В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Ответы на эти вопросы дает сам Майдан. Сегодня – это не территория и не площадь. Это качественно новое социальное пространство с высокой степенью гражданской самоорганизации, сильной мотивацией. Две его составляющие: политическая – общенациональное стремление к демократии, утверждению свободы, верховенства права и подотчетности власти и социальная – требование справедливости, прозрачности экономики и судебной системы, участия граждан в принятии решений, касающихся их повседневной жизни, тесно переплелись в лозунгах и символах Майдана.

Жестокость и неуступчивость власти приводит к тому, что изменяются состав и настроения участников Майдана. Для многих это стало настоящей школой борьбы – буквально за свою жизнь, жизнь своих семей и друзей.

Государственный патернализм по отношению к гражданам, отсутствие легальных форм оппозиционной борьбы и искоренение «инакомыслия» в Советском Союзе ослабили навыки сопротивления у людей. И было необходимо время, пока эти навыки, свойственные украинскому народу не просто восстановятся, но разовьются и усилятся.

Демократия – шумная дама по определению, однако выступления последних лет раскрывают перед нами более широкое явление, которое происходит на площадях по всему миру. Недовольство – это уже глобальный феномен, хотя и с национальным привкусом. И украинские майданы – лишь одна из составных частей нарастающего протестного движения во всем мире. Несмотря на различия в требованиях демонстрантов, массовые протестные выступления в разных странах имеют общие причины: политику жесткой экономии, коррупцию и вопиющее социальное неравенство. А все эти явления не что иное, как следствия неолиберальной экономической политики последних десятилетий. Более того, поскольку эти протесты в своем подавляющем большинстве направлены на политиков и стремятся изменить политический пейзаж той или иной страны, многие эксперты считают, что «брачный союз между демократией и капитализмом давно закончен».

Нарастающие протесты, прежде всего, высветили несовершенство представительской демократии. Мы живем в эпоху «текучей современности», как назвал ее социолог Зигмунд Бауман, описавший эфемерную природу современных общественных коммуникаций. Бауман говорит, что сегодня общество, подобно жидкости, принимает разные нестабильные формы при очень небольшом внешнем давлении. Оно не способно обрести постоянную форму, что ведет к самым разным последствиям для общественных отношений и политики. Тем временем политические партии, бюрократия и политические институты, похоже, надежно застряли в 17-м веке.

Кризис представительской демократии сам сигнализирует о его причинах. Народ хочет напрямую контактировать с органами власти, а не просто участвовать в выборах. Легитимность власти должна подтверждаться ежедневно, а не раз в четыре года. Даже формальные консультации с народом исключают зашедший так далеко антагонизм в отношениях «власть-народ». Но проявления этого антагонизма будут в большей или меньшей степени продолжаться бесконечно, пока выборы и работа по найму политиков и представителей власти, их обязательность и ответственность не разовьются в постоянное сотрудничество между властью и народом, между политиками и гражданским обществом.

Как далеко может зайти власть, желающая сохранить свои полномочия и привилегии любой ценой, можно увидеть на примере многих государств, переживших революционные перемены в последнее десятилетие. И количество таких стран постоянно растет. Мы живем во время мощного революционного подъема, поскольку народы осознают свое положение, которое становится все хуже и хуже, что заметно во всех странах Запада, в Азии, в Латинской Америке, да и на всем постсоветском пространстве.

Уличные манифестации, которые в каждой отдельной стране кажутся сугубо национальным явлением, в действительности являются частью глобального политического подъема; при этом все больше его участников начинают понимать, что уличных выступлений недостаточно – необходимо установление контроля над государством.

Очень трудно предсказывать будущее украинского Майдана. Но чем больше людей в Украине выходит на улицы, выражая свое недовольство системой, сбросившей маску «представительской демократии», тем больше вероятность построения реальной демократии, а не ее имитации. Чем больше протестующих против политической коррупции, политики жесткой экономии для всех и роскошного потребления для избранных, против экологической деградации и многих других пороков изжившей себя системы отношений между властью и обществом, тем больше шансов реализовать запрос на давно назревшие перемены.

В чем же заключается феномен украинского Майдана? Что отличает его от десятков массовых выступлений людей на площадях и улицах в далеких и близких странах? Какое будущее ждет идеи и лозунги Майдана? Каким будет наше общество, получившее прививку «майданной демократии»? На эти и многие другие вопросы мы будем искать ответ в нашем новом диалоге.

Свернуть

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Євромайдан» ще не до кінця усвідомив себе та свої цілі

3 мар 2014 года

У нас було декілька більш-менш масових акцій - студентські голодування на початку 90-х, помаранчевий, податковий майдани. За кордоном подібних явищ теж чимало – в Туреччині внаслідок протестів звільнено 10 міністрів, в Італії під самий Новий рік пройшли «автомайдани», що сколихнули суспільство. В чому феномен нашого нинішнього майдану, його унікальність?

