В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Ответы на эти вопросы дает сам Майдан. Сегодня – это не территория и не площадь. Это качественно новое социальное пространство с высокой степенью гражданской самоорганизации, сильной мотивацией. Две его составляющие: политическая – общенациональное стремление к демократии, утверждению свободы, верховенства права и подотчетности власти и социальная – требование справедливости, прозрачности экономики и судебной системы, участия граждан в принятии решений, касающихся их повседневной жизни, тесно переплелись в лозунгах и символах Майдана.

Жестокость и неуступчивость власти приводит к тому, что изменяются состав и настроения участников Майдана. Для многих это стало настоящей школой борьбы – буквально за свою жизнь, жизнь своих семей и друзей.

Государственный патернализм по отношению к гражданам, отсутствие легальных форм оппозиционной борьбы и искоренение «инакомыслия» в Советском Союзе ослабили навыки сопротивления у людей. И было необходимо время, пока эти навыки, свойственные украинскому народу не просто восстановятся, но разовьются и усилятся.

Демократия – шумная дама по определению, однако выступления последних лет раскрывают перед нами более широкое явление, которое происходит на площадях по всему миру. Недовольство – это уже глобальный феномен, хотя и с национальным привкусом. И украинские майданы – лишь одна из составных частей нарастающего протестного движения во всем мире. Несмотря на различия в требованиях демонстрантов, массовые протестные выступления в разных странах имеют общие причины: политику жесткой экономии, коррупцию и вопиющее социальное неравенство. А все эти явления не что иное, как следствия неолиберальной экономической политики последних десятилетий. Более того, поскольку эти протесты в своем подавляющем большинстве направлены на политиков и стремятся изменить политический пейзаж той или иной страны, многие эксперты считают, что «брачный союз между демократией и капитализмом давно закончен».

Нарастающие протесты, прежде всего, высветили несовершенство представительской демократии. Мы живем в эпоху «текучей современности», как назвал ее социолог Зигмунд Бауман, описавший эфемерную природу современных общественных коммуникаций. Бауман говорит, что сегодня общество, подобно жидкости, принимает разные нестабильные формы при очень небольшом внешнем давлении. Оно не способно обрести постоянную форму, что ведет к самым разным последствиям для общественных отношений и политики. Тем временем политические партии, бюрократия и политические институты, похоже, надежно застряли в 17-м веке.

Кризис представительской демократии сам сигнализирует о его причинах. Народ хочет напрямую контактировать с органами власти, а не просто участвовать в выборах. Легитимность власти должна подтверждаться ежедневно, а не раз в четыре года. Даже формальные консультации с народом исключают зашедший так далеко антагонизм в отношениях «власть-народ». Но проявления этого антагонизма будут в большей или меньшей степени продолжаться бесконечно, пока выборы и работа по найму политиков и представителей власти, их обязательность и ответственность не разовьются в постоянное сотрудничество между властью и народом, между политиками и гражданским обществом.

Как далеко может зайти власть, желающая сохранить свои полномочия и привилегии любой ценой, можно увидеть на примере многих государств, переживших революционные перемены в последнее десятилетие. И количество таких стран постоянно растет. Мы живем во время мощного революционного подъема, поскольку народы осознают свое положение, которое становится все хуже и хуже, что заметно во всех странах Запада, в Азии, в Латинской Америке, да и на всем постсоветском пространстве.

Уличные манифестации, которые в каждой отдельной стране кажутся сугубо национальным явлением, в действительности являются частью глобального политического подъема; при этом все больше его участников начинают понимать, что уличных выступлений недостаточно – необходимо установление контроля над государством.

Очень трудно предсказывать будущее украинского Майдана. Но чем больше людей в Украине выходит на улицы, выражая свое недовольство системой, сбросившей маску «представительской демократии», тем больше вероятность построения реальной демократии, а не ее имитации. Чем больше протестующих против политической коррупции, политики жесткой экономии для всех и роскошного потребления для избранных, против экологической деградации и многих других пороков изжившей себя системы отношений между властью и обществом, тем больше шансов реализовать запрос на давно назревшие перемены.

