В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

Как известно, одним из ключевых требований Майдана-2014, да и всего украинского общества, требующего реформ, являлось изменение Системы – системы управления страной. Частично это уже произошло, Украина вернулась к Конституции 2004 года, но, как отмечают эксперты, проблем меньше не стало. Более того, одного лишь юридического возврата к прежней системе управления оказалось недостаточно, ибо новая власть и дальше занимается перетягиванием каната полномочий, играет в свои собственные, давно опостылевшие народу игры. Стало очевидным, что перераспределение полномочий в верхах не дает возможности выйти из кризиса, в котором оказалась Украина. Украине давно пора решиться на реформы, в том числе и на «капитальный ремонт власти». А этот капитальный ремонт, кроме всего прочего, предполагает конституционную реформу, переход от жесткой вертикали времен Януковича к демократичной горизонтали управления, реформы судов и правоохранительных органов.

Однако все чаще приходится слышать, что законы военного времени требуют совершенно иного подхода к управлению, что потребность в единоначалии вступает в противоречие с мирным, демократическим развитием самоуправления. Поэтому война очень весомый аргумент для сохранения старых властных конструкций; фактически, она выгодна новой власти Украины, которая не меняет систему управления, оправдывая это военными действиями на востоке страны. Война стала универсальной индульгенцией для оправдания вакуума реформ.

Да, слабая центральная власть во время войны обрекает страну на поражение, а всякие «игры в демократию» затягивают принятие решений и многократно увеличивают потери – и на полях сражений, и в экономике. Поэтому вопросы взаимоотношений Центр – регионы перестали даже обсуждаться. За прошедший год Украина так и не предложила своего видения этих отношений, дабы не провоцировать рецидивы навязываемой извне «федерализации».

Еще одним риском при переходе к горизонтали управления является вероятность потери страной управляемости. Ослабление центральной власти на фоне усиления (особенно по мере нарастания экономического кризиса) центробежных тенденций в регионах чревато параличом работы органов власти, нарастанием дисбаланса полномочий и ответственности на разных уровнях и в разных ветвях власти. А ведь Украине как никогда необходимо сохранить целостность и единство!

Все это так, однако «не навреди» вовсе не означает «бездействуй»! Не дошли руки новой власти до обещанного радикального сокращения чиновников с полным пересмотром функциональных обязанностей оставшихся. Как и не проявились реальные контуры стратегии действий украинской власти ВНУТРИ страны. Вместо реальных реформ украинским гражданам опять предложено уже пережеванное блюдо – их имитация. Поэтому доверие народа к власти и тает как снег на весеннем солнце.

Способна ли Украина найти свою, оптимальную конструкцию власти? В чем состоит реальная проблема управления украинским обществом – власть плоха или народ «не такой»?

Каковы возможности власти провести реформы? Что этому способствует, а что мешает? Кто сегодня должен быть ведущим, а кто ведомым в этой неразрывной связке власть–народ? И, наконец, от кого и от чего зависит рост эффективности управления Украиной?

Пытаясь найти ответы на давно назревшие и не терпящие отлагательства вопросы, «Диалог.UA» предложил ответить на эти вопросы украинским экспертам.

Свернуть

Как известно, одним из ключевых требований Майдана-2014, да и всего украинского общества, требующего реформ, являлось изменение Системы – системы управления страной. Частично это уже произошло, Украина вернулась к Конституции 2004 года, но, как отмечают эксперты, проблем меньше не стало. Более того, одного лишь юридического возврата к прежней системе управления оказалось недостаточно, ибо новая власть и дальше занимается перетягиванием каната полномочий, играет в свои собственные, давно опостылевшие народу игры. Стало очевидным, что перераспределение полномочий в верхах не дает возможности выйти из кризиса, в котором оказалась Украина. Украине давно пора решиться на реформы, в том числе и на «капитальный ремонт власти».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Гібридна криза управління – криза державності та суспільної самоорганізації

10 апр 2015 года

Одним з гасел Майдану було гасло щодо зміни всієї Системи, зокрема, системи управління України. Чи існує в Україні готовність до складних та болючих реформ?

Сьогодні Україна демонструє парадоксальний політичний консенсус - і урядовці, і представники суспільства, принаймні на словах виступають за «зміну Системи». Водночас, між представниками українського істеблішменту та громадськими активістами та волонтерськими рухами наростає парадигмальний розкол щодо розуміння гасла про «перезавантаження системи». У питанні «перезавантаження системи», держава та суспільство залишаються змістовними, ідеологічними та політичними антагоністами. Натомість, ЗМІ намагаються нас переконати, що основний політичний конфлікт – це конфлікт між провладною коаліцією та парламентською опозицією. Але в реальності – це типовий політичний симулякр, який вже пройшов пік свого розквіту.

Політики та вищі посадовці держави дотримуються реформістської парадигми. Вони готові до постійної «перестановки меблів» у квартирі, але вони категорично не готові позбутися «старих меблів» у вигляді морально та фізично застарілих політичних інститутів та практик управління. Громадські активісти та волонтери, навпаки не сприймають управлінську модель, яка нагадує педагогічну модель 18 сторіччя, в якій існує жорсткий статусний розподіл по лінії «вчитель – учень», «держава-управитель – суспільство виконавець, або споживач».


