В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Славянские миры: цивилизационный выбор

Еще перед началом избирательной кампании неоднократно звучала мысль, что нынешние выборы президента Украины – это цивилизационный выбор для нашей страны. До второго тура выборов было не ясно, воспользуется ли Украина шансом повторить опыт западных славян и предпочесть европейский выбор "евразийскому"? Ведь если в ближайшее время Украина не сумеет выработать и защитить собственную социокультурную стратегию полноправного субъекта европейской интеграции, ей будет навязан иной выбор. Не исключено, что этот выбор опять будет рядиться в тогу славянства, которой Российская империя вот уже третье столетие прикрывает свои притязания на господство в регионах, населенных славянскими народами.

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

В Киеве, в 2004-м родилась новая славянская демократия XXI века. После оранжевой революции можно поверить, что разговоры о нашем особом месте в мировой цивилизации — это уже не романтическая славянофильская или евразийская риторика, а реальная альтернатива дальнейшего развития. Именно украинская версия славянского мира, лишенная элементов восточного панславизма, позволила бы синтезировать столь разные ценности, присущие славянам, живущим в различных геополитических и цивилизационных средах – их веру, культуру, обеспечение прав и свобод.

Родство славянских народов могло бы сослужить им хорошую службу в эпоху глобализации. При этом украинская версия славянской идеи позволила бы нашей стране встраиваться в различные европейские проекты, получая все лучшее, что есть у ее славянских «соплеменников», и делясь с ними наработками своей культуры и науки, своими традициями и возможностями.

Наш новый диалог – о славянской идее вчера, сегодня и, возможно, завтра.

Свернуть

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Політичне слов’янство протистоїть “поверненню до Європи”

 

Степан Віднянський, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії НАН України.

Ідея слов’янства можлива тільки як зовнішньополітична парадигма, бо у внутрішній політиці вона загрожує конфліктами

Пане Степане, чим для вас є “слов’янський світ”? Яким змістом для вас наповнене це поняття?

Все залежить від того, який зміст ви вкладаєте в ідею “слов’янського світу”. Наприклад, говорити про консолідовану позицію слов’янських держав у Центрально-Східній Європі поки що не доводиться. А от про історичну спадщину, про культурні взаємовпливи говорити не тільки можна, але і потрібно. Адже слов’яни відіграли дуже важливу роль у становленні тієї Європи, яку ми бачимо зараз. Але тут потрібно уникати “слов’яноцентризму”, який притаманний багатьом гуманітаріям старої, ще радянської, школи.

Справа в тому, що починаючи з середини 19 століття, у російській політиці і російському слов’янознавстві поширювалася думка, що цей величезний простір від Балтики до Балкан є виключно слов’янським світом. Відповідно і провідну роль у ньому відводилася Росії. А за таких підходів починають діяти не стільки історичні передумови, скільки зовнішньополітична стратегія Росії, яка через “слов’янську ідентичність” розв’язує свої геополітичні стратегії.

Справді, південні, західні і східні слов’яни – це один етнос, який зробив значний внесок у розвиток європейської цивілізації. Але розглядати цей регіон виключно як слов’янський світ, як єдину історико-культурну і політичну цілісність не коректно. Адже у цьому регіоні проживають і румуни, і угорці, і німецькі колоністи, які здійснили величезний вплив на цей регіон. Такий підхід було свідомо закладено в славістичній і історичній науках, щоб обґрунтувати ідею домінування і виключної ролі Росії у захисті слов’янських народів, які із усіх боків оточені турками, німцями, австрійцями та іншими народами.

Звичайно, Росія підтримувала національно-визвольну боротьбу на слов’янських теренах, зокрема в Болгарії. І зараз болгари перебувають у невизначеній ситуації, тому що, з одного боку, вони вдячні Росії за допомогу, а з іншого боку, вони дуже ображені за роки перебування у соціалістичному таборі.

Тобто, слов’янофільські ідеї використовувалися як засіб зовнішньої політики Росії?

