В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

В Украине сегодня очень высока социальная напряженность, к тому же, ситуация сознательно накаляется. Это делалось и раньше, но только сейчас лозунги о демократических правах и свободах, европейских ценностях подливают масла в перманентно тлеющий конфликт на почве колоссального социального неравенства. И этот конфликт с самым большим потенциалом способен вовлечь максимально широкие массы населения.

За последние годы не только планомерно сокращается в относительном и абсолютном выражении количество бюджетных средств, идущих на социальные цели, но также и существенно меняется система использования средств социальных фондов. Бездумная политика в социальной сфере привела к тому, что все фонды страдают дефицитом, а объем социальных обязательств государства с каждым годом становится все меньше.

Можно ли направить эти средства, идущие в карманы чиновников, в карманы граждан? Вопрос риторический, но в условиях бюджетного кризиса власти придется на него отвечать, чтобы не получить еще и серии голодных бунтов в различных регионах страны.

По количеству долларовых миллиардеров Украина оказалась на 27 позиции мирового рейтинга, расположившись между Египтом и Чили. Об этом свидетельствуют результаты исследования «Перепись миллиардеров 2013», проведенного экспертами международной компании Wealth-X, которая исследует жизнь богатейших людей современности, совместно со швейцарским финансовым конгломератом UBS.

Но в тоже время, Украина попала в тройку беднейших стран Европы. По данным международной компании GFK, реальный разрыв между странами, занявшими первые строчки рейтинга и последние, просто колоссален. Например, первое место по покупательной способности с большим отрывом занял Лихтенштейн – с показателем в 58 848 евро. На втором и третьем местах соответственно расположились Швейцария (36,351 тысяч) и Норвегия (31,707 тысяч евро). Тогда как в Украине этот показатель составляет 2 206 евро.

Острота проблемы социального неравенства определяется соотношением доходов, а не самим наличием богатых и бедных. По этим показателем у нас разрыв значительно больше, чем в европейских странах, и это наиболее сильный раздражитель для общества. Разрыв в богатстве очень большой, он просто не соотносится с развитием экономики, поскольку экономика в стагнации, а разрыв растет. Кроме того, неравенство в современном украинском обществе становится еще и существенным деморализующим фактором.

Политика сокращения расходов на социальные нужды под предлогом «сведения бюджета» фактически стала новым социальным экспериментом, охватившим и Европу, и многие страны мира, включая и США. Так называемая «финансовая дисциплина» стала сегодня полубогом, которому поклоняются все основные политические партии. Чтобы ликвидировать все прежние социальные завоевания трудящихся, они создали особые механизмы – «долговые тормоза» в Европе, «фискальный предел» в США. Прибыли банков и доходы нуворишей бьют рекорды, в то время как социальные права сотен миллионов людей жестко подавляются. В то же время показатели социального неравенства сегодня побили даже рекорды времен Великой депрессии.

Политики могут болтать до бесконечности о долгах и дефиците бюджета, пока это не касается ущерба живым людям, причиняемого их решениями по урезанию социальных расходов. Значительная часть населения Украины уже давно не видит роста своих доходов. И уровень их жизни почти не меняется к лучшему, если не ухудшается. По разным оценкам, от 30 до 40 % семей половину своего пищевого рациона производят самостоятельно – то есть держат приусадебное хозяйство. Именно этих граждан в первую очередь и волнует проблема бедности и инфляции. Именно эти граждане могут взорваться протестом, попав в безвыходную, на их взгляд, экономическую ситуацию.

Украине придется искать более эффективные формы децентрализации, в том числе и бюджетных социальных расходов, увеличивать роль промежуточных эшелонов между властью и обществом. Давно назрела необходимость оживлять социальный диалог, расширять перспективы для малого и среднего бизнеса – главного мотора экономики, открывать здесь и сейчас возможности для профессионалов и горизонты для молодого поколения, представители которого все чаше ищут пути самореализации за рубежом.

«Диалог.UA» попросил экспертов ответить на ряд актуальных в рамках этой темы вопросов, а также подобрал ряд статей о социальной сфере в других странах. Приглашаем всех читателей принять участие в обсуждении одной из наиболее насущных проблем Украины.

