В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

Чреда трагических социальных, военных и гуманитарных потрясений вот уже год преследует Украину, невольно ставшую участником (или жертвой?) весьма своеобразного гибридного эксперимента соседней «братской» страны. Майдан, потеря Крыма, выборы президента, эскалация военных действий и, по сути, стирание с лица Донецко-Луганской земли всего того, что было создано не только при СССР, но и за последние 23 года независимости тружениками и «элитами» Востока.

Нынешнее, наступившее перемирие – «режим якобы прекращения огня» – это всего лишь «затишье» перед парламентскими выборами или же «консервация» до весны тлеющего очага кровавого противостояния? Сколько времени есть у Украины, чтобы найти ответы на вопросы – как исчерпать конфликт на Востоке, и каким образом «сшить», объединить разорванную на части страну? На каких основаниях? По каким ключевым вопросам возможен консенсус между гражданами Украины, оказавшимися по разные стороны цивилизационного разлома? Что сможет предложить уставшим от войны миллионам людей украинская власть, и получим ли мы, наконец, ответы на вопросы, ЗАЧЕМ и КАК нам жить ВМЕСТЕ?

От этих ответов и будут зависеть перспективы окончания войны в Украине.

А пока страна застыла между миром и войною, между ожиданием нового витка «гибридной» войны со стороны России и призрачной надеждой на то, что самое страшное уже позади. И что можно оглядеться по сторонам и сделать, наконец, ВЫБОР МЕЖДУ НАСТОЯЩИМ И БУДУЩИМ.

Казалось бы, еще один шаг и все – выбор сделан. Однако Украина шагает уже почти год, но так и не может УЙТИ ОТ ПРОШЛОГО. Хотя для многих уже давно очевидно, что и будущее обретет, и войну выиграет та сторона, модель развития которой опирается на более жизнеспособные ценности.

К сожалению, украинские «верхи», оседлав Майдан и прикрываясь войной на востоке, так и не решаются на реформы, воссоздавая новые империи «а-ля-семья» только уже под своими фамилиями. Нынешние лидеры стараются как можно реже вспоминать, что в протесте, который накапливался в Украине, была не только демократическая и европейская повестка дня, но и давно перезревший в нашей стране вопрос социальной справедливости. Люди, которые поддерживали Майдан, выступали не только за гражданские свободы, справедливый суд, ответственность депутатов, отсутствие коррупции. Они выступали также за то, чтобы Украина перестала быть одной из стран, с огромным разрывом между бедными и богатыми, с громадным, и ставшим еще большим после восточной войны количеством людей, едва сводящих концы с концами.

На сегодня основной конфликт в Украине находится не на Востоке, а тщательно скрывается в Киеве. Это конфликт между «европейскими» и «советскими» ценностями. Между «старыми элитами» и «молодым гражданским обществом». Между центром, который уже не может управлять страною, и регионами (причем, не только восточными), которые уже не хотят жить по-старому. Это конфликт между старым и новым экономическими укладами, которые требуют совершенно иных подходов и принципиально новых ресурсов. Все это, и множество других накопившихся за прошедшие 23 года независимости Украины проблем лишь усугубляют положение нашей страны в этой войне.

Пора бы власти и Украине в целом понять, что «вернуть, как было», «обнулить и начать сначала» уже не удастся. Это просто невозможно. Мы переживаем тектонические изменения, имеющие совершенно необратимый характер. Именно поэтому мир в Украине установится лишь тогда, когда придет это осознание, а также понимание, что означает «начать с нуля», зафиксировать этот «нулевой меридиан» и начать создавать новую страну. И лепта в это созидание должна быть внесена каждым по мере его возможностей.

Лишь когда каждый поступится частью своих интересов, причем, не всегда ради общего выигрыша, но и ради того, чтобы уменьшить общий проигрыш, только тогда у Украины появится шанс не только на демократию, не только на будущее, но и на справедливость.

Украине как никогда нужны мир и восстановление экономики. Если страна живет на грани выживания, то о какой свободе, справедливости и других ценностях мы можем говорить? Мы мало знаем о реальных возможностях духа свободы и энтузиазма сознательных масс. Но в истории Украины есть немало примеров, когда после исчерпания ресурсов выживания ее народ был обречен на рабство, безмолвное прозябание и даже гибель.

