В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

В Украине сегодня очень высока социальная напряженность, к тому же, ситуация сознательно накаляется. Это делалось и раньше, но только сейчас лозунги о демократических правах и свободах, европейских ценностях подливают масла в перманентно тлеющий конфликт на почве колоссального социального неравенства. И этот конфликт с самым большим потенциалом способен вовлечь максимально широкие массы населения.

За последние годы не только планомерно сокращается в относительном и абсолютном выражении количество бюджетных средств, идущих на социальные цели, но также и существенно меняется система использования средств социальных фондов. Бездумная политика в социальной сфере привела к тому, что все фонды страдают дефицитом, а объем социальных обязательств государства с каждым годом становится все меньше.

Можно ли направить эти средства, идущие в карманы чиновников, в карманы граждан? Вопрос риторический, но в условиях бюджетного кризиса власти придется на него отвечать, чтобы не получить еще и серии голодных бунтов в различных регионах страны.

По количеству долларовых миллиардеров Украина оказалась на 27 позиции мирового рейтинга, расположившись между Египтом и Чили. Об этом свидетельствуют результаты исследования «Перепись миллиардеров 2013», проведенного экспертами международной компании Wealth-X, которая исследует жизнь богатейших людей современности, совместно со швейцарским финансовым конгломератом UBS.

Но в тоже время, Украина попала в тройку беднейших стран Европы. По данным международной компании GFK, реальный разрыв между странами, занявшими первые строчки рейтинга и последние, просто колоссален. Например, первое место по покупательной способности с большим отрывом занял Лихтенштейн – с показателем в 58 848 евро. На втором и третьем местах соответственно расположились Швейцария (36,351 тысяч) и Норвегия (31,707 тысяч евро). Тогда как в Украине этот показатель составляет 2 206 евро.

Острота проблемы социального неравенства определяется соотношением доходов, а не самим наличием богатых и бедных. По этим показателем у нас разрыв значительно больше, чем в европейских странах, и это наиболее сильный раздражитель для общества. Разрыв в богатстве очень большой, он просто не соотносится с развитием экономики, поскольку экономика в стагнации, а разрыв растет. Кроме того, неравенство в современном украинском обществе становится еще и существенным деморализующим фактором.

Политика сокращения расходов на социальные нужды под предлогом «сведения бюджета» фактически стала новым социальным экспериментом, охватившим и Европу, и многие страны мира, включая и США. Так называемая «финансовая дисциплина» стала сегодня полубогом, которому поклоняются все основные политические партии. Чтобы ликвидировать все прежние социальные завоевания трудящихся, они создали особые механизмы – «долговые тормоза» в Европе, «фискальный предел» в США. Прибыли банков и доходы нуворишей бьют рекорды, в то время как социальные права сотен миллионов людей жестко подавляются. В то же время показатели социального неравенства сегодня побили даже рекорды времен Великой депрессии.

Политики могут болтать до бесконечности о долгах и дефиците бюджета, пока это не касается ущерба живым людям, причиняемого их решениями по урезанию социальных расходов. Значительная часть населения Украины уже давно не видит роста своих доходов. И уровень их жизни почти не меняется к лучшему, если не ухудшается. По разным оценкам, от 30 до 40 % семей половину своего пищевого рациона производят самостоятельно – то есть держат приусадебное хозяйство. Именно этих граждан в первую очередь и волнует проблема бедности и инфляции. Именно эти граждане могут взорваться протестом, попав в безвыходную, на их взгляд, экономическую ситуацию.

Украине придется искать более эффективные формы децентрализации, в том числе и бюджетных социальных расходов, увеличивать роль промежуточных эшелонов между властью и обществом. Давно назрела необходимость оживлять социальный диалог, расширять перспективы для малого и среднего бизнеса – главного мотора экономики, открывать здесь и сейчас возможности для профессионалов и горизонты для молодого поколения, представители которого все чаше ищут пути самореализации за рубежом.

«Диалог.UA» попросил экспертов ответить на ряд актуальных в рамках этой темы вопросов, а также подобрал ряд статей о социальной сфере в других странах. Приглашаем всех читателей принять участие в обсуждении одной из наиболее насущных проблем Украины.