Найбільш цікаві риси пов’язані з нетрадиційними рисами цього майдану. Це спроби здійснення революції, якщо це можна так назвати. Тому що класика так званих кольорових революцій, власне до цього жанру більшість спостерігачів відносять «Євромайдан», полягає в тому що, ці акції добре продумані, мають власну стратегію та технологічно підготовлені. Ця акція виглядає технологічно та стратегічно невмотивованою. Тобто тут є багато конспірологічних фактів, але зрозуміло, що успішною акція громадського протесту, яка призводить до змини влади є в тому разі, коли вона відбувається в процесі легітимної змини влади. Більшість «кольорових» революцій відбувалися на хвили невизнання результатів виборів i т.д. Саме в цей час є шанс, що нова влада отримає легітимність.

За будь-яких інших умов, така нова влада теоретично може привести до нових виборів, тобто змінить порядок подій. В класичному варіанті це спочатку вибори, потім акції протесту, потім поява нової влади. Може бути інший варіант - протести, вибори, а вже потім зміна влади. Але в український ситуації це програшний варіант, бо по-перше це може призвести до реальної небезпеки розколу країни, по-друге, з огляду на реальну близькість виборів за фактом, тобто президентських 2015 року.

Тому поява «майдану» виглядає дещо несподівано, стратегічно ти технологічно невмотивовано. Хоча це мабуть поєднує «Євромайдан» з іншими подібними ситуаціями, вони на сьогоднішній день вписані в якусь складну геополітичну гру. Невипадково, поштовхом до «Євромайдану» стала ситуація навколо підписання угоди про асоціацію з ЄС, якесь дуже критичне підняття ставок у цій геополітичній грі з боку Росії, і чи насправді це був такий доленосний вибір, і чи насправді саме цей момент виправданий з появою «Євромайдану», це залишиться для істориків та аналітиків наступних.

Але є третя версія що «Євромайдан», це власне результат застосування технологій контрольованого хаосу. Приклад застосування так званого «кризового менеджменту» в українській ситуації, це власне підготовка до виборів 2015р., коли створюється ситуація, умовно кажучи, вигідна для влади.


Що ж до значення «Євромайдану» - звичайно, для держави це одне, для суспільства друге, для Сходу та Заходу щось інше. До того ж ситуація швидко змінюється, і висновки робити важко. І все ж - в чому полягає його значення для суспільства?

Сенс явища полягає у тому, що «Євромайдан» як масовій рух виник як емоційна реакція більшості людей на дії влади, які засвідчували її наміри встановити диктатуру чи діяти не правовими методами, якщо не в межах правової держави, то в межах демократії на етапі її встановлення. Є підстави думати про те що, така реакція була свідомо спровокована третьою стороною, яка намагалась спровокувати конфлікт, що це не була свідома позиція влади стосовно такої демонстрації. Але громадянське суспільство яке так масово та емоційно зреагувало на цей виклик, воно по всяк час отримує підтвердження своєї версії, зокрема останнє скандальне голосування у Верховній Ради. Але це загальна схема.

Якщо говорити про підсумки, то виглядає таким чином: «Євромайдан» в системи координат української політичної влади є доволі важливою подією, незважаючи на її мінімальний на даному етапи політичний ефект. Але він ще і в символічному плани дуже важливий. Українська нація зустріла незалежну українську державу в зародковому етапі свого становлення, і тому вона продовжила своє становлення, самовизначення в процесі функціонування української держави. На певному етапи відбулося голосування за незалежність на референдумі, на якомусь етапі відбулися різні події, які так би мовити підтримували романтичний тренд, прагматичний тренд. Словом, всі етапи становлення нормальної політичної нації.

«Євромайдан» вписується в цю логіку та є елементом самовизначення в зовнішній системі координат з одного боку, визначеність приналежності до європейської цивілізації на противагу якійсь інший цивілізації—азійській чи ще якійсь іншій цивілізації.

А з іншого боку, це включення в нову політичну націю яка формується методом, як свого часу казав Н.Гумільов «методом психологічної індукції». Так ця психологічна індукція в умовах «Євро майдану» поширилися на нове коло неофітів української політичної нації, тобто на людей які були осторонь, але сьогодні в них визріла ця ідентичність.


Були сумніви щодо одностайності інтересів опозиції на майдані, не кажучи вже про те, що далеко не повністю співпадають інтереси та цінності опозиційних партій та мітингувальників? Чи немає тут прихованого конфлікту інтересів?

