В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Славянские миры: цивилизационный выбор

Еще перед началом избирательной кампании неоднократно звучала мысль, что нынешние выборы президента Украины – это цивилизационный выбор для нашей страны. До второго тура выборов было не ясно, воспользуется ли Украина шансом повторить опыт западных славян и предпочесть европейский выбор "евразийскому"? Ведь если в ближайшее время Украина не сумеет выработать и защитить собственную социокультурную стратегию полноправного субъекта европейской интеграции, ей будет навязан иной выбор. Не исключено, что этот выбор опять будет рядиться в тогу славянства, которой Российская империя вот уже третье столетие прикрывает свои притязания на господство в регионах, населенных славянскими народами.

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

В Киеве, в 2004-м родилась новая славянская демократия XXI века. После оранжевой революции можно поверить, что разговоры о нашем особом месте в мировой цивилизации — это уже не романтическая славянофильская или евразийская риторика, а реальная альтернатива дальнейшего развития. Именно украинская версия славянского мира, лишенная элементов восточного панславизма, позволила бы синтезировать столь разные ценности, присущие славянам, живущим в различных геополитических и цивилизационных средах – их веру, культуру, обеспечение прав и свобод.

Родство славянских народов могло бы сослужить им хорошую службу в эпоху глобализации. При этом украинская версия славянской идеи позволила бы нашей стране встраиваться в различные европейские проекты, получая все лучшее, что есть у ее славянских «соплеменников», и делясь с ними наработками своей культуры и науки, своими традициями и возможностями.

Наш новый диалог – о славянской идее вчера, сегодня и, возможно, завтра.

Свернуть

Украина, расположенная между тремя цивилизационными центрами, всегда получала импульсы к развитию или точки притяжения извне. Не исключено, что политическая ситуация, сложившаяся в нашей стране после президентских выборов 2004 года, сможет дать новый импульс всему постсоветскому пространству для качественного переформатирования и появления на нем принципиально новых проектов. Возможно, сегодня наша страна могла бы предложить и свой вариант учета региональных интересов на базе украинской версии славянской идеи.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Поглиблення співпраці між слов’янськими країнами має сенс, на мою думку, лише на двосторонній основі”

„Поглиблення співпраці між слов’янськими країнами має сенс, на мою думку, лише на двосторонній основі”: „Поглиблення співпраці між слов’янськими країнами має сенс, на мою думку, лише на двосторонній основі”

Борис Драгін, журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України

Вступ слов’янських країн до Європейського Союзу, з одного боку, створює певні бар’єри, передусім економічні, візові між тими слов’янськими країнами, які в ЄС, і тими які не є там, але водночас може зменшувати бар’єри з Брюсселем взагалі порівняно з тим, коли слов’ян там не було. Принаймні це стосується України і Польщі, оскільки остання проголошує і реалізує промоцію інтересів України в Євросоюзі.

Чи існують на сьогодні у слов’янських народів схожі проблеми? Що спільного, а що відмінного між сучасними поляками, українцями, чехами, сербами?

Схожі проблеми у слов’янських народів є, але вони не обумовлені тим, що об’єднує слов’ян у спільноту, яку можна назватислов’янськими народами. Це майже такі самі проблеми які є у переважної більшості народів розвинених країн, зокрема європейських.

Продовжуючи цю тему, хотілося б передусім визначитися з дефініцією слов’янських народів, про які буде мова далі. Розпочну здалека, а саме - з текстів відомого російського етноісторика Льва Гумільова. В своїй відомій історичній монографії “От Руси до России” він пише: “ В 1018 г. разногласия между партиями язычников и христиан обострились. Этим воспользовался польський король Болеслав Храбрый. Польское військо двинулось на Киев, чтобы, по утверждению поляков, освободить христиан от власти злых язычников. Болеслав и Ярослав (новгородський князь – Б.Д.) встретились на Буге. Войска врагов раздеяляла река. По обычаю тех времен поляки и русские кричали друг другу через реку оскорбления. И когда остряк-новгородец прокричал, что проткнет “колом брюхо толстое” Болеславу, польський король, действительно мужчина упитанный, оскорбился несказанно. Самолюбивый поляк бросился на коне в воду. Вслед за своим королем польские рыцари форсировали реку и... полностью разгромили новгородцев...заняли Киев ..”

