Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

© Ліна Костенко, 1993 р.

Пользовательского поиска

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

В Украине сегодня очень высока социальная напряженность, к тому же, ситуация сознательно накаляется. Это делалось и раньше, но только сейчас лозунги о демократических правах и свободах, европейских ценностях подливают масла в перманентно тлеющий конфликт на почве колоссального социального неравенства. И этот конфликт с самым большим потенциалом способен вовлечь максимально широкие массы населения.

За последние годы не только планомерно сокращается в относительном и абсолютном выражении количество бюджетных средств, идущих на социальные цели, но также и существенно меняется система использования средств социальных фондов. Бездумная политика в социальной сфере привела к тому, что все фонды страдают дефицитом, а объем социальных обязательств государства с каждым годом становится все меньше.

Можно ли направить эти средства, идущие в карманы чиновников, в карманы граждан? Вопрос риторический, но в условиях бюджетного кризиса власти придется на него отвечать, чтобы не получить еще и серии голодных бунтов в различных регионах страны.

По количеству долларовых миллиардеров Украина оказалась на 27 позиции мирового рейтинга, расположившись между Египтом и Чили. Об этом свидетельствуют результаты исследования «Перепись миллиардеров 2013», проведенного экспертами международной компании Wealth-X, которая исследует жизнь богатейших людей современности, совместно со швейцарским финансовым конгломератом UBS.

Но в тоже время, Украина попала в тройку беднейших стран Европы. По данным международной компании GFK, реальный разрыв между странами, занявшими первые строчки рейтинга и последние, просто колоссален. Например, первое место по покупательной способности с большим отрывом занял Лихтенштейн – с показателем в 58 848 евро. На втором и третьем местах соответственно расположились Швейцария (36,351 тысяч) и Норвегия (31,707 тысяч евро). Тогда как в Украине этот показатель составляет 2 206 евро.

Острота проблемы социального неравенства определяется соотношением доходов, а не самим наличием богатых и бедных. По этим показателем у нас разрыв значительно больше, чем в европейских странах, и это наиболее сильный раздражитель для общества. Разрыв в богатстве очень большой, он просто не соотносится с развитием экономики, поскольку экономика в стагнации, а разрыв растет. Кроме того, неравенство в современном украинском обществе становится еще и существенным деморализующим фактором.

Политика сокращения расходов на социальные нужды под предлогом «сведения бюджета» фактически стала новым социальным экспериментом, охватившим и Европу, и многие страны мира, включая и США. Так называемая «финансовая дисциплина» стала сегодня полубогом, которому поклоняются все основные политические партии. Чтобы ликвидировать все прежние социальные завоевания трудящихся, они создали особые механизмы – «долговые тормоза» в Европе, «фискальный предел» в США. Прибыли банков и доходы нуворишей бьют рекорды, в то время как социальные права сотен миллионов людей жестко подавляются. В то же время показатели социального неравенства сегодня побили даже рекорды времен Великой депрессии.

Политики могут болтать до бесконечности о долгах и дефиците бюджета, пока это не касается ущерба живым людям, причиняемого их решениями по урезанию социальных расходов. Значительная часть населения Украины уже давно не видит роста своих доходов. И уровень их жизни почти не меняется к лучшему, если не ухудшается. По разным оценкам, от 30 до 40 % семей половину своего пищевого рациона производят самостоятельно – то есть держат приусадебное хозяйство. Именно этих граждан в первую очередь и волнует проблема бедности и инфляции. Именно эти граждане могут взорваться протестом, попав в безвыходную, на их взгляд, экономическую ситуацию.

Украине придется искать более эффективные формы децентрализации, в том числе и бюджетных социальных расходов, увеличивать роль промежуточных эшелонов между властью и обществом. Давно назрела необходимость оживлять социальный диалог, расширять перспективы для малого и среднего бизнеса – главного мотора экономики, открывать здесь и сейчас возможности для профессионалов и горизонты для молодого поколения, представители которого все чаше ищут пути самореализации за рубежом.

