В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Ответы на эти вопросы дает сам Майдан. Сегодня – это не территория и не площадь. Это качественно новое социальное пространство с высокой степенью гражданской самоорганизации, сильной мотивацией. Две его составляющие: политическая – общенациональное стремление к демократии, утверждению свободы, верховенства права и подотчетности власти и социальная – требование справедливости, прозрачности экономики и судебной системы, участия граждан в принятии решений, касающихся их повседневной жизни, тесно переплелись в лозунгах и символах Майдана.

Жестокость и неуступчивость власти приводит к тому, что изменяются состав и настроения участников Майдана. Для многих это стало настоящей школой борьбы – буквально за свою жизнь, жизнь своих семей и друзей.

Государственный патернализм по отношению к гражданам, отсутствие легальных форм оппозиционной борьбы и искоренение «инакомыслия» в Советском Союзе ослабили навыки сопротивления у людей. И было необходимо время, пока эти навыки, свойственные украинскому народу не просто восстановятся, но разовьются и усилятся.

Демократия – шумная дама по определению, однако выступления последних лет раскрывают перед нами более широкое явление, которое происходит на площадях по всему миру. Недовольство – это уже глобальный феномен, хотя и с национальным привкусом. И украинские майданы – лишь одна из составных частей нарастающего протестного движения во всем мире. Несмотря на различия в требованиях демонстрантов, массовые протестные выступления в разных странах имеют общие причины: политику жесткой экономии, коррупцию и вопиющее социальное неравенство. А все эти явления не что иное, как следствия неолиберальной экономической политики последних десятилетий. Более того, поскольку эти протесты в своем подавляющем большинстве направлены на политиков и стремятся изменить политический пейзаж той или иной страны, многие эксперты считают, что «брачный союз между демократией и капитализмом давно закончен».

Нарастающие протесты, прежде всего, высветили несовершенство представительской демократии. Мы живем в эпоху «текучей современности», как назвал ее социолог Зигмунд Бауман, описавший эфемерную природу современных общественных коммуникаций. Бауман говорит, что сегодня общество, подобно жидкости, принимает разные нестабильные формы при очень небольшом внешнем давлении. Оно не способно обрести постоянную форму, что ведет к самым разным последствиям для общественных отношений и политики. Тем временем политические партии, бюрократия и политические институты, похоже, надежно застряли в 17-м веке.

Кризис представительской демократии сам сигнализирует о его причинах. Народ хочет напрямую контактировать с органами власти, а не просто участвовать в выборах. Легитимность власти должна подтверждаться ежедневно, а не раз в четыре года. Даже формальные консультации с народом исключают зашедший так далеко антагонизм в отношениях «власть-народ». Но проявления этого антагонизма будут в большей или меньшей степени продолжаться бесконечно, пока выборы и работа по найму политиков и представителей власти, их обязательность и ответственность не разовьются в постоянное сотрудничество между властью и народом, между политиками и гражданским обществом.

Как далеко может зайти власть, желающая сохранить свои полномочия и привилегии любой ценой, можно увидеть на примере многих государств, переживших революционные перемены в последнее десятилетие. И количество таких стран постоянно растет. Мы живем во время мощного революционного подъема, поскольку народы осознают свое положение, которое становится все хуже и хуже, что заметно во всех странах Запада, в Азии, в Латинской Америке, да и на всем постсоветском пространстве.

Уличные манифестации, которые в каждой отдельной стране кажутся сугубо национальным явлением, в действительности являются частью глобального политического подъема; при этом все больше его участников начинают понимать, что уличных выступлений недостаточно – необходимо установление контроля над государством.

Очень трудно предсказывать будущее украинского Майдана. Но чем больше людей в Украине выходит на улицы, выражая свое недовольство системой, сбросившей маску «представительской демократии», тем больше вероятность построения реальной демократии, а не ее имитации. Чем больше протестующих против политической коррупции, политики жесткой экономии для всех и роскошного потребления для избранных, против экологической деградации и многих других пороков изжившей себя системы отношений между властью и обществом, тем больше шансов реализовать запрос на давно назревшие перемены.