Свернуть

Среди основных вызовов, которые стоят сегодня перед Украиной и требуют пристального и глубокого анализа, можно с уверенностью назвать социальную сферу. Выход большой массы людей на Евромайдан засвидетельствовал снижение доверия граждан к проводимой правительством экономической политике. Устойчивая структурная безработица, увеличение разрыва между доходами бедных и богатых граждан, а также множество других ее негативных проявлений в социальной политике, здравоохранении и образовании наблюдаются во всех без исключения регионах Украины. Можно сколько угодно повышать «на копейки» социальные выплаты и заработную плату бюджетников, но при этом итоговые суммы все равно не покрывают насущных элементарных проблем человека. Это сказывается не только на уровне потребления, но и на возможностях передвижения внутри страны и в крупных ее городах, проявляется в неравенстве доступа к услугам в медицине, культуре и образовании. Возникает мультипликационный эффект, приводящий к дискриминации в области прав человека, сегрегации и полной демотивации и деморализации общества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Симулякр соціальної турботи

7 фев 2014 года
Україні є чим пишатися в плані якості життя?

Аби чимось пишатись або не пишатись, треба зрозуміти, що власне, мається на оці. Попри те, що чиновники, зокрема пані Королевська, ось уже кілька років маніпулюють цим загальним поняттям (далеко не терміном!), яке прийшло до нас уперше трохи більше півсторіччя тому, визначеності щодо нього нема жодної1. Тим більше, що якість життя у нас часто-густо плутають із рівнем життя.

Тому, щоб подальша розмова була предметнішою, я запропонував би наступне розрізнення:

  1. Рівень життя – це рівень забезпечення можливостями даної цивілізації оптимального фізичного існування й соціалізації людини. Рівень життя добре параметризується й підлягає хіба що політичним маніпуляціям на догоду гравцям на політичному полі. Сюди ж стосується й непогано параметризоване поняття якості життя у медичній галузі. В останньому випадку йдеться про рівень/якість виживання й соціалізації пацієнта.

  2. Якість життя – це можливості забезпечення за умов конкретної цивілізації ідеальних прагнень людини. Обсяг, направленість і т.д. прагнень обумовлені характеристиками самої цієї цивілізації, особливостями загальнокультурної (як от у Великій Британії чи Португалії) або амальгамної культурної матриці (як от Україна). Саме таке розуміння якості життя останнім часом простежується в працях, присвячених глобальному брендинґу або структуризації бізнесу, наприклад туристичного.

З цього погляду Україні пишатися особливо нічим, бо чиновники не розуміють самі й не пояснюють іншим, яку якість і чийого життя вони мають на оці; поточні цивілізаційні можливості за умов тотальної корупції й некомпетентності державного управління не просто не дозволяють забезпечувати ідеальні прагнення людей, а здебільшого відверто марнуються на підтримку кампаній т.зв. партій, рухів2. Ризикну навіть висловити припущення, що комерціалізація й політизація основних книжних реліґій в нашій державі відверто блокує реалізацію первісних ідеалів відповідних церков. Мистецтва і література через низку суб’єктивних і об’єктивних чинників творить доволі мозаїчний, монотонний ландшафт з орієнтацією на певні осередки творців і споживачів. Це своїм робом знижує тонус ідеальних запитів населення, коли на зміну ідеальним пориванням і інтелектуальним зусиллям приходить шум яскравого, рекламного контенту, котрий здатний апелювати лише до найпростіших людських почуттів. Далебі, це не деґрадація (я бігме не катастрофіст!), а нормальна тривала зміна культурних кодів в етнокультурі. Тим більше в такій амальґамній етнокультурі, як наша.

Пишатися можна тільки окремими поодинокими проектами та навчальними й науковими осередками, котрі загальної розмитої картини не змінюють. Залишається також така відтулина, як виїзд до закордонних навчальних і наукових центрів, де можна реалізувати ідеальні запити людської душі. Але це не позитив української політики, яким можна пишатися, а ще одне свідчення примітивізації й плебеїзації вітчизняної цивілізації. Тим більше, що цей вихід доступний лише людям з майновитих осередків.

