В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Ответы на эти вопросы дает сам Майдан. Сегодня – это не территория и не площадь. Это качественно новое социальное пространство с высокой степенью гражданской самоорганизации, сильной мотивацией. Две его составляющие: политическая – общенациональное стремление к демократии, утверждению свободы, верховенства права и подотчетности власти и социальная – требование справедливости, прозрачности экономики и судебной системы, участия граждан в принятии решений, касающихся их повседневной жизни, тесно переплелись в лозунгах и символах Майдана.

Жестокость и неуступчивость власти приводит к тому, что изменяются состав и настроения участников Майдана. Для многих это стало настоящей школой борьбы – буквально за свою жизнь, жизнь своих семей и друзей.

Государственный патернализм по отношению к гражданам, отсутствие легальных форм оппозиционной борьбы и искоренение «инакомыслия» в Советском Союзе ослабили навыки сопротивления у людей. И было необходимо время, пока эти навыки, свойственные украинскому народу не просто восстановятся, но разовьются и усилятся.

Демократия – шумная дама по определению, однако выступления последних лет раскрывают перед нами более широкое явление, которое происходит на площадях по всему миру. Недовольство – это уже глобальный феномен, хотя и с национальным привкусом. И украинские майданы – лишь одна из составных частей нарастающего протестного движения во всем мире. Несмотря на различия в требованиях демонстрантов, массовые протестные выступления в разных странах имеют общие причины: политику жесткой экономии, коррупцию и вопиющее социальное неравенство. А все эти явления не что иное, как следствия неолиберальной экономической политики последних десятилетий. Более того, поскольку эти протесты в своем подавляющем большинстве направлены на политиков и стремятся изменить политический пейзаж той или иной страны, многие эксперты считают, что «брачный союз между демократией и капитализмом давно закончен».

Нарастающие протесты, прежде всего, высветили несовершенство представительской демократии. Мы живем в эпоху «текучей современности», как назвал ее социолог Зигмунд Бауман, описавший эфемерную природу современных общественных коммуникаций. Бауман говорит, что сегодня общество, подобно жидкости, принимает разные нестабильные формы при очень небольшом внешнем давлении. Оно не способно обрести постоянную форму, что ведет к самым разным последствиям для общественных отношений и политики. Тем временем политические партии, бюрократия и политические институты, похоже, надежно застряли в 17-м веке.

Кризис представительской демократии сам сигнализирует о его причинах. Народ хочет напрямую контактировать с органами власти, а не просто участвовать в выборах. Легитимность власти должна подтверждаться ежедневно, а не раз в четыре года. Даже формальные консультации с народом исключают зашедший так далеко антагонизм в отношениях «власть-народ». Но проявления этого антагонизма будут в большей или меньшей степени продолжаться бесконечно, пока выборы и работа по найму политиков и представителей власти, их обязательность и ответственность не разовьются в постоянное сотрудничество между властью и народом, между политиками и гражданским обществом.

Как далеко может зайти власть, желающая сохранить свои полномочия и привилегии любой ценой, можно увидеть на примере многих государств, переживших революционные перемены в последнее десятилетие. И количество таких стран постоянно растет. Мы живем во время мощного революционного подъема, поскольку народы осознают свое положение, которое становится все хуже и хуже, что заметно во всех странах Запада, в Азии, в Латинской Америке, да и на всем постсоветском пространстве.

Уличные манифестации, которые в каждой отдельной стране кажутся сугубо национальным явлением, в действительности являются частью глобального политического подъема; при этом все больше его участников начинают понимать, что уличных выступлений недостаточно – необходимо установление контроля над государством.

Очень трудно предсказывать будущее украинского Майдана. Но чем больше людей в Украине выходит на улицы, выражая свое недовольство системой, сбросившей маску «представительской демократии», тем больше вероятность построения реальной демократии, а не ее имитации. Чем больше протестующих против политической коррупции, политики жесткой экономии для всех и роскошного потребления для избранных, против экологической деградации и многих других пороков изжившей себя системы отношений между властью и обществом, тем больше шансов реализовать запрос на давно назревшие перемены.

В чем же заключается феномен украинского Майдана? Что отличает его от десятков массовых выступлений людей на площадях и улицах в далеких и близких странах? Какое будущее ждет идеи и лозунги Майдана? Каким будет наше общество, получившее прививку «майданной демократии»? На эти и многие другие вопросы мы будем искать ответ в нашем новом диалоге.

Свернуть

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Право на спротив

26 фев 2014 года
В чому, на вашу думку, полягає феномен Майдану?

