В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны.

По сути, украинский кризис просигналил всей планете о попытке разрушения старого мироустройства. «Право силы» (даже если эту силу представляют «вежливые зеленые человечки») для нашего северного соседа оказалось более действенным аргументом, чем принципы и нормы международного права.

Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Ситуация осложняется еще и тем, что Украина была втянута в конфликт, в котором внешнему наблюдателю не всегда ясно, где черное, а где белое. Наша страна вынуждена наравне с традиционной вести еще и «гибридную войну», в которой противник использует разное, чаще всего уникальное сочетание гибридных угроз и тактик, нацеленных на различные аспекты уязвимости украинского государства.

События в Крыму и на Востоке Украины требуют от нашей страны осознания новых проблем в секторе национальной безопасности, смены представлений об угрозах и рисках. Системы выстраивания стабильности во внутренней и внешней политике устаревают на глазах. Украина может иметь сильный инструментарий для защиты своих интересов, но он оказывается неприменимым в новой обстановке.

Сегодня мы находимся только в начале осмысления этого процесса. Любая страна, борющаяся с гибридными угрозами, должна опираться на крепкую профессиональную армию, но она также должна иметь когнитивные способности, чтобы быстро адаптироваться к столкновению с неизвестным. Подобно древним спартанцам, нам придется учитывать постоянно изменяющиеся планы наших врагов и адаптироваться к все более сложным условиям и способам ведения войны, о которых мы не знали и на которые не рассчитывали.

Традиционное представление о национальной безопасности с точки зрения реальной политики не только устарело, но оно даже не хочет признать сложности проблем безопасности информационной эпохи 21-го века. Освоение новых технологий, выработка консолидированной позиции о системе угроз в сфере безопасности позволит выработать и реализовать наиболее адекватные времени ответы на вызовы.

Кроме того, украинское руководство должно не только осознать, но и принять как неизбежность, что в сложившихся условиях каждое государство должно само защищать свои границы от внешних и внутренних врагов. В переворачиваемом с ног на голову мире рассчитывать на союзников и гарантов, к сожалению, не приходится. И именно на Украину волею судеб возложена непростая миссия: выступить инициатором построения новой системы безопасности в Европе и, возможно, во всем мире.

В такой ситуации «Диалог.UА» считает необходимым освещение всего спектра наиболее актуальных проблем национальной безопасности, которые следует решать незамедлительно. Ибо снижение внутренней напряженности, достижение мира и создание эффективной системы национальной безопасности в Украине должно стать основным приоритетом развития нашего государства.

Свернуть

Вопросы безопасности как никогда актуальны и для Украины, и для Европы в целом. Попытки дискредитации действующей международно-правовой базы и пересмотра границ послевоенной Европы, нарушение суверенитета и территориальной целостности украинского государства, возникновение реальной угрозы безопасности для стран Центральной Европы, Балтийского и Черноморского регионов со стороны Российской Федерации – все эти факты на фоне глубокого кризиса международных институтов, призванных защищать их участников от внешней агрессии, засвидетельствовали кризис всей системы европейской безопасности, сложившейся после Второй мировой войны. Мир встал перед необходимостью начать процесс создания новых международных правил игры, где совершенно по-новому будут «написаны» условия формирования политики безопасности на глобальном и региональном уровнях, усилятся требования к эффективности функционирования международных институтов безопасности, роли международного военного сотрудничества.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Будапештський меморандум не спрацював тому, що він був, власне, ТІЛЬКИ меморандумом – без будь-якого натяку на конкретні механізми реагування на його порушення

10 окт 2014 года

Події на території Сходу та Півдня країни і загалом агресія РФ – які саме проблеми національної безпеки висвітили?