В чем же заключается феномен украинского Майдана? Что отличает его от десятков массовых выступлений людей на площадях и улицах в далеких и близких странах? Какое будущее ждет идеи и лозунги Майдана? Каким будет наше общество, получившее прививку «майданной демократии»? На эти и многие другие вопросы мы будем искать ответ в нашем новом диалоге.

Свернуть

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Проблема нашої держави – серед опозиції і влади ніхто не займається вирішенням проблем людей

21 фев 2014 года
Ситуація, яка склалася в Україні не є унікальною, інші народи теж виходили на центральні площі – згадаємо хоча б деякі: Тяньаньмень, Тахрір, Таксим… Не кажучи вже по не поодинокі акції на українському майдані Незалежності. Зрозуміло, буде і продовження цього протестного руху, адже він набув глобального розмаху. В чому полягає унікальність ситуації нашого майдану?

По-перше, сьогодні в нашій країні фактично нема громадянського суспільства, такого, що існує в інших країнах. Крім протестувальників є ще чимало людей, яких звуть тітушками, що фактично продаються за копійки, бо це збіднілий та дезорієнтований народ. Тому влада, яка хоче продовжити своє існування, використовує людей, їхню бідноту.

По-друге, кожна партія, (до дев’яносто першого це була комуністична партія), стверджує, що тільки її ідеологія правильна. Після дев’яносто першого, кожна партія говорить про те, що тільки вона права. Після цього люди, їхні думки, стали розпорошені. І ця слабкість, розпорошеність людей і привела до того, що влада стала фактично безкарною. Вона взяла під свій контроль голосування, політичну систему, і вона спотворила цю систему. Фактично вона не залежить від волі народу. Воля народу тільки формально приводить ту чи іншу партію до влади.

По-третє, за роки незалежності в Україні практично нічого не змінилося на краще. У країні лише імітується соціальне партнерство, владою не створені умови для розвитку повноцінного громадянського суспільства. В Україні існує майже чотири тисячі громадських організацій, а в цілому по країні їх майже 60 тисяч. При цьому активно в житті країни беруть участь лише 10-15 відсотків. Представники громадянського суспільства, практично, позбавлені будь-яких важелів впливу на прийняття владою рішень.

Зараз сотні тисяч людей приймають активну участь в євромайданах, виступають проти насильства влади, висловлюють своє невдоволення владою, яка не проводить економічних реформ, в країні діє корупція, йде розкрадання державних коштів, відсутня належна система соціального страхування та соціального забезпечення.

В зв’язку з цим з’явився величезний розрив між людьми, які хочуть хоч якихось рішень для себе, оскільки урядові чиновники повинні використовувати владні функції в першу чергу для підвищення добробуту людей. Але вони, використовуючи мандат довіри від населення, займаються лише власним збагаченням. І так було всі роки незалежності.


Навряд чи це нормально, коли посеред центральної площі великого міста виникає ціле село, оточене барикадами, і кілька місяців живе за власними законами. Певний час всі обговорювали те, які помилки зробила влада? Але зараз виникає і інше питання – хто наробив більше помилок, влада чи опозиція?

Основна помилка влади – вона відгородилася від людей і не стала їх слухати. На мій погляд, той день, коли на майдан вийшли люди – цей день був повинен бути днем початку діалогу з суспільством. Але урядовці від цього відмовились, надіславши «Беркут», що побив молодь тридцятого листопада, і тим самим вони викликали обурення суспільства, спровокували його активні дії. Це помилка влади, яка втратила відчуття часу. Раптом громадяни зрозуміли, що влада для них нічого робити не збирається, а буде лише збагачуватися, та вирішувати свої меркантильні питання, і все.

Що стосується опозиції – вона надто заполітизована, надто зосереджена на своїх інтересах, вона, по суті, це вчорашні урядовці. Їхній інтерес – виторгувати собі певні преференції, і знов прийти до влади. Ватажки опозиції нічим особливим не відрізняються від нинішніх урядовців. Проблема нашої держави – серед опозиції і влади ніхто не займається вирішенням проблем людей, звичайних громадян, населення.


Чи існують розходження між цілями, намірами та сподіваннями людей, що стоять та, фактично, живуть на майдані, та намірами опозиційних політиків?

Сьогодні люди зрозуміли, що захищати якогось одного політика – абсурдно. Громадяни вийшли захищати громадські інтереси, загальні права і свободи.

