В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

В Украине сегодня очень высока социальная напряженность, к тому же, ситуация сознательно накаляется. Это делалось и раньше, но только сейчас лозунги о демократических правах и свободах, европейских ценностях подливают масла в перманентно тлеющий конфликт на почве колоссального социального неравенства. И этот конфликт с самым большим потенциалом способен вовлечь максимально широкие массы населения.

За последние годы не только планомерно сокращается в относительном и абсолютном выражении количество бюджетных средств, идущих на социальные цели, но также и существенно меняется система использования средств социальных фондов. Бездумная политика в социальной сфере привела к тому, что все фонды страдают дефицитом, а объем социальных обязательств государства с каждым годом становится все меньше.

Можно ли направить эти средства, идущие в карманы чиновников, в карманы граждан? Вопрос риторический, но в условиях бюджетного кризиса власти придется на него отвечать, чтобы не получить еще и серии голодных бунтов в различных регионах страны.

По количеству долларовых миллиардеров Украина оказалась на 27 позиции мирового рейтинга, расположившись между Египтом и Чили. Об этом свидетельствуют результаты исследования «Перепись миллиардеров 2013», проведенного экспертами международной компании Wealth-X, которая исследует жизнь богатейших людей современности, совместно со швейцарским финансовым конгломератом UBS.

Но в тоже время, Украина попала в тройку беднейших стран Европы. По данным международной компании GFK, реальный разрыв между странами, занявшими первые строчки рейтинга и последние, просто колоссален. Например, первое место по покупательной способности с большим отрывом занял Лихтенштейн – с показателем в 58 848 евро. На втором и третьем местах соответственно расположились Швейцария (36,351 тысяч) и Норвегия (31,707 тысяч евро). Тогда как в Украине этот показатель составляет 2 206 евро.

Острота проблемы социального неравенства определяется соотношением доходов, а не самим наличием богатых и бедных. По этим показателем у нас разрыв значительно больше, чем в европейских странах, и это наиболее сильный раздражитель для общества. Разрыв в богатстве очень большой, он просто не соотносится с развитием экономики, поскольку экономика в стагнации, а разрыв растет. Кроме того, неравенство в современном украинском обществе становится еще и существенным деморализующим фактором.

Политика сокращения расходов на социальные нужды под предлогом «сведения бюджета» фактически стала новым социальным экспериментом, охватившим и Европу, и многие страны мира, включая и США. Так называемая «финансовая дисциплина» стала сегодня полубогом, которому поклоняются все основные политические партии. Чтобы ликвидировать все прежние социальные завоевания трудящихся, они создали особые механизмы – «долговые тормоза» в Европе, «фискальный предел» в США. Прибыли банков и доходы нуворишей бьют рекорды, в то время как социальные права сотен миллионов людей жестко подавляются. В то же время показатели социального неравенства сегодня побили даже рекорды времен Великой депрессии.

Политики могут болтать до бесконечности о долгах и дефиците бюджета, пока это не касается ущерба живым людям, причиняемого их решениями по урезанию социальных расходов. Значительная часть населения Украины уже давно не видит роста своих доходов. И уровень их жизни почти не меняется к лучшему, если не ухудшается. По разным оценкам, от 30 до 40 % семей половину своего пищевого рациона производят самостоятельно – то есть держат приусадебное хозяйство. Именно этих граждан в первую очередь и волнует проблема бедности и инфляции. Именно эти граждане могут взорваться протестом, попав в безвыходную, на их взгляд, экономическую ситуацию.

Украине придется искать более эффективные формы децентрализации, в том числе и бюджетных социальных расходов, увеличивать роль промежуточных эшелонов между властью и обществом. Давно назрела необходимость оживлять социальный диалог, расширять перспективы для малого и среднего бизнеса – главного мотора экономики, открывать здесь и сейчас возможности для профессионалов и горизонты для молодого поколения, представители которого все чаше ищут пути самореализации за рубежом.

«Диалог.UA» попросил экспертов ответить на ряд актуальных в рамках этой темы вопросов, а также подобрал ряд статей о социальной сфере в других странах. Приглашаем всех читателей принять участие в обсуждении одной из наиболее насущных проблем Украины.

Свернуть

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Треба проводить не політику економії, а політику відновлення балансу

18 дек 2013 года
Про соціальну політику ми чуємо, зазвичай, напередодні виборів. Однак зараз про неї просто не можна не говорити, бо в державну скарбницю надходить все менше грошей. Отже, державі доведеться економити, і тут постає питання – чи є альтернативи економії на соціальній сфері?

