В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

В Украине сегодня очень высока социальная напряженность, к тому же, ситуация сознательно накаляется. Это делалось и раньше, но только сейчас лозунги о демократических правах и свободах, европейских ценностях подливают масла в перманентно тлеющий конфликт на почве колоссального социального неравенства. И этот конфликт с самым большим потенциалом способен вовлечь максимально широкие массы населения.

За последние годы не только планомерно сокращается в относительном и абсолютном выражении количество бюджетных средств, идущих на социальные цели, но также и существенно меняется система использования средств социальных фондов. Бездумная политика в социальной сфере привела к тому, что все фонды страдают дефицитом, а объем социальных обязательств государства с каждым годом становится все меньше.

Можно ли направить эти средства, идущие в карманы чиновников, в карманы граждан? Вопрос риторический, но в условиях бюджетного кризиса власти придется на него отвечать, чтобы не получить еще и серии голодных бунтов в различных регионах страны.

По количеству долларовых миллиардеров Украина оказалась на 27 позиции мирового рейтинга, расположившись между Египтом и Чили. Об этом свидетельствуют результаты исследования «Перепись миллиардеров 2013», проведенного экспертами международной компании Wealth-X, которая исследует жизнь богатейших людей современности, совместно со швейцарским финансовым конгломератом UBS.

Но в тоже время, Украина попала в тройку беднейших стран Европы. По данным международной компании GFK, реальный разрыв между странами, занявшими первые строчки рейтинга и последние, просто колоссален. Например, первое место по покупательной способности с большим отрывом занял Лихтенштейн – с показателем в 58 848 евро. На втором и третьем местах соответственно расположились Швейцария (36,351 тысяч) и Норвегия (31,707 тысяч евро). Тогда как в Украине этот показатель составляет 2 206 евро.

Острота проблемы социального неравенства определяется соотношением доходов, а не самим наличием богатых и бедных. По этим показателем у нас разрыв значительно больше, чем в европейских странах, и это наиболее сильный раздражитель для общества. Разрыв в богатстве очень большой, он просто не соотносится с развитием экономики, поскольку экономика в стагнации, а разрыв растет. Кроме того, неравенство в современном украинском обществе становится еще и существенным деморализующим фактором.

Политика сокращения расходов на социальные нужды под предлогом «сведения бюджета» фактически стала новым социальным экспериментом, охватившим и Европу, и многие страны мира, включая и США. Так называемая «финансовая дисциплина» стала сегодня полубогом, которому поклоняются все основные политические партии. Чтобы ликвидировать все прежние социальные завоевания трудящихся, они создали особые механизмы – «долговые тормоза» в Европе, «фискальный предел» в США. Прибыли банков и доходы нуворишей бьют рекорды, в то время как социальные права сотен миллионов людей жестко подавляются. В то же время показатели социального неравенства сегодня побили даже рекорды времен Великой депрессии.

Политики могут болтать до бесконечности о долгах и дефиците бюджета, пока это не касается ущерба живым людям, причиняемого их решениями по урезанию социальных расходов. Значительная часть населения Украины уже давно не видит роста своих доходов. И уровень их жизни почти не меняется к лучшему, если не ухудшается. По разным оценкам, от 30 до 40 % семей половину своего пищевого рациона производят самостоятельно – то есть держат приусадебное хозяйство. Именно этих граждан в первую очередь и волнует проблема бедности и инфляции. Именно эти граждане могут взорваться протестом, попав в безвыходную, на их взгляд, экономическую ситуацию.

Украине придется искать более эффективные формы децентрализации, в том числе и бюджетных социальных расходов, увеличивать роль промежуточных эшелонов между властью и обществом. Давно назрела необходимость оживлять социальный диалог, расширять перспективы для малого и среднего бизнеса – главного мотора экономики, открывать здесь и сейчас возможности для профессионалов и горизонты для молодого поколения, представители которого все чаше ищут пути самореализации за рубежом.

«Диалог.UA» попросил экспертов ответить на ряд актуальных в рамках этой темы вопросов, а также подобрал ряд статей о социальной сфере в других странах. Приглашаем всех читателей принять участие в обсуждении одной из наиболее насущных проблем Украины.

Свернуть

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Держава має відповідати за те, щоб рівень життя її громадян не був надто низьким, щоб люди не деградували.

