В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны.

По сути, украинский кризис просигналил всей планете о попытке разрушения старого мироустройства. «Право силы» (даже если эту силу представляют «вежливые зеленые человечки») для нашего северного соседа оказалось более действенным аргументом, чем принципы и нормы международного права.

Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Ситуация осложняется еще и тем, что Украина была втянута в конфликт, в котором внешнему наблюдателю не всегда ясно, где черное, а где белое. Наша страна вынуждена наравне с традиционной вести еще и «гибридную войну», в которой противник использует разное, чаще всего уникальное сочетание гибридных угроз и тактик, нацеленных на различные аспекты уязвимости украинского государства.

События в Крыму и на Востоке Украины требуют от нашей страны осознания новых проблем в секторе национальной безопасности, смены представлений об угрозах и рисках. Системы выстраивания стабильности во внутренней и внешней политике устаревают на глазах. Украина может иметь сильный инструментарий для защиты своих интересов, но он оказывается неприменимым в новой обстановке.

Сегодня мы находимся только в начале осмысления этого процесса. Любая страна, борющаяся с гибридными угрозами, должна опираться на крепкую профессиональную армию, но она также должна иметь когнитивные способности, чтобы быстро адаптироваться к столкновению с неизвестным. Подобно древним спартанцам, нам придется учитывать постоянно изменяющиеся планы наших врагов и адаптироваться к все более сложным условиям и способам ведения войны, о которых мы не знали и на которые не рассчитывали.

Традиционное представление о национальной безопасности с точки зрения реальной политики не только устарело, но оно даже не хочет признать сложности проблем безопасности информационной эпохи 21-го века. Освоение новых технологий, выработка консолидированной позиции о системе угроз в сфере безопасности позволит выработать и реализовать наиболее адекватные времени ответы на вызовы.

Кроме того, украинское руководство должно не только осознать, но и принять как неизбежность, что в сложившихся условиях каждое государство должно само защищать свои границы от внешних и внутренних врагов. В переворачиваемом с ног на голову мире рассчитывать на союзников и гарантов, к сожалению, не приходится. И именно на Украину волею судеб возложена непростая миссия: выступить инициатором построения новой системы безопасности в Европе и, возможно, во всем мире.

В такой ситуации «Диалог.UА» считает необходимым освещение всего спектра наиболее актуальных проблем национальной безопасности, которые следует решать незамедлительно. Ибо снижение внутренней напряженности, достижение мира и создание эффективной системы национальной безопасности в Украине должно стать основным приоритетом развития нашего государства.

Свернуть

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны. Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Світ ризикує зануритися у пітьму епохи «права сили»…

1 окт 2014 года

На вашу думку, які проблеми у сфері міжнародної безпеки висвітили останні події в Україні, особливо на її сході? 

Останні події в Україні показали неготовність, нерішучість, нездатність існуючих регіональних та більших міжнародних інститутів забезпечити дотримання міжнародного права. Також помітно, що не існує бажання і волі змагатися за збереження існуючого стану міжнародного права, вступати у серйозні сутички в рамках існуючого права, жертвувати чимось заради його збереження. Байдужість, відчуження і зрада з одного боку, і волюнтаризм з іншого беруть гору над старим укладом. Право стає нікчемним; світ ризикує зануритися у пітьму епохи «права сили»…

У зв’язку з наведеним, стан міжнародної безпеки оголився – значення набула лише власна міць, а не колективна оборона й альянси, двосторонні договори чи тим більше якійсь меморандуми. Усі захоплено грають у «поміч Україні» і оглядаються на російського Святого Вітта, чи не йде він часом у гості до них «потанцювати». Москва збурила увесь світ і тому має підстави вважати себе «світовою державою». Ну хіба не довела Москва політичну наївність і слабкість багатьох із Західного світу?

Сфера міжнародної безпеки після розв’язання Москвою війни проти Києва сповнена недовіри і підозр. Про парадигму демілітаризації міжнародних відносин можна забути щонайменше на покоління.

Зараз боляче Україні. Росія прагне розірвати її на шматки і знищити як державу. Перед цим було боляче Азербайджану, Молдові, Грузії... Європейські партнери висловлювали «співчуття і глибоку стурбованість». Був також Мюнхен-2007, підрив Договору про звичайні озброєння у Європі, «Іскандери» в Калінінграді, польський Смоленськ, Бухарест-2008, «газові» сварки… На всі ці речі Захід за великим рахунком закривав очі, буде так і тепер у випадку з Україною. Києву прагнуть закрити рота, зв’язати руки, деморалізувати й умовити не опиратися Москві. Навіть підтримка найбільш прихильного до Києва партнера – Вашингтона, зводиться до лунких оплесків, що нагадують ляпаси. Нас примушують до миру, бо не готові вступити на нашому боці у бійку з Москвою, і тому нашіптують нам приреченість на поразку у війні сам на сам… Ось така проглядається лукава політика західних партнерів. Політика ж Москви відверто нахабна, агресивна, цинічна.

