В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

На протяжении всех лет независимости Украина так и не смогла ни четко сформулировать национальную идею, ни создать пусть даже эскизный проект своего развития. Хотя дебаты по этим вопросам велись весьма ожесточенные («Диалог.UA» также принимал участие в этих интеллектуальных боях на всех направлениях – от поисков определения украинской идентичности и ответа на вопрос «Камо грядеши, Украина?», до попытки сформулировать «Проект Украина» устами наших экспертов). Впрочем, чаще всего дискуссии сводились не к обсуждению моделей развития страны и реформирования наследия советского прошлого, а к признанию что «Украина – не Россия». Хотя это и не мешало определенным кругам политического бомонда сознательно и планомерно раздувать конфликт между украинским и русским, причем не от большой любви к русскому, а от ненависти к украинскому. Поводов для конфликтов создавалось множество: между советским и украинским, имперским и украинским, авторитарным и украинским. И в дело шли не только русский язык, но и культура, история, выбор модели развития, наконец… Лишь бы не политика с экономикой и социальные вопросы!

Дискуссии рано или поздно заводились в тупик стремлением заменить многоцветные акварели возможных компромиссов черно-белыми набросками грядущих скандалов. Куда и зачем мы идем? От чего бежим? Что строим, а что разрушаем? Копируем чужое или создаем свое? И когда, наконец, Украина перейдет от стадии «независимости» к стадии «самостийности»?

Ни для кого не является секретом, что наше общество консервативно и в большинстве своем не ожидает обретения счастья, а надеется, что беда минует. Более того, общество уже привыкло жить плохо, и все, чего оно до недавних пор хотело – чтобы не было хуже. Таким образом, основным лейтмотивом предыдущих лет была «консервация существовавшего положение дел, слабого развития, застывания в доставшемся от СССР состоянии на десятилетия, и это считалось естественным порядком вещей.

У нас боялись даже ситуативного ухудшения, необходимого для перехода к лучшему. В Польше, разработчик экономических реформ вице-премьер Л.Бальцерович когда-то сказал, «на этот год нам придется затянуть пояса, но зато потом будет значительно лучше». Скажет ли об этом новый президент и будет ли понят такой призыв нынешним обществом?

Традиционно элита страны, в которой мы живем, считает народ объектом управления и покровительства. Возможно ли следование этой традиции после Майдана, показавшего, что демократия – это система, в которой народ является субъектом, а не объектом политической жизни.

После Майдана-2013-2014 для большинства украинских граждан стало очевидным, что модель функционирования нашего государства, сформированная на протяжении последних лет (и даже десятилетий), основанная на коррупции, безответственности верхов и бесправии масс, на системе «смотрящих» и нео-феодалов, требует существенного пересмотра.

Очень многое будет зависеть от ответа на вопрос, будет ли новый президент предпринимать какие-то шаги, чтобы выйти из сложившегося порочного круга, или по-прежнему будет полагаться на «авось пронесет», что многое не так уж и плохо, и пусть останется таким, как есть.

Идеология «разделяй и властвуй» известна с незапамятных времен, и она опять может стать востребованной украинской элитой, пришедшей к власти. Но, быть может, настало время для новой Идеи, которая будет предложена всей Украине? Ради каких ценностей и целей понадобилась Украине смена политической системы?

Для чего Украине президент? Для чего свое суверенное государство? На что – только ли на содержание бесполезной армии чиновников – собираются налоги? Какую страну мы строим? Какими хотели бы видеть себя лет через 20–30 и что для этого нужно менять? И какую цену за эти перемены нам предстоит заплатить? А сколько придется заплатить, если ничего не менять?

Наша страна однозначно входит в Новое время, что дает Украине шанс построить новые общественные отношения. Как нам не упустить этот шанс, и использовать появившиеся у нашей страны возможности?

Свернуть

Наша страна однозначно входит в Новое время, что дает Украине шанс построить новые общественные отношения. Как нам не упустить этот шанс, и использовать появившиеся у нашей страны возможности? Быть может, настало время для новой Идеи, которая будет предложена всей Украине? Ради каких ценностей и целей понадобилась Украине смена политической системы?