24 дек 2013 года
Яке в українському суспільстві співвідношення між людьми, життя яких в тій чи іншій мірі залежить від держави (її соціальної підтримки та допомоги), і тих, хто покладається лише на себе?

Ті, хто може себе забезпечити, визначаються як приватні підприємці. В Україні таких людей близько мільйона, а ще 1,3 мільйона тих, хто, по суті, є найманими працівниками. А в державних установах працює більше 1 млн. людей, за моїми оцінками.

Але, якщо дивитися на розмір ВВП, на ту його частину, що перерозподіляється саме через державний бюджет, – це, в першу чергу, 14 мільйонів пенсіонерів.

Також у нас дуже багато людей мають пільги, але справа в тому, що ніхто не може чітко сказати, хто і які пільги має. Міністерство соціальної політики вже багато років намагається зробити цей перелік і порахувати, хто і які пільги має, але чіткої цифри вам ніхто не назве. Але я думаю, що у нас чи не кожна третя особа має якісь пільги, – ця цифра є близькою до правди. Пільг начебто дуже багато, але ці пільги розпорошені, вони не надто великі за обсягом отриманих послуг. Адже пільга, це що? Це послуга, яку ви отримуєте з певним дисконтом, і часто це просто дуже символічно або це ті послуги, які людина в своєму житті ніколи не отримає. Якщо, наприклад, пенсіонер чи ветеран війни, що живе на селі, дуже мало їздить на транспорті, рідко користується якимись курортами, санаторними послугами, то він і пільг своїх не реалізує.

Тож, якщо говорити про соціальний захист і про роль держави в його реалізації для людей, і якщо ми врахуємо зарплату і соціальні виплати, то виявиться, що Україна розпорошує свої ресурси набагато більш активно, ніж інші країни. Загалом питання пільг виникло в пострадянських країнах, тому що ми прагнули до певного рівня безгрошових відносин, і, відповідно, щоб не винагороджувати людей за якусь працю і зберегти при цьому мотивацію і стимули до праці, було придумано механізм «розрахунків» пільгами. Грошей нібито ніхто не отримує, але натомість у людини з’являється можливість мати щось більше, ніж інші люди, певні винагороди.

А в інших країнах такого не було. Вони дійшли розуміння необхідності певного соціального захисту через ті революції, які відбувалися на наших територіях. І вони створили так звані «Social Networks» – соціальні мережі, що базуються на дуже чітких критеріях – деколи більш соціалістичні, інколи менш соціалістичні, – а загалом, просто отак роздавати службовцям чи комусь іще, – такого не існує.

Є критерії матеріального статусу, – якщо людина потребує якоїсь допомоги, вона або зовсім бідна, або її матеріальний стан не дозволяє підтримувати певний життєвий рівень. Тоді вона йде до свого (як це у нас називається) «управління соціального захисту», і просить, щоб її якось підтримували. Далі йде перевірка її доходів, йде перевірка того, чим вона займається, їй для початку пропонують самій заробляти на життя, і якщо дійсно є об’єктивні причини, що вона не може виживати на певному рівні, тільки тоді їй надають гроші.

Але такого соціального «беспредела», який є у нас, я навіть не знаю, де ще можна зустріти. Є такі проблеми, наприклад, як у Німеччині, коли різниця між допомогою по безробіттю і мінімальної заплатою зовсім незначна, і є серйозний стимул для того, щоб бути на обліку й отримувати допомогу. Фактично, людина має купу вільного часу й при цьому отримує досить непоганий дохід.

До речі, зі своїми пільгами Україна фактично одна залишилася на пострадянському просторі. В 2008 році були реформи в Росії, там були соціальні заворушення, всі протестували, але все-таки в Росії ці закони «додавили», це зайняло певний час, але вже там таких пільг, як у нас, немає. В Білорусі це також було припинено досить жорстко ще раніше, ніж в Росії. Там є своя система винагород, але такої як пільги по категоріям – це одразу прибрали. В інших країнах – Киргизстані, Молдові – це вже давно забутий час. У нас же навколо цього й досі «водять хороводи» і намагаються підтримувати.


Як повинна виглядати соціальна політика в Україні, наші соціальні стандарти? Хто повинен їх забезпечувати, і з яких ресурсів?

