В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

В последние месяцы все более четко прослеживается тенденция подмены основных целей Революции достоинства, когда проблемы социального неравенства и растущей бедности прикрывают объективными издержками войны и евроинтеграции, а независимость и честность работы судебной системы – люстрацией (или невозможностью ее проведения в судебной сфере). Кроме того, внеочередные парламентские выборы обозначили ряд важных тенденций в развитии партийной системы Украины. На прошедших выборах «за бортом» остались крайние стяги – Свобода и КПУ - партии с четкой политической нишей, традиционно предлагавшие избирателям альтернативную ИДЕЮ.

Это засвидетельствовало тот факт, что парламентские партии (в классическом понимании этого явления) переживают в Украине явный кризис. На смену им пришли блоки (Петра Порошенко и Оппозиционный), фронт (Арсения Яценюка) и объединения «Батьківщина» (Юлии Тимошенко) и «Самопоміч» (Андрея Садового). Программы их очень схожи, а отличаются они, в своем большинстве, только лидером и списком. Все они решают проблемы обслуживания уже имеющихся олигархических групп, пытаются так или иначе сотрудничать с властями и не ставят под вопрос сам социальный порядок, утвердившийся за последнее двадцатилетие.

Более того, многие эксперты называют 2014 год «годом конца КПУ» – звучащие сегодня требования запрета этой партии связаны не только с антикоммунистической традицией, но и с политической линией этой партии, намертво связавшей свою судьбу с олигархическими кланами и пророссийским реакционным лобби. До недавних пор электорат, голосовавший за партии «левого фланга», отличал почтенный возраст и, зачастую, членство еще в КПСС. Еще вчера Левое движение оставалось проектом старшего поколения, по-прежнему готового размениваться на обещания, эксплуатирующие ностальгию по советскому прошлому, по тому варианту коммунизма, который еще помнит эта часть избирателей. Более того, в Украине ностальгия по советскому прошлому традиционно ассоциировалась с Кремлем, идеями «братских народов» и «Русского мира».

Прошедший год изменил многое и многих.

При этом, вопросы социального неравенства и несправедливости зачастую игнорируются и по-прежнему не решаются. В ближайшем будущем запрос на альтернативу тому порядку вещей, который порождает и воспроизводит бедность, – коррупции, непрозрачности и зарегулированностью властью – будет только возрастать, охватывая, собственно, потребность в устранении всех, без исключения, причин, заставивших людей выйти на Майданы и начать сопротивление в 2013 году.

Сегодня украинский социум и самая активная его часть – студенческая молодежь и те, кому «чуть за тридцать», - ищут свои пути борьбы с бедностью, коррупцией, безработицей и социальной несправедливостью. Именно поэтому нельзя исключать появление уже в ближайшей перспективе нового украинского левого проекта. Ведь идеи, в отличие от политических партий, не умирают. Украине еще предстоит отыскать свой компромисс между трудом и капиталом, бороться за свое социальное государство, защищать доступ рядовых граждан к системам здравоохранения, образования, пенсионного обеспечения, социального страхования.

Поэтому «Диалог.UA» предложил экспертам поразмышлять на тему будущего Левого проекта в Украине. Что могло бы способствовать появлению в будущей Верховной раде «левого фланга» – объединения уже существующих левых проектов во главе с харизматическим лидером? Или Левому проекту заранее предписана судьба «непроходного» в борьбе за места в парламенте? Или ему уготована роль технической партии (объединения/блока) в перечне манипуляционных инструментов олигархии?

Вокруг каких идей, а выбор велик – коммунистических, социалистических или социал-демократических – могло бы возникнуть новое массовое Левое движение в Украине? Миллионы бедных и обездоленных людей нуждаются в последовательной защите их прав, свобод и жизненных интересов. Так есть ли будущее у Левого проекта в Украине?

Свернуть

На прошедших выборах «за бортом» остались крайние стяги – Свобода и КПУ - партии с четкой политической нишей, традиционно предлагавшие избирателям альтернативную ИДЕЮ. Более того, многие эксперты называют 2014 год «годом конца КПУ». Однако социальные проблемы, также как и противоречия труда и капитала еще долгие годы будут требовать как своего решения, так и политических сил, способных эти решения отстаивать.

«Диалог.UA» предложил экспертам поразмышлять на тему будущего Левого проекта в Украине. Закат КПУ это конец левой идеи? Вокруг каких идей, а выбор велик – коммунистических, социалистических или социал-демократических – могло бы возникнуть новое массовое Левое движение в Украине? Миллионы бедных и обездоленных людей нуждаются в последовательной защите их прав, свобод и жизненных интересов. Так есть ли будущее у Левого проекта в Украине?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Коли прийде усвідомлення, з’явиться і новий лівий рух

26 дек 2014 года
На останніх виборах у Верховну Раду ми побачили дивне явище – до парламенту не пройшли ані «Свобода», ані КПУ. Враховуючи те, що повільне згасання КПУ почалося років із 20 тому, чи можна це вважати остаточним кінцем ідейних проектів ?

