В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны.

По сути, украинский кризис просигналил всей планете о попытке разрушения старого мироустройства. «Право силы» (даже если эту силу представляют «вежливые зеленые человечки») для нашего северного соседа оказалось более действенным аргументом, чем принципы и нормы международного права.

Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Ситуация осложняется еще и тем, что Украина была втянута в конфликт, в котором внешнему наблюдателю не всегда ясно, где черное, а где белое. Наша страна вынуждена наравне с традиционной вести еще и «гибридную войну», в которой противник использует разное, чаще всего уникальное сочетание гибридных угроз и тактик, нацеленных на различные аспекты уязвимости украинского государства.

События в Крыму и на Востоке Украины требуют от нашей страны осознания новых проблем в секторе национальной безопасности, смены представлений об угрозах и рисках. Системы выстраивания стабильности во внутренней и внешней политике устаревают на глазах. Украина может иметь сильный инструментарий для защиты своих интересов, но он оказывается неприменимым в новой обстановке.

Сегодня мы находимся только в начале осмысления этого процесса. Любая страна, борющаяся с гибридными угрозами, должна опираться на крепкую профессиональную армию, но она также должна иметь когнитивные способности, чтобы быстро адаптироваться к столкновению с неизвестным. Подобно древним спартанцам, нам придется учитывать постоянно изменяющиеся планы наших врагов и адаптироваться к все более сложным условиям и способам ведения войны, о которых мы не знали и на которые не рассчитывали.

Традиционное представление о национальной безопасности с точки зрения реальной политики не только устарело, но оно даже не хочет признать сложности проблем безопасности информационной эпохи 21-го века. Освоение новых технологий, выработка консолидированной позиции о системе угроз в сфере безопасности позволит выработать и реализовать наиболее адекватные времени ответы на вызовы.

Кроме того, украинское руководство должно не только осознать, но и принять как неизбежность, что в сложившихся условиях каждое государство должно само защищать свои границы от внешних и внутренних врагов. В переворачиваемом с ног на голову мире рассчитывать на союзников и гарантов, к сожалению, не приходится. И именно на Украину волею судеб возложена непростая миссия: выступить инициатором построения новой системы безопасности в Европе и, возможно, во всем мире.

В такой ситуации «Диалог.UА» считает необходимым освещение всего спектра наиболее актуальных проблем национальной безопасности, которые следует решать незамедлительно. Ибо снижение внутренней напряженности, достижение мира и создание эффективной системы национальной безопасности в Украине должно стать основным приоритетом развития нашего государства.

Свернуть

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны. Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Неготовою виявилася не лише Україна, але й уся міжнародна безпекова спільнота

6 окт 2014 года

Після анексії Криму та війни на Донбасі стає зрозумілим, що в секторі безпеки у нас є проблеми. Могли б ви назвати найбільш актуальні проблеми національної безпеки, які необхідно вирішувати негайно?

Ці події висвітлили, по-перше, як помилки у прогнозах, так і недоліки в самій системі прогнозування та моніторингу загроз – неготовою виявилася не лише Україна, але й уся міжнародна безпекова спільнота.

По-друге, надзвичайно високий рівень занепаду системи політичного та військового керівництва України на всіх рівнях, внаслідок чого було практично зруйновано не лише її Збройні Сили, але й весь сектор безпеки. Головні причини: відверта підміна національних інтересів і стратегічних цілей інтересами та цілями певних груп, що перебувають при владі; надмірно забюрократизований державний апарат; всеохопна корупція; досить успішно налагоджена російськими спецслужбами шпигунська діяльність на території України; зрадництво певних політичних сил та осіб на всіх щаблях державного апарату, в т.ч. у силових структурах.

По-третє, нераціональну модель сектору безпеки за всіма напрямами: функціональна структура, підготовка, резерви, оперативне та логістичне забезпечення. Все це зумовило вкрай негативні наслідки під час АТО, в т.ч. невиправдані людські жертви.

По-четверте, неоптимальну, далеку від ринкових засад, модель оборонної промисловості (та інших галузей), орієнтованої на короткострокові вигоди від орієнтації на ринок Росії. Попри те, що Росія із середини 90-х офіційно взяла курс на створення замкнених виробничих циклів і поступове (мірою їх створення та отримання контролю над стратегічними активами країн СНД) виштовхування українських підприємств з кооперації, державне керівництво та керівники більшості підприємств вжили явно недостатньо заходів з переключення кооперації на західні компанії і диверсифікації ринків збуту.

