В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

Чреда трагических социальных, военных и гуманитарных потрясений вот уже год преследует Украину, невольно ставшую участником (или жертвой?) весьма своеобразного гибридного эксперимента соседней «братской» страны. Майдан, потеря Крыма, выборы президента, эскалация военных действий и, по сути, стирание с лица Донецко-Луганской земли всего того, что было создано не только при СССР, но и за последние 23 года независимости тружениками и «элитами» Востока.

Нынешнее, наступившее перемирие – «режим якобы прекращения огня» – это всего лишь «затишье» перед парламентскими выборами или же «консервация» до весны тлеющего очага кровавого противостояния? Сколько времени есть у Украины, чтобы найти ответы на вопросы – как исчерпать конфликт на Востоке, и каким образом «сшить», объединить разорванную на части страну? На каких основаниях? По каким ключевым вопросам возможен консенсус между гражданами Украины, оказавшимися по разные стороны цивилизационного разлома? Что сможет предложить уставшим от войны миллионам людей украинская власть, и получим ли мы, наконец, ответы на вопросы, ЗАЧЕМ и КАК нам жить ВМЕСТЕ?

От этих ответов и будут зависеть перспективы окончания войны в Украине.

А пока страна застыла между миром и войною, между ожиданием нового витка «гибридной» войны со стороны России и призрачной надеждой на то, что самое страшное уже позади. И что можно оглядеться по сторонам и сделать, наконец, ВЫБОР МЕЖДУ НАСТОЯЩИМ И БУДУЩИМ.

Казалось бы, еще один шаг и все – выбор сделан. Однако Украина шагает уже почти год, но так и не может УЙТИ ОТ ПРОШЛОГО. Хотя для многих уже давно очевидно, что и будущее обретет, и войну выиграет та сторона, модель развития которой опирается на более жизнеспособные ценности.

К сожалению, украинские «верхи», оседлав Майдан и прикрываясь войной на востоке, так и не решаются на реформы, воссоздавая новые империи «а-ля-семья» только уже под своими фамилиями. Нынешние лидеры стараются как можно реже вспоминать, что в протесте, который накапливался в Украине, была не только демократическая и европейская повестка дня, но и давно перезревший в нашей стране вопрос социальной справедливости. Люди, которые поддерживали Майдан, выступали не только за гражданские свободы, справедливый суд, ответственность депутатов, отсутствие коррупции. Они выступали также за то, чтобы Украина перестала быть одной из стран, с огромным разрывом между бедными и богатыми, с громадным, и ставшим еще большим после восточной войны количеством людей, едва сводящих концы с концами.

На сегодня основной конфликт в Украине находится не на Востоке, а тщательно скрывается в Киеве. Это конфликт между «европейскими» и «советскими» ценностями. Между «старыми элитами» и «молодым гражданским обществом». Между центром, который уже не может управлять страною, и регионами (причем, не только восточными), которые уже не хотят жить по-старому. Это конфликт между старым и новым экономическими укладами, которые требуют совершенно иных подходов и принципиально новых ресурсов. Все это, и множество других накопившихся за прошедшие 23 года независимости Украины проблем лишь усугубляют положение нашей страны в этой войне.

Пора бы власти и Украине в целом понять, что «вернуть, как было», «обнулить и начать сначала» уже не удастся. Это просто невозможно. Мы переживаем тектонические изменения, имеющие совершенно необратимый характер. Именно поэтому мир в Украине установится лишь тогда, когда придет это осознание, а также понимание, что означает «начать с нуля», зафиксировать этот «нулевой меридиан» и начать создавать новую страну. И лепта в это созидание должна быть внесена каждым по мере его возможностей.

Лишь когда каждый поступится частью своих интересов, причем, не всегда ради общего выигрыша, но и ради того, чтобы уменьшить общий проигрыш, только тогда у Украины появится шанс не только на демократию, не только на будущее, но и на справедливость.

Украине как никогда нужны мир и восстановление экономики. Если страна живет на грани выживания, то о какой свободе, справедливости и других ценностях мы можем говорить? Мы мало знаем о реальных возможностях духа свободы и энтузиазма сознательных масс. Но в истории Украины есть немало примеров, когда после исчерпания ресурсов выживания ее народ был обречен на рабство, безмолвное прозябание и даже гибель.