Російська агресія на Півдні та Сході України розкрила цілий комплекс проблем функціонування національного безпекового сектору. Окремо варто виділити наступні:

Діяльність українських спецслужб. Окрім традиційно неконкретної в силу невизначеності та підпорядкованості логіці внутріполітичної боротьби зовнішньополітичного курсу держави інформаційної діяльності розвідувальних служб, окремо слід відзначити недостатню активність контррозвідувальних заходів. Ліквідація свого часу цілого напряму контррозвідувальної діяльності по російському напрямку уможливило вільну діяльність на території України кадрових офіцерів російських спецслужб. Останні повідомлення свідчать про існування в нашій державі розгалужених російських агентурних мереж. Окрім того, нещодавні резонансні події довкола окремих керівників українських спецслужб свідчать про наявність потужної мережі «агентів впливу» не тільки в силових структурах, а й в українському політикумі в цілому. Все це не могло не впливати на стан інформаційно-аналітичного забезпечення державної політики в цілому, і механізмів прийняття рішень зокрема.

Військова політика. Курс на перманентне скорочення чисельності Збройних сил України, їх постійне «реформування» за відсутності будь-якого стратегічного бачення впродовж усіх років незалежності спричинило до катастрофічного падіння реальної обороноздатності українського війська саме в той час, коли необхідність в цьому як ніколи актуальна. Таке стратегічне бачення завжди системно пов’язане з зовнішньополітичним курсом держави. Позаблоковий статус передбачає функціонування національних збройних сил в конкретно визначеному форматі, в той час як тісна співпраця на межі входження до конкретного міжнародного військово-політичного об’єднання диктує принципово іншу логіку розвитку національної армії. За умов існування в Україні різновекторних зовнішньополітичних стратегій та постійного зміщення пріоритетів між ними в процесі внутріполітичної боротьби, реформування Збройних сил здійснювалося безсистемно. Окрім того, армія майже завжди була заручником і ресурсом економії бюджетних витрат.

Інформаційна безпека. Результатом домінування впродовж останніх 20 років досить вузького, часто технологічного, розуміння терміну «інформаційна безпека» призвело до майже цілковитого ігнорування інформаційної складової системи національної безпеки на загальноприйнятому в світі гуманітарному рівні. Відтак проблеми захищеності від актів інформаційної та психологічної війни на рівні суспільства та держави довгий час залишалися без належної концептуальної та практичної уваги. Результатом цього стала неготовність нашої держави до захисту й адекватних дій у відповідь на інформаційно-психологічну агресію. Яскравим свідченням цього є припинення мовлення окремих російських каналів на території України, спричинене, окрім очевидних причин, ще й неспроможністю нашої держави конкурувати з ними у власному інформаційному середовищі. Іншим негативним результатом такого стану речей є розшарування суспільства за мовним, світоглядним принципами, спричинене відмінними «інформаційними картинками» у різних частинах країни.

З огляду на розвиток ситуації, саме ці сфери повинні стати пріоритетом для безпекових реформ як на практичному, так і на концептуальному рівнях.


Чому не спрацював Будапештський меморандум? Чи можна сказати, що нині дієздатність регіональної і глобальної системи безпеки під великим знаком питання?

Будапештський меморандум не спрацював тому, що він був, власне, ТІЛЬКИ меморандумом – без будь-якого натяку на конкретні механізми (чи способи їх формування) реагування на його порушення. Питання дієздатності регіональної, так і глобальної системи безпеки полягає скоріше в порушенні засадничих норм непорушності кордонів та одноосібне використання сили для досягнення зовнішньополітичних цілей. Система колективної безпеки мусить знайти спосіб реагування на ці нові загрози – і досвід вересневого саміту НАТО показує, що це можливо. Систему ж стримувань і противаг вибудувати наразі дуже важко, оскільки нове протистояння тільки зовні нагадує двополюсне протистояння – зараз на «Східному полюсі» відчувається брак ідеологічної складової, яку Путін намагається компенсувати військовою силою.


Чи все ж є шанси і умови для побудови системи колективної безпеки, системи стримувань і противаг? Які інституції могли б це оформити і як саме?