«Диалог.UA» попросил экспертов ответить на ряд актуальных в рамках этой темы вопросов, а также подобрал ряд статей о социальной сфере в других странах. Приглашаем всех читателей принять участие в обсуждении одной из наиболее насущных проблем Украины.

Свернуть

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Соціальні виплати не можуть збільшуватися без зростання економіки

30 янв 2014 года
Яке в Україні співвідношення між людьми, життя яких в тій чи іншій мірі залежить від держави, її соціальної підтримки і допомоги, і тих, хто покладається лише на себе?

Є дуже широкий прошарок працівників у бюджетній сфері, який, у певному сенсі залежить від держави. Але вони, все ж таки, заробляють гроші власною працею, своїми силами, і тому про них говорити зараз не будемо. Втім, якщо рахувати лише тих, хто отримує пільги, та пенсіонерів, то їх тех виявляється досить багато.

На початоку 2012 року Мінфін називав їхню чисельність у  18 мільйонів осіб. Тодішній віце-прем`єр С.Тігіпко приблизно тоді ж дав оцінку в 21 мільйон. Це люди, котрі отримують різні пільги – починаючи від пенсій, пільг на проїзд, або права на отримання безкоштовного лікування та зубопротезування, отримання земельних ділянок і матеріальної допомоги, а також за різними іншими категоріями. Загалом таких пільг 380. Якщо порахувати у відсотках, то виходить, що це від 39 до 46% населення, що отримують ті чи інші пільги. Серед них є не тільки інваліди чи багатодітні родини, а й судді і народні депутати.

Пенсіонерів на початок 2013 року нараховувалося 13,64 млн осіб, що складає 30% від населення країни.

Разом з тим, треба зауважити, що далеко не для всіх отримувачів пенсій та інших соціальних виплат ці виплати є основним джерелом доходу. У травні 2013 року Український інститут соціальних досліджнь ім.Олександра Яременка та Центр "Соціальний моніторинг" провели репрезентативне дослідження населення України (вибірка склала 2010 осіб). Згідно з ним, пенсії або інші соціальні виплати отримувало приблизно 49% опитаних, але основним джерелом доходу вони були для 39% респондентів. Зрозуміло, що, наприклад, серед пенсіонерів, офіційно безробітних або непрацездатних такі люди складають більшість, але загалом соціальні виплати можуть отримувати навіть представники порівняно забезпечених прошарків населення.


Який обсяг соціальних зобов`язань здатна покрити сучасна економіка України?

Мені складно дати точну відповідь. Але однозначно, що теперішній стан економіки України не дозволяє нормально покривати поточні соціальні зобов`язання. Про це красномовно свідчать дві речі. По-перше, великий бюджетний дефіцит, який з року в рік збільшується і при тому супроводжується зростанням соціальних видатків.

Друга обставина - темпи зростання пенсійних виплат зростали протягом 2000-х років приблизно на 30% щорічно, що вдвічі перевищувало зростання ВВП, навіть якщо не враховувати інфляцію. Так, якщо в 2000 році пенсійні виплати складали близько 7% ВВП, то у 2009 році це вже було 16%. Зараз видатки на соціальне забезпечення (куди не входять видатки на освіту і медицину) складають близько 25% ВВП. Необхідно підкреслити, що старіння і збільшення кількості непрацездатних і близько не зростало такими темпами, і тому не може бути причиною такого дисбалансу.

Очевидно, що соціальне навантаження на українську економіку є надвисоким і невиправданим. Така кількість видатків негативно впливає на економіку з кількох причин.
По-перше, зрозуміло, звідки беруть ці гроші – або із запозичень, які треба буде віддавати, або з податків – і, відповідно, збільшується податковий тиск, передусім, на середній і малий бізнес. Це не створює стимулів, щоб відкривати новий бізнес і працювати не у тіньовому секторі.

