В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

Эта тема оказалась очень непростой, поскольку сделать новым и интересным для читателя то, о чем неустанно говорят накануне вильнюсского саммита практически все СМИ, было достаточно сложно. С другой стороны, мы попытались «объять необъятное» – выяснить, какое же будущее есть у ЕС, и каковы перспективы подписания Украиной Соглашения об ассоциации с Европейским Союзом. Оба эти вопроса о будущем, а именно оно с трудом «прочитывается», – и в тексте самого Соглашения и между его строк.

Сможет ли наша страна благодаря подписанию Соглашения об ассоциации провести модернизацию экономики, преодолеть технологическую отсталость, развивать секторы, ориентированные на 5–6 технологические уклады? Каково место Украины в региональном разделении труда (ибо рынок ЕС весьма структурирован), какую нишу наша страна сможет занять? Существуют ли для украинской экономики риски, связанные с вступлением в ЕС, каковы они? Вопросов больше, чем ответов…

Многочисленные опросы показывают, что вряд ли можно с уверенностью утверждать, что жители Украины всецело разделяют европейские ценности, каковыми бы они ни были. Аргументы «за» и «против» европейской интеграции все еще остаются предметом дискуссий. Однако искусственно нагнетаемая истерия со стороны еще одного стратегического партнера Украины, на фоне прекрасно чувствующих себя под «соседской государственной крышей» российских банков и других субъектов предпринимательской деятельности, скорее подталкивает в «общее светлое будущее».

Что получит Украина, подписав Соглашение об ассоциации с Европейским Союзом? Пока только участие в проекте, то есть «пригласительный», а не членский билет. И уже от нас будет зависеть – сможем ли мы это приглашение трансформировать в какие-то экономические и политические выгоды. Будут ли достаточно компетентными органы власти, чтобы консолидировать общество и обеспечить максимальный эффект заложенного в Соглашении об ассоциации потенциала? Будем ли ждать, что кто-то сделает за нас то, что уже успели сделать наши западные соседи, или сами начнем меняться? Мяч находится на поле Украины, и у нас расширяется диапазон возможностей, которые мы либо используем, либо, увы, снова отложим «на потом».

Кризис в Европе стал частью ее повседневной жизни, иначе говоря, рутиной. Существует долговой кризис, кризис евро, кризис принятия решений и кризис одобрения этих решений. А вал апокалиптических прогнозов служит лишь одному – распространению мрачных настроений в обществе, в котором их и без того с избытком.

С момента провала проекта общеевропейской конституции, Евросоюзу хронически недостает политического лидерства. Образ единой, привлекательной для всех Европы изрядно потускнел — и прагматизмом его не заменить. Единая валюта без единого государства, без общей налогово-бюджетной и социальной политики, без единого рынка госбумаг, без единого рынка труда, без единых институтов политической солидарности — имеет мало шансов на выживание. Тем более, что валютный союз разрушает социальные системы менее сильных стран, из-за чего политический кризис в ЕС постоянно усугубляет проблему европейского лидерства.

Экономический кризис внес свои коррективы в «победоносное шествие» Европейского Союза по планете. Кроме серьезных экономических проблем на поверхность всплыло то, что в Евросоюзе отсутствует консенсус не только по дальнейшему развитию этого союза государств, но и по множеству вопросов его функционирования. Особенностью этого кризиса стало также дробление финансовых и товарных рынков по национальным границам. Предприятия в наиболее пострадавших странах оказались в худших условиях, чем их конкуренты в странах, не пострадавших от кризиса. Каждый сам за себя, или же все страны-члены ЕС вместе будут выходить из кризиса? Что, и в каком объеме будут решать наднациональные органы Евросоюза? И насколько далеко зайдет процесс централизации внутри ЕС?

Вопросов действительно много, но перед Украиной проблема окончательного интеграционного выбора реально встанет лишь через десятилетия. Как за это время изменится Евросоюз, и какой путь на сближение с ним успеет к тому времени пройти Украина? Об этом сегодня отчаянно спорят эксперты. Но большинство из них сходятся в одном: дорогу осилит идущий.

Свернуть

Многочисленные опросы показывают, что вряд ли можно с уверенностью утверждать, что жители Украины всецело разделяют европейские ценности, каковыми бы они ни были. Аргументы «за» и «против» европейской интеграции все еще остаются предметом дискуссий.

