В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

Чреда трагических социальных, военных и гуманитарных потрясений вот уже год преследует Украину, невольно ставшую участником (или жертвой?) весьма своеобразного гибридного эксперимента соседней «братской» страны. Майдан, потеря Крыма, выборы президента, эскалация военных действий и, по сути, стирание с лица Донецко-Луганской земли всего того, что было создано не только при СССР, но и за последние 23 года независимости тружениками и «элитами» Востока.

Нынешнее, наступившее перемирие – «режим якобы прекращения огня» – это всего лишь «затишье» перед парламентскими выборами или же «консервация» до весны тлеющего очага кровавого противостояния? Сколько времени есть у Украины, чтобы найти ответы на вопросы – как исчерпать конфликт на Востоке, и каким образом «сшить», объединить разорванную на части страну? На каких основаниях? По каким ключевым вопросам возможен консенсус между гражданами Украины, оказавшимися по разные стороны цивилизационного разлома? Что сможет предложить уставшим от войны миллионам людей украинская власть, и получим ли мы, наконец, ответы на вопросы, ЗАЧЕМ и КАК нам жить ВМЕСТЕ?

От этих ответов и будут зависеть перспективы окончания войны в Украине.

А пока страна застыла между миром и войною, между ожиданием нового витка «гибридной» войны со стороны России и призрачной надеждой на то, что самое страшное уже позади. И что можно оглядеться по сторонам и сделать, наконец, ВЫБОР МЕЖДУ НАСТОЯЩИМ И БУДУЩИМ.

Казалось бы, еще один шаг и все – выбор сделан. Однако Украина шагает уже почти год, но так и не может УЙТИ ОТ ПРОШЛОГО. Хотя для многих уже давно очевидно, что и будущее обретет, и войну выиграет та сторона, модель развития которой опирается на более жизнеспособные ценности.

К сожалению, украинские «верхи», оседлав Майдан и прикрываясь войной на востоке, так и не решаются на реформы, воссоздавая новые империи «а-ля-семья» только уже под своими фамилиями. Нынешние лидеры стараются как можно реже вспоминать, что в протесте, который накапливался в Украине, была не только демократическая и европейская повестка дня, но и давно перезревший в нашей стране вопрос социальной справедливости. Люди, которые поддерживали Майдан, выступали не только за гражданские свободы, справедливый суд, ответственность депутатов, отсутствие коррупции. Они выступали также за то, чтобы Украина перестала быть одной из стран, с огромным разрывом между бедными и богатыми, с громадным, и ставшим еще большим после восточной войны количеством людей, едва сводящих концы с концами.

На сегодня основной конфликт в Украине находится не на Востоке, а тщательно скрывается в Киеве. Это конфликт между «европейскими» и «советскими» ценностями. Между «старыми элитами» и «молодым гражданским обществом». Между центром, который уже не может управлять страною, и регионами (причем, не только восточными), которые уже не хотят жить по-старому. Это конфликт между старым и новым экономическими укладами, которые требуют совершенно иных подходов и принципиально новых ресурсов. Все это, и множество других накопившихся за прошедшие 23 года независимости Украины проблем лишь усугубляют положение нашей страны в этой войне.

Пора бы власти и Украине в целом понять, что «вернуть, как было», «обнулить и начать сначала» уже не удастся. Это просто невозможно. Мы переживаем тектонические изменения, имеющие совершенно необратимый характер. Именно поэтому мир в Украине установится лишь тогда, когда придет это осознание, а также понимание, что означает «начать с нуля», зафиксировать этот «нулевой меридиан» и начать создавать новую страну. И лепта в это созидание должна быть внесена каждым по мере его возможностей.

Лишь когда каждый поступится частью своих интересов, причем, не всегда ради общего выигрыша, но и ради того, чтобы уменьшить общий проигрыш, только тогда у Украины появится шанс не только на демократию, не только на будущее, но и на справедливость.

Украине как никогда нужны мир и восстановление экономики. Если страна живет на грани выживания, то о какой свободе, справедливости и других ценностях мы можем говорить? Мы мало знаем о реальных возможностях духа свободы и энтузиазма сознательных масс. Но в истории Украины есть немало примеров, когда после исчерпания ресурсов выживания ее народ был обречен на рабство, безмолвное прозябание и даже гибель.

«Диалог.UA» приглашает обсудить наболевшие вопросы, от решения которых будет зависеть будущее каждого из нас, мирное или военное небо над головою…

Свернуть

Нынешнее, наступившее перемирие – «режим якобы прекращения огня» – это всего лишь «затишье» перед парламентскими выборами или же «консервация» до весны тлеющего очага кровавого противостояния? Сколько времени есть у Украины, чтобы найти ответы на вопросы – как исчерпать конфликт на Востоке, и каким образом «сшить», объединить разорванную на части страну? На каких основаниях? По каким ключевым вопросам возможен консенсус между гражданами Украины, оказавшимися по разные стороны цивилизационного разлома? Что сможет предложить уставшим от войны миллионам людей украинская власть, и получим ли мы, наконец, ответы на вопросы, ЗАЧЕМ и КАК нам жить ВМЕСТЕ?