«Диалог.UA» приглашает обсудить наболевшие вопросы, от решения которых будет зависеть будущее каждого из нас, мирное или военное небо над головою…

Свернуть

Нынешнее, наступившее перемирие – «режим якобы прекращения огня» – это всего лишь «затишье» перед парламентскими выборами или же «консервация» до весны тлеющего очага кровавого противостояния? Сколько времени есть у Украины, чтобы найти ответы на вопросы – как исчерпать конфликт на Востоке, и каким образом «сшить», объединить разорванную на части страну? На каких основаниях? По каким ключевым вопросам возможен консенсус между гражданами Украины, оказавшимися по разные стороны цивилизационного разлома? Что сможет предложить уставшим от войны миллионам людей украинская власть, и получим ли мы, наконец, ответы на вопросы, ЗАЧЕМ и КАК нам жить ВМЕСТЕ?

От этих ответов и будут зависеть перспективы окончания войны в Украине.

А пока страна застыла между миром и войною, между ожиданием нового витка «гибридной» войны со стороны России и призрачной надеждой на то, что самое страшное уже позади. И что можно оглядеться по сторонам и сделать, наконец, ВЫБОР МЕЖДУ НАСТОЯЩИМ И БУДУЩИМ, войной или миром.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Для Путіна дестабілізація України – питання виживання і його режиму, і його особисто

12 ноя 2014 года

Які, на Вашу думку, сьогодні умови вичерпання конфлікту на Сході і які перспективи закінчення війни в Україні?

На жаль, я налаштований песимістично. Тобто, фактично, це не питання домовленостей між українськими громадянами. Якби це було внутрішнім питанням України, звичайно, все було б набагато простіше, при всьому при тому, що Донбас – це дуже важкий регіон, і що за своєю ментальністю він сильно відрізняється від решти України, але він все ж таки є частиною України. В тому сенсі, що колись Лесь Подерев’янський з притаманним йому епатажем сформулював українську національну ідею, – якщо перекласти її нормальною мовою, вона звучить так: «Залиште нас у спокої». Так от, якщо говорити про цей конфлікт, то насправді ідея тих місцевих жителів, які почали щось вигукувати, вона була: «Залиште нас у спокої», те саме але російською: «Отстаньте от нас». «Ми не хочемо годувати Україну», – як вони вважали, що вони це роблять. Вони не хочуть бандерівської влади, як вони її називали, а хочуть самостійності. На цій основі можна б було все залагодити, і це могло бути основою для компромісу, бо насправді воювати ніхто не хотів, принаймні, з нашого боку дуже мало було радикалів, які готові були класти свої і чужі життя і роздмухувати конфлікт до стадії війни. І поки путінські силовики просто не вторглися туди напряму, цей конфлікт поступово згасав. І якби не десант російських спецназівців, які просто підпалили його вже всерйоз, і плюс інжекція грошей російських або сім’ї Януковича, – вже не знаю, чиїх там більше – які весь час його підживлюють, він би давно згас.

Отже тут конфлікт на сьогоднішній день спровокований зовнішніми факторами. І, на жаль, всі, хто його спровокував, на сьогоднішній день не мають зацікавленості робити якісь кроки щодо справжнього примирення. Їхня мета – дестабілізувати Україну, не дозволити Україні ні в жодному разі стати успішною країною внаслідок революції гідності. І тут є внутрішні російські мотиви для того, щоб цього не дозволяти, і вони є дуже сильними. Для Путіна це взагалі питання виживання його режиму і його особисто, тому я налаштований доволі песимістично і вважаю, що умовою примирення, завершення цього конфлікту, якщо це можна назвати умовою, тобто цей конфлікт припиниться, вщухне лише тоді, коли сама Росія буде до такої міри дестабілізована, що не зможе його далі роздмухувати. Коли це станеться, тоді ми матимемо надію якось із цієї ситуації вийти, а до того, на жаль, перспективи дуже примарні. Ну, або вже вплив міжнародної спільноти буде настільки сильний, що Путіна вдасться якось вгамувати – під загрозою, знову-таки, повної дестабілізації Росії.


Чи зможе Україна компенсувати втрату інфраструктури, індустріальних та енергетичних об`єктів на Донбасі?