«Диалог.UA» приглашает обсудить наболевшие вопросы, от решения которых будет зависеть будущее каждого из нас, мирное или военное небо над головою…

Свернуть

Нынешнее, наступившее перемирие – «режим якобы прекращения огня» – это всего лишь «затишье» перед парламентскими выборами или же «консервация» до весны тлеющего очага кровавого противостояния? Сколько времени есть у Украины, чтобы найти ответы на вопросы – как исчерпать конфликт на Востоке, и каким образом «сшить», объединить разорванную на части страну? На каких основаниях? По каким ключевым вопросам возможен консенсус между гражданами Украины, оказавшимися по разные стороны цивилизационного разлома? Что сможет предложить уставшим от войны миллионам людей украинская власть, и получим ли мы, наконец, ответы на вопросы, ЗАЧЕМ и КАК нам жить ВМЕСТЕ?

От этих ответов и будут зависеть перспективы окончания войны в Украине.

А пока страна застыла между миром и войною, между ожиданием нового витка «гибридной» войны со стороны России и призрачной надеждой на то, что самое страшное уже позади. И что можно оглядеться по сторонам и сделать, наконец, ВЫБОР МЕЖДУ НАСТОЯЩИМ И БУДУЩИМ, войной или миром.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

В України сьогодні немає іншого шляху, окрім як розвиватися

3 ноя 2014 года

Якими на Вашу думку можуть бути умови вичерпання конфлікту на Сході? І Чи бачите Ви, коли б ця війна могла закінчитися?

Сказати сьогодні про певні умови чи вичерпний список умов для вирішення конфлікту на Сході дуже складно, оскільки усе відбувається в декількох площинах. Перша – це площина геополітична і тут так чи інакше ми стикаємося з певним політичним чинником, таким, як Володимир Володимирович Путін, від дій якого залежить майже все. А отже це питання не до політиків, не до політологів, не до філософів, а більше, мабуть, до психологів, оскільки спрогнозувати його дії дуже складно, бо вони, переважно, ірраціональні. Хоча є і певна раціональна складова, ми можемо дійсно констатувати, що в його планах, мабуть, є отримання шляху до Криму, йому доволі вигідна буде ескалація цього конфлікту в Україні – створення нового Придністров’я на теренах Донбасу.

Ми бачимо, що сьогодні активно, кожного дня знищується інфраструктура на Донбасі. Якби вони дійсно хотіли від’єднання його для себе, для створення нової держави, вони б не підривали мости, не знищували б все, що забезпечує життєве забезпечення цього регіону. І ми бачимо, що певні виробництва вивозяться в Росію, а отже вони там не бачать розвитку регіону ні як складової РФ, ні як підконтрольної території. А отже, це означає подальшу ескалацію конфлікту. Казати про те, що ми військовий пік пройшли – зарано. Мені важко спрогнозувати майбутні події, але думаю, що спроба ще раз пробити шлях на Крим все-таки буде, або військова, або дипломатична, оскільки отримати ізольований Крим взимку – це складна перспектива для Росії і не вигідна.

Друга площина – наша внутрішня, українська. В геополітиці зараз відбувається цивілізаційний злам на теренах країни і ми бачимо конфлікт не лише України і Росії, їхніх амбіцій і інтересів, а й усього індустріального світу. Такої собі старої Європи, яка відступає з кожним роком на Схід зі своїм центром Європи (наразі цей кордон перемістився в Донбас) і модернової та постмодернової Європи сьогодення. Ми бачимо війну люмпена і не люмпена, коли робітники старої важкої індустрії, для яких більш органічним є радянський лад, тобто прихильники старого радянського минулого, протистоять прихильникам сьогодення. Ті ж самі зламані Леніни – тут загалом є багато семантичних площин, але перш за все це символи не тільки радянської ідеології, а й усього того стилю життя. І сьогодні люди валять ці символи не тому, що вони ображені на Януковича, а більше через те, що вони ладні стерти будь які нагадування про індустріальне минуле, про піддансько-патріархальний склад відносин з державою. А Леніни – це такі собі прикордонні стовпи, на яких базується цей світ. У розумінні людей Леніна там немає і не може бути, бо це щось інорідне.