От этих ответов и будут зависеть перспективы окончания войны в Украине.

А пока страна застыла между миром и войною, между ожиданием нового витка «гибридной» войны со стороны России и призрачной надеждой на то, что самое страшное уже позади. И что можно оглядеться по сторонам и сделать, наконец, ВЫБОР МЕЖДУ НАСТОЯЩИМ И БУДУЩИМ, войной или миром.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Перспективи гібридної політики

27 окт 2014 года
Війна в Україні і досі сприймається як щось неможливе. Кому саме в Україні потрібна ця війна? Хто її основні інвестори і чиї інтереси вирішує війна?

Україна – завжди особливий випадок в політичній теорії. Останній рік лише підкреслює надзвичайність української політичної ситуації.

Війни припиняють політичні процеси. Політика як комунікація щодо спільного блага неможлива в часи війни. Однак той військовий конфлікт, що відбувається в Україні, порушує цю аксіому.

Порушення аксіоми війни відбувається через суперечливість нашої ситуації. З одного боку, наша війна – локалізована, обмежена територіально, що зберігає для частини народу України простір політики. З іншого боку, цей конфлікт – справжня війна, нехай навіть вона гібридна, тобто поєднує війну з іноземним загарбником, громадянську війну та інформаційну війну одночасно; відповідно, політичні процеси мають припинитися, віддавши правління в руки військових. Співіснування взаємовиключних елементів у ситуації “гібридної війни” робить українську політику такою ж гібридною.

Гібридна політика веде до появи фінансово-політичних груп, які не тільки експлуатують напівмир/напіввійну в своїх інтересах, але й відтворюють її. Частина цих груп є суто українськими, частина має транснаціональний характер, а частина репрезентує інтереси владних еліт Росії на території України.

Для частини українських владних еліт війна виявилась не тільки ризиком, але й чудовим прикриттям нового етапу олігархічної контрреволюції. У мороці наших ЗМІ, що перейшли до роботи в умовах інформаційної війни та малокерованої пропаганди, для загалу непомітною залишається фрагментація України на регіони, контрольовані олігархічними угрупуваннями. Продовження війни, лімітованої Донбасом, в якій гинуть колись потужні ФПГ Ахметова, Колеснікова, братів Клюєвих та інших, вигідні і дніпропетровській групі, і вінницькій, і фірташевцям, та кільком іншим осколкам “регінального” союзу ФПГ.

Війна в її нинішньому вигляді почасти вигідна тим політичним групам, які йдуть на вибори з критикою президента. Ці паркетні “яструби” намагаються отримати додаткові бали для своїх новостворених партій на войовничій риториці та популістичних проектах на кшталт “Стіни”.

Але й групи, що виступають за мир, передусім пропрезидентські сили, також експлуатують страхи населення для посилення власних позицій.

ФПГ, що виграли від Євромайдану, зацікавлені у продовженні лімітованої війни в її нинішньому стані – з повільним переходом до миру, але після приватизації майна, регіонів і центральних органів влади.

Сепаратисти зацікавлені у ескалації війни. Внутрішні конфлікти між поміркованими і радикальними сепаратистами дедалі зростають. Відсутність владних структур скоро приведе до проблем із харчуванням і здоров`ям населення на контрольованих сепаратистами територіями. Аби уникнути масштабного конфлікту між сепаратистськими угрупуваннями та відповідальності за соціально-економічний стан перед місцевим населенням, сепаратисти зацікавлені у продовжені “гарячого” конфлікту.

Наступні кроки Кремля важко передбачити: на відміну від інших зацікавлених сторін, у Володимира Путіна є можливість для розвитку подій – від встановлення миру до підтримки лімітованого конфлікту і до поширення війни на більшу територію України. Після “путінської революції”, Росія стала постмодерною монархією, де надра і пропагандистські мережі забезпечують тимчасову єдність розваленої федерації. Для Володимира Путіна і його оточення вартість війни виявилася неочікувано великою через санкції Заходу та значний опір України кремлівському експансіонізму. Але ця ціна – і відсутність контролю з боку громадян – можуть спонукати Кремль і до миру, і до війни.

Політичні групи і групи населення, яким війна невигідна, допоки не мають вирішального впливу на ситуацію. Як це не страшно проговорювати, та ціна, яку Україна і Росія заплатили за цю війну, ще надто мала, аби змусити народи двох країн примусити еліти до розв’язання конфлікту. Зважаючи на досвід пострадянських “заморожених конфліктів”, еліти призвичаються до ситуації нерозв`язності і облаштують політичні системи під наявність цих конфліктів.

