В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

Чреда трагических социальных, военных и гуманитарных потрясений вот уже год преследует Украину, невольно ставшую участником (или жертвой?) весьма своеобразного гибридного эксперимента соседней «братской» страны. Майдан, потеря Крыма, выборы президента, эскалация военных действий и, по сути, стирание с лица Донецко-Луганской земли всего того, что было создано не только при СССР, но и за последние 23 года независимости тружениками и «элитами» Востока.

Нынешнее, наступившее перемирие – «режим якобы прекращения огня» – это всего лишь «затишье» перед парламентскими выборами или же «консервация» до весны тлеющего очага кровавого противостояния? Сколько времени есть у Украины, чтобы найти ответы на вопросы – как исчерпать конфликт на Востоке, и каким образом «сшить», объединить разорванную на части страну? На каких основаниях? По каким ключевым вопросам возможен консенсус между гражданами Украины, оказавшимися по разные стороны цивилизационного разлома? Что сможет предложить уставшим от войны миллионам людей украинская власть, и получим ли мы, наконец, ответы на вопросы, ЗАЧЕМ и КАК нам жить ВМЕСТЕ?

От этих ответов и будут зависеть перспективы окончания войны в Украине.

А пока страна застыла между миром и войною, между ожиданием нового витка «гибридной» войны со стороны России и призрачной надеждой на то, что самое страшное уже позади. И что можно оглядеться по сторонам и сделать, наконец, ВЫБОР МЕЖДУ НАСТОЯЩИМ И БУДУЩИМ.

Казалось бы, еще один шаг и все – выбор сделан. Однако Украина шагает уже почти год, но так и не может УЙТИ ОТ ПРОШЛОГО. Хотя для многих уже давно очевидно, что и будущее обретет, и войну выиграет та сторона, модель развития которой опирается на более жизнеспособные ценности.

К сожалению, украинские «верхи», оседлав Майдан и прикрываясь войной на востоке, так и не решаются на реформы, воссоздавая новые империи «а-ля-семья» только уже под своими фамилиями. Нынешние лидеры стараются как можно реже вспоминать, что в протесте, который накапливался в Украине, была не только демократическая и европейская повестка дня, но и давно перезревший в нашей стране вопрос социальной справедливости. Люди, которые поддерживали Майдан, выступали не только за гражданские свободы, справедливый суд, ответственность депутатов, отсутствие коррупции. Они выступали также за то, чтобы Украина перестала быть одной из стран, с огромным разрывом между бедными и богатыми, с громадным, и ставшим еще большим после восточной войны количеством людей, едва сводящих концы с концами.

На сегодня основной конфликт в Украине находится не на Востоке, а тщательно скрывается в Киеве. Это конфликт между «европейскими» и «советскими» ценностями. Между «старыми элитами» и «молодым гражданским обществом». Между центром, который уже не может управлять страною, и регионами (причем, не только восточными), которые уже не хотят жить по-старому. Это конфликт между старым и новым экономическими укладами, которые требуют совершенно иных подходов и принципиально новых ресурсов. Все это, и множество других накопившихся за прошедшие 23 года независимости Украины проблем лишь усугубляют положение нашей страны в этой войне.

Пора бы власти и Украине в целом понять, что «вернуть, как было», «обнулить и начать сначала» уже не удастся. Это просто невозможно. Мы переживаем тектонические изменения, имеющие совершенно необратимый характер. Именно поэтому мир в Украине установится лишь тогда, когда придет это осознание, а также понимание, что означает «начать с нуля», зафиксировать этот «нулевой меридиан» и начать создавать новую страну. И лепта в это созидание должна быть внесена каждым по мере его возможностей.

Лишь когда каждый поступится частью своих интересов, причем, не всегда ради общего выигрыша, но и ради того, чтобы уменьшить общий проигрыш, только тогда у Украины появится шанс не только на демократию, не только на будущее, но и на справедливость.

