В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Повестка дня будущего президента

Имя кандидата, победившего или проигравшего на выборах президента Украины, мы узнаем уже в ноябре. Поэтому, представляя для обсуждения на страницах «Диалог.UA» тему «Повестка дня будущего президента», мы сознательно вынесли за рамки нашего диалога вопрос о победителе нынешней избирательной кампании. Мы хотели заглянуть в декабрь 2004 года и увидеть, что же реально предстоит и что удастся сделать будущему президенту, вне зависимости от того, кто займет этот пост.

На самом деле, у нового президента достаточно ограниченный спектр возможностей. Лимит времени на принятие решений, дефицит ресурсов, бремя внешних и внутренних договоренностей, завышенные ожидания единомышленников и оппонентов. Но решать и действовать ему придется в любом случае. Поэтому, вместе с нашими авторами и экспертами, мы задавали масштаб кратко- и долгосрочных задач, стоящих перед будущим президентом.

Сегодня найдется немало людей, считающих, что в Украине невозможно долгосрочное планирование. Это зачастую объясняется непредсказуемостью, нестабильностью и отсутствием долгосрочных проектов в экономике – пока прибыль можно «сбить» быстро и большую, зачем задумываться о завтрашнем дне? Но рано или поздно наступает момент, когда образование уже не то, а детей обучать нужно; здравоохранение уже не там, а быть здоровым хочется. К тому же, кто даст гарантии, что сегодняшний работающий покорно смирится с участью нынешнего пенсионера в будущем? А это все вопросы стабильного общества, и к их решению рано или поздно будет вынужден обращаться следующий президент.

Кроме того, мы проанализировали, за какую же Украину борются кандидаты в президенты, – ведь их программы и речи команды социологов и имиджмейкеров соизмеряли с реальными потребностями общества. Да и ответ на самый распространенный сегодня вопрос о том, как итоги выборов изменят качество жизни в Украине, находится, отнюдь не на поверхности.

Анализируя ожидания украинских граждан перед выборами и программы кандидатов, мы столкнулись с тем, что обе стороны сходятся в одном – и ожидания, и программы очень далеки от идеальных моделей, на фоне доминирования меркантильных, мелкобуржуазных смыслов и провинциального дискурса. Желание понравиться избирателям, высказать понимание их повседневных забот привело к тому, что в программах всех без исключения кандидатов в президенты отсутствуют концепции перемен, способные вывести украинское общество на новый уровень развития. Ни один из кандидатов не сумел подняться до уровня общенационального лидера, предложить обществу консолидирующую идеологию и конструктивное видение будущего. Невостребованными остались знания и опыт тех, кто видит чуть дальше других, способен генерировать и реализовать новые идеи, это будущее приближающие. Поиск альтернативных путей, прорывных алгоритмов развития, реализация долгосрочных проектов – все это по-прежнему остается втуне. Отсюда стихийный протест на фоне полного отсутствия реальных альтернатив и полноценной оппозиции. Отсюда потухшие взгляды и отсутствие веры в реальность скорых перемен к лучшему.

Украина жаждет и боится перемен одновременно – вот неизбежный парадокс, связанный с новым периодом в жизни нашей страны, с повесткой дня будущего президента.

Вне зависимости от результатов выборов, новому президенту, намеренному строить независимое цивилизованное государство, необходимо будет прислушаться к мнению зарождающегося гражданского общества, воспользоваться наработками тех, кто из тысяч нерешенных проблем, стоящих перед Украиной, способен увидеть те, решение которых определит стратегию успеха нашего государства.

Несмотря на инерцию объективных обстоятельств и уже запускающиеся сценарии, гуманитарное сообщество приняло вызов времени и поставило перед собою задачу не только разобраться, но и сформулировать повестку дня будущего президента. Их анализ и широкое обсуждение выносится на суд аудитории «Диалог.UA».

Свернуть

Имя кандидата, победившего или проигравшего на выборах президента Украины, мы узнаем уже в ноябре. Поэтому, представляя для обсуждения на страницах «Диалог.UA» тему «Повестка дня будущего президента», мы сознательно вынесли за рамки нашего диалога вопрос о победителе нынешней избирательной кампании. Мы хотели заглянуть в декабрь 2004 года и увидеть, что же реально предстоит и что удастся сделать будущему президенту, вне зависимости от того, кто займет этот пост.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Економічна система потребує тонкої настройки

На відміну від попередніх років, коли доводилося боротися з кризовими явищами радикальними методами, зараз на перший план виходять проблеми “тонкої настройки” економічної системи. В першу чергу, це пов’язано з оптимізацією державного управління.

