В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

В Украине сегодня очень высока социальная напряженность, к тому же, ситуация сознательно накаляется. Это делалось и раньше, но только сейчас лозунги о демократических правах и свободах, европейских ценностях подливают масла в перманентно тлеющий конфликт на почве колоссального социального неравенства. И этот конфликт с самым большим потенциалом способен вовлечь максимально широкие массы населения.

За последние годы не только планомерно сокращается в относительном и абсолютном выражении количество бюджетных средств, идущих на социальные цели, но также и существенно меняется система использования средств социальных фондов. Бездумная политика в социальной сфере привела к тому, что все фонды страдают дефицитом, а объем социальных обязательств государства с каждым годом становится все меньше.

Можно ли направить эти средства, идущие в карманы чиновников, в карманы граждан? Вопрос риторический, но в условиях бюджетного кризиса власти придется на него отвечать, чтобы не получить еще и серии голодных бунтов в различных регионах страны.

По количеству долларовых миллиардеров Украина оказалась на 27 позиции мирового рейтинга, расположившись между Египтом и Чили. Об этом свидетельствуют результаты исследования «Перепись миллиардеров 2013», проведенного экспертами международной компании Wealth-X, которая исследует жизнь богатейших людей современности, совместно со швейцарским финансовым конгломератом UBS.

Но в тоже время, Украина попала в тройку беднейших стран Европы. По данным международной компании GFK, реальный разрыв между странами, занявшими первые строчки рейтинга и последние, просто колоссален. Например, первое место по покупательной способности с большим отрывом занял Лихтенштейн – с показателем в 58 848 евро. На втором и третьем местах соответственно расположились Швейцария (36,351 тысяч) и Норвегия (31,707 тысяч евро). Тогда как в Украине этот показатель составляет 2 206 евро.

Острота проблемы социального неравенства определяется соотношением доходов, а не самим наличием богатых и бедных. По этим показателем у нас разрыв значительно больше, чем в европейских странах, и это наиболее сильный раздражитель для общества. Разрыв в богатстве очень большой, он просто не соотносится с развитием экономики, поскольку экономика в стагнации, а разрыв растет. Кроме того, неравенство в современном украинском обществе становится еще и существенным деморализующим фактором.

Политика сокращения расходов на социальные нужды под предлогом «сведения бюджета» фактически стала новым социальным экспериментом, охватившим и Европу, и многие страны мира, включая и США. Так называемая «финансовая дисциплина» стала сегодня полубогом, которому поклоняются все основные политические партии. Чтобы ликвидировать все прежние социальные завоевания трудящихся, они создали особые механизмы – «долговые тормоза» в Европе, «фискальный предел» в США. Прибыли банков и доходы нуворишей бьют рекорды, в то время как социальные права сотен миллионов людей жестко подавляются. В то же время показатели социального неравенства сегодня побили даже рекорды времен Великой депрессии.

Политики могут болтать до бесконечности о долгах и дефиците бюджета, пока это не касается ущерба живым людям, причиняемого их решениями по урезанию социальных расходов. Значительная часть населения Украины уже давно не видит роста своих доходов. И уровень их жизни почти не меняется к лучшему, если не ухудшается. По разным оценкам, от 30 до 40 % семей половину своего пищевого рациона производят самостоятельно – то есть держат приусадебное хозяйство. Именно этих граждан в первую очередь и волнует проблема бедности и инфляции. Именно эти граждане могут взорваться протестом, попав в безвыходную, на их взгляд, экономическую ситуацию.

Украине придется искать более эффективные формы децентрализации, в том числе и бюджетных социальных расходов, увеличивать роль промежуточных эшелонов между властью и обществом. Давно назрела необходимость оживлять социальный диалог, расширять перспективы для малого и среднего бизнеса – главного мотора экономики, открывать здесь и сейчас возможности для профессионалов и горизонты для молодого поколения, представители которого все чаше ищут пути самореализации за рубежом.

