В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны.

По сути, украинский кризис просигналил всей планете о попытке разрушения старого мироустройства. «Право силы» (даже если эту силу представляют «вежливые зеленые человечки») для нашего северного соседа оказалось более действенным аргументом, чем принципы и нормы международного права.

Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Ситуация осложняется еще и тем, что Украина была втянута в конфликт, в котором внешнему наблюдателю не всегда ясно, где черное, а где белое. Наша страна вынуждена наравне с традиционной вести еще и «гибридную войну», в которой противник использует разное, чаще всего уникальное сочетание гибридных угроз и тактик, нацеленных на различные аспекты уязвимости украинского государства.

События в Крыму и на Востоке Украины требуют от нашей страны осознания новых проблем в секторе национальной безопасности, смены представлений об угрозах и рисках. Системы выстраивания стабильности во внутренней и внешней политике устаревают на глазах. Украина может иметь сильный инструментарий для защиты своих интересов, но он оказывается неприменимым в новой обстановке.

Сегодня мы находимся только в начале осмысления этого процесса. Любая страна, борющаяся с гибридными угрозами, должна опираться на крепкую профессиональную армию, но она также должна иметь когнитивные способности, чтобы быстро адаптироваться к столкновению с неизвестным. Подобно древним спартанцам, нам придется учитывать постоянно изменяющиеся планы наших врагов и адаптироваться к все более сложным условиям и способам ведения войны, о которых мы не знали и на которые не рассчитывали.

Традиционное представление о национальной безопасности с точки зрения реальной политики не только устарело, но оно даже не хочет признать сложности проблем безопасности информационной эпохи 21-го века. Освоение новых технологий, выработка консолидированной позиции о системе угроз в сфере безопасности позволит выработать и реализовать наиболее адекватные времени ответы на вызовы.

Кроме того, украинское руководство должно не только осознать, но и принять как неизбежность, что в сложившихся условиях каждое государство должно само защищать свои границы от внешних и внутренних врагов. В переворачиваемом с ног на голову мире рассчитывать на союзников и гарантов, к сожалению, не приходится. И именно на Украину волею судеб возложена непростая миссия: выступить инициатором построения новой системы безопасности в Европе и, возможно, во всем мире.

В такой ситуации «Диалог.UА» считает необходимым освещение всего спектра наиболее актуальных проблем национальной безопасности, которые следует решать незамедлительно. Ибо снижение внутренней напряженности, достижение мира и создание эффективной системы национальной безопасности в Украине должно стать основным приоритетом развития нашего государства.

Свернуть

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны. Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Насправді нинішня війна – це реальна реформа силового блоку України»

22 сен 2014 года

У зв’язку з військовими діями на території України питання національної безпеки вийшло на принципово новий рівень. Які, на Вашу думку, тут існують найбільші загрози?

Останні події підняли не проблеми безпеки, а проблеми державності. По великому рахунку будувати державність, не будуючи збалансовану державну політику в різних сферах, у тому числі і сфері національної безпеки, неможливо. А у нас взагалі військова та державна безпека була якимось пасинком у системі будування державних політик. Політика в цій сфері формувалася за остаточним принципом, оскільки ніколи не було розуміння, що ми можемо бути об’єктом військової агресії чи то НАТО, чи Росії. Хто ж на нас нападе, якщо ми стоїмо на такому величезному «мосту», який об’єднує Європу і Азію? Крім того, ми ніколи не думали, що наша державність буде поставлена під сумнів однією з країн. Ми ніколи серйозно не ставилися до слів Путіна, який ще у 2008 році сказав, що Україна – це не держава, що це штучна держава. Але ми бачимо, що сьогоднішні події стали продовженням цих заяв.

З 2005 року вже багато хто знав, що у Путіна є певні плани, але ніхто цьому не протидіяв. Більше того, режим Януковича став інструментом путінської реалізації цих програм та планів по руйнуванню України. Тому, коли ми говоримо про оголені проблеми, які відкрили нам події на Майдані, то вони, перш за все, відкрили проблему відсутності державної політики у сфері національної безпеки. Тут йдеться і про відсутність національної безпеки у воєнній сфері – у нас не було армії всі 23 роки незалежності. Фактично, за 3 місяці з нуля ми створили боєздатну армію.


Здається, вперше досить голосно про національну безпеку заговорили після анексії Криму?

