В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны.

По сути, украинский кризис просигналил всей планете о попытке разрушения старого мироустройства. «Право силы» (даже если эту силу представляют «вежливые зеленые человечки») для нашего северного соседа оказалось более действенным аргументом, чем принципы и нормы международного права.

Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Ситуация осложняется еще и тем, что Украина была втянута в конфликт, в котором внешнему наблюдателю не всегда ясно, где черное, а где белое. Наша страна вынуждена наравне с традиционной вести еще и «гибридную войну», в которой противник использует разное, чаще всего уникальное сочетание гибридных угроз и тактик, нацеленных на различные аспекты уязвимости украинского государства.

События в Крыму и на Востоке Украины требуют от нашей страны осознания новых проблем в секторе национальной безопасности, смены представлений об угрозах и рисках. Системы выстраивания стабильности во внутренней и внешней политике устаревают на глазах. Украина может иметь сильный инструментарий для защиты своих интересов, но он оказывается неприменимым в новой обстановке.

Сегодня мы находимся только в начале осмысления этого процесса. Любая страна, борющаяся с гибридными угрозами, должна опираться на крепкую профессиональную армию, но она также должна иметь когнитивные способности, чтобы быстро адаптироваться к столкновению с неизвестным. Подобно древним спартанцам, нам придется учитывать постоянно изменяющиеся планы наших врагов и адаптироваться к все более сложным условиям и способам ведения войны, о которых мы не знали и на которые не рассчитывали.

Традиционное представление о национальной безопасности с точки зрения реальной политики не только устарело, но оно даже не хочет признать сложности проблем безопасности информационной эпохи 21-го века. Освоение новых технологий, выработка консолидированной позиции о системе угроз в сфере безопасности позволит выработать и реализовать наиболее адекватные времени ответы на вызовы.

Кроме того, украинское руководство должно не только осознать, но и принять как неизбежность, что в сложившихся условиях каждое государство должно само защищать свои границы от внешних и внутренних врагов. В переворачиваемом с ног на голову мире рассчитывать на союзников и гарантов, к сожалению, не приходится. И именно на Украину волею судеб возложена непростая миссия: выступить инициатором построения новой системы безопасности в Европе и, возможно, во всем мире.

В такой ситуации «Диалог.UА» считает необходимым освещение всего спектра наиболее актуальных проблем национальной безопасности, которые следует решать незамедлительно. Ибо снижение внутренней напряженности, достижение мира и создание эффективной системы национальной безопасности в Украине должно стать основным приоритетом развития нашего государства.

Свернуть

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны. Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Існування демократичної України, непідконтрольної керівництву Росії, не сумісне з його життєвою філософією

8 сен 2014 года

Події в Криму, на Сході та Півдні України висвітлили серйозні проблеми в секторі безпеки нашої держав. З чого і як потрібно починати зміни, оновлення та реформування на цьому напрямку?

Я би почав з відсутності стратегічного планування в Україні. Фактично немає документів, де було б прописано бачення країни, причому мова йде і про коротке, і про середнє, і довгострокове планування. Відсутність ця зумовлена тим, що 23 роки в країні не було консенсусу щодо основних напрямків внутрішнього і зовнішнього розвитку, країна була розділена навпіл, що фактично, ускладнювало вибір стратегічного напрямку руху розвитку і, відповідно, ми отримали той результат, тобто, ми фактично не займалися розвитком своєї країни.

І в Криму ми пропустили і вчасно не помітили, не змогли зреагувати на кілька важливих факторів, які призвели до його анексії. Перш за все, нами був «не помічений» той факт, що практично ідея політичного сепаратизму була принесена сюди комуністичною партією України наприкінці 1980-х. Не було дано відповіді на питання про автономію Криму, причому питання було складне не лише щодо автономії Криму, а й щодо існування певного виокремленого менталітету кримчан, людей, які звикли жити за рахунок держави, оскільки це були або військові, або військові пенсіонери, або співробітники бюджетної сфери туризму, послуг, медичного туризму, які все своє життя жили за окремими законами – окремо фінансувалися і таке інше.

Також не було остаточно вирішене питання кримських татар. На додачу мало місце невирішеність питання, або, точніше, величезної проблеми в Україні – в Криму вона відчувалася більше, ніж в інших регіонах. Це створення суто кримського криміналітету і його повне зрощення з кримською владою, яка контролювала економіку і задавала тон суспільно-політичному, економічному розвитку регіону.

