В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны.

По сути, украинский кризис просигналил всей планете о попытке разрушения старого мироустройства. «Право силы» (даже если эту силу представляют «вежливые зеленые человечки») для нашего северного соседа оказалось более действенным аргументом, чем принципы и нормы международного права.

Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Ситуация осложняется еще и тем, что Украина была втянута в конфликт, в котором внешнему наблюдателю не всегда ясно, где черное, а где белое. Наша страна вынуждена наравне с традиционной вести еще и «гибридную войну», в которой противник использует разное, чаще всего уникальное сочетание гибридных угроз и тактик, нацеленных на различные аспекты уязвимости украинского государства.

События в Крыму и на Востоке Украины требуют от нашей страны осознания новых проблем в секторе национальной безопасности, смены представлений об угрозах и рисках. Системы выстраивания стабильности во внутренней и внешней политике устаревают на глазах. Украина может иметь сильный инструментарий для защиты своих интересов, но он оказывается неприменимым в новой обстановке.

Сегодня мы находимся только в начале осмысления этого процесса. Любая страна, борющаяся с гибридными угрозами, должна опираться на крепкую профессиональную армию, но она также должна иметь когнитивные способности, чтобы быстро адаптироваться к столкновению с неизвестным. Подобно древним спартанцам, нам придется учитывать постоянно изменяющиеся планы наших врагов и адаптироваться к все более сложным условиям и способам ведения войны, о которых мы не знали и на которые не рассчитывали.

Традиционное представление о национальной безопасности с точки зрения реальной политики не только устарело, но оно даже не хочет признать сложности проблем безопасности информационной эпохи 21-го века. Освоение новых технологий, выработка консолидированной позиции о системе угроз в сфере безопасности позволит выработать и реализовать наиболее адекватные времени ответы на вызовы.

Кроме того, украинское руководство должно не только осознать, но и принять как неизбежность, что в сложившихся условиях каждое государство должно само защищать свои границы от внешних и внутренних врагов. В переворачиваемом с ног на голову мире рассчитывать на союзников и гарантов, к сожалению, не приходится. И именно на Украину волею судеб возложена непростая миссия: выступить инициатором построения новой системы безопасности в Европе и, возможно, во всем мире.

В такой ситуации «Диалог.UА» считает необходимым освещение всего спектра наиболее актуальных проблем национальной безопасности, которые следует решать незамедлительно. Ибо снижение внутренней напряженности, достижение мира и создание эффективной системы национальной безопасности в Украине должно стать основным приоритетом развития нашего государства.

Свернуть

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны. Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Війна пришвидшує формування нової української ідентичності, але не можна все пускати на самоплив

29 сен 2014 года

Назвіть найбільш актуальні проблеми національної безпеки, які розкрилися подіями в Криму та на Сході? Які з них необхідно вирішувати вже сьогодні?

Перша проблема, з якою ми стикнулися, це те, що в Україні стратегія національної безпеки і бачення ключових гравців – ворогів і союзників на момент російської інтервенції до Криму були розмитими, тобто ми демонстрували максимальну миролюбність, мовляв, ми ні на кого не нападаємо, у нас немає ворогів. І ця демонстрація, на жаль, зіграла з нами дуже поганий жарт. Адже можна було хоча б готуватися до протистояння, але в нашій стратегії не було вказано ворога, а якщо ти не маєш чіткого розуміння, хто може бути твоїм потенційним ворогом, хто може загрожувати твоєму суверенітету, то дуже важко вибудувати певну систему захисту, і як раз ми із цим стикнулися.

Ми виявилися абсолютно не готові до такого розвитку подій, ми сподівалися на систему міжнародного права, ми сподівалися на цілу низку угод, на те, що кожна з тих країн, які гарантували нам безпеку в рамках Будапештського меморандуму, або в рамках інших зобов’язань, які виникли в результаті здачі нами ядерної зброї, будуть дотримуватися свого слова, зобов’язань і угод, в тому числі й двосторонніх. Виявилося, що все це не відповідає дійсності, і тому ми опинилися в ситуації, коли вся попередня стратегія національної безпеки і оборони практично повністю була зруйнована, всі наші потуги і спроби умиротворення Росії, а тут ми розуміємо, що впродовж всіх 23 років всі так чи інакше розуміли, що, власне, загроза для нашої ідентичності, нашої незалежності і безпеки йде з боку північного сусіда.