Повертаючись до подій у Криму, хочу сказати, що в березні фактично щодня ми отримували відомості про можливе відкрите вторгнення, і двічі були ситуації, коли ми знали, що російська сторона роздала екіпажам, командирам пакети на бойове застосування військ Росії. Але ми також знали, що з нашого боку є мінімальна кількість військ, яка може протистояти протягом години бою. Тому відкрилась діра – національна безпека. Всі усвідомили, що військова безпека не будувалась. Відкривається й інша прогалина: а де була наша контррозвідка? Тобто формально вона існувала, але в СБУ ефективно працював лише єдиний підрозділ для власного збагачення СБУ та діючої влади. Йдеться про так званий департамент (або департамент К), який нібито боровся з економічними злочинами. Але ми ніяких гучних розслідувань щодо корупціонерів не чули. Департамент економічної безпеки міг давити на бізнес, віджати щось. І ось тепер, коли ми говоримо що робив наш безпековий блок всі останні 20 років, то можемо чітко сказати, що весь безпековий блок (крім армії, яка тупо розкрадалася), займався тим, що тиснув на бізнес-конкурентів влади і на її політичних опонентів. Це було головне застосування. І це вело до падіння державності.

На мою думку, коли ми запитуємо що таке безпека держави, то я б говорив не лише про наявність танків, ракет, спецслужб тощо. Я б говорив, що держава убезпечена, коли є високий рівень довіри громадян до цієї держави як інституту. І коли громадяни довіряють державі, то вони будуть її захищати, а коли їй не довіряють, то й не захищатимуть. Приклад Януковича. Тому що це було не знищення Януковича особисто, він був уособленням зла, яке існувало у особі поганих прокурорів, поганої міліції, поганих судів, корупції. Янукович був верхівкою цього зла, а в принципі знищували неефективну державу, знищували ту державу, яка давила на все громадянське суспільство, на найбільш ініціативних людей, які хотіли жити інакше. Говорити про прогалини національної безпеки ми можемо і у сфері силового блоку. Як висновок - нам потрібна абсолютно нова державна політика.


У чому полягає ця нова державна політика?

Нова державна політика має полягати у формуванні нової політики в сфері воєнної безпеки. Тепер ми чітко знаємо, що на Сході у нас є держава, яка вороже ставиться до нас. Більше того, її ворожість доходить до того, що вона готова у будь-який час застосувати зброю. Крим анексований. Тепер ми будемо жити з анексованою територією, за яку треба боротися.

І якщо ми маємо ворожу державу поруч, ми повинні звідси будувати і всі свої доктрини, концепції розвитку тощо. Ми чітко повинні сказати, що маємо ворога, з яким нам треба боротися. І цю ворожість зняти може хіба що новий президент Росії.

Тобто, нам потрібна нова державна політика, нові збройні сили - високомобільні, високоефективні, професійні - з можливістю реалізувати нові методи та засоби ведення війни. Ми ж бачимо, що війна абсолютно нова, гібридна. Служба безпеки має проаналізувати ті всі настанови Ради Європи, щодо перетворення СБУ виключно в контррозвідувальний орган, який займається виключно котррозвідувальною діяльністю.


На скільки до сьогодні Служба безпеки цим ефективно займалась?

Ну ми ж бачимо як займалась... Але сьогодні в цій структурі робиться все, для того, щоб відновити цю можливість.


Останнім часом можна було почути розмови, що треба ліквідувати СБУ як структуру, і створити новий орган. Як Ви ставитесь до таких ідей?

Звичайно, можна будувати нові структури, але тут треба розуміти які для цього є ресурси: фінансові, організаційні, правові, а саме головне – людські. Ми ж не випишемо з інших країн фахівців і нам треба працювати з тим ресурсом, який на сьогоднішній день є. Служба безпеки в принципі такий орган, який на сьогодні не повністю пронизаний «раковою пухлиною». Тобто точково, видаляючи проблемні зони зверху, можна дійти і до низу. Сьогодні це найбільш компактна служба, з більш щільним контролем з боку керівництва за своїми підлеглими, ніж, наприклад, МВС, який дуже важко змінювати, оскільки там працює величезна кількість людей. Тут ще є шанс.


Чи вистачає нинішнього кадрового потенціалу СБУ для такої держави як Україна?

Кадровий потенціал є. Я б говорив про те, що потрібно зробити його функціональний перерозподіл. Якщо сьогодні головною загрозою країни є загроза військового характеру, терористичного характеру з боку іноземної держави, то і кадровий функціональний перерозподіл має бути зроблений на ці завдання. Тобто, має бути контррозвідка для збирання інформації щодо можливих воєнних загроз, контррозвідувальне забезпечення з точки зору збирання інформації щодо терористичних загроз, а також робота спеціальних антитерористичних підрозділів, які могли б припиняти ті факти.