В усіх цих випадках провина лежить не стільки на послідовному недофінансуванні інтелектуального й духовного життя в країні, скільки на неефективній жорсткій вертикалі влади, призначеній не стільки до розвитку якості життя, а на її контролі й маніпулюванні.


Як повинна виглядати, на ваш погляд, соціальна політика в Україні /соціальні стандарти/? Хто мусить її забезпечувати і з яких ресурсів?

Соціальна політика в сучасній розвинутій державі зі структурованим соціумом – це результат можливостей конкретної цивілізації задовольнити соціальні запити населення, виявлені/заявлені через громадські інститути. Для реалізації задоволення цих запитів суспільство через вільний волевияв наймає на роботу «слуг народу». Серйозною мотивацією роботи цих слуг народу є можливість притягати їх до відповідальності або звільняти з роботи. Такий вільний демократичний механізм України тим часом не стосується, бо наша країна орієнтується не на ідеальні тенденції розвитку етнокультури, а на задоволення цюхвилинних потреб керівних кластерів жорсткої, хоча й примітивної управлінської вертикалі. Тому соціум не заявляє про свої запити, а керівництво держави не робить собі клопоту з цієї соціальної проблематики.

Соціальні стандарти, тобто рівень і якість життя, забезпечуються ресурсами наявної цивілізації, але за умови вільного розвитку економіки та соціальних механізмів. Для цього потрібні не стільки готівка, скільки незалежна судова система, деполітизація бізнесового життя, раціоналізація податкової політики, котра сьогодні є лише здирництвом на користь обмеженої кількості кластерів інтересів3, максимальне зменшення корупції, перспективна орієнтація бюрократичної системи не на власне відтворення й розпросторення, а на сприяння вільного розвитку людини в соціально забезпеченому етнокультурному просторі. Тобто корумпована й деморалізована бюрократична машина не повинна перешкоджати вільному поступу суспільства до всебічного революційного розвою особистості4.

Ресурси цивілізації не можуть оптимально використовуватись в державі, де проблеми з дотриманням прав людини, де існує свавілля чиновників і щоденний зухвалий політичний диктат, де немає виробленої державної ідеології й не визначено мету розвитку суспільства на оглядну перспективу5. Цебто соціум має ресурси на задоволення більшості соціальних стандартів, але на перешкоді стоїть цілком неефективна система державного управління, про що свідчать періодичні заколоти6 протягом кількох останніх років як вияв протесту населення проти захланної соціальної ситуації в країні7.


Який обсяг соціальних зобов`язань здатна покрити сучасна економіка України?

Здавалося б, відповідь на це питання проста: наскільки це дозволяє ефективність економіки держави. А от ефективність економіки держави в стосунку до задоволення соціальних запитів викликає чимало сумнівів. Ось один приклад: протягом кількох років триває суперечка щодо покриття витрат на проїзд у громадському міському й приміському транспорті осіб, які потребують допомоги держав. Здавалося б, розв’язати проблему доволі нескладно: 1) в десятки разів зменшити кількість категорій пільговиків, зобов’язавши відповідні установи фінансувати проїзд своїх співробітників коштом власного бюджету; 2) зобов’язати перевізників видавати квитки такого ж рівня захисту, як і на муніципальному транспорті, та встановити високі штрафи за щоденне привласнення перевізниками сотень тисяч гривень неоподатковуваних грошей; 3) обладнати всі зупинки залізничного транспорту турнікетами для проходу виключно пасажирів з проїзними документами. Якщо виконати ці три кроки, то держава виконає й перевиконає свої зобов’язання в цій ніші. Але схоже, що когось у державній ієрархії влаштовує тіньовий варіант обігу коштів у цій ніші.