«Диалог.UA» попросил экспертов ответить на ряд актуальных в рамках этой темы вопросов, а также подобрал ряд статей о социальной сфере в других странах. Приглашаем всех читателей принять участие в обсуждении одной из наиболее насущных проблем Украины.

Свернуть

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Держава має створювати умови, щоб дотримувалися соціальні стандарти

15 янв 2014 года
Наскільки українські громадяни залежать від держави? Хто може забезпечити себе і свої сім’ї, покладаючись лише на себе?

На жаль, більша частина українців залежить від держави. Більша – відносно абсолютного показника. А що ще гірше, ця частина не бажає нічого змінювати, окрім розміру державної допомоги у бік збільшення. Майже половина всіх доходів українці отримують від держави. В Україні низька заробітна плата, яка не дає можливості відтворювати нормальне життя. Вона дає можливість більш-менш виживати, але не жити. Середній дохід українця, за різними оцінками і державних інституцій, і незалежних компаній показує, що на одну людину він менший, ніж 2000 гривень на місяць, тобто близько 250 доларів. Такі гроші не дають можливості людині розвиватися, лише виживати.

Тому залежність від держави дуже висока, і ця залежність, на жаль, не перекривається працею. Працюючі українці так само залежні від держави, як і непрацюючі, як соціально незахищені громадяни і пенсіонери. Тобто, особливої різниці між працюючими і тими, хто живе на певні соціальні виплати, – немає. Можливо, вони трохи краще живуть, і все. Це абсолютно свідома державна політика. Всі українськи уряди працювали й працюють над її реалізацією.

Це є проблема, тому що держава не створює відповідних умов, щоб працююча людина не була бідною. Головна наша проблема в країні – це бідність серед працюючих. Відповідно, доля тих, хто покладається на себе, в Україні постійно зменшується, бо ті, хто себе забезпечує, вони з України поступово виїжджають, і це, до речі, не завжди лише молоді люди. Дослідження Інституту демографії говорять про те, що середній вік працюючих за кордоном українців близько 40 років, а це вже зовсім не молоді люди. Повторюсь, це не випадковість, а наслідок реалізації державної політики.


Як повинна виглядати, на ваш погляд, соціальна політика в Україні, якими мають бути соціальні стандарти? Хто повинен її забезпечувати, і з яких ресурсів?

Соціальні стандарти має розробляти держава і, відповідно, забезпечувати можливості для їхнього дотримання. Тобто, якщо економіка держави не дозволяє підтримувати певний рівень стандартів, хоча вони і прописані на папері, то нікому добре від цього не буде. Дотримання стандартів – це завдання саме держави, і держава має не просто гарантувати усім гроші, а створювати умови, щоб ці стандарти виконувалися. А вже після цього основне завдання держави – це забезпечення умов зайнятості і ведення бізнесу. Без економіки і, одночасно, без прописаних соціальних стандартів в Конституції чи ще де, вони просто не будуть працювати.

Соціальна політика, не те, щоб прямо залежала від економіки, але вона має на неї спиратися. У нас же – економіка окремо, соціальна політика – окремо, і кожна політика у нас окремо. Формування будь-якої системи має бути комплексним, це не може бути впровадження пенсійної реформи без реформування одночасно і системи охорони праці, охорони здоров’я, освіти. Все це має бути пов’язано між собою, але до того Україна як держава має визначитися, а куди вона йде, хто їй потрібен, що їй робити далі, яке її місце на світовому ринку розподілу праці і виробництва. Без цього говорити про соціальну політику немає сенсу.

Якщо це аграрна держава – це один варіант, якщо індустріальна – інший, постіндустріальний – ще інший. Тобто не може бути однакових соціальних стандартів для аграрної і постіндустріальної країни. Це – нонсенс. І зараз, якщо Україна намагається впроваджувати якісь європейські чи американські стандарти, треба зауважити, що вони ніколи в житті тут не будуть працювати. Не будуть саме тому, що у нас інші умови, інша країна. Треба, для початку, просто визначитися - як буде країна розвиватися надалі. Як от, наприклад, у Китаї, у нас теж має бути план розвитку країни на найближчі 20–25 років, а вже тоді можна казати про те, якою має бути соціальна політика, і що вона не має змінюватися постійно. Це – одна з найбільш консервативних політик, яка взагалі не має змінюватися частіше ніж один раз на кілька поколінь.