Опозиція захищає свої власні політичні інтереси, і тому інтереси мітингувальників та політиків часто не сходяться. Опозиція не представляє інтереси всього суспільства, опозиційні партії малочисельні. Вони не представляють все населення, або тих, хто стоїть на майдані. Політики сьогодні захищають більше власні інтереси, свій політичний статус. Але - наші співгромадяни вже розуміють, що треба стояти не за політиків чи олігархів, а за себе, за свої права. Адже існуючі соціальні стандарти, заробітна плата є нижче жебрацького рівня, а споживчий кошик українця менший, ніж за часів Великої Вітчизняної війни, і не забезпечує навіть відновлення людини на її біологічному рівні.

Додам, що рівень заробітної плати в собівартості продукції практично залишається не змінним протягом десятків років. Прибутки йдуть не на зростання заробітної плати, а на рахунки олігархів. В занедбаному стані знаходиться медицина, житлово-комунальне господарство, соціальна політика, тощо, а рівень життя є найгіршим в Європі. Звичайно, соціальний вибух за таких умов – це питання часу.


З часом хвилі громадського занепокоєння, або політичної активності отримують свою назву, наприклад, «помаранчева революція», «арабська весна» тощо. Як би ви назвали нинішні події, в чому їх сенс або основна риса?

Люди бачать, що влада не вирішує проблеми людей. Сьогодні у нас низка заробітна плата, низькі соціальні стандарти, при цьому зростають статки олігархів. Це привело до того, що люди стали себе відчувати обдуреними. Дурить влада, яку ми маємо наймати, яка повинна вирішувати наші проблеми. Тому євромайдан це в першу чергу виступ проти цього обдурення. Він вже отримав назву «революція гідності».


Стояння на майдані тривають вже більше двох місяців, і це турбує всіх. Який найбільш прийнятний шлях виходу з цієї, поки що патової ситуації ви бачите?

Я думаю, що сторони цього протистояння мають домовитися, і все закінчиться переділом повноважень. Але проблеми людей залишаться. Тому треба думати про те, яким чином побороти самих себе, зробити таку систему влади, яка буде підконтрольна нам, буде служити нам. Ми маємо стати свідомими людьми, не продавати свої голоси, роботу виборчих комісій. Наше суспільство хворе. Тому відкриття демократичних процесів, створення умов, щоб людей призначали на керівні посади на конкурсній основі, а не так, як зараз – тоді буде розвиток суспільства. А сьогодні призначаються люди ручні, і навіть такі, які мають кримінальне минуле. В цьому проблема нашої країни.


Як ви розцінюєте шанси на переобрання президента Януковича на наступний термін повноважень?

В законний спосіб він не стане президентом знову. Це не моя думка, це думка значної частини суспільства. Але поки що у нього, мені здається, ще не все втрачено. Якщо він відверто звернеться до людей, підпише договір з ЄС, почне впроваджувати євростандарти, розвивати економіку – він отримає шанс бути переобраним, як будь-який інший прихильник практичних дій.


Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна у небезпеці!

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Майдан живет наивным представлением о том, что все решается в Киеве

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Майдан – це готовність стояти за власну гідність

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Майдан дал миру пример, как народ может отстаивать свою волю

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Революції повторюються, коли їх цілі не реалізовані повністю.

Володимир Чемерис, Голова Інституту Республіка, правозахисник

Революція має піти вглиб

Вікторія Черевко, заступник голови політичної Партії Демократичний Альянс

Майдан починається з тебе

Володимир Золотарьов, журналіст

Постійною є формула - виходь на майдан

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

«З журбою радість обнялася»

Геннадий Балашов, предприниматель, лидер партии «5/10»

У Майдана забрали победу

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

Мы переживаем что-то новое, чего не переживало человечество

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Майдан назавжди звільнив Україну від ностальгії за радянською імперією

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень.

«Євромайдан» ще не до кінця усвідомив себе та свої цілі

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Майдан став частиною сучасної політичної культури України

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Право на спротив

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Є об’єктивні потужні чинники, які будуть каталізувати докорінні зміни

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Никто не предложил Майдану внятный план действий, и как его реализовывать

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Майдан еще не предложил понятный всем смысл новой Украины.

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,085