Я думаю, що не просто зможе, а насправді, це вже зараз відбувається, відбувається очищення від того, що країні не було притаманним і потрібним, якщо, звичайно, говорити в практичній площині. Питання в тому, чи залишиться Донбас, наразі окупований, взагалі у складі України. Якщо він де факто буде в стані «Придністров’я», то відновлення інфраструктури і, тим більше, виробничих потужностей не буде нашою проблемою, і це на сьогоднішній момент є меншим злом, аніж якщо Україна буде змушена зі свого бюджету відновлювати там все, турбуватися про людей, які опинилися без роботи. Насправді, це буде гірша ситуація, бо той регіон й без цього був проблемним: і багато тягнув з бюджету, і створював у суто економічному сенсі несприятливі тенденції. І не лише економічні – як от вже три роки тому дякували Донбасу за президента. Тому цей варіант на сьогоднішній день мені уявляється найбільш несприятливим, гіршим, ніж варіант Придністров’я. Бо це буде тягар, і я дуже побоююся, що Путін саме це і планує зробити, бо Молдова, залишившись без Придністров’я, все одно розвивається і йде зараз до Євросоюзу. Там великого болю з принциповою втратою Придністров’я не відчувається, хоча різниця в тому, що Придністров’я ніколи історично не входило до складу Молдови. А Донбас історично був у складі України, хоча не такою вже невід’ємною частиною, – це не Чернігівщина, не Київщина, не Запоріжжя, це все-таки був степ.


Чи вплине наша сьогоднішня сіра зона на зв’язки України з Євросоюзом, чи вплине це на інвестиційний клімат України?

Звичайно, все це і є ідея Путіна. Якщо ця зона буде дійсно сірою, з непевним статусом, з можливістю перетворитися на нове джерело проблем, то це дійсно відштовхуватиме інвесторів, бо зараз, наприклад, пропонують зробити інвестиції у Харкові, а бізнесмени кажуть не треба, бо це прифронтова зона, і не ясно, що там буде, – це весь час створює ризики.

Якщо подивитися із зовнішньополітичної точки зору, то я знаю, що, скажімо, наявність таких конфліктів є перешкодою для вступу країни до НАТО. ЄС теж не хоче брати до себе країни із неврегульованими внутрішніми конфліктами, бо це створить головний біль для інших країн ЄС. І одне з завдань, яке ставить перед собою Путін, влаштовуючи весь цей безлад – це якраз зробити таку непевність, зробити ситуацію, коли Україна не зможе повністю скористатися усіма перевагами зони вільної торгівлі із Європою, і Асоціацією з ЄС. Це і є, власне кажучи, його мета – продемонструвати українцям і насамперед своїм виборцям, що Асоціація не дає нічого, що Україна не є взірцем того, як пострадянська країна може переходити на європейські цінності і завдяки їм процвітати. Я можу навести такі цифри, що ті країни, які утворювали свого часу вільну торгівлю з ЄС, вони всі виявилися напрочуд успішними. Я маю на увазі Східно- і Південно-європейські країни. Саме на етапі зони вільної торгівлі у них відбувалося бурхливе зростання, тобто воно не зводилося лише до вигод від торгівлі безпосередньо, адже самі по собі вигоди від торгівлі додавали кілька відсотків чи десятків відсотків до ВВП, при цьому загалом, за час існування зони вільної торгівлі країни, в середньому, потроювали свої ВВП, а темпи зростання у них були близькі до найбільших, які бували, – тобто 11% на рік в середньому, це якщо брати ВВП в доларах на душу населення. І в тих країнах все докорінно змінилося. І життя змінилося на краще, і вони наразі є небезпечним прикладом для того ж Путіна,.

Але щодо тих країн він це пояснює, що вони інші, що вони болгари, литовці – всі інші, це ж не Росія, а про Україну росіяни звикли думати не просто як про сусіда, а як про брата. При чому, молодшого. І Путін теж говорив завжди, що «мы один народ», і якщо такий самий успіх очікуватиме на Україну, то це абсолютно підірве легітимність путінського режиму. Тому його мета, з одного боку, – загальмувати асоціацію як таку, щоб вона не відбулася повною мірою, а з іншого боку – створити умови (він звісно не може напряму перешкодити Євросоюзу, бо це поза межами його впливу, але він і тут намагається), за яких Україна не отримала б усі переваги, які надає вільна торгівля, насамперед інвестиційної привабливості і проведення ринкових реформ. Оце він може зробити через дестабілізацію, і це те, що він робить. Тобто, сам по собі Донбас йому не потрібен. Про це говорять усі, а йому потрібно зробити так, щоб Україна не стала успішною, – це програма мінімум. Програма максимум – це, звичайно, зробити Україну своїм васалом, – або окупувати, або посадити свій уряд, президента, яким був нещодавно Янукович.


А от як тепер Україні як державі потрібно себе поводити із Донбасом в плані соціальних виплат?