Свернуть

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Для нинішньої влади ближчий той вектор розвитку, де зберігається система нерівних можливостей

5 фев 2014 года
Як багато людей в Україні життя яких в тій чи іншій мірі залежить від держави та її соціальної підтримки і допомоги?

Не думаю, що є точні розрахунки щодо кількості людей, які залежать від держави, адже від неї в тій чи іншій мірі залежить будь-яка людина. Але можна зробити приблизні розрахунки. Якщо взяти до уваги, що у нас 20 мільйонів працюючих, то серед них працівників бюджетної сфери 3,5–4 мільйони – це люди, яким безпосередньо держава платить заробітну платну. Ще в Україні близько 13,5 мільйонів пенсіонерів – у більшості цих громадян єдиним джерелом доходів є пенсія. Є також люди, які отримують соціальну допомогу, їх близько мільйона, – це малозабезпечені родини, у них державні виплати також є єдиним джерелом доходів. Можна сказати, що з 20 мільйонів працюючих приблизно 14 мільйонів платять страхові внески, а от десь 5-6 мільйонів людей не розраховують ні зараз, ні в майбутньому на державу, – вони самі себе забезпечують роботою окремо від держави, але в майбутньому втрачають право на державну соціальну допомогу, в тому числі на нормальне пенсійне забезпечення.

Отже, у нас все ще дуже великий прошарок людей, які залежать від держави, – від заробітних плат, від певної соціальної допомоги; нерідко їхні доходи прямо прив’язані до соціальних державних стандартів, зокрема до прожиткового мінімуму.

Ця ситуація безумовно не нормальна. З іншого боку, у мене складається враження, що держава зацікавлена в тому, щоб якомога більше людей були залежні від неї, – таким чином на них можна впливати, в тому числі, на волевиявлення громадян під час виборів будь-якого рівня. Фактично, влада купує їхні голоси через відповідні державні дотації, чи у спосіб підняття заробітних плат працівникам бюджетної сфери, чи то за рахунок підняття пенсій або надання соціальної допомоги. Все це робиться в ручному режимі – сьогодні дав, а завтра не дав, і таким чином влада схиляє громадян до «правильного» волевиявлення на виборах. Але при цьому фактично використовує державний бюджет, казну для такого от підкупу виборців для отримання голосів на свою користь.


Який обсяг соціальних зобов`язань здатна забезпечити сучасна економіка України?

Загалом, обсяг соціальних зобов’язань, які взяла на себе Україна, – грандіозний. Скажімо так, це все є нашою спадщиною від радянської системи соціального захисту або соціального забезпечення населення, де ідеологія держави будувалися не за принципом надання якихось грошових компенсацій чи адекватної заробітної плати, а через механізми надання всіляких пільг. І ми цю систему не реформували, а взяли у спадщину і, на жаль, пішли шляхом примноження системи пільг, не думаючи про те, що людям потрібні не декларації і не пільги, а все-таки реальні кошти. Тому обсяг пільг, який сьогодні записаний у законодавстві, експертами оцінюється десь у 150–180 млрд. гривень щороку, які необхідно виділяти на те, щоби в повному обсязі виконувалися зобов’язання держави. Реально з бюджету виділяється близько 35–40 млрд. гривень. Все інше у той чи інший спосіб – або через постанову уряду, або через закон про державний бюджет призупиняється і фактично не виплачується. Тому система надання соціальної допомоги не ефективна і, безумовно, не задовольняє нікого – ні простих людей, у яких є декларація про пільги, а держава її не виконує, ні саму державу, бо система вимагає надзвичайно великих коштів, яких у держави немає.


 Чи буде зберігатися соціальний захист населення державою в ході кардинальних змін ролі самої держави? І якщо вона буде змінюватися, то як?

Очевидно, що в будь-якій державі роль власне держави у системі відносин з громадянами, у системі соціального захисту є високою. Але тут потрібно говорити про акценти і напрямки соціальної політики, бо хочемо ми чи ні, але рано чи пізно ми прийдемо до розуміння того, що допомагати всім і в усьому держава не може. Бо розпорошуються ресурси, і, в решті решт, вони не доходять до людей, які справді потребують цієї допомоги. Тому допомога держави має бути спрямована в першу чергу на тих людей, які або не мають фізичної можливості для роботи, або втратили її. Тобто люди, які не можуть працювати через те, що вони інваліди чи досягли пенсійного віку, – всі вони, безумовно, потребують всебічної допомоги від держави.