З усіх наявних інституцій безпеки найбільш дієвою виявився Північноатлантичний Альянс – усі інші виявили нездатність оперативно реагувати на ситуацію. Однозначно є потреба реформування ООН, ОБСЄ, узгодження спільної безпекової політики ЄС та зміцнення НАТО в контексті нових асиметричних загроз національній та міжнародній безпеці в умовах міжнародно-правового паралічу.


Як забезпечити дієвість правил та їх дотримання всіма членами нової системи колективної безпеки? Імперативність міжнародного права?

Правова дієвість забезпечується гарантованістю і невідворотністю покарання порушника.


Як і на чому повинна будуватися система колективної безпеки?

Основним пріоритетом для забезпечення безпеки держави та суспільства є інформаційна складова національного безпекового сектора, а також здатність держави протидіяти тому, що зараз прийнято називати «гібридною» війною – диверсійно-підривним операціям і дальшому використанню регулярних військ. НАТО це вирішив для себе шляхом розбудови військ швидкого реагування – вони дозволять опиратися «зеленим чоловічкам» до моменту їх національної ідентифікації, коли можна буде застосувати 5 статтю Вашингтонського договору.


Не для кого не секрет, що почався процес створення нових міжнародних правил гри. Якою буде еволюція системи міжнародних відносин і яке місце України в цій системі?

Еволюція системи міжнародних відносин дійсно почалася, однак її хід і результати досі важко передбачувані. Помітною є тенденція до відновлення двополюсного протистояння, однак воно вже не буде таким «холодним», як це було в часи СРСР. Росія використовуватиме військову силу для того, щоб компенсувати брак сили ідеологічної. Відтак велике питання – як все це відбуватиметься. Однак вже очевидним результатом буде зміна геополітичної конфігурації і в Європі, і в світі. За цією логікою, Україна є однією з ключових держав європейської і євроатлантичної систем безпеки.

Чи має Україна можливість і ресурси, щоб займати в цьому активну позицію? Які?

Україна має геополітичний потенціал – ресурсом може стати відповідний рівень економічного розвитку і ефективний реформований безпековий сектор. Відтак треба зосередитися на цих двох пріоритетах.


Чи назріли зміни в Стратегії національної безпеки та Воєнної доктрини України? Які основні принципи, що повинні бути зафіксовані на сьогоднішній день? Як Україні адаптуватися до нових викликів? Якими мають бути основні напрямки реформування національної безпеки?

Зміни в Стратегії національної безпеки та Воєнної доктрини України назрівали вже давно. Нинішні події лише загострили їх актуальність. Впродовж останнього десятиліття спостерігаємо колапс системи національної безпеки держави – від розвалу РНБО, безпорадності спецслужб і мінімальної ефективності Збройних сил. Необхідно сформувати чітку архітектуру національного безпекового сектора, переглянути загрози національній безпеці України (як змістовно, так і географічно), і прописати конкретні заходи щодо їх нейтралізації з врахуванням участі України в системах європейської та євроатлантичної безпеки. Наприклад, анонсоване вітчизняним Міноборони створення Сил спеціальних операцій можна здійснювати в співпраці з НАТО – як частину започаткованих Альянсом Сил швидкого реагування.


А які основні принципи повинні в ній бути зафіксовані на сьогоднішній день?

Усі дії РФ – і вербальні, і практичні, базуються на двох чинниках: реакції України і реакції світової спільноти. Якщо Україна чітко формулюватиме свою позицію і, спільно з Західними партнерами, знаходитиме механізми її відстоювання, це стане стримуючим фактором для Кремля – принаймні в питанні міжнародного розподілу України.


РФ у весь голос пропонує сусідам України взяти участь у розділі нашої країни. Чи буде цей розділ продовжений і які перспективи збереження території України? Як забезпечити безпеку суспільства від викликів у гуманітарній сфері?