Украине как никогда нужны мир и восстановление экономики. Если страна живет на грани выживания, то о какой свободе, справедливости и других ценностях мы можем говорить? Мы мало знаем о реальных возможностях духа свободы и энтузиазма сознательных масс. Но в истории Украины есть немало примеров, когда после исчерпания ресурсов выживания ее народ был обречен на рабство, безмолвное прозябание и даже гибель.

«Диалог.UA» приглашает обсудить наболевшие вопросы, от решения которых будет зависеть будущее каждого из нас, мирное или военное небо над головою…

Свернуть

Нынешнее, наступившее перемирие – «режим якобы прекращения огня» – это всего лишь «затишье» перед парламентскими выборами или же «консервация» до весны тлеющего очага кровавого противостояния? Сколько времени есть у Украины, чтобы найти ответы на вопросы – как исчерпать конфликт на Востоке, и каким образом «сшить», объединить разорванную на части страну? На каких основаниях? По каким ключевым вопросам возможен консенсус между гражданами Украины, оказавшимися по разные стороны цивилизационного разлома? Что сможет предложить уставшим от войны миллионам людей украинская власть, и получим ли мы, наконец, ответы на вопросы, ЗАЧЕМ и КАК нам жить ВМЕСТЕ?

От этих ответов и будут зависеть перспективы окончания войны в Украине.

А пока страна застыла между миром и войною, между ожиданием нового витка «гибридной» войны со стороны России и призрачной надеждой на то, что самое страшное уже позади. И что можно оглядеться по сторонам и сделать, наконец, ВЫБОР МЕЖДУ НАСТОЯЩИМ И БУДУЩИМ, войной или миром.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна потребує нового життя – втілення надії Майдану, вже другого у новітній історії

5 ноя 2014 года

Чи є перспективи закінчення війни в Україні?

Війна війною, конфлікт конфліктом. Війна за тих умов, які виникли весною, себе майже вичерпала. Причини відомі – наближення зими, виснаження сторін, закриття "воєнторгу" (каналів російської допомоги бойовикам), західні санкції, які вкрай ускладнюють для Росії пряме військове вторгнення. Але конфлікт не вичерпано. Взагалі, конфлікти є джерелом енергії для прогресу, але на Донбасі йдеться про особливий конфлікт з іманентною загрозою війни. Цей конфлікт був би звичайним (без застосування зброї) внутрішнім суспільно-політичним конфліктом, як би не залучення Росії. Тому доки Росія намагатиметься відродити СРСР конфлікт не буде вичерпано.

З цим можна жити. Локалізований і неозброєний конфлікт на Донбасі дозволяє Україні ефективно розвиватись в європейській системі цінностей, хоча "русский мир" продовжуватиме гарчати поруч.

Тому практичним завданням є не вичерпання конфлікту як такого – це неможливо, доки Росія залишається такою, якою вона є, – а підвищення для Росії і бойовиків сходу України ціни війни до неприйнятної.

Перспективи закінчення війни непогані – демілітаризована зона, розбудова ешелонованої оборони українських сил за її межами, міжнародний моніторинг зони конфлікту і кордону між Росією і Україною, західні санкції проти Росії, українсько-російський діалог, робота Мінської групи. Ці фактори можуть утримати Росію і бойовиків "ДНР"/"ЛНР" від спроб розширити контрольовану ними територію військовими засобами. Мир має шанс, але не гарантії.

Конфлікт буде вичерпаний, коли кардинально зміниться політика Росії. Можу уявити, що прямо зараз якійсь аналітик у Росії, відповідаючи на аналогічне запитання, дає протилежну відповідь – коли кардинально зміниться політика України. Впевнений, що виграє та сторона, модель розвитку якої спирається на міцніші цінності. А європейські цінності, яким слідує Україна, цінності "руського миру", які просуває Росія.