Цей факт Гумільов слушно коментує так: “В настоящее время славяне - поляки и русские – практически не понимают друг друга, особенно если говорят быстро. (Від себе додам, що поляки і українці також) А тогда языки были настолько близки, что брань, перелетавшая через реку, была понятна обеим сторонам. Идея славянского единства уже была утрачена, но, как след былой славянской общности VI-VIII вв., еще сохранялась языковая близость». Таким чином про слов’ян можна говорити передусім як про певну мовну спільноту, що мала давнє історичне минуле.

Але ж є таке поняття, як „слов’янський дух”. Чи Ви вважаєте його безпідставним?

Ні, про нього звичайно ж можна говорити, оскільки мова (тут я маю на увазі за великим рахунком умовну слов’янську мову як лінгвістичну конструкцію) є головним медіумом світосприйняття. Найпростішим виразом такого світосприйняття є фольклор, спільні риси якого можна спостерігати у різних слов’янських народів. Але історичне минуле, тим паче далеке, не є, як мені здається, визначальним чинником у дефініції слов’ян, оскільки є приклади слов’яномовних груп різного етнічного походження: болгари чи ті ж російськомовні народи Росії. Натомість історичне минуле є визначальним чинником коли йдеться про те, що роз’єднує слов’ян. Поляки, чехи, серби, українці і інші протягом століть належали до різних державних утворень, імперій і таке інше. Саме ці утворення і сформували їх як окремі слов’янські народи і як складові інших спільнот, націй. Маю на увазі те, що вони мають власну історичну міфологію, культурну спадщину, ментальність тощо. Політична активність еліт цих розділених слов’янських спільнот, вже окремих народів, ініційована нерідко заради геополітичних цілей сусідами, світовими державами, сприяла народженню незалежних національних слов’янських держав.

Цього року декілька слов’янських країн (серед яких і Польща) вступили до Євросоюзу. Чи не може членство у цьому об’єднанні створити нові бар’єри у взаєминах між цими країнами та слов’янськими державами, котрі перебувають поза ЄС?

Вступ слов’янських країн до Європейського Союзу, з одного боку, створює певні бар’єри, передусім економічні, візові між тими слов’янськими країнами, які в ЄС, і тими які не там, але водночас може зменшувати бар’єри з Брюсселем взагалі порівняно з тим, коли слов’ян там не було. Принаймні це стосується України і Польщі, оскільки остання проголошує і реалізує промоцію інтересів України в Євросоюзі. Безкоштовні візи для українців промовляють самі за себе.

Європейський Союз був задуманий і започаткований романо-германськими країнами. Яких соціокультурних змін він може зазнати завдяки входженню до нього слов’ян?

Якщо вже зайшла мова про місце слов’ян у Європейському Союзі, то розпочати, думаю, варто з політичного поняття Європи, яке виникло не так давно. Почали його вживати десь на початку XVIII століття. І вже в другій його половині Руссо проголошував, що “нема вже французів, німців, іспанців чи навіть англійців, є тільки європейці”.

Варто тут згадати, що багатонаціональні європейські країни існували і раніше: держава Олександра Македонського, Римська імперія, Київська Русь, y наші часи: Польсько-Литовська Держава, Росія (СРСР), Австро-Угорщина, а після Першої Світової Війни - Чехословаччина, Югославія, міжвоєнна Польща. До речі, до багатонаціональних європейських країн можна теж віднести нові незалежні європейські країни, які з’явилися після розпаду Радянського Союзу. Майже в усіх цих державотвореннях присутній слов’янський елемент, який, точніше його еліти, відігравав неабияку, навіть трагічну, роль, якщо пригадати Австро-Угорщину, де сербські проблеми зініціювали Першу світову війну, чи Югославію, де дійшло до перших воєнних дій у Європі в третьому тисячолітті нашої ери. Можна навести і інші приклади непростих стосунків слов’янських народів, їхніх еліт, знову ж таки це підкреслюю, в багатонаціональних утвореннях в Європі.

Не можу не згадати неврегульовану культурно-правову проблему української меншини в міжвоєнній Польщі, що не без втручання зовні привело до трагічних подій на Волині під час Другої світової війни, коли радикальні націоналістичні елементи тероризували польське населення... Хоча безперечним є великий соціокультурний слов’янський внесок в загальноєвропейську і світову цивілізацію. Баланс я все-таки оцінюю як позитивний. Тому, пригадуючи негативи і не досить-таки задовільні адгезійні властивості слов’янського елементу у вже згаданих багатонаціональних історичних спільнотах, в новому Європейському проекті, яким є ЄС, багато залежатиме від слов’янських лідерів і інтелектуальних еліт.

