В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны.

По сути, украинский кризис просигналил всей планете о попытке разрушения старого мироустройства. «Право силы» (даже если эту силу представляют «вежливые зеленые человечки») для нашего северного соседа оказалось более действенным аргументом, чем принципы и нормы международного права.

Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Ситуация осложняется еще и тем, что Украина была втянута в конфликт, в котором внешнему наблюдателю не всегда ясно, где черное, а где белое. Наша страна вынуждена наравне с традиционной вести еще и «гибридную войну», в которой противник использует разное, чаще всего уникальное сочетание гибридных угроз и тактик, нацеленных на различные аспекты уязвимости украинского государства.

События в Крыму и на Востоке Украины требуют от нашей страны осознания новых проблем в секторе национальной безопасности, смены представлений об угрозах и рисках. Системы выстраивания стабильности во внутренней и внешней политике устаревают на глазах. Украина может иметь сильный инструментарий для защиты своих интересов, но он оказывается неприменимым в новой обстановке.

Сегодня мы находимся только в начале осмысления этого процесса. Любая страна, борющаяся с гибридными угрозами, должна опираться на крепкую профессиональную армию, но она также должна иметь когнитивные способности, чтобы быстро адаптироваться к столкновению с неизвестным. Подобно древним спартанцам, нам придется учитывать постоянно изменяющиеся планы наших врагов и адаптироваться к все более сложным условиям и способам ведения войны, о которых мы не знали и на которые не рассчитывали.

Традиционное представление о национальной безопасности с точки зрения реальной политики не только устарело, но оно даже не хочет признать сложности проблем безопасности информационной эпохи 21-го века. Освоение новых технологий, выработка консолидированной позиции о системе угроз в сфере безопасности позволит выработать и реализовать наиболее адекватные времени ответы на вызовы.

Кроме того, украинское руководство должно не только осознать, но и принять как неизбежность, что в сложившихся условиях каждое государство должно само защищать свои границы от внешних и внутренних врагов. В переворачиваемом с ног на голову мире рассчитывать на союзников и гарантов, к сожалению, не приходится. И именно на Украину волею судеб возложена непростая миссия: выступить инициатором построения новой системы безопасности в Европе и, возможно, во всем мире.

В такой ситуации «Диалог.UА» считает необходимым освещение всего спектра наиболее актуальных проблем национальной безопасности, которые следует решать незамедлительно. Ибо снижение внутренней напряженности, достижение мира и создание эффективной системы национальной безопасности в Украине должно стать основным приоритетом развития нашего государства.

Свернуть

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны. Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Події в Україні реанімували єдину Європу і НАТО

3 окт 2014 года

Події, які відбуваються в Україні останні півроку висвітлили нові проблеми в сфері безпеки. Які проблеми є першочерговими і як саме їх потрібно вирішувати?

Україна опинилася перед безпрецедентними викликами, про які протягом 23 років незалежності ніхто навіть не міг подумати. Перед нами зараз стоїть цілий комплекс проблем: і з точки зору формування своїх Збройних сил, і укріплення кордонів, і з питань інформаційної безпеки, етнонаціональної політики. На цих напрямках у нас не велося предметної роботи, вже не говорячи про ті соціальні та економічні проблеми, які давно назріли в країні. Якщо говорити відверто, то ті події, які зараз відбуваються в Криму і на Сході, стали наслідком відсутності збалансованої внутрішньої політики. Фактично, ми сьогодні не лише повинні звинувачувати Путіна і Російську Федерацію, зрозуміло, що він агресор, веде антиправову політику, але в усьому цьому часткова винна і наша влада, яка була за ці часи в Україні.

Також, в плані нашої військової безпеки якраз і стало першою серйозною помилкою на початку незалежності підписання Будапештського меморандуму. Оскільки Україна відмовилася від ядерної збої, спочатку США, Великобританія, Росія, а згодом Франція і Китай – гарантували Україні безпеку і непосягання на її суверенітет. І от ми бачимо, що одна із країн порушила цей меморандум і, фактично, зазіхнула на частину нашої території. В чому була помилка? Цей меморандум був оформлений як договір, але не як політико-правовий документ, він не був нами ратифікований і не ніс юридичної сили. Зрозуміло, що чисто формально всі країни-учасники порушили цей меморандум і не захистили нас, але з точки зору звернення до міжнародних інституцій з приводу захисту наших інтересів, нам можуть сказати, що це не був політико-правовий документ, він не був нами ратифікований, то які претензії?