Якщо ми говоримо про соціальні фонди, то вони дійсно мають великий дефіцит бюджету. Соціальні фонди – загальнообов’язкового державного страхування, це пенсійний фонд, соціального страхування, зайнятості. Взагалі це не державні фонди, точніше, це державні фонди, але це не частина державного бюджету. Інша справа, що надходження в ці фонди різко скоротилися, і продовжують скорочуватися. Справа в тому, що ці фонди формуються з нарахувань на фонд заробітної плати. Тобто, чім більша зарплата – тім більше відрахувань, чім вона менша – менше відрахувань. Розумієте? Що буде, якщо зменшимо зарплати бюджетникам?


Звичайно. Надходжень до цих фондів стане менше.

Так. В 1991 році частка зарплати в ВВП України складала 59%. В 1937 році англійський економіст Кейнc вивів чотири основні макроекономічні баланси: загальний, кредитно - фінансовий, міжгалузевий та баланс споживання. І виявилося, що на зарплату має йти 60-80% ВВП.

Наприклад, в Америці зарплата складає 74% в структурі ВВП, в Україні в 1991 році було 59%, майже норма. В 2012 році за офіційними даними - 30,5%. Тобто, при нинішньому рівні виробництва зарплати і пенсії повинні бути в 2,3 рази більше, ніж сьогодні. Чим менші зарплати – тим менші відрахування в фонди зайнятості, соціального страхування. Мало грошей в пенсійному фонді тому, що низькі зарплати.

Що треба робити, щоб не надто затискати паски? Треба навпаки - збільшити зарплати, але не за рахунок друкування паперових грошей, а за рахунок скорочення прибутків багатіїв. 1991 році у нас прибутки багатих людей складали приблизно 21%, в Америці 19,6%. Сьогодні, по офіційним даним 47%. Отже, треба зменшувати їхні прибутки, але збільшувати зарплати. Тільки тоді у нас відновляться основні макроекономічні показники.

Ситуація загострюється, мова йде про чималі гроші. Маса недоплачених зарплат і пенсій за 2007 рік складає 50 млрд. доларів, а в минулому році вже 62 млрд. Диспропорція дуже велика, це майже в 10 разів більше, ніж газове питання, і про це ніхто не говорить. Треба проводити не політику економії, а політику відновлення балансу. Людям треба платити те, що вони заробили. Тоді запрацює економіка, будуть гроші в пенсійному фонді і всіх інших фондах.


Одне з болючіших соціальних питань на Заході – це питання соціальної нерівності, оскільки дуже значна нерівність доходів негативно впливає на економіку. Але на Україні таку проблему майже не обговорюють. Як ви вважаєте, чому, і наскільки ця тема для нас актуальна?

Звичайно, наша картина реальності спотворена - наше телебачення не дає нормальних новин, не дає серйозних передач, воно дає або розважальні, або маніпулятивні програми. У нас немає засобів масової інформації, які б давали хоч якусь, хай заангажовану інформацію по соціальним питанням. Але чому так відбувається, це питання не до мене, це питання до журналістів, до власників засобів масової інформації.

Щодо нерівності. В Стамбулі на раді Соцінтерну колишній канцлер Австрії Розенбауер назвав таку цифру - один відсоток населення отримує 90% всіх багатств. Ця проблема не тільки в Україні, але й в усьому світі. Проте, чим більш розвинена країна, тим менша диспропорція. Наприклад, в Німеччині немає жодного мільярдера. А в Україні є, і їх кількість зростає. Це не означає, що у нас зростає рівень життя, це означає, що стає більше бідних людей. Причому малий та середній бізнес я теж відношу до бідних.

Розглядаються різни питання, як вирішувати проблему нерівності. Я можу назвати два прізвища, які намагаються її вирішувати: президент США Барак Обама та президент Франції Франсуа Олан. Консерватори Англії та Німеччини цими «дурницями» не займаються.


Але чому це варто робити, і до чого може призвести подібна «реаль політік»?

Головний показник ефективності економіки - це продуктивність праці. В 1991 році ми мали продуктивність праці в три рази нижче, ніж в країнах «Золотого мільярду», пройшло 22 роки радіальних реформ і ми маємо продуктивність праці ще в три рази нижче ніж в радянські часи, тобто в десять разів нижче ніж в країнах «Золотого мільярду».


