В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Ответы на эти вопросы дает сам Майдан. Сегодня – это не территория и не площадь. Это качественно новое социальное пространство с высокой степенью гражданской самоорганизации, сильной мотивацией. Две его составляющие: политическая – общенациональное стремление к демократии, утверждению свободы, верховенства права и подотчетности власти и социальная – требование справедливости, прозрачности экономики и судебной системы, участия граждан в принятии решений, касающихся их повседневной жизни, тесно переплелись в лозунгах и символах Майдана.

Жестокость и неуступчивость власти приводит к тому, что изменяются состав и настроения участников Майдана. Для многих это стало настоящей школой борьбы – буквально за свою жизнь, жизнь своих семей и друзей.

Государственный патернализм по отношению к гражданам, отсутствие легальных форм оппозиционной борьбы и искоренение «инакомыслия» в Советском Союзе ослабили навыки сопротивления у людей. И было необходимо время, пока эти навыки, свойственные украинскому народу не просто восстановятся, но разовьются и усилятся.

Демократия – шумная дама по определению, однако выступления последних лет раскрывают перед нами более широкое явление, которое происходит на площадях по всему миру. Недовольство – это уже глобальный феномен, хотя и с национальным привкусом. И украинские майданы – лишь одна из составных частей нарастающего протестного движения во всем мире. Несмотря на различия в требованиях демонстрантов, массовые протестные выступления в разных странах имеют общие причины: политику жесткой экономии, коррупцию и вопиющее социальное неравенство. А все эти явления не что иное, как следствия неолиберальной экономической политики последних десятилетий. Более того, поскольку эти протесты в своем подавляющем большинстве направлены на политиков и стремятся изменить политический пейзаж той или иной страны, многие эксперты считают, что «брачный союз между демократией и капитализмом давно закончен».

Нарастающие протесты, прежде всего, высветили несовершенство представительской демократии. Мы живем в эпоху «текучей современности», как назвал ее социолог Зигмунд Бауман, описавший эфемерную природу современных общественных коммуникаций. Бауман говорит, что сегодня общество, подобно жидкости, принимает разные нестабильные формы при очень небольшом внешнем давлении. Оно не способно обрести постоянную форму, что ведет к самым разным последствиям для общественных отношений и политики. Тем временем политические партии, бюрократия и политические институты, похоже, надежно застряли в 17-м веке.

Кризис представительской демократии сам сигнализирует о его причинах. Народ хочет напрямую контактировать с органами власти, а не просто участвовать в выборах. Легитимность власти должна подтверждаться ежедневно, а не раз в четыре года. Даже формальные консультации с народом исключают зашедший так далеко антагонизм в отношениях «власть-народ». Но проявления этого антагонизма будут в большей или меньшей степени продолжаться бесконечно, пока выборы и работа по найму политиков и представителей власти, их обязательность и ответственность не разовьются в постоянное сотрудничество между властью и народом, между политиками и гражданским обществом.

Как далеко может зайти власть, желающая сохранить свои полномочия и привилегии любой ценой, можно увидеть на примере многих государств, переживших революционные перемены в последнее десятилетие. И количество таких стран постоянно растет. Мы живем во время мощного революционного подъема, поскольку народы осознают свое положение, которое становится все хуже и хуже, что заметно во всех странах Запада, в Азии, в Латинской Америке, да и на всем постсоветском пространстве.

Уличные манифестации, которые в каждой отдельной стране кажутся сугубо национальным явлением, в действительности являются частью глобального политического подъема; при этом все больше его участников начинают понимать, что уличных выступлений недостаточно – необходимо установление контроля над государством.

Очень трудно предсказывать будущее украинского Майдана. Но чем больше людей в Украине выходит на улицы, выражая свое недовольство системой, сбросившей маску «представительской демократии», тем больше вероятность построения реальной демократии, а не ее имитации. Чем больше протестующих против политической коррупции, политики жесткой экономии для всех и роскошного потребления для избранных, против экологической деградации и многих других пороков изжившей себя системы отношений между властью и обществом, тем больше шансов реализовать запрос на давно назревшие перемены.

В чем же заключается феномен украинского Майдана? Что отличает его от десятков массовых выступлений людей на площадях и улицах в далеких и близких странах? Какое будущее ждет идеи и лозунги Майдана? Каким будет наше общество, получившее прививку «майданной демократии»? На эти и многие другие вопросы мы будем искать ответ в нашем новом диалоге.

Свернуть

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Є об’єктивні потужні чинники, які будуть каталізувати докорінні зміни

24 фев 2014 года
За останні роки ми побачили цілу низку протестних виступів та масових заворушень в різних країнах світу, навіть у деяких досить спокійних. Чим відрізняється український Майдан, як протестний феномен, від інших соціальних рухів?