Нічого подібного. Розчарування? Так. Але це не кінець. Будуть і нові крайні праві, будуть і нові комуністи. Правокрайні завжди швидко мінялися, першою правою крайньою організацією ще до розвалу СРСР була Міжпартійна Асамблея. Потім УНА-УНСО, потім Соціал-національна партія України. Тобто конкретні проекти можуть відходити – так, але радикали, крайньоправі і крайньоліві будуть завжди. Інша справа в тому, наскільки вони будуть популярні. Зараз вони отримали менше 5%, але це ще не кінець їх як явища.


Навколо яких ідей може розвинутися новий лівий рух в Україні?

Навколо проблем людей. Не ідей, а інтересів людей. Сьогодні в умовах проведення політичної лінії, коли з одного боку - підвищення цін, а з іншого - замороження зарплати, різко падає рівень життя людей. Це і є каталізатором уявлення лівої сили в Україні, і становлення ідеології другорядною, хоча я не думаю що це будуть комуністи. Кістяком, владним хребтом стабільності, віссю, навколо якої буде формуватися ліва сила буде не ідеологія, а цілком конкретний практичний інтерес людей.


Ще недавно лівий рух пов’язували з людьми старшого покоління. На що зробити акцент новому лівому руху, щоб пригорнути на свій бік молодь?

Розумієте, не треба «пригортати» молодь. Вона сама пригорнеться. Я викладав в «Могилянці» і було в мене два студенти. Один був в УНА-УНСО, а другий - в анархістах. Вони були радикалами, але йшли то в праві радикали, то в ліві радикали. Тобто молодь дуже нестійка в своїх політичних поглядах. Справа навіть не в молоді.

Я назву вам одну цифру. Сьогодні в Україні 14 млн. пенсіонерів. Який у них рівень життя і пенсії, ви самі знаєте. Зараз, коли відпущені ціни, а Яценюк запропонував скоротити відрахування в соціальні фонди з 38% до 15%, це означає що в 2,5 рази зменшаться пенсії. Якщо програма Яценюка реалізується, то схильність пенсіонерів до лівих, яка завжди була сильною, посилиться ще більше.

З іншого боку, зарплати у трудівників теж впадуть. В Україні офіційно 20 млн. трудівників. 20 млн. трудівників і 14 млн. пенсіонерів це вже 34 млн., в той час коли виборців старше 18 років 37 млн. Потенційно 34 із 37 млн. людей (старших 18 років) - це лівий електорат, бо така соціальна політика, яка була при Януковичі, залишилась, і зараз її проводить Яценюк. Це потенційно.

Насправді ж виходить, що значна частина цих людей поки що голосує за Яценюка, але не думаю, що це надовго. З тією політикою, яку він проводить, емоційний потяг дуже швидко вивітриться і матеріальні інтереси стануть для людей важливішими, ніж якісь ідеологічні штампи. Ідеологія вже потім набудовується на рухи, які формуються інтересами, а не штампами.

Наприклад в США, є демократи і республіканці. Але скажи в нас кому-небудь, що президент Обама - лівий, то він дуже здивується. Проте він насправді лівий президент - за тією політикою, яку він проводить. А республіканці, особливо їх радикальна частина, це якраз праві, при чому не так за ідеологією, як за тією політикою, яку вони пропонують вводити.

Тому так чи інакше лівий рух в Україні буде, а як він називатиметься, це питання другорядне.


Традиційно ліві партії у нас тяжіли до Росії

Стоп, стоп! Це комуністи тяжіли до Росії. Вони входили в уряд Януковича, їхніми «штиками» проводилась минула політика. Я особисто комуністів лише з великим сумнівом можу віднести до лівих. На особистому рівні один, окремо взятий комуніст - це лівий, але після потрапляння в парламент, то вони одразу переставали бути лівими. Вони фактично освячували антинародну праву політику. Щоправда, це претензія переважно до керівництва лівих.

В суспільній свідомості все відкладається, вона не розрізняє нюансів, тому думають, що лівий, що комуніст – це не той, хто за зарплату і пенсію, а той хто за Росію, за православну церкву під патріархатом Москви. Схильність до Москви, це конкретна політика конкретної партії - комуністичної, а зовсім не політика всіх українських лівих.


Чи має новий лівий проект, поява якого є ймовірною, в своїх зовнішніх орієнтаціях більше орієнтуватись на Європу?

