В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

В Украине сегодня очень высока социальная напряженность, к тому же, ситуация сознательно накаляется. Это делалось и раньше, но только сейчас лозунги о демократических правах и свободах, европейских ценностях подливают масла в перманентно тлеющий конфликт на почве колоссального социального неравенства. И этот конфликт с самым большим потенциалом способен вовлечь максимально широкие массы населения.

За последние годы не только планомерно сокращается в относительном и абсолютном выражении количество бюджетных средств, идущих на социальные цели, но также и существенно меняется система использования средств социальных фондов. Бездумная политика в социальной сфере привела к тому, что все фонды страдают дефицитом, а объем социальных обязательств государства с каждым годом становится все меньше.

Можно ли направить эти средства, идущие в карманы чиновников, в карманы граждан? Вопрос риторический, но в условиях бюджетного кризиса власти придется на него отвечать, чтобы не получить еще и серии голодных бунтов в различных регионах страны.

По количеству долларовых миллиардеров Украина оказалась на 27 позиции мирового рейтинга, расположившись между Египтом и Чили. Об этом свидетельствуют результаты исследования «Перепись миллиардеров 2013», проведенного экспертами международной компании Wealth-X, которая исследует жизнь богатейших людей современности, совместно со швейцарским финансовым конгломератом UBS.

Но в тоже время, Украина попала в тройку беднейших стран Европы. По данным международной компании GFK, реальный разрыв между странами, занявшими первые строчки рейтинга и последние, просто колоссален. Например, первое место по покупательной способности с большим отрывом занял Лихтенштейн – с показателем в 58 848 евро. На втором и третьем местах соответственно расположились Швейцария (36,351 тысяч) и Норвегия (31,707 тысяч евро). Тогда как в Украине этот показатель составляет 2 206 евро.

Острота проблемы социального неравенства определяется соотношением доходов, а не самим наличием богатых и бедных. По этим показателем у нас разрыв значительно больше, чем в европейских странах, и это наиболее сильный раздражитель для общества. Разрыв в богатстве очень большой, он просто не соотносится с развитием экономики, поскольку экономика в стагнации, а разрыв растет. Кроме того, неравенство в современном украинском обществе становится еще и существенным деморализующим фактором.

Политика сокращения расходов на социальные нужды под предлогом «сведения бюджета» фактически стала новым социальным экспериментом, охватившим и Европу, и многие страны мира, включая и США. Так называемая «финансовая дисциплина» стала сегодня полубогом, которому поклоняются все основные политические партии. Чтобы ликвидировать все прежние социальные завоевания трудящихся, они создали особые механизмы – «долговые тормоза» в Европе, «фискальный предел» в США. Прибыли банков и доходы нуворишей бьют рекорды, в то время как социальные права сотен миллионов людей жестко подавляются. В то же время показатели социального неравенства сегодня побили даже рекорды времен Великой депрессии.

Политики могут болтать до бесконечности о долгах и дефиците бюджета, пока это не касается ущерба живым людям, причиняемого их решениями по урезанию социальных расходов. Значительная часть населения Украины уже давно не видит роста своих доходов. И уровень их жизни почти не меняется к лучшему, если не ухудшается. По разным оценкам, от 30 до 40 % семей половину своего пищевого рациона производят самостоятельно – то есть держат приусадебное хозяйство. Именно этих граждан в первую очередь и волнует проблема бедности и инфляции. Именно эти граждане могут взорваться протестом, попав в безвыходную, на их взгляд, экономическую ситуацию.

Украине придется искать более эффективные формы децентрализации, в том числе и бюджетных социальных расходов, увеличивать роль промежуточных эшелонов между властью и обществом. Давно назрела необходимость оживлять социальный диалог, расширять перспективы для малого и среднего бизнеса – главного мотора экономики, открывать здесь и сейчас возможности для профессионалов и горизонты для молодого поколения, представители которого все чаше ищут пути самореализации за рубежом.

«Диалог.UA» попросил экспертов ответить на ряд актуальных в рамках этой темы вопросов, а также подобрал ряд статей о социальной сфере в других странах. Приглашаем всех читателей принять участие в обсуждении одной из наиболее насущных проблем Украины.

Свернуть

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Соціальна політика не повинна бути турботою лише держави

27 дек 2013 года
На початку нашої розмови я хотів би сказати, що соціальна політика сама по собі явище складне і багатогранне, і коли деякі урядовці кажуть, що у нас економіка і макроекономічні показники визначають соціальну політику, це саме так. Але ж хтось ці макроекономічні показники робить реальністю – на заводах, на полях, на дорогах? Людина – це частина соціуму, і розглядати соціальну політику лише у виробничій сфері, я думаю, це не правильно.