Українці – носії колективної травми. На Сході – це геноцид, точніше, навіть декілька геноцидів, на Заході – репресії, які внаслідок спресованості в часі позначилися на свідомості не менш болюче, плюс партизанська війна, яка тривала десять років (десь коротше, десь довше). Я давно знав цей факт: у нащадків жертв єврейського Голокосту ознаки психологічної травми реєструвалися в третьому поколінні. Нещодавно в Україні провели аналогічні дослідження, на жаль, не згадаю експромтом, хто саме, але дійшли до аналогічних висновків: травма. Для українця міркування безпеки досі залишається провідним, а потім уже йдуть мотиви добробуту, особистого розвитку тощо. Цим значною мірою пояснюється звична парадигма соціальної поведінки: за винятком одного-єдиного вибуху 2004 року, масових протестів, які б охопили більше, ніж одну окрему громаду чи соціальну групу, не спостерігалося. Ми маємо подякувати ненажерливим вихованцям депресивної слобідки: вони довели українців до того стану, коли турбота про безпеку відійшла на другий план, а на перший вийшла звичайна людська гідність. Відповідно кожен, хто, починаючи з кінця листопада, виходив на Майдан у Києві чи окремі майдани на місцях, пройшов принципово важливу еволюцію. Він поміняв своє позиціонування в світі, на що в рутинних умовах може піти багато років, якщо не поколінь.

Немає сумнівів, що більшість із тих, хто тут зараз стоять, навіть епізодично, беруть участь у волонтерських програмах, входять до загонів самооборони, ризикують собою на барикаді, в звичайному житті не домовилися б одне з одним із багатьох важливих пунктів. Там є ліві й праві, консерватори й ліберали, традиціоналісти й модерністи, в нас різні смаки й уподобання, різний життєвий досвід, але те, що нас об’єднує, важливіше, ніж те, що нас роз’єднує. Це загальні цінності (до речі, не обов’язково європейські чи християнські), які людство вистраждало. Дозволю собі їх не перераховувати.

На Майдані, крім українців, є, як ми тепер знаємо, вірмени й білоруси (світла пам’ять Сергієві Нігояну та Михайлу Жизневському), а також євреї, росіяни, кримські татари, не кажучи про носіїв інших кровей і культур. Отже, ідея, яка їх сюди вивела, ширша, ніж відновлення прав україномовних українців – це теж, але навіть не в першу чергу. Не я перший усвідомив, що йдеться про становлення української політичної нації. Причому цей процес за фактом відбувається на базі консенсусу. Я помічав, що, потрапивши в середовище вільних українців, кожна окрема особистість у натовпі потроху модерує свою поведінку. Людина змушена рахуватися з ближніми, які, зрозуміло, ризикують не менше за неї. Навіть політики-популісти змушені «фільтрувати» свої промови, виходячи на сцену. Мене важко запідозрити в симпатіях до «Свободи», але я слухав пані Фаріон, і причепитися не було до чого. Я вже не кажу про представників так званих «крайніх правих», вони продемонстрували своє бачення української перспективи, яке докорінно відрізняється від карикатурних уявлень про них, особливо закордонних.

Зрозуміло, що на Майдані відбувається певна сепарація: сюди не потрапляють не лише умовні прибічники режиму, а й ті, кому все до лампочки, тож ця спільнота не є до кінця показовою, проте певні тенденції вона все ж демонструє.


Чи став майдан маркером зміни покоління?

Мені здається, що наявність молоді, яка не встигла отримати отруйне щеплення Совка, є дуже важливою, але не настільки принциповою, як може здатися. Так, на першому Майдані до 30 листопада, переважали студенти. Але потім я вже не спостерігав такого виразного вікового чинника. Не варто ідеалізувати «покоління свободи», воно теж змушене в свій спосіб пристосовуватися, поступатися принципами, ховати в кишеню свою гідність. Скажімо, в часи моєї молодості звичайним проявом опортунізму був вступ до комсомолу, якщо пощастить, до партії, але нам у страшному сні не могло примаритися, що колись студенти вкладатимуть у заліковку двохсотгривневу купюру. Та ні, йдеться все-таки про загальний порив, незалежно від віку й соціального досвіду. Все-таки десь там, у глибині свідомості чи навіть підсвідомості у нас, виявляється, є уявлення про ідеальні стосунки, якісь моральні й побутові константи. Зараз вони виходять на поверхню.

Можливо, проростають цінності, що залишилися незрозуміло, яким чином, від тих далеких часів, коли закон вважався нормою (може, не для всіх, а тільки для привілейованих верств, але ж ідеться не про реальність, а про уявлення, про культурну матрицю), коли ініціатива й підприємливість не каралися, а нагороджувалися, коли самоврядування було частиною побуту. Я кажу про часи ВКЛ, Січі, Магдебурзького права. Тож, якщо це так, ідеться ніяк не про покоління.


Майдан асоціюється із громадянським суспільством. Куди дівається громадянське суспільство після Майдану? Чому воно не зберігається чи не посилюється, коли майдан розходиться? Або існування громадянського суспільства можливе лише в Києві, а не в країні в цілому?