Соціальні стандарти повинні бути такими, які відповідають економічному стану країни. Це є великою економічною чи політичною ілюзією, що у нас зарплати повинні бути такі, як Європейські. Вибачте, якщо економіка не дозволяє отримати такі ж самі доходи і створювати такі самі ВВП і прибутки, як в Європі, то про що ми говоримо? У нас і так, якщо подивитися на всі ці коефіцієнти Джині, на структуру розподілу ВВП – ми, по суті, за своїми стандартами наближаємося до Швеції. У нас просто немає чого розподіляти.

Прийнято вважати, що наші олігархи мають гроші за кордоном, і що ці тіньові кошти треба виводити і розподіляти, але в багатьох країнах цей рівень тіньової економіки також на дуже високому рівні. Можна на це не зважати, але, по суті, у нас низькі соціальні стандарти саме через те, що маємо нерозвинену економіку, яка і не хоче розвиватися. Тут нічого додати не можна, бо якщо суспільство не може собі дозволити якісь свої стандарти, то цьому швидко не зарадиш.


Який обсяг соціальних зобов`язань здатна покрити сучасна економіка України?

Що треба зробити з нашою соціальною політикою? Перше – це ввести чіткий критерій надання преференцій на основі певного рівня доходу, тому що ті самі пільги, про які ми говоримо, – їхнє слабке місце саме в тому, що чим багатша людина, тим більше пільг вона отримує. Якось так воно побудовано, і в такій ситуації основна задача полягає в тому, щоб, принаймні, відсікти від пільг тих, у кого дохід явно перевищує межу малозабезпеченості. Коли людина отримує 1000 у. о. на місяць, для України вона не є бідною людиною. В Україні середній дохід десь 2000-3000 грн. Звичайно, для Києва 5-6 тисяч грн. – це не є якимось рівнем достатку, але, принаймні, ми часто чуємо, що депутати отримують пільги. На основі чого? Тому що у них є певний соціальний статус. Таким людям треба чітко визначити, що пільги, рівень матеріальної допомоги визначається лише на основі того, коли їм дійсно бракує якихось коштів на свою діяльність, а не на генеральський бонус чи на «чайові», щоб вони пішли до ресторану. Це – основна задача.

Друга задача полягає в тому, щоб для людей створити стимул, щоб вони намагалися шукати роботу. Звичайно, контр аргумент виникає, що роботу шукають, але в якомусь районі її немає, чи винагорода за неї не серйозна, але також часто зустрічаються моменти, коли люди просто цим зловживають. Гроші, звісно, невеликі, 200–300 грн на місяць, але просто декларують певний статус – одинокої матері, наприклад. Часто подружжя спеціально не оформлюють шлюбу, щоб отримати ці декількасот гривень.

Спірне питання з приводу допомоги при народженні. Ця допомога не працює ефективно. Це дуже великий політичний проект, і ці гроші займають значну частину соціального бюджету, але з цим треба щось робити, тому що для малозабезпечених це стимул народжувати дітей, просто для того, щоб заробляти гроші. У нас був проект у регіонах, і люди на місцях прямо говорять, що цілі сім’ї, – для них це великі гроші, – народжують дитину отримують гроші, і на них живуть, тільки ці гроші закінчуються, народжують ще одну, – тобто це цілий бізнес. Що вони потім роблять із цими дітьми? Вони не можуть дати їм ні виховання, нічого іншого.

Для тих, хто зібрався народжувати дитину, в будь-якому випадку ці гроші вони приємні, але вони не є критичними. Навіть у книзі Фукуями є приклад, про допомогу одиноким матерім у США. Позитивним моментом було те, що ці гроші захищали одиноких матерів, але наслідком став бум підліткової злочинності. Тому що ці матері не могли дати нормальну освіту, нормальне виховання, і молоді люди просто підживлювали ряди криміналу. Ось така ситуація.

Критичний момент для України – це надання соціальної допомоги саме за матеріальним статусом. Це дуже велика проблема. Це велика політична проблема, тому що уявіть собі, що люди, які роками прагнули до пільгової «морковки», і для них це був орієнтир – пільги, тобто статус, який давав пільги і можливості, – а потім їм кажуть: «Те, до чого ви прагнули все життя, воно не має значення. Якщо ви заробляєте, ви, відповідно, цього позбавляєтесь», – це дуже важко психологічно. Існує така «позиція страуса», коли чиновник вважає, що от пенсіонери і ветерани війни йдуть із життя, і з часом ця категорія пільговиків відійде. Ну, і щоб потім не роздавати цих пільг. За таким сценарієм пільговики поступово майже нічого не будуть коштувати державі.