Для всіх інших категорій людей держава повинна забезпечити: по-перше, стимулювання створення нових робочих місць, а по-друге, – проводити ефективну державну політику щодо удосконалення системи оплати праці, щоби за свою роботу людина отримувала достойний заробіток, щоб на цей заробіток вона не жебракувала, а могла реально вижити. Бо сьогодні система оплати праці в Україні деформована, – за останніми даними, близько 25% працюючих сімей перебувають за межею бідності. Це означає, що робота не виконує свою основну функцію – вона не захищає родину від бідності. Вона навіть не дає можливості вижити в цій ситуації. Тому держава має захищати соціально незахищені верстви населення, які опинилися у важких умовах, має стимулювати ринок праці для того, щоб кожен, хто може і хоче працювати, мав гідну роботу і гідну оплату праці за цю роботу.


 Наростання в останні роки нерівності можливостей не тільки щодо споживання, але і в можливостях пересування, доступу до послуг медицини, культури й освіти - як це впливає на життя населення?  Що необхідно змінити, щоб зменшити соціальну нерівність в Україні?

Соціальна нерівність спровокована, в першу чергу, високою корумпованістю суспільства і влади. І саме тому влада не зацікавлена в рівних можливостях. Візьмімо, наприклад, систему освіти, де з боєм давалася система незалежного оцінювання знань школярів при вступі до ВНЗ. В останні три роки влада робить усе, щоб, скажімо так, дискредитувати цю систему незалежного оцінювання, і більше того – ввести при вступі до вищих навчальних закладів такі собі суб’єктивні критерії: або додаткові іспити, де присутній людський фактор, або якісь додаткові вимоги, що дають можливість самим вищим навчальним закладам регулювати процес вступу. І це означає тільки те, що рівень корупції на всіх освітніх ланках, безумовно, посилюється. На жаль, ми можемо констатувати той факт, що сама влада у нас корупційна, і що вона сприяє тому, щоб корупційні моделі і надалі існували в нашій державі. А вже далі корупційні моделі й провокують оцю нерівність, починаючи з освіти і закінчуючи охороною здоров’я, і в решті-решт, економічними процесами, коли хтось немає можливості працювати відкрито, а інші отримують пільги за свою діяльність і, як правило, цей «хтось» належить до представників нинішньої влади.

Тому очевидно, що без вирішення кардинальних питань, без створення рівних можливостей, коли кожна людина, фізична чи юридична особа, підприємство, установа чи організація матимуть рівні можливості чи то у забезпеченні себе належною освітою, чи у створенні умов для ведення бізнесу, чи у доступі до кредитів, чи інше. Цю ідеологію держави треба змінювати, а проблема полягає в тому, що Угода про Асоціацію, яку Україна не підписала, висвітлила те, що нинішня влада просто не готова перейти на відкриті, прозорі норми функціонування влади і держави, які є в Європейському Союзі. Бо для нинішньої влади ближчий вектор, де є корумпована влада і зберігається система нерівних можливостей, яка зараз продовжує діяти в Україні.


Чи не надто песимістично все це виглядає? Чи є Україні чим пишатися в плані якості життя?

На жаль, об’єктивні дані не дають нам приводу для того, щоб чимось особливо пишатися. На сьогодні розшарування в суспільстві досить високе, і як показують опитування, рівень життя в Україні є надзвичайно низьким навіть не в порівнянні з країнами Європейського Союзу, а навіть якщо взяти країни, які вийшли із Радянського Союзу. Так, є якісь показники на кшталт того, що наш державний комітет статистики фіксує непогані показники щодо зайнятості і щодо безробіття, – вони справді кращі, ніж у ЄС, але знову ж таки виникає постійно питання, що хоча зайнятість у нас і висока, але і поширення бідності серед зайнятих людей у нас надзвичайно високе, а тому пишатися цим показником нам також, на жаль, не доводиться. Тому нам потрібні орієнтири, вектор розвитку, щоб усе суспільство знало, куди ми рухаємося, як з точки зору економіки, так і з точки зору соціального захисту населення, системи оплати праці, системи пенсійного забезпечення. На жаль, оця невизначеність зараз продовжується внаслідок не підписання Угоди про Асоціацію, вона не дає країні розвиватися, реформуватися і, фактично, не дає підстав для оптимізму.