З іншої точки зору, соціальну політику розглядають як певний спосіб виживання людини, а саме: це пільги, матеріальна допомога, соціальні виплати і пенсійне забезпечення. Це, звісно, також має певну підставу, але це не є стратегічним завданням соціальної політики. Її завданням є забезпечення нормального відтворювання соціуму, надання можливості людині працевлаштуватися, надання можливості заробляти відповідні кошти, утримувати сім’ю, розвиватися. Не лише принести додому кілограм ковбаси, а духовно розвиватися – ходити до театру, читати книжки, робити інші речі, які виховують у нас людяність, – це також сфера соціальної політики. І не потрібно зациклюватися лише на тих питаннях, які стосуються соціальної допомоги і виплат. Але й і без цього нікуди не дінешся.


Яке в Україні співвідношення між людьми, життя яких в тій чи іншій мірі залежить від держави (її соціальної підтримки та допомоги), і тими, хто покладається лише на себе?

Я, відверто кажучи, співвідношення у відсотках не бачив, але хочу зупинитися на деяких речах. Якщо говорити про соціальну допомогу і виплати, то, безумовно, вони пов’язані з прожитковим мінімумом і мінімальною заробітною платою.

За нашими дослідженнями, – я наведу результати моніторингу малозабезпечених сімей, середньомісячна кількість одержувачів соціальної допомоги за 9 місяців 2012 року складала 88689 сімей. Статистичні дані зазвичай запізнюються, але за весь період відбувалося зростання кількості таких сімей. Найбільший темп зростання спостерігався у серпні місяці і склав 8% зростання. А в цілому за січень-вересень показник зріс на 30,6% або на 22175 сімей. Це показник того, що люди могли втратити роботу або закрили підприємство чи фірму. І тут потрібно надати їм допомогу. Ця допомога їм надавалася відповідно до державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій.

У нас є дані, які вказують на відносне число тих, хто одержує допомогу. При чисельності населення близько 46 млн., допомогу отримують 88 тисяч сімей – це приблизно 0,2% населення.

Загалом динаміка цифр у соціальній політиці, що стосується соціальної допомоги і соціальних виплат досить мінлива – сьогодні це 88 тисяч, а через місяць 108 тисяч. Тому ґрунтуватися лише на одній цифровій базі не варто.

Україна ратифікувала Європейську соціальну хартію за виключенням деяких статей, – а саме статті, що стосуються медичного страхування, адже у нас немає закону про загальнообов’язкове державне медичне страхування, а також статей, що стосуються норм соціальних забезпечень. Україна їх не ратифікувала, бо ті цифри (суми) щодо соціального забезпечення, які наведені в європейській соціальній хартії, та кодексі соціального забезпечення, не в змозі виплачувати зі своїми економічними показниками. Окрім того розрахунки у них ведуться на сім’ю, а не на одну особу.

Я не хочу нікого принижувати, але, на превеликий жаль, із психологічної точки зору у нас багато людей, які хотіли б залежати від держави. Чому хотіли би? Тому що є люди, які, навіть коли їм пропонують роботу, вважають, що краще отримувати певні допомоги, ніж йти працювати. Це не лише біда України, а й усього Європейського Союзу. Я можу навести приклад із власної практики: до мене приходили студенти – випускники різних вузів, і коли я їм казав, що на початку у них буде заробітна плата в районі 3000 грн. вже з відрахуваннями, то я вам скажу, що не багато було бажаючих йти і працювати. Я їм кажу: «Ви ж почекайте, ви ж ще ніде не працювали. Як так, що ви хочете одразу 5–8 тисяч? Попрацюйте трохи, займіться науковою роботою, а отримаєте ступінь кандидата наук – у вас одразу посадовий оклад збільшиться на 25% й відповідно ростиме і надалі». А їм потрібно зараз і багато. Тому тут перше, – це психологічне питання.

Друге. У нас пільгова держава. Я наведу вам цифри: на 01.09.2013 року у нас чисельність пільговиків в країні 12 млн. 848 тисяч. Це офіційна цифра. Це майже 13 млн. пільговиків, – це чи не кожен третій має пільги. Звісно, є різні категорії пільговиків: за професійною ознакою і за соціальною. За професійною – це чиновники, судді, слідчі і тому подібне. За соціальною – це ті, які мають вади здоров’я. Тому я називаю Україну нашою улюбленою пільговою державою.