Всі це розуміли, але в різні часи різні уряди і президенти по-різному підходили до цього питання: дехто намагався смикати сусідів за вуса, дехто умиротворенням займатися, а дехто йшов на чималі поступки росіянам, фактично інтегруючи нашу безпекову систему в російську орбіту, як от Янукович. Це теж проблема, тому що ми постали перед фактом, що від росіян немає жодних таємниць, вони чудово знали нашу армію, нашу ситуацію із безпекою, із СБУ, вони практично нічим не ризикували. Я навіть не кажу про пряме залучення агентури, а про те, що наші люди були не мотивовані. Наша система безпеки існувала сама по собі, ніхто не розумів навіщо вона потрібна, які у неї завдання – і у спецслужб, і у армії, і у багато кого іншого. І лише оці останні півроку все це набуло певного сенсу – тепер спецслужби знають, чим має займатися, армія знає, територіальна оборона і таке інше. Тепер на ходу, на марші, відбувається відродження боєздатності армії, форматується нова стратегія національної оборони.


А як саме потрібно переформатувати стратегію національної безпеки і оборони всередині і ззовні країни?

Тепер стало очевидним, що треба відмовлятися від позаблокового статусу, і цим наші і займаються. Чому? Тому що, по-перше, позаблоковий статус потребує величезних коштів. По-друге, позаблоковий статус до моменту російського вторгнення був стримуючим чинником для росіян (дивіться ми пішли на задоволення ваших забаганок), а зараз виявляється, що в цьому немає сенсу, тому нам потрібне скасування позаблокового статусу, відновлення курсу на вступ до НАТО, до системи колективної безпеки – це очевидно, тому що окрім НАТО іншої системи колективної безпеки, яка може надати нам необхідну допомогу, просто немає. Звісно, це повна реорганізація збройних сил, спецслужб, МВС. І знову-таки це потребує величезних зусиль, тому що все це відбувається в умовах війни і зробити це дуже складно.

Чітка й зрозуміла стратегія вже так само вимальовується, це озвучено в промовах політиків, в тому числі президента, що у нас є ворог, ми знаємо його ім’я, ми знаємо, що це надовго, ми знаємо, що з цим ворогом не можна домовитися, з цим ворогом нам доведеться довго жити в умовах терористичної загрози. Все це вже сформульовано, і тепер треба, щоб все це набуло характеру чіткої зрозумілої стратегії, а головне, щоб було зрозуміло, що робити далі. На цьому етапі все зрозуміло – всі сили кинуті на етап активних бойових дій, і просто часу не вистачає, щоб зазирнути вперед, але попри всі небезпеки, які чатують на нас, треба на це дивитися і розуміти, що буде через рік.

Головне, що в Україні є люди, які можуть розробляти такі стратегії. Тут ще є небезпеки, які дуже важливо зрозуміти. Мало розробити стратегію – треба її реалізувати. У нашому суспільстві бувають продовжують домінувати, ще з радянських часів, уявлення, що достатньо прийняти закон, і все саме собою вирішиться. Але сам по собі закон нічого не дає, тому що без імплементації, без впровадження цього закону, без його реалізації практично ситуація не міняється. Так само і з стратегією, її треба не лише прийняти, а й мати етапи реалізації цієї стратегії: але оперативно реагувати на появу нових чинників: змінювати темпи, напрямки, можливо, щось десь обійти, а не йти напролом. Це те, з чим часто стикається Україна – ми можемо написати дуже чудову програму і не реалізовувати її, а просто говорити про неї.

Така особливість давно помічена європейцями. Є країни process oriented і є країни target oriented. Так от у нас, на жаль, країна process oriented, тобто ми орієнтовані на процес, а не реалізацію якоїсь конкретної цілі, і нам тут також треба мінятися.

Впровадженням усіх програм, цілей, концепцій має займатися виключно держава, це державна політика, і лише держава повинна її регулювати. Нікому не під силу, окрім держави, регулювати військову чи національну стратегію і визначати відповідальних за цю стратегію, і виділяти кошти, бо лише держава має в своєму розпорядженні такі кошти. Одночасно з цим слід пам’ятати, що мова йде про суспільну безпеку. А це поняття поєднує в собі не лише безпеку держави, а й й безпеку людини. Це значить, що громадянське суспільство також має бути залучене і поводити себе активно щодо реалізації цієї стратегії на всіх рівнях, і без цього буде важко щось зробити. Сигнал має проходити як зверху вниз, так і знизу вгору, багато залежить від того, наскільки держава спроможна відчути потреби людей, але однозначно, що саме держава має формулювати і формувати ці потреби.


А щодо системи колективної безпеки для України, у нас є лише єдиний варіант – це НАТО? І загалом чи має країна сьогодні ресурси і можливості для вступу до цієї організації?

Щоб вступити до НАТО, надзвичайних ресурсів не потрібно. Там більше потрібно відповідати критеріям альянсу – це основне, і критерії можуть бути різні, ранжування критеріїв може бути вибудуване по-різному. Зазвичай кажуть, що країни, які мають територіальні проблеми, або у яких відкритий конфлікт не можуть розглядатися як потенційні члени, але чи означає це, що тут ставиться крапка? Ні, не означає, тому що пріоритетність критеріїв може бути різною. Тут треба розуміти, що це є процес, і він гнучкий. І якщо ставиться мета як от вступ до НАТО, то власне її можна досягти в тому числі, не обходячи критерії, а їх удосконалюючи.