Якщо зазначений опис груп інтересів вірний, то в коротко- і середньо-терміновій перспективні нам не варто очікувати встановлення стабільного миру.

Чи можна говорити про мир, поки у нас залишаються окуповані території?

На мою думку, у довготерміновій перспективі, пострадянські політичні системи вичерпали свій ресурс міцності. І Україна, і Росія, й інші режими, що виросли на експлуатації ідеї забезпечення демократичної політики й економіки достатку в рамках національних держав, підійшли до моменту, коли пострадянська лабораторія політичної креативності почне пропонувати інші – імовірно транс- та суб-національні – проекти.

Диверсантські мережі, створені Кремлем в Україні, та альтернативні (щодо офіційних режимів) військово-політичні організації сповідують ідеології дедалі більш радикальних змін. Для багатьох з них і європейський принцип непорушності кордонів та легітимності політичної системи на основі соціокультурної та економічної інклюзивності, і пострадянські націонал-олігополії є чужими. Спецслужби, що підтримували їхнє створення та перші роки існування, тепер не спроможні їх контролювати. Мало того, частина офіцерів цих служб сама переймає ідеологічні переконання колишніх підопічних. Хіазм “охранки” і “гапонів” веде не так до керованості радикалами, як до зменшення ефективності ФСБ і подібних їй пострадянських організацій. Цинізм пострадянських еліт та їхніх інституцій вичерпуваний, і веде до прийняття владними агентами утопічних радикальних ідеологій.

Пропагандистські мережі Росії і України, а також утопічні ідеали Майдану та Антимайдану розкачали і українське, і російське населення. Чи зможуть пострадянські олігархи і автократи утримати ситуацію під контролем? – Я сумніваюся в цьому. Як на мене, запущені процеси деструкції в Східній Європі і Західній Євразії вже не піддаються нічиєму контролю. Кількість “гарячих точок”, “заморожених конфліктів” і режимів, що не враховують базові інтереси пострадянського населення, переходять в нову якість пост-пострадянської історії.

У цьому контексті мир і стабільність для України можливий лише за умови укладання україно-українського договору (про який я писав ще 2011 року) та започаткування нової 3-ї Республіки. Надзавданням цієї Республіки має бути створення інклюзивної політичної, соціально-економічної та культурної системи водночас із сильною системою безпеки для своїх громадян.

Проте, чимдалі від лютого 2014 року, тим менше шансів на реалістичність цього варіанту подій у теперішній період.


Як позначиться на соціально-економічному кліматі в Україні поява «нових післявоєнних бідних» територій, зростання безробіття, закриття містоутворюючих підприємств? Які саме гуманітарні наслідки війни і чи можна їх подолати?

Ці наслідки ми вже можемо спостерігати на прикладах цьогорічних виборів (президентських та парламентських).

По-перше, змінилася політична географія України. Баланс інтересів між двомовними, україно- та російьско-мовними спільнотами порушився внаслідок втрати Криму і неучасті в політичних процесах колись системотворчих ФПГ з Донбасу. Російсько-культурних громадян стає менше, їхній вплив на політику тяжіє до нуля. Це веде до того, що контроль за центрами влади переходить до груп, які з різною мірою щирості експлуатують етно-націоналістичні ідеології. Це, в свою чергу, ще більше збіднює ідейний потенціал української політики, а отже й здатність до ефективного управління та реалістичного стратегування.

По-друге, і старі, і нові бідні не обирають своїх представників до парламенту. А невпливовість місцевих рад в гіперцентралізованій Україні робить нашу політичну систему максимально нерепрезентативною і неефективною. Соціальна база чинного українського політичного режиму дедалі зменшується.

Ці фактори перешкоджатимуть будь-яким щирим реформістським намаганням. Однак це не має змушувати нас опускати руки. Обшир проблем має спонукати до швидшого та радикальнішого будівництва 3-ї Республіки. Зволікання з реформами – вбивство України.

В цьому плані, євроінтеграція – це процес будівництва Республіки Україна в термінах таких політичних, соціальних та економічних інститутів, які будуть розв’язувати проблеми, а кризи використовуватимуть як ресурс для суспільного розвитку України. Якщо ми зможемо перейняти інституційну логіку Євросоюзу, то навіть така криза як війна України і Росії – при всіх найкричущих негативних наслідках – приведе до побудови такої політичної системи, що матиме беззастережну підтримку українських громадян, посилюватиме шанси України на членство в Європейському Союзі та викликатиме у російського населення залучити модель українського успіху для переоблаштування путінської монархії.