Для чего Украине президент? Для чего свое суверенное государство? На что – только ли на содержание бесполезной армии чиновников – собираются налоги? Какую страну мы строим? Какими хотели бы видеть себя лет через 20–30 и что для этого нужно менять? И какую цену за эти перемены нам предстоит заплатить? А сколько придется заплатить, если ничего не менять?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Знати й бути

25 июл 2014 года
Після Майдану-2013-2014 для більшості стало очевидно, що модель функціювання нашої держави потребує істотного перегляду. Що означає перезавантаження країни після Майдану, на які цінності існує сьогодні запит в суспільстві? Заради яких цінностей і цілей Україні знадобилася зміна політичної системи?

Модель потребує не перегляду, а створення від початку. До Ющенка у нас працювала кульгава пострадянська система, скерована на виживання нації в процесі осмислення населенням реалій зміненої картини світу. Ющенко спробував накласти на нестабільну пострадянську структуру погано осмислені месіяністичні рамця, котрі додатково виснажували ресурси країни й створювали локальні центри цивілізаційних напружень, що й призвело до краху на виборах і дозволило під машкарою раціоналізації державної структури прийти до влади криміналітету.

Звичайно, криміналітет був складником і більшовизму від самого початку; його називали то революційною доцільністю, то потребами боротьби «в ім’я» (в ім’я чого саме постійно змінювалося згідно з останніми настановами радянських геронтократів), то особливостями переходу від однієї вигаданої більшовицької формації до іншої, то ще якось. Але системотвірним кримінал став лише за Януковича, що добре описано в працях, присвячених формуванню й структурі паханату. Досі паханат був відомий лише як обернена дійсність (обернена стосовно панівного ладу), бо він за своєю природою скерований не на продуктивність, а на визиск панівної економіки, користуючись її недосконалістю. А Янукович спробував накинути паханат всій сучасній українській цивілізації, спираючись і на центри напруження в державі, і на особливості невиробленої цивілізації на тлі реальної мозаїчності культур, і на особливості психотипу пострадянської людини. До того ще й розбалансований і неструктурований український суперетнос віддавна втратив (а може і не встиг від нового часу виробити) єдиний комплекс стрижневих культурних ідей. Щоразу давалася й досі дається взнаки різнонаправленість реґіонального цивілізаційного поступу й негармонійність етнічних і субетнічних культур.

Це все придалося тому, що з’явився паханат, який своїм трибом не зміг встояти через свою непродуктивність, налаштованість лише на максимізацію визиску.

Зрозуміло, що така соціально-економічна патологія на тлі разючого погіршення цивілізаційних показників довго проіснувати не могла.

Запити майдану й вимоги населення після нього зводилися й зводяться сьогодні до імперативної думки «так далі жити не можна», але як саме далі жити не знали ні учасники на майдані ні політичні гравці після нього. Не знають вони цього й по сьогодні. Достеменних реформ як не було, так і нема. І дозволю собі припустити, що в оглядному майбутньому не буде. Бо потрібне не «перезавантаження», а зміна системи, заміна всіх матриць на всіх напрямах, а до цього суспільство, либонь, внутрішньо не готове. Помилка планувальників полягає в тому, що не суспільство «накладається» на матрицю, а матриця – є сублімацією суспільства, його культурних, філософських, етичних, цивілізаційних стійностей. Нового суспільства з новими стійностями. А це нове суспільство під тиском цивілізаційних імперативів, тобто реалій фінансово-економічного й господарського порядкування. Історичні приклади: еволюція Східної римської імперії від античності до середньовіччя, еволюція німецької спільноти від доби кунінґів і до Бісмарка, трансформація британського суспільства від вікторіанства до нинішньої острівної свідомості, характерний і трагічний розвій польської нації.


Що в першу чергу слід було б міняти - політичну систему (починаючи з Конституції), економіку, соціальну сферу, культуру? На який парадигмі Україні слід було б будувати нову модель держави?