Завжди під час революцій панує ілюзія, що відтепер усе зміниться, все буде інакше, всі житимуть заможно й щасливо. Зазвичай так не буває. Завжди настає розчарування, тут уже нічого не поробиш. Тим більше, що ми далі житимемо поруч із тими самими гопниками з Маріїнського парку й ментами (припустімо, вони позбудуться погонів) з оточення урядового кварталу. Адже вони такі самі українці, як і ми. До речі, поруч із політиками, які нас не влаштовують, але інших ми не маємо!

Тож цей імпульс взаємної довіри, взаємної допомоги, взаємної поваги не може зберегтися в тому вигляді, в якому ми його відчуваємо сьогодні. Але цей досвід не мине марно, в цьому я твердо переконаний. Не мине, бо цей кайф від стосунків із незнайомим товаришем, він сильніший за будь-яку іншу спокусу. Людина, яка одного разу випробувала його, неодмінно захоче відчути знову й знову. Ну а чи вдасться встановити такі щоденні правила, які цьому сприятимуть або, навпаки, перешкоджатимуть, то вже питання практичної політики й економіки.


За яких умов Майдан може перестати бути місцем мирного протесту? Де та межа, за яку владі і суспільству краще не заходити?

Я намагаюся це зрозуміти від початку «активної фази», а надто від зіткнення на Грушевського. Досі мені, як і більшості моїх друзів і знайомих, здавалося, що насильство – це абсолютне зло, за ним – кров, громадянська війна, невинні жертви, розруха, розпад суспільства. Мене особисто в цьому переконував ще й безпосередній досвід моїх предків, які розповідали мені в подробицях про принади громадянської війни після падіння Імперії, ще тієї. Тепер мені довелося дещо змінити свою думку. Вочевидь, існують ситуації, коли без насильства не обійдешся. Розумію, що його жертвами стають не лише переконані захисники «порядку» – маю на увазі різних «пернатих» спецпризначенців, – яким навмисно деформували психіку заради ось таких моментів, а й ні в чому не винні призовники з Внутрішніх Військ.

Але зрештою всі ми повнолітні. Навіть нещасний пацан, батьки якого не змогли відкупитися у військкоматі, повинен врешті-решт зрозуміти, що він захищає чудовиськ. Якщо він не розуміє, його батьки мали би прийти на допомогу. Коли йдеться про життя й смерть, є тисячі способів, не завжди легальних, уникнути особистої участі. На жаль, режим так само пройшов стадію природної сепарації, коли серед його функціонерів залишилися майже самі монстри. Достукатися до їхнього сумління, ба навіть здорового глузду, вкрай важко. Нічого, крім сили, вони не сприймають, це їхня засаднича характеристика.

Ось на цей випадок ми отримали у спадок юридичний принцип Великого князівства й Речі Посполитої, він називався «jusresistendi», тобто буквально «право на спротив» владі, якщо влада порушує твої права. Так, я волів би обійтися не те, що без крові, а й, в ідеалі, без синців. Схоже, що так не виходить. Нічого не поробиш. До цього висновку я дійшов практичним шляхом, багато в чому всупереч своїм попереднім переконанням. Звісно, я не готовий корчити з себе супермена, з моїми навичками й кондиціями це може виглядати дещо комічно, але в дні, коли оголошували можливий штурм, на Майдан збігалися та з’їжджалися чоловіки й жінки, які так само мало схожі були на воїнів, але вони були готові до крайніх дій. І я разом з ними.


Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна у небезпеці!

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Майдан живет наивным представлением о том, что все решается в Киеве

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Майдан – це готовність стояти за власну гідність

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Майдан дал миру пример, как народ может отстаивать свою волю

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Революції повторюються, коли їх цілі не реалізовані повністю.

Володимир Чемерис, Голова Інституту Республіка, правозахисник

Революція має піти вглиб

Вікторія Черевко, заступник голови політичної Партії Демократичний Альянс

Майдан починається з тебе

Володимир Золотарьов, журналіст

Постійною є формула - виходь на майдан

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

«З журбою радість обнялася»

Геннадий Балашов, предприниматель, лидер партии «5/10»

У Майдана забрали победу

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

Мы переживаем что-то новое, чего не переживало человечество

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Майдан назавжди звільнив Україну від ностальгії за радянською імперією

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень.

«Євромайдан» ще не до кінця усвідомив себе та свої цілі

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Майдан став частиною сучасної політичної культури України

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Є об’єктивні потужні чинники, які будуть каталізувати докорінні зміни

Петро Петриченко, Голова Громадської палати України, генеральний секретар Національної конфедерації профспілок

Проблема нашої держави – серед опозиції і влади ніхто не займається вирішенням проблем людей

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Никто не предложил Майдану внятный план действий, и как его реализовывать

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Майдан еще не предложил понятный всем смысл новой Украины.

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,062