Значною мірою так і було, починаючи з 19 століття – та навіть по сьогоднішній день. Зокрема, Сталін використовував ідею слов’янофільства для реалізації своїх геополітичних стратегій. Архівні документи, які Борис Єльцин передав керівництву Чехії, пояснюють, яким чином Сталін переконував президента ЧСР Бенеша у перспективності комуністичного “нового слов’янофільства”, відмінного від дореволюційного, царського слов’янофільства, яке намагалось об’єднати всіх слов’ян в одну державу під правлінням царя. Зокрема, 28 березня 1945 року на урочистому обіді на честь Бенеша Йосип Сталін пояснював першу і другу світові війни протистоянням Німеччини і Англії, за що постійно розплачувались слов’янські народи. Тому Сталін закликав слов’ян об’єднатися на антигерманській платформі. При цьому він обіцяв, що СРСР не буде насаджувати радянський устрій у звільнених слов’янських країнах. Не пройшло і трьох років, як режими радянського типу були встановлені у всіх східноєвропейських країнах – як слов’янських, так і неслов’янських.

Останнім часом в найновіших історичних роботах, опублікованих у Росії, часто з’являється бажання підіграти більшовицьким “неослов’янофілам”. Так в одній з найбільш серйозних історичних монографій про становлення політичних режимів радянського типу у Східній Європі в 1949–1953 р.р., виданій у 2002 році, стверджується, що починаючи з 1944 року Сталін серйозно розглядав питання створення слов’янського союзу в Європі і намагався переконати лідерів цих країн у щирості і доброзичливості власних ідей “нового слов’янофільства”. Мені цікаво, чи вірять самі автори монографії у щирість слов’янофільських заяв Сталіна? Адже можна констатувати, що великі держави згадують про слов’ян виключно у власних геополітичних інтересах.

Чи була ідея слов’янського союзу можливою тоді, або навіть зараз?

Зверніть увагу на те, що Україна не чисто слов’янська держава, так само як і Росія – не моноетнічна країна. І так з будь-якою центральноєвропейською чи східноєвропейською державою. Зверніть увагу хоча б на південнослов’янський проект – Югославію – і побачите наскільки перспективний такий союз. Ідея слов’янства можлива тільки як зовнішньополітична парадигма, бо у внутрішній політиці вона загрожує конфліктами.

Чи можна слов’янство взяти на озброєння як національну ідею?

Україна запізнилася з своїм державотворенням на 150 років, тому пошук національної і державотворчої ідеї у нас переживає кризу. Будувати зараз державу на етнічному принципі, що було можливо в середині 19 століття, зараз вже не можна. Проблеми інтернаціоналізації сучасного світу об’єктивно накладають обмеження на різні ідеологічні проекти, на зразок слов’янського. Наприклад, Чехословаччина довгий час була однією країною, чехи і словаки були дуже поріднені. Але чехи були більш германізовані, словаки – більше мадяризовані. Зараз це дві окремі країни.

Тут є ще один фактор, про який неможливо не згадати. Справа в тому, що з кінця 1980 років у центральноєвропейському регіоні розвиваються два небувалі за розмахом процеси: одним з них є притаманна усім країнам і регіонам світу глобалізація; а другим процесом – притаманна тільки цьому регіону постсоціалістична трансформація, важливою складовою якої є “повернення до Європи”. Ці процеси впливають один на одного, створюючи низку взаємозалежностей. Заразом ми спостерігаємо дезінтеграцію слов’янського світу. Більше того, слов’яни породили чи не одну з найбільших загроз для Європи – так звану “балканізацію”. Як бачите, спроба створити “етнічно чисті” держави мають катастрофічні наслідки для національно-культурної єдності, насамперед слов’ян.

Я щойно був на конференції в Угорщині і можу сказати, що між сербами і хорватами, та навіть чехами і словаками, залишилися проблеми. Я не буду ці стосунки ставити в один ряд з процесом “балканізації” – це все ж таки різні речі. Хай ці проблеми і існують тільки в побутово-ментальному вимірі, але вони існують. Це свідчить, що етнічний фактор не може служити єдиним виправданням для існування такої величезної спільноти. А слов’янство якраз і постає для нас таким етнічним фактором.