Давайте скажемо чесно, що ми можемо припинити діяльність терористичних організацій ДНР та ЛНР шляхом їх знищення під час військових дій, але загроза терористичної діяльності на сході буде високою і буде залишатися такою достатньо довго. І основний інститут, який цьому буде протидіяти – це Служба безпеки України.


Яким чином СБУ це робити?

Форми і методи роботи описані у світі, вони достатньо прозорі і зрозумілі – це і пряма робота, і робота з населенням, і робота під прикриттям, і робота спеціальних підрозділів.


Чи зможе СБУ власними силами реформувати свою структуру? Чи все ж знадобиться допомога парламенту, уряду?

Йдеться не про реформу. Перерозподіл сил і засобів – це те, чим займається керівництво органу, коли виникає така ситуація. І вони працюють, і Валентин Наливайченко чітко розуміє всі виклики, які стоять перед Службою. На скільки вистачає ресурсів, щоб все це робити – це питання інше. Тому що тут дійсно треба мати ресурси і карт-бланш від керівництва держави для того, аби ці ресурси виділялись. І, звичайно, в час економічної скрути це робити достатньо важко. Тому з наявних ресурсів, які є, треба зробити перерозподіл. Якщо у нас вже не стоїть гостро питання економічної безпеки (бо ніхто не розкрадає державу), то, напевно, ті штатні одиниці, які цим займались, треба перевести на антитерористичну діяльність або агентурну діяльність тощо. Я думаю, що в службі це чітко розуміють.

Насправді нинішня війна – це реальна реформа Служби безпеки України. Це реформа по факту. Зараз нема часу розмовляти чи дискутувати, висувати якісь концепції, доктрини, тут просто треба перелаштовуватися під виклики. А потім оптимізувати цю структуру, завдання, функції. І це реальна реформа, така ж як реформа міліції у Донецьку і Луганську. Ця війна стала очищенням, виступила каталізатором реформування по факту і Збройних сил, і міліції.


Часто політики у своїх виступах говорили про засилля російської агентури у владних органах. Як із цим справи у Службі безпеки?

Давайте не будемо говорити штампами. Ніхто не убезпечений від того, що у будь якій державній структурі може працювати агент іноземної держави. І питання в тому, що ефективність цих служб вимірюється у можливостях цих агентів виявити і знешкодити. Якщо хтось говорить про засилля, то хай назвуть приклади. Ну, ось донедавна у нас був міністр оборони, який мав громадянство Російської Федерації, керівник оборонпрому, який мав таке ж громадянство. Це прямі агенти впливу. Якщо стосовно певних людей є підозри, то по відношенню до них ведуться спеціальні заходи. І якщо служби реагують, то вони не можуть це робити публічно. Знову ж таки, якщо є люди, які займають антиукраїнську позицію, що завдає шкоди державі – це одна річ, якщо в основі лежить просто корупційна діяльність для власного збагачення – це інше.


Зараз війна набуває нових форм і це простежується не лише по подіях в Україні, а й у світі, на перше місце виходить тероризм. Чи доцільно говорити про створення міжвідомчого органу СБУ та Міноборони?

Тут дещо інше. СБУ в класичному розумінні повинна забезпечити контррозвідувальну діяльність проти держави і державних інститутів. Тому в збройних силах України є підрозділ контррозвідувального забезпечення, але вони працюють для виявлення агентів іноземних держав. Для того, щоб існували спецпідрозділи, які б працювали разом в умовах гібридної війни, то їх потрібно спочатку створити. Це так звані сили спеціальних операцій і вони вже зараз будуються. По своїй суті - це суміш партизанських диверсійних і розвідувальних методів війни. В Міністерстві оборони є свій підрозділ, який цим займається. Це і Головне управління розвідки, і знову ж таки - це сили спеціальних операцій. Немає необхідності об’єднувати підрозділи СБУ і Міноборони, адже у них різні функції. Але сама СБУ повинна мати антитерористичний підрозділ і він в них є – Альфа, яка займається знешкодженням терористів. Щоправда йдеться про класичних терористів, які мають на озброєнні автомат, пістолет, вибухівку і захоплюють заручників. Але не можна назвати терористами в класичному розумінні людей, які контролюють райони, міста, мають важку техніку. Це вже своєрідна терористична партизанська армія за своїм характером, з якою потрібно боротися як з незаконним військовим формуванням.


Без роботи з населенням така антитерористична діяльність не може бути ефективною. Тому чи не вважаєте ви, що питання інформаційної та виховної роботи з суспільством теж має формуватись?