В чем же заключается феномен украинского Майдана? Что отличает его от десятков массовых выступлений людей на площадях и улицах в далеких и близких странах? Какое будущее ждет идеи и лозунги Майдана? Каким будет наше общество, получившее прививку «майданной демократии»? На эти и многие другие вопросы мы будем искать ответ в нашем новом диалоге.

Свернуть

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Революція має піти вглиб

21 мар 2014 года
З огляду на те, які події відбулися під час, та після Майдану, на вашу думку, чи можна вважати його унікальним? Таким, який призвів до змін не лише у внутрішній але й в зовнішній політиці країни?

Майдан не є явищем унікальним. Народні повстання, які ми в Україні вже традиційно називаємо «майданами», виникають у багатьох країнах світу. А в Україні ми бачили «Україну без Кучми» (2000-01), «Повстань, Україно!» (2002), «Помаранчеві» події (2004), «Податковий майдан» (2010).

І ці майдани – об’єктивне явище. Людей виводять на площі соціальні протиріччя. Ці протиріччя не були вирішені в Україні під час цих подій. Тому люди вкотре вийшли на Майдан.

Якщо і в результаті сьогоднішніх подій соціальна система не зміниться, люди вийдуть на Майдан знову.

Ми, Інститут Республіка, вели моніторинг протестів 2010-13. Результат такий. Кількість протестів зростала за експонентою. І кількість протестів із соціальними вимогами значно переважала політичні протести.

Можна згадати акцію освітян весною 2011-го, чорнобильців і афганців восени 2011-го, «врадіївську ходу» влітку 2013-го, а виступи червоноградських (Львівська область) шахтарів весною 2013-го за кількістю учасників перевершили акцію політичної опозиції «Україно, вставай!».

2013-го Україна стояла на порозі соціального вибуху. І цей вибух стався.

Українці справді не стали наступати на ті ж граблі, на які наступили 2004-го. Тоді, коли повірили у доброго царя.

І зрозуміли, що добрих царів не буває. 2013-го люди на Майдані вже говорили не про те, що треба просто поміняти президента. А про те, що треба міняти всю систему.

Політична опозиція змушена була говорити те, що вимагали люди. І ось вже ті «помаранчеві» політики, які категорично виступали проти змін до Конституції 2004-го (мовляв, маємо гарного президента і не треба його обмежувати), зараз виступають за обмеження президентських повноважень.

Але політики говорять тільки про зміну «системи влади» (бо їх саме влада і цікавить), тоді як людям на Майдані потрібна зміна соціальної системи. Зміна системи, в якій невеличке число олігархів та вищих чиновників живуть у розкошах, а маса українців – у злиднях.

Отже Майдан 2013-го – це продовження повстань 2000-го, 2004-го.

Приводом до повстань були різні події (вбивство журналіста, президентські вибори). 2013-го таким приводом стало порушення свободи мирних зібрань – брутальний розгін Євромайдану проти ночі 30 листопада.

Але з 1 грудня це був вже не Євромайдан. За дослідженнями Фонду Демократичні ініціативи питання євроінтеграції цікавили меншість присутніх на Майдані.

Головними стало питання зміни свого життя.

Завданням української революції, яка розпочалася ще 2000-го стала зміна соціальної системи з олігархічного капіталізму на соціальну систему. І зміна політичної системи з президентського авторитаризму на парламентську демократію. Або й на пряму демократію.


Чи досяг Майдан цих цілей після того, як режим Януковича було повалено?

Ні.

До влади повернулися «помаранчеві», які вже показали, що систему міняти не збираються. Декілька декоративних постів в уряді, які політична опозиція віддала «активістам Євромайдану», нічого не змінюють.

Новий уряд заявив, що виконає всі вимоги Міжнародного валютного фонду задля отримання кредитів. А ці вимоги полягають у скороченні соціальних програм, у продовженні пенсійної та медичної «реформ», які розпочала стара влада і проти яких виступали люди на Майдані.

Вимоги МВФ полягають і у збільшенні ціни на газ, комунальних та транспортних тарифів, скасування мораторію на продаж продуктивної землі, тотальній приватизації української промисловості.

Олігархи вже отримують свої вотчини у найбільших промислових регіонах.

Під тиском Майдану парламент повернув Конституцію 2004-го. Але насправді народ пішов значно далі у вимогах зміни політичної системи.