Наш Майдан відрізняється за низкою ознак. Якщо говорити про виступи, які пройшли в розвинених країнах, в тому числі і у США, то вони значною мірою пов’язані з тими процесами, які відбуваються в світо-системному ядрі, зокрема падінням рівня життя, кризовими явищами в економіці. Поки що в них не проглядає серйозних намагань знайти якісь світоглядні, ідеологічні підстави для зміни того стану, який є. Більшою мірою це традиційний тиск на владу, з метою вибити своє. І, до речі, різні соціальні групи роблять це різним чином.

А от у ЄС, особливо Центрально-Східній Європі, невпинно зростає популярність національних рухів і будемо сподіватись, що вони набудуть конструктивного спрямування.

Що стосується так званої світової периферії, наприклад близькосхідних країн, то відмінність України – те, що переважна більшість населення яка брала участь у виступах - це люди з гіршою освітою, часто з релігійно фундаменталістським налаштуванням. Йдеться про етноси, які не були долучені ані до соціальних катастроф ХХ століття, ані до гонки озброєнь між двома наддержавами і пов’язаними з цим процесом не тільки військово-промисловим, а й науково-культурним комплексами. На відміну від громадян України, геополітичної території яка опинилась в епіцентрі потужних геополітичних змін останніх століть, вони не відчувають власної долученості до світових трендів.

Додам, що Україна, що в складі Російської Імперії, що в складі Радянського Союзу, все-таки долучалась до світових цінностей, які у перспективі мають відіграти величезну роль не тільки в Україні, а і будь-якій країні світу, яка прагнутиме вижити. Звідсіля відчуття того, що переміни мають бути пов’язані не просто зі зміною партійно політичних вивісок…

На жаль, не маючи достеменного уявлення про реальну модель суспільства, яке потрібно побудувати, що обумовлене не в останню чергу величезним впливом ЗМІ і політиків, які обслуговують інтереси новітньої форми неоліберального тоталітаризму, українські громадяни у своїй більшості вже усвідомлюють, що ці зміни мають обов’язково бути масштабними і воістину доленосними. Це мають бути не тільки зміни окремих політичних і економічних інститутів (типу повернення до Конституції 2004 року), а й суспільного ладу. Тут можна згадати висловлювання тих же воїнів-«афганців» на Майдані, які говорять про те, що ми готові віддати своє життя за те, щоб наші діти жили у інший країні.

Безумовно, і під час помаранчевої революції, і під час сьогодняшніх подій мають місце спроби маніпулювати народним протестом на користь не просто певних політичних сил, а геоекономінчих гравців як на Заході, так і на Сході. Про їх справжні мотиви, окрім очевидного прагнення нагріти руки на дезінтеграції України, ми до кінця не знаємо.

На противагу замовним соціологічним прогнозам про відсутність в українському суспільстві належного протестного потенціалу для опору паразитичному режиму, головним мотивом дій українців все ж таки був супротив тому антидержавницькому курсу, який фактично панував в Україні з моменту проголошення незалежності. Просто в останні роки через особливості люмпенського менталітету можновладців тиск на громадян став ще більш жорстким.


Чи в змозі Майдан реалізувати запит на зміни, чи, принаймні, більш-менш зрозуміло висловити його? Чи стане основою для чогось нового?

Майдан, це, безумовно, точка відліку, пов’язана перш за все з тим, що в суспільстві виявився наявним енергетичний, пасіонарний потенціал для дуже потужного соціального процесу. Повторюю, протягом останніх років насаджувався міф про те, що після помаранчевої революції мобілізація подібного масштабу більше просто неможлива, і що на народ просто не потрібно зважати.

Інше питання - чи реалізується цей потенціал так званої соціальної енергетики, нещодавно так і не використаний помаранчевими балакунами і чи призведе нинішній майдан до якихось конструктивних, масштабних змін в царині економіки та політики.

На превеликий жаль, поки що належного рівня, ідеологічного, організаційного нарешті, якщо хочете, світоглядно-національного забезпечення на Майдані нема.

Ті цілі, які зараз декларуються на Майдані як значущі, типу повернення до Конституції 2004 року, створення тимчасового так званого технічного уряду, який протягне ситуацію до наступних виборів, які б начебто змогли дозволити сформувати, адекватну існуючим в країні проблемам, владу – вони абсолютно міфологічні. І вони тільки затягують час і погіршують ситуацію. Адже як свідчить Новітня історія, навіть радикальні зрушення, пов’язані із застосуванням насильства, мають бути ретельно прораховані і організовані, мати чіткі цілі, поєднувати в собі руйнівні і конструктивні дії.