Як лідер соціал-демократичної партії, я вам скажу, що ми члени Соціалістичного Інтернаціоналу – організації, яка об’єднує соціал-демократів Німеччини, соціалістів Франції, лейбористів Англії, соціал-демократичну робітничу партію Швеції. В тому числі такі партії є і в Молдовії, Азербайджані, Казахстані, і до речі - в Росії. Ми інтернаціоналісти і люди з нашими переконаннями є всюди: і на заході, і на сході. Найбільш потужні соціальні партії, зрозуміло, в Європі. Тобто, наприклад, президент Оланд лідер французької Соціалістичної партії. Тому я думаю, що саме проєвропейський рух має всі шанси перемогти в Україні.


Що може сприяти появі в майбутній Верховній Раді повноцінного лівого флангу, яка стратегія – об’єднання, харизматичний лідер, вуличні акції?

Я переконаний, що ні харизматичний лідер, ні якесь об’єднання лівих до купи, не призведе до проходження в парламент лівої сили. В Україні вже було багато об’єднань, багато лідерів.

Ми маємо дві головні проблеми. Перша проблема – прості люди, трудівники, яких в Україні дуже багато, не пов’язують свої економічні інтереси з конкретною політичною силою, яка знаходиться при владі. Люди прямо зараз знаходяться в стані усвідомлення цього. Майдан Януковича скинув, прийшли демократичні сили, але чи життя стало легше? Насправді ж прийшов новий уряд, але жити стає набагато гірше, і не тільки через падіння економіки. Рівень життя падає швидше, ніж економіка.

Ті сили, які прийшли до влади, зараз проводять економічну політику, перш за все, за рахунок простих людей. Як якось сказали про Азарова: «якщо у вас мало сіна, але треба багато молока, треба менше годувати корову і частіше її доїти». Прийшов Яценюк і він почав вдвічі менше годувати корову, ніж Азаров, і вдвічі більше її доїти. Тому, перше, має відбутися усвідомлення нинішньої ситуації в умах трудівників, що ж насправді відбувається. Ми, до речі, зараз працюємо заради цього усвідомлення. Ми співпрацюємо з профспілками – єдина організація, яка займається соціально-економічними інтересами трудівників.

Є ще й друга проблема – в Україні нема вільних виборів. Щоб взяти участь в виборах, треба заплатити заставу – 250 тисяч доларів. Що це означає? Це означає, що в Україні існує майновий ценз, тобто у виборах можуть брати участь тільки багаті.

Подивіться на парламент – з 450 депутатів, 300 осіб - доларових мільйонерів було в минулому скликанні. В новому скликанні нічого не змінилось незважаючи на всі революційні рухи. Чому? Бо правила виборів передбачають, що у виборах до парламенту будуть брати участь тільки багаті, які відстоюють свої групові економічні інтереси, а про інтереси простих людей говорять, але проводять політику прямо протилежну.

Тому мало того, щоб в суспільній свідомості відбулося усвідомлення пов’язаності наших гаманців і політики, яку проводить такий симпатичний і красивий прем’єр, який дуже красиво говорить, але в результаті реальні доходи населення стрімко падають. Треба ще й встановити демократичні правила гри. Вибори мають відбуватися демократично, а не за системою, коли снують економічні і бюрократичні сита.

Тобто, крім демократичних сил існують і бюрократичні. Система зроблена так, що можна маніпулювати і викидати тих, хто тобі не подобається. Тому лише коли ці дві проблеми будуть вирішені, тільки тоді в Україні з’явиться потужний лівий рух.


Бесіду вів А.Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрій Манчук, головний редактор та автор проекту http://liva.com.ua/

Ідеологічні ліві проекти зараз виключені із політики репресивними діями влади

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

У найближчому майбутньому Україну не очікує жодний лівий поворот

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

Все условия для появления новых левых проектов уже существуют, и они могут стать вполне успешными

Владимир Ищенко, кандидат социологических наук, член редколлегии журнала социальной критики «Спільне»

Радикальную, и при этом системную политику подъема страны могут предложить только левые

Олексій Голобуцький, політтехнолог, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Після закінчення війни в Україні виникне потреба в потужній лівоцентристської партії

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Коли в країні війна – класові відмінності відходять на задній план

Михайло Волинець, голова Незалежної профспілки гірників України, голова Конфедерації вільних профспілок України

В Україні є чимало охочих паразитувати на ідеях лівого руху

Володимир Шемаєв, кандидат економічних наук, перший номер виборчого списку партії «Блок лівих сил України»

На електоральному полі зліва й справа слід очікувати нових "гравців"

Андрей Золотарев, политический эксперт

Запрос на социальную справедливость в стране, где индекс Джинни болтается между 45 и 50, будет сверхактуальным

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Левые идеи и движения – неистребимы.

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Старі і нові ліві партії зараз не мають підтримки тих, в чиїх інтересах вони хотіли б працювати в Україні

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Движение Украины в Европу невозможно без полноценного левого фланга

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,068