Як на мене, то Москва має у рукаві несподіваний козир – підступне зрадництво не тільки існуючого міжнародного права і систему міжнародної безпеки, що склалася внаслідок Холодної війни, вона виношує задум зради європейської культури і цивілізації, та її виразника Євросоюзу на користь Китаю, з яким вона могла б утворити новітній політичний, а згодом і цивілізаційний симбіоз – нову Золоту Орду. Тут я хочу звернути увагу на те, що в Москви існує цивілізаційна альтернатива: як не європейськість, як не «рускій мір», то золотоординність… Звісно, що з точки зору Москви, було б цікавим зіштовхнутися за підтримки Пекіна та інших «співчуваючих» із нинішнім кволим Заходом. Будемо сподіватися, що Пекін свідомий наслідків такого зіткнення і не спокушатиметься.


Наскільки реальні для України перспективи зближення з НАТО?


Перспективи зближення з НАТО як і всі інші наші прозахідні інтеграційні плани тісно пов’язані зі ставленням тих же західних партнерів до політики, інтересів і чутливості до тиску з боку Росії. Політика зближення, партнерства, сусідства і «відкритих дверей» – це зовнішньополітичне коло по якому ходить Україна, як віслюк за морквою, рух якого йде на користь інтересів бозна кого, крім нього самого. До тепер це була імітація інтеграції, а не справжній інтеграційний процес. Винним тут є передусім сам Київ, бо не зміг поставити себе серйозно. Проте і західні партнери часто проявляють себе як коробки з подвійним дном, що як раз і є наслідком вищеозначеної причини: світ дивиться на Київ очима Москви. Шкода, однак ми не змогли у міжнародному сприйнятті вирватися з неформального культурного російського простору, – з «русского мира», куди зараз нас хоче формально повернути Кремль. По цій причині наскільки б ми не відповідали технічним параметрам держави-члени НАТО, проти нашого вступу до альянсу досить значні політичні сили. Подолати таке сприйняття – є для нас завданням на перспективу.

Відтак пріоритетом для нас має бути зміцнення власного мілітарного й оборонного потенціалу, а потім вже розвиток партнерства з НАТО, – хоч і «нудної і кволої», проте поки що цілком притомної системи колективної безпеки на Європейському континенті і в Євроатлантичному просторі, – Москва відважується її підважувати, проте поки що не відважується перевіряти.

Позаблоковий статус – чи варто його зберігати, і чи можливо його зберегти?

Я вважав і вважаю зараз, що т.зв. «позаблоковий статус» є небезпечним для України, а його запровадження мало б бути віднесене не до «політичної відповідальності», а мало б набути слідчої і судової перспективи, як акту державної зради з метою завдання збитків національній безпеці України.

Т.зв. «позаблоковий статус», як політико-правову нісенітницю, необхідно скасовувати і розвивати співпрацю з НАТО, іншими дружніми організаціями – якими б вони за ефективністю не були, а також інші напрями ВТС, у тому числі двосторонні, як ті, що вже намітилися, так і нові. Може скластися таке становище, за якого Україна буде вимушена ініціювати формування міжнародної антипутінської коаліції держав і народів.


Верховна Рада нещодавно прийняла закон про люстрацію. Що він може дати країні, чи може він покращити ситуацію в плані безпеки?

Так, може. Проведення люстраційних заходів – це політичне і кадрове очищення від підозрюваних у шпіонажі, корупції, нелояльності до української держави і нації, посадовій некомпетентності тощо. Тут важливо не лякатися звинувачень у «полюванні на відьом», – щоб не постраждали невинні, треба здійснювати акції якщо й не публічно, то відкрито: люстрацію треба проводити транспарентно.

Також є ризик погрузнути у судовому «болоті», – як тільки робота зведеться до «суддівського рішення» – все, вважайте вся люстрація накриється «мідним тазом», адже самі суди потребують очищення… Спостереження вказують, що масштаби цієї роботи вражатимуть, – до цього треба готуватися і прийняти за необхідне і невідворотне.


Питання по парамілітарних структурах - чи потрібно врегулювати їх статус в країні, якою ви бачите їх роль у майбутньому?

Я так розумію, що мова йде про іменовані «батальйони», про «Правий сектор» і т.п. утворення. На мою думку, право на своє існування вони завоювали і не потребують громадського визнання. Їх тільки треба структурно організувати у систему з відповідними завданнями, засобами, службовим і соціальним забезпеченням.