Подальша еволюція системи соціального забезпечення в Україні буде припускати такі поняття як соціальна рівність або соціальна солідарність?

Скоріше за все, певна частина понять може включатись у наші реалії, але в тому сенсі, що буде соціальна рівність, і всі будуть рівно бідними, і всі ті, хто бідний – буде допомагати своїми грошима тим, хто багатий. Це, якщо виходити з того, що у нас є зараз: бідні допомагають багатим, а не навпаки. І це зрозуміло, тому що багаті багатіють лише за рахунок того, що бідніють бідні.

У нас не збільшується виробництво, у нас, фактично, не збільшується валовий внутрішній продукт, реальний валовий національний продукт, у нас не збільшується зайнятість, а, навпаки, навіть зменшується. Як за таких умов може багатіти багатий? Він буде багатіти за рахунок того, що буде не доплачувати бідним, от і все. До речі, це не є проблема виключно України. Така сама ситуація із багатінням багатих за рахунок бідних зараз актуальна в усьому світі. Після розпаду Радянського Союзу, Західний світ не має з ким конкурувати. І мало хто боїться революційних змін, відповідно, модно стало багатіти за рахунок бідніших прошарків населення. На відмінну від будь-яких інших матеріальних речей, які людина може використати і на цьому буде все добре, багатство саме по собі не має біологічних меж. Неможливо сказати, чи достатньо вам мільйона доларів, чи мільярда доларів, чи тонни золота, бо немає з чим порівнювати.

Навряд чи ви зможете з’їсті одразу 15 кілограмами їжі або випиті 10 літрів води. Тут природа накладає на людину певні обмеження. А от щодо грошей такої чіткої межі для споживання немає. Відповідно і більшість культурних моментів, як ми бачимо, зорієнтовані на споживання. І телевізор, і друкована преса кажуть, що багатіти – це абсолютно нормально, а основна мета – це гроші. А коли основною метою стають гроші, їх завжди не вистачає, бо не відомо, яка кінцева мета їх накопичення. А коли це так, то скільки грошей в тебе не буде, все одно їх не вистачатиме. Окрім того, людина майже завжди рухається у бік найменшого спротиву. Тому завжди буде ситуація, коли багаті намагатимуться багатіти виключно за рахунок бідних. Тому що так простіше. Відібрати щось наявне набагато простіше, ніж створити нове. А людина – це така істота, яка йде туди, де найпростіше щось робити.

Тому ніякої еволюції системи соціального забезпечення без, в першу чергу, політичних та культурних змін у суспільстві – не буде. Буде деградація. Еволюція як і революція – це наслідок боротьби. Якщо вона йде, то відбувається і еволюція, а якщо стояти на Майдані і чекати допоки влада змінить свою політику, то «стоятелі» скоріше повиздихають, ніж це відбудеться.


Наростання в останні роки нерівності можливостей не тільки у рівні споживання, але і в можливостях пересування, доступу до послуг медицини, культури й освіти – як це впливає на рівень життя населення?

Як відомо з історії, соціальна нерівність завжди приводить до соціальних заворушень. Ми зараз живемо у світі, який є результатом багатьох революцій: революцій технічних, революцій соціальних, революцій суспільних, – і це абсолютно нормально. Без революційних змін ніяких поштовх вперед неможливий. Не буває постійної еволюції, як і сталого розвитку – це нонсенс, бо самостійно нічого саме по собі не робиться і стабільно не розвивається. Якісні зміни – завжди революційні. Кількісні зміни можуть бути еволюційними, а якісні – завжди революційні.


Допомога бідним і непрацездатним все більше стає основною соціальною функцією держави, але чи можна зводити всю соціальну політику тільки до захисту і допомоги бідним?