От, власне кажучи, відсутність стратегічного бачення, планування і було однією з причин, чому ми втратили механізми реалізації будь-яких планів. Бо якби навіть хтось спрогнозував ситуацію в Криму, Україна не мала достатніх інформаційних ресурсів для впливу на інформаційне поле півострова, натомість була абсолютна відсутність української ідентичності і механізмів її формування, – тобто знову, в першу чергу мова йде про стратегічні фактори. І відсутність їх призвела до анексії Криму.

Але після загальнодержавних стратегічних чинників, звичайно, ми опустимося на площину нижче і побачимо, що у нас немає ні місцевої влади, якій ми можемо довіряти, ні можливості цій владі працювати в умовах українського законодавства, ні правоохоронних органів, ні суду, ні СБУ та інших органів, яким ми можемо довіряти. Фактично, анексія Криму показала відсутність в Україні як такого державного апарату і механізмів державного регулювання суспільно-політичних проблем і, власне кажучи, економічних теж.Тобто, реформувати потрібно всю українську державу і всю систему відносин у ній: на рівні людина – держава, людина – суспільство, суспільство – держава. Нам потрібно шукати нові механізми взаємодії, нам потрібна нова влада, яка будується на інших принципах, нам потрібно громадянське суспільство, яке здатне працювати більш ефективно, ніж держава і контролювати державу, бути таким собі «сторожем-псом».

Потрібно повністю міняти засади, модернізувати функціонування українського суспільства. Без цього будь-які інші косметичні зміни у створенні нових агенцій, міністерств, проведення конкурсів – не ефективні. Без селективного відбору кращих фахівців вони не дадуть свого результату, оскільки система мислення залишиться та сама, система взаємодії – та сама, і вона буде корумпуватися не лише у фінансовому і кримінальному, а й у ментальному сенсі. Система корумпуватиме будь-кого, хто приходитиме туди, навіть прекрасний випускник Гарварду, швидше за все, через деякий час перетвориться на ту звичну стару частину держави. Тому треба міняти систему організації, а після того, чи паралельно з тим, життя покаже, якою повинна бути структура органів управління і таке інше. За теперішньої ситуації, які б ви не зробили керівні органи, вони не будуть працювати.


Чи можна сказати, що те, що не спрацював Будапештський меморандум, ставить під питання дієздатність колективної та міжнародної системи безпеки?

Цей факт швидше показує неспроможність адекватного функціонування взаємодії у світі між країнами демократичного правового толку і авторитарними режимами. Особливо, якщо це є авторитарний режим достатньо сильний, щоб відчувати фінансову, економічну, політичну, ідеологічну і звісно військову заданість реалізовувати якісь свої сценарії. Міжнародна система права існує тоді, коли всі її учасники погоджуються з правилами гри. Можна констатувати, що післявоєнна система міжнародних відносин зруйнована, вона фактично деградувала до середньовічної, але це сталося не тому, що погана система, а тому що один із ключових гравців відмовляється грати за правилами, які раніше визнавав, – мова йде про Російську Федерацію. Вона намагається всіляко хитрувати, а це такий все ж тоталітарний синдром. Він є також у внутрішній політиці української влади, коли гра йде не за правилами, а з самими правилами. Ось тоді і руйнується будь-яка система.


А чи можливо змінити саму систему міжнародної безпеки, щоб вона працювала, повернути їй важелі впливу? І як Україна може себе убезпечити від подібного у ммайбутньому?

На це питання відповіді поки що немає. Нині ця система формується через режим санкцій проти Російської Федерації, – якщо зараз демократична цивілізована частина людства знайде можливість утихомирити агресора, то і будуть відпрацьовані механізми, як можна схиляти не лише до добровільного виконання принципів, які створюють правову систему міжнародних відносин, але й вдаватися до примусу. Як можна примусити країну з ядерною зброєю, зокрема, постійного члена Ради безпеки ООН виконувати те, що більша частина людства вважає правильним, в загальних інтересах, а не лише в своїх. Цієї системи поки що немає. Та, яка була створена і яка розпадається на наших очах,– це результат Другої Світової війни і Холодної війни. Ми, вочевидь, на порозі радикальних змін, але передбачити архітектуру безпеки і зовнішньої політики міжнародних відносин через 10–15 років наразі дуже важко, тому що багато буде залежати від того, який приклад буде поданий оцим ходом українсько-російської війни і протистоянням російським агресорам в Україні.

Якщо відповідь буде ефективною, і якщо вона буде досягнута порівняно невисокою ціною, то це ляже в основу нових підходів, якщо ні, – то людство далі буде вкинуте в хаос і намагатиметься шукати інші виходи досить хаотично.