Вони є найбільш соціально лабільними – чутливими і гнучкими структурами, що стоятимуть на сторожі конституційного ладу і пов’язаних з ним політичних чеснот, європейського ліберал-демократичного цивілізаційного вибору, подекуди економічної справедливості, а також національної і громадянської гідності, захисту громадського порядку і т.п. То чому б їх не використати у процесі проведення політики реформ, у заходах із втілення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, у заходах зі зміцнення оборони і безпеки України? Ясно, що ці утворення не можуть діяти на власний розсуд, – як не як вони є не просто громадськими організаціями, а є воєнізованими організаціями. Їх статус треба врегулювати: хтось відійде у сферу діяльності тієї ж Національної гвардії, що більше виконуватиме поліційні чи як там охоронні функції, а хтось до військових гвардійців, які виконуватимуть притаманні військовим оборонні функції. Це власне вже відбувається, – можливо виникнуть іще якійсь ніші для їх застосування. В Україні відчутний дефіцит «організованих патріотів» і тому люди, що вже себе проявили такими не можуть залишитись обабіч політичного процесу.


В Росії із певною сенсаційністю обговорюють перспективи можливого здобуття Україною ядерної зброї. До чого ведуть ці розмови, і чому їх ведуть?

 Такі розмови ведуться, оскільки самі ж росіяни розуміють, що накоїв Кремль, – у світі довіри явно поменшало і на тлі підступної зради Москвою Будапештському меморандуму роблять цілком логічні висновки.

Також такі розмови служать для залякування тієї ж Європи українською ядерною перспективою, що мала б на їх думку на меті воєнну помсту Москві… Гарячі голови в Києві цю тематику підтримують, бо їм здається, що це надасть більшої міжнародної значимості Києву. Зрозуміло, що це не так, – ніякої значимості не додасться, а от всяких інсинуацій з приводу – так. Гадаю, що Москва буде робити спроби нав’язати світові думку чи враження, що Київ «готує-володіє-застосовує» (чи погрожує цим усім).

Ось днями наше оборонне відомство повідомило про підозри у застосуванні сепаратистами чи російськими окупантами тактичної ядерної зброї. Якраз Москва після розмов про відновлення ядерного статусу Києвом матиме «підстави» верзти нісенітниці про українську ядерну загрозу, політичну некерованість і гуманітарну катастрофу, і про необхідність під егідою ООН міжнародного втручання у виконанні Москви…

Насправді, реальної перспективи у Києва відновити свій ядерний статус поки що не проглядається. І, зрештою, нам треба орієнтуватися на дещо інші види озброєнь, які не менш ефективні і не менш вражаючі за своїм ефектом ураження.


Бесіду вів А.Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Роками сектор безпеки України розвивався дуже диспропорційно

Вячеслав Потапенко, главный советник Института стратегических исследований «Нова Україна»

Главная проблема безопасности – бессистемность

Константин Машовец, эксперт Центра военно-политических исследований, подполковник Вооруженных сил Украины

Реформировать нужно все – от штатов подразделений до основ военной политики государства

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова

Стратегія національної безпеки і воєнна доктрина мають бути прийняті лише після комплексного огляду сектору безпеки

Тарас Жовтенко, експерт з проблем національної безпеки, автор суспільно-політичних видань

Будапештський меморандум не спрацював тому, що він був, власне, ТІЛЬКИ меморандумом – без будь-якого натяку на конкретні механізми реагування на його порушення

Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень

Якщо Росії вдасться зруйнувати існуючу систему міжнародних відносин, то без масштабної війни - і швидше за все світової - не обійтися

Микола Cунгуровський, директор військових програм Центру ім. Разумкова

Неготовою виявилася не лише Україна, але й уся міжнародна безпекова спільнота

Василь Мокан, кандидат політичних наук, експерт Аналітичної групи «Левіафан»

Події в Україні реанімували єдину Європу і НАТО

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, історик, політолог

Війна пришвидшує формування нової української ідентичності, але не можна все пускати на самоплив

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007 - 2009 рр.)

У нас немає сектору безпеки

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук

Росія в будь-якому випадку націлена атакувати Україну

Віктор Чумак, голова Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, кандидат юридичних наук, доцент, генерал-майор юстиції

«Насправді нинішня війна – це реальна реформа силового блоку України»

Леонид Поляков, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина»

Лучший друг Украины – сильная и современная армия

Олексій Куроп`ятник, експерт з питань національної безпеки "Майдану закордонних справ"

Має реалізуватися принцип, що основне завдання муніципальної поліції – запобігання та попередження злочинам

Оксана Маркеева, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина».

Обуздание коррупции – ключевая задача национальной безопасности

Михайло Георгійович Вербенський, спікер – начальник Головного штабу МВС України

Характерною рисою сучасних поліцейських систем, є їх певне відокремлення від системи органів виконавчої влади

Олег Мартыненко, эксперт-полицеист, доктор юридических наук, директор Центра исследований правоохранительной деятельности

Люстрация должна касаться только тех лиц, которые принимали решения, противоречившие Конституции и духу закона

Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»

Існування демократичної України, непідконтрольної керівництву Росії, не сумісне з його життєвою філософією

Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння

Сьогодні у нас створилися унікальні умови для того, щоб створити і розбудувати нову армію сучасного типу

Євген Жеребецький, експерт з питань державної та міжнародної безпеки.

Найскладніша проблема України - з мисленням найвищого державного керівництва

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,069