Что получит Украина, подписав Соглашение об ассоциации с Европейским Союзом? Пока только участие в проекте, то есть «пригласительный», а не членский билет. И уже от нас будет зависеть – сможем ли мы это приглашение трансформировать в какие-то экономические и политические выгоды. Будут ли достаточно компетентными органы власти, чтобы консолидировать общество и обеспечить максимальный эффект заложенного в Соглашении об ассоциации потенциала? Будем ли ждать, что кто-то сделает за нас то, что уже успели сделать наши западные соседи, или сами начнем меняться? Мяч находится на поле Украины, и у нас расширяется диапазон возможностей, которые мы либо используем, либо, увы, снова отложим «на потом».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна буде «безкінечно наближатися» до Євросоюзу, але навряд чи стане його членом

17 окт 2013 года

Які цілі переслідує Україна, і чого зможе досягти завдяки підписанню Угоди про асоціацію з Європейським Союзом?

Спостерігаючи за нашим євроінтеграційним курсом, який триває не перше десятиліття, я не можу позбутись відчуття якогось подвійного блефу з обох сторін. Правлячий український істеблішмент всіляко демонструє своє палке прагнення до Євросоюзу, а європейські чиновники, відповідно, своє не менш відверте бажання «бачити Україну у складі європейської спільноти». Причому в обох випадках підкреслюється, що вищезгадані зусилля робляться во благо українського народу.

Але чи насправді зацікавлені представники українського архаїчного бізнесу у прозорих конкурентних правилах гри на європейському економічному просторі? У мене з цього приводу виникають дуже великі сумніви.

Наша тотально зрощена з владою монополізована економіка є принципово антиіноваційною, надприбутки в ній отримуються переважно за рахунок не конкурентних, а кланових переваг; і за власним бажанням змагатись за крихітну, у декілька відсотків, норму прибутку, маючи нинішні надприбутки, добуті шляхом жорстокої неорабовласницької експлуатації, жодний український олігарх ніколи не погодиться (та й працювати в умовах наукомісткої реально конкурентної економіки просто не зможе).

 

Отже, якщо відкинути чергову передвиборчу риторику чергової президентської кампанії для якої необхідні гучні переможні євроінтеграційні реляції, що насправді може бути стимулом до форсування зближення з Європою з української сторони?

За ситуації наростаючої політико-економічної експансії з боку російського олігархату для наших більш дрібних, як раніше казали, «гешефтмайстрів» важливо утримати певну дистанцію з Росією, яка може застосувати по відношенню до них ті ж самі рейдерські схеми, завдяки яким вони самі здобули свого часу свою «здобич». Тому ті представники української «бізнес еліти», які заздалегідь не інтегрувались у російський економічний простір, заради збереження дистанції з небезпечними одержавленими монополіями Росії і прагнуть дотримуватись своєрідної тактики безкінечного наближення до ЄС, остаточно не перетинаючи «розумно припустимої межі», продовжуючи отримувати надприбуток за рахунок експорту до країн Європи різноманітних напівфабрикатів. А суто піарівське гасло, тиражоване нашими ЗМІ «хто не ЗА підписання угоди про асоціацію з ЄС, той за підписання Митного союзу і за Росію», побудоване за сумно відомим принципом «хто не з нами, той проти нас», насправді покликано скоріше приховати, аніж прояснити реальні мотиви політичних і економічних гравців.

Але при чому тут реальні інтереси українських громадян, яким здебільшого обіцяють безвізовий режим туристичних подорожей, яким більшість із них не зможе скористатись?

Що стосується Європейського Союзу, то знов-таки викликає певний подив форсування процесу інтеграції. Реальні показники, що завжди для потенційних країн-кандидатів слугували об’єктивними критеріями готовності до вступу у європейську спільноту, в нашій державі за останній час різко погіршились (про що свідчать численні звіти незалежних інститутів, які досліджують рівень корупції, несвободи ЗМІ, темпів падіння рівня життя, зростання смертності, ситуацію з освітою, культурою і охороною здоров’я тощо). Для західних фахівців і політиків аж ніяк не секретом те, що (в тому числі внаслідок малоконтрольованого попереднього розширення), нині ЄС уже перетворився на аморфний конгломерат країн з дуже відмінним рівнем економічного розвитку.

Попри всі розмови про спільний економічний простір фактично ми вже маємо європейську метрополію і напівколоніальну периферію, і це вельми штучне об’єднання, яке з точки зору геоекономічної і геополітичної стратегії вже давно пливе «без руля і вітрил».

 

Керівництво Євросоюзу обговорює зараз різні варіанти розвитку ЄС, в тому числі – так званий «функціональний федералізм», запропонований Х.Баррозу. Отже, виникає питання, яким буде місце України в Євросоюзі, що оновлюється?

