В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

В Украине сегодня очень высока социальная напряженность, к тому же, ситуация сознательно накаляется. Это делалось и раньше, но только сейчас лозунги о демократических правах и свободах, европейских ценностях подливают масла в перманентно тлеющий конфликт на почве колоссального социального неравенства. И этот конфликт с самым большим потенциалом способен вовлечь максимально широкие массы населения.

За последние годы не только планомерно сокращается в относительном и абсолютном выражении количество бюджетных средств, идущих на социальные цели, но также и существенно меняется система использования средств социальных фондов. Бездумная политика в социальной сфере привела к тому, что все фонды страдают дефицитом, а объем социальных обязательств государства с каждым годом становится все меньше.

Можно ли направить эти средства, идущие в карманы чиновников, в карманы граждан? Вопрос риторический, но в условиях бюджетного кризиса власти придется на него отвечать, чтобы не получить еще и серии голодных бунтов в различных регионах страны.

По количеству долларовых миллиардеров Украина оказалась на 27 позиции мирового рейтинга, расположившись между Египтом и Чили. Об этом свидетельствуют результаты исследования «Перепись миллиардеров 2013», проведенного экспертами международной компании Wealth-X, которая исследует жизнь богатейших людей современности, совместно со швейцарским финансовым конгломератом UBS.

Но в тоже время, Украина попала в тройку беднейших стран Европы. По данным международной компании GFK, реальный разрыв между странами, занявшими первые строчки рейтинга и последние, просто колоссален. Например, первое место по покупательной способности с большим отрывом занял Лихтенштейн – с показателем в 58 848 евро. На втором и третьем местах соответственно расположились Швейцария (36,351 тысяч) и Норвегия (31,707 тысяч евро). Тогда как в Украине этот показатель составляет 2 206 евро.

Острота проблемы социального неравенства определяется соотношением доходов, а не самим наличием богатых и бедных. По этим показателем у нас разрыв значительно больше, чем в европейских странах, и это наиболее сильный раздражитель для общества. Разрыв в богатстве очень большой, он просто не соотносится с развитием экономики, поскольку экономика в стагнации, а разрыв растет. Кроме того, неравенство в современном украинском обществе становится еще и существенным деморализующим фактором.

Политика сокращения расходов на социальные нужды под предлогом «сведения бюджета» фактически стала новым социальным экспериментом, охватившим и Европу, и многие страны мира, включая и США. Так называемая «финансовая дисциплина» стала сегодня полубогом, которому поклоняются все основные политические партии. Чтобы ликвидировать все прежние социальные завоевания трудящихся, они создали особые механизмы – «долговые тормоза» в Европе, «фискальный предел» в США. Прибыли банков и доходы нуворишей бьют рекорды, в то время как социальные права сотен миллионов людей жестко подавляются. В то же время показатели социального неравенства сегодня побили даже рекорды времен Великой депрессии.

Политики могут болтать до бесконечности о долгах и дефиците бюджета, пока это не касается ущерба живым людям, причиняемого их решениями по урезанию социальных расходов. Значительная часть населения Украины уже давно не видит роста своих доходов. И уровень их жизни почти не меняется к лучшему, если не ухудшается. По разным оценкам, от 30 до 40 % семей половину своего пищевого рациона производят самостоятельно – то есть держат приусадебное хозяйство. Именно этих граждан в первую очередь и волнует проблема бедности и инфляции. Именно эти граждане могут взорваться протестом, попав в безвыходную, на их взгляд, экономическую ситуацию.

Украине придется искать более эффективные формы децентрализации, в том числе и бюджетных социальных расходов, увеличивать роль промежуточных эшелонов между властью и обществом. Давно назрела необходимость оживлять социальный диалог, расширять перспективы для малого и среднего бизнеса – главного мотора экономики, открывать здесь и сейчас возможности для профессионалов и горизонты для молодого поколения, представители которого все чаше ищут пути самореализации за рубежом.

«Диалог.UA» попросил экспертов ответить на ряд актуальных в рамках этой темы вопросов, а также подобрал ряд статей о социальной сфере в других странах. Приглашаем всех читателей принять участие в обсуждении одной из наиболее насущных проблем Украины.

