В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Славянские миры: цивилизационный выбор

Еще перед началом избирательной кампании неоднократно звучала мысль, что нынешние выборы президента Украины – это цивилизационный выбор для нашей страны. До второго тура выборов было не ясно, воспользуется ли Украина шансом повторить опыт западных славян и предпочесть европейский выбор "евразийскому"? Ведь если в ближайшее время Украина не сумеет выработать и защитить собственную социокультурную стратегию полноправного субъекта европейской интеграции, ей будет навязан иной выбор. Не исключено, что этот выбор опять будет рядиться в тогу славянства, которой Российская империя вот уже третье столетие прикрывает свои притязания на господство в регионах, населенных славянскими народами.

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

В Киеве, в 2004-м родилась новая славянская демократия XXI века. После оранжевой революции можно поверить, что разговоры о нашем особом месте в мировой цивилизации — это уже не романтическая славянофильская или евразийская риторика, а реальная альтернатива дальнейшего развития. Именно украинская версия славянского мира, лишенная элементов восточного панславизма, позволила бы синтезировать столь разные ценности, присущие славянам, живущим в различных геополитических и цивилизационных средах – их веру, культуру, обеспечение прав и свобод.

Родство славянских народов могло бы сослужить им хорошую службу в эпоху глобализации. При этом украинская версия славянской идеи позволила бы нашей стране встраиваться в различные европейские проекты, получая все лучшее, что есть у ее славянских «соплеменников», и делясь с ними наработками своей культуры и науки, своими традициями и возможностями.

Наш новый диалог – о славянской идее вчера, сегодня и, возможно, завтра.

Свернуть

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Дух слов’янства

Слов’янська єдність, або її модель, може розглядатися лише під кутом зору культурної співпраці, однак без перегинання палиці, без пафосних умлівань, “ось ми слов’яни”.

Чи є в сучасну епоху перспектива у ідей слов’янської єдності? Чи можна говорити про слов’ян як про деяку спільноту?

Ідеї слов’янської єдності, які час від часу виникають є не що інше як реанімація давньої ідеї панславізму чи слов’янофільства, які були вельми популярними, скажімо, у 19 столітті. Одначе чомусь такі ідеї виходять часто-густо або від російських кіл, які вкладають в цю ідею досить кон’юнктурні речі, або від менших слов’янських спільнот, зокрема, балканських слов’ян, які намагаються у такий спосіб шукати підтримки у “сильніших” слов’ян. При цьому риторика носить радше ізоляційний характер, на зразок протистояння глобалізації і таке інше. Однак в сучасних умовах, навіть якісь заяви Росії та певні дії України щодо призупинення бомбардування НАТО Сербії не викликали жодних суттєвих змін у політиці Північноатлантичного блоку.

На мій погляд, слов’янська єдність, або її модель, може розглядатися лише під кутом зору культурної співпраці, як і співпраці взагалі, однак без перегинання палиці, без пафосних умлівань, “ось ми слов’яни”.

Що ж до слов’ян як певної спільноти, то тут є більше відмінностей, які склалися історично, аніж подібностей. Західні чи південні слов’яни надто не подібні ані темпераментом, ані певними ментальними рисами. Зрештою, кожна слов’янська група – чи то східні, чи то південні, чи то західні слов’яни – сьогодні відчувають, більше непорозумінь, аніж спільного.

Чи є специфічні “слов’янські” проблеми, спільні для Польщі и Росії, Македонії и Білорусі, Хорватії и Чехії, Болгарії и України, Сербії и Словаччини, Словенії и Чорногорії – для всього “слов’янського світу”?

Думаю, що специфічних “слов’янських” проблем не існує – у кожної країни вони все-таки різні.

Якщо існує “слов’янство” як спільнота етнічних ментальностей, то що з них об’єднує нас на рівні національної психології? Який він сьогодні, “дух слов’янства”?

Протягом історії слов’яни не лише підтримували одне одного, але і, навпаки, доволі часто ворогували, для прикладу: домінанта російського в українському просторі, військові конфлікти поміж росіянами та поляками протягом тривалого історичного часу, домінанта “сербської ідеї” у колишній Югославії, що зрештою спричинилося до не менш трагічної розв’язки поміж сербами та хорватами. Про який “дух слов’янства” можна тоді вести мову? Можна, але потрібно враховувати безліч контекстів...

