В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

Как известно, одним из ключевых требований Майдана-2014, да и всего украинского общества, требующего реформ, являлось изменение Системы – системы управления страной. Частично это уже произошло, Украина вернулась к Конституции 2004 года, но, как отмечают эксперты, проблем меньше не стало. Более того, одного лишь юридического возврата к прежней системе управления оказалось недостаточно, ибо новая власть и дальше занимается перетягиванием каната полномочий, играет в свои собственные, давно опостылевшие народу игры. Стало очевидным, что перераспределение полномочий в верхах не дает возможности выйти из кризиса, в котором оказалась Украина. Украине давно пора решиться на реформы, в том числе и на «капитальный ремонт власти». А этот капитальный ремонт, кроме всего прочего, предполагает конституционную реформу, переход от жесткой вертикали времен Януковича к демократичной горизонтали управления, реформы судов и правоохранительных органов.

Однако все чаще приходится слышать, что законы военного времени требуют совершенно иного подхода к управлению, что потребность в единоначалии вступает в противоречие с мирным, демократическим развитием самоуправления. Поэтому война очень весомый аргумент для сохранения старых властных конструкций; фактически, она выгодна новой власти Украины, которая не меняет систему управления, оправдывая это военными действиями на востоке страны. Война стала универсальной индульгенцией для оправдания вакуума реформ.

Да, слабая центральная власть во время войны обрекает страну на поражение, а всякие «игры в демократию» затягивают принятие решений и многократно увеличивают потери – и на полях сражений, и в экономике. Поэтому вопросы взаимоотношений Центр – регионы перестали даже обсуждаться. За прошедший год Украина так и не предложила своего видения этих отношений, дабы не провоцировать рецидивы навязываемой извне «федерализации».

Еще одним риском при переходе к горизонтали управления является вероятность потери страной управляемости. Ослабление центральной власти на фоне усиления (особенно по мере нарастания экономического кризиса) центробежных тенденций в регионах чревато параличом работы органов власти, нарастанием дисбаланса полномочий и ответственности на разных уровнях и в разных ветвях власти. А ведь Украине как никогда необходимо сохранить целостность и единство!

Все это так, однако «не навреди» вовсе не означает «бездействуй»! Не дошли руки новой власти до обещанного радикального сокращения чиновников с полным пересмотром функциональных обязанностей оставшихся. Как и не проявились реальные контуры стратегии действий украинской власти ВНУТРИ страны. Вместо реальных реформ украинским гражданам опять предложено уже пережеванное блюдо – их имитация. Поэтому доверие народа к власти и тает как снег на весеннем солнце.

Способна ли Украина найти свою, оптимальную конструкцию власти? В чем состоит реальная проблема управления украинским обществом – власть плоха или народ «не такой»?

Каковы возможности власти провести реформы? Что этому способствует, а что мешает? Кто сегодня должен быть ведущим, а кто ведомым в этой неразрывной связке власть–народ? И, наконец, от кого и от чего зависит рост эффективности управления Украиной?

Пытаясь найти ответы на давно назревшие и не терпящие отлагательства вопросы, «Диалог.UA» предложил ответить на эти вопросы украинским экспертам.

Свернуть

Как известно, одним из ключевых требований Майдана-2014, да и всего украинского общества, требующего реформ, являлось изменение Системы – системы управления страной. Частично это уже произошло, Украина вернулась к Конституции 2004 года, но, как отмечают эксперты, проблем меньше не стало. Более того, одного лишь юридического возврата к прежней системе управления оказалось недостаточно, ибо новая власть и дальше занимается перетягиванием каната полномочий, играет в свои собственные, давно опостылевшие народу игры. Стало очевидным, что перераспределение полномочий в верхах не дает возможности выйти из кризиса, в котором оказалась Украина. Украине давно пора решиться на реформы, в том числе и на «капитальный ремонт власти».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наші Майдани щоразу прагнуть політичних та економічних свобод, і завжди приводять до відновлення олігархії

25 фев 2015 года

Одним з гасел Майдану були зміни всієї Системи, зокрема, системи управління Україною. Як відбувається перехід від жорсткої вертикалі часів Януковича до горизонталі управління, і чи відбувається взагалі? Які «метаморфози» переживає українська влада?