Я думаю, що ключовим питанням є відповідність України критеріям і готовність більшої частини населення України до такого вступу. В цьому сенсі соціологічні дослідження – це добре, можливо, проведення референдуму щодо вступу до НАТО також може бути таким елементом, хоча пропозиція, яка сьогодні прозвучала, це швидше політтехнологічна акція, аніж частина загальної стратегії вступу України до НАТО. Але, менше з тим, її теж можна використати, щоб демонструвати союзникам бажання і впевненість українців у цьому поступі.


А чи буде еволюціонувати система колективної безпеки? Чи потрібні зміни для більш ефективної діяльності?

Тут питання насправді стоїть ще більш жорстко, тому що система колективної безпеки, яка існувала до цього часу, в тому числі всі міжнародні інститути, які наче були покликані зберегти мир і мали б урегульовувати подібні конфлікти через запровадження миротворчих військ чи ще якось, вони не спрацьовують, коли мова йде про ключових гравців – постійних членів РБ ООН. Вони здатні накласти вето на будь-яке рішення, будь-яку резолюцію, і, власне все залежить від рівня їхнього нахабства, від політичних розкладів тієї чи іншої країни, готовності, скажімо, Росії відправити в небуття принципи міжнародного права, і не готовності інших країн відстоювати ці принципи, оскільки вони теж не завжди дотримуються цих правил.

Все це в цілому ставить під великий сумнів всі ті механізми, що були напрацьовані по закінченні Другої Світової війни, але те, що може бути попереду, лякає людей ще більше. Зараз потрібно спробувати використати ті механізми, які є, для того, щоб убезпечитись від повторення повномасштабних військових дій. Але поки що не вдало все виходить, ескалація продовжується і вже, власне, стоїть питання, а що далі?

В будь-якому випадку, напевно, можна констатувати, що та система міжнародного права і міжнародна система безпеки, яка існувала до цього моменту, хоч із великим скрипінням і потугами, але існувала, на сьогодні вона практично майже зруйнована.

Щодо того, що саме і як треба змінювати, я думаю, на це питання навряд чи хтось відповість точно. Ми опинилися в ситуації, де наш сусід хворий на реваншизм, і прагне відновити свою могутність. І все це відбувається з використанням захисної риторики: мовляв, нас ображають. В історії вже був подібний випадок – із Німеччиною була схожа ситуація, тоді також вся історія конфліктів з Німеччиною вибудовувалась за тим самим сценарієм, це були ті самі спроби умиротворення.

Світ дуже неохоче сприймає руйнування соціального порядку або мирного існування, він упирається, тому що люди бояться майбутнього, бо не знають, чим це може закінчитися, і кожен намагається мінімізувати ризики, а виходить, що той, хто нахабніший при такій політиці, той виграє. Хто готовий ризикувати – той виграє, це є в теорії ігор. Тому прийдеться або зупиняти агресора, або, як казав свого часу Черчіль, коли була політика умиротворення Гітлера, що якщо ви хочете отримати ганебний компроміс замість війни, то ви отримаєте і ганьбу, і війну.


А щодо Росії, яка закликає інших зробити такий собі «дерибан» України. Чи буде цей розділ продовжений, і які перспективи збереження території України?

Це якраз дуже нагадує ситуацію із Польщею та Чехословаччиною. Свого часу Гітлер також запропонував їх «роздерибанити» сусідам.

Ця пропозиція на щастя навряд чи буде прийнята, але чи готовий світ до засвоєння уроків 20-го сторіччя покаже час.

Історія така штука, що вона здебільшого вчить, що люди уроками не користуються, і кожне нове покоління проходить через свої помилки. Є ціла купа різних міркувань, що це все не те, це не схоже – і люди інші, і риторика інша, і країна не та, а як воно буде, ніхто не знає. Бо якби знали, як воно буде і що треба зробити, то вже б зробили. Така природа прийняття рішень.

Є стратегія, яку наші партнери взяли на озброєння, стратегія тиску, санкцій – це як зашморг навколо Росії, але не зрозуміло, наскільки він буде ефективний, там є подушка безпеки – грошей поки вистачає. Також існують інші країни – Росія може перекидати чи компенсувати втрати від європейського ринку, переводячи гроші на інші ринки. Вона також може скористатися глобалізацією для того, щоб мінімізувати свої втрати, але в цілому є кілька кроків, які можуть серйозно обмежити її активність, скажімо, відключення Росії від фінансових потоків, замороження всіх активів, відключення від системи платежів SWIFT тощо. Це зараз обговорюється, але швидше за все, залишиться просто ідеями.