В цих умовах створення Антикризового медіа-центру в Україні та інформаційного центру РНБО стали достатньо позитивними кроками. Інформаційна війна та інформаційна безпека – питання дуже складне, і досить ресурсно витратне. Бо щоб вести велику інформаційну компанію, треба мати серйозний технічний інформаційний ресурс (студія, обладнання, супутники, контракти з іноземними каналами, які транслюватимуть тощо), справа серйозна. Наприклад, під час Майдану, події в Україні висвітлювали два великих медіа холдинги – це CNN та Skynews. У них був ексклюзивний контракт з Інтером, але ми пам’ятаємо, яка картинка формувалась Інтером під час Майдану. Тож, потрібен великий і фінансовий, і людський ресурс. Але варто не забувати про тонку межу між інформацією і пропагандою. Ми часто говоримо, що Росія виграє у нас інформаційну війну, але вона виграє пропагандистську війну. Тому що те, що вона подає, це не інформація, а пропаганда в чистому вигляді. Змагатися в брехні безперспективно. СБУ не є інструментом цієї інформаційної війни, вона може бути лише одним з елементів аналізу загроз. Тож в нинішніх умовах будувати міністерство пропаганди теж неправильно, хоча в період ведення війни і жорстких дій повинно діяти обмеження щодо передачі інформації. Має бути щось на кшталт військової цензури, адже іноді передачею повної інформації можна допомагати ворогу.

До речі, підрозділи щодо інформаційної боротьби існують у наших збройних силах, але я не можу сказати наскільки якісно і ефективно вони працюють. Їх завдання - працювати з місцевим населенням, доносити правила перебування на цих територіях. І тут все залежить від креативу та професіоналізму людей, які там працюють.


Бесіду вела Ірина Олешко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Роками сектор безпеки України розвивався дуже диспропорційно

Вячеслав Потапенко, главный советник Института стратегических исследований «Нова Україна»

Главная проблема безопасности – бессистемность

Константин Машовец, эксперт Центра военно-политических исследований, подполковник Вооруженных сил Украины

Реформировать нужно все – от штатов подразделений до основ военной политики государства

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова

Стратегія національної безпеки і воєнна доктрина мають бути прийняті лише після комплексного огляду сектору безпеки

Тарас Жовтенко, експерт з проблем національної безпеки, автор суспільно-політичних видань

Будапештський меморандум не спрацював тому, що він був, власне, ТІЛЬКИ меморандумом – без будь-якого натяку на конкретні механізми реагування на його порушення

Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень

Якщо Росії вдасться зруйнувати існуючу систему міжнародних відносин, то без масштабної війни - і швидше за все світової - не обійтися

Микола Cунгуровський, директор військових програм Центру ім. Разумкова

Неготовою виявилася не лише Україна, але й уся міжнародна безпекова спільнота

Василь Мокан, кандидат політичних наук, експерт Аналітичної групи «Левіафан»

Події в Україні реанімували єдину Європу і НАТО

Ярослав Матійчик, виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій" (Київ, Україна)

Світ ризикує зануритися у пітьму епохи «права сили»…

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, історик, політолог

Війна пришвидшує формування нової української ідентичності, але не можна все пускати на самоплив

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007 - 2009 рр.)

У нас немає сектору безпеки

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук

Росія в будь-якому випадку націлена атакувати Україну

Леонид Поляков, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина»

Лучший друг Украины – сильная и современная армия

Олексій Куроп`ятник, експерт з питань національної безпеки "Майдану закордонних справ"

Має реалізуватися принцип, що основне завдання муніципальної поліції – запобігання та попередження злочинам

Оксана Маркеева, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина».

Обуздание коррупции – ключевая задача национальной безопасности

Михайло Георгійович Вербенський, спікер – начальник Головного штабу МВС України

Характерною рисою сучасних поліцейських систем, є їх певне відокремлення від системи органів виконавчої влади

Олег Мартыненко, эксперт-полицеист, доктор юридических наук, директор Центра исследований правоохранительной деятельности

Люстрация должна касаться только тех лиц, которые принимали решения, противоречившие Конституции и духу закона

Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»

Існування демократичної України, непідконтрольної керівництву Росії, не сумісне з його життєвою філософією

Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння

Сьогодні у нас створилися унікальні умови для того, щоб створити і розбудувати нову армію сучасного типу

Євген Жеребецький, експерт з питань державної та міжнародної безпеки.

Найскладніша проблема України - з мисленням найвищого державного керівництва

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,087