По-п’яте, визначальну роль в захисті Батьківщини за цих умов не держави, а недержавного сектору, громадських ініціатив, добровольчого руху.


Нам від СРСР дістався іншій «образ ворога», орієнтація по «західних кордонах», територіальний принцип формування особового складу військ ... Як все це відбивається на боєготовності, можливості «зшити», «створити» нову армію, здатну забезпечувати безпеку країни?

Після розпаду срср минуло 23 роки. По багатьох напрямах модель безпеки була переглянута та перебудована за європейськими стандартами. Зокрема, після видання у 2004р. Стратегічного оборонного бюлетеня з концепцією розвитку ЗСУ до 2015р. армія почала реформуватися за стандартами НАТО. Прикордонна служба перетворилася з військового формування на правоохоронний орган, війська громадянської оборони – на службу захисту населення. Помилка полягала в припущенні відносно швидкого вступу України до НАТО та ЄС та вилученні Росії з переліку потенційних ворогів. (Насправді, офіційно вона в цьому переліку ніколи й не була, але вся українська політика будувалася на мінімізації російського впливу).

Проте “раптово” виявилося, що НАТО – це далека перспектива, а ЄС – ще більш триваліша, що Росія, виявляється, не розглядає Україну як незалежну державу та ніколи не відмовлялася від утримання її в орбіті свого впливу. До того ж, судячи за обсягами бюджетних видатків, силові структури з другої половини 2000-х років перетворилися на комерційний проект не розвитку, а економії коштів і збагачення причетних до влади груп, які отримали чимало від реалізації “надлишкового” майна. Це означає, що через безпорадне керівництво, надмірне покладання на зовнішні гарантії, Україна набула дефіциту безпеки, – чим і спробував скористатися Путін.

Тому сьогодні перед нами (не перед державним керівництвом, а саме перед всім суспільством) стоїть дуже складне завдання: за умов жорстких ресурсних обмежень, реальної воєнної загрози з боку Росії і нерішучих позицій Заходу побудувати нову модель системи забезпечення національної безпеки, реформувати всі силові структури. Зараз невеликими темпами, але все ж таки починається комплексний огляд сектору безпеки, за результатами якого і має з’явитися концепція такої моделі і стратегія її реалізації.


Події останніх місяців в Україні засвідчили появу нових форм ведення війни: гібридна війна, війна без оголошення стану війни, приватні військові компанії, нові види озброєнь, інформаційна та кібер війна. Що це - нова парадигма викликів або якийсь різновид тактики ведення сучасних війн? Держава або корпорації будуть новими суб`єктами забезпечення безпеки? Яке обличчя сучасної війни?

В принципі, гібридна війна – це продовження політики з використанням широкого набору сил і засобів, форм і способів їх застосування, арсеналів новітніх технологій, наявних у розпорядженні сторін конфлікту, в широкому діапазоні просторових і часових параметрів. Виходячи з цього, будь-які війни – де використовується сукупність різноманітних способів силового (“жорсткого” й “м`якого”) розв’язання протиріч, дипломатії, пропаганди, економічного тиску, військової сили, регулярних військ і парамілітарних формувань тощо, – є гібридними. Тому говорити можна скоріше про їх “ступінь гібридності”.

У україно-російському конфлікті замість традиційних зіткнень збройних формувань ми бачимо:

  • Дії озброєних груп місцевих “колорадос” (сепаратистського, кримінального, терористичного забарвлення), явно або неявно очолюваних і координованих російськими спеціально підготовленими особами та диверсійними групами.

  • Цим групам та їх очільникам президентом Росії надана індульгенція “доблесно діяти” за спинами зомбованого російською пропагандою місцевого населення.

  • Коли ж сепаратистська ейфорія місцевого “активу” в південно-східних регіонах пішла на спад, а бойовики почали відчувати брак живої сили та ресурсів, підвищилась інтенсивність надходження з російської території загонів бойовиків-найманців і зброї.

  • З метою сковування українських боєздатних військ і запобігання їх застосуванню всередині країни Росія вдається до масштабних маневрів військ у прикордонних районах.