Чи можливий громадянський мир в Україні і за яких умов? Чи здатна нинішня влада до «зшивання», до об`єднання країни? На яких підставах? За яких ключових питань можливий внутрішньоукраїнський консенсус?

Я виходжу з тої реалістичної засади, що інших владних еліт у нас немає. Так, це – корупціонери, олігархи, популісти, невігласи, що потрапили до влади внаслідок “негативного відбору”. Але й у їхніх серцях та мізках є ідеали, цінності... Ну й інстинкт самозбереження не слід виключати.

Перебування при владі дає наявним елітам можливість “зібрати” країну. Цей шанс є навіть у найтемніші та найскладніші часи. А в Україні ситуація може бути набагато гіршою вже досить скоро. Однак і тоді потенціал для побудови Республіки як спільної справи громадян залишається.

Умовою для побудови української Республіки є початок суспільного діалогу про спільне благо і готовність до компромісів між соціальними класами й етномовними групами. Відповідальність наявних поколінь в Україні полягає у відмові від колективного егоїзму. Інтереси груп мають поважатися, однак добра воля щодо побудови спільної держави і взаємоповажне ставлення до ідеї спільного блага мають стати фундаментом. Історичний аргумент у державному будівництві має бути замінений на аргумент прав людини і громадських та економічних свобод.


Яким може бути формат відносин Сходу України та Києва і решти країни? Чому не звучить відповідь на питання НАВІЩО нам жити РАЗОМ?

Насправді, це – ключове питання. І знов-таки, відповідь мають дати владні еліти, лідери України. Головне, що легітимує виключну позицію еліт – це метафізичний вибір. 1991 року цей вибір місцеві еліти УРСР зробили. Час дії цього вибору давно вичерпався.

Зараз я не бачу того лідера, який би здійснив новий метафізичний вибір: вільна та багата Україна чи ізольована й бідна Україна чи неіснуюча Україна.

За відсутності такої відповіді, наше населення дає свої “відмовки”. Тут і вишиванково-фарбувальний візуальний карнавал, і мілітарність, і внутрішня еміграція. Та все це – неконструктивні відповіді.

На моє переконання, єдиною вірною відповіддю на виклики сучасності є побудова вільної та багатої України, де політичні й економічні свободи громадян є основою політики. Нам варто жити разом, аби бути вільними у себе вдома, в своїй громаді і в своїй країні. Нам варто бути разом, аби мати можливість реалізувати себе в економічній, політичній, науковій, соціальній та мистецькій творчості. Наша Республіка має забезпечувати простір свободи и соціальну безпеку своїх громадян та зменшувати геополітичні суперечності в регіоні.

Нехай утопічність цих цілей очевидна. Проте цинізм, війна і політичний радикалізм – це шлях до колективного самогубства. Конструктивна утопія – це ще-не-реальність, однак її втілення є терапевтичною і для людей, що населяють Україну, і для присутніх тут колективів.


Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Украине необходимы глубокие качественные изменения

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Треба розуміти, що Донбас залишиться «радянським», не модерним, ще довго після своєї реінтеграції в Україну

Артем Біденко, політолог

Однозначно модель функціонування України вимагає перегляду

Шевченко Ольга, завідувач сектору вирівнювання регіонального розвитку відділу регіональної політики Національного інституту стратегічних досліджень

Ми маємо очікування стосовно появи нової регіональної реальності – нових післявоєнних бідних територій

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

В Україні багато що змінилося

Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи

Україна не може зупинити конфлікт на Сході, але має можливість його стримувати

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Немає сенсу зараз ділити країну на Схід та іншу територію

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Варіант «замороженого конфлікту» а-ля Придністров’я на території України є неприйнятним

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Сейчас хорошее время делать непопулярные экономические шаги

Володимир Дубровський, старший економіст Центру «САSE-Україна»

Для Путіна дестабілізація України – питання виживання і його режиму, і його особисто

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Обладая свободой, мы имеем системное преимущество перед Россией

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украине крайне необходимо сформулировать свое видение будущего

Владимир Золоторев, журналист

Если война будет продолжаться, то государству придется меняться, либо его сметут его же граждане

Олексій Їжак, заступник директора Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в м. Дніпропетровськ

Україна потребує нового життя – втілення надії Майдану, вже другого у новітній історії

Олег Саакян, політолог, лідер Єдиного координаційного центру «Донбас», та руху “Донецьк - це Україна”

В України сьогодні немає іншого шляху, окрім як розвиватися

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Обе стороны военных действий пытаются в значительной степени переложить расходы на войну на плечи трудящихся

Олена Стяжкіна, історик та літераторка

Всі ці "Схід та Захід" - риторика минулого. Кремлівська, московська. Вона в’їлась в український дискурс не без допомоги політиків

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Сегодня перед нами встала задача создания новой украинской государственности

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Єдиним виходом є докорінна зміна суспільно-економічного ладу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,107