В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Ответы на эти вопросы дает сам Майдан. Сегодня – это не территория и не площадь. Это качественно новое социальное пространство с высокой степенью гражданской самоорганизации, сильной мотивацией. Две его составляющие: политическая – общенациональное стремление к демократии, утверждению свободы, верховенства права и подотчетности власти и социальная – требование справедливости, прозрачности экономики и судебной системы, участия граждан в принятии решений, касающихся их повседневной жизни, тесно переплелись в лозунгах и символах Майдана.

Жестокость и неуступчивость власти приводит к тому, что изменяются состав и настроения участников Майдана. Для многих это стало настоящей школой борьбы – буквально за свою жизнь, жизнь своих семей и друзей.

Государственный патернализм по отношению к гражданам, отсутствие легальных форм оппозиционной борьбы и искоренение «инакомыслия» в Советском Союзе ослабили навыки сопротивления у людей. И было необходимо время, пока эти навыки, свойственные украинскому народу не просто восстановятся, но разовьются и усилятся.

Демократия – шумная дама по определению, однако выступления последних лет раскрывают перед нами более широкое явление, которое происходит на площадях по всему миру. Недовольство – это уже глобальный феномен, хотя и с национальным привкусом. И украинские майданы – лишь одна из составных частей нарастающего протестного движения во всем мире. Несмотря на различия в требованиях демонстрантов, массовые протестные выступления в разных странах имеют общие причины: политику жесткой экономии, коррупцию и вопиющее социальное неравенство. А все эти явления не что иное, как следствия неолиберальной экономической политики последних десятилетий. Более того, поскольку эти протесты в своем подавляющем большинстве направлены на политиков и стремятся изменить политический пейзаж той или иной страны, многие эксперты считают, что «брачный союз между демократией и капитализмом давно закончен».

Нарастающие протесты, прежде всего, высветили несовершенство представительской демократии. Мы живем в эпоху «текучей современности», как назвал ее социолог Зигмунд Бауман, описавший эфемерную природу современных общественных коммуникаций. Бауман говорит, что сегодня общество, подобно жидкости, принимает разные нестабильные формы при очень небольшом внешнем давлении. Оно не способно обрести постоянную форму, что ведет к самым разным последствиям для общественных отношений и политики. Тем временем политические партии, бюрократия и политические институты, похоже, надежно застряли в 17-м веке.

Кризис представительской демократии сам сигнализирует о его причинах. Народ хочет напрямую контактировать с органами власти, а не просто участвовать в выборах. Легитимность власти должна подтверждаться ежедневно, а не раз в четыре года. Даже формальные консультации с народом исключают зашедший так далеко антагонизм в отношениях «власть-народ». Но проявления этого антагонизма будут в большей или меньшей степени продолжаться бесконечно, пока выборы и работа по найму политиков и представителей власти, их обязательность и ответственность не разовьются в постоянное сотрудничество между властью и народом, между политиками и гражданским обществом.

Как далеко может зайти власть, желающая сохранить свои полномочия и привилегии любой ценой, можно увидеть на примере многих государств, переживших революционные перемены в последнее десятилетие. И количество таких стран постоянно растет. Мы живем во время мощного революционного подъема, поскольку народы осознают свое положение, которое становится все хуже и хуже, что заметно во всех странах Запада, в Азии, в Латинской Америке, да и на всем постсоветском пространстве.

Уличные манифестации, которые в каждой отдельной стране кажутся сугубо национальным явлением, в действительности являются частью глобального политического подъема; при этом все больше его участников начинают понимать, что уличных выступлений недостаточно – необходимо установление контроля над государством.

Очень трудно предсказывать будущее украинского Майдана. Но чем больше людей в Украине выходит на улицы, выражая свое недовольство системой, сбросившей маску «представительской демократии», тем больше вероятность построения реальной демократии, а не ее имитации. Чем больше протестующих против политической коррупции, политики жесткой экономии для всех и роскошного потребления для избранных, против экологической деградации и многих других пороков изжившей себя системы отношений между властью и обществом, тем больше шансов реализовать запрос на давно назревшие перемены.

В чем же заключается феномен украинского Майдана? Что отличает его от десятков массовых выступлений людей на площадях и улицах в далеких и близких странах? Какое будущее ждет идеи и лозунги Майдана? Каким будет наше общество, получившее прививку «майданной демократии»? На эти и многие другие вопросы мы будем искать ответ в нашем новом диалоге.