По-друге, це ті гроші, які б могли бути спрямовані на науку, освіту, або охорону здоров’я – тобто, на покращення людського капіталу. Зрозуміло, якщо люди здоровіші, більш освічені – у них буде більше можливостей щось створювати і винаходити, відповідно, економіка буде зростати, а від простого збільшення видатків на утримання вона розвиватися не буде.

 Третя причина – надмірні соціальні виплати фактично допомагають зберігати високий рівень корупції. Вони збільшувалися головним чином у моменти запеклої передвиборчої боротьби. Це були популістські заходи, які можна назвати підкупом виборців. Доступ до розподілу бюджетних коштів був і залишається важливим мотивом перемоги у виборах і отримання посад у системі влади. Розподіл цих коштів дуже непрозорий, і велика їх частина десь губиться. За деякими даними, близько 10–15% грошей, які йдуть на державні закупівлі чи на виплату пенсій по дорозі втрачаються і осідають у когось в кишенях. І, щоб утриматися при владі, політики, грубо кажучи, частину цих доходів з бюджету, які надійшли через податки, кидають електорату.

 Виходить, що в підтримці непродуктивної економіки, яка спрямована на зняття ренти, беруть участь не тільки політики, які цим процесом керують, а й населення також – та його частка, яку можна купити за пенсії чи соціальні виплати, щоб вони потім «правильно» проголосували. Наслідком цих виплат є збереження неефективної економічної системи, яка не пропонує стимулів до зростання.

  Соціальний захист населення державою в ході кардинальних змін ролі самої держави буде зберігатися? І якщо змінюватиметься, то як?

Держава має стимулювати зростання освіченості, держава має допомагати найбіднішим прошаркам, щоб не було занадто високого розшарування населення. По-перше, тому що це не гуманно. По-друге, щоб не було соціального вибуху. І, по-третє, що є дуже важливим для економіки, щоб не було виключення населення із економічного розвитку. Тобто, коли населення дуже поляризується за доходами, у багатьох людей немає грошей і можливостей, вони не можуть прогодуватися, дати освіту дітям, відкрити свій бізнес, брати участь у прийнятті якихось рішень. А отже дуже велика частина людей просто виключається із економіки, із громадського життя, і, відповідно, ми втрачаємо потенціал людей, який міг би бути використаний. Тому, на мій погляд, фінансування освіти, наукових розробок, охорони здоров’я в Україні необхідно збільшувати.

Водночас слід менше грошей витрачати на пенсії, субсидії і пільги, за рахунок категорій населення, яке важко назвати обездоленими. Якщо ставити за мету залишити пільги і виплати лише тим, хто не має роботи, чи тим, хто цього реально потребує, – соціальне навантаження на економіку зменшилося б.

У розмірах пенсій можна побачити разючу нерівність. За даними державної статистики середня пенсія минулого року складала 1471 гривню. При цьому, наприклад, середня пенсія колишніх народних депутатів складала 15427 гривень. Навіть якщо уявити собі, що наші депутати, виходячи на пенсію не мають жодних джерел доходів і в них нікопійки немає, то все одно їхня пенсія виглядає диспропорційно. Або, наприклад, судді у відставці отримують близько восьми тисяч грн. пенсії.


 Газета Financial Times нещодавно в своїй статті написала: «Зростаюча соціальна нерівність і розрив у доходах, а також обвалення середнього класу набувають все більшого значення в політичному та економічному житті Європи, США та інших країнах і починають становити загрозу для демократії й побудованого на консенсусі суспільства, яке спиралося на переважаючий середній клас». А як в Україні? Чи не спостерігаємо ми смерть середнього класу? І чи не «відкочуємося» знову до поділу суспільства на два класи – «багатих» і «бідних»?

 Передусім слід задатися питанням, чи у нас середній клас народився. Більшість спеціалістів сходяться на тому, що середнього класу в строгому західному розумінні – індивідів з високим рівнем достатку, заощадженнями, освіченістю і компетентністю, певним професійним статусом, активною життєвою позицією, самостійністю та відповідною ідентичністю – в нас немає, або він дуже мізерний.

