В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Ответы на эти вопросы дает сам Майдан. Сегодня – это не территория и не площадь. Это качественно новое социальное пространство с высокой степенью гражданской самоорганизации, сильной мотивацией. Две его составляющие: политическая – общенациональное стремление к демократии, утверждению свободы, верховенства права и подотчетности власти и социальная – требование справедливости, прозрачности экономики и судебной системы, участия граждан в принятии решений, касающихся их повседневной жизни, тесно переплелись в лозунгах и символах Майдана.

Жестокость и неуступчивость власти приводит к тому, что изменяются состав и настроения участников Майдана. Для многих это стало настоящей школой борьбы – буквально за свою жизнь, жизнь своих семей и друзей.

Государственный патернализм по отношению к гражданам, отсутствие легальных форм оппозиционной борьбы и искоренение «инакомыслия» в Советском Союзе ослабили навыки сопротивления у людей. И было необходимо время, пока эти навыки, свойственные украинскому народу не просто восстановятся, но разовьются и усилятся.

Демократия – шумная дама по определению, однако выступления последних лет раскрывают перед нами более широкое явление, которое происходит на площадях по всему миру. Недовольство – это уже глобальный феномен, хотя и с национальным привкусом. И украинские майданы – лишь одна из составных частей нарастающего протестного движения во всем мире. Несмотря на различия в требованиях демонстрантов, массовые протестные выступления в разных странах имеют общие причины: политику жесткой экономии, коррупцию и вопиющее социальное неравенство. А все эти явления не что иное, как следствия неолиберальной экономической политики последних десятилетий. Более того, поскольку эти протесты в своем подавляющем большинстве направлены на политиков и стремятся изменить политический пейзаж той или иной страны, многие эксперты считают, что «брачный союз между демократией и капитализмом давно закончен».

Нарастающие протесты, прежде всего, высветили несовершенство представительской демократии. Мы живем в эпоху «текучей современности», как назвал ее социолог Зигмунд Бауман, описавший эфемерную природу современных общественных коммуникаций. Бауман говорит, что сегодня общество, подобно жидкости, принимает разные нестабильные формы при очень небольшом внешнем давлении. Оно не способно обрести постоянную форму, что ведет к самым разным последствиям для общественных отношений и политики. Тем временем политические партии, бюрократия и политические институты, похоже, надежно застряли в 17-м веке.

Кризис представительской демократии сам сигнализирует о его причинах. Народ хочет напрямую контактировать с органами власти, а не просто участвовать в выборах. Легитимность власти должна подтверждаться ежедневно, а не раз в четыре года. Даже формальные консультации с народом исключают зашедший так далеко антагонизм в отношениях «власть-народ». Но проявления этого антагонизма будут в большей или меньшей степени продолжаться бесконечно, пока выборы и работа по найму политиков и представителей власти, их обязательность и ответственность не разовьются в постоянное сотрудничество между властью и народом, между политиками и гражданским обществом.

Как далеко может зайти власть, желающая сохранить свои полномочия и привилегии любой ценой, можно увидеть на примере многих государств, переживших революционные перемены в последнее десятилетие. И количество таких стран постоянно растет. Мы живем во время мощного революционного подъема, поскольку народы осознают свое положение, которое становится все хуже и хуже, что заметно во всех странах Запада, в Азии, в Латинской Америке, да и на всем постсоветском пространстве.

Уличные манифестации, которые в каждой отдельной стране кажутся сугубо национальным явлением, в действительности являются частью глобального политического подъема; при этом все больше его участников начинают понимать, что уличных выступлений недостаточно – необходимо установление контроля над государством.

Очень трудно предсказывать будущее украинского Майдана. Но чем больше людей в Украине выходит на улицы, выражая свое недовольство системой, сбросившей маску «представительской демократии», тем больше вероятность построения реальной демократии, а не ее имитации. Чем больше протестующих против политической коррупции, политики жесткой экономии для всех и роскошного потребления для избранных, против экологической деградации и многих других пороков изжившей себя системы отношений между властью и обществом, тем больше шансов реализовать запрос на давно назревшие перемены.