Свернуть

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Майдан став частиною сучасної політичної культури України

28 фев 2014 года
В чому, на вашу думку, полягає Феномен Майдану?

Як на мене, поза сумнівом є те, що Майдан став частиною сучасної політичної культури України. Ми продовжуємо залишатися суспільством, нездатним до утворення сучасних політичних інститутів. І цей дефіцит спроможності почасти корегує інший елемент політичної культури – звичка до мирного масового громадського спротиву. Так, коріння сучасних Майданів можна знайти в результативності скромної і немасової «революції на граниті». Важливо почути й «січові» нотки, що проявляють романтичний інфантилізм ХІХ ст. Однак справжнім, габітуалізованим, феноменом культури Майдан став саме внаслідок подій 2004 року. Євромайдан – це продовження спротиву 2004 року з урахуванням розчарувальних наслідків «помаранчевої революції».

Україна – це ще-не- або вже-не сучасна країна в політичному вимірі (при цілком сучасному суспільстві і залишках радянської інституційної модерності). Майданний масовий спротив виникає в обставинах нерезонуючого суспільства і держави тоді, коли володар порушує мінімум почуття безпеки і гідності населення, перетинає невловиму межу між дозволеним грабіжництвом та недозволеними безчестям і загрозою життю дітей. Зрештою, наявні факти свідчать, що масові крадіжки і зловживання владою українці будуть терпіти, доки вірять у бодай трохи прийнятне майбутнє. Удар по майбутньому, зокрема і в образі непідписаної з Європою угоди, і в образі дитячих скривавлених облич, – це виклик, який обкрадені і постійно пригнічені пострадянські громадяни України не в стані витерпіти. Відповідно запускається реакція – вихід на Майдан, пошук ідеологічного обґрунтування і – відповідно до знайденого – контр-заходи влади і запуск керованого суспільного розколу. Фактично, Майдан – всеукраїнська акція громадянського активізму з боку майданівців та їх опонентів у суспільстві, джерелом виникнення якого є захоплена держава, безвідповідальний уряд, нерепрезентативний парламент і злочинне судочинство.

Не відкидаю і великої ролі особи в історії. За обома масовими майданними протестами стоїть постать Віктора Януковича. Віктор Янукович – справжній (хоч і двічі випадковий) батько українських Майданів. Його неспроможність до публічної політики, сильні лідерські здібності помножені на особисту неосвіченість та кримінально-антисоціальний стиль донецької регіональної еліти щоразу приводять до масового спротиву в Україні. Україна реагує на Януковича. І цю реакцію ще слід досліджувати…


Кожен із Майданів це тимчасова подія чи вони вже «пустили коріння»? Яке їх значення для України?

Майдани – малоефективний тимчасовий спосіб відновлення більш-менш прийнятного рівня спільного життя в Україні. Замість державного будівництва із відповідальним урядом, сильним місцевим самоврядуванням, доступним справедливим судом та парламентом як місцем щоденного відтворення суспільної угоди, ми обходимось мінімумом, такою собі громадянською дієтою щодекадних Майданів.

Як на мене, із вщуханням радянської традиції зважати на публічний протест, ефективність Майданів сходить нанівець. Сучасна владна еліта демонструє, що тільки зовнішні гравці можуть вплинути на їхні апетит і методи його задоволення. Мирний масовий публічний протест дедалі важливіший аргумент.

Без відповідного державного будівництва, яке обмежить егоїзм еліт, Україна впевнено рухатиметься до періоду терористичних методів боротьби протестувальників і диктаторських методів правління владних еліт.

Як би там не було, правити в Україні так, як правили до 2013 року, вже неможливо. Володарям доведеться набагато більше витрачати на свою безпеку. Прибутковість президентської, прем’єрської, депутатської чи суддівської посад значно скоротиться. Ми увійшли в епоху, коли інституалізація держави нарешті почнеться. Запитання лише в тому, які будуть ці інститути: диктаторські чи демократичні?


Чи став майдан маркером зміни покоління? Адже часто порівнюють зі «щепленням цілому поколінню» того чи іншого (в залежності від майдану)?

Три історичних події, на які ми можемо накласти конструкт «Майдану», демонструють стилі різних поколінь. Як свідок і учасник усіх трьох подій, можу поділитися власними спостереженнями.