Якими мають бути кроки держави, щоб могла проводитися повномасштабна і ефективна соціальна політика?

Перше, що потрібно, – це, безумовно, політична воля. Політична воля і розуміння того, що в даній ситуації країна знаходиться вже понад 20 років і, на жаль, нічого доброго не діється. «Заморозити» цю ситуацію і робити вигляд, що нічого поганого в соціальній сфері не відбувається – так далі продовжуватися не може. Потрібна політична воля до змін, потрібно чітко визначити вектор розвитку, – до яких стандартів ми рухаємося, яку Україну хочемо побудувати. Для мене, як для представника «Удару», для нашої парламентської сили це питання зрозуміле, і ми повинні обирати європейських шлях країни – і не лише з точки зору формальних євроінтеграційних процесів, а й з точку зору вектора розвитку держави.

І знаєте, дуже часто ми збираємося, думаємо, говоримо про те, як нам реформувати країну, вибудовувати систему соціального захисту населення. Насправді, всі моделі відомі, всі вони є, вони давно працюють і в Європейському Союзі, і в США, і в інших розвинутих країнах, – нічого не треба вигадувати, а просто треба мати політичну волю, можливо, в першу чергу для проведення якихось не популярних реформ, але з іншого боку, необхідне чітке визначення того, куди ми рухаємося. І вигадувати своє немає ніякого сенсу, треба просто брати краще і сміливо рухатися вперед, реформуючи країну.

І знову скажу – чим довше ми будемо стояти, чим довше будемо робити вигляд, що все у нас добре і нічого поганого не відбувається, тим більше людей будуть відчувати себе не потрібними, тим більше молоді буде виїжджати і поповнювати ринки праці розвинутих країн, тим менший рівень соціального захисту будуть отримувати ті люди в Україні, які справді цього потребують. Тому треба рухатися, треба реформувати країну, треба визначати вектор розвитку. І менше говорити, а більше робити в цьому напрямку.


Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Симулякр соціальної турботи

Черенько Людмила, зав. відділом дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУкраїни

У період кризи бідним залишається лише виживати і очікувати на кращі часи

Олексій Шестаковський, кандидат соціологічних наук, науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України

Соціальні виплати не можуть збільшуватися без зростання економіки

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Социальная политика должна выполнять функцию предохранительной сетки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Переосмыслить социальный мир

Владимир Золоторев, журналист

Лучшая социальная политика государства — это ее отсутствие

Анатолій Луценко, політолог, політтехнолог, директор «GMT Group»

Ефективна соціальна політика потребує реформи місцевого самоврядування

Юрій Гаврилечко, експерт ГО «Фонд суспільної безпеки»

Держава має створювати умови, щоб дотримувалися соціальні стандарти

Ольга Пищулина, к.с.н., зав. отделом социальной политики НИСИ

Ни одно государство не может отказаться от социальной сферы

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Социальная политика в Украине – это проблема защиты прав человека

Леонід Ільчук, Центр перспективних соціальних досліджень Мінсоцполітики та НАН України, кандидат політичних наук, доцент, Заслужений працівник соціальної сфери України, директор

Соціальна політика не повинна бути турботою лише держави

Олесь Ільченко, письменник, Женева

Боюся, що таке поняття, як економіка України стало майже віртуальним

Дмитро Боярчук, директор CASE-Україна

Держава має відповідати за те, щоб рівень життя її громадян не був надто низьким, щоб люди не деградували.

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Денег в нашей стране должно хватать на все социальные нужды

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Треба проводить не політику економії, а політику відновлення балансу

Олександр Майборода, доктор історичних наук, професор.

Вимагати від суспільства обмежень можна тільки в обмін на ясну і чітку перспективу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,135