Свернуть

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

У період кризи бідним залишається лише виживати і очікувати на кращі часи

1 фев 2014 года
Чи багато в Україні людей, які можуть сказати, що вони не залежать від держави?

Якщо хтось отримує від держави певні соціальні трансферти, це ще не означає, що він сам не може заробити собі на життя. На жаль, у цьому сьогодні полягає несправедливість соціальної підтримки, тому що дуже часто і допомога, і пільги дістаються тим, хто вже має достатні для життя доходи, а якщо і не має, то сам може їх заробити, але не бачать у цьому необхідності, оскільки може отримати допомогу від держави. Ну, і крім того, складається дуже небезпечне для економіки співвідношення тому, що сьогодні більше 50 % домогосподарств користується пільгами чи соціальними допомогами.

Зараз я навіть не кажу про пенсії, адже ми знаємо, скільки у нас пенсіонерів – це дуже велика кількість і дуже велика питома вага пенсіонерських домогосподарств. Пенсія – це своєрідна страхова виплата, і якщо ми говоримо про солідарну систему пенсійного страхування, то це обов’язок держави по утриманню людини довічно. А от що стосується системи соціальної допомоги і пільг, то такі механізми мають діяти лише в особових випадках. І, звичайно, саме в такій скрутній ситуації із бюджетом, яку ми маємо після 2008 кризового року. Тому дуже дивно, що після цього не було ніяких ефективних дій, спрямованих на підвищення дієвості системи соціальної допомоги, її так і не почали реформувати, досі немає ніякого конкретного плану, з чого можна почати. Більш того, такі реформи не популярні, пільги підтримують не лише ті люди, які мають на них право, а й багато інших. Вони вважають цю систему дуже справедливою, вважають, що вона потрібна бідним, але забувають, що окрім бідних цією системою користуються і не бідні. Адже система працює за таким принципом: заради того, щоб бідний отримав гривню, ми всім небідним роздаємо по 2 гривні. Звичайно, за умов складної фінансової ситуації в країні ця система розпорошує кошти вкрай не ефективно, і такі пільги, які взагалі вже мають швидше декларативний характер, – пільгові путівки, протезування, стоматологічні послуги, – рядовий пільговик ними все одно не може скористатися. А значні кошти все одно спрямовують для компенсації витрат на цих напрямках, і в результаті виграють лише 10% найбагатших людей, тобто ці пільги чітко орієнтовані на заможні верстви населення, навіть не на середні. Ці рідко вживані пільги можна було б відмінити, і це було б дуже справедливим, бо на них щорічно витрачається стільки ж грошей, скільки й на пільги на комунальні послуги і транспорт.

Що стосується соціальної допомоги і субсидій, – тут ситуація дещо краща, але є свої нюанси: житлові субсидії потрапляють, в основному, до небідних, але і не багатих верств населення, – до середньої її частини. В основному, це одинокі пенсіонери. Якщо порівняти їхню пенсію із розміром комунальних платежів, то вони потрапляють до цієї програми, і обмежень на вхід до програми для них майже немає, тоді як для працездатних існує ціла низка обмежень. Навіть якщо співвідношення доходу із комунальними платежами дає право на участь у таких програмах, сім’я може потрапити під різного роду обмеження, тобто житлові субсидії як програма, яка базується на перевірці доходів, сьогодні демонструють не дуже ефективну підтримку бідних.

Що ж стосується допомоги на дітей, тут ситуація дещо краща. Ці види допомоги непогано демонструють орієнтацію на бідні верстви населення, хоча вони є здебільшого не адресні. Принаймні, при народженні дитини ця програма взагалі не враховує ніякі доходи, а інші види виплат на дітей працюють за таким принципом – мінімальний розмір допомоги надають без декларування доходів, а максимальний, – коли свої доходи декларуєш, тобто частково там адресний елемент існує, але частіше допомога орієнтована на бідних, тому що бідність характерна для сімей з дітьми, і будь-яка підтримка дітей водночас орієнтована на бідних.