Події «на граніті» було підтримано студентством по всій УРСР. За студентами українське радянське перебудовне суспільство визнало моральний авторитет. Відповідно сталася реакція уряду, який складався з людей, що вірять у необхідність конструктивних кроків у відповідь на публічний протест. Молодь Перебудови впевнено приходила в історію. Однак уже 1990ті позбавили це покоління і колишньої впевненості, і багато чого іншого: кар’єр, родинного спадку, соціальної безпеки, років життя. В обмін на ризиковане та умовно-вільне життя.

Події на Майдані 2004 року потребували набагато більше людей для протесту і довшого часу для конструктивної реакції влади. Тут показовою є і зміна поколінь серед протестувальників, і серед еліт. Молодь, яка отримала досвід економічного успіху, вимагала збільшення політичних прав. Її підтримали лузери 1990х і націонал-романтики 1960-1980х. Влада ж поділилася на «ще чуйних радянських» і вже «глухих пострадянських» керівників. Підхід Леоніда Кучми виявився важливішим за підхід Януковича, уряд відреагував на легітимний запит громадян на чесні вибори. «Помаранчева революція» перемогла, хоч навряд чи результати правління переможців можна вважати задовільними.

Події на Євромайдані показали, що до попередньої суміші протестувальних поколінь додалося покоління, яке народилося та отримало освіту в Україні. Теперішня молодь отримала примітизовану українську освіту, з її чорно-білим сприйняттям світу і несприйняттям культурного плюралізму своєї країни. Звідси - посилена радикальність та бойовитість. Однак, з огляду на невеликий відсоток молоді на Євромайдані, громадські демократичні цінності все ще посідають домінуюче значення. Натомість еліти, де попри вік підібралися лише ті, хто не розуміє ваги мирного публічного протесту, можуть чути лише аргумент вибухів. Тож подальша історія Євромайдану залежить від танго радикальної молоді і глухих «донецьких».


Майдан асоціюється із громадянським суспільством. Куди дівається громадянське суспільство після Майдану? Що з ним діється, коли Майдан розходиться?

Громадянське суспільство у нас таке, яким йому дозволяють бути обставини, тобто політичний клас, економічний клас та прості посполиті. Слід віддати належне Віктору Януковичу – до 2013 року політичних перешкод роботі громадських організацій він не чинив. Однак тупе і запізніле копіювання путінського законодавство, звісно, показало, що такий лібералізм до громадського сектора він мав через нерозуміння сили сектора.

Економічний клас забезпечує громадський сектор ресурсом для існування. Громадські організації виникають внаслідок готовності суспільства обстоювати свій певний інтерес. Потрібні чесні вибори – голосуйте за відповідальний парламент та підтримуйте моніторингові НПО. Хочете ефективну поліцію та людяні в’язниці, окрім парламенту підтримуйте правозахисні організації. Хочете чесні новини, підтримайте Громадське. Однак українське бажання до цих витребеньок демократії невелике. Справжній інтерес підтверджується гривнею. Західна допомога громадському сектору – це лише костиль, який міг допомогти українцям стати сучасною демократією. Однак будьмо чесними, ми не платимо поки за свої інтереси… Окрім періодів Майдану.

Досвід Майдану – щоразу шанс закріпити логіку громадської співпраці, покладання на себе. Вірю, що останні події збільшать число тих, хто готовий постійно платити і особисто брати участь в роботі ГО.


Майдан в силах реалізувати запит на зміни? Чи він покладає кінець чомусь чи навпаки – стає базою для чогось нового? Майдан це завжди протест чи прояв/висунення соціальних ініціатив?

Майдан – це масовий прояв протесту громадян, який стається, коли еліти порушують пострадянську суспільну угоду. У Майдана немає інструментів щось змінити, однак він чітко формулює запит. Чітко аж настільки, що навіть до Януковича може дійти – треба обмежувати власну жадібність та егоїзм партнерів.

Для зміни, Майданові потрібні партнери в політичному та економічному секторах. Поки такі партнери – спорадичні та малоефективні. Однак такі експерименти, як Демократичний Альянс в політиці обнадіюють.