Управління з Києва - це єдиний спосіб зберегти країну цілісною? Яка роль громадянського суспільства в цьому?

Революція гідності сформувала соціальний запит на пошук солідарної моделі відносин між державою та суспільством. Дозволю собі таку метафору. Сьогодні ми на шляху пошуку того, як перейти у політиці та суспільному житті від принципів, які застосовують при організації закритих акціонерних товариств (ЗАТ) до принципів характерних для відкритого акціонерного товариства (ВАТ). Змінити систему означає знайти спосіб, як в Україні справедливо та ефективно «акціонувати» право на політичну суб’єктність та соціальну ініціативу.

Громадські активісти у значній мірі зорієнтовані на інклюзивні та солідарні форми діалогу та співпраці між державою та суспільством. Вони сприймають параліч державних інституцій як виклик, який вимагає подальшої суспільної мобілізації та соціальної самоорганізації, як поле для самореалізації та простір для не обумовлених державою соціальних ініціатив.

Політики в Україні продовжують діяти як «государеві люди», вони готові ініціювати радикальні реформи, але за умови що ці реформи будуть «під контролем з гори, контролем Государя». Вони готові до громадського обговорення запропонованих «реформ з гори», але вони не готові визнати за суспільством та громадськими активістами право бути співавторами реформ.


Існує думка, що українське суспільство більш зріле, ніж влада. А верхи не можуть, тобто не справляються з управлінням нашою країною: вони «не можуть відстояти Крим», «не можуть повернути Донбас», «не справляються з економічною ситуацією». У чому проблема управління українським суспільством?

Україна зіткнулася не лише з гібридною війною, яку розв’язала РФ в Криму та на Донбасі. Україна переживає також гібридну кризу управління. Іншими словами, у нас криза державності накладається на кризу суспільства, а криза ключових суспільних інститутів відбувається на фоні паралічу ключових державних інституцій (втрата керованості бюджетною, кредитно-фінансовою та податково-митною сферами, корпоратизація та комерціалізація правоохоронних органів та безпекових структур, деградація судової влади).

Нажаль, більшість зусиль та уваги експертів та політиків сфокусовано виключно на питаннях подолання кризи державності. Але Україна не подолає кризу державності доки не визнає важливості підпорядкування цілей політичних перетворень та модернізації держави цілям та стратегії суспільного самовдосконалення та соціальної самоорганізації. Лише подолання кризи суспільної самоорганізації та оновлення базових суспільних інститутів, може закласти надійний фундамент для подолання кризи державності.


Ослаблення центральної влади на фоні посилення (особливо в умовах економічної кризи) відцентрових тенденцій в регіонах – спровокує параліч роботи органів влади і зростання некерованості країни?

Наразі взаємини по лінії «центр – регіони» характеризуються хитким балансом доцентрових і відцентрових тенденцій. Відсутність ефективної системи державної регіональної політики та моделі реінтеграції країни програмує зіткнення і конфлікт відцентрових і доцентрових сил. Натомість, у разі загострення фінансово-економічної кризи та/або військової агресії, будь-який локальний конфлікт в регіоні може легко перерости в політичний клінч у взаєминах між центром і регіонами.

Досвід центрально-європейських країн, зокрема Словаччини, демонструє інтегральний підхід, який розглядає стратегію децентралізації влади та заходи по забезпеченню цілісності країни, як дві сторони однієї медалі. Непродумана децентралізація завжди несе у собі ризик політичного автономізму та регіонального націоналізму. Нажаль, задекларована владою стратегія децентралізації не передбачає запобіжників щодо посилення стихійної фрагментації України, перетягування повноважень між центром та регіонами. Очевидно, що політика щодо децентралізації повинна бути доповнена розробкою та прийняттям Концепції реінтеграції України.

Зокрема, Концепція реінтеграції повинна передбачити:

  • Запровадження системи управління просторовим розвитком та управління на макрорегіональному рівні;

  • Створення та запровадження моделі міжрегіональної співпраці та кооперації областей України в межах нових функціональних регіонів;

  • Подолання регіональної самозамкненості та формування єдиного економічного простору;

  • Розвиток міжрегіональної інфраструктури життєзабезпечення та міжрегіональних економічних кластерів;

  • Формування єдиного інформаційного та соціо-культурного простору, мережі кластерів культурних індустрій та креативної економіки.

В кінцевому підсумку, саме політика реінтеграції покликана створити «корсет», який заблокує відцентрові тенденції, які об’єктивно супроводжують процес децентралізації влади.


Найбільший ризик, який несе реформа - це «олігархічна децентралізація», яка означає проведення реформи місцевого самоврядування в інтересах регіональної бюрократії, регіональних баронів і олігархії. «Олігархічна децентралізація» - це збільшення повноважень регіонального самоврядування в межах існуючих областей без симетричної передачі повноважень самоврядування містам і територіальним громадам. Важливо не допустити щоб регіональне самоврядування стало на шлях узурпації та диктату по відношенню до місцевого самоврядування на рівні міст та селищ.