Найбільш ефективною сьогодні є допомога малозабезпеченим сім’ям. Вона демонструє дуже викосі показники ефективності навіть за міжнародними критеріями, звичайно, в першу чергу, завдяки низькому рівню виплат. Люди, скажімо так, не дуже бідні в ній не зацікавлені, бо не такий великий зиск від неї, а треба збирати довідки, приймати інспектора для перевірки, там є певні умови, які не роблять її популярною серед більш багатих прошарків населення. І якщо суттєво підняти розмір цієї допомоги, то ефективність її знизиться, але, тим не менш, із всіх видів допомоги вона фактично, і потенційно найбільш ефективна, тому що повністю заснована на адресних принципах і враховує лише доход. Ну, а недолік допомоги малозабезпеченим сім’ям витікає із низького рівня доходів тих, хто має право на цю допомогу, – вона дуже мало охоплює бідних верств населення, дуже малий відсоток бідних під неї потрапляє.


А з яких ресурсів має забезпечуватись соціальна політика в державі?

Немає нічого погано, коли на соціальні цілі виділяються кошти з державного бюджету, і не малі кошти. Але коли соціальні зобов’язання держави значно перевищують її фінансову спроможність, то це просто міна уповільненої дії. Ми проблему консервуємо і тим самим накопичуємо, поглиблюємо, а потім все складніше та складніше вийти із цієї ситуації і щось вирішити. Наприклад, у 2001 році взялися за активне реформування пільг, хвиля пішла, і от якби ця хвиля не зупинилася, то ми вже більше 10 років могли б ефективно підтримувати бідних, підтримувати розвиток підприємництва, надавати податкові канікули і таке інше. Тобто, направляти їх (кошти) або на кращу підтримку нужденним, або на розвиток, але десять років вже втрачені – ці кошти просто пішли, як вода в пісок.

Щодо майбутнього, – складно казати, бо для будь-яких реформ, навіть якщо вони напряму не потребують коштів, все одно кошти потрібні, навіть якщо прямих фінансових виплат проект не потребує. От, наприклад, створення реєстрів – це великі кошти, хоча у вигляді виплат їх ніхто не отримає, але на це потрібні кошти. І ще є багато таких заходів, які потрібно робити в період кризи. Тобто, в період кризи бідним залишається лише виживати і очікувати на кращі часи, а державі – намагатися підтримувати найбільш нужденних, щоб вони в ще більшій мірі не постраждали від кризових явищ.


 Чи збережуться в Україні такі поняття, як соціальна рівність або соціальна солідарність?

Соціальна нерівність виникає через цілу низки проблем, які її породжують. Основне те, що ми бачимо і розуміємо, що так не повинно бути, що праця однакова за складністю і соціальної значущістю дуже по-різному оплачується. На цьому базується несправедливість економічна, – люди виконують одну й ту саму роботу, але в них у 10 разів може відрізнятися заробітна плата.

Інша несправедливість – соціальна, коли з державного бюджету, куди ми всі разом сплатили податки, можуть отримувати не лише ті, кому найгірше, а й ті, кому найкраще. Тут уся соціальна сторона несправедливості. Долати її треба з кількох боків, декількома наступами з різних напрямків. І, звичайно, це не може бути зроблено наскоком, бо суспільство дуже болісно реагує на це все, – згадайте останнім часом усі ці проблеми з чорнобильцями. Хоча, насправді, рішення про відміну пільг було справедливим з точки зору суспільства, бо навіть якщо повірити, що всі чорнобильці справжні, і справді там були, і втрачали здоров’я, не є справедливим, коли пенсіонеру, що працював на якомусь шкідливому виробництві 40 років і так само втратив здоров’я, – йому держава і 1000 грн. виплатити не може, а тій людині, яка після аварії на ЧАЕС перебуває в аналогічній ситуації сьогодні, – у неї в п’ять разів може бути вища пенсія. Але ж є й такі, хто претендує на пенсію в 25 і 40 тисяч. Це ж що треба було робити, щоб заробити в 40 раз більше, за працівника, який 40 років на шкідливому підприємстві пропрацював? І оцю несправедливість намагалися усунути, але, звісно, ініціатори скасування вступили в протиріччя із законом, і на всі ці виступи, голодування і таке інше – суспільство дуже болісно на них реагує. І тут дуже важливо роз’яснювати, бо ми, спеціалісти, це розуміємо і нам інколи страшно спостерігати, що суспільство не так реагує, як хотілося б, неправильно розуміє ситуацію, але винуваті ті, хто не роз’яснював, що відбувається. Тому що з суспільством треба працювати, треба його навчати, виховувати. Але чому цього не роблять? Бо тоді суспільство стає сильним, воно може запитати, щоб відкрили карти, а цього бояться. І вважають, що нехай суспільство краще темним буде і все тримати закритим, і не стимулювати становлення громадянського суспільства.


