требуется официальное признание того, что важны не только политические решения, но и сам политический процесс, который нужно проводить открыто, прозрачно, с участием общественности.

Экономическая глобализация подрывает права человека на национальном и даже на международном уровне. Рост мощных негосударственных игроков представляет сложную проблему для сферы прав человека. Международные соглашения по правам человека писались для защиты прав людей перед государством, и ни одно из них прямо не защищает их от негосударственных игроков. Государственное регулирование часто становится затруднительным или невозможным, а политикам не хватает воли, да и способностей что-то изменить к лучшему. Эти тенденции накладываются на сворачивание сфер деятельности государства, права человека приносятся в жертву борьбе с терроризмом и применению мер по борьбе с кризисами, которые либо нарушают, либо игнорируют человеческие права. Все это ведет к тому, что государство утрачивает способность гарантировать даже прожиточный минимум, и становится бессильным хоть что-то сделать с социальным неравенством.

Но, как известно, чем хуже государство защищает своих граждан, тем острее угроза распада государства и анархии.

Будут ли гражданские и политические права сохраняться и дальше? Какие проблемы при соблюдении прав человека появились за последние годы? Какие новые вызовы стоят перед нами сегодня? Как соблюдаются (и соблюдаются ли?) права человека в нашей стране? Возможно ли вообще существование структур легальности там, где легитимность нарушена в принципе? Эти вопросы требуют глубокого осмысления и открытого обсуждения.

Нельзя также исключать, что новые жизненные реалии потребуют сформулировать новые концепции прав человека, чтобы защитить человеческое достоинство и благополучие от новых серьезных угроз, ведь существующие нормы с этой проблемой не справляются. Ясно лишь одно: ни одна из новых проблем не должна привести к отказу от защиты гражданских и политических прав в их нынешнем виде.

Эти и многие другие вопросы, связанные с трансформацией подходов к соблюдению и защите прав человека, мы приглашаем обсудить на страницах «Диалог.UA»

Свернуть

В 2013 году исполняется 65 лет со дня принятия ООН Всеобщей Декларации Прав Человека. Документ предложил мировую доктрину фундаментальных человеческих прав, заявляя о достоинстве личности независимо от расы, цвета кожи, пола, языка, религии, политических убеждений или иных мнений, национального или социального происхождения, имущества, места рождения или иных статусных различий. Декларация требовала обращения с людьми в соответствии с законом, говорила о праве на образование, работу и о праве обладания собственностью – все это было названо неотъемлемыми правами человека.

Мы приглашаем обсудить вопросы, связанные с трансформацией подходов к соблюдению и защите прав человека на страницах «Диалог.UA».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна не має права на громадянський конфлікт

10 июл 2013 года
Те, що Конституція України є конституцією демократичної держави, досі не викликало сумнівів, але відчуття, що ми живемо в демократичній державі є далеко не в усіх. Якими громадянськими правами насправді володіють жителі України? І чи є наміри переписувати Конституцію потребою часу?

Громадянські права українців складають у своєму «інституційному» виразі цілий розділ Конституції України, і з 1996 року ніким не ставилося питання про неповноту цього переліку, схваленого свого часу всіма компетентними структурами Європи і світу. Жодного разу ІІ розділ Конституції не був підданий перегляду, ба навіть спробі ревізії, під час всіх регулярних та численних (як для 20-річної держави) конституційних реформ. Великою мірою це пояснюється тим, що протягом цих 20 років деякі права громадян, зокрема ті, що залишились в Конституції як спадок від соціалістичного часу (безоплатність переліку соціальних послуг та пільг) використовувались політичними силами та державними чинниками, а частково і суспільством як елементи тіньового переділу власності, тіньового управління економікою та маніпулювання електоратом тощо.

Але на даний момент, коли соціально-економічна трансформація в Україні практично завершена створенням монопольно-олігархічної моделі економіки та квазіавторитарної держави, згаданий «тіньовий» ресурс частини громадянських прав є вичерпаний, а конституційні загальноєвропейські механізми захисту природних прав громадян стають на перешкоді інтересам також достатньо відсепарованої правлячої «еліти». Це призводить до того, що на практиці держава в особі правлячого режиму вимушена вдаватись до надто брутальних посягань на формально захищені права громадян, а в кращому разі ставити громадян перед вибором, наприклад, між правом на свободу слова і правом на професію, або й правом на здоров’я чи життя.

