В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Ответы на эти вопросы дает сам Майдан. Сегодня – это не территория и не площадь. Это качественно новое социальное пространство с высокой степенью гражданской самоорганизации, сильной мотивацией. Две его составляющие: политическая – общенациональное стремление к демократии, утверждению свободы, верховенства права и подотчетности власти и социальная – требование справедливости, прозрачности экономики и судебной системы, участия граждан в принятии решений, касающихся их повседневной жизни, тесно переплелись в лозунгах и символах Майдана.

Жестокость и неуступчивость власти приводит к тому, что изменяются состав и настроения участников Майдана. Для многих это стало настоящей школой борьбы – буквально за свою жизнь, жизнь своих семей и друзей.

Государственный патернализм по отношению к гражданам, отсутствие легальных форм оппозиционной борьбы и искоренение «инакомыслия» в Советском Союзе ослабили навыки сопротивления у людей. И было необходимо время, пока эти навыки, свойственные украинскому народу не просто восстановятся, но разовьются и усилятся.

Демократия – шумная дама по определению, однако выступления последних лет раскрывают перед нами более широкое явление, которое происходит на площадях по всему миру. Недовольство – это уже глобальный феномен, хотя и с национальным привкусом. И украинские майданы – лишь одна из составных частей нарастающего протестного движения во всем мире. Несмотря на различия в требованиях демонстрантов, массовые протестные выступления в разных странах имеют общие причины: политику жесткой экономии, коррупцию и вопиющее социальное неравенство. А все эти явления не что иное, как следствия неолиберальной экономической политики последних десятилетий. Более того, поскольку эти протесты в своем подавляющем большинстве направлены на политиков и стремятся изменить политический пейзаж той или иной страны, многие эксперты считают, что «брачный союз между демократией и капитализмом давно закончен».

Нарастающие протесты, прежде всего, высветили несовершенство представительской демократии. Мы живем в эпоху «текучей современности», как назвал ее социолог Зигмунд Бауман, описавший эфемерную природу современных общественных коммуникаций. Бауман говорит, что сегодня общество, подобно жидкости, принимает разные нестабильные формы при очень небольшом внешнем давлении. Оно не способно обрести постоянную форму, что ведет к самым разным последствиям для общественных отношений и политики. Тем временем политические партии, бюрократия и политические институты, похоже, надежно застряли в 17-м веке.

Кризис представительской демократии сам сигнализирует о его причинах. Народ хочет напрямую контактировать с органами власти, а не просто участвовать в выборах. Легитимность власти должна подтверждаться ежедневно, а не раз в четыре года. Даже формальные консультации с народом исключают зашедший так далеко антагонизм в отношениях «власть-народ». Но проявления этого антагонизма будут в большей или меньшей степени продолжаться бесконечно, пока выборы и работа по найму политиков и представителей власти, их обязательность и ответственность не разовьются в постоянное сотрудничество между властью и народом, между политиками и гражданским обществом.

Как далеко может зайти власть, желающая сохранить свои полномочия и привилегии любой ценой, можно увидеть на примере многих государств, переживших революционные перемены в последнее десятилетие. И количество таких стран постоянно растет. Мы живем во время мощного революционного подъема, поскольку народы осознают свое положение, которое становится все хуже и хуже, что заметно во всех странах Запада, в Азии, в Латинской Америке, да и на всем постсоветском пространстве.

Уличные манифестации, которые в каждой отдельной стране кажутся сугубо национальным явлением, в действительности являются частью глобального политического подъема; при этом все больше его участников начинают понимать, что уличных выступлений недостаточно – необходимо установление контроля над государством.

Очень трудно предсказывать будущее украинского Майдана. Но чем больше людей в Украине выходит на улицы, выражая свое недовольство системой, сбросившей маску «представительской демократии», тем больше вероятность построения реальной демократии, а не ее имитации. Чем больше протестующих против политической коррупции, политики жесткой экономии для всех и роскошного потребления для избранных, против экологической деградации и многих других пороков изжившей себя системы отношений между властью и обществом, тем больше шансов реализовать запрос на давно назревшие перемены.