Звісно, не всі користуються пільгами, але головне це те, що не всі виплати можна реально виконати, бо наша економіка на це не спроможна. От за останні 2 роки кількість пільговиків значно змінилася: в 2012 році було трохи більше 13 млн. 200 тисяч, а в цьому – 12 млн. 848 тисяч. Якщо говорити про фінансування, то в 12 році це було 6 млрд. 476 млн. грн, а на вересень цього року 3 млрд. 851 млн. грн.

Це пов’язано з тим, що є проблеми із фінансуванням із Державного бюджету. І того трансферу, який необхідно виділяти для пільгових категорій тим же перевізникам, – просто немає, або він надається не в тому розмірі, на який робить запит автопідприємство. У нас досить складна ситуація з бюджетом, і очевидно, що існуючі пільги в повній мірі не будуть профінансовані – це по-перше. А по-друге, ми пропонували замінити пільги на адресну грошову допомогу. Бо коли йдеться мова про адресну допомогу, то така виплата не може бути безадресною – це є Іванов, який інвалід – ну як вона може бути безадресною? Тому необхідно перевести такі пільги на грошову монетарну основу. Тобто, замість пільги видаються певні кошти, – в залежності від права людини на ту чи іншу пільгу. Обурення з боку суспільства щодо цієї пропозиції є, бо кажуть, що, от відмовишся від пільги, підеш в управління соціального захисту, а там грошей не буде. Так що нехай краще ота пільга в мене залишається, а от чи буду її використовувати чи ні – вже моя справа.

Ну, і як я казав, не всі користуються й деякими пільгами. Із цих 13 млн. людей, думаю, що мінімум 2 млн. її не використовують, але якщо так, то цю пільгу необхідно відмінити, але необхідно і зробити відповідні зміни до чинного законодавства, тобто проявити політичну волю. Не є таємниця, що народ постійно кляне депутатів за те, що вони користуються пільгами, а відтак потрібно проголосувати, щоб вони самі з себе зняли пільги. Ні, спочатку необхідно зробити зміни до Конституції щодо зміни статусу народного депутата, а потім вже вносити зміни про відміну пільг.


  Як повинна виглядати, на ваш погляд, соціальна політика в Україні, якими мають бути соціальні стандарти і гарантії? Хто повинен їх забезпечувати, та за рахунок яких ресурсів?

Це проблематично в тому плані, що відповідно до Конституції України базовим соціальним стандартом є прожитковий мінімум. І от навколо прожиткового мінімуму йде величезна кількість дискусій і політичних інсинуацій. Тому, що прожитковий мінімум у нас дорівнює мінімальній заробітній платі. До речі, з 1-го грудня 2014 він буде для дітей віком від 6 до 18 років 1286 грн, для працездатних осіб – 1218 грн, для осіб, які втратили працездатність – 949, але тут потрібно розуміти одне, що прожитковий мінімум – це розрахункова величина.

Будь-який чиновник вам скаже, що з цим прожитковим мінімумом ви до магазину не йдете, ви йдете з тією сумою, яку отримуєте, а це лише базова розрахункова величина, від якої залежать всі виплати, державні і соціальні гарантії, допомоги в процентному співвідношенні. От наприклад, виплати по безробіттю з 1 січня 2013 року – це 882 грн, а у відсотках – 76% до прожиткового мінімуму.

А от виплати на першу дитину вони якраз до мінімуму не прив’язані. На сьогодні є пропозиції щодо розрахунку ПМ на основі нормативно-статистичного методу, тобто на підставі обстеження домогосподарств відповідно статистики. Також є соціологічний метод, але він дуже рідко застосовується, декілька раз його застосовували держави Латинської Америки. Тут мається на увазі опитування людей, стосовно потреб для нормального житя. Ці дані, в принципі, достовірні, але мало хто потім їм вірить, адже там є значні похибки. Тому, безумовно, діючий механізм застосування прожиткового мінімуму для визначення окремих видів соціальної допомоги призводить до зниження стимулів до праці, оскільки він наближається до мінімального доходу від трудової діяльності.

Головна різниця і плюс для України від Європейської хартії та Кодексу – це розмір виплат. Адже там все розраховується на сім’ю, але якщо прочитати уважно Європейську соціальну хартію, то Україна є соціальною державою через наявність у нас значної кількості соціальних законів, але не за принципом виконання цих законів.