В чем же заключается феномен украинского Майдана? Что отличает его от десятков массовых выступлений людей на площадях и улицах в далеких и близких странах? Какое будущее ждет идеи и лозунги Майдана? Каким будет наше общество, получившее прививку «майданной демократии»? На эти и многие другие вопросы мы будем искать ответ в нашем новом диалоге.

Свернуть

Гражданские выступления на киевском Майдане происходят не впервые. Только за годы независимости можно вспомнить и студенческие голодовки 1990-х, и акцию «Украину без Кучмы», и помаранчевую революцию, и налоговый майдан… Более того, майдан перестал быть только киевским феноменом, он стал феноменом украинским. Не зря, видимо, еще Тычина предрек: «На Майдані коло церкви революція іде…».

Что такое украинский Майдан? Можно ли реально влиять на судьбы страны и изменить ее будущее при помощи подобных массовых акций-Майданов? Или Майдан – это не прописанный в украинских законах способ смены власти или принуждения ее к проведению давно назревших реформ? Или это всего лишь удачная политическая технология внутренних и внешних манипуляторов?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна у небезпеці!

2 апр 2014 года

В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, народ другорядний, поганий і нікчемний. Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного непошана, наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і об’єктивно абсолютно не викликаючі до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо. Вся наша нечулість, боягузництво наше, зрадництво і пілатство, і грубість, і дурість [...] є, по суті кажучи, цілковитим звинувачувальним актом, є чимось, чого історія не повинна нам простити, є чимось, за що людство повинно нас презирати, якщо б воно, людство, думало про нас».

Олександр Довженко, запис від 2/VII.1942 р.

Цит. за: http://www.litgazeta.com.ua/node/4728


У чому, на вашу думку, полягає феномен Майдану? Адже це вже не тільки київський феномен, але й український ... Та й не тільки про нинішні Майдан (+ Антимайдан ) ми можемо вести мову, можна згадати і попередні ... (студентські голодування, «Україна проти Кучми», помаранчевий, податковий ... ) Або традиція «зафіксована» у віршах ще Тичиною «На Майдані коло церкви революція іде ...». У кожному разі, Майдан - це унікальне явище, але в чому ж його унікальність?

Український Майдан, звичайно, має свої локальні особливості, як і всі національні заворушення, але назагал матриця майданних протестів відома і в близькій історії, як от різанина, яку влаштувала комуністична влада Китаю на площі Тяньаньмень, масові убивства на площах, які чинили радянські війська для придушення протестних акцій у таборі соціалізму, і у далекій історії соціальних і релігійних революцій аж до римського форуму, котрий був цивілізаційною трансформацією грецької агори. Явище очевидне, хоча типологічно мало вивчене.

Наш протестний Майдан – не соціальний, а політичний. Може навіть не політичний, а радше поліційний, бо люди протестували не на користь політичних партій, котрі в нас доперла формуються, і не на користь загальної провідної ідеї, а проти жаху януковичізму як засобу керування державою за допомогою легалізованого криміналу, тотальної корупції та знищення країни на користь РФ. Життя різних шарів суспільства опинялося під загрозою наскрізного економічного визиску на користь сім’ї президента і наближеного до нього криміналітету, морального зубожіння на тлі знищення національних традицій, фізичної смерті через цілковитий занепад соціальної сфери.

Всі учасники Майдану зрозуміли на власній шкурі, що «так далі жити й вижити не можна», але, що характерно для української політичної історії, одностайного уявлення про те, що далі діяти, так і не склалося. Це не монологічне явище, скажімо, історичних реліґійних заколотів, а полілогічне, як було це за Центральної ради або за козаччини.

Якщо згадувати при цій нагоді Тичину, то можна навести промову Клеона з геніального твору «Клеон і Діодот»:

Кинувши оком навколо, так він почав говорити:

«Кілька разів я казав, а сьогодні скажу ще й удруге:

демократична держава не здатна у нас панувати.

Якось не вміє гнуздечку надіти на інші народи.

В цім переконаний я. До чого дожили ми? Атенці

присуд вчорашній забули? Чи нам мітіленянам вірить?