У нас чомусь поняття «допомога» завжди зводиться до грошей. У більшості випадків держава не має безпосередньо допомагати комусь. Вона має створювати умови, коли людина може собі заробити на життя. І от державна політика щодо бідних й існує для того, щоб надати їм можливість пристосуватися до життя суспільства. Якщо у тебе немає грошей на освіту, держава не повинна просто надати тобі грошей, а повинна надати можливість отримати освіту і працювати за обраним фахом. Бо нема сенсу в освіті без подальшої роботи. Якщо такого немає, то завжди одні будуть отримувати більше за рахунок інших.


Якими мають бути кроки держави, щоб соціальна політика могла проводитися у повному масштабі?

Для проведення цієї політики це має бути чимось цікаве державі. Якщо це державі не цікаво – ніякої політики не буде. Все достатньо просто, на жаль.

Чому соціальна політика важлива? Вона важлива для стабільності держави, і якщо є завдання зберегти стабільність – соціальна політика буде. Далі. Якщо у держави є плани на розвиток, тоді у неї також буде політика щодо освіти, щодо охорони здоров’я. Мають бути певні критерії, показники захворюваності, вище яких – це вже проблема, коли потрібно бити на сполох, надавати додаткові кошти. І показники народжуваності, і дитячої смертності, і проведення щеплень. Щодо цього має проводитися послідовна політика.

Соціальна політика – це зовсім не безпосередньо гроші, це комплекс питань, які охоплюють усі сфери людського життя, починаючи від народження і закінчуючи смертю. Відповідно, це може собі дозволити держава, яка, принаймні, збирається існувати і у часі, і у просторі достатньо довго, яка має мету свого існування. Без цього не буде політики, як от зараз її немає, бо Україна досі не визначилася із сенсом свого існування як країни. І поки Україна не визначиться із сенсом свого існування як країни, у нас не буде соціальної політики. Бо без сенсу існування держави немає сенсу розмовляти про будь-яку політику, і про соціальну в тому числі. Саме тому ваше запитання не до експертів, а до політиків. Але зауважу, що не буває соціальної держави там, де народ не керує державою, нехай не безпосередньо, а через контроль над елітами. База для соціальності – це загальна відповідальність, розуміння політичних процесів та зацікавленість у отриманні результатів. Якщо цього не має навіть на рівні свідомості у більшості громадян, то вони завжи будуть бідні. І це їх є свідомий вибір.


Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Симулякр соціальної турботи

Павло Розенко, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова, громадський діяч

Для нинішньої влади ближчий той вектор розвитку, де зберігається система нерівних можливостей

Черенько Людмила, зав. відділом дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУкраїни

У період кризи бідним залишається лише виживати і очікувати на кращі часи

Олексій Шестаковський, кандидат соціологічних наук, науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України

Соціальні виплати не можуть збільшуватися без зростання економіки

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Социальная политика должна выполнять функцию предохранительной сетки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Переосмыслить социальный мир

Владимир Золоторев, журналист

Лучшая социальная политика государства — это ее отсутствие

Анатолій Луценко, політолог, політтехнолог, директор «GMT Group»

Ефективна соціальна політика потребує реформи місцевого самоврядування

Ольга Пищулина, к.с.н., зав. отделом социальной политики НИСИ

Ни одно государство не может отказаться от социальной сферы

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Социальная политика в Украине – это проблема защиты прав человека

Леонід Ільчук, Центр перспективних соціальних досліджень Мінсоцполітики та НАН України, кандидат політичних наук, доцент, Заслужений працівник соціальної сфери України, директор

Соціальна політика не повинна бути турботою лише держави

Олесь Ільченко, письменник, Женева

Боюся, що таке поняття, як економіка України стало майже віртуальним

Дмитро Боярчук, директор CASE-Україна

Держава має відповідати за те, щоб рівень життя її громадян не був надто низьким, щоб люди не деградували.

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Денег в нашей стране должно хватать на все социальные нужды

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Треба проводить не політику економії, а політику відновлення балансу

Олександр Майборода, доктор історичних наук, професор.

Вимагати від суспільства обмежень можна тільки в обмін на ясну і чітку перспективу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,142