За даними Пенсійного фонду України, на сьогодні пенсійне забезпечення в країні регулюють: нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що регулюють відносини, пов’язані з пенсійним забезпеченням громадян – 53 одиниці; нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що регулюють права, обов’язки та відповідальність у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування – 15 одиниць; нормативно-правові акти, що регулюють відносини, пов’язані із збором та веденням обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – 5 одиниць; нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що визначають статус Пенсійного фонду та його органів, їх структуру, порядок організації їх роботи, статус, повноваження, права та обов’язки працівників – 11 одиниць; нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що регулюють питання, пов’язані з формуванням та використанням коштів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування – 9 одиниць; нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що регулюють питання міжнародного співробітництва в сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування – 32 одиниці.

Саме тому, уже давно час ввести науково-обгрунтовану, єдину методику розрахунку пенсій для осіб пенсійного віку для отримання пенсії, нажаль й досі такої методики немає.


Соціальний захист населення державою в ході кардинальних змін ролі самої держави буде зберігатися? А якщо змінюватиметься, то як?

Тут є декілька проблем. Перша полягає в тому, якщо наприклад, розглядати соціальні послуги як елемент соціальної політики, то в розвинутих європейських державах та США приблизно 75% соціальних послуг надають недержавні організації.

У Франції 80% ресурсів некомерційні організації одержують від держави на контрактній основі, у Німеччині цей показник становить 70%. У громадських організаціях США більше ніж одну третину становлять ресурси, які надійшли від держави. За оцінками американських фахівців, майже третина коштів, що обертається в некомерційному секторі США, - це кошти, що надійшли від держави через систему соціальних контрактів. У Німеччині ця частка сягає 70%, а у Франції - 80%. Система соціального замовлення існує у світі багато років. Зокрема, вона активно функціонує у США, Німеччині, Швеції, Австрії.

У нас же роль недержавного сектора в цьому плані набагато нижча. Тут потрібно кардинально вводити методику соціального замовлення за рахунок бюджетних коштів. Наприклад, у обласної державної адміністрації є кошти на надання соціальних послуг тим же безхатченкам, бездомним дітям, паліативну допомогу, проведіть конкурс на соціальне замовлення, визначте надавачів соціальних послуг. За приклад можна взяти Одесу, Харків, Миколаїв, Запоріжжя тощо.

В Європі та США конкурси на закупівлю соціальних послуг за державні кошти виграють за критеріями, які визначає профільне Міністерство чи органи місцевого самоврядування через соціальне партнерство (соціальний контракт). Тобто, реально видно роздержавлення цієї сфери, і це, безумовно, повинно бути, не потрібно все перекладати на державу, вона цього не витримає. Дайте ці кошти благодійній чи громадській організації, і я думаю, вони зроблять це не гірше, ніж державні структури.

Але, держава повинна надавати кошти на саму послугу і враховувати певні суми на її адміністрування, тобто надавати кошти на послугу, а не на весь будинок чи територіальний центр соціального обслуговування. І ще раз наголошую, що потрібно провести роздержавлення в системі надання соціальних послуг у сфері соціальної політики.

Друга важлива проблема, це питання пенсійного забезпечення – це 2-й та 3-й рівні його забезпечення. На разі це також болюче питання. Тому, що ми на сьогодні маємо класичну солідарну систему – коли я працюю і відраховую ЄСВ для тих, хто не може працювати. У нас вже є також і недержавні пенсійні фонди, але пенсійна накопичувальна система ще не впроваджена, що свідчить про неготовність банківської системи забезпечувати кошти майбутніх пенсіонерів. В Україні величезна недовіра до системи накопичування та накопичувального фонду. Як показали опитування, проведені центром Разумкова, повністю не довіряють банкам 36,1% людей, 33,7% – скоріше не довіряють, 15 % – скоріше довіряють, і лише 2,3% довіряють повністю. Всього 2,3%

І було б добре, якби був перехід на накопичувальну пенсійну систему, на 2-ий рівень, але з гарантією держави. Вона ж надає дозвіл і ліцензії, а потім, коли гроші зникають, відходить у бік, мовляв, я вам нічого не винна, нічого не можу дати, або самі шукайте, або ми розпочнемо кримінальне впровадження на рік-два-три. А що це дасть, коли вже людини не буде? Тому, безумовно, тут має бути чітка гарантія з боку держави відносно цих коштів, лише тоді можна вирішити це питання.