Пане Ігорю, зараз постійно говорять про надзвичайно високі темпи економічного зростання в нашій країні. Разом з тим, через декілька місяців ми будемо проводити вибори на посаду президента – в якому стані отримає Україну майбутній президент?

Якщо говорити загалом, то спадок, який отримає будь-який президент, можна охарактеризувати досить просто. По-перше, Україна розвивається швидкими темпами – це беззаперечний факт. По-друге, ми маємо вже сформовану ринкову економіку. По-третє, Україна демонструє реальну спроможність до подальшого зростання.

З іншого боку, є декілька проблем, з якими обов’язково стикнеться майбутній президент. Перш за все, йдеться про проблему ефективності державної влади. Економічне зростання ставить перед владою цілком конкретні питання, з якими ні президент, ні прем’єр не зустрічалися ще років три-чотири тому. Перша проблема полягає в тому, як зробити так, щоб економічне зростання підвищувало добробут населення, тобто зробити економічне зростання “зростанням для всіх”, а не тільки для статистики.

Другий комплекс проблем пов’язаний з мікрорівнем економічних відносин. Можна стверджувати, що макроекономічна стабільність вже давно забезпечена, і наша країна вже не буде страждати від гіперінфляції. Але для того, щоб розвиватися далі, потрібно проводити реформи на мікрорівні. Наслідки цієї роботи будуть вирішальними з точки зору довготермінової перспективи для України.

А можна говорити про те, що з закінченням повноважень теперішнього президента, закінчується певний період в економічному житті країни?

Я б не пов’язував так однозначно закінчення президентського терміну і якогось певного періоду в житті країни, принаймні в економічній сфері. Можна говорити про те, що програма побудови ринкової економіки, яка ставилася 13 років тому, була виконана. Якщо ж говорити про якийсь новий період для країни, то ми в нього вже вступили – якщо раніше мова йшла тільки про подолання кризи, то тепер нам доводиться мати справу зовсім з іншими проблемами. Наприклад, скоро стануть актуальними проблеми циклічних коливань, з якими Україна ще не стикалася – це вимагатиме від неї зовсім іншого підходу до економічної політики, можна сказати, навіть нового економічного мислення. Адже економічні цикли – це, та так би мовити, прерогатива розвинутих країн. Крім того, настає період, коли держава змушена буде залишити частину економічних сфер, в яких вона сьогодні представлена занадто масштабно.

Стосовно сфер активного впливу держави – де вона повинна втручатися, а де повинна обмежити свої зазіхання?

Держава повинна втручатися там, де не спрацьовують ринкові механізми, наприклад, ринок освітніх послуг. Зрозуміло, що застосування певних стандартів, фінансування освітніх установ – це прерогатива держави. Те ж саме стосується медичного і соціального забезпечення.

Крім того, держава повинна бути активною у відстоюванні інтересів власного бізнесу на світових ринках, у міжнародних організаціях. З іншого боку, держава не повинна нести відповідальності за результати діяльності конкретних підприємств і, навіть, галузей. Якщо підприємство збиткове, то не треба вести розмови про його стратегічне значення – тільки власник повинен брати тягар відповідальності. Кінцевою точкою такої відповідальності є процедура банкрутства. Є ще сфери, в яких держава повинна цілеспрямовано створювати громадський контроль – в першу чергу йдеться про правоохоронні органи, суди і збройні сили.

Ви говорили про те, що Україні вдалося побудувати ринкову економіку. А як бути з визнанням цього факту у всьому світі і прийняття міжнародними організаціями статусу країни з ринковою економікою?

Статус країни з ринковою економікою є технічною справою, і визнається кожною країною, фактично, на індивідуальному рівні. Можна сказати, що статус – це скоріше річ політичного характеру. Тому я б не ставив в залежність факт побудови ринкової економіки від факту надання статусу. Можу навести приклад прибалтійських країн, які, вже вступаючи до Європейського союзу, не мали статусу країн з ринковою економікою. Тому ще раз наголошую, що потрібно окремо розглядати поняття торгівельної дипломатії і економічної системи.