А в цій другій, внутрішній українській площині – чи може бути тут консенсус, якесь порозуміння?

Цей консенсус можливий, він потрібен і він буде. Діалог цього примирення буде, але він можливий лише за умови, якщо Україна усвідомить сама себе. Коли Україна почне дійсно провадити гуманітарну політику, коли Україна схаменеться і зрозуміє, що вона є суб’єктом, що вона повинна щось генерувати, щось створювати. Бо на сьогодні Україна кличе до Європи і просить її захистити нас, а Європа відповідає простою мовою: а чого ми вас повинні захищати? А ми кажемо: бо ми Європа, а вони – а чому ви Європа? А Україна не має, що відповісти. Росія створила за останні десятиліття свій міф – так, він недолугий, він складний і суперечливий, він не має під собою фундаменту, і це плюс для України, – це міф руського міра, який Росія навіть експортує до Європи. І коли Європа нас питає, ми не можемо відповісти, а Росія каже, що Європа не повинна Україну захищати, бо то є «исконно русские земли», бо Київська Русь називається «древнерусское государство», бо, бо, бо… і дає певні відповіді. Отже, до того моменту, поки ми не почнемо формувати певні меседжі, власну гуманітарну політику, створювати нову парадигму сприйняття, створювати нові сенси, працювати в культурологічній і ментальній площинах, примирення не може бути. Бо у нас немає предмета, у нас немає єдиної мови, якою ми можемо спілкуватися у сенсовому смислі.


Якими є гуманітарні наслідки війни, і чи можна їх якось подолати?

Це як хвороба. Вибухнуло там, де було найгарячіше. Так не пощастило, що поблизу Донбасу в цих індустріальних регіонах є поруч Росія. Ну, була б Росія зараз біля Прикарпаття, а не Угорщина, то мали б такий самий конфлікт там, була б Росія там, де Румунія зараз – то 100 % вибухнуло б там, більше того могла вибухнути і біля Києва, бо і тут є багато поруч сіл, де підтримують ЛНР і ДНР, бо сприйняття того радянського минулого, патріархального, підданського є всюди. І тут ми бачимо, що на Сході все відбулося прогнозовано, і це показало нам певні системні проблеми в Україні, які були занедбані протягом останніх 20 років, які ми зневажали і яким потурали. От ми і отримали той Схід. А оскільки то все є технічним, інспірованим із-зовні і підтриманим Росією, то я певен, що воно все повернеться до свого нормального цивілізаційного історичного шляху. Просто на сьогодні на Сході воно гіпертрофоване, бо підтримується фінансово, ідеологічно, бо слугує інтересам саме Російської Федерації, і тому ми маємо сьогодні таку виразку, але вона все ж загоїться.


Рани загояться, і буде все як раніше, чи все ж переросте у щось нове?

Я в одному можу погодитися з багатьма російськими політологами та медіа персонами, що Україна є експериментом, що це проект. Так само як і Росія, так само як і ДНР і ЛНР – сьогодні запущені проекти. В проекті переможе той, хто буде найстійкіший і буде пристосовуватися до середовища задля виживання. В України сьогодні немає іншого шляху, окрім як розвиватися. Якщо Україна покаже розвиток, як дійсно якийсь інший шлях, то те населення ДНР і ЛНР, яке вагається або є прихильниками цих терористичних організацій, воно стане на бік України. Чи можна казати про якусь державність чи державні утворення, коли ці ДНР і ЛНР – це громадські організації, це терористичні організації – це не є певні навіть зазіхання на державність. У них є своя мова? Немає. У них є своя культура? Немає своєї культури. У них є певний світогляд? Немає. У них немає нічого, що могло б стати причиною формування державності. Якщо ми кажемо про курдів, так у них є своя самобутність, а на Донбасі що ми маємо? Ми маємо просто індустріально налаштованих людей, такий собі пролетарський кістяк, і маємо проукраїнськи налаштованих людей – це здебільшого середня ланка: бізнесмени і люди, які можуть забезпечувати самі себе, які звикли брати відповідальність за своє життя на себе, ну, і само собою, інтелігенція. Цей приклад показав Донецький Національний Університет, і є ще багато-багато прикладів.


