В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

В последние месяцы все более четко прослеживается тенденция подмены основных целей Революции достоинства, когда проблемы социального неравенства и растущей бедности прикрывают объективными издержками войны и евроинтеграции, а независимость и честность работы судебной системы – люстрацией (или невозможностью ее проведения в судебной сфере). Кроме того, внеочередные парламентские выборы обозначили ряд важных тенденций в развитии партийной системы Украины. На прошедших выборах «за бортом» остались крайние стяги – Свобода и КПУ - партии с четкой политической нишей, традиционно предлагавшие избирателям альтернативную ИДЕЮ.

Это засвидетельствовало тот факт, что парламентские партии (в классическом понимании этого явления) переживают в Украине явный кризис. На смену им пришли блоки (Петра Порошенко и Оппозиционный), фронт (Арсения Яценюка) и объединения «Батьківщина» (Юлии Тимошенко) и «Самопоміч» (Андрея Садового). Программы их очень схожи, а отличаются они, в своем большинстве, только лидером и списком. Все они решают проблемы обслуживания уже имеющихся олигархических групп, пытаются так или иначе сотрудничать с властями и не ставят под вопрос сам социальный порядок, утвердившийся за последнее двадцатилетие.

Более того, многие эксперты называют 2014 год «годом конца КПУ» – звучащие сегодня требования запрета этой партии связаны не только с антикоммунистической традицией, но и с политической линией этой партии, намертво связавшей свою судьбу с олигархическими кланами и пророссийским реакционным лобби. До недавних пор электорат, голосовавший за партии «левого фланга», отличал почтенный возраст и, зачастую, членство еще в КПСС. Еще вчера Левое движение оставалось проектом старшего поколения, по-прежнему готового размениваться на обещания, эксплуатирующие ностальгию по советскому прошлому, по тому варианту коммунизма, который еще помнит эта часть избирателей. Более того, в Украине ностальгия по советскому прошлому традиционно ассоциировалась с Кремлем, идеями «братских народов» и «Русского мира».

Прошедший год изменил многое и многих.

При этом, вопросы социального неравенства и несправедливости зачастую игнорируются и по-прежнему не решаются. В ближайшем будущем запрос на альтернативу тому порядку вещей, который порождает и воспроизводит бедность, – коррупции, непрозрачности и зарегулированностью властью – будет только возрастать, охватывая, собственно, потребность в устранении всех, без исключения, причин, заставивших людей выйти на Майданы и начать сопротивление в 2013 году.

Сегодня украинский социум и самая активная его часть – студенческая молодежь и те, кому «чуть за тридцать», - ищут свои пути борьбы с бедностью, коррупцией, безработицей и социальной несправедливостью. Именно поэтому нельзя исключать появление уже в ближайшей перспективе нового украинского левого проекта. Ведь идеи, в отличие от политических партий, не умирают. Украине еще предстоит отыскать свой компромисс между трудом и капиталом, бороться за свое социальное государство, защищать доступ рядовых граждан к системам здравоохранения, образования, пенсионного обеспечения, социального страхования.

Поэтому «Диалог.UA» предложил экспертам поразмышлять на тему будущего Левого проекта в Украине. Что могло бы способствовать появлению в будущей Верховной раде «левого фланга» – объединения уже существующих левых проектов во главе с харизматическим лидером? Или Левому проекту заранее предписана судьба «непроходного» в борьбе за места в парламенте? Или ему уготована роль технической партии (объединения/блока) в перечне манипуляционных инструментов олигархии?

Вокруг каких идей, а выбор велик – коммунистических, социалистических или социал-демократических – могло бы возникнуть новое массовое Левое движение в Украине? Миллионы бедных и обездоленных людей нуждаются в последовательной защите их прав, свобод и жизненных интересов. Так есть ли будущее у Левого проекта в Украине?

Свернуть

На прошедших выборах «за бортом» остались крайние стяги – Свобода и КПУ - партии с четкой политической нишей, традиционно предлагавшие избирателям альтернативную ИДЕЮ. Более того, многие эксперты называют 2014 год «годом конца КПУ». Однако социальные проблемы, также как и противоречия труда и капитала еще долгие годы будут требовать как своего решения, так и политических сил, способных эти решения отстаивать.