Аналіз суспільно-політичного розвитку пострадянських країн говорить, що повстання і громадянський спротив слугує не так зміні Системи, як відновленню її олігархічного балансу. Наші Майдани щоразу прагнуть політичних та економічних свобод, і завжди приводять до відновлення олігархії.

Дистанція між цілями громадянського спротиву і його наслідками – феномен, зумовлений ідеологічним процесом пострадянської політичної культури. Ця культура базується на тому, що, поєднані позитивною метою утопічних свобод і негативною метою позбавлення влади конкретного авторитарного керівника, переможні маси розпадаються на малі групи, що більше не загрожують планам олігархічних груп зі встановлення контролю за різними центрами влади.

Розпад на менші групи, не здатні до солідарної дії, в Україні відбувався вже тричі. В основі десолідаризуючих ідеологем – «державна мова», «помісна церква», «соборна державність» і засадничо етнічна «нація». Всі вони – консервативні і тотожні путинським «скрєпам», лукашенківській «державній ідеології» та назарбаєвським «казахським традиціям».

Під покровом консервативних ідеологій існує цілком упорядкована, надовго постала пострадянська політична система, що складається з особливих інститутів і практик, що можуть існувати саме завдяки згаданим консервативним ідеологіям.

Особливість цих інститутів – принципове порушення відмінності між публічним і приватним. Пострадянська олігархія існує за рахунок обстоювання приватних інтересів (зиску і власності) публічними інструментами (державними установами, політичними партіями, органами місцевого самоврядування). Аби забезпечити недоторканність власності, власник потребує захисту впливового держінституту. Аби забезпечувати зростання капіталу, власник потребує доступу до держбюджету. Пострадянська олігархія постала на злитті держави, яка розподіляє ресурс радянського індустріального спадку та доступ до надр, і кількох сильних приватних корпорацій.

Всі метаморфози в історії пострадянських країн – це наслідок трьох типів олігархічних суперечностей:

  • суперечності між олігархічними групами (конфлікт за контроль над центрами влади);

  • суперечності між очікуваннями дедалі більш відсторонюваного від ресурсів населення щодо діяльності державних органів та спільним результатом діяльності олігархічних груп (конфлікт бідних-безправних і багатих-надправних);

  • суперечності між сталими та несталими пострадянськими олігархіями.

Перший тип конфліктів – назвемо його «міхельсівським» (за іменем дослідника олігархій Р.Міхельса) – на пострадянському просторі приводить або до встановлення сталого режиму з президентом-координатором, який забезпечує рівність олігархічних груп, або до несталих олігархій, де «міліонери» час від часу повстають проти «мільярдерів». У першому випадку система в момент смерті довічного президента веде до глибокого руйнування не тільки політичного режиму, але й соціально-економічного та культурно-соціального порядку. У другому випадку відбуваються зміни груп при владі, які відновлюють олігархічний порядок впродовж року після перемоги постання.

Внаслідок дієвості першого типу конфлікту, другий тип суперечностей – назвемо його «марксовим» – не змінюється. Його дошкульність прикривається за рахунок ідеологій, що забезпечують прийнятність, а іноді й популярність, олігархічного правління, або ж настільки розшматовують бідно-безправну більшість населення на ненависні одне одній конфесійні, етнічні, мовні і регіональні групи, що енергія справедливого гніву гаяти на ненависть одне до одного, а не до багатих-надправних.

Третій тип суперечностей – назвемо його «путинськім» (на честь не теоретика, а практика) – тільки наростає. Путинський план із створення політично й економічно інтегрованого північно-євразійського регіону, чия сталість би забезпечувалася стабільністю національних олігархій з президентами-координаторами, був загрожений несталими системами України та Грузії. Застосовуючи засоби військового та приховано-оперативного втручання в справи інших народів, режим Путіна, розв’язав «проблему» для свого плану в Грузії, а тепер зазіхає на нашу країну.