Не можу апелювати до "даних розвідки", але на рівні відчуттів – ми вже скоро не впізнаємо Росії. Звичайно, "скоро" може означати і рік, і п’ять. Проте, це дійсно скоро з точки зору державної стратегії. Тому корисно вже зараз, дивлячись на схід України, розмірковувати над тим, які інструменти взаємодії може запропонувати українська держава сусіднім регіонам Росії. Коли конфлікт на сході України буде вичерпано через зміни у Росії, це станеться у такий спосіб, що цей конфлікт просто розчиниться у новій регіональній геополітиці. Але доки цього не сталось, треба робити все, щоб поріг війни був високим.


Як на Вашу думку, кому в Україні потрібна ця війна? Хто може бути її основним інвестором і чиї інтереси вирішує війна?

Війна нікому не була потрібна. Все інше від лукавої конспірології. Навесні були сили, які намагались рішучою демонстрацією зброї досягти своїх цілей без війни. Вони прорахувались: війна почалась, і коли це сталось, вона почала живити сама себе. Так трапляється скрізь і всюди. У світовій практиці обмаль прикладів, якщо взагалі є, коли б певна потужна сила була зацікавлена у підтриманні позиційної кровопролитної і руйнівної війни. Ті, хто заробляють на війні, приходять за нею, але не ведуть її за собою. Доводиться зустрічатись з думкою, що "якщо б люди при владі хотіли б, вони б це давно би зупинили". Наскільки я розумію, такі погляди поширені на Донбасі. Тому і таке конспірологічне запитання, "кому в Україні потрібна ця війна". Із системних сил нікому. Є, звичайно, бізнес, який заробляє на особливих потребах війни, але це вторинний компонент живлення війни, який зникне разом з війною.

Російські спецслужби, "ДНР" і "ЛНР" схибили у тому, що не врахували здатність України організувати збройний опір поширенню дестабілізації. Озброєне захоплення будівель, розстріл високопосадовців СБУ, нічне масове вбивство українських бійців під Волновахою, збройні напади на військові частини, які розкручувались на Донбасі протягом квітня-травня, очевидно, були розраховані на підняття хвилі "русской весны" у нездатній чинити опір Україні. Але сталось інакше, Україна почала захищатись. Бойовики Росії, "ДНР"/"ЛНР" збільшили військовий тиск, і почалась ескалація за універсальною логікою.

Коли війна почалась, сторони змушені були її оплачувати, але ці трати – не інвестиції. Спонсори "русской весны", запускаючи процеси руйнації української державності, робили певну геополітичну інвестицію в "русский мир", і все ж таки, навряд чи вони розглядали саму війну як інвестицію. Шукати "інвесторів" війни всередині України взагалі безглуздо. "Голос Донбасу", слідом за російськими ЗМІ, доносить думку, що начебто спонсорами війни є якщо не Президент України, то прем`єр-міністр, а губернатор Дніпропетровську, так напевно. Не можна звинувачувати українських політиків у войовничих настроях тільки тому, що вони не згодні склавши руки спостерігати, як "русский мир" силою російської зброї намагається безкарно розширити узгоджений мінською групою ареал розповсюдження.

Зараз мир потрібен усім, але не за будь-яку ціну. Складнощі з виконанням мінських угод – проблема саме умов миру, а не зисків війни. Так, росіяни хотіли взяти донецький аеропорт до дня народження Путіна; так, "ДНР"/"ЛНР" хотіли б захопити Сєверодонецьк і Маріуполь; так, українські сили хотіли б перекрити кордон з Росією. Однак війна не потрібна нікому. Раз вона почалась, кожен намагається завершити її на максимально вигідних умовах.

Польові командири "ДНР"/"ЛНР" – міноритарні "акціонери" війни за відсутності мажоритарних як таких, адже війна сама володіє власним контрольним пакетом. Зникає війна – автоматично зникає її головний акціонер.


Чи є точки примирення, спільного майбутнього у воюючих сторін? Чи можливий в найближчому майбутньому паритет, партнерські відносини між воюючими сторонами? І чи можна вже сьогодні назвати, хто міг би стати «акціонером» миру?