Масові акти громадянської непокори повинні відбуватись дуже оперативно, в жодному разі не зводитись до неперервного мітингового балагану, де псевдолідери, давно вмонтовані в правлячий істеблішмент, змагаються у радикалісткій риториці, водночас намагаючись, на всяк випадок, демонструвати свою лояльність режиму у практично вже не працюючих офіційних структурах влади. Одним словом, ні за яких обставин не можна дати перерости політичному перевороту у повномасштабну громадянську війну, з наступним хаосом розпаду всіх управлінських інститутів.

Очевидно, відсутність всіх цих чинників може привести до тимчасової поразки Майдану – кожен день зволікання працює на владу, вірніше на ті сили в її середині (там теж не має і не може бути моноліту), які будь-що прагнуть зберегти нинішні джерела по суті кримінального збагачення.

Але у стратегічній перспективі альтернативи докорінним змінам немає (точніше альтернативою є повна втрата державної незалежності). Адже існують об’єктивні потужні чинники, які будуть каталізувати формування конструктивної влади і довготривалого імпульсу змін. Це - повна вичерпаність потенціалу того животіння, в якому відбувалось життя України протягом останніх двадцяти п’яти років.

Врешті-решт, закінчаться ті 15 мільярдів доларів, які до того ж, як стає зрозумілим, Росія може Україні і не дати. Які ще резерви у влади залишились, щоб підтримати - хоча-б на сході, свою соціальну базу? Підтримати хоча б тимчасово, той рівень животіння, який дозволяє заспокоїти суспільство? Мені здається, що такого потенціалу немає. Здатності змінити курс, перекрити фінансові потоки, через які утікає національне багатство України – у влади також немає.


Як ви вважаєте, наскільки співпадають цінності і цілі тих, хто стоїть на Майдані, з цінностями та намірами опозиції та її лідерів?

На мій погляд, існує дуже великий розрив між інтересами Майдана і інтересами опозиції.

Щодо А.Яценюка, який поводить себе на Майдані мало не найрадикальніше (згадаймо його зойки про готовність у разі потреби не зрозуміло куди «піти разом з усіма» і отримати «кулю в лоб», інші істеричні заяви). Насправді існує кричуща невідповідність між його популістськими деклараціями і реальними програмними заявами по суті не просто компромісного, а примиренського характеру типу «мужніх» вимог повернутись до Конституції 2004 року з метою зменшення диктаторських повноважень Януковича. Хоча ще за тих часів я неодноразово писав про те, що ця Конституція, яка свого часу була скроєна під Кучму і носила неофіційну назву «проект Мороза-Медведчука», у професійній політології називається не парламентсько-президентською республікою, а дуалістичною монархією: за формально виборчих механізмів в ній працює знаменитий принцип «король править, але не відповідає». Адже глава держави зберігає достатньо повноважень, щоб блокувати діяльність і парламенту і уряду. А таке «президентство» більш ніж влаштує.

Взагалі боротьба Майдану за зменшення повноважень президента, які насправді потрібно збільшувати, але заклавши конституційно правові механізми блокування можливості узурпації влади, чого не має навіть у опозиційних проектах нового основного закону, є яскравим показником жалюгідності ідеологічної бази опозиційних лідерів.

Крім того, дуже хотілося б помилятися, що у своїх недавніх пропозиціях переходу до чисто парламентської республіки (що, між іншим, повністю співпадає з проектом комуністів) А.Яценюк не керувався чисто кон’юнктурними міркуваннями, обумовленими оприлюдненням напередодні рейтингів провідних політиків, згідно з яким він посідає останні місця, в тому числі і у якості кандидата на посаду всенародно обраного президента. Між іншим, перейти до парламентської республіки намагались кучмівські прибічники здається ще в останні дні 2003 року, а потім, як це не сумно констатувати, на етапі помаранчевого конфлікту Ющенко і Тимошенко, Юлія Володимирівна готувала проект парламентської республіки, за якого олігархічний парламент повністю відгородившись від народу перетворюється на товариство з необмеженою безвідповідальністю, разом з В.Януковичем (про що свого часу писала газета «Дзеркало тижня»). Що ж до, списаного з американського президентства проекту конституції партії «Свобода», то за українських умов він також є абсолютно неефективний.

Стосовно Тягнибока, то Партія «Свобода» існує близько двадцяти років. Що зробила ця партія для консолідації Сходу і Заходу нашої країни? Їх діяльність, навпаки, сприяла розколу, між україномовними та російськомовними українцями і етнічним росіянами (втім, це стосується і діяльності інших «націонал демократів», які замість укріплення «Народного Руху» і перетворення його у потужну позапарламентську політичну силу, подались протирати штани до Верховної Ради, де і успішно займались цією справою, - а дехто і продовжує займатись, - двадцять років). Тому важко говорити про перспективність цієї політичної сили, і особливо її лідера, який не демонструє жодного бажання і розуміння вирішення вищезгаданих проблем.