На мою думку, треба рівнобіжно робити кілька програм: 1)реально вивчити очікування, прагнення населення й готовність населення жити відповідно до цих очікувань і прагнень. На основі такого вивчення моделювати (з перехідним періодом) політичну систему, а не виробляти її в стінах вчених установ з подальшим накиданням суспільству. Себто, спочатку оптимізація очікувань і прагнень, а потім – моделювання. 2)Економіка й соціальна сфера – це не окремі напрямки, а складники цивілізації. Треба в реальному часі й безсторонньо відстежити цивілізаційні зміни й еволюцію пріоритетів в економіці, соціальній сфері, векторах соціальних реалій тощо, а тоді братися до жорсткої оптимізації напрямків цивілізаційного розвитку на основі Конституції (а жодна Конституція в 20 й 21 сторіччі в Україні ніколи послідовно не виконувалася) та некорумпованого й позаполітичного судочинства. Тобто на шляху змін населення треба привчити спочатку до жорсткого виконання чинних правил гри. Без виконання правил гри будь-які потенційні реформи конче зазнають краху. 3)Потрібна кардинальна реформа виховання, освіти (тут вже простежується поступ у зв’язку з діяльністю Сергія Квіта), норм і форм громадянського співжиття в царині духовності людей. Ці реформи мусять спиратися на мисленнєві здобутки людства, а не міркування зацікавлених груп. Ця обставина особливо важлива для суперетнічного й реально мультикультурного утворення, що ним є Україна сьогодні1. 4)Модель має спиратись не на кабінетну парадигму, а на пріоритети вільного розвитку особи, особистості в узгодженні зі статистично достовірними даними життя спільнот в державі.

В усіх цих напрямах слід відійти від класичної тріади Велса2: спирання на традицію при уявленні майбутнього, візія майбутнього на підставі штучного ландшафту фактів, оказіональне поєднання першого й другого трендів. Відмінність нинішнього мислення полягає в об’єктивному переході від релятивістичних стійностей 20-го сторіччя до віртуалізації стійностей у 21-му сторіччі. Стратегія сьогодення полягає в поземній оптимізації й гармонізації соціально-економічних і політичних кластерів, а не у вертикальному адмініструванні, що було властиво комуно-фашистським і кримінальним режимам. Колись таке бачення процесів називали в Україні очищенням: «Ми знаємо, що у глибині нашого краю дрімають потужні сили, які тільки ждуть слушного часу. Нехай чисті помисли і енергійні люди знають, що хоч і болісно, і нелегко тепер Україні, але наближається зміна. Ніколи так близько, як тепер, не була від нас ця велика хвиля. У цій хвилі необхідно буде бачити все те, що діється на землі та в душі, і взяти до рук нові чисті мітли.

Хай мітла буде знаком нової революції! Очищуймо свою землю і кров! Колись у минулому очищували і гартували її князі, королі і козацькі вожді — тепер зробить це український селянин, робітник та інтелігент. Все очистити: родину, працю, розвагу і лад гуртовий. На цьому стоїть сила нації!»3.


Чи почнеться в Україні епоха нових суспільних відносин, нових можливостей? З яких ключових питань можливий національний консенсус?

Питання радше не в тому чи нова епоха почнеться, а в тому, коли вона почнеться. Тобто це радше питання про те, коли в поточному житті стануть відчутними цивілізаційні зміни в Україні, яка в цьому перебігу подій стане прогнозованим, структурованим суспільством 21-го сторіччя. За бажання критичної маси населення розвиватися по цих рейках, епоха нових відносин почнеться в новому суспільстві ближче до середини сторіччя. Бо ця епоха має асоціюватися з новим типом приймачів рішень у віці 30-60 років, котрі формуватимуться на ґрунті згаданих перетворень.


Якою має бути соціальна матриця трансформацій?

Відповідь на це питання можна дати лише після виконання всіх згаданих вище процедур. Інакше пристосування суспільства до матриці, котру пропонує цюхвилинна політична мозаїка, неуникно призводитиме до оружних протистоянь. Це особливо небезпечно на тлі ініціатив Росії, скерованих на примусові ґлобальні трансформації. Тим більше, що протягом всієї історії людства імперські ініціативи в остаточному підсумку закінчувалися погано.