Для України це має бути комплекс заходів. Ми не повинні відкидати можливість співпраці з країнами, з якими ми поділяємо бачення майбутнього – це країни демократії, країни правові, відповідно, ми повинні починати реформи не з армії і силових структур, а з перегляду засад внутрішнього розвитку, створення таких засад, які б відповідали більшою мірою тому, що відбувається в країнах, які для нас є природніми партнерами: країни Європейського Союзу, США, Канада, моделювати своє суспільство за їхніми зразком або приймаючи їх до уваги. Як працюють відповідні суспільства, як вони боролися з корупцією і таке інше. З цього нам варто почати, і це зробить нас частиною світу, яка врешті допомагатиме нам пізніше. Все це сприймається в Україні позитивно, але саме по собі воно не вирішуватиме до кінця всі питання, хоча й створюватиме абсолютно інше тло для вирішення питань безпеки в Україні.

Звичайно, треба модернізувати правову систему, систему прокуратур і судів, і, звичайно, правоохоронну систему: систему контррозвідки, міністерства внутрішніх справ і звісно систему оборони і військово-промислового комплексу. Вони повинні бути створені на засадах професіоналізму, патріотизму, підконтрольності і підзвітності, і величезне тактичне завдання перед яким стоїть весь державний апарат і суспільство – це люстрація, тобто позбавлення від шкідливих елементів, які чи в силу відданості агресору, чи морального розладу – не здатні працювати ефективно над суспільно-корисними питаннями і ініціативами.

У вужчому політичному контексті Україні треба використовувати всі можливості, які існують в нашому регіоні: розвивати і традиційні існуючі елементи співпраці – такі як ГУАМ, намагатися їх розширити, розширювати співпрацю з Вишеградською групою і паралельно думати над чимось, щоб сформувати Балто–Чорноморський простір, поглиблювати зв’язки з Європейським Союзом, з НАТО. Нам треба одночасно кинути всі можливі ресурси на розвиток оцих інтеграційних об’єднань, найрізноманітніших форм і методів, спостерігаючи за ними. Оскільки поки що ніхто не може спрогнозувати, яке з них виявиться найбільш ефективним і життєвим, то, власне кажучи, нам треба рухатися паралельно в усіх цих напрямках. І розвивати особливі форми партнерства з США, з державою яка фактично може і хоче допомогти нам у вирішенні питань безпеки. І оце двостороннє співробітництво може створити такі перспективи, які нам і оцінити важко. Можна досягати величезних успіхів, як Японія, Ізраїль, Єгипет просто через співробітництво на двосторонньому рівні.

Тобто, використання усіх можливих методів у сфері безпеки наразі є не готовою відповіддю, а шляхом, який приведе нас до отримання відповіді на всі ці питання, якi у нас, на жаль, поки що ніхто не має в Україні.


А ресурси на все це у нас є, чи нам потрібні ще час, інвестиції на її отримання?

Вони частково є, оскільки ми вже є учасниками цих інтеграційних об`єднань в тій чи іншій мірі. В ГУАМ ми є активними учасниками і навіть засновниками, в інші, як от Вишеградське і Балто-Чорноморське ми долучаємося – це щось таке, що витає в повітрі вже десятиріччями, але ще не оформлене. В ЄС ми абсолютно офіційно намагаємося інтегруватись через Угоду про асоціацію, НАТО – це організація, в яку ми інтегруємося шляхом виконання планів річної співпраці, не говорячи ще про членство.

З одного боку, всі ці структури є, і ресурси є, з іншого боку – їх недостатньо, і вони недорозвинені. І нажаль, вони не мають ще позитивного досвіду вирішення питань, які стоять перед Україною, і це погано. Історій успіху в зовнішній політиці у України також дуже мало, якщо взагалі якісь є. Це теж велика проблема і їх треба створювати.


А як щодо соціально-гуманітарних аспектів? Є думка, що агресія з боку Російської Федерації має причиною тісні соціальні зв’язки. Як Україні убезпечити себе?

Соціальних зв’язків не так вже і багато, швидше за все, проблема в тому, що Росія безконтрольно здійснювала культурно-інформаційну експансію впродовж тривалого часу на території нашої країни, і Україна не мала до цього ні часу, ні політичної волі, ні механізмів спротиву і обмеження оцієї культурно-інформаційній агресії Російської Федерації. Наразі, ці механізми формуються дуже швидко шляхом відключення каналів, шляхом заборони в’їзду і таке інше. Розвивається одна зі сторін, але важлива сторона, це обмеження, активна протидія таким впливам.