Другий приклад. В державі існує пекуча фінансова проблема сплати за житлово-комунальні послуги. Цифри вже сягають астрономічних розмірів, господарники сахаються від експерименту до експерименту без належного юридичного реґулювання стосунків зацікавлених сторін, бракує коштів на реальну допомогу соціально нужденним. Водночас нема реального механізму звітності виконавців послуг за проведені роботи. Так, тільки послідовно виконуючи чинний закон про паркування транспортних засобів, можна зібрати сьогодні величезні суми за знищені або понівечені зелені зони, місця відпочинку, дитячі майданчики. З якоїсь рації ці величезні платежі нікому не потрібні, більше того потім витрачатимуться величезні кошти на відновлення насаджень перед їхнім поновним знищенням. При всіх державних проблемах з газопостачанням для потреб населення уперто впродовж десятиліть блокується передбачене законом встановлення по квартирних газових лічильників. Хтось у господарчій ієрархії зацікавлений у фальсифікації обсягу газоспоживання та у перерозподілі фактичних ресурсів. Виконання чинних законів і вреґулювання правостосунків у цій ніші дозволить державі виконати свої соціальні зобов’язання в цій галузі.

Чимало зобов’язань у галузі підвищення рівня життя соціально нужденних можна виконати, ліквідуючи існуючу в державі дискримінацію за віком при прийомі на оголошену вакансію та окремо виділивши в центрах зайнятості напрям з використання охочих до виконання таких «непрестижних» робіт, як репетиторство за місцем проживання, фізично нескладна допомога по господарству для немічних (купити елементарні продукти, ліки тощо), догляд за дітьми у потрібний час, догляд за тваринами і т.д. Підприємства та організації, які здійснюють допомогу нужденним, мають одержувати значні податкові пільги. Завдяки цьому, наприклад, багато продуктів і ліків, термін використання яких ще не закінчився, могло б потрапити до вдячних рук. І державі до снаги невідкладно розпрацювати цю потрібну нішу.

Держава може і повинна запровадити «драконівські» вимоги до всіх будівельних проектів, які категорично блокуватимуться, якщо в результаті їхнього виконання інвалід або недужа людина не зможе потрапити з точки А в точку Б. Це до снаги державі й не потребує жодних додаткових коштів, а просто вимагає наявності в чиновників совісті і співчуття до немічних у цьому світі.

Таких прикладів можна наводити дуже багато. Усі вони – в рамцях чинного законодавства, яке з якихось причин не виконується. Тобто слід провести цілковитий аудит по всіх соціальних зобов’язаннях держави. Визначити пріоритетність зобов’язань і подати весь перелік на громадське обговорення, що за його наслідками можна буде раціоналізувати витрати бюджетних коштів в першу чергу на пекучі й реальні проекти.


Соціальний захист населення державою в ході кардинальних змін ролі самої держави зберігатиметься? (а якщо змінюватиметься, то як?)

Роль держави протягом кількох останніх років мінялася кілька разів від «покращення вже сьогодні» -- до покращення після обрання когось із регіоналів на президентство 2015 року й на перспективу до 20-х років. Тож про достеменну роль держави можна буде говорити після того, як владоможці визначаться з питаннями геополітичних орієнтацій, державної ідеології, пріоритетів розвитку тощо. Керівники держави не можуть видобути з себе відповідь на питання, що ж є остаточною метою політико-економічного розвитку: ригористична держава чи вільна у своєму виявленні людина. Тож від визначення ролі держави залежатиме й оцінка рівня й можливостей соціального захисту. Не може йтися про раціональний соціальний захист у країні, керівники якої сповідують не широкі обрії планування, а trouble shooting policy (політику залагодження конфліктів).


Подальша еволюція системи соціального забезпечення в Україні буде припускати такі поняття як соціальна рівність або соціальна солідарність?

Соціальна рівність і соціальна солідарність – це терміни кількасот річної давності, котрі не відповідають сьогоденним соціальним та економічним реаліям. Рівність і солідарність ніяк не можуть стосуватися кластеризованої економіки (з українським варіантом ручного керування й перерозподілу ресурсів) та суспільства з різнонаправленими системами віртуальних цінностей. Можливі лише правове реґулювання процесів і політичний консенсус щодо системи соціального забезпечення. Залишаються дрібниці: створити правову державу з некорумпованим і незалежним судочинством, навчити представників кластерів інтересів (які у нас задля спрощення називаються партіями) приходити до спільного знаменника хоча б у найважливіших царинах буття етнокультури, як от соціальне забезпечення, та окреслити характер віртуальних цінностей у державі.