Величезною трагедією України, на моє переконання, є те, що зусиллями багатьох політиків українська національна ідея була майже повністю дискредитована. Зокрема тотальною неефективністю помаранчевих лідерів, які йшли під гаслами українського національного відродження, і своїм політичним штрейкбрехерством фактично відкрили В.Януковичу шлях до влади. До речі, нещодавно вигадане цілковито беззмістовне поняття так званого правого сектору продовжує дискредитувати високий ідеал українського надетнічного патріотизму.

Нажаль, справжнього модерного націоналізму деголлівського типу в Україні так і не виникло. В кращому разі своєрідний етноцентризм. Взагалі, справжній націоналізм аж ніяк не зводиться до парламентсько-політичного спектру, на лівому боці комуністи, на правому – націоналісти. Наприклад, французькі комуністи на протилежність до наших, довгий час були завзятими французькими націоналістами. Вже не кажучи про представників великого французького або німецького бізнесу. За великим рахунком національна свідомість - це світогляд, а не просто політичні переконання.

Певний шанс стати загальнонаціональним лідером залишається ще у В. Кличка. Адже він значною мірою ще не належить до «партії влади», яка паразитує на загально національних ресурсах уже не одне десятиліття. Цього не скажеш про багатьох членів не тільки фракції партії «Нашої Батьківщини», а й партії «Удар», як і в багатьох випадках причетні до проведення в Україні «антиреформ» (наприклад я б за жодних обставин не хотів бачити у складні антикризового уряду на будь-якій посаді В.Пинзеника).

За В.Кличком (в тому числі і в Європейському Союзі) залишається імідж людини, здатної до рішучих дій, здатної йти до кінця і водночас, такої, що зберігає достатній рівень анти екстремістського налаштування. На жаль, у В.Кличка поки що також не проглядається команди компетентних, відданих однодумців, які б мали серйозну програму національного порятунку, а також бажання і здатність її реалізувати.


Яким найбільш вірогідним, на ваш погляд, може бути подальший розвиток подій? Чи не стане Майдан тривати роками?

Тривати роками, на мій погляд, він не може. Утримати соціально-економічну ситуацію нинішній режим, який був здатний. Якщо ситуація цього животіння буде продовжуватись, вона буде настільки швидко погіршуватись, що хаотично, чи організовано, це все одно радикалізує суспільство.

Я переконаний, що загальносвітова цивілізаційна ситуація, в тому числі в Росії, теж буде змінюватися в цьому напрямку. Більш того, я переконаний, якщо Росія дійсно буде реалізовувати територіальні зазіхання по відношенню до України, намагаючись черговий раз здійснити імперську просторову експансію - це буде лише гірше для неї. Це буде ще більш дестабілізувати її і без того гранично аморфну геополітичну структуру.

В цьому плані варто також згадати і те, з чого Майдан починався – євроінтеграція, євроінтеграційні ілюзії і міфи, які зараз відійшли на задній план. Величезна кількість розмов, як нібито нас всі чекають в Європі, і як там добре – мене, як політолога просто здивувала. Всі наче забули, що Європа майже шість років не може подолати важку економічну кризу, що там відбувається процес розмивання і деградації титульних етносів, і що найбільш трагічно - їх культури, на якій базують величезні здобутки цивілізаційного розвитку Нового і Новітнього часів; що відбуваються неоднозначні процеси у структурі самого Євросоюзу, який демонструє свою неефективність.

Отже, небезпека радикалізації, за якою будуть дуже серйозні жертви, існує, хоча поки ситуація патова. Але очікувати на те, що суспільство і далі може животіти роками – абсолютно нереально.


Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна у небезпеці!

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Майдан живет наивным представлением о том, что все решается в Киеве

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Майдан – це готовність стояти за власну гідність

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Майдан дал миру пример, как народ может отстаивать свою волю

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Революції повторюються, коли їх цілі не реалізовані повністю.

Володимир Чемерис, Голова Інституту Республіка, правозахисник

Революція має піти вглиб

Вікторія Черевко, заступник голови політичної Партії Демократичний Альянс

Майдан починається з тебе

Володимир Золотарьов, журналіст

Постійною є формула - виходь на майдан

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

«З журбою радість обнялася»

Геннадий Балашов, предприниматель, лидер партии «5/10»

У Майдана забрали победу

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

Мы переживаем что-то новое, чего не переживало человечество

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Майдан назавжди звільнив Україну від ностальгії за радянською імперією

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень.

«Євромайдан» ще не до кінця усвідомив себе та свої цілі

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Майдан став частиною сучасної політичної культури України

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Право на спротив

Петро Петриченко, Голова Громадської палати України, генеральний секретар Національної конфедерації профспілок

Проблема нашої держави – серед опозиції і влади ніхто не займається вирішенням проблем людей

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Никто не предложил Майдану внятный план действий, и как его реализовывать

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Майдан еще не предложил понятный всем смысл новой Украины.

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,048