Тобто Кремлем використовується той набір сил, засобів, способів і сценаріїв їх застосування, який він вважає достатнім для досягнення своїх цілей у протистоянні із заздалегідь і цілеспрямовано зруйнованим сектором безпеки України. У міжнародній практиці конфлікти такого типу визначаються як “війна чужими руками” (proxy war). Мабуть, головними особливостями україно-російського конфлікту є вміле використання агресором потужної інформаційно-пропагандистської машини геббельсівського типу, гра на заздалегідь “сконструйованих” слабостях країни-жертви та масове залучення до конфлікту цивільного населення по обидва боки барикад. А вже як красиво назвати такий конфлікт – справа десята.

Головними цілями спецоперації Кремля були: якщо не втягнути Україну до євразійського інтеграційного проекту, то хоча б не випустити її з орбіти свого впливу, а також жорстко заявити миру про готовність Росії виступати в ролі могутньої держави – захисниці співвітчизників і традиційних православних цінностей. Проміжними (та відносно самостійними) результатами повинні були стати, зокрема:

  • Приєднання Криму – символу й форпосту історичної присутності Росії у Чорному морі – як спосіб вписати в історію ім`я Путіна як “збирача земель руських”. Спонукальним імпульсом стало не бажання протистояти розширенню НАТО, а острах перегляду після подій на Майдані Харківських угод з поверненням колишньої дати виводу Чорноморського Флоту із Севастополя – 2017р. Крім того, Крим мав відіграти роль позитивного прикладу та мотиву для сепаратистських рухів півдня і Сходу України стосовно приєднання до Росії.

  • Формування “Новоросії” у складі південно-східних областей України і Придністров’я – нехай навіть у вигляді самопроголошеного та невизнаного утворення, але здатного задовольнити амбіції Кремля: політичні (істотний вплив на регіональну ситуацію, політику Заходу та уряду України); економічні (контроль над газотранспортною системою, провідними підприємствами оборонної промисловості, енергетичного комплексу та іншими стратегічними активами України); військові (створення плацдарму для можливої майбутньої окупації України).

  • У випадку зриву “новоросійських” планів, утворення в Донбасі зони “замороженого” конфлікту та вже через нього вплив на регіональну ситуацію, політику Заходу та уряду України.

  • Консолідація російського суспільства на тлі переможної війни і протистояння зовнішній загрозі.

  • “Безоплатний” (і без повернення) “подарунок” Україні у вигляді експорту на її територію російських активістів неонацистських рухів, які в Росії вже виконали завдання з придушення лібералів, а зараз поступово встають поперек горла самому Кремлю.

Під час реформування сектору безпеки враховувати “інновації” цього конфлікту, звичайно, необхідно. Але орієнтувати реформи лише на них було б помилкою – це буде підготовкою до минулої війни. Майбутні війни можуть виникнути на базі нових протиріч між інтересами сторін, а процеси їх підготовки, набір сил і засобів, форми їх застосування та способи дій визначатимуться, виходячи не лише із спроможностей держави-агресора, але насамперед з оцінки нею слабких сторін країни-жертви. Тому для мінімізації такого ризику, під час формування плану реформ сектору безпеки України необхідно чітко визначити об’єкти захисту, повний перелік актуальних загроз, вигляд системи захисту, наявні ресурси, які мають бути використані таким чином, аби достатньо ефективно та з найменшими витратами перекрити якомога ширший спектр загроз.


Яка модель побудови збройних сил найбільш прийнятна для України? Яку роль будуть відігравати приватні армії в системі національної безпеки України? Чи існують на даний момент тренди, що вказують на початок реформування збройних сил України?

Про перспективну модель ЗСУ говорити зарано, оскільки остаточні відповіді дасть згаданий вище комплексний огляд сектору безпеки, яким передбачатиметься системне, взаємопов’язане реформування всіх силових структур. Можна визначити лише загальні напрями цих реформ:

  • вбудовування в систему забезпечення національної безпеки недержавного сектору, створення нової моделі підготовки резервів і функціонально достатньої та економічно необтяжливої професійної армії;

  • забезпечення таких спроможностей сектору безпеки, зокрема ЗСУ, які б перекривали якомога ширший спектр наявних і потенційних загроз;

  • створення системи управління, яка б забезпечувала прогноз, моніторинг і своєчасне реагування на виникнення та ескалацію загроз з акцентом на спільне застосування сил і засобів різних силових структур;

  • створення ефективних сил спецоперацій і забезпечення інформаційної безпеки;

  • прискорення технічної модернізації силових структур, яка б повною мірою забезпечувала набуття потрібних спроможностей;

  • реструктуризація оборонної промисловості, яка б забезпечувала внутрішні потреби за умов рентабельності виробництва, тобто наявності надійних зовнішніх ринків збуту продукції.