Також Україні треба формувати своє інформаційне тло з того, щоб ми почали презентувати свою культурну ідентичність. Це важливо не лише з точки зору внутрішнього українського розвитку чи протидії Російській Федерації, а взагалі для позиціонування України в світі. Тому, що зараз Україна є такою собі «табула расою», ніхто не розуміє, що таке українська культурна та історична ідентичність, ніхто не розуміє цього, не може повірити і не знає, чого від нас очікувати. Це дуже важливі питання не лише у протидії Російській Федерації, а й у формуванні порозуміння з нашими потенційними і наявними союзниками і партнерами. Поза тим, навряд чи можна сказати ще щось більше. Я думаю, що саме активна протидія ворогу, який культурну спорідненість використовує в політичних цілях, є нашим завданням. Культурна спорідненість не є сама по собі чимось небезпечним, це є нормальний фактор, і рано чи пізно, перемігши Росію в цій війні в якійсь спосіб, я не кажу про становлення українських прапорів на Кремлі, але про перемогу на своїй території, – ми дійдемо дна у відносинах з РФ, після якого обидві країни почнуть уважніше придивлятися до того, як можна було вибудувати цивілізовані рамки відносин. Поки що треба активно протидіяти і пробувати створювати свій контент, свій продукт, збільшувати канали поширення цієї інформації і паралельно починати думати над каналами поширення інформації в Росію. Тобто, потрібна робота з широкими верствами громадськості, формування там певного нашого сприйняття, оскільки сприйняття України в Росії повністю залежить або від волі органів державної влади Російської Федерації, або від суб’єктивних оцінок громадян Російської Федерації, які вони отримують чи від відвідань України, чи від контактів своїх родичів чи знайомих в Україні. Просто треба починати більш активну інформаційну політику в Україні і поза Україною.


Як Ви бачите розвиток подій в Україні? Чи видно світло в кінцю тунелю цього АТО, всіх цих складних подій?

Питання не про світло в кінці тунелю, якщо говорити про перспективи антитерористичної операції, вона не може довго тривати в такій формі, оскільки це дуже кривава і дуже вартісна для України операція. В результаті АТО не лише гинуть люди, а й втрачається інфраструктура, отже в той чи інший спосіб ця операція впродовж кількох тижнів має бути завершена. Звичайно, було б краще, якби вона завершилася повним розгромом терористів і витісненням їхніх організованих форм з території України, але, швидше за, все вона буде завершена у той спосіб, що зміниться не антитерористична операція, а терористична діяльність. З такої відвертої конфронтації по лінії фронту вона перетвориться на більш традиційні форми терористичної активності, але, на жаль, на ширшій території України, ніж просто Донбас.

Світло в кінці тунелю є при комі, а ми далеко не в комі. Так, ми переживаємо драматичний період, але ж таке світло бачать ті, хто переживають клінічну смерть. Нам ще далеко до цього.

Нам треба думати про розвиток, враховуючи незавершений стан реформування громадянського суспільства і його надмірну маргіналізацію від Майдану, озлобленості і таке інше. У нас домінує оця не готовність влади йти на реформи, змінювати себе. Очевидно, можна спрогнозувати, що ми входимо в період політичної нестабільності, який буде характеризуватися підвищеною агресивністю і активністю суспільства, і в політичному житті, мабуть, це супроводжуватиметься частими змінами влади. Місцевої, Верховної Ради, уряду, Президента – всіх. Тобто, на нас чекає період збурень, який завершиться тоді, коли ми знайдемо певну систему балансів і противаг і у політичному, і в суспільному житті, які дадуть можливість і владі управляти країною, і суспільству миритися з тим, що ним управляє така от влада, у такий от спосіб.

Перевибори до Верховної Ради також ніяк не стабілізують ситуацію, вони просто переведуть все на новий виток, на нове коло конфлікту. Сподіватися, що нова Верховна Рада буде якісно відрізнятися від попередньої, особисто у мене підстав немає. Я думаю, що якщо навіть із неї зникнуть відверто антиукраїнські ворожі елементи, то якість проукраїнського елементу, який туди зайде, може бути значно нижчою: інтелектуальна якість, моральна якість і так далі. Через те я думаю, що це невідворотні вибори до парламенту, бо на них є величезний запит суспільства, це питання консенсусу, і цієї думки притримуються й самі народні депутати, але це лише черговий виток протистояння.