За черговими переможними євроінтеграційними реляціями наших посадовців якось залишається у тіні очевидна істина про те, що за визначенням асоціація - це форма об’єднання, за якою обов’язки того хто вступає до економічного і політичного об’єднання значно переважають їх права.

Як тут не згадати головного будівничого ЄС і фінансиста за сумісництвом, Жака Делора. Адже саме він, буцімто колишній голліст, у якості багатолітнього президента Єврокомісії, насправді всупереч деголлівським ідеям, запроваджував нинішній європейський федералізм і спільну європейську валюту. Водночас прекрасно усвідомлюючи повну міфологічність ідеї єдиної однорідної за добробутом Європи, саме Жак Делор, під заклики до спільного європейського економічного простору, запропонував модель «Європи концентричних кіл», тобто різновіддалених від західноєвропейського «сонця» «планет» - країн-учасниць, яка сьогодні вже реалізувалась на практиці.

З самого початку розпаду СРСР, активно підтримуючи євроінтеграційні ініціативи України, саме Жак Делор неодноразово висловлював граничний скепсис щодо перспектив пострадянських країн коли-небудь стати повноцінними членами Євросоюзу. В цьому плані дуже показово, що саме Делору належить ідея асоційованого членства для країн своєрідної «недоєвропи», що знаходяться на найбільш віддалених від Німеччини і Франції периферійних орбітах. Причому згідно з так званими копенгагенськими критеріями, яким ми, повторюю, абсолютно сьогодні не відповідаємо, асоційовані члени передусім повинні виконати політичні і економічні вимоги, що пред’являються до країн повноправних членів ЄС. Тобто саме обов’язки мають переважати над правами, отримання яких залишатиметься в тумані.

Тому і виникає підозра про певну нещирість речників Європейського Союзу, підозра чи не прагнуть вони декларуючи своє бажання бачити Україну членом ЄС заохочуючи нас насправді примарним «остаточним вступом», використати нашу державу «в темну» у якості сировинного додатку, та джерела наддешевої робочої сили перш за все для вирішення своїх власних проблем.

А зацікавленість в Україні, як засобі вирішення своїх наростаючих проблем, за останній час безумовно зросла, адже перед самим ЄС у повний зріст стали вкрай складні економічні політичні, демографічні і навіть світоглядні проблеми, про неминучість стрімкого загострення яких я говорив ще декілька років тому, коли ще здавалось, що ось-ось ми станемо повноцінним членом ЄС. Адже ціною власного демографічного знекровлення – втрати якісної робочої сили і дешевого сировинного експорту, ми і так вже суттєво допомогли «братерській» Європі «за власний рахунок».

Отже, дуже хотілося б вірити, що у випадку угоди про асоціацію не йдеться про прагнення завчасно потрапити на бенкет розподілу так званих активів України, випередивши своїх євразійських та далекосхідних конкурентів. України, фінансова система якої на тлі згортання національного виробництва, фактично перебуває на межі з дефолтом, і вже не може відтворювати навіть вкрай низький рівень життя населення без кредитних наркотичних вливань, яких зараз явно бракує.

 

Що буде відбуватися з системою соціального забезпечення зі зближенням Украйни з Європейським Союзом? Чи можуть наші співгромадяни сподіватися на що-небудь більше, ніж лібералізацію візового режиму?

Нескінченні апеляції наших речників до досвіду Євросоюзу, зокрема в процесі так званого обговорення проекту Трудового кодексу, у питаннях реформування соціальної сфери, який ми начебто збираємося наслідувати, також від лукавого. Адже в європейських кранах справді триває неоліберальний відхід від моделі соціальної держави, як буцімто застарілої і такої, що не відповідає реаліям інформаційного суспільства, в якому «кожний сам є творцем власної долі».

Насправді ж відбувається широкомасштабне згортання соціальних програм, обумовлене різким погіршенням економічного стану більшості країн членів самого ЄС (при цьому наші прибічники європейської моделі чомусь не згадують про невпинно наростаючу хвилю соціальних протестів в країнах Європи)

До того ж, навіть в урізаному вигляді, нинішній рівень соціального захисту європейців розвинених країн просто неспівставний з українськими реаліями, де ті ж пенсії у переважної більшості настільки мізерні, що будь-які аналогії з практикою європейських країн у соціальній сфері просто некоректні. Адже у нас уже не відбувається навіть фізичного, вже не кажучи про професійне, відтворення робочої сили.

