В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Повестка дня будущего президента

Имя кандидата, победившего или проигравшего на выборах президента Украины, мы узнаем уже в ноябре. Поэтому, представляя для обсуждения на страницах «Диалог.UA» тему «Повестка дня будущего президента», мы сознательно вынесли за рамки нашего диалога вопрос о победителе нынешней избирательной кампании. Мы хотели заглянуть в декабрь 2004 года и увидеть, что же реально предстоит и что удастся сделать будущему президенту, вне зависимости от того, кто займет этот пост.

На самом деле, у нового президента достаточно ограниченный спектр возможностей. Лимит времени на принятие решений, дефицит ресурсов, бремя внешних и внутренних договоренностей, завышенные ожидания единомышленников и оппонентов. Но решать и действовать ему придется в любом случае. Поэтому, вместе с нашими авторами и экспертами, мы задавали масштаб кратко- и долгосрочных задач, стоящих перед будущим президентом.

Сегодня найдется немало людей, считающих, что в Украине невозможно долгосрочное планирование. Это зачастую объясняется непредсказуемостью, нестабильностью и отсутствием долгосрочных проектов в экономике – пока прибыль можно «сбить» быстро и большую, зачем задумываться о завтрашнем дне? Но рано или поздно наступает момент, когда образование уже не то, а детей обучать нужно; здравоохранение уже не там, а быть здоровым хочется. К тому же, кто даст гарантии, что сегодняшний работающий покорно смирится с участью нынешнего пенсионера в будущем? А это все вопросы стабильного общества, и к их решению рано или поздно будет вынужден обращаться следующий президент.

Кроме того, мы проанализировали, за какую же Украину борются кандидаты в президенты, – ведь их программы и речи команды социологов и имиджмейкеров соизмеряли с реальными потребностями общества. Да и ответ на самый распространенный сегодня вопрос о том, как итоги выборов изменят качество жизни в Украине, находится, отнюдь не на поверхности.

Анализируя ожидания украинских граждан перед выборами и программы кандидатов, мы столкнулись с тем, что обе стороны сходятся в одном – и ожидания, и программы очень далеки от идеальных моделей, на фоне доминирования меркантильных, мелкобуржуазных смыслов и провинциального дискурса. Желание понравиться избирателям, высказать понимание их повседневных забот привело к тому, что в программах всех без исключения кандидатов в президенты отсутствуют концепции перемен, способные вывести украинское общество на новый уровень развития. Ни один из кандидатов не сумел подняться до уровня общенационального лидера, предложить обществу консолидирующую идеологию и конструктивное видение будущего. Невостребованными остались знания и опыт тех, кто видит чуть дальше других, способен генерировать и реализовать новые идеи, это будущее приближающие. Поиск альтернативных путей, прорывных алгоритмов развития, реализация долгосрочных проектов – все это по-прежнему остается втуне. Отсюда стихийный протест на фоне полного отсутствия реальных альтернатив и полноценной оппозиции. Отсюда потухшие взгляды и отсутствие веры в реальность скорых перемен к лучшему.

Украина жаждет и боится перемен одновременно – вот неизбежный парадокс, связанный с новым периодом в жизни нашей страны, с повесткой дня будущего президента.

Вне зависимости от результатов выборов, новому президенту, намеренному строить независимое цивилизованное государство, необходимо будет прислушаться к мнению зарождающегося гражданского общества, воспользоваться наработками тех, кто из тысяч нерешенных проблем, стоящих перед Украиной, способен увидеть те, решение которых определит стратегию успеха нашего государства.

Несмотря на инерцию объективных обстоятельств и уже запускающиеся сценарии, гуманитарное сообщество приняло вызов времени и поставило перед собою задачу не только разобраться, но и сформулировать повестку дня будущего президента. Их анализ и широкое обсуждение выносится на суд аудитории «Диалог.UA».

Свернуть

Имя кандидата, победившего или проигравшего на выборах президента Украины, мы узнаем уже в ноябре. Поэтому, представляя для обсуждения на страницах «Диалог.UA» тему «Повестка дня будущего президента», мы сознательно вынесли за рамки нашего диалога вопрос о победителе нынешней избирательной кампании. Мы хотели заглянуть в декабрь 2004 года и увидеть, что же реально предстоит и что удастся сделать будущему президенту, вне зависимости от того, кто займет этот пост.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Для нового порядку денного потрібна нова мова

Скоро президентські вибори перестануть всіх цікавити, і я думаю, що вплив влади на наше життя значним чином зменшиться — в цьому одне з глобальних завдань майбутнього президента.