Як Ви думаєте, чи існують у сучасних слов’янських держав спільні державні пріоритети, якщо врахувати, що всім їм доводиться розв’язувати проблеми модернізації як економіки, так і соціальних відносин?

Усе залежить від ситуації у світі, звичайно якась співпраця ведеться, якісь тотожні елементи “перехідних періодів” можуть бути подібними, однак ніяких спільних державних пріоритетів я не бачу. Які можуть бути спільні державні пріоритети поміж словенцями, які уже у Европейському Союзі, мають ефективну економіку, і сербами, які заліковують рани після воєн 90-х років, причому напружена ситуація у Косово зберігається й надалі? Чи невеличка Македонія, котра “зависла” поміж проблемою із албанцями і проблемою із греками, які не визнають офіційної назви цієї держави? Очевидно, що вельми суттєвими для усіх слов’янських держав є її сусіди і Європа – ось той вузол, який кожна з них намагається розв’язати, як гордіїв вузол, самотужки.

Пане Василю, чи мають сенс розмови про слов’янське мистецтво і слов’янську культуру? Чи можна уявити собі означення “слов’янський” поруч зі словами художник, поет, музикант? В якому сенсі можна взагалі говорити про слов’янськість мистецтва?

Звичайно, що у західному світі існує означення “слов’янська культура” чи “слов’янська література”, зрештою існують катедри слов’янських мов та літератур в Америці та Європі, отже сенс у такій розмові та у таких означеннях, поза сумнівом, є. Зрештою, з-поміж письменників, які представляють сьогодні світовий канон літератури подибуємо немало слов’янських імен: Мілан Кундера, Милорад Павич, Віслава Шимборська, Чеслав Мілош, Збіґнєв Герберт etc. Так, що внесок слов’ян до світової культури аж ніяк не менший, аніж інших етносів. На мій погляд, “слов’янськість” мистецтва це дещо умовний термін, який уже не відбиває тих реалій, які, скажімо, були характерні для часів Шевченка чи перед ним. Хоча для мене цілком очевидним є те, що лежить в основі інакшості слов’янської поезії і поезії західної, це не стільки тип мислення, а так би мовити – тип культурних традицій, які формувались століттями. Так що сенс такі розмови, поза сумнівом, мають, але, коли ми скажимо, що Шевченко чи Міцкевич – великі слов’янські поети, то це сприймається, але Шимборська чи Томаш Шаламун – слов’янські поети, то це звучить вельми анахронічно.

Чи може слов’янство відчути себе в якості “іншої Європи” і висунути свій проект – “європейський” по суті, але альтернативний тому образу західної цивілізації, який склався на сьогоднішній день?

Однозначної відповіді тут не передбачається. Хто знає, що буде за якихось 50 років і як зміниться політична і економічна мапа Європи. Однак під цю пору, це вельми ризикований проект, тому що економіка будь-якої слов’янської держави залежна від Заходу: чи це Польща, чи Чехія, чи Словенія, які поволі інтеґруються у західний тип економіки, не кажучи вже про Україну чи Македонію, у яких надії на ЄС не менші.

Яке місце займає Україна у сучасній картині слов’янського світу?

Україна – велика слов’янська країна, з нею, мабуть, мали б рахуватися. І напевно зважають на усе, що відбувається у цій країні, підтвердження чого маємо в останніх подіях помаранчевої революції, коли позиція Заходу (хай і не одностайна, бо офіційна Франція більше підтримує російську політику) чітко вималювала позицію щодо України. Однак Захід хоче бачити Україну демократичною, правовою державою, котра якраз саме тепер має чи не найбільший шанс спробувати увійти до Європейської спільноти (звичайно, це трапиться не одразу, хоча я за таке пришвидшене вирішення цього питання). Слов’янський світ прозахідного типу вітає такі зрушення української суспільної свідомості. Але щось не надто видно позицію інших слов’янських країн, скажімо, південних, а от позиція Росії та Білорусі, зрозуміла і без коментарів.