Знов я нагадую: влада повинна в нас буть тиранія.

Тільки попустим — союзники слухатись нас перестануть;

встануть на нас тоді й інші за прикладом цих мітіленян.

Краще нехай уже гірші закони, але щоб незмінні,

краще нехай неосвіченість, ніж ота вченість безвольна!

Що ті закони прекрасні, коли їх виконувать смішно!

Нам тут рішать-перерішувать? Будьмо, атенці, простіші:

зрадили нас мітіленяне, тяжку образу нанесли,—

що ж, покараємо їх чи сльозу добродійную пустим?

Раджу вам довго не думать. Більш не скажу ані слова».

Тільки зійшов він униз, сколихнулось кругом як на хвилях.

Гомін пробіг мов той вітер і раптом зірвалось зусюди.

Гамір атенці зчинили, на два табори поділившись.

Довго кляли, наступали, аж поки не вийшов промовець.

Це Діодот, син Євкратів, що був і раніш проти кари.

Гамір атенці зменшили, а скоро і зовсім затихли.1

Нинішній Майдан від попередніх студентських і антикучмівських протестів відрізняється і розмірами протесту, і своєю непартійністю. Антимайдан на рахубу, зрозуміло, не йде, бо це був не «рух знизу», а спосіб влади в особі Партії реґіонів мобілізувати люмпенів, криміналітет і замежних туристів для боротьби з народним повстанням.


Кожен з майданів, це цюхвилинні події або вони все ж «пускають коріння»? Яке їхнє значення для України?

В історії взагалі нічого не пропадає. Можна щось тільки утаємничити на якийсь час, як робили це в СРСР, але колись і таємне виходить на денне світло. Прикрість полягає лише в тому, що в поліетнічному, цивілізаційно порізненому середовищі такі події різними групами населення трактуються по-різному, витворюючи локальні неотипи, котрі, як і в нас це тепер сталося, здатні розпалювати і міжетнічну ворожнечу, і дестабілізувати державний лад, що в свою чергу не спирався і не спирається ні на які ідеологічні засади.

На превеликий жаль, в Україні новітнього часу не було й нема жодної виразної ідеології, на стрижень якої може нахромлюватися майданний чи будь-який інший революційний досвід. Вітчизняна історія виглядає розбурханим морем, що розгойдується стихіями, а не логікою філософських або політичних побудов. Більші й менші події на українських етнотеренах відбувались і відбуваються як похідні діяльності розмаїтих континентальних гравців. Саме тому Україна в часі майданного стояння не спромоглася підготуватися до війни нового типу, яку розпочала РФ. ЄС та США теж проґавили початок нових глобальних реалій у боротьбі за новітній переділ світу, але в них є військова потуга, якої нема в України, і тому росіяни не почнуть собі повертати історичні свої володіння в США чи захищати російське чи єврейсько-російське населення там, принаймні не відразу. У України є історична пам’ять, а історичне коріння є в Польщі2, і тому остання щоразу на тому корінні так чи інакше відроджується, а ми лише згадуємо, коли й хто нам заподіяв кривду, стоїмо й молимось, аби на нас Бог чи історичні гравці зглянулись.


Останній Євромайдан - в чому його відмінність від попередніх?

В межах України київський Євромайдан від попередніх протестів відрізняється загальнонаціональним характером (що й перелякало Путіна, який упродовж кількох років готував свою спецоперацію по Україні) з різним рівнем інтенсивності по країні та мотивацією політійного типу: «так далі жити не можна». Тобто, відрізняється він масштабом і мотивацією, а спільною історичною рисою всіх українських майданів є брак позитивної програми, яка може реалізуватися. Енергія і навіть героїзм майданів скеровується не на покрокову реалізацію конкретного плану, а на ідеальне прагнення, що в культурології асоціюється з матрицею «молочних рік з кисільними берегами» або «раю на землі». З цим збігається міркування Джошуа Фолкенберрі: «Традиційна міфологія «сучасної» цивілізації здається мені якимось чином заснованою на ідеї, що ми всі знаємо, що ми всі хочемо і сподіваємося на щось більше від нашого розуміння реальності, але водночас усі негласно погодилися просто здатися і просто чекати, доки вчені та богослови («експерти») геть усе нам пояснять. З одного боку, може бути, люди, які нами керують, витворили складну систему вигадок, зокрема, щоб увесь міт вмер, через що люди вважатимуть ідею Раю на Землі марним сном, погоджуючись, таким чином, на статус кво. З іншого боку, може бути, люди насправді вирішили, буцім вони дійсно можуть знайти рай на землі, якщо витрачатимуть більше грошей, або виграють ще якийсь трофей, або у будь-якому вигляді отримають потрібну собі дозу (і про це могли подбати наші хазяї). Радше це тричленне рівняння»3.