Наростання в останні роки нерівності можливостей не тільки в рівні споживання, але і в можливостях пересування, доступу до послуг медицини, культури й освіти - як це впливає на рівень життя населення?

«Нерівність можливостей» притаманна будь-якому суспільству, починаючи від первісного. Є вона і в найрозвинутіших країнах світу. Жах України полягає в тому, що ступінь кримінального перерозподілу ресурсів і коштів достоту зашкалює і ніяк не розв’язується за допомогою керованої адмінресурсом судової системи. В країні не порушено за останні роки жодної кримінальної справи за кримінальний дерибан бюджету до Євро-2012, за стан шляхів, за систему незаконних тендерів з одним блатним учасником, за маніпуляції з державною власності тощо. І це ще йдеться про справи, документи по яких масово опубліковані в мережах, а деякі учасники тих оборудок вже сидять в Австрії, Прибалтиці, Великій Британії… Більшість справ спущено на гальмах, як от у випадку з ірпінським кримінальним авторитетом Мельником, улюбленцем влади Черновецьким, тощо. Весь кримінальний синкліт попереднього складу КМДА та ін.. гуляє на волі. З огляду на це, можна виснувати, що в Україні майнове розшарування населення має, крім об’єктивного економічного чинника, поважну кримінальну складову.

Система доступу до послуг вибудована таким чином, що, в результаті керованого адміністрацією перерозподілу ресурсів, людина часто-густо має вибір лише між «погано» й «дуже погано». Особливо наочно це в галузі доступу до кабельного телебачення та інтернет-ресурсів8. Програмні пакети під орудою державних регуляторів сформовані таким чином, щоб переважали лояльні до влади російські та українські ресурси. Всі канали, в яких може пролунати предметна критика, з пакетів вилучені або додаються за високу ціну в додаткових пакетах, котрі люди собі дозволити не можуть. В Києві повністю блоковані ресурси Львова, Тернополя, Харкова. Київський глядач не може укласти собі панораму повсякденного життя держави. Блоковано прибалтійські канали, польські, чеські та ін. З кількох західних залишено інформаційно-розважальні та спортивні. Жодної ніде аналітики, аби в голову українцеві зайві думки не спливали. Поширення вай-фай в країні гальмується, покриття 2G і, особливо, 3G модемами вкрай погане й нестабільне, ще й відіграє роль дорожнеча самих модемів. Про 4G навіть розмови ще не ведуться. Все це допомагає владі контролювати поширення і якість інформації.

Зовсім кепські справи у нас із бездарним керуванням медициною. Я залишаю за дужками захмарну вартість лікування поважних хвороб, бо це окрема велика тема корупції й перерозподілу ресурсів у цій галузі. Але от приходить людина до клініки і, здавалося б, їй повинні поставити діагноз, виписати курс потрібних маніпуляцій, ліків, медичних засобів тощо та виставити за все це рахунок, який людина сплачує у встановленому порядку й потім отримує після курсу відповідний документ, завірений і з належними ґарантіями та зобов’язаннями. І такі клініки вже є, але як виняток. Насправді все виглядає жахливо: від смердючої постільної білизни й матраців, непридатних історичних ліжок і відсутності вентиляції – до виписування на шпарґалі якихось препаратів у відомчій аптеці, де вони коштують відсотків на 20-30 більше, ніж деінде. Я не кажу, аби в українських клініках був шведський стіл, як в провінційних американських закладах відповідної категорії, але харчування пацієнтів має у багатьох випадках відрізнятися від годування худоби, хоча б і за додаткову платню. Вночі в хірургії всі можуть спати, і сестру можуть розшукати лише інші старожили клініки. Приміщення санітарії та гігієни теж і за кількістю своєю, і за якістю залишають бажати кращого. Це все мало б відбиватись у шпитальному рахунку, та ба. Який же дурень виставлятиме на документальний огляд справдешній стан нашої медицини.