Тобто, Ви стверджуєте, що президентські вибори не стануть серйозним вододілом між тим, що було, і тим, що буде?

Попередні президенти, як і парламенти різних років скликання, виконували завдання радикального характеру. На початку 90-х була гіперінфляція – її потрібно було подолати; була державна власність – її потрібно було приватизувати. Те саме стосувалося запровадження української валюти. Це були кроки, які були радикальними, а тому помітними і, навіть, дещо скандальними.

Зараз же на перший план виходять проблеми, які в економічній теорії називаються “fine tuning”, тобто, мова заходить про налагодження системи, про її тонку настройку, щоб вона працювала ефективно. Це завдання вимагає копіткої праці, яка може бути не зовсім помітною на фоні минулих радикальних змін.

А як бути з зовнішніми викликами? Наскільки ми обмежені своїми міжнародними зобов’язаннями?

Україна повинна змінити ідеологію “нас ніхто не чекає на зовнішніх ринках”, тому що зовнішні ринки взагалі нікого не чекають. Нам потрібно брати на озброєння ідеологію активної конкуренції. Від року до року боротьба на світових ринках активізується і виграє той, хто зможе пристосуватися до цих викликів.

Друге питання полягає у глобалізаційних тенденціях. Хочемо ми цього чи не хочемо, але Україна вже інтегрована в світогосподарську систему, а це, в свою чергу, потребує активного реагування на ті явища, які зароджуються поза межами нашої держави. Ми повинні вміло реагувати разом зі світовою спільнотою на кризові явища – для цього, принаймні, потрібно займатися економічною дипломатією, використовуючи можливості міжнародних організацій.

З іншого боку, у нас повинна бути гнучка і оперативна внутрішня економічна політика. Прикладом цього може бути ситуація з цінами на нафту. Зокрема, у мене складається враження, що світова економіка втягується у новий період свого розвитку, який характеризується підвищеними цінами на енергоносії – і це є викликом для всіх країн, для України зокрема. На сьогоднішній день енергомісткість українського валового внутрішнього продукту є однією з найбільших в Європі. Якраз на цьому повинні бути зав’язані стратегія і тактика нашої економіки – якщо ми зможемо подолати високий рівень енергомісткості, то ми “виграємо” середньо- і довготермінове економічне зростання. Якщо ж це нам не вдасться, то ми будемо дуже вразливими до постійних коливань цін на енергоносії, щонайменше на нафту.

З одного боку можна було б говорити про позитиви від надходження інвестицій, а з іншого боку, держава віддає в управління іноземним компаніям велику частку наших підприємств. Це може загрожувати національній безпеці, особливо за умови закриття цих підприємств?

Україна не може закритися від зовнішнього світу і проводити якусь ізольовану економічну політику. Коли якесь підприємство закривається, то певні соціальні завдання мають бути врегульовані під час процедури банкрутства. Але ж це зовсім не означає знищення підприємства – це може бути і зміна форми власності. Друга частина проблем пов’язана з тим, що підприємства, які приватизуються з чіткими умовами інвестиційних зобов’язань, можуть підпадати під судові санкції у разі невиконання умов приватизації – врешті, підприємство може навіть повернутися у державну власність.

Пане Ігорю, наскільки економічна політика буде залежати від особи президента?

Це буде залежати від форми політичної реформи, і чи пройде така реформа взагалі. Проте, президент в Україні – це та особа, яка буде мати досить серйозні важелі впливу за будь-яких обставин. В яких формах це буде конкретно проявлятись – це питання поки що відкрите, тому що не зрозуміло, як будуть розподілятися повноваження в трикутнику “президент-прем’єр-міністр-парламент”.

Якщо ми приймемо повномасштабний варіант реформи, то президенту для того, щоб впливати на економічну ситуацію, крім важелів просто адміністративного плану, пов’язаного з формуванням уряду, треба бути ще й інтелектуальним центром, тобто, генерувати конкретні ідеї, які матимуть довготермінові наслідки. Разом з тим президент змушений буде забезпечувати певний консенсус і в межах влади, і в межах політико-економічних гравців, щоб ці ідеї реалізувати. До речі, якраз у досягненні консенсусу традиційні шляхи використання адміністративного ресурсу не спрацюють.