Чи став майдан маркером зміни поколінь?

Зміна поколінь в поліетнічному суспільстві щоразу має свої історичні, демографічні, політичні та ін. особливості. Якщо говорити про сьогодення, то такими маркерами новітнього покоління стали не майдани, інтернет-зв’язок і ґлобальна торгівля, біткоїн, 3D принтер, віртуалізація екзистенційних підвалин людства, зростання і пришвидшення міґраційних процесів тощо.

В українській ситуації йдеться про відносне омолодження груп державних адміністраторів і менеджерів, що серед них вирізняються гурти націоналістів і псевдопрагматиків, що в їхньому середовищі також одностайності нема4. Націоналісти гуртуються довкола стрижневих уявлень про ідеалізоване українське суспільство та його історичну місію, а псевдопрагматики спираються на сценарні засади побудови суспільного життя, розроблені для інших спільнот і для інших політико-економічних ситуацій. Вони, як правило, не беруть на увагу, що засади побудови сценарію в США і Україні – різні, бо в першій країні соціум добре структурований та параметризований, ще й забезпечений всіма необхідними соціально-політичними реґуляторами, а в другій країні таких необхідних чинників нема. За умов українського життя таких чинників далебі нема. Тому ні перший, ні другий згадані гурти за час стояння на Майдані не спромоглися запропонувати життєздатну концепцію виходу з кризи й здобутися на схвалення стояльників.

Героїчне й трагічне протистояння на Грушевського як відгалуження Майдану також не породило життєздатної концепції, а тільки пришвидшило процеси розкладу держави й реалізації путінського плану анексії територій та поділу держави.


Майдан асоціюють з громадянським суспільством – його народженням, активізацією. Куди ж дівається громадянське суспільство після Майдану? Чому громадянське суспільство не зберігається і не посилюється коли Майдан розходиться? Або існування громадянського суспільства можливе тільки в Києві, а не в Україні в цілому?

У нас нема громадянського суспільства ні в Києві, ні тим більше в Україні, що яскраво доводять події останнього часу. Головними передумовами громадянського суспільства є: 1 – структурованість і параметризованість супертетносу; 2 – визначеність і прозорість політико-економічного ландшафту; 3 – наявність конституційних, юридичних та ін. реґуляторів; 4 – зграбність та ефективність державних інститутів; 5 – наявність консенсусу щодо функціонування держави на підставі певної суми документів5. Тому Майдан як протестне стояння не є моделлю громадянського суспільства, а є оказіональним вибухом усенародного обурення одержавленим криміналом і корупцією. Гадаю, справжнє українське громадянське суспільство – справа досить віддаленої перспективи, особливо вважаючи на пріоритети сьогодення.


Чи спроможний Майдан реалізувати запит на зміни? Кладе він кінець чомусь або ж навпаки - виступає базою для чогось нового?

Майдан – це не ідеальний «кінець і початок», що радше властиве революціям, які мають характер соціальної перебудови суспільства. А ми маємо до діла з усенародним вибухом гніву на панування в країні кластерів криміналізованих інтересів з вибудованою жорсткою адміністративною вертикаллю, що назагал суперечить потребам сьогоденного горизонтального державного менеджменту. Та й сам запит на зміни повинен би адресуватися до конкретних, а не ідеалізованих чи стохастичних пропозицій. А окреслених пропозицій не було, нема й навряд чи в оглядному майбутньому буде, бо окреслені пропозиції спираються на філософію та ідеологію, а не просто на хотіння чогось кращого й на білому коні. Та й насправді тривкі підвалини будь-чого нового не муруються за день, місяць чи рік. Підвалини готуються зосередженими зусиллями протягом десятиріч і сторіч.