В чем же заключается феномен украинского Майдана? Что отличает его от десятков массовых выступлений людей на площадях и улицах в далеких и близких странах? Какое будущее ждет идеи и лозунги Майдана? Каким будет наше общество, получившее прививку «майданной демократии»? На эти и многие другие вопросы мы будем искать ответ в нашем новом диалоге.

Свернуть

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Майдан назавжди звільнив Україну від ностальгії за радянською імперією

5 мар 2014 года
В чому, на вашу думку, полягає Феномен Майдану? Адже це вже не лише київський феномен, але й всеукраїнський. В чому полягає його унікальність, що вирізняє його серед інших майданів – «податкового», «мовного», «помаранчевої революції», «України без Кучми» та інших?

На мою думку, його феномен полягає в тому, що Майдан став результатом довгоочікуваної зміни генерації в суспільстві, я кажу не в політиці, а саме в суспільстві. Коли сформувалася велика кількість людей, для яких уже стали нормою такі консенсуси як питання свобод, своїх прав і неможливість повернення до авторитарного способу правління. Раніше ми про це говорили, соціологи показували і прогнозували, а зараз ми це побачили. І все це, звичайно, стало наслідком колосальної узурпації влади, яка відбулася в Україні. Це стало вибухонебезпечною сумішшю, яку можна назвати феноменом майдану.

Унікальність же, якщо подивитися загально, з точки зору світових трендів в політиці, то насправді, нічого такого нового на майдані не відбулося. Відбулося звичайне повстання проти диктатури і воно мало такі передумови, які були в суспільстві, тому що Янукович не мав ні внутрішніх ресурсів, ні економіки, ні якихось унікальних ресурсів, таких як нафта чи газ, ні ядерної кнопки, він не був харизматичним лідером, що міг би тримати на своїй харизмі авторитарний режим. Тобто, у Януковича нічого не було, а він почав творити авторитарний режим, не маючи для цього підстав. Тому, з точки зору теорії світової політики і революції, нічого особливого не сталося. Але, що можна ще сказати, – зараз на пострадянському просторі відбувся перший такий організований виступ громадян, який, по суті, раз і назавжди перекрив будь-які ностальгії за радянською імперією і оце, напевно, і є його унікальність. Унікальність в тому, що кордони Європи просунулися далі на Схід і це сталося буквально на Майдані.


Кожен із майданів – це тимчасова подія, чи вони вже «пускають коріння»? Яке їхнє значення для України?

Звичайно всі інші майдани по Україні – це було віддзеркалення, відбиток київського Майдану. Звичайно, в різних регіонах країни ситуація дуже різна, і ми це чудово знаємо, але можна сказати точно, що якби не було виступів у регіонах, наприклад, захоплень будівель місцевих адміністрацій, атак на управління СБУ, як це в Хмельницьку було, якби не було цієї підтримки в регіонах – адже із регіонів люди теж приїжджали, то, звичайно майдан би не відбувся так, як він відбувся. Я думаю, що владу доконали в тому числі і оці виступи в регіонах, оті локальні майдани, які були не такими великими і значними, але які відіграли колосальну роль. І не треба забувати, що для багатьох регіонів вони насправді стали першими майданами, наприклад, для Дніпропетровська, для Запоріжжя, – там взагалі ніколи такого не було за багато років. Тому для більшості регіонів це також стало унікальним просуванням вперед.