У будь-якій війні є точки порозуміння. Наприклад, обмін полонених. Є спільні інфраструктурні інтереси, бізнес, людські зв`язки. Хоча ідеологічні розходження стали ще глибшими через пролиту кров, мир цілком можна підтримувати при різних світоглядах.

Акціонерами миру є ті, хто підтримував Мінський процес. Зрозуміло, це Президент і українська влада загалом. Серед системних політичних сил України не існує "партії війни". Цікавим є питання про цілі "старих" (що виникли до війни) бізнес-груп Донбасу. Очевидно, що вони грались у сепаратизм на початковому етапі, протиставляючи його політиці нової влади у Києві, однак загрались, втративши контроль, коли, умовно кажучи, у цю гру вступило ГРУ сусідньої країни. Тепер колишній великий бізнес Донбасу, непевно, хотів би війну припинити, використовуючи залишки впливу. Однак він не знає, за кого грати при визначенні умов остаточного припинення вогню, за Україну, за Росію, за "ДНР"/"ЛНР". Тобто бізнес Донбасу хотів би бути "акціонером" миру, але ніяк не з`ясує для себе, де та каса, до якої йти за дивідендами (підказка – ця каса не на Сході, а на Заході).

Російський істеблішмент є "акціонером" перемир’я, але не миру. Цілі Росії, заявлені "русской весною", не досягнуті. Заморожування конфлікту на Донбасі веде до звуження стратегічних перспектив Росії. Тому через певний час слід очікувати нового етапу "гібридної" війни проти України. Але зараз, поки йдуть переговори про умови зняття західних санкцій з Росії, вона зацікавлена у припиненні вогню.


Які варіанти світу «після закінчення або заморожування» війни? Чи можна говорити про мир, поки у нас залишаються окуповані території? І чи можливий громадянський мир в Україні?

Перший варіант – Росія будує квазідержавність "новоросії", щоб згодом нав’язати Україні так би мовити "план Козака" (аналогічно до Молдови) федеративного об’єднання з територіями, над якими втрачений контроль. Росія розраховує у такий спосіб кардинально змінити політику України і вичерпати конфлікт виходячи із власної стратегії.

Другий варіант – Україна "купить" Донбас, як раніше Росія "купила" Чечню. Зрозуміло, як це може бути – гарантії капіталам, місця в системі центральної влади, масштабні фінансові вливання на відбудову (у тому числі, за рахунок зовнішньої допомоги), фінансова автономія і самоврядування. Але ще треба досягти загальноукраїнського консенсусу стосовно прийнятної ціни на "покупку" Донбасу.

Третій варіант – заморожений конфлікт, який призведе до автаркії частини Донбасу. Світ бачив десятки збройних конфліктів, які мали внутрішньодержавний вимір. Лідери більшості сепаратних територій починали будувати "країни добра і справедливості" на основі вульгарного або ідеалістичного розуміння лівих ідей відповідно до свого рівня освіти, зазвичай невисокого, і життєвого досвіду, зазвичай обмеженого. Жодна з тих спроб не дала результатів. Мені, особисто, цікаво читати про соціальні прожекти нинішніх лідерів "ДНР"/"ЛНР", так само, як колись було цікаво читати раннього Пол Пота, коли той вигнав з Камбоджі "американських загарбників", відновив "традиційні цінності" і почав будувати "країну загального трудового щастя". Закінчилось мільйонами невинних жертв. Якщо Україна і Росія вирішать відгородитись від "ДНР"/"ЛНР", на ці території чекає кілька кіл Аду, бо те, що декларують їх нинішні лідери, веде саме туди.

Питання окупації українських територій, миру з Росією, громадянського миру корелюють, однак не жорстко. Наприклад, Японія вже багато років мирно розвивається, маючи окуповані Росією території. Офіційний мир не може бути підписаний, доки території не звільнені, однак економічна співпраця можлива. Не треба зациклюватись на окупації на шкоду розвитку. Російська агресія тільки консолідувала громадянський мир у тих частинах України, які уникнули окупації.