Соціальний захист населення державою в ході кардинальних змін ролі самої держави буде зберігатися? А якщо буде змінюватися, то як?

Ідея соціального захисту полягає в чому? Вона не суперечить капіталізму, коли люди повинні конкурувати між собою і досягати чогось кращого. Конкуренція і сам дух капіталізму – вони є джерелом того, що люди щось створюють: нові ідеї, двигуни, засоби зв’язку тощо, але питання в тому, що жорстка конкуренція дуже часто перетворюється для більшості людей на програш, вони не можуть витримати цієї конкуренції. Є лідери, сильні люди, які можуть нормально пристосуватися, але є люди, які з цього процесу випадають, і ніхто від цього не застрахований. Тому це і називається «Social Networks». Держава має відповідати за те, щоб рівень життя її громадян не був надто низьким, щоб люди не деградували. Для цього і існує цей «Social Networks». Але всі економічні процеси мають певний баланс, бо якщо ви людину утримуєте так, як в Німеччині, де трохи перегнули палку із соціалізмом, коли у вас зарплата 1200 євро, а допомога по безробіттю – 1000 євро, відповідно ці 200 євро ви можете легко знайти на підробітках, і у вас не буде ніякого стимулу працювати. Це як і допомоги матерям, якщо ціла сім’я може існувати на ці допомоги, трохи підробляючи, то це створює неправильні стимули.

Тому робити зміни треба, але дуже обережно. Як я сказав, Україна має викривлену систему стимулів. Всі пільги «розмазуються» на мільйони людей, і вони настілки дріб’язкові, що їх просто не відчуває ніхто. Навіть ці допомоги малозабезпеченим – по 100–300 грн. У нас є адресна допомога, яка базується на матеріальному стані, але вона настільки незначна, що люди звертаються по неї лише тоді, коли просто діватися немає куди. І є рекомендації Світового Банку, і всі бачать, що ситуацію потрібно змінювати, але ніхто не може взяти і зробити цього. І це тягнеться із року в рік. Щодо цифр, якщо на якусь категорію пільг витрачалося 7 млрд., наприклад, на комунальні послуги, то на допомогу малозабезпеченим витрачається близько 2 чи 3 млрд. І всі кажуть: «ви просто ці пільги зріжте з тих, хто більш заможні, і перекиньте незахищеним прошаркам населення – уявляєте, яке буде зростання, – в два рази». Але ніхто цього не робить – бояться.


Газета Financial Times нещодавно в своїй статті написала : «Зростаюча соціальна нерівність і розрив у доходах, а також обвалення середнього класу набувають все більшого значення в політичному та економічному житті Європи, США та інших країн і починають становити загрозу для демократії та побудованого на консенсусі суспільства, яке спиралося на переважаючий середній клас». А в Україні? Ми спостерігаємо смерть не народженого середнього класу? І знову «відкочуємося» до поділу суспільства на 2 класи – «багатих» і «бідних»?

У нас є не те що поділ, у нас є дві крайнощі. Є украй бідні і вкрай багаті, – людей із середнього класу майже не існує. Була надія до 2008 року, що середній клас поступово зароджується, але зараз є декілька людей, які всім відомі, що є власниками великих підприємств, міліардерами, а при тому рівень добробуту дуже низький.

Я собі не уявляю як прогодувати сім’ю за 3000 гривень, мені здається, це дуже важко. Якщо це дохід на одну людину, це якось в регіонах зробити можливо, а якщо це велике місто, навіть не Київ, Дніпропетровськ, Одеса, – мені здається, 3000 грн це навіть до рівня бідності не дотягує. Таке моє уявлення.

Яка частина людей бідних? Є стандартні методики визначення цієї бідності, і часто в них зустрічається показник – 25%. Це стандартний метод, коли роблять розподіл за доходами, ті, в кого вони менші 25% цієї шкали – вони є бідними. Це просто такий сталий критерій. Я вважаю, що більше, ніж половина наших людей живуть за межею бідності, це якщо дивитися на рівень доходу. Але є інша ситуація, є африканські країни, латиноамериканські, для яких Україна – це дуже заможна країна, і вони кажуть, що якщо люди не голодують, то це вже є показником того, що країна є заможною.