Вартість препаратів в аптеках різних фірм і в різних районах коливається до 20-30%, що, на мою думку, неприпустимо. Не існує інформаційної служби МОЗу, яка консультуватиме вас, де ті самі ліки можна купити дешевше і т.д. Тобто, справа в нашій медицині не тільки в її безвідповідальності й дорожнечі, а в створенні зашумленої ситуації в галузі утворення ціни лікування й споживання засобів лікування, що, дозволю собі припустити, створюється відповідними чиновниками створеної в країні системи небезінтересовно.

Де контроль, рейтинґування, інформаційне забезпечення санаторно-курортної галузі. Чому МОЗ не створить об’єднаний для всієї країни інформаційний ресурс, за допомогою якого можна буде визначити, де в даний момент є вільні ліжка, скільки це коштує й чому і т.д. Я, наприклад, не розумію, чому навіть у гарному санаторії для серцевих хворих має бути боулінґ, ресторанно-відпочинкові послуги, а натомість у величезних гарних парках нема лавок для пацієнтів і купелі необладнані. І все ж це нескладно перевіряти, контролювати й не потребує ніякісіньких додаткових витрат. Звичайнісіньке виконання чинного законодавства, що, мабуть, бюрократії не завжди вигідно.

Щодо культури й освіти9 справи й поготів кепські10. Театри й концертні зали, що залишилися в країні фізично недоступні для більшості населення не стільки через вартість квитків, скільки через транспортні проблеми. Ті глядачі/слухачі, що живуть не в районах цих закладів, ризикують після вистави або концерту просто не потрапити додому. І йдеться не тільки про занепалу периферію, а в столиці нашої держави в такому стані опинилися всі мешканці Лівого берега. На Лівому березі української столиці нема жодного українського театрального чи концертного закладу. Складна історія з літературним життям. Більшість традиційних грубих часописів знищена, і не обов’язково завдяки діяльності відповідних чиновників, а часто-густо через хибні видавничі настанови самих редакцій, котрі здебільшого орієнтувались на герметичні смаки своїх нечисленних прихильників або бездумно тринькали випадкові ґранти.

Проблема доступу до книжок, на мою думку, поділяється на два аспекти. 1) Поліграфічне лобі, використовуючи справді високий рівень майстерності українських поліграфістів, править за свою чудову продукцію такі гроші, що кількість споживачів книжкових видань неухильно зменшується. Якщо припустити, що нормальна родина прочитує не менше 4-5 книжок на місяць, то при ціні в діапазоні 60-200 грн. за том дедалі менше людей можуть собі це дозволити. Тут ситуація справді неоднозначна й потребує окремого щирого обговорення не тільки в колі вузьких високочолих фахівців, але й самих читачів. Процес цей триває в усьому світі, я не вважав би, що це винятково пеня держави. 2) Легальне споживання українських текстів гальмується як складністю системи оплати за електронний контент, так і низкою державних установ. Так, у низці книгозбірень за кошти податкодавців уже багато років неквапно здійснюються програми оцифровування фондів. Тобто групи фахівців одержують коштом держбюджету гроші за створення електронного продукту, котрого здебільшого нема у вільному доступі для того ж податкодавця. Тобто людина не може вільно скачати для свого вжитку створений за її гроші ресурс. Дивна ситуація. Треба б відповідним міністерствам з цією ситуацією розібратися, бо справа ж не тільки в тому, що вимагається якась окрема платня за проплачений ресурс, а в тому, що периферійний споживач просто відрубаний від тієї книгозбірні, котра сидить на тих ресурсах. Це питання потребує негайного розв’язання, бо за цим стоїть і вилучення споживачів від українського контенту, і неуникний розвиток піратства. А тим часом нові покоління дедалі активніше користуються саме електронним контентом, тим більше, що ціни на читалки тепер пасують до кожного гаманця, а культурні й економічні вигоди в перерахунку навіть на рік – величезні.