Яким може бути формат відносин Сходу України та Києва і решти країни? Чому сьогодні немає відповіді на питання НАВІЩО нам краще жити РАЗОМ?

Найбільш розумне, що можна зробити зараз – провести звичайну для конфліктів такого роду "гігієну", яка цілком адекватно визначена мінськими угодами – розмежувати війська, демілітаризувати зону конфлікту, визволити полонених, залучити зовнішній моніторинг, відновити контроль кордонів. Далі треба домовитись про функціонування критичної інфраструктури – транспорту, електроенергії, газу, води, торговельних мереж, аптек, банків. Це спільна частина подальшого шляху для всіх сторін. Якщо його вдасться пройти, можна уникнути варіанту "сомалізації" Донбасу. Далі починається політичне питання статусу, яке ніколи не вирішується швидко. Воно матиме дві принципові відповіді – "план Козака" для України і "покупка" Донбасу Україною. Думати, "навіщо" жити разом, потрібно, але "capslock" зараз потрібний для іншого питання – як забезпечити мирну "гігієну" і запустити базову інфраструктуру життєдіяльності. В решті-решт, хто надасть можливість мирного розвитку населенню Донбасу, той і буде його "танцювати".


Чи здатна нинішня влада до «зшивання», об`єднання країни? На яких підставах? За яких ключових питань можливий внутрішньоукраїнський консенсус?

Ідея "зшивання" нагадує мені ідею духовних "скріп". Це хибний дискурс, який веде до штучних рішень. Доктор Франкенштейн з благими намірами зшив монстра. Україна потребує нового життя – втілення надії Майдану, вже другого у новітній історії. Народження дитини, можливо, останній шанс зберегти подружжя, яке розпадається. Потрібні точки зростання – політичного, економічного, соціального, культурного, будь якого, але видимого і незаперечного. Потрібно, щоб їх бачила вся країна. Форми можуть бути самими різними – новий "експеримент в ГМК", пілотний проект європейського самоврядування в окремому місті, поява бодай одного міністерства без корупції, великий національний інфраструктурний проект. Чи здатна на це нинішня і нова влада? Гарантії немає, надія є.


Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Украине необходимы глубокие качественные изменения

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Треба розуміти, що Донбас залишиться «радянським», не модерним, ще довго після своєї реінтеграції в Україну

Артем Біденко, політолог

Однозначно модель функціонування України вимагає перегляду

Шевченко Ольга, завідувач сектору вирівнювання регіонального розвитку відділу регіональної політики Національного інституту стратегічних досліджень

Ми маємо очікування стосовно появи нової регіональної реальності – нових післявоєнних бідних територій

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

В Україні багато що змінилося

Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи

Україна не може зупинити конфлікт на Сході, але має можливість його стримувати

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Немає сенсу зараз ділити країну на Схід та іншу територію

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Варіант «замороженого конфлікту» а-ля Придністров’я на території України є неприйнятним

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Сейчас хорошее время делать непопулярные экономические шаги

Володимир Дубровський, старший економіст Центру «САSE-Україна»

Для Путіна дестабілізація України – питання виживання і його режиму, і його особисто

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Обладая свободой, мы имеем системное преимущество перед Россией

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украине крайне необходимо сформулировать свое видение будущего

Владимир Золоторев, журналист

Если война будет продолжаться, то государству придется меняться, либо его сметут его же граждане

Олег Саакян, політолог, лідер Єдиного координаційного центру «Донбас», та руху “Донецьк - це Україна”

В України сьогодні немає іншого шляху, окрім як розвиватися

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Обе стороны военных действий пытаются в значительной степени переложить расходы на войну на плечи трудящихся

Олена Стяжкіна, історик та літераторка

Всі ці "Схід та Захід" - риторика минулого. Кремлівська, московська. Вона в’їлась в український дискурс не без допомоги політиків

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Перспективи гібридної політики

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Сегодня перед нами встала задача создания новой украинской государственности

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Єдиним виходом є докорінна зміна суспільно-економічного ладу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,086