А як держава має себе зараз поводити із біженцями, а також із тими, хто там залишився?

Тут потрібно поділяти: біженці окремо, а ті території – окремо. Я взагалі не є прихильником особливого статусу цих території. Чому ми повинні відокремлювати їх, надавати їм особистий статус? У них вже є статус – окуповані території, там є російські військові. Так, ми не можемо сказати, що вони окуповані російською державою, але вони є окуповані терористичними організаціями, яким допомагає РФ. Навпаки, особливий статус потрібен територіям, які є звільненими українською армією в рамках Донецько-Луганської областей, це території, які можуть послугувати прикладом людям, які залишилися по той бік стіни, яка буде збудована, чи певної символічної стіни-кордону, і от тоді ми отримаємо той результат, який мали наприкінці 20-го сторіччя в Німеччині, коли стіну повалили самі німці, із середини, із того гетто, яке самоізолювалося. Лише таким чином – перевівши конфлікт із озброєного в економічну та гуманітарну площину.

Я не маю на увазі, що ми не повинні озброюватися і захищатися - повинні. Але ми сьогодні силою і потугою території не повернемо, бо скільки ми туди будемо підтягати військ, стільки і Росія буде туди підтягати своїх, підтягнемо ми ракети, і звідти їх підтягнуть і таке інше. Така «гра» не на користь Україні.

І виходить, що в України немає іншого шляху, окрім як розвиватися, а отже так чи інакше ми повинні робити реформи. Більше того, у нас є територія на який ми повинні продемонструвати такий собі пілотний проект «Смуга життя», «Особлива зона» – як завгодно можна його називати. Але ці території повинні стати експериментом, який покаже, що існує інший шлях і що можна розвиватися навіть там і навіть за таких умов.


А якими мають бути ці перші реформи, щоб люди вже звернули на це увагу, щоб вже задумалися чи, потрібні їм ЛНР і ДНР?

Політикам завжди складно гарантувати певний результат, оскільки політика обирають, і він йде в політику, він є певним політичним актором, він не є державником здебільшого, але він може гарантувати шлях руху, мету і час, коли він є при владі.

Це такий собі Мойсей, який так само водив людей, але не сказав, що через 40 років це станеться, він просто вів їх пустелею. І от сьогодні важливо, по-перше, згадати певний алгоритм тих реформ, які будуть. І вже те, що скажуть, що через день чекаймо того-то, через місяць – такого, а через три роки – ось такого результату, вже сам цей чітко окреслений план дасть людям надію, а це найголовніший рушій для будь-яких реформ. І потім їх вже можна буде втілювати. Які реформи? Які весь час в Україні оговорюються – антикорупційна реформа, початок гуманітарної політики в Україні, проведення її і соціалізація населення. Це правоохоронні структури, які забезпечують державність, а сьогодні у нас прогнило майже все і майже всюди. У нас тільки залишився Український народ, який ще тримається не завдяки нашій державі, а всупереч їй, який тримається і тримає усю нашу державу, стягує її докупи. І сьогодні не проводити реформи – це просто зрадити свій власний народ. Не використати той історичний шанс, щоб таки підтвердити Володимиру Володимировичу Путіну, щоб показати йому, що Україна це проект, але виграшний проект, який має майбутнє і може втілитись у щось добре.

Нам потрібно визначитися, хто ми, щоб бути посередником між кимось. Треба мати суб’єктність, а інакше ми просто будемо в орбіті чужого впливу. Україна весь час була трішки більше в тій орбіті, трішки менше в цій орбіті, і так от ми перекочувалися, в залежності від революцій, в залежності від волі випадку і бажання інших. На сьогодні вже треба ставати суб’єктом, і тоді ми зможемо розмовляти із сусідами нарівні, а інакше будемо просто зоною впливу.