Чи буде подальша еволюція системи соціального забезпечення в Україні припускати такі поняття як соціальна рівність або соціальна солідарність?

Справа в тому, що сама по собі нерівність була, є і буде. Немає 100 % соціальної рівності, не буває такого в природі, а тим більше у соціумі, а от відсоток нерівності і несправедливості – це інше питання.

На сьогодні у нас дуже багато різних напрямів і проявів нерівності. Наприклад, регіональна нерівність. За нашими даними, глибока регіональна асиметрія спостерігається в наданні допомоги, яка посідає друге місце у структурі доходів населення. Регіональне співвідношення між максимальними і мінімальними виплатами соціальної допомоги у розрахунку на 1 людину різняться в 1,94 рази по регіонам.

Також у нас є політична, майнова, освітня нерівності. Освітню нерівність спонукають різні чинники (соціально-економічна нерівність за рівнем доходів, соціальний стан чи походження родини, обсяг культурного капіталу, склад і структура родини і таке інше), але освіта – це є інструмент боротьби з бідністю, бо якщо маєш освіту, то ти, безумовно, краще працевлаштовуєшся, ніж ті, хто її не має.

І гендерна нерівність про що постійно кажуть жінки, також природна. В якому плані? В тому, що жінка має таку властивість – народжувати, і це дуже добре, але, відповідно, вона буде якийсь час займатися дитиною, а час іде. Тому Верховна Рада ухвалила навіть зміни до закону про зарахування трудового стажу жінкам, які знаходяться три роки у відпустках по догляду за дитиною. Раніше такого не було. Як Президент підпише цей закон, то це вже добре буде, тому що жінка в цей час теж працює – виховує дитину, – а це майбутнє України.

Ну і проблема бідності – одна із форм соціальної нерівності. Це серйозна проблема в Україні, яка пов’язана з соціальною політикою.

До речі, потрібно зазначити, що Міністерством соціальної політики України готується щорічна Національна доповідь щодо соціальної справедливості в Україні і наші читачі буквально скоро можуть з нею ознайомитися на сайті Міністерства.


Наростання в останні роки нерівності можливостей не тільки в рівні споживання і освіти, але і в можливостях пересування, доступу до послуг медицини, культури - як це впливає на рівень життя населення?  Що необхідно змінити, щоб зменшити соціальну нерівність в Україні?

Правильний перерозподіл валового внутрішнього продукту. ВВП має бути перерозподілений не лише на невеличку кількість людей, які працюють чи не працюють, а відповідно до чисельності населення і, безумовно, до їхнього вкладу в економіку, але прозоро і справедливо. Перерозподіл валового внутрішнього продукту повинен бути справедливим, тільки тоді ми зможемо добитися не знищення нерівності, а зниження рівня несправедливості і нерівності в країні.


Україні є чим пишатися в плані якості життя?

Я хочу наголосити на наступному: у нас є два поняття – рівень життя населення за показниками заробітної плати, прожиткового мінімуму, державних гарантій, і є ще такий показник, який називається «якість життя населення», що мається на увазі? Тривалість життя пересічних українців, як і їх смертність залежить від організації охорони здоров’я України. Є чим пишатися? Я скажу відверто: на жаль, у цій сфері спостерігаються елементи корупції, її невідповідність сучасним вимогам, а то й просто клятві Гіппократа, тобто пишатися нам в цьому плані можна лише епізодично, тому що у нас є шикарні фахівці.

Той же інститут серця ім. Стражеска, інститут Шалімова, той же Охмадит, який лікує і витягує з хвороби та приводить до життєдіяльності дітей, – але це епізодично. А має бути ще й система, яка від сільської місцевості, від амбулаторії і, закінчуючи інститутами і академіями, повинна працювати як єдине ціле.

Чому наші люди їдуть зуби лікувати в Білорусь? У мене є знайомі, які в Мінськ їздять. А я кажу – у нас же багато «Стоматологій», на кожному куті, а там виявляється і дешевше роблять, і якісніше. Там же роблять і пересадку органів і там часто планують операції. У нас в лікарнях стало звичним, коли хворі приходять із своїми медикаментами, витратними матеріалами, бо в лікарні придбати буде ще дорожче. Мало того, пацієнту призначена операція на завтра, а йому, чи його батькам приносять чек на досить велику суму, яку потрібно оплатити перед операцією. Щороку українці віддають за ліки 32,010 млрд. грн – це 90 % витрат по країні, держава закуповує їх на 4 млрд гривень.