Цілком очевидно, що є певне неспівпадання і навіть суперечність. Конфігурація політичних сил не відображає співвідношення суспільних інтересів, настроїв і навіть уявлень громадян про те, як має бути, чого вони прагнуть і як вони розуміють ситуацію.

Складно сказати в загальний формулі, «Євромайдан» як стихійний суспільний рух не до кінця усвідомив себе як явище, свої цілі, свої пріоритети, свою стратегію реалізації цих цілей. А в умовах несамовизначеності на ньому, як на певному ресурсі, паразитують політичні інститути, які вписані в ту систему, проти якої майдан власне виступає. Можливо це надто категорична формула, можливо ці структури так само еволюціонують в процесі розвитку майдану, але їхня інституційна і світоглядна інерція спрямовує щоб не стільки вести за собою, скільки використати цих людей.

Майдан власне реалізовується як потужний мотиваційний ресурс, який може бути застосований для досягнення своїх цілей. Особливо прикметною є дискусія навколо єдиного кандидата. Всі розуміють, що є внутрішні ревнощі в середині оппозиційної трійки при висуненні єдиного кандидата. Всі розуміють, які насправді там інтриги, і в чому суть колізії. Але тим не менш опозиційні лідери оперують зовсім іншою мотивацією і аргументацією. Мовляв, визначення єдиного кандидата несе загрозу.

Кличко, який на сьогоднішній день виглядає найбільш імовірним кандидатом, він чомусь поводить себе сміливіше, а А.Яценюк, який, скоріш за все не має шансів стати узгодженим кандидатом, чомусь найбільш боїться загострення ситуації та конфлікту із владою.

Тому таке лукавство, таке подвійне дно цієї політичної риторики, яке існує навколо «Євромайдану», звичайно деморалізує та обурює мітингувальників, і спрямовує процес в традиційне річище закулісних політичних домовленостей партій та вуличних ексцесів.


Протести врешті-решт закінчаться, майдан розійдеться. Як далі вся ця маса буде еволюціонувати, адже соціальна база його – незадоволена молодь, залишається? Що буде відбуватися далі? Чи побачимо ми нову антисистемну політичну партію, як було в деяких країнах? В якому напрямі буде еволюціонувати протестний рух?

Це залежить від сценарію, в межах якого відбудеться те чи інше результативне - чи безрезультатне, завершення «Євромайдану» в його нинішньому вигляді.

Сценаріїв є кілька. Один з найбільш ймовірних, власне про нього говорили деякі спікери «Євромайдану» з середовища громадських активістів: Майдан мав би локалізуватися, залишитися як фактор географічної присутності в центрі Києва протестувальників, але перестав би бути таким всеосяжним. Без блокування великої кількості адміністративних споруд, плюс - полегшення життя комунальних служб.

Такий варіант, можна назвати його консервацією, він передбачав би пробудження, поновлення сюжету ближче до виборів 2015 року і дав би можливість владі зберегти обличчя та зняти питання з порядку денного.

Інший варіант - репресивний сценарій, спроби в той чи інший спосіб знизити протестну активність мітингувальників з боку влади тим чи іншим каральним засобом. Принаймні погрозу застосування такого сценарію ми сьогодні спостерігаємо, в ході прийняття низки законів Верховною Радою які спрямовані на посилення різноманітної кримінальної відповідальності.

Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна у небезпеці!

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Майдан живет наивным представлением о том, что все решается в Киеве

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Майдан – це готовність стояти за власну гідність

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Майдан дал миру пример, как народ может отстаивать свою волю

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Революції повторюються, коли їх цілі не реалізовані повністю.

Володимир Чемерис, Голова Інституту Республіка, правозахисник

Революція має піти вглиб

Вікторія Черевко, заступник голови політичної Партії Демократичний Альянс

Майдан починається з тебе

Володимир Золотарьов, журналіст

Постійною є формула - виходь на майдан

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

«З журбою радість обнялася»

Геннадий Балашов, предприниматель, лидер партии «5/10»

У Майдана забрали победу

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

Мы переживаем что-то новое, чего не переживало человечество

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Майдан назавжди звільнив Україну від ностальгії за радянською імперією

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Майдан став частиною сучасної політичної культури України

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Право на спротив

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Є об’єктивні потужні чинники, які будуть каталізувати докорінні зміни

Петро Петриченко, Голова Громадської палати України, генеральний секретар Національної конфедерації профспілок

Проблема нашої держави – серед опозиції і влади ніхто не займається вирішенням проблем людей

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Никто не предложил Майдану внятный план действий, и как его реализовывать

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Майдан еще не предложил понятный всем смысл новой Украины.

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,060