Революція – це лише революція і ніколи не чудо. Звичайно, зміна влади навіть в такий спосіб нічого не зможе змінити одразу. В Україні живуть ті самі люди, працюють ті самі правила, хоча вже подекуди лише частково; працюють ті самі інституції формальні і неформальні, тому говорити про те що все змінилося і пустило корені, звичайно, не можна. І відбуватиметься воно так: то вперед, то трошки назад, то вперед, то трошки назад – такою синусоїдою, яка піднімається угору. Тому я думаю, говорити про те, що ми пустили глибокі корені на Майдані, було б перебільшенням, але ми посіяли дуже добре насіння, якщо використовувати таку метафору. Але це ще не є корінням; щоб це стало корінням, треба щоб Майдан перетворився на конкретні державні інституції, які дадуть можливість громадянам впливати на рішення влади, які змусять державні органи влади бути прозорими, відповідальними, які виставлять ті чи інші критерії для політиків – оці інституції, про які я сказав, це і буде коріння. Те, що ми маємо зараз – це лише насіння.


Чи став майдан маркером зміни поколінь? Адже часто порівнюють зі «щепленням цілому поколінню» того чи іншого (в залежності від майдану)?

Для мене це і є основною ознакою Майдану. Але мова має йти про покоління не стільки за віком, скільки про цивілізаційне, тобто про те покоління, яке не хоче бачити «совка» – отаке це нове покоління.


Майдан асоціюється із громадянським суспільством, але досі ми спостерігали різкі спади активності громадян після того, коли майдани розходилися? Куди зникає громадянське суспільство після Майдану?

В ідеалі для такого суспільства мають бути створені механізми участі в політичному житті – через місцеві та центральні органи влади, через дорадчі структури, через самоврядування – і це дуже важливо.

Оці активісти на майдані – це могла б бути міцна основа для місцевих органів влади та громадянського контролю на місцях. І це дуже важливо, бо у нас місцевого самоврядування немає. І тому майдан може і має набути таких форм – це є реальною перспективою.


Як Ви вважаєте, чи можуть співпадати цінності, змісти і цілі тих, хто стоїть на Майдані, із програмами тих, хто за допомогою Майдану хоче отримати владу?

Люди більш радикально і серйозно ставлять до виконання своїх вимог. На відмінну від 2004-2005 років, люди зараз набагато радикальніше відносяться до політики, а тоді було навпаки – політики були радикальнішими, ніж люди, і прямої відповідності тут немає. І тому тим політикам, які зараз очолили уряд, буде непросто, але так чи інакше, сьогодні відповідність, яка є між радикальним Майданом і все ще старими політиками, – вона набагато-набагато більша, ніж та, яка була.


Майдан – це спосіб зміни влади чи потреба, запит на реформи?

І те, і друге. Я думаю, що Янукович міг би залишатися президентом дуже довго, навіть диктатором, якби він почав реформи, хоча би в економіці. Але в його реальних планах і діях не знайшлося місця для реформ, його мета полягала у власному збагаченні. Отже про реформи можна було говорити лише після зміни влади, тому я і не розділяю ці питання.


Яка роль інтелектуалів у створенні змістів майдану, хто формує «порядок денний» Майдану?

Роль значна, тому що ідеологічні цінності, які сьогодні повертаються суспільству, значною мірою були сформульовані на майдані, – це основні права людини, духовні і громадянські цінності, – це все питання, які є парафією інтелектуалів. Вони не є парафією бізнесменів чи кримінальних структур, на жаль, вони не завжди є парафією політиків. Оскільки саме інтелектуали висувають ці питання, для них це дуже важливо. До речі, інтелектуали Майдану відігравали значну роль у формуванні смислів і Майдану, і майбутнього України. Цікаво, що інтелектуали потрібні були і для антимайдану, але їх не могли знайти наші політики. Тому їхня роль дуже велика, і це той приклад, якщо повернутися до запитання про унікальність моментів, який показує, що ідеї переважають і над грошима, і над ціллю. Ми зараз на власному досвіді переконалися, що коли є сильні ідеї і інтелектуали, які здатні нести їх у маси, і якщо люди готові їх підтримувати, – проти них гроші і каральні органи безсилі, вони не можуть перемогти.