Йдеться вже не про деяке зменшення президентських повноважень, а про скасування посади президента взагалі, про ліквідацію обласних та районних адміністрацій та про широкі повноваження органів місцевого самоврядування та самоорганізації.

Отже, Україна на початку березня 2014 знаходиться у тій же точці, що й наприкінці грудня 2004-го. Владу змінено. Але поза цим не змінено нічого.

Тому революція мусить тривати до ліквідації системи олігархічного капіталізму. Тобто, до ліквідації основ існування олігархії.

Ми всі були шоковані розкішшю Межигір’я та палаців оточення Януковича. Але подібні палаци є і у представників опозиції.

Ми вимагаємо санкцій щодо тих високопосадовців, які вивезли свої капітали в Європу. Але вивезли їх не лише представники колишньої влади.

Націоналізація одного-двох маєтків буде всього лише популізмом, доки ми не позбавимо олігархат, провладний чи опозиційний, самої можливості накопичувати за рахунок українських трударів великі кошти і вивозити їх за межі України.

І понад тим – спрямовувати ці кошти на організацію голосування на парламентських чи президентських виборах. Або проплатити місця для своїх людей у списках провладної чи опозиційної партії. Або купити собі суддів чи цілий райвідділ міліції.

Отже, якщо ми не позбавимо український олігархат їхньої економічної основи, нова влада робитиме достеменно те ж саме, що й влада Партії регіонів.

Будуватиме палаци і купуватиме вибори.

Отже, десять соціальних вимог.

  1. Законодавча відміна пенсійної, медичної та освітньої «реформ».

  2. Законодавче скасування продажу продуктивної землі.

  3. Відмова від «реформ» у сфері трудових відносин, підвищення ролі профспілок.

  4. Робітничий контроль на підприємствах усіх форм власності, забезпечення права на страйк.

  5. Націоналізація базових галузей економіки: банкової, нафто-газової, гірничо-видобувної, металургійної, хімічної, енергетичної, транспорту і зв’язку. Та повернення у власність громад Києва та інших міст розпроданого комунального майна.

  6. Прогресивна система оподаткування фізичних осіб та корпорацій (більше надприбутків – більше податків), податок на розкіш.

  7. Скасування нормативно-правових актів, за якими українські підприємства звільняються від оподаткування у низці офшорних країн.

  8. Відмова від кредитів Міжнародного валютного фонду та умов, які висуває МВФ щодо цих кредитів.

  9. Відмова від підвищення комунальних та транспортних тарифів.

  10. Безкоштовна медицина та освіта.

В Україні відбулася лютнева революція. Як і у лютому 1917-го року в Російській імперії, ми повалили монархію.

Але революція має піти вглиб, висунувши соціальні вимоги.

«Вглиб» не означає поновлення силового протистояння. «Вглиб» означає розширення соціальної бази революції.

А розширення соціальної бази означатиме розширення території революції на Схід і Південь.

Інакше, якщо це не відбудеться зараз, нас чекає жовтнева (вереснева, груднева або ін.) революція.


Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Україна у небезпеці!

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Майдан живет наивным представлением о том, что все решается в Киеве

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Майдан – це готовність стояти за власну гідність

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Майдан дал миру пример, как народ может отстаивать свою волю

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Революції повторюються, коли їх цілі не реалізовані повністю.

Вікторія Черевко, заступник голови політичної Партії Демократичний Альянс

Майдан починається з тебе

Володимир Золотарьов, журналіст

Постійною є формула - виходь на майдан

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

«З журбою радість обнялася»

Геннадий Балашов, предприниматель, лидер партии «5/10»

У Майдана забрали победу

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

Мы переживаем что-то новое, чего не переживало человечество

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Майдан назавжди звільнив Україну від ностальгії за радянською імперією

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень.

«Євромайдан» ще не до кінця усвідомив себе та свої цілі

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Майдан став частиною сучасної політичної культури України

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Право на спротив

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Є об’єктивні потужні чинники, які будуть каталізувати докорінні зміни

Петро Петриченко, Голова Громадської палати України, генеральний секретар Національної конфедерації профспілок

Проблема нашої держави – серед опозиції і влади ніхто не займається вирішенням проблем людей

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Никто не предложил Майдану внятный план действий, и как его реализовывать

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Майдан еще не предложил понятный всем смысл новой Украины.

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,060