Про це варто говорити тому, що вже зараз не бракує, і серед слов’ян також, сил, налаштованих критично і навіть ворожо по відношенню до євроінтеграції та ЄС. Поділяю погляд відомого німецького публіциста Клауса Харпрехта (Klaus Harpprecht), який пише: “Чому наша інтелектуальна гвардія, яка крокує на лівому чи правому флангах, не хоче зрозуміти, що європейський прогрес вимагає терпіння? Жоден не поспішає, щоб іти вперед. Навпаки – багато сурмлять про відступ. Тужать за мононаціональною унітарною державою, яка ніколи не була виваженою владою порядку, що улагоджує конфлікти, не стояла на варті свободи, солідарності і внутрішнього миру, що їй зараз приписують. До часу приборкування Європою мононаціональна держава була монстром, потворою, людожером, жертвуючи власними дітьми заради різного божевілля, ведучою народи від однієї кривавої війни до наступної”.

А що можна і потрібно вже зараз зробити для поглиблення співпраці між слов’янськими країнами? Які вигоди від цього могли б мати зокрема поляки та українці?

Поглиблення співпраці між слов’янськими країнами має сенс, на мою думку, лише на двосторонній основі. Якісь політичні союзи і блоки таких різних за історичною долею і інтересами країн, мені здається, недоцільні. Інтересам їх народів краще відповідає натомість входження до перевірених часом ЄС, НАТО, інших євроатлантичних структур. Саме такої відповіді очікує, на мою думку, глобальний виклик сьогодення. Що до взаємовигідної співпраці в різних галузях таких близьких сусідів, як Україна і Польща, то ця співпраця за часів незалежності України може вважатися за приклад плідних, взаємовигідних двосторонніх стосунків.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Радован Ванер, директор Чешского центра в Киеве

«Идея славянства сейчас не так популярна в Чехии, как раньше»

Віктор Петрович Яновський, Перший віце-президент Торгово-промислової палати України

“Немає підстав говорити про специфічність економічних відносин між слов’янськими країнами”

Борис Парахонський, доктор філософських наук, завідуючий відділу Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО

Питання ідентичності не можна охопити слов’янською атрибутикою

Адам Чарнота, слов’янин польсько-австралійський, професор Університету Сідней, Австралія.

Слов’янство повинно спиратися на універсальні цінності

Микола Ярмолюк, радник Міністерства закордонних справ.

Культурне різноманіття – природний спадок слов’ян

Кость Бондаренко, политолог

Славянская Европа для нас – реальная альтернатива

Іван Стоянов, доктор філологічних наук, професор кафедри слов’янської філології Київського славістичного університету

„Треба входити до європейської спільноти зі своїм власним почерком, зі своєю неповторністю”

Степан Віднянський, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії НАН України.

Політичне слов’янство протистоїть “поверненню до Європи”

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Слов’янський етнос залишається найбільшим у Єдиній Європі

Прімож Шеліго, посол Словенії в Україні

„Ми, словенці, завжди усвідомлювали свою безпосередню причетність до сім’ї слов’янських народів”

Василь Махно, український поет

Дух слов’янства

Игорь Ляльков, председатель Белорусского Шумановского Общества, председатель Редакционного совета журнала «ЭўраБеларусь»

Славянский фактор по-белорусски

Емілія Ченгелова, соціолог, науковий співробітник Інституту соціології Академії наук Болгарії, Софія.

Слов’янська єдність можлива тільки в європейському контексті

Аркадиуш Сарна, эксперт Центра Восточных Исследований, Варшава

Глобальная перспектива более прогрессивна, чем славянская

Ян Кочи, директор представительства компании Schindler Ukraine

Маятник качнется в сторону Украины

Сергей Борисович Крымский, философ

Украина может стать центром влияния. Но только в отдаленной перспективе.

Леонід Зашкільняк, зав. кафедри історії слов’янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор

Міф про третій шлях „Слов’янської ідеї”

Мілета Продановіч, художник, Сербія.

Страх вестернізації

Владимир Богданов, социолог, РФ

Не надо прикрывать «славянством» олигархат и алчность

Нікола Йордановскі, доктор історії, Македонія

Ми настільки ж подібні, наскільки і різні

Валерій Яровий, доктор історичних наук, професор

Слов’яни є не етнічною, а мовною спільнотою

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор

„Коли говорити про сучасних слов’ян, то спільне між ними лише те, що вони більш-менш можуть порозумітися”

Александр Дулеба, директор исследовательского центра Ассоциации внешней политики Словакии

Словосочетание «быть европейцем» имеет для средних словаков политическое значение, а «быть славянином» – этническое

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,070