Чи можна щось змінити за допомогою подібних масових акцій - Майданів? І якщо так - то що саме? Майдан - це спосіб зміни влади або ж вимога реформ? Або це всього лише вдала політтехнологія?

Політтехнологія – це антимайдан, а Майдан – це сигнал того, що перейдена певна межа народного терпіння, це незгода з панівним ладом. Будь-яка активна незгода – це жадання змін і реформ, але жадання змін і реформ і їхня реалізація далеко не одне й те саме. До змін і реформ має бути історично готовим суперетнос і потрібні життєздатні концепції змін і реформ та бажання суперетносу їх провадити, що часом потребує величезних зусиль і жертовності. Справжні зміни й реформи не робляться в кредит, а робляться за покликом душі й запалом серця. Спільним людським рушінням.


Майдан - це завжди протест або ж прояв / висунення соціальних ініціатив?

Наш Майдан, як я вище вже сказав, політійний, а не соціальний. От єгипетський майдан переріс у соціальну й політичну кілька стадійну революцію, а наш Майдан мирного стояння—радше вияв народного гніву й розпачу. Відгалуження Майдану на Грушевського й подальші дії Правого сектору – це спроби розв’язати соціально-політичні проблеми на ґрунті погано засвоєного анархо-комунізму. Анархо-комунізм здатний відіграти визначну роль у часі революції, але цілком яловий у державному будівництві й реформаторстві. Хибна також його установка на могутність людини, її поривання. Це ще один прояв відродження дуже давніх моделей, що типово для доби суперетнічних перекодувань. На аналогічне явище вказував Тойнбі щодо Французької революції: «Вищий парадокс революції полягав у тому, що в процесі утвердження традиційної християнської державної церкви вона відкрила шлях для атавістичного повернення до дохристиянської релігії -- до культу колективної людської могутності, який був релігією язичницької Римської імперії і грецьких міст-держав, що увійшли до складу Римської імперії. Цей культ людської могутності є релігією приблизно дев`яноста відсотків нинішнього покоління людства. Чи зможемо ми позбутися його? І, якщо ми залишаємося поневоленими ним, чи не призведе він нас до загибелі?»6.


Яка роль інтелектуалів у творенні смислів майдану, хто формулює «порядок денний» Майдану? Не тільки зараз на Євромайдані…

Виступи інтелектуалів на сцені Майдану в Києві та інших містах, як от у Львові, Харкові та ін. мали агітаційний, а не змістопороджуючий характер. Сьогодні в середовищі інтелектуалів, включно з діячами різних церков, є тексти, котрі можуть буть триґерами ситуацій. Проте вони в найкращому разі спираються на масив українських змістів минулого віку й на ідеї постмодерну, структуралізму й пост структуралізму, переважно у французькій та американській інтерпретації та деякі думки російських публіцистів і політтехнологів.

Специфічно українських динамічних змістів з орієнтацією на реальне майбутнє не прозвучало на майданах, як нема їх і в поза майданному середовищі. Пояснюється це розрізненістю й комірковістю українського інтелектуального життя. Державні інтелектуальні інститути так і не спромоглися за роки незалежності зіп’ястися на рівні ноги, ґрантові організації специфічно комплектуються й працюють в замкнутій атмосфері певних замовлень, «вільні» мислителі здебільшого позбавлені виходу в простір інтелектуальних форумів. Підтвердженням цього є презентаційний і фестивальний характер мистецьких заходів. Окремі види мистецтв, як от експериментальні кіно або балет, взагалі позбавлені умов для існування. Це все обумовлено і плебеїзацією ментальності й смаків супертносу, і трансформацією суспільного попиту на інтелектуальний аванґард.