Безумовно, є у нас яскраві приклади, є перспектива, але, в будь-якому випадку, тут потрібно мати на увазі, що у такої сфери, як охорона здоров’я, також повинно бути роздержавлення. В цьому плані наприклад, для програми ВІЛ/СНІД, яку на сьогодні фінансує Світовий Банк, для боротьби з туберкульозом потрібні досить дорогі препарати – для лікування певних стадій захворювань. Також громадяни України лікуються за рахунок міжнародних донорів, а як таких програм не буде, а Світовий Банк не виділятиме кошти, і я не знаю, як хворі будуть виживати, тому що Міністерство охорони здоров’я і держава це не потягнуть. Не потрібно, щоб лише держава все робила, дайте можливість громадським організаціям допомогти, це теж буде якісно.


  Якими мають бути кроки держави, щоб могла проводитися повномасштабна соціальна політика?

Перший крок – дієві заходити щодо зменшення рівня бідності.

Другий напрям – безумовно повинна бути, стратегія соціальної політики України, яка визначається на певні періоди з конкретними планами реалізації даної стратегії – кому, і коли її реалізовувати, і де брати на це кошти. Головною метою цієї стратегії повинна бути можливість людини забезпечувати себе і свою сім`ю всім необхідним для достойного життя.

Третій напрям – я вже казав, – це роздержавлення соціальної сфери і залучення найбільш широких мас та громадських організацій.

Ну, і основне, – це правильний перерозподіл валового внутрішнього продукту на соціальні заходи, а всі розрахунки потрібно робити на базі моделі соціального бюджету. Така модель є в нашому Центрі, вона ліцензована міжнародною організацією праці, тобто має законну базу і на цифри, які там є, можна опиратися. Там все прозоро – виплати не залежать від регіонів, від політики, від політичного лобіювання.

Думаю, такі стратегічні напрями будуть дієвими.

А ось, що стосується тактики, то це вже розвиток нашої економіки. Ми бідкаємося, що у нас дефіцит пенсійних грошей, а де ж гроші ті візьмуться? Все просто: я працюю, отримую гідну заробітну плату, я роблю відрахування по ЄСВ, і вони йдуть до різних фондів, в тому числі, до пенсійного фонду. Завод зупинився? Відрахувань немає, нічого не йде до ПФ України та інших фондів.

Тут, потрібно вирішити насамперед проблему щодо створення робочих місць і отримання гідної заробітної плати. Людина не повинна залежати від роботодавця через його подачки чи від загрози, що, якщо не так на нього подивився, – то зменшать тобі заробітну плату. Коли людина дійсно отримує за свою працю винагороду у вигляді грошей, і стільки, що не потрібно просити якусь пільгу у роботодавця, – тоді, звичайно, ми будемо говорити, що у нас в Україні справді створено громадянське суспільство та реальна соціальна держава.


Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Симулякр соціальної турботи

Павло Розенко, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова, громадський діяч

Для нинішньої влади ближчий той вектор розвитку, де зберігається система нерівних можливостей

Черенько Людмила, зав. відділом дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУкраїни

У період кризи бідним залишається лише виживати і очікувати на кращі часи

Олексій Шестаковський, кандидат соціологічних наук, науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України

Соціальні виплати не можуть збільшуватися без зростання економіки

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Социальная политика должна выполнять функцию предохранительной сетки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Переосмыслить социальный мир

Владимир Золоторев, журналист

Лучшая социальная политика государства — это ее отсутствие

Анатолій Луценко, політолог, політтехнолог, директор «GMT Group»

Ефективна соціальна політика потребує реформи місцевого самоврядування

Юрій Гаврилечко, експерт ГО «Фонд суспільної безпеки»

Держава має створювати умови, щоб дотримувалися соціальні стандарти

Ольга Пищулина, к.с.н., зав. отделом социальной политики НИСИ

Ни одно государство не может отказаться от социальной сферы

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Социальная политика в Украине – это проблема защиты прав человека

Олесь Ільченко, письменник, Женева

Боюся, що таке поняття, як економіка України стало майже віртуальним

Дмитро Боярчук, директор CASE-Україна

Держава має відповідати за те, щоб рівень життя її громадян не був надто низьким, щоб люди не деградували.

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Денег в нашей стране должно хватать на все социальные нужды

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Треба проводить не політику економії, а політику відновлення балансу

Олександр Майборода, доктор історичних наук, професор.

Вимагати від суспільства обмежень можна тільки в обмін на ясну і чітку перспективу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,139