Тобто, в сучасному світі потрібно орієнтуватися на більш модерні характеристики, ніж етнічна приналежність?

Не треба відмовлятися від свого слов’янства, чи українства. Потрібно відмовитися від бажання бачити стратегічними партнерами тільки слов’ян – адже ідея слов’янської єдності якраз і передбачає якесь виключне право слов’ян бути вирішальним чинником у тих чи інших справах. Не треба ділити цей регіон на слов’ян і не слов’ян – у будь-якому випадку це буде Європа.

До речі, такий поділ Європи на слов’янську і неслов’янську був характерний і для нашої славістичної науки. Зокрема, вивчалася така нормативна дисципліна як історія південних і західних слов’ян, окремо вивчалася історія східних слов’ян. Ми запропонували відмінити ці курси в українських вузах, а сам поділ регіону на слов’янський і неслов’янський теж змінити як недоречний. Замість цього ми пропонуємо ввести курс історії Центрально-Східної Європи – в цей регіон входить 22 країни, зокрема прибалтійські держави, Угорщина, Румунія, Албанія і Греція, без яких неможливо уявити собі історію слов’янського світу. Ми також підготували підручник на 660 сторінок з історії Центрально-Східної Європи.

Тобто, у цьому підручнику акценти розставлені на користь Європи?

Ні, слов’янський компонент знаходиться в центрі цієї праці, так само як і в центрі цього регіону був слов’янський світ. Але потрібно підкреслити, що ця частина Європи – це не лише слов’янський світ. Тут була і німецька колонізація, яка позитивно вплинула на розвиток регіону. Наприклад, Магдебурзьке право було запозичене з Німеччини, а не взяте з неба. Угорці, коли отримали свою батьківщину більше тисячі років тому, багато що запозичили від слов’янських народів, наприклад адміністративний устрій. Те ж саме можна говорити і про Румунію. Слов’янський компонент у цьому регіоні не просто присутній – він відіграє надзвичайно велику роль. Але цей регіон потрібно розглядати як цілісний конгломерат, який склався внаслідок великого переселення народів.

Ви говорили, що слов’янство як деяка спільнота в повній мірі присутня і пропагується в російській історичній школі. Скажіть, а в європейській історичній школі слов’яни є предметом дослідження?

Славістичні школи є і в Європі. До цього часу діє Міжнародний комітет славістів, який раз на п’ять років проводить міжнародні конгреси, причому обов’язково в одній із слов’янських країн. Останній раз конгрес проходив в Любляні, у Словенії. До речі, того разу він мав відбуватися в Празі, але чехи відмовилися і сказали, що зараз недоречно проводити такого роду заходи.

Які питання розглядаються на цих конгресах?

В основному збираються дослідники історії, культури і мови. Як правило, йдеться про гуманітарні дослідження.

Наскільки проблематичною чи заангажованою є славістична тематика?

Я знову почну з російської школи, оскільки на наших теренах вона має найдовші традиції. Багато російських науковців працюють у напрямку обґрунтування вузлових моментів нової слов’янської ідеології. Досить показовою у цьому сенсі є одна з книг члена-кореспондента Російської академії наук Володимира Волкова. Зокрема, він констатує, що “всі слов’яни розбіглися” – і основною причиною цього є націоналістичні еліти, які розвалили не тільки СРСР, але і Раду економічної взаємодопомоги. Тобто, слов’янська ідея вже поставлена на рейки політичних маніпуляцій.

Європейська школа славістики має більш гуманітарне спрямування і орієнтоване все таки на академічний інтерес, а не на політичний.

Складається таке враження, що коли говоримо про культуру, про мистецтво, то слов’янський компонент присутній у всіх своїх проявах. Але коли говоримо про політику, про економічні взаємодії, то вони розглядаються з точки зору національних держав...