З цих причин на Майдані, власне на його сцені, крім щирого «крику душі» майданівців, ми здибувалися з політтехнологічними текстами псевдопартій. Ці псевдопартії, як показує після майданна дійсність, не готові або й нездатні виконувати свої ж сценічні декларації, не кажучи вже про брак фаховості й швидкої реакції на виклики. З цього випливає, що в інтелектуальній галузі, як і в інших галузях, потрібні нагальні реформи, розуміння проведення яких досі не спостерігається.

Доки найвиразніше в Україні здійснюються довгорічні плани Путіна, а також поточна нездатність нашої держави протидіяти сучасному ґлобальному переділу інтересів. Якщо бути щирим до кінця, то треба сказати, що повторюється давня історична схема: після інтенсивних розрухів формується адміністрація, що представляє не народні інтереси, а інтереси певних груп промотерів.


Інтервю взяла Тетяна Гребнєва

1http://fs135.www.ex.ua/get/e446fcdeec1b1cf03c5c967054efe283/12634396/%D0%A2%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%20%D0%B7%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8.txt

2Пор.: "Pokolenie, któremu danym było ujrzeć „ziemię obiecaną” Polski rządzonej nareszcie przez Polaków, zobaczyło marzenie całego stulecia rozlane w najpowszedniejszą rzeczywistość. Rychło musiało wyjść na jaw, że rząd polski nie jest z przyrody swej ani gorszy, ani lepszy od innych. To, co było niedawno jeszcze zaprzysięgłym trwaniem na placówce ideowej, stało się „odwalaniem” przepisywanych przez instrukcję „kawałków” swojskiej biurokracji. Życie polityczne nie poszło po wymarzonej linii powszechnego zespolenia w imię dobra powszechnego, lecz potoczyło się, najzwyczajniej w świecie, po wypadkowej wynikającej z ustosunkowania sił i apetytów grupowych i klasowych". Цит. за: JULIAN BRUN. Stefana Żeromskiego tragedia pomyłek. Pierwodruk w odcinkach "SKAMANDER" marzec-grudzień 1925 pod pseudonimem Juljan Bronowicz; pierwsze wydanie książkowe "NAKŁADEM SPÓŁDZIELNI KSIĘGARSKIEJ ’KSIĄŻKA’ 1926", również pod pseudonimem Juljan Bronowicz.

3 The Mythology of Now: A Mythological System for the 21st Century. By Joshua Hancock Faulkenberry.Copyright © 2005 Joshua Faulkenberry, w/o place of publishing, p.4.

4На мою думку, це результат феноменологічних характеристик гуртів, їхнього походження і тла розвитку.

5Наріжне питання щодо цього стосується прав і свобод особи як мети екзистенції соціуму.

6Цит.за вид.: К.Г.Доусон. Боги революции. С.-Пб., 2002, с.45-46.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

Майдан живет наивным представлением о том, что все решается в Киеве

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Майдан – це готовність стояти за власну гідність

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Майдан дал миру пример, как народ может отстаивать свою волю

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Революції повторюються, коли їх цілі не реалізовані повністю.

Володимир Чемерис, Голова Інституту Республіка, правозахисник

Революція має піти вглиб

Вікторія Черевко, заступник голови політичної Партії Демократичний Альянс

Майдан починається з тебе

Володимир Золотарьов, журналіст

Постійною є формула - виходь на майдан

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

«З журбою радість обнялася»

Геннадий Балашов, предприниматель, лидер партии «5/10»

У Майдана забрали победу

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

Мы переживаем что-то новое, чего не переживало человечество

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Майдан назавжди звільнив Україну від ностальгії за радянською імперією

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень.

«Євромайдан» ще не до кінця усвідомив себе та свої цілі

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Майдан став частиною сучасної політичної культури України

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Право на спротив

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Є об’єктивні потужні чинники, які будуть каталізувати докорінні зміни

Петро Петриченко, Голова Громадської палати України, генеральний секретар Національної конфедерації профспілок

Проблема нашої держави – серед опозиції і влади ніхто не займається вирішенням проблем людей

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Никто не предложил Майдану внятный план действий, и как его реализовывать

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Майдан еще не предложил понятный всем смысл новой Украины.

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,079