Вирішення проблеми соціальної справедливості і для нас, і для Європи дійсно має спільний вектор. Воно пов’язане з необхідністю відходу від екстенсивного фінансово-лихварського типу функціонування економіки і переходу до інтенсивного інноваційного розвитку. А це, своєю чергою, передбачає перехід і до принципово іншого суспільного ладу мобілізаційного антикризового типу. Як я уже зазначав у попередніх інтерв’ю, у даному випадку йдеться про патріотично забарвлений корпоративний солідаризм, принципи якого були сформульовані ще в межах так званого соціального католицизму і аналоги якого після Другої світової війни тією чи іншою мірою існували у Франції, Іспанії, Японії, Німеччині, Швеції і, навіть, начебто соціалістичних Сербії та Угорщині. А всі розмови про те, що за добу технотронного глобалізму будь-які суспільні моделі базовані на засадах духовно-національної мотивації вже остаточно вичерпали себе, лише маскують по суті новітні форми фінансово-віртуального тоталітаризму. Але це уже окрема тема.

Поки що ж і розвинена Європа, і Захід в цілому, намагаються вирішити свої проблеми традиційним для сучасного імперіалізму шляхом – за рахунок винесення своїх внутрішніх проблем на зовні і компенсування власної антикреативності, яка виникла саме внаслідок переходу до неоліберального курсу, за рахунок матеріальних і людських ресурсів країн «другого сорту» (в тому числі Східної Європи).

До речі саме ця, оспівана багатьма західними радниками стратегія реформ максимально посприяла і появі компрадорських режимів на так званому пострадянському просторі.

 

Яким ви бачите майбутнє європейського проекту, шлях його еволюції? Звичайно, не забуваючи і про нас, адже Україна є частиною Європи.

Хоча я ніколи не був прихильником теорії будь-яких конспірологічних змов, але факти вперта річ і потрібно відрізняти ідеологічно підфарбовану історію від справжніх історичних реалій.

Ось ви задаєте питання: в чому майбутнє європейського проекту, а я вам задам зустрічне запитання – а що це власне за проект, в чому його суть? Наведу коротку історичну довідку. Один із творців Євросоюзу Жан Моне, переконаний глобаліст, трансатлантист – «Людина Європи» (назва останньої книги Моне) – в Першу Світову війну починав зі бізнесового співробітництва з господарськими структурами Антанти у Лондоні, і вже тоді активно відстоював британські інтереси у Європі. Мабуть саме завдяки цьому він і став заступником Генерального секретаря новоствореної Ліги Націй, тієї самої попередниці ООН, яка лише імітувала боротьбу «за мир у всьому мирі». Там наш герой займався вирішенням проблеми запровадженого Версальсько-Вашингтонською угодою, післявоєнного устрою Європи, неефективність якого врешті-решт сприяла виникненню Другої Світової війни. А потім дипломатична робота у Вашингтоні і паралельне керівництво французьким філіалом банку Моргана.

Під час Другої світової війни саме Моне був призначений емісаром США в Алжирі, місія якого у якості радника полягала у підтримці генерала Жіро, якого Черчилль і Франклін Рузвельт прагнули поставити на чолі французького визвольного руху, замість де Голля, котрий занадто переймався захистом національних інтересів Франції. Моне неодноразово намагався переконати і самого генерала і інших «голлістів» в тому, що майбутнім світовим лідером повинні стати США, які у якості європейського гегемона підтримують Великобританію.

В особі Моне йдеться про людину, яка ще у 1929 році активно підтримала ідею Анрі Бріана про створення «Сполучених Штатів Європи», а після Другої Світової війни створила і з 1955 до 1975 року, очолювала «Комітет за створення Сполучених Штатів Європи»; заснувавши «Союз вугілля і сталі», ставши першим його секретарем, Моне почав сповідувати так звану функціональну модель єдиної Європи, згідно з якою кон’юнктурні бізнесові інтереси і тактика «малих кроків» повинні переважати над загальною стратегією, а формування союзу «за ходом справи» краще за визначення стратегічних орієнтирів і попереднє створення системної моделі ЄС.

Саме на цьому ґрунті Жан Моне фактично вступив в конфлікт з де Голлем, не визнаючи право національного вето в майбутній моделі Європи, відстоюване головою П’ятої французької республіки, який був категорично проти домінування наддержавних владних структур, (я вже говорив у попередніх інтерв’ю про те, що саме проект об’єднання, запропонований де Голлем – «Європу батьківщин», – а зовсім не національно безликих «сполучених штатів Європи»). Саме Моне також був одним із засновників НАТО із військових структур яких де Голль вийшов у 1966, через незгоду з американо-британським гегемоністським курсом по відношенню до Європи і світу (за що пізніше поплатився своєю президентською посадою).