Як змінилося обличчя України за 10 років правління Леоніда Кучми?

Я думаю, що воно мінялося двічі. Спочатку, коли створювалися фінансово-промислові групи і налагоджувалося економічне життя, потрібною була низка сміливих економічних актів, котрі тодішній президент міг зробити, будучи досить непоганим менеджером. Проте, мені здається, що кожне покоління еліти має власне історичне завдання та певний рівень компетенції, певні життєві цілі, і якщо людина опиняється поза межами компетенції, поза межами тих процесів, щодо яких у неї є цілі, то вона починає діяти вже не на користь, а на шкоду.

Приблизно це відбулося під час перевиборів президента, який тоді обіцяв, що з’явиться інший Кучма, а Україна думала, що президент стане радикальнішим та послідовнішим. Ми справді отримали іншого Кучму, проте президент змінився в протилежному напрямку. В Україні фактично було створено систему олігополії, що тримає в собі тотальну систему великої корупції, і корупційні відносини існують не просто між нелегальним замовником корупційних послуг, який розплачується за них грішми в конвертах, а навіть між державами й корпораціями. Тобто, корупція стала вже частиною державної політики, частиною політичної й економічної системи України. Як на мене, це найбільша проблема.

Які цілі повинен поставити перед собою президент, що прийде на зміну Кучмі, аби вирішити наявні проблеми?

Перш за все потрібно зрозуміти, що зараз змістовний простір розмов про політичну ситуацію в країні певним чином організований. І в той момент, коли зміниться державна влада, відбудеться реорганізація всього цього простору. Питання полягає в тому, хто буде пропонувати і формувати порядок денний наступного президента. Якщо це знову робитиме виключно влада, то мені не цікаво говорити і підказувати пошепки владі, що їй варто робити. Деякі політичні консультанти саме так і діють, тихенько радячи владі, сподіваючись на те, що вона дослухається хоча б до деяких слів, проте, як на мене, це слабка позиція. Влада не повинна бути головним діючим суб’єктом, а мусить мати паритет у стосунках із політичними партіями, корпораціями та іншими політичними гравцями. Отже, по-перше, кількість суб’єктів формування порядку денного повинна збільшитися, і це має бути публічне коло осіб.

По-друге, варто визначити, якою мовою формуватиметься новий порядок денний — якщо мовою сьогоднішнього агітпропу ЗМІ, то це одна річ, якщо мовою правового наслідування Європи (якою говорять з нами міжнародні організації), то це вже зовсім інша мова. Окрім того, ми можемо формувати порядок денний також новою мовою нашого національного суспільного інтересу (не треба ототожнювати його з державним інтересом).

Тож яким саме повинен бути новий порядок денний?

Якщо зупинитися на конкретиці, то я б хотів відзначити чотири тези, і показати, чим різниться мова пропагандистського агітпропу від мови національного інтересу. Мовою агітпропу говорять, що нам вигідно вступати до ЄЕП, оскільки там дешеві енергоносії й існує значна вигода від співпраці з Росією, проте з огляду на ризики тих процесів розпаду, що зараз переживає Росія, з огляду на ті неоднозначні рішення російської влади, які сьогодні пропонує Путін, я би хотів бачити адекватний аналіз Інституту стратегічних досліджень, чи взагалі української влади, де було б зазначено, що розуміючи ризики територіального розпаду Росії, ми вважаємо, що вступати до ЄЕП нам вигідно. Тільки такий аналіз мене переконає, і можливо я теж стану прибічником ЄЕП. Допоки цього немає, допоки реакції української еліти на цю структуру є виключно тіньовими, доти й інтеграцію до ЄЕП не можна робити державною політикою. Я особисто думаю, що суспільна загроза від Росії може в десятки разів перевищувати всі економічні вигоди від співробітництва з нею.