Обмеження й маніпулювання культурними й освітніми продуктами переорієнтовують населення на примітив, на низькопробність.


Що необхідно змінити, щоб зменшити соціальну нерівність в Україні?

Соціальна нерівність в оглядному майбутньому не зменшуватиметься, а зростатиме. Ще й чималими темпами, як свідчать тренди нашого бюджету11. Доведено, що характер економічної діяльності зумовлений особливостями цивілізаційного вибору12. Утворений цією діяльністю ландшафт позначається глибинною стратифікацією, а отже і антагонізмом складників. Здавалося б, нормальна діалектика. Але для того, щоб «нормальна діалектика» соціальної нерівності не витворювала вибухонебезпечних умов (а саме до цього нині йдеться), слід кардинально замінювати вибудувану в нас владну піраміду.

Режим пірамідальної ієрархії походить з семітського Межиріччя й належить до давніх схем єратичного характеру. Про перевертання цієї піраміди чимало писали свого часу Маркс і Енґельс, а що вийшло з цього в ленінсько-сталінській інтерпретації ми чудово знаємо.

На відміну від жорсткої вертикалі правління, яка припала до душі й колишньому президентові Леоніду Кравчуку (див. його ювілейне інтерв’ю для телебачення), сучасні «складні суспільства мають не стільки ієрархічний, скільки гетерархічний[…] характер, тобто всі його сегменти мають осібні внутрішні ієрархії, що й відтягують суспільство від загальної соціальної центричності»13.

Тільки повернення схеми державного управління до стандартів сучасної розвиненої держави дозволить за існуючої соціальної нерівності успішно долати обмеження свого соціального шару й покращувати свої, а отже й суспільні соціальні стандарти: рівень і якість життя. Така міжстратова міґрація людських ресурсів притаманна більшості розвинутих країн, вона має об’єктивний характер і не загострює соціальну напруженість. Проте для цього, як і в попередніх випадках, потрібні незалежні суди, зменшення тиску на бізнес, мінімізація корупції, декриміналізація державного життя і т.д. Тобто роботи вистачить на дуже багато років після року 2015, бо така традиційна українська цивілізація.


1 У статистичному звіті "Соціально-еокономічний розвиток України" за січень-жовтень 2013 року про "якість життя" навіть згадки нема.

2Про вплив корупції на гальмування розвитку передусім в нефективних економіках див.: PaulR. Krugman, Maurice Obstfeld, Marc J. Melitz. International economics.Theory&Policy, 2012, p. 625.

3 "Только недавно мы обнаружили - для всех это стало неожиданностью и потрясением, -- что главными целями менеджмента являются власть и самообогащение". У вид.: Джон Кеннет Гэлбрейт. Экономика невинного обмана: правда нашего времени. М., изд-во "Европа", с.65.

4 Ульрих Бек. ОБЩЕСТВО РИСКА НА ПУТИ К ДРУГОМУ МОДЕРНУ. Москва, Прогресс-Традиция,без р. вид., с.104-106.

5 Впереди долгий путь, и скоро мы столкнемся с очень сложными вопросами — вопросами не о том, чего мы не хотим, а о том, чего мы в самом деле ХОТИМ. Какая организация общества сможет заменить существующий капитализм? Какого рода лидеры нам нужны? Какие органы, в том числе контроля и подавления? Альтернативы, которые были у нас в XX веке, очевидно оказались не работающими. Хотя и заманчиво наслаждаться удовольствиями «горизонтальной организации» протестующих толп, их эгалитарной солидарностью и свободными дебатами—такими, когда не ясно заранее, к чему они приведут, — но необходимо также помнить то, что писал Гилберт Кит Честертон об одном из своих собеседников: «Он считал, что открытый разум — самоцель; а я убежден, что мы открываем разум, как и рот, чтобы что-то туда вложить». Это относится также и к политике во времена неопределенности: свободные дискуссии должны будут вылиться не только в какие-то новые господствующие означающие, но и в конкретные ответы на старый ленинский вопрос: «Что делать?»-- увид.: Славой Жижек. ГОД НЕВОЗМОЖНОГО. ИСКУССТВО МЕЧТАТЬ ОПАСНО. Москва, Издательство «Европа», 2012, с.150-151.