Чи можна говорити про те, що в Україні останнім часом суспільство розділилося на 2 класи – «багатих» і «бідних»?

Дійсно, ми розвиваємося за моделлю поляризованого суспільства. Проте, криза 2008 року не мала дуже негативного впливу на структуру суспільства. Масштаби бідності, навіть відносної бідності після 2008 року трохи зменшилися. Але тоді чому після 2008 року почав розвиватися середній клас? Саме тому, що підтримували бідних на попередньому рівні, а гроші для такої підтримки з багатих ніколи не візьмеш, їх беруть лише з середніх прошарків суспільства. Тому середній клас змусили поділитися з бідними – це дозволило бідність втримати, масштаби бідності не зросли, алей цей середній клас, що зароджується, його ще не можна назвати класом, – середня доходна група лише почала розвиватися.


  А що мусить робити держава?

Я вважаю, основною проблемою є те, що будь-які навіть дуже правильні дії і в оподаткуванні, і в соціальній допомозі, і в оплаті праці – найкращі прогресивні заходи не дадуть результатів, поки ми не виведемо з тіні доходів, щоб хоча б 80% доходів вийшло на світло, тоді не буде хоча б зворотного ефекту від реформ в соціальній політиці, який міг би зробить лише гірше.

Абсолютно змішується все і з ніг на голову стає, от в чому справа. Органи соціального захисту не бачать дійсної нужденності претендентів на допомогу, оскільки і бідні, і багаті приносять однакові довідки про доходи. А сьогоднішні реєстри майна – це насмішка. Насправді їх немає. Тому, поки не буде налагоджено хоча б розуміння, хто скільки має, у кого що є, хто скільки отримує, в кого яке майно, доки не буде все впорядковано, і не буде інформативний вакуум заповнений стосовно цієї ситуації в суспільстві, будь-які дії, навіть прогресивні, можуть навіть зашкодити.


Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Симулякр соціальної турботи

Павло Розенко, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова, громадський діяч

Для нинішньої влади ближчий той вектор розвитку, де зберігається система нерівних можливостей

Олексій Шестаковський, кандидат соціологічних наук, науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України

Соціальні виплати не можуть збільшуватися без зростання економіки

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Социальная политика должна выполнять функцию предохранительной сетки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Переосмыслить социальный мир

Владимир Золоторев, журналист

Лучшая социальная политика государства — это ее отсутствие

Анатолій Луценко, політолог, політтехнолог, директор «GMT Group»

Ефективна соціальна політика потребує реформи місцевого самоврядування

Юрій Гаврилечко, експерт ГО «Фонд суспільної безпеки»

Держава має створювати умови, щоб дотримувалися соціальні стандарти

Ольга Пищулина, к.с.н., зав. отделом социальной политики НИСИ

Ни одно государство не может отказаться от социальной сферы

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Социальная политика в Украине – это проблема защиты прав человека

Леонід Ільчук, Центр перспективних соціальних досліджень Мінсоцполітики та НАН України, кандидат політичних наук, доцент, Заслужений працівник соціальної сфери України, директор

Соціальна політика не повинна бути турботою лише держави

Олесь Ільченко, письменник, Женева

Боюся, що таке поняття, як економіка України стало майже віртуальним

Дмитро Боярчук, директор CASE-Україна

Держава має відповідати за те, щоб рівень життя її громадян не був надто низьким, щоб люди не деградували.

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Денег в нашей стране должно хватать на все социальные нужды

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Треба проводить не політику економії, а політику відновлення балансу

Олександр Майборода, доктор історичних наук, професор.

Вимагати від суспільства обмежень можна тільки в обмін на ясну і чітку перспективу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,232