Сфера культури - знову «за залишковим принципом»?

Сфера культури в Україні сьогодні дуже неоднорідна за своєю структурою: в ній панує суміш пострадянських, бізнесових, волюнтаристських і політичних підходів. Менеджмент у царині культури мав би виразно ділитися за ознаками цільового призначення. 1)Державне замовлення (забезпечує освітньо-виховний, науковий процес і процес збереження національних надбань і національної пам’яті). 2)Диспетчеризація вільної культурної ініціативи, посередництво між державою і приватними ініціаторами.

Дуже важливо зробити повну інвентаризацію цієї царини, щоб можна було оцінити можливості її життєзабезпечення.


Україна «після Майдану» - це країна, яку рвуть на частини. Країна, яка перебуває на межі дефолту (і економічного, і політичного). Країна, яка потребує зовнішнього управління, як часто можна почути думку українських і закордонних експертів і політиків. Водночас - країна, де відбулася революція гідності, що продемонструвала світові неймовірну підтримку і безкорисливу допомогу один одному, де життя віддавали, захищаючи нематеріальні цінності ... Чи є у нашої країни майбутнє? Яким ви його бачите?

Страхання дефолтом трохи перебільшене. Якщо абсолютно не красти чи принаймні красти менше, якщо на кожному кроці запровадити облік, якщо радикально зменшити податковий та кримінальний тиск на малий та середній бізнес, держава виживе навіть у такій скруті. Натомість надто багато людей зацікавлено в прибутковій тіньовій економіці. Досі вперто не налагоджується облік реального енергоспоживання, навмисно гальмується розв’язання проблеми з квитками на транспорті, несумірний розвиток мережі посередників на шкоду виробникам і промислової, і сільськогосподарської продукції, небажання налагодити електронну інформатизацію в царині санаторно-курортної, медичної, туристичної галузей. З цим пов’язаний процес електронізації всієї системи повсякденних закупівель і платежів громадянами, одержання простих документів і довідок і т.д. і т.п. З нашим розгардіяшем не кожний закордонний фахівець впорається. Наші, але стовідсотково порядні, люди дадуть лад цьому безладу набагато краще. Щоправда для цього потрібне не корумповане судочинство з електронним контролем усього судового діловодства.

Щодо революції… То потужний заколот і розрухи, що почалися, революцією не були, чи, точніше, революцією не стали4. Революція передбачає цілковиту зміну режиму, системи, ідеології. Режим залишився той же (з косметичною заміною окремих фіґурантів), систему ніхто не змінював, ідеології не було і нема досі. Зокрема, наш «парламентаризм» − ґлобальне посміховисько й злочин одночасно. Урядові бізнес-плани й бізнес-сценарії ідеологією називати не можна. Зараз головне – втримати інерцію руху в правильному напрямі, задля чого цей рух треба формалізувати й структурувати.

Схарактеризувати українське майбутнє – наразі найскладніше питання. З філософського погляду, майбутнє, звичайно, буде. В нинішній політичній какофонії, щоправда, образ майбутнього вирізьбити неймовірно важко. У кожному разі, попри душевний біль і ностальґічну тугу, треба щиро визнати, що того ідеалу, котрий колись створили романтики й котрий плекали учасники визвольних змагань і багато хто з дисидентів у 20-му сторіччі, більше ніколи не буде. Він залишиться блакитним видивом минулого. У найкращому випадку до середини сторіччя витворитися «ринка етносів» на американський манір з пристойними можливостями цивілізаційного розвитку. З огляду на нинішні реалії поступової віртуалізації й ґлобального переділу, започатковані російським постімпералізмом, усі спроби повернутися до давніх романтичних ідеалів закінчаться громадянською війною й розвалом України. Проте американізований сценарій еволюції потребував би вже сьогодні одностайних зусиль всього населення, чого доки не видко.

Інший варіянт майбутнього – химеризація українства, якщо вдаватися до культурологічної термінології, і, знову ж таки, розподіл держави між ґлобальними гравцями. Є ще й трагічний сценарій колонізації Росією, що знищить українську цивілізацію назавжди.