6Це радше випадки геґлівської "абстрактної неґативності", з чим згоден і Жижек, аналізуючи заколоти уВеликійБританії 2010 року, -- див.: Славой Жижек. ГОД НЕВОЗМОЖНОГО. ИСКУССТВО МЕЧТАТЬ ОПАСНО. Москва, Издательство «Европа», 2012, с.108.

7Про анатомію таких протестних рухів і їхнє соціальне значення див.: JosephE. Stiglitz. The Price of Enaquality.W.W.Norton&Company, New York – London.

8«Напомним, Украина занимает 68-е место в мире по индексу развития информационно-коммуникационных технологий среди 157 стран, согласно исследованиям Международного союза электросвязи. Индекс включает в себя 11 показателей, которые охватывают доступ к информационно-коммуникационным технологиям, их использование и навыки населения в области ИКТ». http://irtafax.com.ua/news/2014/01/2014-01-09-11.html

9Про недофінансування освіти:

http://telegraf.com.ua/ukraina/obshhestvo/1021888-na-obrazovanie-v-nyineshnem-godu-ne-hvataet-53-mlrd-griven.html

10У своєму виступі Міністр культури Леонід Новохатько наголосив, що для досягнення позитивних зрушень у культурній сфері, насамперед, необхідно змінювати психологію сприйняття культури. «Якщо ми дивимося на культуру як на елемент ринку, так само як на банки, економіку, то діла не буде. Ми повинні об’єднати зусилля, аби змінити психологію й дивитися на культуру, як на державотворчий та націєтворчий інструментарій, як на важливий духовний чинник зміцнення суспільного буття», – підкреслив міністр.

http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/347711

11http://minprom.ua/news/143313.html

12С.Л. Благодєтєлєва-Вовк. Підприємство як мікроцивілізація. Черкаси, вид-во "Брама-Україна", 2010.

13 Timothy Earle. How Chiefs Come to Power. Stanford Un-ty Press, Stanford, California, 1997, p.2.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Павло Розенко, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова, громадський діяч

Для нинішньої влади ближчий той вектор розвитку, де зберігається система нерівних можливостей

Черенько Людмила, зав. відділом дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУкраїни

У період кризи бідним залишається лише виживати і очікувати на кращі часи

Олексій Шестаковський, кандидат соціологічних наук, науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України

Соціальні виплати не можуть збільшуватися без зростання економіки

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Социальная политика должна выполнять функцию предохранительной сетки

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Переосмыслить социальный мир

Владимир Золоторев, журналист

Лучшая социальная политика государства — это ее отсутствие

Анатолій Луценко, політолог, політтехнолог, директор «GMT Group»

Ефективна соціальна політика потребує реформи місцевого самоврядування

Юрій Гаврилечко, експерт ГО «Фонд суспільної безпеки»

Держава має створювати умови, щоб дотримувалися соціальні стандарти

Ольга Пищулина, к.с.н., зав. отделом социальной политики НИСИ

Ни одно государство не может отказаться от социальной сферы

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Социальная политика в Украине – это проблема защиты прав человека

Леонід Ільчук, Центр перспективних соціальних досліджень Мінсоцполітики та НАН України, кандидат політичних наук, доцент, Заслужений працівник соціальної сфери України, директор

Соціальна політика не повинна бути турботою лише держави

Олесь Ільченко, письменник, Женева

Боюся, що таке поняття, як економіка України стало майже віртуальним

Дмитро Боярчук, директор CASE-Україна

Держава має відповідати за те, щоб рівень життя її громадян не був надто низьким, щоб люди не деградували.

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Денег в нашей стране должно хватать на все социальные нужды

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Треба проводить не політику економії, а політику відновлення балансу

Олександр Майборода, доктор історичних наук, професор.

Вимагати від суспільства обмежень можна тільки в обмін на ясну і чітку перспективу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,170