Україні потрібно відмежуватися повністю від цього регіону і сказати, що жодних виплат не може бути без повного контролю України над регіоном. Тобто, якщо вони хочуть жити самостійно, то нехай самостійно собі і заробляють, а якщо вони не хочуть бути під «бандерівською» владою, то нехай не обирають своїх представників, не беруть участі у цій «бандерівській» владі, як вони її називають. Тоді буде більш менш збалансована ситуація – мало приємна, відверто кажучи, але хоча б симетрична. Найгірше в даному випадку, – це асиметрія. Я наведу приклад, який стосується прав власності. Якщо підприємство належить приватному власникові, то він має право на отримання прибутку, але несе повну відповідальність своїми власними грошима за те, як це підприємство працює. Якщо підприємство працює добре, власник отримує прибуток, якщо погано, – то він отримує збитки, і з рештою позбавляється своєї власності. І це є така симетрична ситуація, і це є нормальним. Якщо говорити про типові підприємства Донбасу, то їхні директори знаходять можливість отримувати прибутки, але збитки несуть не вони, а все суспільство. От в компанії «Нафтогаз Україна» дуже багато хто отримує надвеликі прибутки, водночас за збитки відповідаємо всі ми як платники податків, бо його треба субсидувати за рахунок податків. Або так само, якщо говорити про чиновника, який не є формально власником підприємства, але вичавлює із нього якісь хабарі, не дозволяє йому існувати без того, щоб підприємство йому щось не сплачувало, то він відповідає тільки в межах хабарів, які він отримує, але він не відповідає за банкрутство і збитки.

Так от, в теорії власності наголос ставиться на тому, що право власності може бути різним: колективним, державним, приватним. Але дуже важливо, щоб всі ці права були симетричними, в іншому разі це породжує неефективність. І так само в цьому випадку, якщо статус цієї території буде чіткий, і там будуть збалансовані відповідальність і представництво, тоді збитки будуть помірними та одноразовими. Звичайно краще, якби Донбас залишався у складі України, і не було б конфлікту, але якщо він вже стався, то, принаймні, його чіткий статус припинить конфлікт. Але Путін не зацікавлений, щоб цей статус був чіткий, він зацікавлений, щоби там весь час треба було про щось домовлятися, щоб Україна несла відповідальність, але не отримувала доходів з цієї території і таке інше. А український уряд буде відповідати за виплату пенсій, – дуже велику, до речі, виплату – і не буде отримувати податків з цієї території. Путіну вигідно, щоб ця територія не контролювалася українською державою, але мала донецьке представництво в Верховній Раді. І саме така ситуація здатна нанести найбільші збитки. Різниця десь така як між раною, яка спочатку болить, але потім загоюється і майже не заважає жити; і хронічною невиліковною хворобою, яка весь час послаблює організм. Гнійний зуб треба або лікувати, або видаляти – хоча й шкода…

Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Украине необходимы глубокие качественные изменения

Валерій Пекар, співзасновник Центру стратегій ГОШ

Треба розуміти, що Донбас залишиться «радянським», не модерним, ще довго після своєї реінтеграції в Україну

Артем Біденко, політолог

Однозначно модель функціонування України вимагає перегляду

Шевченко Ольга, завідувач сектору вирівнювання регіонального розвитку відділу регіональної політики Національного інституту стратегічних досліджень

Ми маємо очікування стосовно появи нової регіональної реальності – нових післявоєнних бідних територій

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

В Україні багато що змінилося

Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи

Україна не може зупинити конфлікт на Сході, але має можливість його стримувати

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

Немає сенсу зараз ділити країну на Схід та іншу територію

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Варіант «замороженого конфлікту» а-ля Придністров’я на території України є неприйнятним

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Сейчас хорошее время делать непопулярные экономические шаги

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Обладая свободой, мы имеем системное преимущество перед Россией

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украине крайне необходимо сформулировать свое видение будущего

Владимир Золоторев, журналист

Если война будет продолжаться, то государству придется меняться, либо его сметут его же граждане

Олексій Їжак, заступник директора Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в м. Дніпропетровськ

Україна потребує нового життя – втілення надії Майдану, вже другого у новітній історії

Олег Саакян, політолог, лідер Єдиного координаційного центру «Донбас», та руху “Донецьк - це Україна”

В України сьогодні немає іншого шляху, окрім як розвиватися

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Обе стороны военных действий пытаются в значительной степени переложить расходы на войну на плечи трудящихся

Олена Стяжкіна, історик та літераторка

Всі ці "Схід та Захід" - риторика минулого. Кремлівська, московська. Вона в’їлась в український дискурс не без допомоги політиків

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Перспективи гібридної політики

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Сегодня перед нами встала задача создания новой украинской государственности

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Єдиним виходом є докорінна зміна суспільно-економічного ладу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,091