Якщо ж населення це збагне й почнеться вже завтра загальнонародний здвиг, руїни вдасться уникнути…



1 "...в ближайшем будущем лидерство в мире будет все более определяться способностью к производству разнообразных общественных благ, а не только способностью к уничтожению, как это было с "величием" держав в течение предшествующих двух веков. Важнейшим показателем будет научно-технический потенциал стран, открытость и жизнеспособность их культур, динамизм и привлекательность их образа жизни. Подниматься будут страны, "предстающие перед другими, менее успешными, в качестве модели или источника вдохновения". Див.: М.Т.Степанянц "Культура как гарант российской безопасности" у вид.: Вопросы философии,2012, №1, с.6.

2 The Discovery of the Future. By H.G. Wells. NY, 1913.

3 Юрій Липа. Геополітичні орієнтири нової України. Київ, 1999, с. 10.

4 Пор.: "Just observe the nation that is defended by devoted patriots. The patriots fall in bloody battle or in the fight with hunger and want; what does the nation care for that? By the manure of their corpses the nation comes to "its bloom!" The individuals have died "for the great cause of the nation," and the nation sends some words of thanks after them and--has the profit of it. I call that a paying kind of egoism." THE EGO AND HIS OWN. BY MAX STIRNER.

Translated from the German by STEVEN T. BYINGTON. With an Introduction by J. L. WALKER. NY, 1907, p.5.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Даниил Пасько, советник по вопросам дерегуляции и либерализации экономики Министра экономического развития и торговли Украины, Президент Гарвардского Клуба Украины

Хотелось бы, чтобы Украина переходила к мышлению длинными горизонтами

Галина Зеленько, доктор політичних наук, професор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України

Запровадження механізмів для формування політично відповідальної влади призведе до якісних змін усіх сфер суспільства

Олександр Жолудь, старший аналітик Міжнародного Центру Перспективних Досліджень

Майбутнє в України є, але на шляху до нього слід подолати досить потужні загрози

Андрей Маклаков, журналист "Диалог.UA"

Мир пришел в движение

Євген Жеребецький, експерт з питань державної та міжнародної безпеки.

Завдання номер один для нас – зробити так, щоб народ почав сам себе поважати

Володимир Дубровський, старший економіст Центру «САSE-Україна»

Повсякденна робота може бути тяжчою за короткочасний вияв героїзму

Олексій Молдован, к.е.н., завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України

Критично важливо, щоб суспільство сьогодні мобілізувалося і активізувалося

Андрій Єременко, засновник дослідницької кампанії «ACTIVE GROUP»

Завдяки децентралізації, на національну владу з часом перестануть звертати увагу

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Країна, що дихає вільно

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Ще один найближчий Майдан просто зруйнує Україну

Олексій Їжак, заступник директора Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в м. Дніпропетровськ

Перезавантаження треба розуміти як швидку еволюцію

Александр Фисун, доктор политических наук, профессор, зав.кафедры политологии Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина

Украина нуждается в смешанной гибридной политической системе

Вячеслав Потапенко, главный советник Института стратегических исследований «Нова Україна»

Срок эксплуатации Украинской ССР исчерпан

Ігор Когут, голова Ради громадської організації «Лабораторія Законодавчих Ініціатив», директор Української школи політичних студій

Майдан показав, що Україна має величезний шанс і перспективи побудувати політичну націю і не зупинитись виключно на питаннях етнічних чи мовних

Ігор Коліушко, експерт з публічного права, голова правління ГО "Центр політико-правових реформ"

Україні потрібні децентралізація та створення системи якісного публічного урядування

Владимир Золоторев, журналист

Демонтаж государства – достойная цель

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Революція і Республіка в Україні

Вильям Задорский, доктор технических наук, профессор Украинского государственного химико-технологического университета, академик Украинской экологической академии наук 

Украина была страной 4Н – «Никому Ничего Не Надо». Очень надеюсь, что Майдан все изменит, если перейдет с площадей в сердца и души граждан Украины

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,080