«Диалог.UA» предложил экспертам поразмышлять на тему будущего Левого проекта в Украине. Закат КПУ это конец левой идеи? Вокруг каких идей, а выбор велик – коммунистических, социалистических или социал-демократических – могло бы возникнуть новое массовое Левое движение в Украине? Миллионы бедных и обездоленных людей нуждаются в последовательной защите их прав, свобод и жизненных интересов. Так есть ли будущее у Левого проекта в Украине?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Ідеологічні ліві проекти зараз виключені із політики репресивними діями влади

29 янв 2015 года
Чи очікує Україну Лівий поворот?

Для України це питання виживання. Адже криза, яка призвела до війни та соціально-економічної катастрофи, до зубожіння та війни, викликана тим, що в останні роки наша країна розвивалася – чи, краще сказати, деградувала – саме у правій політичній парадигмі. Власне, це ціна, яку заплатила Україна за виключення лівих з політики. Ліва ідеологія була цілком свідомо демонізована та маргіналізована у суспільній свідомості, і завдяки цьому соціальні гасла перехопили ультраправі. Наразі ситуація тільки погіршилася – ліва ідеологія от-от офіційно підпаде під заборону, ліві політичні групи, які не зайняли провладну позицію, зазнають репресій, і за умови відсутності лівих у політичному полі протест проти правої влади може очолити тільки її праві конкуренти під ще більш правими гаслами. Доведені до відчаю кризою та війною люди знову боротимуться за те, що є причиною кризи та війни – замкнене коло національної катастрофи.

Парламентські партії в класичному розумінні цього явища переживають в Україні явну кризу, на зміну їм прийшли блоки (Петра Порошенко і Опозиційний), фронти (Арсенія Яценюка) і об`єднання («Батьківщина» Юлії Тимошенко чи «Самопоміч» Садового). Програми їх дуже схожі і відрізняються вони в більшості своїй тільки лідером і списком. Скидається на те, що у нас вже неможлива поява на політичному небосхилі традиційних партій - з чіткими ідеями, програмами, партійними осередками, як це відбувалося в останні парламентські цикли?

Ці формальні моменти не мають суттєвого значення. Так звані «громадські активісти», наприклад, повністю залежні від спонсорів, що включили їх до передвиборчих списків чи профінансували їхню кампанію, або використовують розпіарені в медіа постаті для реклами своїх політсил. Усі сучасні політичні сили України контролюються великим бізнесом, який контролює політичне життя, так, як ніколи раніше, і за фактичної відсутності реальної опозиції. Різниці між ідеологією представників коаліції справді немає. Немає в них і політичних програм – це лише ситуативні політпроекти, важелі впливу в руках олігархів або закордонних сил. Звісно, цю ситуацію не можна вважати нормальною. Але все значно гірше – останні вибори бойкотували мільйони людей, інтереси яких, фактично, не представлені зараз у політичному житті. Вони просто не бачили, за кого можна віддати свої голоси – бо опозиційні до влади сили викинуті з політики. І, звісно, вони не вважають цю владу своєю.


Принцип побудови партійних блоків та об`єднань в Україні відбувається не за принципом «знизу-вгору», а навпаки - «згори-вниз», тобто «Хто платить, той і музику замовляє». Чи дозволила б Лівому проекту закріпитися надовго і не розмінювати одномоментні інтереси на посади та навколовладні кабінети відсутність розгалуженої мережі партійних осередків?

Можна припустити, що через формальну заборону лівої ідеології права влада намагатиметься взагалі виключити лівих з політичного життя. До нього будуть допускатися тільки беззубі, лояльні та безпечні до влади «блідо-рожеві» проекти. Але у опозиційного електорату не буде на них великого попиту – бо з поглибленням кризи, доведені до відчаю люди вимагатимуть такої лівиці, яка вела б справжню, не імітовану, радикальну боротьбу проти антисоціальної політики влади, проти цензури, війни та незаконної мобілізації, тощо. Але я не думаю, що бізнес спробує вкладати кошти у радикальну ліву політику – він і раніше ніколи цього в Україні не робив. Представники олігархічних кіл свідомі своїх класових інтересів, і розуміють, що ліві – це їхній ворог, тоді як вже мають у кишені величезний асортимент куплених та «пригодованих» правих «радикалів». Тож, лівим варто розраховувати лише на підтримку з боку протестних мас, боротися за яку доведеться у вкрай непростих умовах. Можливо і у підпіллі.