І давайте говорити відверто: Україна ніколи не володіла сильними картами у зовнішній політиці. Який би не був уряд чи президент, зовнішня політика проводилася неефективно і неякісно. І варто наголосити на тому, що тільки нинішній президент взявся за міжнародний напрямок і домігся того, що зараз ми хоча самостійно протистоїмо агресору, але водночас маємо від світу безпрецедентну дипломатичну і фінансову підтримку, але поки що не воєнну. Але є повідомлення, що вже деякі країни-члени НАТО надають Україні високоточну зброю.

Що ж стосовно Криму, чому влада так реагувала: по-перше, ми не були у військовому плані готові протистояти Російській Федерації, у нас всі ці роки абсолютно був незахищений східний напрямок і не піддавалося сумніву те, що РФ наш стратегічний партнер і він на нас ніколи не нападе, – це військовий момент ситуації. І фахові військові підтверджують, що Україна не мала змоги протистояти РФ у відкритому збройному конфлікті.

І друга причина – це те, що досить легковажно поставилися до тих можливостей, які ми мали, в тому числі стосовно апеляції до країн-підписантів Будапештського меморандуму, щоб цю проблему зарубати на корні. Я не буду стверджувати, але допускаю, що в тій ситуації, коли в Україні була тимчасова влада, в.о. Президента, ще не були проведені вибори, не було стабільності, – Крим не здали, але віддали без особливого супротиву з розрахунку на те, що Путін на цьому зупиниться. І цей розрахунок не справдився, тому що поступки менш слабкого суперника підігрівають апетити більш сильного. І в цьому плані на сьогоднішній день нам потрібно йти і робити кроки в бік мирного врегулювання, як то прийняті закони 16 вересня, але дуже жорстко регламентувати всі вимоги, які до нас ставляться. Бо сьогодні ситуація виглядає так, що світ, країни Заходу і Росія з іншого боку нав’язують нам такі умови мирного врегулювання, які не зовсім відповідають нашим інтересам.

Про що йде мова? Українська влада, роблячи дипломатичний і законодавчий крок до миру, виконує один із пунктів Мінських домовленостей, який полягає в тому, що представникам так званих ДНР і ЛНР нададуть можливість отримати політичну владу в тих районах Донбасу, де буде діяти особливий порядок місцевого самоврядування. Для цього проектом передбачається проведення місцевих виборів на тих територіях, які входять в зону АТО. Ці місцеві вибори призначені на 7 грудня цього року. Їм дається компетенція на погодження суддів, прокурорів, можливість створення загонів так званої народної міліції, їм фактично дається в руки можливість керувати тією територією.

Щодо фінансування за рахунок українського бюджету, що викликало істерію, я насправді не поділяю цього. Справа в тому, що таким чином ми зберігаємо територіальну цілісність, – Донбас це і так наша територія, ми б і так мали там фінансувати відновлення інфраструктури. І ще одне. Не йде мова про те, що ми будемо фінансувати бойовиків, а вони там будуть накопичувати зброю і таке інше. Їхні права надаються в рамках так званої децентралізації, хоча це насправді не зовсім конституційний закон, тому що там є норми, які прямо суперечать чинній Конституції. Це можна розглядати як поміжний крок до того, що буде обрана нова Верховна Рада, після чого буде здійснюватися поступова децентралізація не лише Донбасу, а й інших територій, інших регіонів України. Цей крок потрібен як політичне рішення для мирного врегулювання конфлікту.

Разом з тим, другий закон, який був прийнятий – амністія учасникам подій на Донбасі – хто там був і воював проти України. Проте там є багато виключень: якщо людина вчинила тяжкі злочини, якщо вона була причетна до катастрофи Боїнгу, якщо вона не підпадає під критерії, по яких можна амністувати, то цього проведено не буде. Разом з тим, ті всі бойовики, які попадають під амністію, вони зобов’язані звільнити адмінбудівлі, здати зброю, звільнити всіх полонених, тобто критичного в тих законах немає нічого. Хоча, звісно, якби не було агресії з боку РФ, не було б необхідності ухвалювати такі закони. Однозначно це є поступка, бо ми фактично визнаємо частину нашої території зоною замороженого конфлікту, але не так, як всі люблять називати, «друге Придністров’я», а український варіант замороженого конфлікту.

Наскільки все це ефективно? Україна зробила крок назустріч, Україна показала світу, що вона готова до цивілізованого вирішення проблеми. Але жодної гарантії, що ці домовленості і законопроекти будуть виконуватися, немає. Ми постійно бачимо, що йде обстріл території, бачимо заяви так званих народних республік, що їх не задовольняє цей законопроект. В будь-якому випадку, Україна зараз не піде на більші поступки як то федералізація чи автономія цим територіям, але, на жаль, ми ведемо мову вже не про збереження територіальної цілісності, а про її відновлення, тому що частина нашої території, як АР Крим, уже фактично окупована РФ. Побачимо, як все це буде виконуватися, але якщо з боку бойовиків будуть продовжуватися масові обстріли, якщо та сторона не готова буде виконувати домовленості, то рішення буде переглянуто.