Проблема для «еліт» полягає в тім, що Конституція не дозволяє вкорочувати ІІ розділ під час внесення змін до свого тексту. Саме тому, видається, все більше уваги звертається на можливість проведення так званого «конституційного референдуму», вже схвалений закон, який дозволяє ігнорувати ці вимоги чинної Конституції та шляхом нескладних маніпуляцій провести «секвестр» громадянських прав через «перезапуск» чи нове «заснування» держави.


Зіткнення, що відбуваються останнім часом між громадянами і владою в різних частинах світу свідчать, що і держави з давніми демократичними традиціями, і зовсім юні демократії схильні до трансформацій у поліцейські держави, готові в будь-який момент скасувати норми Конституції і базові громадянські права. Чи не повертаються часи революцій і диктатур, які вже пережили європейські та інші народи на зламі ХІХ-ХХ століть?

Звичайно, громадянські права завжди і всюди на планеті є вразливими і потребують захисту, бо так званий «прогрес» ніколи не є лінійним, і жодним чином не перетворює духовні та інтелектуальні досягнення цивілізації в недоторканий фундамент майбутніх поколінь. Особливо в часи вичерпаності чи обмеженості матеріальних ресурсів, ступінь рівномірності розподілу та способи доступу до яких, власне, і становить в різні часи в різних суспільствах рівень гарантій життєзабезпечення, тобто реалізації природних громадянських прав людей, починаючи від права на життя.

З іншого боку, громадянські права потребують активного використання своїми носіями навіть у сприятливі часи, і від довгого невживання «псуються», а громадяни – декваліфікуються. Для тренувань та підтримки форми і створюються інститути «громадянського суспільства», від рівня якості котрих в часи загострення залежить радикальність і небезпечність громадянських конфліктів. В Україні якість цих структур, як і політичної опозиції, викликає постійну тривогу за свою віртуальність і нездатність ефективно працювати в реальному вимірі. Частково й цим пояснюється швидкий наступ українського режиму на права громадян, аж до певної межі, за якою починається справжній, але досі погано вивчений знавцями реальний спротив. Останнє, до речі, наштовхує на думку, що якщо когось «умом не понять», так це не Росію, а саме Україну.


Міжнародна організація Freedom House зафіксувала зниження рейтингу політичних прав в Україні. Чому? Що відбувається?

Політичні права як складова громадянських прав людини в Україні дійсно помітно підважені через фактичне обмеження передусім виборчих прав – на місцевому рівні в Києві та низці місцевих громад по країні в цілому, а також маніпуляціями з довиборами до ВР по мажоритарних округах. Що стосується прав на публічні протести у вигляді, наприклад, масових вуличних акцій, то можна констатувати асиметричність юридичних та фактичних прав громадян, а також несумірність репресивного апарату держави з поверховим і латентним потенціалом протестуючих. Простіше кажучи, за рівнем підготовки силових структур Україна вже відповідає критеріям «поліцейської держави», а за рівнем ефективності цих механізмів – ні. Спроби влади і частково опозиції відібрати в українців фактичне право вибору свідчать про його непередбачуваність і некерованість, а отже – про неконтрольовану протестність громадян.


Як зазначив колись Еріх Фромм, людині властива тенденція «бігти від свободи». Чи не входить Україна в етап «втечі від свободи»? Адже Україна так і не стала «вільною демократією», а є лише «частково вільною країною». І як це відіб`ється на майбутньому розвитку країни?

Україна нікуди не біжить від свободи, але пошук самостійних рішень в умовах «багатовекторного» тиску на неї різноманітних стандартів та штампів мислення, реальних та віртуальних економічних та соціально-політичних обставин, багаторівневі торги на міжнародному та внутрішньому ринках тощо, безперечно, ускладнюють демонстрацію радісного поступу до безхмарного, але утопічного майбутнього. Річ у тім, що Україна не має права на громадянський конфлікт, який апріорі потягне за собою зовнішнє втручання і решту непередбачуваних наслідків. В цьому сенсі Україну точно вже зараз не можна звинуватити у «втечі від свободи» як формі втечі від відповідальності. І досить таки штучне збереження суспільством поточного режиму слід розглядати як тимчасову добровільно-вимушену жертву на олтар європейської стабільності, виправдану також почуттям самозбереження навчених великою кров’ю українців.


Є дуже багато нарікань на те, що наші суди працюють «специфічним» чином – майже немає виправдальних вироків, а права громадян закінчуються там, де закінчується їхня платоспроможність. За порушення політичних прав громадян аутсайдери політичних виборів несуть (у кращому випадку) політичну відповідальність. Чи можна взагалі говорити про права людини в не правовій державі?