На минулих парламентських виборах «за бортом» залишилися крайні фланги - Свобода і КПУ, партії з більш чіткою політичною нішею, які традиційно пропонували виборцям альтернативу, ідею ... Чи можна вважати це остаточною смертю «крайніх» і «ідейних» проектів на українському електоральному полі?

Звісно, що ні. Справа навіть не в тому, що «Свобода» насправді представлена у парламенті, до якого також пройшли одіозні ультраправі із кримінальним минулим та відверто неонацистськими поглядами. Справа в тому, що політична повістка у країні настільки зсунулася управо після Євромайдану, що уся сучасна політична еліта ретранслює у суспільство суто праві ідеологічні догми, і Ляшко каже зараз таке, що ще півтора року тому не наважився б сказати Тягнибок.

Щодо КПУ, вона давно була лівою партією лише за назвою та брендом, та відмовилася від лівої ідеологічної повістки задля політичного бізнесу із Батьківщиною та ПР, що їм у різні роки продавав голоси у парламенті Петро Симоненко. Ідеологічні ліві проекти зараз виключені із політики репресивними діями влади.


Чи актуальний для поточної політичної повістки, в умовах кризи, запит українського соціуму на соціальну справедливість, на боротьбу з нерівністю та зростаючою тотальною бідністю? Навколо яких ідей - а вибір великий - комуністичних, соціалістичних чи соціал-демократичних - міг би виникнути новий Лівий рух?

Такий запит тільки зростатиме з поглибленням кризи та ескалацією громадянської війни на Сході. Але оскільки праві повністю контролюють політичне життя в країні та засоби масової інформації, вони робитимуть все, аби ліві лишалися маргіналізованими та виключеними з політичного життя, а праві використовувати гасла боротьби за соціальну справедливість у внутрішній конкуренції між собою.

Проте, попит на радикальну ліву опозицію все одно зростатиме. Ідеологічні відтінки не гратимуть тут великої ролі – адже перед лівими стоятиме завдання боротьби за елементарні, базові громадянські та соціальні права українців, що їх зараз брутально порушує «демократична» за самовизначенням, але авторитарна за сутністю своєї політики влада.


2014 рік може стати останнім в історії Компартії України, чи покладе він кінець також і історії лівих в нашій країні? Або ж велика ймовірність появи нового Союзу лівих сил?

Капіталізм, та його жахливі наслідки – бідність, війна, соціальна нерівність – буде завжди породжувати попит на ліві ідеї та ліві політичні сили, попри всі репресії та терор. Зрештою, в Україні постане лівий рух. Інша справа, якою буде ціна правої гегемонії – скільки людей має втратити від війни та зубожіння країна, скільки територій ще відпаде від неї внаслідок авантюрної агресивної політики правого уряду, аби суспільство зрозуміло, якими є наслідки виключення лівих з політичного життя.


Традиційно в Україні ностальгія по комунізму асоціювалася з радянським минулим, з Кремлем, ідеями «Русского мира». Чи може Лівий проект знайти своє місце на українському електоральному полі, як проект про-кремлівський, проросійський, що явно буде затребуване ще довго у виборців східних регіонів, незважаючи навіть на результати АТО?

На будь який лівий, чи то просто опозиційно-демократичний проект в Україні щоразу навішуватимуть ярлик «прокремлівського» чи «проросійського». Це лише пропаганда, і багато хто у суспільстві вже починає це розуміти. Наші можновладці хочуть, аби будь яка критика їхньої політики – антисоціальних реформ або війни – автоматично прирівнювалася до «проросійської політики», а ті, хто виступає проти влади, таврувалися як «кремлівські агенти». Звісно, це брехня. Насправді, російські ліві опозиційні до свого уряду. Наші товариші з російського Лівого фронту сидять у в`язницях або знаходяться у вигнанні, українські ліві багато років виступали проти путінської влади, проти війни у Чечні, тощо.