В економіці ж досі плекають надії на партнерство з олігархами. Логіка підтримки малого зла в політиці з неефективними партіями вже загнала Майдана у кут неефективності. Партнерство з олігархами – те саме. Ситуативні союзи можуть бути. Але майбутнє демократичної України – в сильному дрібному та середньому бізнесі.


Як вважаєте, можуть співпадати цінності, змісти і цілі тих, хто стоїть на майдані з програмами и тих, хто за допомогою Майдану отримує владу?

Так, цінності можуть співпадати. Але важливо, аби гармонізувалися інтереси і практики. Зараз ми маємо недостачу в політичному лідерстві в Україні. Президент показав себе лідером лише групи корпорацій, який не здатен дбати про спільний інтерес країни. В опозиції ми також не маємо лідерів країни. Ця фрагментарність лідерства може коштувати країні єдності – зараз чи в майбутньому.

Для мене – це ще одна ознака (і не найголовніша) того, що Україна може бути місцем прийнятного життя для своїх громадян лише внаслідок суттєвої децентралізації. Треба визнати, що наше розмаїття пов’язано з різністю цінностей, практик і інтересів в площинах культури, самоуправління і економіки. Київ довів, що може розвиватися лише беручи ресурси, і не повертаючи їх решті територій. Фактично, Київ – мініімперська метрополія, що ссе енергію України без повернення у вигляді ефективної соціально-економічної політики чи створення символічного капіталу для зубожілої - демографічно, економічно та змістовно -країни. Ефективне самоуправління із перебраними від егоїстичного Києва податковими надходженнями – спосіб справді дати українцям – якого б роду та мовно-культурної ідентичності ми не були - незалежну країну.


Яка роль інтелектуалів у створенні змістів майдану, хто формує «повістку дня» Майдану? Не лише зараз на Євромайдані…

У різних суспільствах у різні часи різні герої. Повалений Ленін, портрет Бандери на Київраді та георгіївські стрічки у антимайданників – ознака того, що українські герої – вояки. Тобто про розум і креативність як справді поважні цінності я б не говорив. Українські маси довіряють зараз найменш творчим героям, і з часом це зміниться.

Аби ця зміна сталася швидше, українські інтелектуали не мають – і не сидять спокійно. Бібліотека в УкрДомі, мистецька сотня та креатив в ВКонтакті опонентів Майдану свідчать про наявність ідей та спроможності символічного виробництва з обох боків конфлікту.

Однак головна функція інтелектуалів зараз – в якому б таборі вони не були – відстоювати цінності критичної раціональності, яка зменшуватиме схильність натовпу до моральних панік та ірраціональних дій. Також інтелектуали зобов’язані нагадувати про інтерес пасивної більшості, чиє життя менше зачеплено політичним протистоянням.

Саме людяність і увага до інтересів трьох сторін зможуть повернути мир і взаємодію в Україну. Істеричні конфлікти та ворожнечі замирення, що продовжуватимуть двадцятирічну українську дистопію, мають перерватися. І лише інтелектуали можуть це донести партійним лідерам і простим посполитим.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна у небезпеці!

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Майдан живет наивным представлением о том, что все решается в Киеве

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Майдан – це готовність стояти за власну гідність

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Майдан дал миру пример, как народ может отстаивать свою волю

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Революції повторюються, коли їх цілі не реалізовані повністю.

Володимир Чемерис, Голова Інституту Республіка, правозахисник

Революція має піти вглиб

Вікторія Черевко, заступник голови політичної Партії Демократичний Альянс

Майдан починається з тебе

Володимир Золотарьов, журналіст

Постійною є формула - виходь на майдан

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

«З журбою радість обнялася»

Геннадий Балашов, предприниматель, лидер партии «5/10»

У Майдана забрали победу

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

Мы переживаем что-то новое, чего не переживало человечество

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Майдан назавжди звільнив Україну від ностальгії за радянською імперією

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень.

«Євромайдан» ще не до кінця усвідомив себе та свої цілі

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Право на спротив

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Є об’єктивні потужні чинники, які будуть каталізувати докорінні зміни

Петро Петриченко, Голова Громадської палати України, генеральний секретар Національної конфедерації профспілок

Проблема нашої держави – серед опозиції і влади ніхто не займається вирішенням проблем людей

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Никто не предложил Майдану внятный план действий, и как его реализовывать

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Майдан еще не предложил понятный всем смысл новой Украины.

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,116