В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Славянские миры: цивилизационный выбор

Еще перед началом избирательной кампании неоднократно звучала мысль, что нынешние выборы президента Украины – это цивилизационный выбор для нашей страны. До второго тура выборов было не ясно, воспользуется ли Украина шансом повторить опыт западных славян и предпочесть европейский выбор "евразийскому"? Ведь если в ближайшее время Украина не сумеет выработать и защитить собственную социокультурную стратегию полноправного субъекта европейской интеграции, ей будет навязан иной выбор. Не исключено, что этот выбор опять будет рядиться в тогу славянства, которой Российская империя вот уже третье столетие прикрывает свои притязания на господство в регионах, населенных славянскими народами.

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

В Киеве, в 2004-м родилась новая славянская демократия XXI века. После оранжевой революции можно поверить, что разговоры о нашем особом месте в мировой цивилизации — это уже не романтическая славянофильская или евразийская риторика, а реальная альтернатива дальнейшего развития. Именно украинская версия славянского мира, лишенная элементов восточного панславизма, позволила бы синтезировать столь разные ценности, присущие славянам, живущим в различных геополитических и цивилизационных средах – их веру, культуру, обеспечение прав и свобод.

Родство славянских народов могло бы сослужить им хорошую службу в эпоху глобализации. При этом украинская версия славянской идеи позволила бы нашей стране встраиваться в различные европейские проекты, получая все лучшее, что есть у ее славянских «соплеменников», и делясь с ними наработками своей культуры и науки, своими традициями и возможностями.

Наш новый диалог – о славянской идее вчера, сегодня и, возможно, завтра.

Свернуть

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Коли говорити про сучасних слов’ян, то спільне між ними лише те, що вони більш-менш можуть порозумітися”

„Коли говорити про сучасних слов’ян, то спільне між ними лише те, що вони більш-менш можуть порозумітися”: „Коли говорити про сучасних слов’ян, то спільне між ними лише те, що вони більш-менш можуть порозумітися”

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор

Слов’яни, коли не брати до уваги „успішніших” чехів та словенців, є аутсайдерами в Європі, ба, навіть коли декого півроку тому запросили до Європейського Дому – це ще не означає, що посадять на почесне місце.

Слов’ян виділяють в окрему спільноту завдяки спільності їхнього походження та схожості історичних доль. Проте, слов’янським народам довелося тісно спілкуватися із неслов’янами (германськими, тюркськими народами) і багато від них переймати, змінюватися. Отже, якщо говорити про сучасних слов’ян, то чого між ними більше: спільного чи відмінного?

По-перше, спільне походження слов’ян не є річчю аж такою простою. З того, що десь колись у якомусь місці – якому саме, ми й досі не знаємо, – зародилася слов’янська протоетнічна спільнота, не випливає абсолютної тотожності слов’ян. Не всі наші пращури були слов’янами, багато хто ними став, перейнявши мову слов’янських племен у періоди племінних міграцій Великого переселення народів, а то й пізніше. За добрий приклад тут може послужити слов’янізація булгар на території сучасної Болгарії, балтів у Білорусі, угро-фінів у Росії, іранських племен в Україні, численних таємничих племен у Македонії і т.д. Так що слов’янам не тільки „довелося тісно спілкуватися із неслов’янськими народами”, як Ви кажете, але й перемелювати їх, неминуче засвоюючи і неслов’янський антропологічний тип, і певні елементи побутової культури, і специфіку „проковтнутих” мов, і ще багато-багато дечого.

По-друге, ще більші сумніви викликає часто повторюваний трюїзм про „схожість історичних доль”. Ну, на Бога, що аж так схожого в „історичній долі” українців і сербів, чорногорців і чехів, хорватів і росіян, поляків і болгар? Тому коли говорити про сучасних слов’ян, то спільне між ними лише те, що вони більш-менш можуть порозумітися, бо, як резюмував один чорногорець, якого ми заблудившись марно пробували розпитати про дорогу (це він розумів), але нічого не тямили з його пояснень, аж доки він не показав нам пальцем, куди їхати, оптимістично додавши „ми смо всі словенці” (за фонетичну точність цитати не відповідаю). Але в такому обсязі порозуміються між собою всі романські й германські народи, проте ніхто нині всерйоз не розмірковує про „схожість” та „спільність історичних доль” португальців і румунів чи мешканців Ісландії та німців.