Щодо радянського минулого, потрібно підходити до нього із зваженими об’єктивними оцінками – без ідеалізації та демонізації. Безглуздо заперечувати, що Україна у її межах на початок 2014 року була сформована саме у радянські часи, і намагання силою нав’язати південно-східним регіонам націоналістичну повістку логічно призводить до розпаду цього інтернаціоналістичного за сутністю, «радянського» проекту. Безглуздо заперечувати, що останні 24 роки українські еліти проїдали і розкрадали те, що було побудовано та створено за радянських часів. Попри шалену антикомуністичну пропаганду у ЗМІ люди пам’ятають не лише голод чи репресії, але і соціальні гарантії та права, безкоштовну освіту та медицину, опікування з боку держави, яке вони мали за радянської влади.

Або ж впровадження європейських цінностей, перспективи членства в ЄС стануть в майбутньому частиною політичного життя Європи і для нових лівих в Україні, залучаючи їх у інтеграцію з системою європейських лівих партій та організацій?

В Україні не дуже полюбляють говорити про те, що переважна більшість європейських лівих, по-перше, демонструють відверто негативне ставлення до сучасної української влади (http://liva.com.ua/european-parliament.html), а, по-друге, критично ставляться до політики Євросоюзу та до його майбутніх перспектив загалом. На їхню думку, європейські еліти під патронатом США використовують Україну як розмінну монету і поле битви для конкурентної боротьби з режимом Путіна, та нав’язують нашій країні антисоціальні реформи, які стануть катастрофою для мільйонів людей. У самому ЄС наразі очікується перемога лівих на виборах у Греції, для якої вступ до євроспільноти обернувся потужною кризою та знищенням економіки. Саме протест проти такої євроінтеграції зумовив масову популярність лівої коаліції.


Що могло б сприяти появі в майбутній Верховній раді Лівого флангу - об`єднання вже існуючих лівих проектів, поява харизматичного лідера? Або ж у Лівого проекту вже «прописана доля» непрохідного (не зможе подолати необхідний бар`єр) або роль технічної партії (об`єднання / проекту / блоку ...)?

Необхідною умовою для цього є демократизація політичного життя в Україні. Потрібно, щоби ліву ідеологію не намагалися демонізувати та заборонити, щоб лівих активістів не переслідували, щоби ультраправі не мали змоги безкарно розганяти антивоєнні мітинги, громити ліві офіси, щоби ліві отримали можливість виступати у ЗМІ та озвучувати там свою програму й повістку тощо. У боротьбі за це постануть нові лідери і зміцніють ліві політичні сили.


Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

У найближчому майбутньому Україну не очікує жодний лівий поворот

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

Все условия для появления новых левых проектов уже существуют, и они могут стать вполне успешными

Владимир Ищенко, кандидат социологических наук, член редколлегии журнала социальной критики «Спільне»

Радикальную, и при этом системную политику подъема страны могут предложить только левые

Олексій Голобуцький, політтехнолог, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Після закінчення війни в Україні виникне потреба в потужній лівоцентристської партії

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Коли в країні війна – класові відмінності відходять на задній план

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Коли прийде усвідомлення, з’явиться і новий лівий рух

Михайло Волинець, голова Незалежної профспілки гірників України, голова Конфедерації вільних профспілок України

В Україні є чимало охочих паразитувати на ідеях лівого руху

Володимир Шемаєв, кандидат економічних наук, перший номер виборчого списку партії «Блок лівих сил України»

На електоральному полі зліва й справа слід очікувати нових "гравців"

Андрей Золотарев, политический эксперт

Запрос на социальную справедливость в стране, где индекс Джинни болтается между 45 и 50, будет сверхактуальным

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Левые идеи и движения – неистребимы.

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Старі і нові ліві партії зараз не мають підтримки тих, в чиїх інтересах вони хотіли б працювати в Україні

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Движение Украины в Европу невозможно без полноценного левого фланга

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,109