Нагадаю послідовником, Ж.Моне був черговий колишній прибічник де Голля Валері Жискар д’Естен, який, ставши президентом Франції, поміняв не тільки деголлівський курс розвитку своєї країни, а й всієї Європи. Адже саме Жискар д’Естен, між іншим, член Більдербергського Клубу, очолив спеціальний Конвент зі створення проекту нинішньої конституції ЄС. Цей проект спочатку було провалено на національних референдумах і в Нідерландах, і в самій Франції, а потім у вигляді Лісабонської угоди все ж таки протягнуто фактично у нелегітимний спосіб.

То невже ті, хто приймав рішення про створення неофедерального ЄС «за Моне і Делором», у якому явно домінують надкраїнні бюрократичні структури (за якими цілком можуть ховатися анонімні космополітичні бізнес-еліти), не знали цих загальновідомих фактів? Очевидно, питання суто риторичне.

 

Це вже історія. А які ви бачите можливості розвитку подій зараз?

Ось чому за моїм переконанням в тому вигляді, в якому він зараз склався, у Європейського проекту майбутнього нема. Сценарії його подальшого функціонування можуть бути різноманітні: еволюційний, коли ЄС буде тихо животіти і деякий час утримати видимість свого самозбереження, або більш катастрофічний, за якого на тлі стрімкого наростання системної кризи окремі країни, можливо навіть формально залишаючись у ЄС, почнуть (а насправді вже почали) проводити самостійний курс, спрямований на захист своїх національних інтересів.

Зрозуміло, що найбільш конструктивним рішенням проблеми є докорінна перебудова Європейського Союзу, і зокрема, на засадах створення всередині Європи регіональних союзів, які б інтегрувалися не тільки на засадах економічних інтересів, а й спільних історичних і культурних цінностей.

Бесіду вів А.Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

Ассоциация с ЕС позволит Украине создать свою полноценную национальную экономику

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна на вічних розтоках

Ігор Шевляков, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

Найбільший ризик, пов`язаний з Угодою про Асоціацію, – це невиконання Україною взятих на себе зобов’язань

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Асоціація з Євросоюзом – це основний ключ до модернізації України

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Благодаря Ассоциации, уже с февраля Украина может получить доступ к европейским рынкам

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Украина ничего не теряет, кроме своих цепей

Володимир Цибулько, політичний експерт

Україна зближується з ЄС через відмову Росії від подальшої кооперації

Володимир Лановий, президент Центра ринкових реформ

Україна має всі можливості для успішної євроінтеграції, потрібно просто надати їх людям

Мовчан Вероніка, директор з наукової роботи Інституту економічних досліджень і політичних консультацій

Як Україна скористається новими можливостями, залежить від неї самої

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Грех не использовать соседство с ЕС в целях нашего собственного развития

Александр Кендюхов, доктор экономических наук, профессор

В мировой экономике благотворительность – ширма, за которой прячется жесткая мировая конкуренция

Тарас Качка, експерт з європейської інтеграції, учасник переговорної групи від України на перемовинах про зону вільної торгівлі з ЄС

Ідея європейської інтеграції полягає в тому, щоб управління в Україні нічим не відрізнялося від управління в більшості європейських країн

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Соглашение об ассоциации с ЕС для Украины это шанс пойти прогрессивным путем

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень

Завдяки Договору про асоціацію, Україна отримає значні переваги на Євроазiйскому просторі

Олесь Ільченко, письменник, з Женеви спеціально для «Діалог.UA»

Спільнота Північноатлантичної цивілізації, – набагато надійніший гарант безпеки нашої країни, ніж Росія

Дмитрий Выдрин, политолог

Через десять лет у нас не будет олигархов, поскольку их в Европе просто не существует

Олексій Молдован, кандидат економічних наук, Завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту стратегічних досліджень

Якщо не ставити за стратегічну мету повноцінне приєднання до ЄС, то в політичній асоціації та зоні вільної торгівлі для України немає сенсу

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Договор об Ассоциации – один из элементов цивилизационного выбора Украины

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Исторический путь Украины состоит в том, чтобы вернуться в семью европейских народов

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Сегодня ни страна, ни общество, не адекватны вызовам, стоящим перед ними

Ирина Клименко, зав.отдела внешнеэкономической политики НИСИ, кандидат экономических наук, старший научный сотрудник

Украина ничего не теряет, не получив гарантий будущего членства

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,066