Однак дії Путіна загострюють протистояння між другим і третім типами суперечностей, зменшуючи сталість і власного режиму, і режими своїх союзників – президентів-координаторів Вірменії, Білорусі та Казахстану. Цей системний конфлікт або сприятиме падінню путинського режиму в доволі короткій перспективі, або посилить інституційні спроможності збалансованих олігархій в нашому регіоні надовго.

Надію в майбутнє мені особисто повертає те, що українське суспільство не так «євразійське», як «балканське». Промотована Євгеном Глібовицьким теза про українську «балканськість» пов’язана з готовністю нашого суспільства швидко розпадатись на ворожнечі меншини, що не дозволяють ані швидкий розвиток, ані глибинної кризи. Справді, якщо консервативні ідеології в євразійських пострадянських суспільствах ведуть до створення солідарної слухняності, в яких право людини, громадянина і підприємця замінено історичним правом етнічного колективу, почуттів вірян і авторитету вождя, то в Україні консервативний крен десолідаризує суспільство. В останньому випадку, президент-координатор просто неможливий, і олігархам потрібні змішані парламентсько-президентські погано інституалізовані «національні демократії».

Ми в Україні двічі пережили цикл відновлення несталої олігархії, і, здається, зараз переживаємо третій. Після Майдану-2004 Україна поволі повторювала рух до демонтажу республіканського устрою і встановлення «вертикалі влади». Гіперцентралізована система управління, відсутність самоврядування і «системна корупція» були добрим гумусом для експериментів Юлії Тимошенко і Віктора Януковича. Українська політична система двічі за пострадянський період скочувалася до спроби авторитарного правління.

Внаслідок перемоги Євромайдану в Україні склалася неоднозначна ситуація. З одного боку, ті владні еліти, що стали контролювати центри влади завдяки Майдану, почасти розбалансували «вертикаль влади», створену Віктором Януковичем. З іншого боку, несприйняття Майдану породило опір і потужний сепаратистський рух на Сході, підтриманий керівництвом Росії. Сепаратистське повстання перейшло у фазу інтервенції Російської Федерації в АР Крим та дві області України. Війна вимагає концентрації влади заради перемоги. Тож, після – і почасти внаслідок – Майдану 2014 року, ми маємо суперечливу ситуацію реконструкції консолідованої влади і намагання її консолідувати з метою перемоги.

Реформа державного управління і впровадження логіки публічного адміністрування та демократичної підзвітності під час кризи суверенітету, війни та економічного спаду – справа майже марна.


Якою Вона має бути українська політична система?

Як політичний філософ я вірю в те, що можна побудувати таку політичну систему, яка мінімально заважатиме існуванню та творчості індивіда. Для мене залишаються чинними ідеали пострадянської революції – створення вільних демократичних малих держав із сильним місцевим врядуванням та вільних економік із сильним соціальним забезпеченням тих, хто не здатен до підприємництва. Політична та економічна система мають стимулювати творчих людей в науці, мистецтві, економіці і політиці, та давати другий, третій і далі шанс тим, хто мріє про спокій. І та ж система має перешкоджати вождизмові, злій волі і раболєпству.

З усіх поганих політичних систем, з якими досі експериментувало людство, конституційна республіка мені видається найменш шкідливою для творчості і спокою людей. Україна має стати дієвою конституційною республікою з ефективними інститутами в усіх гілках влади. Також, повноваження центральних органів влади мають бути сильно обмежені і поставлені під постійний контроль одне-одними, пресою та громадськими організаціями.

Оскільки дефіцит справедливості є керівним у занепадах політичних систем, саме створення ефективної незалежної судової влади має бути першочерговим завданням державного будівництва. Основна мета такого будівництва – відкрити доступ громадян до справедливого суду в розумний термін.

Парламент має бути місцем суспільного діалогу, де представники громад і районів могли б давати закони вільним українським громадянам. Відкриті партійні списки водночас можуть забезпечити і чесність виборів, і представництва громад і громадян, і підтримають розвиток політичних партій.