Другою тезою, на яку я хочу звернути увагу, є політична реформа. Я вважаю, що по-перше, нова влада повинна мати моральне право робити політичну реформу, по-друге, перед тим як її проводити, потрібно зробити аналіз досвіду таких політичних реформ в інших країнах, а по-третє - повинні бути чітко заявлені цілі, заради яких ми проводитимемо цю політичну реформу. Адже метою реформи є не „відповідальність влади” — я взагалі не можу зрозуміти в мові агітпропу, що це таке „відповідальність влади”? Відповідальність виконавчої влади — це, наприклад, коли кабмін у повному складі йде в тюрму?! Нема відповідальності влади, натомість є відповідальність окремих чиновників, і вони її в будь-якому разі несуть, якщо порушують закон. Метою реформи має бути дієвість влади — публічність та сила прийнятих нею рішень. Ну і по-четверте, я би хотів бачити цілями політичної реформи – зменшення кількості центрів прийняття виконавчих рішень, і серйозну зміну типу врядування в Україні. Зараз ми маємо три центри прийняття рішень: Адміністрація президента, Кабмін і Президент. Давайте зробимо так, щоби рішення приймав хтось один з них і домовимося, хто конкретно це буде. Якщо рішення прийматиме адміністрація президента, то нехай президент його затверджує, а Кабмін на це погоджується. Три центри прийняття виконавчих рішень – це занадто дорого для України! Я також пропоную перехід до самоврядування як такого, що передбачає принципові речі — суспільне, а не владне, джерело політичних ініціатив та публічність в розробці та прийнятті рішень. Самоврядування повинно істотно підвищити роль міст і місцевих громад, адже країну можна розглядати як мережу самоврядних громад.

Третя теза, про яку я хочу повести мову, це боротьба з корупцією. Але не з хабарниками, корупціонерами, як це пропонує нам мова агітпропу, а саме з корупцією. Річ у тім, що боротьба з корупціонерами працює на користь самій корупції — вона являє собою лише спосіб конкуренції окремих корупціонерів, їх укрупнення та концентрації. Тому, аби насправді боротися з корупцією, треба боротися з кількістю дозволів, встановивши, наприклад, норму „один дозвіл для одного виду діяльності”. Нехай чиновники вже вибирають, що це буде за дозвіл, але він має бути один. Окрім того, чиновник не повинен мати доступу до блокування якоїсь діяльності, а це має проводитися через суд; всі видачі ліцензій мають здійснюватися в конкретний термін, якщо чиновник не встигає цього зробити, то ліцензію треба вважати наданою автоматично. Звичайно ж, всі ці речі треба прописувати в законі.

І нарешті остання, четверта теза, яка так всіх цікавить — мовою агітпропу. Йдеться про перерозподіл власності, і чи матиме він місце. Мене особисто не цікавить, чи буде такий перерозподіл! З точки зору національного інтересу цікаво інше – чи буде публічний аудит власності, особливо тієї, яка належить олігархам, особливо тих великих підприємств, які зараз перебувають в державній власності і їх збираються приватизувати, а, отже, нас цікавить перехід до публічного міжнародного аудиту таких підприємств.

Роблячи свої висновки, я чітко розмежовував різні мови, якими говорять про перелічені речі. Я говорив не про „перерозподіл власності”, а про „публічний аудит”, не про „боротьбу з корупцією”, а про „боротьбу з великою кількістю дозволів”, не про „політичну реформу”, а про цілі, задля яких нам потрібна зміна політичної системи. Так само варто говорити не про „розвиток відносин у ЄЕП”, а про те, у чому взагалі полягає наш „національний інтерес щодо будь-яких інтеграцій”. Отже, потрібно випрацьовувати нову мову, яка дозволить нам більш адекватно говорити про порядок денний.

А які ресурси знадобляться новому президентові, аби досягти окреслених Вами цілей?

Давайте спершу домовимося про цілі, до того, як говорити про ресурси. Я можу лише зробити натяк щодо форми ресурсів. Я точно знаю, що цим ресурсом буде не держава, бо держава втрачає своє значення як ресурс. Частина її функцій відходить до міжнародних організацій, а частина – на мікрорівень, до органів самоврядування, до структур громадянського суспільства, таких як партії, корпорації і т.п. У будь-якому разі таким ресурсом також будуть ЗМІ, але не в такому вигляді, як вони існують зараз. Нам принципово потрібно змінити залежність ЗМІ від замовників — такими замовниками повинні бути не крупні фінансово-промислові групи, як це зараз, а глядач.