Можна і так сказати.

На вашу думку, слов’янський світ буде коли-небудь займати позицію консолідації?

Навряд чи. Хоча і можливі ситуативні політичні союзи, які будуть напрацьовувати спільну позицію. Чи буде вона спільною для всіх слов’янських країн – сумнівно. Східна Європа представлена в основному малими державами, але і серед них є багато розбіжностей.

Ви хочете сказати, що це буде консолідація скоріше малих європейських держав, ніж слов’янських?

Проблема у тому, що після першої світової війни, коли розпалися чотири імперії, постала проблема нової європейської єдності. За цих умов по-новому постало питання ролі і місії малих європейських держав. ЄС якраз реалізує найкращі ідеї консолідації, у тому числі і представників слов’янського світу – того ж Масарика, Пілсудського і так далі. Коли ми будемо всі у Європейському Союзі, то слов’янський компонент матиме всі передумови для своєї активізації.

Інтерв’ю взяв Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Радован Ванер, директор Чешского центра в Киеве

«Идея славянства сейчас не так популярна в Чехии, как раньше»

Віктор Петрович Яновський, Перший віце-президент Торгово-промислової палати України

“Немає підстав говорити про специфічність економічних відносин між слов’янськими країнами”

Борис Парахонський, доктор філософських наук, завідуючий відділу Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО

Питання ідентичності не можна охопити слов’янською атрибутикою

Адам Чарнота, слов’янин польсько-австралійський, професор Університету Сідней, Австралія.

Слов’янство повинно спиратися на універсальні цінності

Микола Ярмолюк, радник Міністерства закордонних справ.

Культурне різноманіття – природний спадок слов’ян

Кость Бондаренко, политолог

Славянская Европа для нас – реальная альтернатива

Борис Драгін, журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України

„Поглиблення співпраці між слов’янськими країнами має сенс, на мою думку, лише на двосторонній основі”

Іван Стоянов, доктор філологічних наук, професор кафедри слов’янської філології Київського славістичного університету

„Треба входити до європейської спільноти зі своїм власним почерком, зі своєю неповторністю”

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Слов’янський етнос залишається найбільшим у Єдиній Європі

Прімож Шеліго, посол Словенії в Україні

„Ми, словенці, завжди усвідомлювали свою безпосередню причетність до сім’ї слов’янських народів”

Василь Махно, український поет

Дух слов’янства

Игорь Ляльков, председатель Белорусского Шумановского Общества, председатель Редакционного совета журнала «ЭўраБеларусь»

Славянский фактор по-белорусски

Емілія Ченгелова, соціолог, науковий співробітник Інституту соціології Академії наук Болгарії, Софія.

Слов’янська єдність можлива тільки в європейському контексті

Аркадиуш Сарна, эксперт Центра Восточных Исследований, Варшава

Глобальная перспектива более прогрессивна, чем славянская

Ян Кочи, директор представительства компании Schindler Ukraine

Маятник качнется в сторону Украины

Сергей Борисович Крымский, философ

Украина может стать центром влияния. Но только в отдаленной перспективе.

Леонід Зашкільняк, зав. кафедри історії слов’янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор

Міф про третій шлях „Слов’янської ідеї”

Мілета Продановіч, художник, Сербія.

Страх вестернізації

Владимир Богданов, социолог, РФ

Не надо прикрывать «славянством» олигархат и алчность

Нікола Йордановскі, доктор історії, Македонія

Ми настільки ж подібні, наскільки і різні

Валерій Яровий, доктор історичних наук, професор

Слов’яни є не етнічною, а мовною спільнотою

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор

„Коли говорити про сучасних слов’ян, то спільне між ними лише те, що вони більш-менш можуть порозумітися”

Александр Дулеба, директор исследовательского центра Ассоциации внешней политики Словакии

Словосочетание «быть европейцем» имеет для средних словаков политическое значение, а «быть славянином» – этническое

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,034