Що таке „дух слов’янства”? Чи існують якісь ментальні особливості, що об’єднують усіх слов’ян, чи ж це радше міф?

Отой-от „дух”, Volksseele Гердера, був симпатичною (і страшенно новаторською!) річчю в другій половині ХVІІІ ст., сумлінно допомагав народам Європи у добу творення націй, себто у ХІХ столітті, але зараз виглядає так, неначе сукня з криноліном, вдягнута поверх джинсів. Проте не все так невинно – з міфів, що перестарілися, при бажанні завжди можна виколупати бойовий заряд. Наприклад, якщо існує „дух слов’янства”, то чому не мав би права на існування „германський дух”? „залізний римський дух”? Ставлячи питання про „дух”, ми тим самим малюємо чорта на стіні...

Маємо чимало історичних прикладів, коли певні слов’янські народи співіснували в межах однієї держави. Проте, всі ці країни рано чи пізно розпалися (часом їх розпад супроводжувався кровопролиттям)? То ж чи здатні слов’яни жити разом? Чи сприяє слов’янська ідея інтеграції, чи ж навпаки вона роз’єднує?

Мушу нагадати, що, м’яко кажучи, не надто любили одне одного й германці у своїх державах, серед італійських міст-комун взаємні війни були взагалі національним видом спорту, а французи – ті просто силоміць асимілювали свої рідні, таки романські, меншини. То при чому тут здатність чи нездатність слов’ян „жити разом”? В долях держав і народів усе вирішує політична кон’юнктура та біжучі інтереси еліт, а не міфічна „слов’янська”, „германська”, „романська” чи будь-яка інша з утопійних ідей такого роду.

Чи має ідея слов’янства майбутнє у сучасному світі?

Теоретично може мати – проте не сама по собі, а опосередковано, коли раптом зрезонує із політичною кон’юнктурою та біжучими інтересами еліт. Скажімо, за умови, якби провалився проект глобалізації чи не спрацював би проект „європеїзації” Європи.

Зараз у Європі панує західна (романо-германська) цивілізація, проте величезну частку на континенті займають слов’янські країни. Чи можуть ці народи створити альтернативний європейський проект щодо західного? Чи їм це потрібно?

Слов’яни, коли не брати до уваги „успішніших” чехів та словенців, є аутсайдерами в Європі, ба, навіть коли декого півроку тому запросили до Європейського Дому – це ще не означає, що посадять на почесне місце. Тому, міркуючи дуже абстрактно, можна припускати появу того, що в питанні названо „альтернативним проектом” (я би його так категорично не називала – це швидше „підпункт” у європейському проекті, така собі каса взаємодопомоги). Інша річ – чи є ті, кому б це знадобилося? Адже більшість слов’ян нині або чимдуж „наздоганяє Європу”, що бачимо, зокрема, у палких запевненнях щодо власної споконвічної європейськості (в сенсі засвоєння західних культурних взірців), або з міркувань політичної коректності тамує гіркі історичні претензії до свого, теж слов’янського, сусіда – годі нагадати балканський клубок, де так ніжно люблять одне одного серби й хорвати, болгари й македонці, серби й чорногорці. Проект, альтернативний європейському, потрібен Росії, але, побоююсь, це швидше рекламний політичний продукт у кольоровій обгортці, ніж всеслов’янська любов.

Всередині слов’янських народів є досить різкий розподіл на східних і західних слов’ян, який останнім часом закріплюється геополітично (частина в ЄС, а решта – поза ним). Чи справді різниця між ними настільки відчутна (має релігійне підґрунтя), чи може її варто переглянути та згладити?

Ви забуваєте, щоє ще й південні слов’яни. І це даремно, бо коли ми звично повторюємо тезу істориків Православної Церкви ХІХ століття, які корінь усього зла (на той момент, нагадаю, воно розмовляло по-польськи) знайшли в релігійній порізненості слов’ян, то нагадування про відкрите православ’я, скажімо, македонців тут стало б вельми доречним. Ясно, різні типи Церков у минулому давали собі раду з мирянами по-різному, формуючи відмінні типи шкільництва, елітарної культури та релігійної свідомості. Але те минуле давно пішло в небуття разом із секулярною уніфікацією школи й освіти та з утвердженням права людини на свободу совісті. Нині пристойна Церква декларує толерантність та екуменічні ідеали, а конфесія перетворилася на особисту справу людини. То чиє „релігійне підґрунтя” можна в цьому випадку „переглядати”? І в який це такий спосіб?