А якщо уникати акценту на тому, що називають “розстановкою політичних сил” і сконцентрувати увагу на об’єктивних показниках – чи має майбутній президент поле для маневру у виконанні своїх передвиборчих обіцянок? Адже вже зараз починають говорити і про мільйони робочих місць, і про підвищення зарплат, і зниження НДС – наскільки все це реально за даних умов?

Я б все таки відокремив елементи передвиборчої боротьби між кандидатами від реального стану справ. Найважливішим є те, що передвиборчі обіцянки скоріше визначають пріоритети держави. І тут не обов’язково “створити 5 мільйонів робочих місць” чи “підвищити заробітну плату на 40%” – тут достатньо проводити політику у напрямку створення і робочих місць, і підвищення заробітної плати.

Що стосується речей більш складних і комплексних, то це вже проблема пошуку відповідного балансу. Зокрема, потрібно зайнятися тим, що називають середньотерміновим бюджетним плануванням, з визначенням пріоритетних галузей. Наприклад, на наступні два роки запланувати розв’язання проблем освіти. Потім через два роки змінити пріоритети – і займатися військовою реформою. Інше питання, чи буде готовий майбутній президент застосовувати подібні інструменти? А головне, чи мають сьогоднішні претенденти відповідну команду? Адже не секрет, що президент може видавати найкращі укази, але їх практична реалізація може затриматися на неймовірно довгий проміжок часу. І хоча б через це ми повинні говорити про ефективність державного апарату.

Що стосується речей соціального плану, які робляться вже навіть сьогодні, то треба досить чітко уявляти собі, які джерела, наприклад, підвищення заробітної плати. Як правило, це надходження від приватизації – але кількість державних підприємств обмежена. А тому вже за пару років ми стикнемося зі зменшенням надходжень від приватизації.

Що повинен зробити президент одразу після процедури введення на посаду? Якими повинні бути його перші кроки у економічній сфері?

По-перше, президент повинен чітко визначитися стосовно перспектив подальшої приватизації. Справа в тому, що досі не підписана чергова програма приватизації – вона не прийнята парламентом, через що можуть виникнути проблеми.

По-друге, президент повинен чітко позначити ті сфери, де держава буде активно втручатися, а де – не буде. Це потрібно зробити для того, щоб пригальмувати деякі лобістські пориви багатьох представників бізнесової еліти.

Якщо говорити про конкретні кроки, які повинен зробити президент, то, в першу чергу, мова повинна йти про реформу державного управління. Якщо її не провести, то важко буде робити всі інші реформи. Другим пунктом повинна бути пенсійна реформа, яка, на мою думку, є однією з ключових проблем українського суспільства. Третім пунктом повинно стояти розв’язання складної ситуації на ринку праці. Це три технічні питання, які визначають перспективи подальшого економічного зростання.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олена Вітер, експерт Ради з енергетичної політики

„Озиратися назад і довго думати на даний момент просто неприпустимо”

Галина Яворская, государственный эксперт Национального института проблем международной безопасности.

Украине пора перестать бросаться из крайности в крайность

Вадим Карасев, политолог, лидер партии «Единый центр»

„Украина вышла из тени России”

Владимир Шуваев, руководитель Центра социальных и политических коммуникаций

«На публичном уровне вопросы рисков от вступления в ЕС так и не обсуждались»

Игорь Кирюшин, народный депутат 4-го созыва

Может быть, стоит сконцентрировать наши усилия не на Европе, а на Соединенных Штатах?

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Розвиток відносин України з Росією може стати ресурсом для євроінтеграції

Іван Полтавець, співробітник Інституту економічних досліджень і політичних консультацій.

Зростання ВВП не є самодостатньою метою

Валерій Новицький, доктор економічних наук, професор, заввідділом зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

„Головними ресурсами для сучасної економіки є праця та інформація. Будь-що інше можна купити”

Ігор Луценко, економіст

Особливої уваги заслуговує стратегічне планування

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Нужно отслеживать потенциальную “взяткоемкость” нормативних актов

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Нужно научиться управлять

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

Источник проблем – далеко не экономика

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, заввідділом міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

„Нам треба поставити свою економіку на рейки новітніх технологій”

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

„Можна перегнути палицю зі стабілізацією і таким чином суттєво знизити темпи зростання”

Олександр Литвиненко, експерт Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова.