Але ж у нас є чималий тіньовий сектор…

В тіньовому секторі продуктивність праці ще нижча, ми ж кажемо ні про ВВП, а про продуктивність праці. Коли Януковича обрали президентом, Україна була в світі на 7 місці по виплавки сталі, а сьогодні – на 10. Наше падіння виробництва відбувається швидше, ніж в світі. Країна знаходиться в умовах змагання з іншими країнами. Якщо не підтримувати ефективну економіку, то великі прибутки дуже небагатьох людей дорого обходяться країні. Занадто низькі зарплати більшості теж дорого обходяться країні.

Додам, що МВФ це дуже ефективний інструмент підтримання міжнародного валютного балансу. Але це не єдиний баланс, який треба підтримувати, є ще кредитно-фінансовий, платіжний, баланс споживання, міжгалузеві баланси. МВФ займається однією проблемою. Тому слухати поради Фонду можна, але робити не те, що скажуть його представники, а те, що потрібно для країни.

Але це не значіть, що з ними треба воювати. Вони виконують важливі завдання для всього світу, але, як показує практика, жодна країна, яка виконувала всі рекомендації МВФ, з кризи не вийшла, навпаки – вона отримала прямо протилежні наслідки.

Скажу навіть більше, в 1997 році в мене вийшла монографія про постіндустріальну систему України. Я почав її з аналізу подій, коли розвалився СРСР - тоді всі захотіли йти до ринку, але не знали, що для цього треба зробити.

МВФ дав нам шість рекомендацій. Тому перша частина книги була присвячена питанню – чи виконала Україна ці рекомендації. Я зробив однозначний висновок – ми виконали всі шість. Ми зробили все, як нам казали. Виконання кожної, я повторюю, кожної рекомендації дало для України негативні наслідки. А виконання всіх загалом перевернуло економіку, але не створило в Україні ні американську, ні німецьку економічну модель, а просто зробило з нас економіку бананової республіки.

Відбувся ефект мультиплікатора, і шкода від всіх шести рекомендацій була більша в рази, ніж проста сумарна шкода від виконання цих рекомендацій. Правда, ми стримали міжнародний валютний баланс. Нащо нам це - я не зовсім зрозумів. Власне, тут вже можна говорити про створення зовнішнього управління. Такі «досягнення» нам не потрібні, тим більше - такою ціною. Так, МВФ може давати дешеві кредити, під 6%, і має можливість нав’язувати урядам свою політику, але це називається не дуже симпатичним словом - неоколоніалізм.

Можу сказати одне – правлячі кола в Україні, і не тільки вони, проводять дуже недалекоглядну політику. Вони повертають світ в епоху класових війн. Якщо вони мріють, щоб прийшов «матрос Желєзняк», то їхня мрія здійсниться, але я б цього їм не радив.


Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Симулякр соціальної турботи

Павло Розенко, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова, громадський діяч

Для нинішньої влади ближчий той вектор розвитку, де зберігається система нерівних можливостей

Черенько Людмила, зав. відділом дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУкраїни

У період кризи бідним залишається лише виживати і очікувати на кращі часи

Олексій Шестаковський, кандидат соціологічних наук, науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України

Соціальні виплати не можуть збільшуватися без зростання економіки

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Социальная политика должна выполнять функцию предохранительной сетки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Переосмыслить социальный мир

Владимир Золоторев, журналист

Лучшая социальная политика государства — это ее отсутствие

Анатолій Луценко, політолог, політтехнолог, директор «GMT Group»

Ефективна соціальна політика потребує реформи місцевого самоврядування

Юрій Гаврилечко, експерт ГО «Фонд суспільної безпеки»

Держава має створювати умови, щоб дотримувалися соціальні стандарти

Ольга Пищулина, к.с.н., зав. отделом социальной политики НИСИ

Ни одно государство не может отказаться от социальной сферы

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Социальная политика в Украине – это проблема защиты прав человека

Леонід Ільчук, Центр перспективних соціальних досліджень Мінсоцполітики та НАН України, кандидат політичних наук, доцент, Заслужений працівник соціальної сфери України, директор

Соціальна політика не повинна бути турботою лише держави

Олесь Ільченко, письменник, Женева

Боюся, що таке поняття, як економіка України стало майже віртуальним

Дмитро Боярчук, директор CASE-Україна

Держава має відповідати за те, щоб рівень життя її громадян не був надто низьким, щоб люди не деградували.

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Денег в нашей стране должно хватать на все социальные нужды

Олександр Майборода, доктор історичних наук, професор.

Вимагати від суспільства обмежень можна тільки в обмін на ясну і чітку перспективу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,066