Україна для Європи тривалий час була «терра інкогніта», але треба відзначити, що поступово зусилля та ресурси, які європейці вкладають в Україну, підвищують їхню зацікавленість, і чим довше цей процес буде тривати, тим зростає ціна та цінність українського успіху в очах світу. Чим треба користуватися і робити все, щоб Європа максимально сильно була залучена в український процес.


А як в майбутньому Україна може адаптуватися до подібних викликів? Які це мають бути інструменти і механізми?

Є країни, які живуть з подібними ризиками впродовж тривалого часу, наприклад, класична ситуація – Ізраїль.

Нам необхідні максимальна участь України в оборонних блоках, проведення всіх реформ – в економіці, політиці, в силовому секторі, в судовій системі, – йдеться про виконання всього того, заради чого все відбувалося на Майдані. І, звичайно, демократія, але при цьому не анархія, а отой новий соціальний порядок, який зараз поступово вимальовується. Бо ми можемо констатувати, що в Україні був зруйнований старий соціальний порядок, і на руїнах старого починає з’являтися новий. І цей новий соціальний порядок має створити систему, інститути, в рамках яких український політичний клас буде готовий домовлятися, всередині країни має бути вибудувана система компромісів, має бути побудована ефективна бюрократія і структури, які дозволять Україні формувати нову українську ідентичність. Це і гордість за Україну, і гордість за інститути, і відчуття безпеки громадян, і економічне зростання, плюс інформаційна підтримка – все це може створити нашу нову українську ідентичність вкрай важливу для нас. Без цього важко щось зробити.

Війна пришвидшує формування нової української ідентичності, але не можна все пускати на самоплив, не можна робити вигляд, що воно саме собою якось буде. Саме собою лише погане може вирости, все хороше потрібно підтримувати, воно має супроводжуватися конкретними діями, конкретними зусиллями і поштовхами.


Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Роками сектор безпеки України розвивався дуже диспропорційно

Вячеслав Потапенко, главный советник Института стратегических исследований «Нова Україна»

Главная проблема безопасности – бессистемность

Константин Машовец, эксперт Центра военно-политических исследований, подполковник Вооруженных сил Украины

Реформировать нужно все – от штатов подразделений до основ военной политики государства

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова

Стратегія національної безпеки і воєнна доктрина мають бути прийняті лише після комплексного огляду сектору безпеки

Тарас Жовтенко, експерт з проблем національної безпеки, автор суспільно-політичних видань

Будапештський меморандум не спрацював тому, що він був, власне, ТІЛЬКИ меморандумом – без будь-якого натяку на конкретні механізми реагування на його порушення

Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень

Якщо Росії вдасться зруйнувати існуючу систему міжнародних відносин, то без масштабної війни - і швидше за все світової - не обійтися

Микола Cунгуровський, директор військових програм Центру ім. Разумкова

Неготовою виявилася не лише Україна, але й уся міжнародна безпекова спільнота

Василь Мокан, кандидат політичних наук, експерт Аналітичної групи «Левіафан»

Події в Україні реанімували єдину Європу і НАТО

Ярослав Матійчик, виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій" (Київ, Україна)

Світ ризикує зануритися у пітьму епохи «права сили»…

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007 - 2009 рр.)

У нас немає сектору безпеки

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук

Росія в будь-якому випадку націлена атакувати Україну

Віктор Чумак, голова Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, кандидат юридичних наук, доцент, генерал-майор юстиції

«Насправді нинішня війна – це реальна реформа силового блоку України»

Леонид Поляков, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина»

Лучший друг Украины – сильная и современная армия

Олексій Куроп`ятник, експерт з питань національної безпеки "Майдану закордонних справ"

Має реалізуватися принцип, що основне завдання муніципальної поліції – запобігання та попередження злочинам

Оксана Маркеева, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина».

Обуздание коррупции – ключевая задача национальной безопасности

Михайло Георгійович Вербенський, спікер – начальник Головного штабу МВС України

Характерною рисою сучасних поліцейських систем, є їх певне відокремлення від системи органів виконавчої влади

Олег Мартыненко, эксперт-полицеист, доктор юридических наук, директор Центра исследований правоохранительной деятельности

Люстрация должна касаться только тех лиц, которые принимали решения, противоречившие Конституции и духу закона

Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»

Існування демократичної України, непідконтрольної керівництву Росії, не сумісне з його життєвою філософією

Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння

Сьогодні у нас створилися унікальні умови для того, щоб створити і розбудувати нову армію сучасного типу

Євген Жеребецький, експерт з питань державної та міжнародної безпеки.

Найскладніша проблема України - з мисленням найвищого державного керівництва

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,117