А чи можна сподіватися на те, що вибори до Верховної Ради допоможуть обєднати країну?

Я не пам’ятаю жодних виборів в Україні – ні з підручників, ні зі свого власного досвіду, коли б вибори об’єднували країну. Мабуть, після 1990-го року в Україні такого не було. І, на жаль, я не бачу об’єднання і сьогодні.

Загалом у мене дуже песимістичне бачення цього парламенту. Чесно кажучи, я не думаю, що він більше року-півтора протягне, оскільки він увібрав у себе дуже різне, – це реакційний парламент. Це парламент, який потрібен державі, а не який хочуть бачити люди.

Я дуже поважаю людей, які взяли до рук зброю і почали захищати Україну – територіальні, добровольчі батальйони, військових, але якщо вони там ефективні чи це є запорукою і гарантією того, що вони будуть такими в парламенті? Не думаю.

Сьогодні важливо, щоб кожна людина була на своєму місці, і цей командир батальйону більш корисним є там, захищаючи нас, роблячи те, чим заробив повагу людей і свою легітимність.

Це відбувся наче якийсь флешмоб – пішов до Ради, візьми з собою друга. Всіх, кого не знаєш – всі йдуть до Верховної Ради. В мене знайомі телефонували один одному і питали, чи не йдеш ти в депутати. Це просто смішно.

Тому я думаю, що це буде дуже популістський парламент, дуже не дієвий, але, можливо, він стане отим спалахом і молотом, яким український народ ударить, щоб він зрозумів, що далі так жити не можна і треба брати відповідальність на себе.


А хто на Вашу думку може бути дієвим в українському парламенті?

Будь-хто може бути дієвим, в принципі, за умов, якщо його буде контролювати народ. Особисто моя думка, що наш уряд повинен бути майже повністю технократичним. Але тут можна довго сперечатися, бо у кожної людини є своє бачення, у кожного експерта є низка доводів, чому має бути так, а не інакше. Але в будь-якому разі цей парламент повинен пройти повз українців і нікуди від нього не дітися і від всього цього популізму, розвиток якого цілком закономірний під час ціннісних зламів, під час військових протистоянь – має бути апогей. Цим апогеєм, кульмінацією нездатності старої системи до існування і стане наш новий парламент.


Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Украине необходимы глубокие качественные изменения

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Треба розуміти, що Донбас залишиться «радянським», не модерним, ще довго після своєї реінтеграції в Україну

Артем Біденко, політолог

Однозначно модель функціонування України вимагає перегляду

Шевченко Ольга, завідувач сектору вирівнювання регіонального розвитку відділу регіональної політики Національного інституту стратегічних досліджень

Ми маємо очікування стосовно появи нової регіональної реальності – нових післявоєнних бідних територій

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

В Україні багато що змінилося

Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи

Україна не може зупинити конфлікт на Сході, але має можливість його стримувати

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Немає сенсу зараз ділити країну на Схід та іншу територію

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Варіант «замороженого конфлікту» а-ля Придністров’я на території України є неприйнятним

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Сейчас хорошее время делать непопулярные экономические шаги

Володимир Дубровський, старший економіст Центру «САSE-Україна»

Для Путіна дестабілізація України – питання виживання і його режиму, і його особисто

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Обладая свободой, мы имеем системное преимущество перед Россией

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украине крайне необходимо сформулировать свое видение будущего

Владимир Золоторев, журналист

Если война будет продолжаться, то государству придется меняться, либо его сметут его же граждане

Олексій Їжак, заступник директора Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в м. Дніпропетровськ

Україна потребує нового життя – втілення надії Майдану, вже другого у новітній історії

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Обе стороны военных действий пытаются в значительной степени переложить расходы на войну на плечи трудящихся

Олена Стяжкіна, історик та літераторка

Всі ці "Схід та Захід" - риторика минулого. Кремлівська, московська. Вона в’їлась в український дискурс не без допомоги політиків

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Перспективи гібридної політики

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Сегодня перед нами встала задача создания новой украинской государственности

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Єдиним виходом є докорінна зміна суспільно-економічного ладу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,159