Що можна зробити, щоб міжслов’янські зв’язки в цілому стали більш тісними і результативними?

Ці контакти, в першу чергу, мали б вестися у сфері культури і вони, звичайно, відбуваються: скажімо не може не тішити велика пропаганда української культури в Польщі. Зокрема, добре перекладається нова українська література, ось приклад: поет і перекладач Богдан Задура щойно видав антологію української поезії “Вірші завжди вільні” (Вроцлав, 2004). Українська поезія і проза друкується вельми часто на сторінках провідних літературних часописів сучасної Польщі – хіба це не доказ того, як культурна співпраця впливає на залагодження наших історичних перипетій у минулому. Щось подібне для української культури помалу відбувається у культурному просторі Чехії і Словенії – і це дуже позитивний елемент, на якому, я певен, будуть будуватися нові політичні та економічні стосунки.

Однак поки позиція декого із слов’янського світу не зміниться, себто якесь ідіотичне переконання, що хтось повинен верховодити іншими слов’янами не зміниться, то про такі “тісні зв’язки” говорити зарано.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Радован Ванер, директор Чешского центра в Киеве

«Идея славянства сейчас не так популярна в Чехии, как раньше»

Віктор Петрович Яновський, Перший віце-президент Торгово-промислової палати України

“Немає підстав говорити про специфічність економічних відносин між слов’янськими країнами”

Борис Парахонський, доктор філософських наук, завідуючий відділу Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО

Питання ідентичності не можна охопити слов’янською атрибутикою

Адам Чарнота, слов’янин польсько-австралійський, професор Університету Сідней, Австралія.

Слов’янство повинно спиратися на універсальні цінності

Микола Ярмолюк, радник Міністерства закордонних справ.

Культурне різноманіття – природний спадок слов’ян

Кость Бондаренко, политолог

Славянская Европа для нас – реальная альтернатива

Борис Драгін, журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України

„Поглиблення співпраці між слов’янськими країнами має сенс, на мою думку, лише на двосторонній основі”

Іван Стоянов, доктор філологічних наук, професор кафедри слов’янської філології Київського славістичного університету

„Треба входити до європейської спільноти зі своїм власним почерком, зі своєю неповторністю”

Степан Віднянський, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії НАН України.

Політичне слов’янство протистоїть “поверненню до Європи”

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Слов’янський етнос залишається найбільшим у Єдиній Європі

Прімож Шеліго, посол Словенії в Україні

„Ми, словенці, завжди усвідомлювали свою безпосередню причетність до сім’ї слов’янських народів”

Игорь Ляльков, председатель Белорусского Шумановского Общества, председатель Редакционного совета журнала «ЭўраБеларусь»

Славянский фактор по-белорусски

Емілія Ченгелова, соціолог, науковий співробітник Інституту соціології Академії наук Болгарії, Софія.

Слов’янська єдність можлива тільки в європейському контексті

Аркадиуш Сарна, эксперт Центра Восточных Исследований, Варшава

Глобальная перспектива более прогрессивна, чем славянская

Ян Кочи, директор представительства компании Schindler Ukraine

Маятник качнется в сторону Украины

Сергей Борисович Крымский, философ

Украина может стать центром влияния. Но только в отдаленной перспективе.

Леонід Зашкільняк, зав. кафедри історії слов’янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор

Міф про третій шлях „Слов’янської ідеї”

Мілета Продановіч, художник, Сербія.

Страх вестернізації

Владимир Богданов, социолог, РФ

Не надо прикрывать «славянством» олигархат и алчность

Нікола Йордановскі, доктор історії, Македонія

Ми настільки ж подібні, наскільки і різні

Валерій Яровий, доктор історичних наук, професор

Слов’яни є не етнічною, а мовною спільнотою

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор

„Коли говорити про сучасних слов’ян, то спільне між ними лише те, що вони більш-менш можуть порозумітися”

Александр Дулеба, директор исследовательского центра Ассоциации внешней политики Словакии

Словосочетание «быть европейцем» имеет для средних словаков политическое значение, а «быть славянином» – этническое

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,109