В цьому контексті в мене виникає риторичне запитання. Ми наче і не легітимізуємо ЛНР і ДНР, але разом з тим неформально визнаємо їхню суб’єктність, тобто ми ведемо з ними переговори із позиції двостороннього діалогу. Що робити Україні, якщо США чи Європа все-таки визнає ці збройні угруповання терористичними організаціями? Буде виходити так, що частина України може управлятися після цих виборів маріонетковою владою – терористами. Така чорна пляма не дасть нам можливість ні в НАТО вступати, ні здобути членство в ЄС. А цей конфлікт може затягнутися на роки. На моє переконання, якщо ми домагаємося визнання їх терористами, значить потрібно і переглядати в рамках Мінського договору всі ці пункти.


А от все це, що відбувається, це проблеми виключно української безпеки чи тут можна казати і про неефективну систему міжнародної безпеки?

Я поділяю точку зору, що події в Україні реанімували єдину Європу і активізували всіх членів НАТО. Фактично НАТО поступово переставало відігравати роль ключового фактора безпеки Європи. Всі ці події заставили їх скоординуватися, зосередити свою увагу на військовій безпеці і надати друге дихання цій структурі.

Україна – це зона інтересів не лише Росії, вона завжди відігравала одну з ключових ролей у міжнародній політиці, хоча і була фактично геополітичним об’єктом впливу. З однієї сторони – США і країни Європи, а з іншої – Росія і країни колишнього СРСР.

Мені здається, сьогодні ми спостерігаємо процес, коли Україна перетворюється з об’єкта на суб’єкта міжнародних відносин, стає гравцем, поки слабким гравцем, але тим не менше. Та модель міжнародної політики, яка закладалася минулою владою, як то багатовекторність, позаблоковість – це фактично самообман і маневрування між різними підходами. Все це перетворило Україну на буферну зону, яка стояла між двома різними світами і якою маніпулювали з обох сторін. На сьогоднішній день вибирається чітке міжнародне позиціонування – євроінтеграція, бажання стати членом ЄС і НАТО і, фактично, Україна визначається з цим.

Щодо пробілів у міжнародній безпеці. Треба казати відверто – сьогодні немає альтернативи НАТО, – це союз, який забезпечує усім своїм членам надійну форму колективної безпеки. Всі інші структури контрольовані Росією, як то ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку). Це все Україні навіть не варто розглядати.

Які у нас шанси стати членом колективної безпеки? Нам, безумовно, треба до цього прагнути. Безумовно, потрібно відмовлятися на законодавчому рівні від позаблокового статусу, бо це самообман, закладений режимом Януковича. Але тут ще потрібно визначитися з часом та доцільністю, бо зараз такий крок може стати додатковим подразником для РФ. Бо росіяни завжди боялися, що на нашій території можуть з’явитися воєнно-морські бази країн-членів НАТО, а для них НАТО – це ворог номер один. Тому навіть просто інформація про заявку може мотивувати РФ до подальшої ескалації конфлікту. Відповідно ні про членство в НАТО, ні про надання нашій країні ПДЧ мова не йде.

На сьогодні, найефективніше говорите про те, що Україна намагається домогтися статусу основного союзника США поза блоком, без членства в НАТО. Це може дати гарантії, що наша безпека буде забезпечена найбільш сильною країною в світі, але для цього мають пройти тривалі переговори і здійснені чіткі дії. При оптимістичних прогнозах такий статус Україна може набути ще до кінця цього року.


Як в майбутньому нам потрібно оформлювати документи на кшталт Будапештського меморандуму? Можливо, створювати під їхню розробку певні інституції?

Тут питання не в тому, які інституції, бо будь-яка міжнародна інституція – МВФ, НАТО – вона має чітко регламентовану і досить бюрократизовану процедуру оформлення договорів. Тут питання в тому, що деякі люди і швидше країни, як от Росія, з позиції сили можуть відверто ці договори порушувати. Ми ж розуміємо, що якби Росія поводила себе в рамках міжнародного права, то ніколи б не сталися подібні події в Україні, якби Росія поважала зобов’язання, які брала на себе в Будапештському меморандумі, в двосторонніх договорах з Україною, цього б теж ніколи не сталося.