Нові громадські організації стануть реальним інструментом у захисті прав громадян

Ігор Семиволос, керівник Центру близькосхідних досліджень.

Риторика стосовно іноземного втручання – це атрибут “холодної війни”

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Перспектива «холодной войны» уже заметна

Валерій Вакарюк, голова правління Фонду підтримки реформ

„Наш виборець відчуває себе дурнем”

Ігор Коліушко, експерт з публічного права, голова правління ГО "Центр політико-правових реформ"

Передвиборчі програми писалися виключно для ЦВК

Валерий Соловей, эксперт «Горбачев-фонда»

«Если бы Путин не ездил сюда помогать Януковичу, то шансы на нормальный диалог с Украиной у него были бы большими»

Тамара Гузенкова, эксперт Российского института стратегических исследований

«Если новая власть очень быстро захочет пересмотреть формат украино-российских отношений, то неизбежно произойдет их ухудшение»

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Пошук мостів

Наталя Погоріла, соціолог

„Вибори стали своєрідним викликом для соціологів, і ті його прийняли з честю”

Ірина Бекешкіна, соціолог, науковий керівник фонду "Демократичні ініціативи"

Українцям довелося обирати між минулим і майбутнім

Віра Нанівська, керівник Міжнародного центру перспективних досліджень.

Основа демократії – конкуренція еліт

Евгений Копатько, социолог, Донецкий информационно-аналитический центр.

Договор элит связан с последним этапом избирательной кампании

Віктор Циганов, Академія МВС України

„Маємо справу з протистоянням між одними й тими самими групами одного явища, яке має назву „паразитичний капіталізм”

Іван Полтавець, науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

Економічної кризи зараз немає, і найближчим часом не очікується

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Культурная политика требует диалога

Олександр Богомолець, Центр близькосхідних досліджень

Громадянська нація повинна бути джерелом нового українського проекту

Олександр Гриценко, письменник, культуролог

Україні потрібно творити соцієтальну культуру

Григорій Перепелиця, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Зовнішні загрози для України провокуються зсередини країни

Александр Литвиненко, заместитель директора Национального института стратегических исследований

Нужно бороться за Киев, а не против Киева

Георгій Крючков, народний депутат України, фракція КПУ, голова Комітету з питань національної безпеки і оборони.

Владі вдалося втримати ситуацію в конституційному полі

Володимир Горбулін, помічник Президента України, керівник Центру євроатлантичної інтеграції, директор Інституту проблем національної безпеки

Завдяки свідомості суспільства та влади вдалося уникнути силового розвитку подій

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Украинцы показали себя в качестве настоящих граждан»

Сергій Згурець, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, головний редактор журналу „Defense Express”

„Ядро оборонного комплексу України є надмірним для наших збройних сил”

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Будущему президенту – больше еврооптимизма

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

Украина – это страна проблем, отложенных «на потом»

Каганець Ігор Володимирович, головний редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”, www.perehid.org.ua

Порядок в Україні буде лише тоді, коли президенти відповідатимуть за свою діяльність

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития

Если кандидат обещает все, это значит, что он ничего не обещает

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

«Не навреди» – первая заповедь будущего президента

Михайло Погребінський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології

Потрібно подолати наслідки виборчого синдрому

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Серйозні реформи можна проводити лише впродовж перших кількох місяців президентства”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„За наявної системи влади президент не зможе в повному обсязі реалізувати свої обіцянки”

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Выбор десятилетия

Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Рівень життя в сьогоднішній Україні має встигати за економічним зростанням

Олег Зарубінський, народний депутат України, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань Європейської інтеграції

Стабільність може існувати і в болоті.

Виктор Мусияка, народный депутат Украины, профессор права

Должна начаться эпоха новых общественных отношений, новых возможностей.

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

У нас сформувалася система паралельних світів влади і населення

Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу „Гардарика”

Новому президентові доведеться долати колосальне відчуження суспільства від держави

Дмитрий Выдрин, политолог

Грядут перемены, но не радикальные

Владимир Малинкович, политолог

Президент должен научиться делиться властью

Сергій Дацюк, философ

Для нового порядку денного потрібна нова мова

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Надеждам на лучшее сбыться не суждено. Да не сбудутся опасения худшего!

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Зміни об`єктивно назріли. Але чи будуть вони у це пятиріччя?

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Далеко заглядывать в будущее не в правилах украинского характера

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,168