Щоб цього запобігти, було б доцільно:

  • На рівні Конституції чітко визначити, що повноваження органів місцевого самоврядування, що діють на рівні областей, носять функціональний, а не представницький характер. Зокрема, у поправках до Конституції доцільно зафіксувати, що обласна рада є органом самоврядування, що діє на рівні області, відповідно обсяг повноважень органів місцевого самоврядування, що діють на рівні областей, витікає виключно із необхідності задоволення спільних інтересів громад області.

  • Потрібно також визначити (уточнити та розширити) принципи розмежування повноважень органів місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування повинно отримати конституційні гарантії своєї самостійності. Зокрема, у поправках до Конституції пропонується чітко зафіксувати те, що орган місцевого самоврядування, що діє на рівні області (обласна рада), не порушує самостійності органу місцевого самоврядування, що діє на рівні району та громади, а органи місцевого самоврядування що діють на рівні області (обласна рада) не є органами контролю чи нагляду над органами місцевого самоврядування району чи громади.

Зробивши це Україна могла б позбутися основної загрози при здійснені політики децентралізації - втрати балансу, або перетягування повноважень між регіональним самоврядуванням та самоврядуванням територіальних громад.


Чи здатна Україна знайти свою конструкцію влади? Чи реально її побудувати в наших умовах, коли і з чого варто починати таку реформу, і як довго вона може втілюватися?

В умовах гібридної кризи управління, Україна повинна усвідомити потенціал розвитку та модернізації на базі управлінських та соціо-культурних інновацій. Україна потребує не стільки реформ «з гори», скільки реформ «з людським обличчям», які фокусуються на гуманітарних та соціо-культурних цілях цивілізаційної модернізації України. За таких умов, Україна має шанс уникнути соціального вибуху, який в умовах війни може перетворитись на соціальний Чорнобиль.

Уникнути 3-го Майдану та попередити соціальний вибух, означає запустити та легалізувати в Україні «соціальний реактор» у вигляді Національної моделі соціальних ініціатив та соціальних інновацій. На відміну від професійних «імітаторів реформ», що засіли у кабінетах влади, громадські активісти, волонтери та люди що представляють креативний потенціал країни, вимагають не лише дерегуляція у сфері ведення бізнесу. Насамперед вони вимагають системної дерегуляції для простору соціальних ініціатив та соціальних інновацій;

Нарешті, подолання кризи управління неможливо без формування суб’єкту суспільного стратегування, соціальних ініціатив та нагромадження соціального капіталу. Волонтерський рух та різноманітні суб’єкти соціальних ініціатив та інновацій – це не лише інструмент КОМПЕНСАЦІЇ НЕДІЄЗДАТНОСТІ Держави. Волонтерський рух – це шлях до юридичного визнання та інституційного структурування системи нового типу держави - держави соціальних корпорацій.

Держава «делегованих повноважень», держава, яка створила національний ринок аутсорсінга державних функцій, держава самоврядних територіальних громад та децентралізації «знизу», держава, яка відкрита до модернізації на принципах відкритого урядування, інклюзивного та стійкого розвитку. Утворення нової держави - це перш за все рух за право на самореалізацію, рух за розширення простору свободи та людської гідності, рух за право на соціальну самоорганізацію та створення інфраструктури підтримки соціальних ініціатив в кожному селі та місті, в кожній територіальній громаді.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Між заколотом і грою в реформи

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Система управління в Україні поступово стає більш ефективною

Валентин Малиновський, професор, начальник Управління державної служби України у Волинській області

Мета цієї реформи – посилення впливу громади

Виталий Дудин, политолог

Пока власть находится в руках крупного капитала, успешных реформ ждать не приходится

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Вся система направлена на утилизацию человека, а не на его саморазвитие

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Несовпадение интересов общества и государства наблюдается уже лет 15

Андрій Єременко, засновник дослідницької кампанії «ACTIVE GROUP»

Сьогодні саме під впливом громадськості відбувається значне очищення влади

Юлія Тищенко, голова Ради, керівник Програми підтримки демократичних процесів Українського незалежного центру політичних досліджень

Децентралізація може потенційно бути одним з запобіжників конфліктів в майбутньому

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Вертикаль тепер будується між кількома групами впливу

Владимир Золоторев, журналист

Дать в громады деньги – ключ к решению всех проблем

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Наші Майдани щоразу прагнуть політичних та економічних свобод, і завжди приводять до відновлення олігархії

Ігор Коліушко, експерт з публічного права, голова правління ГО "Центр політико-правових реформ"

Запорука успіху реформ – це непорушна політична воля і боротьба з корупцією

Безсмертний Роман, український громадський діяч, віце-прем`єр уряду Тимошенко та Єханурова

В Україні однаково хворі і суспільство, і влада

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,076