Питання цілісності українського суспільства лежить у внутрішній, а не зовнішній площині. З кожними черговими виборами і загостренням внутріполітичної боротьби українське суспільство все далі й далі ділилося на проросійський «Схід» і проєвропейський «Захід». За браком конкретних візій державного розвитку, українські політичні еліти в міжусобній боротьбі постійно спекулювали стратегічно важливими темами національної єдності і зовнішньої політики, тому Путін лише скористався з ситуації. Важливо усвідомити хибність цього шляху і вчасно з нього зійти – лише за таких умов можна говорити про відновлення цілісності держави.


Кажуть, що «поганий мир кращий за хорошу війну». Які умови «поганого миру» допустимі для України, а які - ні?

В даних обставинах «поганий мир» може виявитися передвісником не дуже «хорошої» війни. Росія вже показала, для чого насправді їй потрібне тимчасове перемир’я і припинення вогню. Україна ж показала неспроможність використати ці інструменти на свою користь. Слід чітко і реалістично розставити пріоритети і послідовно до них йти – світ може прийняти навіть не дуже дипломатичний вихід з ситуації, якщо ми зможемо переконати наших союзників і опонентів в раціональності нашого бачення.


Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Роками сектор безпеки України розвивався дуже диспропорційно

Вячеслав Потапенко, главный советник Института стратегических исследований «Нова Україна»

Главная проблема безопасности – бессистемность

Константин Машовец, эксперт Центра военно-политических исследований, подполковник Вооруженных сил Украины

Реформировать нужно все – от штатов подразделений до основ военной политики государства

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова

Стратегія національної безпеки і воєнна доктрина мають бути прийняті лише після комплексного огляду сектору безпеки

Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень

Якщо Росії вдасться зруйнувати існуючу систему міжнародних відносин, то без масштабної війни - і швидше за все світової - не обійтися

Микола Cунгуровський, директор військових програм Центру ім. Разумкова

Неготовою виявилася не лише Україна, але й уся міжнародна безпекова спільнота

Василь Мокан, кандидат політичних наук, експерт Аналітичної групи «Левіафан»

Події в Україні реанімували єдину Європу і НАТО

Ярослав Матійчик, виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій" (Київ, Україна)

Світ ризикує зануритися у пітьму епохи «права сили»…

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, історик, політолог

Війна пришвидшує формування нової української ідентичності, але не можна все пускати на самоплив

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007 - 2009 рр.)

У нас немає сектору безпеки

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук

Росія в будь-якому випадку націлена атакувати Україну

Віктор Чумак, голова Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, кандидат юридичних наук, доцент, генерал-майор юстиції

«Насправді нинішня війна – це реальна реформа силового блоку України»

Леонид Поляков, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина»

Лучший друг Украины – сильная и современная армия

Олексій Куроп`ятник, експерт з питань національної безпеки "Майдану закордонних справ"

Має реалізуватися принцип, що основне завдання муніципальної поліції – запобігання та попередження злочинам

Оксана Маркеева, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина».

Обуздание коррупции – ключевая задача национальной безопасности

Михайло Георгійович Вербенський, спікер – начальник Головного штабу МВС України

Характерною рисою сучасних поліцейських систем, є їх певне відокремлення від системи органів виконавчої влади

Олег Мартыненко, эксперт-полицеист, доктор юридических наук, директор Центра исследований правоохранительной деятельности

Люстрация должна касаться только тех лиц, которые принимали решения, противоречившие Конституции и духу закона

Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»

Існування демократичної України, непідконтрольної керівництву Росії, не сумісне з його життєвою філософією

Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння

Сьогодні у нас створилися унікальні умови для того, щоб створити і розбудувати нову армію сучасного типу

Євген Жеребецький, експерт з питань державної та міжнародної безпеки.

Найскладніша проблема України - з мисленням найвищого державного керівництва

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,088