 Намагаючись оцінити частку середніх прошарків, які відповідають бодай окремим критеріям, дослідники дають дуже різні оцінки, залежно від обраної методології. Я солідарний з тими, хто оцінює частку середніх прошарків на рівні порядку 10%.

  Кількість людей, яких можна відносити до цих прошарків, збільшувалася протягом 2000-х років, коли українська економіка переживала певне пожвавлення – передусім через сприятливу світову кон’юнктуру на нашу експортну продукцію, але після кризи 2008 року вона знову почала падати.

 Офіційне розшарування за доходами у нас не таке вже й велике – співвідношення доходів найбільш і найменш забезпечених 10% населення минулого року склало 5,8, але воно не враховує великий тіньовий сегмент економіки. Я певен, що реальне розшарування в Україні істотно вище, і що воно збільшилося за останні роки. Інакше як пояснити те, що загальний добробут знижується, ВВП якщо зростає, то дуже повільно – і в цих умовах у нас зростає кількість мільйонерів і мільярдерів.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Землевладение, права собственности и глобальная продовольственная безопасность

В наши дни сочетание продовольственного и финансового кризиса ускоряет новый глобальный передел земли. С одной стороны, правительства стран, которые зависят от ввоза продовольствия, чтобы накормить свое население, расхватывают крупные угодья в других странах. С другой стороны, продовольственные корпорации и частные инвесторы в погоне за прибылью посреди углубляющегося кризиса, выискивают возможности инвестирования в землю за рубежом. Для них это важный новый источник прибыли.

Давая трезвый анализ глобального земельного передела и основных угроз, характерно, что USAID больше не делает акцента на инвестиции в селе и корпорации; наоборот, Агентство по международному развитию всячески подчеркивает необходимость защиты земельных прав самых уязвимых слоев населения для обеспечения национальной продовольственной безопасности. Главной задачей для правительств станет одновременно улучшить безопасность землепользования и прав собственности для бедных людей, и расширить их экономические возможности. В противном случае эти люди могут стать изгнанниками на основании «государственной необходимости», и нехватки продовольствия для «лишних ртов».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Симулякр соціальної турботи

Павло Розенко, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова, громадський діяч

Для нинішньої влади ближчий той вектор розвитку, де зберігається система нерівних можливостей

Черенько Людмила, зав. відділом дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУкраїни

У період кризи бідним залишається лише виживати і очікувати на кращі часи

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Социальная политика должна выполнять функцию предохранительной сетки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Переосмыслить социальный мир

Владимир Золоторев, журналист

Лучшая социальная политика государства — это ее отсутствие

Анатолій Луценко, політолог, політтехнолог, директор «GMT Group»

Ефективна соціальна політика потребує реформи місцевого самоврядування

Юрій Гаврилечко, експерт ГО «Фонд суспільної безпеки»

Держава має створювати умови, щоб дотримувалися соціальні стандарти

Ольга Пищулина, к.с.н., зав. отделом социальной политики НИСИ

Ни одно государство не может отказаться от социальной сферы

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Социальная политика в Украине – это проблема защиты прав человека

Леонід Ільчук, Центр перспективних соціальних досліджень Мінсоцполітики та НАН України, кандидат політичних наук, доцент, Заслужений працівник соціальної сфери України, директор

Соціальна політика не повинна бути турботою лише держави

Олесь Ільченко, письменник, Женева

Боюся, що таке поняття, як економіка України стало майже віртуальним

Дмитро Боярчук, директор CASE-Україна

Держава має відповідати за те, щоб рівень життя її громадян не був надто низьким, щоб люди не деградували.

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Денег в нашей стране должно хватать на все социальные нужды

Юрій Буздуган, політолог

Треба проводить не політику економії, а політику відновлення балансу

Олександр Майборода, доктор історичних наук, професор.

Вимагати від суспільства обмежень можна тільки в обмін на ясну і чітку перспективу

 

Другие диалоги

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,113