Зрештою, повинна бути змінена роль самих структур громадянського суспільства. У нас повинен з’явитися публічний лобізм, і мусить бути прийнятий закон про лобізм, який означатиме, що ми включаємо дієвість корпорацій у політику в цивілізований спосіб. Мало, щоб бізнес відійшов від політики організаційно, необхідно ще й створити умови цивілізованого лобіювання ним своїх інтересів. Нарешті, у нас повинна з’явитися пропорційна система виборів, яка дозволить включити ініціативу політичних партій. Всі ці ресурси будуть потрібні, проте я не можу сказати зараз, який з них буде більше чи менше застосовуваний. Давайте, як я вже говорив, спершу визначимося з цілями.

Ми вже обговорили цілі, заторкнули ресурси, тож давайте звернемося до надій. Які суспільні очікування, пов’язані з обранням нового президента, існують зараз?

Скоро президентські вибори перестануть всіх цікавити, і я думаю, що вплив влади на наше життя значним чином зменшиться — в цьому одне з глобальних завдань майбутнього президента. Новий президент має серйозно зменшити диктат держави за рахунок зростання впливовості громадянського суспільства. Окрім того, він для початку повинен буде збільшити кількість олігархів і таким чином зменшити їхню впливовість на державу. Три олігархи, які є в нас сьогодні, можуть між собою домовитися, що вони між іншим і зробили, і поділили економічний, політичний і простір ЗМІ на сфери впливу. Якщо ж у нас з’явиться хоча б з десяток крупних бізнесменів загальнодержавного рівня, то вони матимуть менший вплив на політику. І перш за все, це призведе до появи реальної судової влади. В цьому і полягає головна роль нового президента — дати дорогу самоврядуванню і диверсифікувати вплив крупних партійно-корпоративних груп на державу.

Зараз за президентською кампанією спостерігають не лише в Україні, а й поза її межами. Що чекають від нового президента зовнішні гравці?

У різних гравців різні очікування. Європа чекає, що збільшиться її близькість до України, Росія сподівається збільшити свій вплив на Україну зокрема через економічний важіль, через інфраструктурні чинники. Проте, для України потрібно аби з’явилася її власна зовнішньополітична стратегічна гра. Зараз наша держава не є зовнішньополітичним гравцем, а являє собою лише інструмент у руках Європи, США та Росії. А от коли, у нас з’явиться власна зовнішньополітична гра, то з нами почнуть рахуватися. Тому, на Ваше запитання я б відповів навпаки – Україна має робити те, чого від неї не чекають, а саме - стати зовнішньополітичним гравцем.

Які б кроки Ви порадили зробити новому президентові одразу після сходження на президентський пост?

Перш за все я б йому побажав не робити ніяких різких рухів, а по-друге, порадив би робити все публічно, із залученням широкої громадськості та структур громадянського суспільства. Якщо він це зробить, то зникне розкол між владою і суспільством, адже робити будь-які рухи в ситуації такого розколу просто неможливо. Робити якісь різкі кроки, через які проти тебе налаштуються ті ж самі олігархи – теж неефективно. Олігархи – нормальні менеджери, з ними можна працювати, вони можуть служити на користь нашій країні, потрібно просто перебудувати їхні відносини з державою.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олена Вітер, експерт Ради з енергетичної політики

„Озиратися назад і довго думати на даний момент просто неприпустимо”

Галина Яворская, государственный эксперт Национального института проблем международной безопасности.

Украине пора перестать бросаться из крайности в крайность

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

„Украина вышла из тени России”

Владимир Шуваев, руководитель Центра социальных и политических коммуникаций

«На публичном уровне вопросы рисков от вступления в ЕС так и не обсуждались»

Игорь Кирюшин, народный депутат 4-го созыва

Может быть, стоит сконцентрировать наши усилия не на Европе, а на Соединенных Штатах?

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Розвиток відносин України з Росією може стати ресурсом для євроінтеграції

Іван Полтавець, співробітник Інституту економічних досліджень і політичних консультацій.

Зростання ВВП не є самодостатньою метою

Валерій Новицький, доктор економічних наук, професор, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

„Головними ресурсами для сучасної економіки є праця та інформація. Будь-що інше можна купити”

Ігор Луценко, економіст

Особливої уваги заслуговує стратегічне планування

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Нужно отслеживать потенциальную “взяткоемкость” нормативних актов

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Нужно научиться управлять

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

Источник проблем – далеко не экономика

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, заввідділом міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

„Нам треба поставити свою економіку на рейки новітніх технологій”

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Можна перегнути палицю зі стабілізацією і таким чином суттєво знизити темпи зростання”

Олександр Литвиненко, експерт Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова.