Сама система укладання міжнародних договорів є ефективною. Питання в тому, як вони виконуються і, на мій погляд, Україні слід зосереджуватися на двосторонніх гарантіях, наприклад, не говорити про вступ до НАТО, а домовитися зі США про гарантування безпеки. Україна – це по суті інструмент протистояння великої геополітичної гри США – Росія, і тут також їхні інтереси зіштовхнулися в самому прямому сенсі.

Тому порад, як зробити цю систему більш ефективною, я не можу дати. Я знаю, що цивілізований демократичний світ свій підпис під документами сприймає як команду до виконання; для недемократичного світу цей підпис не вартий і паперу, на якому він був поставлений.

Щодо санкцій проти Росії як інструменту – будь-які санкції не йдуть на користь розвитку країни. Наскільки вони ефективні для самого Путіна, я бачу, що не надто ефективні. Водночас на його оточення, бізнес-еліту вони впливають безпосереднім чином, і якщо цей конфлікт буде тягнутися довго, то у середньостроковій перспективі вони можуть сильно вдарити по економіці Росії. Разом із тим і США, і Європа ще не задіяли той рівень санкцій, який може вдарити по російській економіці вже сьогодні. Те, що прийнято сьогодні, в більшості стосується заборони на укладання договорів у майбутньому, не постачання зброї, блокування фінансового сектору, а на чинні угоди санкції не поширюються, щоб досягнути стримування Росії вже сьогодні. Але від санкцій потерпають і ті, хто їх вводять, хоча в меншій мірі. Відповідно, шлях санкцій – це шлях потрібний, але не основний. Вони мають бути поєднані з такими дипломатичними та правовими кроками, які в комплексі можуть стримувати агресора. Самі санкції цього не досягнуть.


А чи є в України сьогодні можливості і ресурси, щоб вступати в певну систему колективної безпеки, якщо говорити про союзництво зі США?

Тут ми їх більше не ресурсами цікавимо, а геополітичними чинниками. Я думаю, що якщо Україна буде домагатися статусу особливого союзника США, то це буде робитися не за допомогою ресурсів, а суто дипломатичними шляхами.

Україна рухається до того, що вона може перетворитися на суб’єкт міжнародних відносин, і наша держава зараз обирає своє чітке позиціонування на міжнародній арені. Разом із тим потрібно розуміти, що Росія не зупиниться, і Україна завжди буде входити, (а при нинішній російській владі це гарантовано) до кола їхніх інтересів. У них навіть у доктрині зовнішньої політики вказано прямим текстом, що Україна є зоною безпосереднього впливу РФ та їхніх інтересів.

Проти цього навіть статус союзника нічого на 100% не гарантує. Світ зараз опинився перед проблемою, що він не готовий вступати у пряме протистояння із Російською Федерацією. Україна ж зараз йде на поступки, вона підтримує перемир’я на невигідних для себе умовах, але вона робить послугу не лише собі, а й Європі, всьому світу, що не розгортаються повномасштабні протистояння, що вони не переростають у більш небезпечні форми. Бо ми знаємо, що країна, у якої наявна ядерна зброя, країна яка має третю армію в світі, і яка готувалася до цього протистояння багато років, є великою загрозою, а третьої світової зараз ніхто не хоче.


А щодо української доктрини? Чи потрібно нам її змінювати?

Мені важко сказати, як правильно цю доктрину формувати, бо я не є військовим експертом, але можу сказати, що в уряді це питання активно обговорюється. І я знаю про кілька пунктів, які уряд по цій воєнній доктрині планує забезпечити.

Мова йде про те, щоб Росію визнати агресором і спрямувати нашу основну діяльність по національній безпеці проти Росії. Тобто ми розглядаємо цю країну в найближчі 10 років, як єдину, що становить загрозу нашій безпеці, як єдину – підкреслюю. Бо в уряді обговорюють те, що немає більше країн, які б становили для нас загрозу.

Далі мова йде про відновлення інфраструктури Донбасу, про всебічну допомогу учасникам антитерористичної операції, хоча всі ми розуміємо, що це не антитерористична операція, а прихована форма війни.

Також іде мова про реформи в силовому боці, в збройних силах, в економічному секторі – усі ті реформи, які потрібні нам для інтеграції в ЄС і вступу до НАТО. Також там планується прописати норму про майбутнє бажання стати членом НАТО, багато приділяється уваги зміцненню українських кордонів, бо саме їхня неконтрольованість, стало однією із головних причин, що з Росії завозилася важка зброя, важка техніка, і таким чином підтримувався сепаратистський, терористичний рух. Відповідно, укріплення кордонів має стати на найближчі роки одним із основних завдань влади.