Євромайдан – в чому його відмінність від попередніх майданів?

В Україні до того був один великий майдан – це помаранчева революція. Тоді люди не були такими радикально налаштованими, як політики, а зараз люди набагато радикальніші, ніж політики. Якби не люди, політики б були на Лук’янівці.

А другий момент – що ціна, яку було сплачено за перемогу, інша. Все-таки, коли люди віддавали своє життя, це не та ціна, де люди просто постояли на морозі, тому це зовсім інша ціна і інші настрої.


В який момент і з яких причин Майдан перестав бути місцем мирного протесту? Де та межа, за яку владі і суспільству краще не заходити?

Це не від людей залежало, це залежало від влади, від оскаженілого диктатора, який просто розганяв і бив, і вважав, що такі дії є нормальними. І навіть опозиція, – що вони могли зробити? Більше того, опозиція якраз намагалася стримувати майдан, щоби не було кровопролиття, за яке людям довелось би відповідати – і морально, і, можливо, кримінально, але вони як раз намагалися уникнути цього дуже щиро. Так само і люди не хотіли вмирати, це зрозуміло, але то така влада, ну що тут зробиш?

Як можна будо уникнути кровопролиття, коли Гітлер окупував Європу? Що треба було розказувати Гітлеру, коли він завоював Європу? Нічого. З цим треба було боротися, так само і Майдан. Вся відповідальність лягає на владу, на ту верхівку, яка це робила. І з кровопролиттям нічого не можна було зробити. Єдине, що можна було б давно зробити нам, суспільству і всім політикам, – це не миритися з фактами узурпації влади, які почалися відбуватися набагато раніше. Це і корупція, яка була на виборах, і 200 гривень за голос, які приводили до влади продажних політиків. Тобто, якщо говорити про те, як можна було запобігти Майдану, то треба ставити питання до суспільства, яке дозволило корупції розгулювати країною і пожирати все живе, що тут у Києві було.

Я думаю, що переломним моментом була битва на Грушевського. Чому? Тому що у той день, після 7 тижнів стояння на майдані політики прийшли з чергових перемовин і знову щось непевне пропонували людям, – що треба збирати якісь підписи, готуватися до виборів тощо. І тоді люди пішли на Грушевського. Так, це було кілька радикалів, але в той момент їх почали підтримувати всі. І якщо, скажімо, на Банковій тих, хто атакував назвали провокаторами і на цьому все закінчилося, то тоді на Грушевського вже радикалами можна було називати весь Майдан, і стало зрозуміло, що то ніякі не радикали.


Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна у небезпеці!

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Майдан живет наивным представлением о том, что все решается в Киеве

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Майдан – це готовність стояти за власну гідність

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Майдан дал миру пример, как народ может отстаивать свою волю

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Революції повторюються, коли їх цілі не реалізовані повністю.

Володимир Чемерис, Голова Інституту Республіка, правозахисник

Революція має піти вглиб

Вікторія Черевко, заступник голови політичної Партії Демократичний Альянс

Майдан починається з тебе

Володимир Золотарьов, журналіст

Постійною є формула - виходь на майдан

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

«З журбою радість обнялася»

Геннадий Балашов, предприниматель, лидер партии «5/10»

У Майдана забрали победу

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

Мы переживаем что-то новое, чего не переживало человечество

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень.

«Євромайдан» ще не до кінця усвідомив себе та свої цілі

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Майдан став частиною сучасної політичної культури України

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Право на спротив

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Є об’єктивні потужні чинники, які будуть каталізувати докорінні зміни

Петро Петриченко, Голова Громадської палати України, генеральний секретар Національної конфедерації профспілок

Проблема нашої держави – серед опозиції і влади ніхто не займається вирішенням проблем людей

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Никто не предложил Майдану внятный план действий, и как его реализовывать

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Майдан еще не предложил понятный всем смысл новой Украины.

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,029