Яке місце займає Україна у слов’янському світі?

Україна – одна з найбільших держав у Європі, тож хотілося б, аби й місце займала відповідне своєму розмірові – байдуже, чи в слов’янському, чи не в слов’янському світі. Але сьогодні до цього, на жаль, надто далеко. Що ж до „слов’янського світу”, то на горизонті видно поки що лише двох партнерів – Росію та Польщу, й обом Україна потрібна не задля слов’янських сентиментів.

Коли заходить мова про слов’янство, то чомусь перш за все на думку спадає російський панславізм, та спільність „трьох братніх народів”. Чи варто Україні розробляти власний слов’янський проект, чи ж залишити його Росії, яка вже давно його використовує?

Мушу Вас поправити: коли заходить мова про слов’янство, то далеко не кожному спадає на думку лише те, про що тут ідеться. Наприклад, моєю імпульсивною реакцією на слово „слов’яни” були би слова „Охрід”, „Прага”, „Краків”. Що ж до „трьох братніх народів”, то давно пора віддати історію історії – нехай собі дітки в українських, російських та білоруських школах вивчають Київську Русь, з якої ми всі стартували – тільки без цього кошмарного радянського слогана. Що робить Росія зі слов’янським проектом – це її внутрішня справа. Натомість наша справа – врешті перерости свою підлітковість у розумінні історії й відсторонитися від того, що колись царські жандарми, розслідуючи діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, кваліфікували як „пустые и вздорные юношеские мечтания”. Як на мене, кваліфікували влучно.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Радован Ванер, директор Чешского центра в Киеве

«Идея славянства сейчас не так популярна в Чехии, как раньше»

Віктор Петрович Яновський, Перший віце-президент Торгово-промислової палати України

“Немає підстав говорити про специфічність економічних відносин між слов’янськими країнами”

Борис Парахонський, доктор філософських наук, завідуючий відділу Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО

Питання ідентичності не можна охопити слов’янською атрибутикою

Адам Чарнота, слов’янин польсько-австралійський, професор Університету Сідней, Австралія.

Слов’янство повинно спиратися на універсальні цінності

Микола Ярмолюк, радник Міністерства закордонних справ.

Культурне різноманіття – природний спадок слов’ян

Кость Бондаренко, политолог

Славянская Европа для нас – реальная альтернатива

Борис Драгін, журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України

„Поглиблення співпраці між слов’янськими країнами має сенс, на мою думку, лише на двосторонній основі”

Іван Стоянов, доктор філологічних наук, професор кафедри слов’янської філології Київського славістичного університету

„Треба входити до європейської спільноти зі своїм власним почерком, зі своєю неповторністю”

Степан Віднянський, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії НАН України.

Політичне слов’янство протистоїть “поверненню до Європи”

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Слов’янський етнос залишається найбільшим у Єдиній Європі

Прімож Шеліго, посол Словенії в Україні

„Ми, словенці, завжди усвідомлювали свою безпосередню причетність до сім’ї слов’янських народів”

Василь Махно, український поет

Дух слов’янства

Игорь Ляльков, председатель Белорусского Шумановского Общества, председатель Редакционного совета журнала «ЭўраБеларусь»

Славянский фактор по-белорусски

Емілія Ченгелова, соціолог, науковий співробітник Інституту соціології Академії наук Болгарії, Софія.

Слов’янська єдність можлива тільки в європейському контексті

Аркадиуш Сарна, эксперт Центра Восточных Исследований, Варшава

Глобальная перспектива более прогрессивна, чем славянская

Ян Кочи, директор представительства компании Schindler Ukraine

Маятник качнется в сторону Украины

Сергей Борисович Крымский, философ

Украина может стать центром влияния. Но только в отдаленной перспективе.

Леонід Зашкільняк, зав. кафедри історії слов’янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор

Міф про третій шлях „Слов’янської ідеї”

Мілета Продановіч, художник, Сербія.

Страх вестернізації

Владимир Богданов, социолог, РФ

Не надо прикрывать «славянством» олигархат и алчность

Нікола Йордановскі, доктор історії, Македонія

Ми настільки ж подібні, наскільки і різні

Валерій Яровий, доктор історичних наук, професор

Слов’яни є не етнічною, а мовною спільнотою

Александр Дулеба, директор исследовательского центра Ассоциации внешней политики Словакии

Словосочетание «быть европейцем» имеет для средних словаков политическое значение, а «быть славянином» – этническое

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,058