Нові громадські організації стануть реальним інструментом у захисті прав громадян

Ігор Семиволос, керівник Центру близькосхідних досліджень.

Риторика стосовно іноземного втручання – це атрибут “холодної війни”

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Перспектива «холодной войны» уже заметна

Валерій Вакарюк, голова правління Фонду підтримки реформ

„Наш виборець відчуває себе дурнем”

Ігор Коліушко, експерт з публічного права, голова правління ГО "Центр політико-правових реформ"

Передвиборчі програми писалися виключно для ЦВК

Валерий Соловей, эксперт «Горбачев-фонда»

«Если бы Путин не ездил сюда помогать Януковичу, то шансы на нормальный диалог с Украиной у него были бы большими»

Тамара Гузенкова, эксперт Российского института стратегических исследований

«Если новая власть очень быстро захочет пересмотреть формат украино-российских отношений, то неизбежно произойдет их ухудшение»

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Пошук мостів

Наталя Погоріла, соціолог

„Вибори стали своєрідним викликом для соціологів, і ті його прийняли з честю”

Ірина Бекешкіна, соціолог, науковий керівник фонду "Демократичні ініціативи"

Українцям довелося обирати між минулим і майбутнім

Віра Нанівська, керівник Міжнародного центру перспективних досліджень.

Основа демократії – конкуренція еліт

Евгений Копатько, социолог, Донецкий информационно-аналитический центр.

Договор элит связан с последним этапом избирательной кампании

Віктор Циганов, Академія МВС України

„Маємо справу з протистоянням між одними й тими самими групами одного явища, яке має назву „паразитичний капіталізм”

Іван Полтавець, науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

Економічної кризи зараз немає, і найближчим часом не очікується

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Культурная политика требует диалога

Олександр Богомолець, Центр близькосхідних досліджень

Громадянська нація повинна бути джерелом нового українського проекту

Олександр Гриценко, письменник, культуролог

Україні потрібно творити соцієтальну культуру

Григорій Перепелиця, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Зовнішні загрози для України провокуються зсередини країни

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Нужно бороться за Киев, а не против Киева

Георгій Крючков, народний депутат України, фракція КПУ, голова Комітету з питань національної безпеки і оборони.

Владі вдалося втримати ситуацію в конституційному полі

Володимир Горбулін, помічник Президента України, керівник Центру євроатлантичної інтеграції, директор Інституту проблем національної безпеки

Завдяки свідомості суспільства та влади вдалося уникнути силового розвитку подій

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Украинцы показали себя в качестве настоящих граждан»

Сергій Згурець, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, головний редактор журналу „Defense Express”

„Ядро оборонного комплексу України є надмірним для наших збройних сил”

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Будущему президенту – больше еврооптимизма

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Украина – это страна проблем, отложенных «на потом»

Каганець Ігор Володимирович, головний редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”, www.perehid.org.ua

Порядок в Україні буде лише тоді, коли президенти відповідатимуть за свою діяльність

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития

Если кандидат обещает все, это значит, что он ничего не обещает

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

«Не навреди» – первая заповедь будущего президента

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Економічна система потребує тонкої настройки

Михайло Погребінський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології

Потрібно подолати наслідки виборчого синдрому

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Серйозні реформи можна проводити лише впродовж перших кількох місяців президентства”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„За наявної системи влади президент не зможе в повному обсязі реалізувати свої обіцянки”

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Выбор десятилетия

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Рівень життя в сьогоднішній Україні має встигати за економічним зростанням

Олег Зарубінський, народний депутат України, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань Європейської інтеграції

Стабільність може існувати і в болоті.

Виктор Мусияка, народный депутат Украины, профессор права

Должна начаться эпоха новых общественных отношений, новых возможностей.

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

У нас сформувалася система паралельних світів влади і населення

Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу „Гардарика”

Новому президентові доведеться долати колосальне відчуження суспільства від держави

Дмитрий Выдрин, политолог

Грядут перемены, но не радикальные

Владимир Малинкович, политолог

Президент должен научиться делиться властью

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Надеждам на лучшее сбыться не суждено. Да не сбудутся опасения худшего!

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Зміни об`єктивно назріли. Але чи будуть вони у це пятиріччя?

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Далеко заглядывать в будущее не в правилах украинского характера

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,088