Звичайно, на шляху узгодження та реалізації цих реформ доведеться подолати чимало бюрократичних бар’єрів, чиновницького та політичного саботажу, об’єктивних ресурсних обмежень.


Допомога народу сьогодні формує справді народну армію. Відчувається протидія цьому процесу з боку політиків, «кадрових» військових - адже багато інформації надходить про бюрократію, а іноді - і відвертий саботаж? Як подолати ці явища?

Насправді, громадський добровольчий рух став основою захисту України від прихованої агресії Росії. Він вимагає зовсім інших підходів не лише до організації оборони, але й взагалі до державотворення. Звичайно, це не влаштовує чиновників, для яких це означає втрату теплих місць і “годівниці”. Їх саботаж (різної природи) підживлюється браком політичної волі в започаткуванні і реалізації змін. Набрана президентом команда прийшла переважно з крупного бізнесу та, починаючи розуміти, що держава це не компанія, опинилася зараз в певній прострації, втягуючись до наявної бюрократичної системи і втрачаючи важелі впливу. За цих умов чиновники змагаються між собою за принципом “хто кого пересидить”, намагаючись набрати балів у вигляді кількості поодинці корисних, а в сукупності нікчемних ініціатив. Поки хтось із них не опиниться за гратами, справа навряд чи зрушиться з місця.


Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Роками сектор безпеки України розвивався дуже диспропорційно

Вячеслав Потапенко, главный советник Института стратегических исследований «Нова Україна»

Главная проблема безопасности – бессистемность

Константин Машовец, эксперт Центра военно-политических исследований, подполковник Вооруженных сил Украины

Реформировать нужно все – от штатов подразделений до основ военной политики государства

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова

Стратегія національної безпеки і воєнна доктрина мають бути прийняті лише після комплексного огляду сектору безпеки

Тарас Жовтенко, експерт з проблем національної безпеки, автор суспільно-політичних видань

Будапештський меморандум не спрацював тому, що він був, власне, ТІЛЬКИ меморандумом – без будь-якого натяку на конкретні механізми реагування на його порушення

Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень

Якщо Росії вдасться зруйнувати існуючу систему міжнародних відносин, то без масштабної війни - і швидше за все світової - не обійтися

Василь Мокан, кандидат політичних наук, експерт Аналітичної групи «Левіафан»

Події в Україні реанімували єдину Європу і НАТО

Ярослав Матійчик, виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій" (Київ, Україна)

Світ ризикує зануритися у пітьму епохи «права сили»…

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, історик, політолог

Війна пришвидшує формування нової української ідентичності, але не можна все пускати на самоплив

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007 - 2009 рр.)

У нас немає сектору безпеки

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук

Росія в будь-якому випадку націлена атакувати Україну

Віктор Чумак, голова Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, кандидат юридичних наук, доцент, генерал-майор юстиції

«Насправді нинішня війна – це реальна реформа силового блоку України»

Леонид Поляков, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина»

Лучший друг Украины – сильная и современная армия

Олексій Куроп`ятник, експерт з питань національної безпеки "Майдану закордонних справ"

Має реалізуватися принцип, що основне завдання муніципальної поліції – запобігання та попередження злочинам

Оксана Маркеева, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина».

Обуздание коррупции – ключевая задача национальной безопасности

Михайло Георгійович Вербенський, спікер – начальник Головного штабу МВС України

Характерною рисою сучасних поліцейських систем, є їх певне відокремлення від системи органів виконавчої влади

Олег Мартыненко, эксперт-полицеист, доктор юридических наук, директор Центра исследований правоохранительной деятельности

Люстрация должна касаться только тех лиц, которые принимали решения, противоречившие Конституции и духу закона

Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»

Існування демократичної України, непідконтрольної керівництву Росії, не сумісне з його життєвою філософією

Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння

Сьогодні у нас створилися унікальні умови для того, щоб створити і розбудувати нову армію сучасного типу

Євген Жеребецький, експерт з питань державної та міжнародної безпеки.

Найскладніша проблема України - з мисленням найвищого державного керівництва

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,082