Крім того, уряд підготував для Верховної Ради законопроект про скасування позаблокового статусу. Коли це і як це зробити – вирішувати депутатам, а я ще раз наголошую, що змінювати доктрину потрібно, а от щодо позаблокового статусу, мені здається, зараз не варто дратувати Росію, це потрібно зробити трошки пізніше.


Чи може Україна убезпечити себе від агресії Росії?

Країну, де є розвинута економіка, де збалансовані міжнародні інтереси спільноти, ніхто не захоче захоплювати. При правильній політиці всього цього можна домогтися. Нас завжди ставили перед вибором: або в Європу, або в Росію. Звичайно, політика багатовекторності себе не виправдала, але при обранні євроатлантичної інтеграції, мається на увазі ЄС і НАТО, можна будувати добросусідські відносини і з Російською Федерацією. Потрібно знайти ту форму торгівлі і співпраці з Росією, щоб задовольняла обидві сторони.

Я вважаю, що інтеграція України в ЄС – це справа суто наша і Євросоюзу, але нам потрібно виходити із тієї точки зору, що Росія буде нам це всіляко блокувати, а тому нам потрібно відстояти свої власні інтереси, але водночас вести діалог із Росією, і враховувати їхні побажання в тій чи іншій мірі.

Саме головне в цій проблемі те, що керівництво РФ веде нецивілізований діалог, всі розуміють, що з російської сторони може бути в будь-який момент порушення домовленостей. Можливий нелогічний крок, емоційний крок, – сусідський лідер є непрогнозованим. І все це заганяє в глухий кут будь-які моделювання – що і як правильно робити. Можна будувати різні стратегії, а одним нелогічним кроком з боку Путіна все це поламати. Українська влада опинилася в дуже складній ситуації, і зараз не позаздриш Порошенкові, тому що при величезній підтримці українського народу він опинився перед історичними, визначальними рішеннями, які вплинуть на наступне 10-ліття дуже серйозно.


Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Роками сектор безпеки України розвивався дуже диспропорційно

Вячеслав Потапенко, главный советник Института стратегических исследований «Нова Україна»

Главная проблема безопасности – бессистемность

Константин Машовец, эксперт Центра военно-политических исследований, подполковник Вооруженных сил Украины

Реформировать нужно все – от штатов подразделений до основ военной политики государства

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова

Стратегія національної безпеки і воєнна доктрина мають бути прийняті лише після комплексного огляду сектору безпеки

Тарас Жовтенко, експерт з проблем національної безпеки, автор суспільно-політичних видань

Будапештський меморандум не спрацював тому, що він був, власне, ТІЛЬКИ меморандумом – без будь-якого натяку на конкретні механізми реагування на його порушення

Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень

Якщо Росії вдасться зруйнувати існуючу систему міжнародних відносин, то без масштабної війни - і швидше за все світової - не обійтися

Микола Cунгуровський, директор військових програм Центру ім. Разумкова

Неготовою виявилася не лише Україна, але й уся міжнародна безпекова спільнота

Ярослав Матійчик, виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій" (Київ, Україна)

Світ ризикує зануритися у пітьму епохи «права сили»…

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, історик, політолог

Війна пришвидшує формування нової української ідентичності, але не можна все пускати на самоплив

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007 - 2009 рр.)

У нас немає сектору безпеки

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук

Росія в будь-якому випадку націлена атакувати Україну

Віктор Чумак, голова Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, кандидат юридичних наук, доцент, генерал-майор юстиції

«Насправді нинішня війна – це реальна реформа силового блоку України»

Леонид Поляков, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина»

Лучший друг Украины – сильная и современная армия

Олексій Куроп`ятник, експерт з питань національної безпеки "Майдану закордонних справ"

Має реалізуватися принцип, що основне завдання муніципальної поліції – запобігання та попередження злочинам

Оксана Маркеева, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина».

Обуздание коррупции – ключевая задача национальной безопасности

Михайло Георгійович Вербенський, спікер – начальник Головного штабу МВС України

Характерною рисою сучасних поліцейських систем, є їх певне відокремлення від системи органів виконавчої влади

Олег Мартыненко, эксперт-полицеист, доктор юридических наук, директор Центра исследований правоохранительной деятельности

Люстрация должна касаться только тех лиц, которые принимали решения, противоречившие Конституции и духу закона

Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»

Існування демократичної України, непідконтрольної керівництву Росії, не сумісне з його життєвою філософією

Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння

Сьогодні у нас створилися унікальні умови для того, щоб створити і розбудувати нову армію сучасного типу

Євген Жеребецький, експерт з питань державної та міжнародної безпеки.

Найскладніша проблема України - з мисленням найвищого державного керівництва

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,130