Загалом, ми фактично перебуваємо в радикальній фазі активного розвитку демократії і правової системи в Україні. І тут треба розуміти, що світла в кінці тунелю не буває, бо це постійний процес. Просто ці процеси можуть відбуватися з більшими чи меншими загостреннями. Ось на це правильна і ефективна влада може впливати і реально контролювати ситуацію, – наскільки працюють соціальні ліфти, наскільки вирішуються питання громадян, наскільки громадяни відчувають занепокоєння різними небезпеками, освітою, здоров’ям – це можна регулювати. Але насправді, враховуючи, що система зараз не працює в цілому, то ці пошуки балансів, противаг і ефективної моделі будуть дуже активними і радикальними.

Вони і зараз, через всі ці події, місцями становлять загрозу існуванню держави, і тут все залежить не лише від влади, а й від громадських активістів, від мудрості військового керівництва і таке інше. Тобто, від усіх нас вже багато залежить, чи дамо ми використати оцей нервозний і розхитаний стан, в якому перебуває країна, проти нас, для того, щоб нас знищити, чи не дамо. І всередині країни дуже багато деструктивних сил, які і щиро, і не щиро діють, «по завданню центра» що називається. І, звичайно, Росія не припинить спроб дестабілізувати ситуацію в Україні, оскільки уже тепер очевидно, що існування демократичної України, непідконтрольної керівництву РФ, становить для нього виклики неспівмірні з його життєвою філософією і з життєвою філософією великої частини російської еліти, яка впливає на формування громадської думки всієї країни.

Через це треба готуватися до того, що і в середині країни будуть складні політичні процеси, і тиск ззовні посилюватиметься.


Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Роками сектор безпеки України розвивався дуже диспропорційно

Вячеслав Потапенко, главный советник Института стратегических исследований «Нова Україна»

Главная проблема безопасности – бессистемность

Константин Машовец, эксперт Центра военно-политических исследований, подполковник Вооруженных сил Украины

Реформировать нужно все – от штатов подразделений до основ военной политики государства

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова

Стратегія національної безпеки і воєнна доктрина мають бути прийняті лише після комплексного огляду сектору безпеки

Тарас Жовтенко, експерт з проблем національної безпеки, автор суспільно-політичних видань

Будапештський меморандум не спрацював тому, що він був, власне, ТІЛЬКИ меморандумом – без будь-якого натяку на конкретні механізми реагування на його порушення

Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень

Якщо Росії вдасться зруйнувати існуючу систему міжнародних відносин, то без масштабної війни - і швидше за все світової - не обійтися

Микола Cунгуровський, директор військових програм Центру ім. Разумкова

Неготовою виявилася не лише Україна, але й уся міжнародна безпекова спільнота

Василь Мокан, кандидат політичних наук, експерт Аналітичної групи «Левіафан»

Події в Україні реанімували єдину Європу і НАТО

Ярослав Матійчик, виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій" (Київ, Україна)

Світ ризикує зануритися у пітьму епохи «права сили»…

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, історик, політолог

Війна пришвидшує формування нової української ідентичності, але не можна все пускати на самоплив

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007 - 2009 рр.)

У нас немає сектору безпеки

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук

Росія в будь-якому випадку націлена атакувати Україну

Віктор Чумак, голова Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, кандидат юридичних наук, доцент, генерал-майор юстиції

«Насправді нинішня війна – це реальна реформа силового блоку України»

Леонид Поляков, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина»

Лучший друг Украины – сильная и современная армия

Олексій Куроп`ятник, експерт з питань національної безпеки "Майдану закордонних справ"

Має реалізуватися принцип, що основне завдання муніципальної поліції – запобігання та попередження злочинам

Оксана Маркеева, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина».

Обуздание коррупции – ключевая задача национальной безопасности

Михайло Георгійович Вербенський, спікер – начальник Головного штабу МВС України

Характерною рисою сучасних поліцейських систем, є їх певне відокремлення від системи органів виконавчої влади

Олег Мартыненко, эксперт-полицеист, доктор юридических наук, директор Центра исследований правоохранительной деятельности

Люстрация должна касаться только тех лиц, которые принимали решения, противоречившие Конституции и духу закона

Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння

Сьогодні у нас створилися унікальні умови для того, щоб створити і розбудувати нову армію сучасного типу

Євген Жеребецький, експерт з питань державної та міжнародної безпеки.

Найскладніша проблема України - з мисленням найвищого державного керівництва

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,101