Уряд має позбутися системного конфлікту між президентом і прем’єром. Одного голови для виконавчої влади достатньо. Маючи повторюваний досвід небезпеки, що становить президентський інститут в пострадянських умовах, я вважаю за потрібне відмовитись від цього інституту. Прем’єр, якого обирає парламент, цілком прийнятна фігура для розмаїтої та мінливої країни, як наша. Головним принципом виконавчої влади має стати публічна адміністрація, робота публічних інститутів заради публічних цілей у повній підзвітності громадянам.

Виконавча влада має бути забезпечена професійною бюрократією, де чиновники мають достатньо довгі та передбачувані кар’єри. Також, політичні і адміністративні посади в публічних установах (те, що зараз називають державними органами) мають бути чітко розведені. Сваволю бюрократів слід обмежувати сваволею політиків, але за чіткими правилами, від яких виграватимуть громадяни, а також творчі нахили політиків і бюрократів.

Серйозні владні повноваження мають відійти до громад та районних міських рад. Всі питання місцевин мають розв’язуватися там же. Лише ті питання, які не здатні розв’язати громади і райони, або ж сусідні райони, мають бути віддані центрові.

Області мають бути скасовані як спадок однопартійного керівництва СРСР. Міжрайонні округи можуть бути створені для податкових та безпекових структур.

Безпекова система має бути докорінно перероблена з метою залучення громадян до спільного захисту спільної справи (республіки). Як колись закликали Монтеск’є і Кант, армії мають бути перетворені на захисні. Враховуючи сьогоднішній досвід людства зі створення захисних армій, заснованих на ополченні з рівним гендерним представництвом та раціональній організації армії (без феодальних пережитків та залишків армії «світової революції»), в неолігархічній Україні цілком можливо буде побудувати таку систему оборони, яку не здолає жодна інша нападницька навала.

Звісно – описана система далеко не повна. В політичну систему окрім інститутів входять неформальні практики політичної конкуренції, звичаї взаємодії публічного і приватного секторів, готовність громадян підкорятися авторитарним лідерам тощо. Однак банальні рамки конституційної республіки громад і громадян зменшуватимуть можливу шкоду від дій політиків і бюрократів, та збільшуватимуть користь від їхніх дій. Також запропонована система перетворюватиме нашу «балканськість» з проблеми на розв’язання. Ця ж система, за умови поширення в регіоні перешкоджатиме війнам та сприятиме міжрегіональному та міжнародному добросусідству.

Запропонована система даватиме і творчим людям, і пасивним співгромадянам, і різним меншинам можливість мирно співіснувати та взаємодіяти. Конституційна республіка меншин сприятиме нескінченному суспільному полілогові, який є визначальним для доброякісної політики, доброякісної економіки і доброякісного суспільства.

Бесіду вела Євгенія Тхор

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Володимир Лупацій, виконавчий директор ЦСД «Софія», радник ІСД «Нова Україна»

Гібридна криза управління – криза державності та суспільної самоорганізації

Лесь Герасимчук, культуролог

Між заколотом і грою в реформи

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Система управління в Україні поступово стає більш ефективною

Валентин Малиновський, професор, начальник Управління державної служби України у Волинській області

Мета цієї реформи – посилення впливу громади

Виталий Дудин, политолог

Пока власть находится в руках крупного капитала, успешных реформ ждать не приходится

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Вся система направлена на утилизацию человека, а не на его саморазвитие

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Несовпадение интересов общества и государства наблюдается уже лет 15

Андрій Єременко, засновник дослідницької кампанії «ACTIVE GROUP»

Сьогодні саме під впливом громадськості відбувається значне очищення влади

Юлія Тищенко, голова Ради, керівник Програми підтримки демократичних процесів Українського незалежного центру політичних досліджень

Децентралізація може потенційно бути одним з запобіжників конфліктів в майбутньому

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Вертикаль тепер будується між кількома групами впливу

Владимир Золоторев, журналист

Дать в громады деньги – ключ к решению всех проблем

Ігор Коліушко, експерт з публічного права, голова правління ГО "Центр політико-правових реформ"

Запорука успіху реформ – це непорушна політична воля і боротьба з корупцією

Безсмертний Роман, український громадський діяч, віце-прем`єр уряду Тимошенко та Єханурова

В Україні однаково хворі і суспільство, і влада

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,569