Якими мають бути кроки держави, щоб могла проводитися повномасштабна соціальна політика?

Мені здається, що перше, що повинна зробити держава, це якось змінити ставлення до державних коштів. Не повинно бути такого поняття, що держава прогодує всіх. Треба чітко сказати, що держава бере на себе зобов’язання підтримувати людей, які самі себе не можуть забезпечити, і держава бере на себе зобов’язання створювати умови для самореалізації, щоб могли заробити собі на життя ті, хто в стані це зробити. Це і повинна бути така соціальна політика, на це слід орієнтуватися.

З одного боку, умови для того, щоб людина сама собі могла заробити, а з другого боку – підтримка для людей, які дійсно продемонстрували, що вони не спроможні щось заробити – інваліди, старі люди, матері-одиначки. Усі інші пільги повинні бути зведені до мінімуму.

Знову, повертаючись до рекомендації Світового Банку – вони постійно кажуть, що всі законодавчі ініціативи, сотні законів по пільгам – їх треба звести в один, щоб було чітко, прозоро, і щоб всі бачили, що і як.

Це називається відкритий доступ. Повинні бути такі умови, коли людина дійсно може щось зробити, щось запропонувати, щоб вона не зустрічала спротиву на своєму шляху. Як от у нас деякі депутати люблять придумувати вузькі місця, то тендерну палату, то якийсь механізм оцінювання, тобто ідея в тому, що є якесь вузьке місце, проходження через яке буде коштувати певних грошей. І людям це створює певні проблеми. Такого не повинно бути, має бути все прозоро: інформація, можливості – повинні бути доступні і зрозумілі.

Звичайно, з гидкого каченяти на білого лебедя перетворитися буде важко, бо існують різні питання по відкритості і руху капіталу. Це залучає інвесторів, але є у них і погана риса, що вони час від часу панікують і починають вивозити капітал, а тому часто країни ставлять обмеження, щоб якось вирости всередині, стати міцнішими, і тоді їм стає простіше, і вони в змозі щось робити з цим капіталом. Основними критеріями успіху мають бути не зв’язки, а здатність людини творити, її талант. Наприклад, коли призначають на посаду за критерієм лояльності – це означає, що така країна ще багато років свого не досягне. Це прості речі, які постійно на слуху, але чомусь їх ніхто не хоче робити.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Симулякр соціальної турботи

Павло Розенко, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова, громадський діяч

Для нинішньої влади ближчий той вектор розвитку, де зберігається система нерівних можливостей

Черенько Людмила, зав. відділом дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУкраїни

У період кризи бідним залишається лише виживати і очікувати на кращі часи

Олексій Шестаковський, кандидат соціологічних наук, науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України

Соціальні виплати не можуть збільшуватися без зростання економіки

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Социальная политика должна выполнять функцию предохранительной сетки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Переосмыслить социальный мир

Владимир Золоторев, журналист

Лучшая социальная политика государства — это ее отсутствие

Анатолій Луценко, політолог, політтехнолог, директор «GMT Group»

Ефективна соціальна політика потребує реформи місцевого самоврядування

Юрій Гаврилечко, експерт ГО «Фонд суспільної безпеки»

Держава має створювати умови, щоб дотримувалися соціальні стандарти

Ольга Пищулина, к.с.н., зав. отделом социальной политики НИСИ

Ни одно государство не может отказаться от социальной сферы

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Социальная политика в Украине – это проблема защиты прав человека

Леонід Ільчук, Центр перспективних соціальних досліджень Мінсоцполітики та НАН України, кандидат політичних наук, доцент, Заслужений працівник соціальної сфери України, директор

Соціальна політика не повинна бути турботою лише держави

Олесь Ільченко, письменник, Женева

Боюся, що таке поняття, як економіка України стало майже віртуальним

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Денег в нашей стране должно хватать на все социальные нужды

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Треба проводить не політику економії, а політику відновлення балансу

Олександр Майборода, доктор історичних наук, професор.

Вимагати від суспільства обмежень можна тільки в обмін на ясну і чітку перспективу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,123