Що стосується кримінальної відповідальності, то вона в українських реаліях є засобом політичної боротьби еліт у формі маніпуляцій, торгів та узурпацій. Так само, як соціальні права громадян є предметом маніпуляцій і спекуляцій олігархічних та бюрократичних структур.

Що стосується судової системи, то найпростіша відповідь – «все пропало», «країна гине» і далі за текстом. При чому так було всі роки існування держави, хіба що суди звинувачували в підпорядкованості – або напряму президентам, або їхнім «сірим кардиналам». Насправді ж, для 22-річної незалежної України незалежний і не корумпований суд – річ ще більш екзотична і незнайома, ніж парламентаризм.

Судова система України як корпорація і третя влада ще не завершила своє становлення, дискусія про те, від чого вона більше залежна – від грошей чи адміністративного ресурсу – закладає перспективу розширення списку залежностей, які в сумі й призведуть до того, що називається «незалежністю» судової системи. При цьому ризики «покращення» судової системи шляхом, наприклад, виборності суддів й інших форм «прямої демократії» в цій тонкій сфері, безперечно, гарантують чергові випробування для інституту прав людини і громадянина, а зовсім не підвищення їхньої захищеності.


Чи не спостерігається останнім часом гіпертрофована увага до прав меншин на тлі тихого «колапсу» прав більшості?

Не існує, навіть в Україні, прав більшості і меншості. Є зловживання правами з боку меншості, яка має ресурси, отримані свого часу більш активним, ніж інші, використанням нових для пострадянського часу прав. Але ані самі ці суспільні «страти» (більшість та меншість), ні їхні ресурси в сучасній Україні не є такими сталими і однорідними, щоб не залежати одне від одного і не мати всередині себе складних стосунків. Поняття «невід’ємності прав» означає не те, що на ваше право ніхто не зазіхне, а що ви не захочете і не зможете змиритися з втратою цього права і обстоюватимете його, і врешті-решт повернете його собі. Називати «зловживання правом» – «правом» володаря певних ресурсів саме й означає ментальну похибку громадян, що призводить до фактичного невміння користуватися власними правами.


Яким чином трансформуються політичні права людини в інформаційному світі, світі Інтернету?

Звісно ж, права громадян не залежать від інформаційного насичення та обсягів інформаційного поля, але здатність користатися правами, зрозуміло, завдяки набутим знанням підвищується. Хоча знання примножують смуток, але права людини також не забавка.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Украинская действительность в последнее время стала тесно ассоцироваться с практикой избирательного правосудия, следовательно, избирательного применения прав и свобод человека

Ирина Федорович, со-координатор Коалиции по противодействию дискриминации в Украине

Давайте не путать демократию и правовое государство. Это разные вещи

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Захист політичних прав в Україні можливий лише завдяки громадянському суспільству

Віктор Тимощук, голова Центру політико-правових реформ

Ми маємо явні тенденції до згортання демократії

Тарас Березовець, політтехнолог

В защите прав человека в Украине заинтересовано гражданское общество и журналисты. Не политики

Вадим Пивоваров, исполнительный директор Ассоциации украинских мониторов соблюдения прав человека в деятельности правоохранитель

В Украине ситуация с правами человека зависит от того, кто занимает пост Министра внутренних дел

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Право – это лишь возведённая в закон воля господствующего класса

Станіcлав Шевчук, доктор юридичних наук, професор, суддя ad hoc Європейського суду з прав людини

Законами також можна порушувати права людини

Борис Безпалий, український політик, народний депутат України 3-го, 4-го та 5-го скликань

Для України нинішні права її громадян – це досягнення

Дмитрий Выдрин, политолог

Пока что мы понимаем демократию очень плоско и очень пошло

Володимир Чемерис, Голова Інституту Республіка, правозахисник

Порівняно з нашими сусідами, Росією та Білоруссю, українці можуть почувати себе значно вільніше

Олександра Матвійчук, Голова Правління Центру Громадянських Свобод

У країні з демократичною формою правління і відносно вільною пресою ніколи не було значного голоду

Александр Мучник, президент Института демократии и прав человека, заслуженный юрист Украины

В Украине весь свод прав человека является абсолютно фиктивным

Ігор Когут, голова Ради громадської організації «Лабораторія Законодавчих Ініціатив», директор Української школи політичних студій

Не вистачає основного – небайдужого, освіченого, відповідального громадянина-власника, людини для якої гідність, право і свобода є цінністю, котрому є що втрачати і є що захищати

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,158